§ 10 Європейська революція 1848—1849 на західноукраїнських землях.

Як реформи Марії-Терезії та Йосифа II стосувалися селянства?

Пригадайте значення термінів «нація», «народ», «революція».

З якою метою і коли було створено Священний союз?

Упродовж уроку з’ясуйте, який вплив мали революційні події 1848—1849 рр. на життя українців в Австрійській імперії.

1. Причини революції 1848—1849 рр. в Австрійській імперії.

Причинами революції в Австрійській імперії були: незадоволення більшості населення країни своїм економічним становищем, абсолютизмом, становими привілеями дворян і національним пригніченням народів імперії. Під час революційних подій 1848-1849 рр. проти чинного старого порядку об’єдналися різні верстви населення Австрійської імперії: буржуазія, робітники, інтелігенція. Вони виступали за ліквідацію перешкод для розвитку економіки, демократизацію суспільства, розширення прав громадян. Водночас складовою частиною революційних виступів у Австрійській імперії та в інших європейських країнах стали визвольні рухи бездержавних народів. Відтак сучасники і наступні покоління називали ці події «Весною народів».

У березні 1848 р. австрійська столиця Відень була охоплена заворушеннями, які змусили імператора Фердинанда І проголосити Конституцію, що надавала свободу слова, друку, зборів та передбачала скликання парламенту — рейхстагу. Поряд із виконанням політичних вимог влада мала зважати на зростання незадоволення у середовищі селянства, яке становило більшість населення країни. З огляду на загострення ситуації цісар (імператор) у квітні 1848 р. підписав спеціальний патент, згідно з яким скасовано панщину в Галичині, у серпні 1848 р. — на Буковині: на Закарпатті в ході революції панщину формально було також скасовано, однак тут вона не втрачала чинності до 1853 року.

Щоб заспокоїти землевласників, уряд оголосив про виплату їм компенсації за втрачену робочу силу. За ними залишалося також право сервітутів — право володіння лісами і випасами, що у майбутньому спричиняло конфлікти між селянами та поміщиками. І все ж після скасування панщини селяни стали власниками землі, а відтак — господарями своєї долі. У селян пробуджувався не властивий їм раніше потяг до освіти, культури й навіть до політики. На честь скасування панщини сільські жителі встановлювали пам’ятні хрести.

1. Які були причини революції в Австрійській імперії?

2. Коли на західноукраїнських землях скасували панщину?

3. До яких змін у житті селян привело скасування панщини?

Дослідник про причини скасування панщини в Галичині. Василь Верига (українсько-канадський історик):

«. щоб не допустити селянського повстання, скасування панщини в Галичині було проведене з великою поспішністю, майже на п’ять місяців раніше, ніж в інших провінціях Австрійської імперії. Скасування панщини викликало великий ентузіазм на селі української Галичини й запевнило династії Габсбургів лояльність селян на наступне півстоліття. »

1. Поясніть вислів «Марія-Терезія та Йосиф II завоювали прихильність українців до династії Габсбургів, а Фердинанд І закріпив її».

Скасування панщини в Галичині

Детальніше про. умови скасування панщини у 1848 р. на західноукраїнських землях

— селян оголосили вільними громадянами держави та звільнили від панщинних повинностей;

— селяни ставали власниками землі;

— за скасування панщини пани-дідичі отримували відшкодування з державної скарбниці та були звільнені від ряду податків;

— встановлено порядок компенсації землевласникам земельної ренти та повинностей: 2/3 від їхньої вартості сплачувала держава, 1/3 — селяни;

— за панами залишалися сервітути, тобто право власності на ліси, пасовища, за користування якими селяни були зобов’язані платити.

2. Головна Руська Рада та її національна програма.

Під час революції напружено складалися стосунки українців з поляками, котрі вважали Галичину тільки польським краєм, а українців Галичини — частиною польського народу. Саме з Галичини вони планували розпочати відновлення своєї державності, вимагаючи надати їй автономію як польській провінції у складі Австрії. З цією метою поляки створили представницький орган — Центральну Раду Народову. Відповідаючи на це, українці 2 травня 1848 р. створили у Львові Головну Руську Раду (ГРР) — першу українську політичну організацію, яка діяла від імені українців краю і стала основним осередком українського національно-визвольного руху 1848-1849 рр. у Східній Галичині. Очолив Головну Руську Раду єпископ Григорій Яхимович. Складалася вона з греко-католицького духовенства та світської інтелігенції.

