ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ

Після цього уроку учні зможуть: розповідати, звідки історики дізнаються про минулі часи на основі назв населених пунктів; пояснювати, що таке історичні джерела та якими вони бувають; наводити приклади історичних назв своєї місцевості.

Обладнання: історична карта, портрети історичних діячів, картки з текстовими і візуальними джерелами.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань і формування нових навичок.

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Перевірка заповнення таблиці, роботу над якою було розпочато на попередньому уроці.

Нумізматика

Сфрагістика

2. Поясніть, хто такі археологи і що вивчає наука археологія.

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Кожне місто і село, озерце і річка

Завжди мають свою назву, хоч і невеличкі.

Кожну гору, кожен горб, урочище кожне

Якось люди називають — інакше не можна.

Ну, а наші славні вчені довго не гадали,

Всі географічні назви «топонімами» звали.

Учитель. Вивчення історичних географічних назв дозволить нам здобути додаткову історичну інформацію. Уявімо себе дослідниками.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель. Досліджуючи минулі часи, історики звертаються до назв містечок, сіл, річок, озер тощо, оскільки їхнє походження сягає сивої давнини.

• Топоніми — географічні назви.

• Топоніміка — наука, що вивчає географічні назви.

• Етноніми — назви народів.

• Етноніміка — наука, що вивчає назви народів.

Учні записують визначення понять у зошити.

Робота з таблицею

• Записати запропоновані назви у відповідний стовпчик. Чернігів, українці, Десна, Галичина, поляни, білоруси, Дніпро.

Учитель. Найдавнішими назвами, якими користувались наші предки для визначення їхньої землі та себе самих, були Русь та русичі. Назва «Русь» передувала «Україні», оскільки перша письмова згадка про останню з’явилась лише 1187 року.

Наших предків називали слов’янами. Слов’ян, які жили в давні часи, ще називають «давніми слов’янами». Саме давні слов’яни і є предками усіх слов’янських народів. Жили вони племенами, а іноді об’єднувались у племінні об’єднання або союзи племен. Вони ділились на 3 гілки: західні, південні та східні.

Робота з картою

• Використовуючи карту атласу «Східні слов’яни у V-VIII ст.», виконайте завдання.

• 1. Покажіть на карті прабатьківщину давніх слов’ян.
• 2. Покажіть на карті територію, яку заселяли племінні об’єднання східних слов’ян.
• 3. Які союзи племен східних слов’ян були безпосередніми предками українців? Покажіть на карті територію їх розселення. (Поляни, деревляни, волиняни, хорвати, уличі, тиверці, сіверяни.)
• 4. Яка наука вивчає назви народів?

Учитель. Здавна щодо окремих регіонів України застосовували такі назви, як Волинь, Полісся, Поділля, Галичина, Лівобережжя, Чернігово-Сіверщина та ін. Вони різняться особливостями одягу, народного будівництва, господарськими заняттями, які сформувалися у зв’язку з природнім середовищем та історичними особливостями. Про них розповідають музеї народної архітектури та побуту. Найбільший з них розташований у селищі Пирогово, на околиці міста Києва. На його території розміщено понад 300 пам’яток народного будівництва, 80 тисяч одиниць сягає кількість хатнього начиння, одягу, знарядь праці, творів мистецтва.

Свою розповідь учитель супроводжує показом на карті.

Робота з картою

• Використовуючи карту атласу «Історико-етнографічні регіони України», виконайте завдання.

• 1. Знайдіть на карті міста, розташовані в межах кожної історико-етнографічної землі.
• 2. Назвіть найбільші річки України та історико-етнографічні землі, якими вони протікають.

Повідомлення учнів

(про походження назв обласних центрів України)

1-й учень. Вінниця — обласний центр, що розміщений на обох берегах річок Південний Буг та Вінничка. Існує декілька версій про походження назви міста. Одна із них пов’язує назву зі старослов’янським словом «вено», що означає «посаг». Інші дослідники вважають, що це зрусифікована назва і правильно було б назвати «Винниця», що походить від слова «винокурня». Є й третій варіант. Місто дістало назву від річки Віннички, на якій воно засноване. Річка отримала назву від слова «вінок». На цій річці, за прадавнім звичаєм, дівчата пускали на воду віночки з квітів, щоб дізнатися про свою долю.