Друкованим органом ГРР була «Зоря Галицька» — перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити 15 травня 1848 року. Національною символікою галицькі українці обрали синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому тлі. ГРР вимагала від австрійського уряду поділу Галичини на західну (польську) та східну (українську) й перетворення її в окрему провінцію; забезпечення для українців і поляків рівного доступу до державних посад; упровадження у діловодство української мови та призначення на державні посади у Галичині чиновників, які володіють українською мовою. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з’їзд західноукраїнських діячів науки і культури, який прийняв рішення утвердити єдину граматику української мови та вимагати від влади впровадження рідної мови у школах. За його сприяння було утворене товариство «Галицько-руська матиця», що друкувало навчальну, художню і наукову літературу. Враховуючи розмах культурно-національного руху українців, австрійський уряд погодився запровадити навчання українською мовою у народних школах, викладання української мови як обов’язкового предмета в гімназіях. Водночас у Львівському університеті було відкрито кафедру української мови та літератури. Її очолив Яків Головацький.

Щоб ослабити український національний рух, Центральна Рада Народова заснувала «Руський собор» — організацію спольщеної української шляхти, яка, попри назву, пропагувала ідею утворення Польської держави під зверхністю Австрійської імперії. На Слов’янському конгресі у Празі, організованому в червні 1848 р. з метою координації зусиль слов’янських народів імперії, були зроблені спроби примирити обидві українські організації та українців з поляками, однак вони виявилися невдалими.

1. Як називалася перша політична організація українців Галичини? Коли вона була створена?

2. Чого домоглись українці від австрійського уряду в ході революційних подій?

3. Хто заснував «Руський собор»? З якою метою?

Витяг із джерела. Маніфест Головної Руської Ради:

«. але як все на світі з часом ся минає, як по зимі прикрій весна наступає, так Браття! і той стан смутний нині змінили ся через Конституцію. Браття! єсть то велике право, велике добродітельство. Вставайте ж Браття, вставайте з долгого сну вашого, бо уже час. Поступаймо з другими народами в любві і згоді. Будьмо народом. »

1. Поясніть, що мали на увазі автори Маніфесту, коли закликали українців вставати зі сну, бути народом.

Засідання Головної Руської Ради

Дослідник про українську мову. Віталій Сарбей (український історик)

«У Львові в жовтні (1848 р.) відбувся з’їзд «письменників і прихильників народної просвіти». наукову доповідь про українську мову виголосив. Яків Головацький. Він переконував, що українська мова — єдина й спільна мова як у Західній, так і в Східній Україні, вона є мовою одного народу, насильницьки розділеного державним кордоном двох імперій. »

Примітка. Яків Головацький був прихильником поділу Галичини на Східну і Західну.

Палаюча ратуша під час повстання у Львові 1848 р.

Дослідник про діяльність Івана Вагилевича. Василь Верига (українсько-канадський історик):

«Для скріплення позицій Руского Собору поляки запросили до себе на працю шанованого в українських національних колах Івана Вагилевича. на посаду редактора часопису «Дневник Руский». Як редактор. Іван Вагилевич виступив проти поділу Галичини, уважаючи, що українська меншина у західній області Галичини, знайшовшись під польською адміністрацією, упала б жертвою полонізації. На його думку, поділ Галичини послабив би також відпорність українського населення у процесі германізації . »

1. З якою метою поляки запросили до Руського собору І. Вагилевича?

2. Що було спільного, а що відмінного у поглядах І. Вагилевича та Я. Головацького?

Один із портретів Івана Вагилевича

Активна життєва позиція Григорій Яхимович (1792—1863)

Ім’я (повне). Григорій Іванович Яхимович.

Народження. 16 лютого 1792 р. у с. Підбірці поблизу Львова.

Походження. Батько — Іван, мати — Марія; обоє селяни.

Освіта. Львівська гімназія, Віденська семінарія.

Початкові умови формування особистості. Під час навчання в імператорському Інституті при церкві св. Августина у Відні Григорій поєднав відданість своєму українському родоводу з повагою до влади в особі цісаря (імператора).