2-й учень. Дніпропетровськ розміщений на обох берегах Дніпра. Місто засновано 1777 року і було названо на честь цариці Катерини II Катеринославом. 1926 року його перейменували на Дніпропетровськ на честь політичного діяча Г. Петровського. Походження назви річки Дніпро досі не з’ясовано. Його пов’язують зі скіфським словом «дана», тобто «річка». Дехто вважає, що це «західна річка».

3-й учень. Сучасне місто Донецьк виникло 1869 року як селище Юзівка, що виникло поблизу Овечого хутора навколо металургійного заводу, збудованого англійським промисловцем Джоном Джеймсом Юзом. 1924 року селище перейменували на Сталіно, а 1961 — на Донецьк. Сучасна назва міста походить від найменування річки Донець. Звідси і Донбас, Донеччина. Річка ж дістала свою назву від слова Дон — так давнє плем’я аланів, які є родичами осетинів Кавказу, називали будь-яку воду, зазвичай і річки.

4-й учень. Житомир уперше згадано у літописі 1240 року. За легендою, місто було засновано улюбленцем і радником київських князів Аскольда і Діра Житомиром, який нібито після їхнього убивства не захотів служити Олегові і пішов зі своєю дружиною на захід у ліси, де й заснував нове поселення, назвавши його своїм ім’ям. Деякі вчені вважають, що місто виникло в VIII-IX ст. як центр племені деревлян-житичів. Звідси і назва міста — «мир (громада) житичів».

5-й учень. Найдавніша згадка про сучасну столицю України та адміністративний центр однойменної області міститься у літописі «Повість минулих літ», у якій йдеться про трьох братів Кия, Щека, Хорива та сестру Либідь. За легендою, від імені найстаршого брата Кия і походить назва Київ. У топоніміці Києва є і давні назви гори Щекавиці, річки Либідь тощо. Інші трактування назви Києва пов’язують з р. Киянкою, що протікала під Старокиївською горою і зникла ще в XVII ст.

6-й учень. Львів виник у середині XIII століття. Пояснення його походження не викликає сумніву. Львів названо на честь найстаршого сина галицького князя Данила Романовича — Лева.

7-й учень. Одеса виникла наприкінці XVIII ст. на місці старовинного українського поселення Коцюбієве, яке пізніше татари і турки назвали Хаджибеєм. 1795 року Хаджибей перейменували на Одесу на честь грецької колонії Одесос. Тоді вважали, що ця колонія колись була в цьому районі (згодом з’ясувалось, що вона розміщувалась біля сучасного міста Варна в Болгарії).

8-й учень. Харків був заснований у другій половині XVII ст. у місці злиття річок Харків і Лопань. Ще одне припущення: місто дістало назву від імені першого поселенця-козака на цих землях Харка (Харитона). Дехто вважає, що місто дістало назву від річки або що це видозмінене Шарукань (з половецького «шаура» — «скотар», «кан» — «привал, стоянка», «шарукань» — «стоянка скотаря»).

• Які легенди про походження назви вашого міста ви знаєте?

Робота з текстом

• Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

Народна легенда про походження назви Переяслав

«Пішов Володимир на хорватів. Коли ж він повернувся з війни хорватської, печеніги прийшли тим боком Дніпра від Сули. Володимир пішов навпроти них і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяславль. І став Володимир на цій стороні, а печеніги на тій, і не наважувались ні він на ту сторону, ні вони на цю сторону.

І під’їхав князь печенізький до ріки, і покликав Володимира, і сказав йому:

— Випусти ти свого мужа, а я свого, хай поборються. І якщо твій муж ударить об землю моїм, то не воюємо три роки; якщо ж наш муж ударить, то воюємо три роки.

І розійшлися в різні сторони.

Володимир же, вернувшися в стан свій, послав по табору глашатая з словами:

— Чи нема такого мужа, який би взявся боротися з печеніжином? Не знайшлося ніде.

На ранок приїхали печеніги і свого мужа привели, а в наших не було. І почав тужити Володимир, звертаючись до всіх воїнів, і прийшов один старий муж до князя, і сказав йому:

— Княже! Є в мене один менший син дома, бо з чотирма я вийшов, а він дома. В нього з дитинства не було такого, щоб ударив хтось ним. Одного ж разу, як я сварив його, а він м’яв шкуру, то розгнівався на мене і роздер шкуру руками.