Особистість і українське національне відродження. Викладав у Львівському університеті релігійні науки та педагогіку. Професор богослов’я, один з перших професорів педагогіки. Ректор Львівської духовної семінарії. У 1841—1848 рр. — помічник митрополита Михайла Левицького. Згодом — митрополит галицький. Під час революційних подій 1848—1849 рр. прагнув демократичними методами домогтися прав для українців. Був засновником і керівником Головної Руської Ради, послом до Галицького сейму та до Австрійського рейхстагу (парламенту). Згодом нагороджений командорським Хрестом Леопольда і титулом барона. Виступав проти заміни кирилиці латинським алфавітом. Брав участь у Соборі руських вчених. Сприяв відкриттю народних шкіл, запровадженню викладання української мови у школах Галичини. Написав монографію «Про правила, за якими слов’яни грецького обряду вираховують свято Великодня». Сконструював машину для косіння трави, розробляв план пароплавного сполучення на р. Сян.

Результати діяльності. Лідер, українське шкільництво, релігійна діяльність, громадська діяльність революція, рада, національний рух.

1. Сформулюйте результати діяльності, використовуючи записані курсивом слова.

3. Західноукраїнські землі на завершальному етапі революції.

У липні 1848 р. розпочав роботу перший австрійський парламент. Із 383 послів Галичину представляли 96, з-поміж яких 39 українців. Із 8 депутатів Буковини п’ять були українцями. У парламентських дебатах українці відстоювали поліпшення становища українського населення й адміністративного поділу Галичини на Східну і Західну.

Революційні заворушення в Північній Буковині очолив депутат австрійського парламенту Лук’ян Кобилиця. Він закликав селян силоміць повернути те, що забрали у них землевласники, а також обирати на свій розсуд сільських старост, захоплювати ліси і пасовища. Його заклик став приводом до повстання в 1848—1849 рр., яке охопило частину населених пунктів краю. Водночас на Закарпатті, що належало до угорської частини імперії, виникла неоднозначна ситуація. В Угорщині розпочалося повстання з метою відокремлення від Австрійської імперії, однак українське населення Закарпаття його не підтримало, бо угорська влада заперечувала права українців на культурно-національну автономію і проводила політику мадяризації. Цим скористався австрійський уряд, який підтримав частину вимог слов’янського населення Угорщини.

Незважаючи на значний розмах революційних рухів у імперії, владі поступово вдалося взяти ситуацію під контроль. У жовтні 1848 р. було придушено повстання у Відні, поразкою завершилося повстання у Львові (1-2 листопада 1848 р.). На початку 1849 р. був розпущений парламент, скасована конституція, відновлена дореволюційна структура влади. У 1851 р. припинила роботу Головна Руська Рада. Встановлений політичний режим згодом отримав назву неоабсолютизму.

1. Скільки українців потрапило до Австрійського парламенту? Які питання вони порушували?

2. Хто очолив повстання селян Буковини? Чому не підняли повстання закарпатські українці?

3. Коли відбулося повстання у Львові? Чим воно завершилося?

Активна життєва позиція Лук’ян Кобилиця (1812—1851)

Ім’я (повне). Лук’ян Кобилиця.

Народження. 1812 р. в с. Путила-Сторонець Буковинського округу (тепер — смт. Путила Чернівецької обл.).

Походження. Із родини кріпаків.

Освіта. Даних про освіту нема, однак відомо, що він знав австрійське законодавство, писав від імені селян скарги на панів.

Початкові умови формування особистості. Виріс у Карпатах, де проникся духом любові до рідної землі, зрозумів, що таке гідність та свобода.

Особистість і українське національне відродження. Заслужив пошану від гуцулів як добрий господар, виважений чоловік, батько шести дітей. Розумівся в австрійському законодавстві й звичаєвому праві. Умів просто і доступно роз’яснювати гуцулам їхні права, чітко формулювати селянські скарги. У 1843—1844 рр. — лідер селянського постання на Буковині. Виступив за передачу селянам права користуватися лісами й пасовищами, організував переобрання сільських старшин, вимагав скасувати панщину. Після того, як урядове військо придушило повстання, був заарештований. Під час революції 1848—1849 рр. обраний депутатом Австрійського рейхстагу (парламенту). Голосував разом з іншими українськими депутатами за скасування селянських повинностей без виплати відшкодування дідичам (панам). Після скасування панщини, але збереження викупних платежів 1848 р. облишив парламент і очолив повстання селян гірських районів Буковини, які оголосили ліси своєю власністю, домагалися залишити Буковину в складі Королівства Галичини і Лодомерїї. Повстання придушили влітку 1849 р., згодом Л. Кобилицю ув’язнили. Через два роки він помер у в’язниці.

Результати діяльності. Парламентар, народ, герой, повстання, скасування панщини, допомога, судові позови, революція, лідер, Буковина.

1. Сформулюйте результати діяльності, використовуючи записані курсивом слова.

Коли в Україні у Львові українці створили першу політичну організацію — Головну Руську Раду, . у Парижі Установчі збори проголосили Францію республікою, президентом якої був обраний Шарль Луї Наполеон Бонапарт (в майбутньому— Наполеон III).

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— березень 1848—1849 рр. — революція в Австрійській імперії;

— квітень 1848 р. — скасування панщини у Галичині;

— серпень 1848 р. — скасування панщини на Буковині;

— 1853 р. — скасування панщини на Закарпатті;

— 2 травня 1848—1851 рр. — діяльність у Львові Головної Руської Ради;

— 15 травня 1848 р. — у Львові вийшла друком «Зоря Галицька» — перша газета українською мовою.

2. Поясніть значення понять: «Весна народів», сервітути, «Галицько-руська матиця».

3. Підготуйте повідомлення на тему: «Головна Руська Рада — перша політична організація на західноукраїнських землях».

4. Визначте, які події відображає схема. Дайте назву схемі, доповніть її. На основі схеми складіть розповідь про «Весну народів» на західноукраїнських землях.

Усмішка

Був травневий сонячний ранок. На зелених луках, що починалися зараз же за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.

Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками.

Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.

Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.

Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку.

Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться. Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним?

Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: “Усміхніться й ви, дідусю!”

Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурий, брови — насуплені, очі — злі.

Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів.

Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитнеє небо стало бліде, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.

Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.

Дівчинка йшла собі луками далі, її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає, дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась.

І така була добра та щира її усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись усякими барвами.

Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.

Дівчинка усміхнулася, перед її очима знову затремтіли барвисті крильця метелика.

Вона пішла за метеликом, а бабуся спинилась на хвилинку і, дивлячись їй услід, щось тихо прошепотіла.

Розділ II. Первинний сектор господарства

• показувати на карті України сільськогосподарські зони та райони; райони розвитку лісового господарства; основні родовища паливних ресурсів, руд чорних та кольорових металів, основні центри видобутку нерудної сировини;

• показувати на карті світу зони (райони) вирощування найважливіших сільськогосподарських рослин; ліси помірного поясу, вологі екваторіальні й тропічні ліси; райони лісового господарства у світі; найбільші басейни та країни видобутку мінеральних ресурсів;

• пояснювати поширення в світі свинарства, птахівництва, формування спеціалізованих районів скотарства, вівчарства; розміщення лісових поясів світу, лісових масивів в Україні;

• порівнювати лісозабезпеченість України, світу й окремих його регіонів

АНОНСУВАННЯ РОЗДІЛУ

Пшениця, картопля, кава, чай, молоко, м’ясо, шкури та хутро тварин, морепродукти, нафта, вугілля, руда, кухонна сіль, алмази – усю цю різноманітну продукцію виробляють у первинному секторі господарства. Продукти діяльності первинного сектора, які називають сировиною, зазнають подальшої переробки на кінцеву продукцію у вторинному секторі господарства. Фермерська, рибальська, мисливська, шахтарська спільноти працюють у первинному секторі економіки. Історично він виник найпершим ще за часів первісного ладу, коли збирання дарів природи та полювання забезпечували первинні потреби людей. Потроху ці види діяльності, які називають сільським господарством, поступилися своєю першістю обробітку землі та розведенню свійських тварин. Аж до початку промислових переворотів XVIII ст. воно посідало провідне місце у світовому господарстві. Згодом зі швидким зростанням заводів і фабрик набуло розвитку ще одне виробництво первинного сектора – видобувна промисловість, яка добуває із земної кори корисні копалини, що потребують подальшої переробки на готову продукцію: руди – на метали; вугілля – на електроенергію; природний газ – на азотні добрива, пластмаси, хімічні волокна або синтетичний каучук тощо.