Князь же, це почувши, зрадів і послав за ним, і привели його до князя, і князь розповів йому все. Він же сказав:

— Княже, не знаю, чи здолаю його, випробуйте-но мене: чи нема бика великого і сильного?

І знайшли бика великого й сильного, і велів він роздражнювати бика; поклали на нього залізо гаряче і пустили бика. І побіг бик мимо нього, і вхопив він бика рукою за бік, і вирвав стільки шкури з м’ясом, скільки йому рука захопила. І сказав йому Володимир:

А назавтра прийшли печеніги, стали кликати:

Володимир же наказав тієї ночі одягти зброю, і зійшлися обидва стани. Випустили печеніги свого мужа: був-бо він дуже превеликий і страшний. І виступив муж Володимира, і поглянув на нього печеніжин, і засміявся, бо був він середнього росту. І, розмірявши відстань між обома військами, пустили їх одне до одного, і схопилися вони, і стали міцно держати одне одного, і здавив він печеніжина руками до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, і Русь погнала за ними, рубаючи їх, і прогнала їх. Володимир же на радощах заклав город на броду тому і назвав його Переяславль, бо ж перейняв славу юнак той. Володимир великими мужами зробив і його, і батька його. І повернувся Володимир у Київ з перемогою та славою великою».

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

1. Розшифруйте слова, розташувавши букви у правильному порядку.

2. Впишіть пропущені букви у назвах східнослов’янських племен.

3. Заздалегідь підготовлений учень з «мікрофоном» ставить учням запитання. Відповідає той, кого обирає «кореспондент».

2) Яку науку називають етнонімікою?

4) Яку науку називають топонімікою?

5) Що ви знаєте про походження назви Чернігів?

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідні параграфи підручників ([1], § 8; [2], § 7).

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

Назва Україна вперше зафіксована у літописі під 1187 р. для позначення Київщини, земель Переяславщини і Чернігівщини. Слово «Україна» має слов’янське походження. Воно означає «первіснокрай» або «територія». Історики схиляються до думки, що назва має індоєвропейський корінь, що в перекладі означає «відокремлювати». Єдиної думки щодо етимології слова немає, проте схиляються до прямого синонімічного зв’язку зі словом «князівство», що означає земля наділена, «відрізана» князю.

У давнину люди не розрізняли загальних і власних назв. Так, під словом «вода» наші пращури розуміли і річку, і море, й озеро, і джерело, і воду в посудині. Освоюючи нові місця, люди давали власні назви новим річкам, джерелам чи горам, щоб їх розрізняти, наприклад: Велика Вода, Мала Вода, гора Чорна, гора Біла тощо. Якщо на березі якоїсь річки росло багато сосен, то її могли назвати Соснівкою. Річку, у якій водилося багато бобрів, іменували Бобрівкою. На території України в різні часи жили різні кочові народи, які згинули у вирі історії. Та назви, які вони дали річкам, озерам, вершинам гір, байракам, залишилися й збереглися в пам’яті тих, хто тут оселився згодом.

Звідки взялися назви міст?

Напевно, кожен з нас, потрапляючи в те або інше місто, замислювався про те, а чому, власне, ця місцевість так називається?

Чи не ховається за звучним ім’ям що-небудь непривабливе? Наприклад, назва нью-йоркського району Манхэттэн – в перекладі означає “місце випивки”, якою забезпечували індійців заповзятливі європейці.

Київ – Згідно з легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких вважають засновниками міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ». У сагах Київ називався Koenugarðr. Назва Kænugarður (Кьонугард) залишилася за Києвом в ісландській мові.

Амстердам – від Амстель-редамме, що означає “село у греблі на річці Амстель”.

Бангкок, столиця Таїланду, – місто з щонайдовшою назвою. Його друге, нескорочене, назва на тайській мові звучить так: “Місто ангелів, велике місто, резиденція смарагдового Будди, неприступна фортеця, велика столиця світу, обдарована дев’ятьма коштовними каменями і багата прекрасними королівськими палацами, що нагадують райські житла, з яких править уособлення Бога, Місто, дарований бог Індра і побудований Висанукамом”. А слово “бангкок” означає “селище сливового дерева”.

Дублін, столиця Ірландії, як не дивно, також має дві офіційні назви. Власне Дублін, що означає “Чорний затон”, і інше, дуже красиве – Бале-Аха-Клиах – “Місце у броду, зарослого вербовою лозою”.