Але з часом первинний сектор поступився своїм провідним значенням у господарстві, переробній промисловості, а потім – і сфері послуг. Нині панування первинного сектора, як правило, говорить про вкрай низький рівень економічного розвитку країни або регіону. Суспільства, які існують в таких умовах, називають доіндустріальними. Наприклад, на деяких островах Океанії донині є доаграрне суспільство, в якому переважає збирання плодів дикорослих рослин, морських черепашок, коралів, рибальство й полювання на диких тварин. У найменш розвинутих африканських країнах склалося аграрне суспільство, в якому переважна більшість населення зайнята у малопродуктивному сільському господарстві. Проте іноді первинний сектор може бути й надзвичайно прибутковим, як у нафтодобувних країнах Перської затоки. Але така сировинна спеціалізація не є бездоганною. Ресурси мають тенденцію до виснаження, а їх видобуток завдає довкіллю значної шкоди.

Отже, до первинного сектора господарства належать сільське господарство, лісове господарство, рибальство, полювання та видобувна промисловість. Вивчаючи другий розділ нашого курсу, ви ознайомитеся з деякими з цих видів господарської діяльності та виявите їх місце у національній економіці України.

ТЕМА 1. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 10. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Пригадайте! 1. Що таке продуктивність праці? 2. Які існують закономірності у поширенні ґрунтів та кліматичних умов на Землі? Як вони відбиваються на географії сільського господарства? 3. Які вам відомі сільськогосподарські рослини і тварини? З якою метою їх вирощують? 4. Чим відрізняються одно-, дво- та багаторічні рослини (з уроків біології)? 5. Що таке монокультурне господарство?

Сучасні тенденції розвитку сільського господарства. Сільське господарство – один з найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині у ньому працює близько половини населення світу (мал. 29). Але є значні відмінності у кількості працюючих в аграрному (від лат. agrarius— земельний) секторі різних країн. У високорозвинутих країнах цей показник становить лише 2-9% населення, тоді як у країнах, що розвиваються, – 60-75%, а в деяких африканських країнах – близько 90 %. У сільському господарстві України нині працює 15,4% економічно активного населення. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. Це пов’язано з рядом причин.

Мал. 29. Зміна зайнятості у сільському господарстві

По-перше, внаслідок науково-технологічного прогресу відбулася механізація сільського господарства, яка зумовила зростання продуктивності праці. Насамперед це торкнулося високорозвинутих країн. Так, одне фермерське господарство Данії може забезпечити харчовими продуктами 75-80 осіб, тоді як середні селянські господарства країн, що розвиваються, ледь спроможні себе прогодувати.

По-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. Якщо раніше обробляли шкури, очищували вовну, мололи борошно, давили олію, то нині це стало частиною промислового виробництва міста.

Поясніть відмінність зайнятості населення у сільському господарстві країн, що належать до різних соціально-економічних типів. Чим зумовлена відносно висока частка працюючого на селі українського населення?

По-третє, у деяких високоурбанізованих розвинутих країнах продовольство завозять переважно з-за кордону. Яскравим прикладом тому є Велика Британія. Вона закуповує харчові продукти у своїх колишніх колоніях. У самій же країні в сільському господарстві зайнято лише 2 % економічно активного населення.

Значення сільського господарства у сучасному світі. Скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена в 1945 р. з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу харчових продуктів, констатувала, що протягом XX – початку XXI ст. приріст населення світу випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожна дев’ята людина планети голодує або одержує недостатнє харчування.

Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.

Сільське господарство задовольняє потребу людей у продовольстві на 98%: з них 88% їжі дають культурні рослини, а ще 10% – свійські тварини. Лише решта 2 % – це морепродукти, частину з яких люди вирощують у спеціальних умовах. Окрім того, вона забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки на кінцеві товари споживання.

Отже, сільське господарство – це сукупність виробництв матеріальної сфери, яка забезпечує людей харчовими продуктами, а харчову й легку промисловість – сировиною для переробки на кінцеву продукцію.

Які, на вашу думку, регіони світу найгостріше відчувають продовольчу проблему? З якими причинами це пов’язане?

Природні чинники розвитку сільського господарства. Сільське господарство, як жодне інше виробництво, тісно пов’язане з природними чинниками як важливою передумовою для його розміщення. Перш за все воно пристосовується до кліматичних умов та якості ґрунтових ресурсів. Оскільки вони є зональними, то й сільське господарство має чітко виражену зональну спеціалізацію. Гірські форми рельєфу порушують суцільне зональне поширення сільськогосподарського виробництва.

У горах формується своя особлива його спеціалізація. Окрім того, існують природні умови, в яких ведення сільського господарства у відкритому ґрунті взагалі не можливе.

Землезабезпеченість. У сільському господарстві особливий предмет праці – земля. Земельні ресурси – це вся земна поверхня, придатна для проживання людини і використання у господарській діяльності. Земельні ресурси утворюють світовий земельний фонд, що становить 134 млн км 2 (мал. 30). Найвищий показник земельного фонду мають Євразія та Африка.

3 попередніх курсів географії пригадайте характерні ознаки клімату та особливості ґрунтів великих природних зон Землі. Поясніть, які існують природні переваги та недоліки для розвитку в їх межах рослинництва та тваринництва.

Однак за площею землі на душу населення лідером є Австралія, тоді як Азія, де проживає майже 2/3 людства, за цим показником посідає останнє місце. Земельні ресурси є основою для забезпечення людства харчовими продуктами. Завдяки їх використанню людина одержує майже 98% продовольства, лише 2 % припадають на біологічні ресурси Світового океану.

Земельні ресурси мають певні особливості: по-перше, їх не можна замінити іншими ресурсами, по-друге, вони розміщені на планеті зонально (відповідно до закону широтної зональності), по-третє, вони є обмеженими (вичерпними).

За характером використання до земельного фонду входять: сільськогосподарські землі (34%), лісовий фонд (30%), землі антропогенної забудови (2%), незручні для використання землі (34%).

Серед сільськогосподарських угідь найважливіше значення мають орні землі, або рілля (11%), та природні луки й пасовища (23%).

Порівняйте структуру земельного фонду світу і України. Пригадайте, які проблеми виникають у нашій державі у зв’язку з використанням земельних ресурсів.

Мал. 30. Структура земельного фонду планети

Найбільшу площу під ріллею мають США, Індія, Росія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Максимально розорані землі в Бангладеш (понад 3 /₄), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1/2). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.

Аграрні відносини. Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних відносин. Це особливий вид економічних відносин між людьми в суспільстві, господарствами, державою з приводу володіння та використання землі, а також привласнення, обміну та розподілу одержаних на землі результатів праці.

Аграрні відносини – форми землеволодіння та землекористування, що впливають на спосіб виробництва й визначені характером чинних у країні законів про землю.

Головним в аграрних відносинах є розподіл землі. За формою власності на землю та використання земель розрізняють дрібно- і високотоварний сектори.

Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками, тобто панує напівнатуральне господарювання. Рівень агротехніки дуже низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Тому одержаних продуктів вистачає лише для себе. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними. Більша частина площ припадає на дрібні селянські господарства, де панує родинна власність на землю. Вони переважають у найбідніших країнах Африки, Азії, Океанії.

У ряді країн Латинської Америки з часів колонізації збереглися латифундії (від лат. latifundium – велике земельне володіння) – великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам. Нині вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства. У деяких країнах було проведено земельні реформи, які ліквідували таку форму власності на землю.

Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, а й експорт. У високотоварному секторі переважають державна (у розвинутих країнах становить до 1/3 площ) та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.

Плантації (від лат. plantatio – насадження) – великі рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо). Вони склалися як приватна форма власності в період колоніалізму спеціально з метою вирощування екзотичних культур, що вивозилися до країн-метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон’юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.

Фермерство є прогресивною формою господарювання на власних чи орендованих землях. Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Метою такого господарства є вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Основа організації виробництва – родинна ферма з використанням власної або найманої робочої сили. Ферми мають дуже великі площі. Вони застосовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

Стратегічна мета аграрних реформ в Україні полягає у формуванні реального власника землі, що забезпечить дбайливе ставлення до неї.

Мал. 31. На плантації тютюну в штаті Пенсильванія

Пригадайте, які форми сільськогосподарських підприємств існують в Україні. Які форми власності на селі виникли в нашій країні з переходом від планової до ринкової економічної системи?

Вітчизняне законодавство передбачає існування усіх форм власності на селі: приватної (фермерство, агрофірма), колективної (кооперативи), державної.