Ігарка – це місто в Красноярському краю назване по імені мисливця Єгора, за легендою, якого місцеві жителі-евенки називали Ігарка (замість Егорки).

Йошкар-Ола – в перекладі з марійської мови означає “Червоне місто”.

Кострома – ім’я міста, що стоїть на однойменній річці, походить від староруського міфічного божества Костроми, що втілювало собою родючість і весну. Сама назва означає “лозини, солома” -когда слов’яни проводжали весну, вони ховали солом’яне опудало Костроми.

Кривий ріг – назва цього українського міста ніяк не пов’язана з рогатою худобою. Так здавна називався довгий кривий мис при впаданні річки Сасагань в Ингулец, де, власне, і виросло місто.

Лондон – вважається, що цей топонім походить від назви кельтського племені лондинов. Але у наших російських осетин є своя версія: їх предки сармати (алани) у складі римських військ парі тисяч років назад побували в тих місцях. “Лондон” по-осетински “тиха вода”.

Москва – столиця Росії отримала своє ім’я від річки. Є декілька версій походження цього слова. Найпереконливішою є гіпотеза про слов’янські або балтійські корені слова “москва”, де “маск-ава” або “мазг-ава” означало з’єднання понять “Драговина, бруд” і “звивистість”.

Мурманськ – назва міста походить від слова “Мурман”. Так російські спрадавна іменували північне узбережжя Кольського півострова. У основі цього слова лежить інше – “мурмане”, спотворене від “норманни” (норвежці), які були частими гостями в цій місцевості. Цікаво, що з 1916-го по 1917-е місто називався Романов-на-Мурмане, на честь 300-річчя імператорської сім’ї.

Нальчик – на балкарській мові це означає “маленька підкова”. Але чому саме так назвали місто, залишається невиясненим.

Панама – на мові індійців гуарани це означає “село рибалк”.

Парамарибо – столиця латиноамериканської держави Сурінам. Це слово перекладається з мови індіанського племені, що жило на цих землях, як “жителі великої води”.

Париж – назва гальського походження, від племені парисиев, що жили на берегах Сены. По-французьки вимовляється “Пари”, а “ж” на кінці в російському варіанті “Париж” з’явилося з польської мови. Втім, існує красива легенда, що назва міста сталася від імені Париса, героя старогрецького міфу.

Пекін, або, правильніше, Бейцзинг – означає “північна столиця”. Вказівка на те, що саме це місто є головним в державі, також міститься в назвах японського Токіо – “східна столиця” і корейського Сеула – просто “столиця”.

Ріо-де-Жанейро – найбільше бразильське місто, мрія Остапа Бендера. Його назва переводиться як “річка січня”. Цього місяця в 1502 році португальці висадилися у бухті, яку і прийняли за річку.

Саратов – свою назву місто дістало від гори, яку місцеві тюркські племена називали Сари Тау (“жовта гора” або “золота гора”).

Сочі – назву цьому курортному місту дало місцеве плем’я шача.

Тель-Авів – назва головного міста Ізраїлю в перекладі означає “пагорб весняних сходів”.

Урюпинск – після узяття військами Івана Грозного Казані татарський князь Урюп, рятуючись втечею, був наздогнаний на Хопре козачим отаманом Ермаком Тимофійовичем, майбутнім завойовником Сибірського ханства. Між ними сталася смертельна сутичка. Іменитий татарин зав’язнув у болоті і був полонений Ермаком. З тієї пори у місцевого козацтва виникла приказка: “Зав’язнув, як Урюп”. А місце того жорстокого поєдинку стали називати Урюпинским. Відповідно і містечко, що виникло недалеко від легендарного болота, почали називати Урюпинском.

Шарм-ель-шейх – назва цього відомого росіянам єгипетського курорту означає просто “царську затоку”.

Походження назви міста Київ

Перші поселенці прийшли сюди 27000 років тому. Близько 25000 р. до н. е тут з’являється Кирилівська стоянка. Люд що тут жив займався мисливством на мамонтів, що підтверджує знахідка кісток 60-ти мамонтів. Також ці мисливці полювали на носорожців, ведмедів та навіть левів, що водилися тут в давні роки.
Тут знайшли кістку мамонта з орнаментом, що дає підстави стверджувати, що її використовували в духовних обрядових дійствах. Території стоянки була територія в 1 кв. км, що більше ніж одне футбольне поле.