Складники сільського господарства. У сільському господарстві виокремлюються два великі структурні елементи: рослинництво (землеробство) і тваринництво (мал. 32).

Мал. 32. Виробнича структура сільського господарства

Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Воно розвивається переважно за рахунок широкого залучення ручної праці. Лише у деяких країнах цього типу переважає тваринництво, що пов’язане з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства (гірські території або зони сухих степів, напівпустель, пустель). У високорозвинутих країнах переважає тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі – м’ясом та молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво у цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами.

Рослинництво та його виробнича структура. Рослинництво є одним з найдавніших видів людської діяльності. У ньому культивують понад 1,5 тис. видів культурних рослин. Вони дають близько 30% продукції, що безпосередньо використовується людиною, решта йде на відгодівлю тварин (кормові трави, солома, відходи переробки рослин).

До складу рослинництва входять два виробництва: рільництво – вирощування на ріллі переважно одно- та дворічних культур та садівництво й виноградарство – культивування багаторічних рослин.

У рільництві вирощують різноманітні сільськогосподарські рослини, які за призначенням умовно об’єднуються в такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові.

Зернові культури. Нині у світі культивують понад 100 зернових рослин, їх вирощують заради одержання насіння, яке називають зерном. За призначенням зернові культури поділяють на хлібні (пшениця, жито), зернофуражні – насіння яких зазвичай йде на відгодівлю худобі (овес, ячмінь, кукурудза), круп’яні – цільне або подрібнене зерно яких використовується для приготування каш (рис, просо, гречка) та зернобобові, насіння яких багате на рослинний білок (горох, квасоля). Провідне місце належить рослинам, які називають «трьома хлібами людства»: пшениці (дає понад 30% зерна), рису (майже 28%) та кукурудзі (майже 25%). Щоправда, рис і кукурудзу «хлібами» називають умовно, маючи на увазі їх важливе продовольче значення.

Технічні культури. Всі технічні культури вирощують як сировину для подальшої переробки в різних галузях промисловості. Для них характерні такі спільні ознаки: висока товарність, монокультурність та висока працемісткість. Товарність означає, що їх вирощують переважно на продаж. Монокультурність пов’язана з колоніальним минулим. Так, Гана відома експортом какао, Судан – бавовни, Фіджі – цукру з тростини, Бенін – пальмової олії, Малайзія – натурального каучуку із соку гевеї тощо. Працемісткість означає, що в догляді за рослинами переважає важка ручна праця. Через те основними виробниками технічних культур є країни, що розвиваються.

За призначенням технічні культури поділяють на кілька груп: волокнисті, олійні, ефіроолійні, цукристі, тонізуючі, каучуконосні, наркотичні, лікарські та інші. Волокнисті культури використовуються як сировина у текстильній промисловості. Основними з них є бавовник, джут, льон-довгунець, агава для сизалю. Для одержання з насіння їстівних та технічних рослинних жирів вирощують олійні культури. До них належать соя, соняшник, арахіс, ріпак, маслини, олійна пальма, рицина. Сировиною для парфумерної, харчової, фармацевтичної промисловості є ефіроолійні культури. З їх квітів, пагонів та коріння вилучають духмяні, жирні на дотик речовини. Це троянда, м’ята, фенхель, лаванда, аніс, полин. До цукристих рослин, які мають промислове значення, належать дві: 60% солодкого продукту людям дає цукрова тростина та 40% – цукрові буряки. Рослини, екстракти листя або плодів яких мають стимулювальну та загальнозміцнювальну дію на організм людини, називають тонізуючими. У природі їх відомо багато, але використовують у харчовій промисловості лише кілька. Основні з них: чай, кава та какао. Вони багаті на речовину кофеїн. З каучуконосних рослин відомим є каучукове дерево, або гевея. Її молочний сік (латекс), що збирають, зробивши зріз на корі дерева, містить натуральну гуму. Рослини, які містять речовини, що спричиняють збудження, а потім – сильне пригнічення центральної нервової системи, відносять до наркотичних. Більшість з них отруйні, тому вкрай небезпечні для здоров’я людини. Використовуються у медицині як сильний снодійний та знеболювальний засіб, наприклад опійний мак. До наркотичних рослин також відносять тютюн. Існують господарства, які вирощують лікарські рослини: валеріану, ромашку, нагідки тощо.

Виберіть з тексту назви зернових та технічних рослин, що їх вирощують в Україні та у вашій місцевості.

1. Пригадайте, яку продукцію одержують від тварин. 2. Як пов’язані між собою рослинництво та тваринництво? 3. Якою сировиною забезпечує тваринництво легку промисловість?

Бульбоплідні культури. З-поміж бульбоплідних культур помірного поясу найпоширенішою є картопля. У тропічних країнах вирощують інші бульбоплідні культури, які мають там основну продовольчу функцію: батат (солодку картоплю), таро, ямс, маніок.

Тваринництво. Розведенням, доглядом та використанням сільськогосподарських тварин займається тваринництво. Воно забезпечує людей цінними харчовими продуктами (у тому числі близько 60% білкової їжі), а легку промисловість – сировиною.

Основними виробництвами тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво.

Скотарство, тобто розведення великої рогатої худоби – корів, буйволів, яків, дає людству майже все молоко й третину м’яса. Залежно від порід худоби, кормів та переважаючої продукції виокремлюють кілька напрямів скотарства: молочне, молочно-м’ясне, м’ясо-молочне, м’ясне. Молочне поголів’я утримують, годуючи соковитими кормами (з кормових трав, коренеплодів), періодично заганяючи у стійло. Молочне скотарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на швидку переробку або реалізацію продукції. М’ясний напрям переважає на територіях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ, де корів утримують на підніжних кормах просто неба.

Свинарство дає людям майже 40% м’яса, а також сало, шкури, щетину. Відповідно існують такі напрями свинарства: сальний, м’ясо-сальний (універсальний), беконний (м’ясний) та щетинний. Сальні породи свиней утримують на зерні, картоплі. Вони швидко ростуть, додаючи по 700 г на добу. Маса тіла сягає 200-320 кг, з яких до 45% сала. М’ясо-сальні свині ростуть швидко, а дорослі особини набирають до 35 % сала. Раціон харчування беконних порід свиней дуже різноманітний: трава, овочі, харчові відходи. Він має містити достатню кількість протеїнів. Для цього часто використовують сою. М’ясні породи утричі поступаються масою сальним, а вміст сала у їхньому тілі становить 20-30%. Свині щетинних порід дають за рік 150-300 г щетини довжиною 10-12 см з однієї тварини, яку стрижуть або вискубують. Свиняча щетина йде на виробництво щіток для волосся та одягу, якісних малярних пензликів. Свинарство розвивається переважно у приміській зоні, оскільки свині споживають як корми харчові відходи міст.

Вівчарство є типовою галуззю посушливих районів, а також гірських масивів. Виокремлюють такі напрями вівчарства: тонкорунний (забезпечує текстильну промисловість високоякісною вовною), напівтонкорунний (крім вовни дає м’ясо), м’ясо-вовно-молочний, каракульський (овець розводять заради цінного хутра), курдючний (дає баранячий жир), овчино-шубний (на дублянки).

Птахівництво дає людям близько 20% м’яса, а також яйця, пір’я, пух. Саме через механізацію цієї галузі вона стала найбільш прогресивною у високорозвинутих країнах. Птахівництво розвивається у приміській зоні, оскільки зорієнтоване на споживача продукції та харчові відходи міст. Розводять курей, індиків, гусей, качок, гаг, страусів ему. Проте абсолютну більшість поголів’я становлять кури.

Існують яйценосні, м’ясні (бройлерні), загального користування, декоративні та бійцівські породи курей.

Іншими галузями тваринництва є шовківництво, бджільництво, конярство, оленярство, розведення верблюдів, хутрове звірівництво та інші.

Підготуйте інформацію про різні напрями розвитку вівчарства та птахівництва.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Які тенденції та чому спостерігаються у сучасному світі щодо зміни кількості працюючих та значення сільського господарства? 2. Як природні чинники впливають на спеціалізацію сільського господарства? 3. Які існують форми власності у сільському господарстві? Що таке аграрні відносини? 4. З яких виробництв складається сільське господарство? Порівняйте їх значення у країнах різних соціально-економічних типів. 5. Які основні групи сільськогосподарських культур вирощують у рільництві? 6. Назвіть приклади найвідоміших сільськогосподарських рослин з різних виробничих груп. 7*. Як міжнародна громадськість може вплинути на розв’язування проблем світового сільського господарства? У чому полягають задачі міжнародної організації ФАО?