Перші осілі племена, так звані трипільці з’являються тут близько 5000 токів тому й будують городище на Кудрявці.
Пізніше сюди приходять арії, або як їх ще називають представники зарубинецької культури. Саме їх вважають предками слов’ян, а точніше полян. Селилися вони на Оболоні, Юрковиці, замковій горі та й інших місцях. Тут вони створили торгівельний центр Наддніпрянщини, підтвердженням того є знахідки римських монет того періоду, отже арії а пізніше їх нащадки слов’яни торгували з Римлянами.
І ось рано чи пізно ці землі починають називати Києвом та іншими, як вважають дослідники тотожними назвами. Спробуємо розібратися звідки взялася назва Київ.
Нестор літописець 1093 р.
Описи заснування Києва
«Було три брати: один ім’ям Кий, другий — Щек та третій — Хорив, а сестра їхня була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щековиця, а Хорив — на третій горі, що прозвалася по ньому Хоревицею. І побудували містечко на честь старшого свого брата і назвали його Київ».
Переказ, записаний у вірменській «Історії Тарона» (VIII ст.), автором тексту був Зеноб Глак: три брати Куар (Кий), Мелтей (Щек) [Щек та Мелетей означають змій] і Хореан (Хорив) — засновують три міста в країні Полуни (Поляни), а згодом брати створюють ще місто на горі Керкей, де був простір для полювання, удосталь трав і дерев («був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там дичину» — у Нестора).
Давньогрецький учений ІІ ст. Клавдій Птолемей у своїй праці про міста, що лежать уздовж течії Дніпра (Борисфена), пише:
«У середині країни розташовані міста: Азагорій (56° — 50°40), Амадока (56° — 50°30), Сар (56° — 50°15), Серим (57° — 50 ), Метрополь (56° — 49°30)…» На основі цих даних дослідники ототожнюють міста Азагорій, Метрополь і Сар із першими поселеннями на території Києва. Максим Берлінський вважає, що Азагорій місцеві жителі називали Загір’ям, що відповідає сарматському слову «ківи» («гори»). Кулаковський вважає, що Київ це Метрополь. Михайло Брайчевський вважає, що Київ це Сар. Цю теорію підтверджує інша назва фортеці «Самбатас», згаданої в працях візантійського імператора Константина Багрянородного (Х ст.)
Київ раніше називали Данпарстадом (місто на Дніпрі) – спочатку готи, а потім й скандинави.
Так, у «Пісні про Хльода» читаємо «…могили священні та камінь чарівний у звивинах Данпа…», тобто Дніпра. У ІV ст. н. е. Данпарстад є столицею готської імперії.
Візантійці ж називали Київ – Самватасом (За одною із версій “Самватас” – із слов’янського Суводь, впадання в велику річку багатьох великих та малих), (чи з фінської “межа рівнини”), (або за Карамзіним Самватас “сама матір”, звідки Київ – матір міст Руських).
Пізніше у варяг з’являється назва “Кнеугард”, чи “Кіенугард” або “Кьонугард”. Ці назви пішли від усного переказу слов’янського слова “Киянгород” – “місто киян”, хоча при видозмінені воно могло походити і від “місто Кия”. Що до скандинавської назви “Кьонугард” то вважається, що воно з’явилося пізніше після того, слова “Кенуград” чи “Кіенуград” у варяг почали ототожнюватися з їхнім словом “кьона” – “човен”, і як наслідок з’явилася “Кьонугард” “Місто човнів” (В Києві завжди збиралося чимало човнів з басейну річок Дніпра та Десни). До того ж варто згадати легендарного Кия перевізника, що за духовним світобаченням людей того часу був людиною, що наводить мости між світами.
Нестор літописець називає Кия, Щека, Хорива та сестру їх Либідь засновниками міста. Але не вказавши, ні точної дати життя цих людей, ні їх чіткої біографії спричинив початок безкінечних спорів різних дослідників. З часом теорій стало так багато, що просто неможливо визначити, яка з них вірна.
Зрештою кожний має право на підтримку власної теорії тому спробуємо розглянути їх якомога більше.
Версія перша: Полянський князь
«Полянський князь Кий діяв, мабуть, наприкінці V — у першій половині VI століття. Його першою резиденцією була Замкова гора на березі річки Киянки поблизу Подолу, а потім було побудовано фортецю на високому березі Дніпра, де опісля існувала фортеця Володимира I», — вважав академік Рибаков.
Походження назви Київ – від власного імені (в основі якого слов’янське слово кий – “палиця”). У літописі зустрічається полеміка, ким був Кий, чиїм ім’ям назване місто. Ще жила назва Київ перевіз, і легенда стверджувала, що Кий був перевізником через Дніпро, а літописець хотів бачити його князем, який ходив з Олегом на Царгород.
Версія друга: хетські володарі (2 тис. років до н.е.)
На заході Анатолії існувала держава Секу. Оскільки буква «с» позначала шиплячий звук, згадані дрібні князівства читалися як Шеку, і легендарний Щек був родом звідти.
Поруч розташовувалось князівство Аххіява (Аккіява). У ХІІІ столітті до н.е. «людина Акія» нападала на землі, підвладні хетам. Скорочено її ім’я було — Кий.
Сусідня ж держава, що володіла Босфором, називалася Коркіса (читається ще як Хоркіса), держава Хора (Хорива).
Версія третя: Кий – арієць.
Дехто співвідносить назву Києва з династією давніх арійців (індоєвропейців, індоіранців), а саме з династією царів Кеянідів. В давніх літописах згадуються Кей-Хосров, Кей-Кобад, Кей-Кавус. На підтримку цієї версії приводять легенду про Кирила Кожум’яку та Змія та аналогічну легенду в іранському фольклорному творі Фірдоусі “Шахнаме”, де Кирило Кожум’яка це бог коваль.
Версія четверта:
Свідчення візантійського історика VI століття Прокопія Кесарійського про антського вождя Хильбудія, що у 530 році перебував на службі в імператора Юстиніана і був призначений начальником Фракії. Академік Рибаков вважає, що між Києм та Хильбудієм є багато спільного й Кий, вождь антів, міг в Візантії отримати прізвисько Хильбудія.
Версія п’ята: Засноване антами (або полянами)
у V столітті на київських пагорбах осіли греки-колоністи (хіосці, або кіанеї). Після чого «сучасники стали називати поселення Кіоси Кіанами, що згодом перетворилося в киян і Київ».
Вважає археолог Хайновський.
Версія шоста: Вік Києва 20000 років
Києву, було б тепер 20 тисяч років, а імені міста — 5 тисяч років. Етимологи зробили таке відкриття, виходячи з саамського слова «київ», що означає «кам’яний масив, який виступає з води». Саами були нащадками найдавнішого східноєвропейського народу, котрий першим досяг узбережжя Північного Льодовитого океану вслід за льодовиком, що відступив 11 тисяч років тому. Тому й у топоніміки Помор’я переважають саамські назви: Кольський півострів (від слова «коль» — риба), Соловки (буквально «острови»), Кий-острів тощо. Цікаво, що саамське «кий» означає не тільки воду, а й річку. Отже, старослов’янське «києв» може звучати в перекладі як «поселення на кам’яному масиві, який виступає з річки».
Один із сучасних дослідників Віктор Янович зібрав розрізнені данні в вивів свою теорію про заснування Києва
За його версією засновниками міста були легендарні предки скіфів Тарчитай і його сини Колоксай, Арпоксай і Липоксай. Він проводить паралелі Колоксая з Києм, Арпоксая з Щеком, а Липоксая з Хоривом.
За його словами Кий це не ім’я а професія перевізника через Дніпро (від слова кий – палиця для управляння човном), Щек же піший купець (від слова Щек-Пеш – пішим), Хорив – корабельник, виробник легких човнів (від слова Хорив-Корив- кора (липова кора з якої виготовляли ті човни)).
Місто Київ візантійцями називалось Амадока-Київ. Де знову паралелі Киї – Амадока, Хорив – Сар, так ще й є готська хроніка від Іордана, де розповідається, що жінка із народу росомонів на ймення Сунільда втекла від свого чоловіка. За це король наказав прив’язати її до хвостів диких коней, аби розірвати. Однак брати Сунільди Сар і Аммій вирішили помститися Германариху і вбили його. Сунільда в перекладі означає “лебідь”. А імена братів відповідають назвам подніпровських міст, вказаних Птолемеєм – Амадока і Сар.