Розкіш у стилі 1920-х. Легендарний “Східний експрес” запускає новий маршрут в Європі

Автентичний “Східний експрес”, який складається з вагонів 1920-х років і де пасажирам на борту подають коктейлі та вишукані страви, запускає новий маршрут з Брюсселя до Венеції.

Про це повідомляє TRAVEL РБК-Україна з посиланням на Euronews.com.

До Венеції можна дістатися різними способами, але якщо ви – прихильник ексклюзивних красивих подорожей, можна сісти на відомий “Східний експрес”. Він провезе вас через Альпи, коли сходить сонце, а до обіду ви опинитеся у чарівній Венеційській лагуні.

У 2024 році компанія розкішного відпочинку Belmond запустить новий маршрут Simplon-Orient-Express з Брюсселя до Венеції: пасажирам обіцяють “одну з найгламурніших поїздок потягом у Європі”.

Фото: З 2024 року “Східний експрес” запустить маршрут до Венеції з Брюсселя (facebook.com/venicesimplonorientexpress)

Світло ар-деко та відреставровані вагони. Що таке “Східний експрес”

Venice Simplon-Orient-Express (VSOE) – це приватний розкішний потяг, який курсує з європейських міст до Венеції. Нині ним володіє компанія Belmond.

Ці послуги не слід плутати з потягом Orient Express, який курсував між Парижем і Бухарестом – в останні роки маршрут було скорочено. Спальний поїзд EuroNight був прямим нащадком оригінального “Східного експресу”, який щоденно відправлявся з Парижа до Відня та на Балкани.

Фото: Потяг провезе вас через Альпи, коли сходить сонце (facebook.com/venicesimplonorientexpress)

Хоча цей поїзд-нащадок використовувався в основному для всіх типів пасажирів до Центральної та Східної Європи за стандартними тарифами, поїзд VSOE призначений для туристів, які хочуть здійснити поїздку саме на розкішному поїзді.

Фото: Мандрівка “Східним експресом” розрахована на туристів (facebook.com/venicesimplonorientexpress)

Тарифи на проїзд у Venice Simplon-Orient-Express високі, оскільки це не звичайне залізничне сполучення, а скоріше відпочинок в автентичній атмосфері із п’ятизірковим рестораном на борту.

Джеймс Шервуд з Кентуккі, США, ще у 1977 році купив два оригінальні вагони на аукціоні, коли Compagnie Internationale des Wagons-Lits відмовилася від обслуговування оригінального Orient Express, передавши послугу національним залізницям Франції, Німеччини та Австрії.

Протягом наступних кількох років Шервуд витратив 16 мільйонів доларів США на придбання 35 спальних вагонів, вагонів-ресторанів і вагонів Pullman. 25 травня 1982 року відбувся перший рейс Лондон-Венеція.

Зараз венеціанський Simplon-Orient-Express складається з відреставрованих історичних вагонів 1920-х років.

• Вагон-ресторан “Étoile Du Nord” був побудований у 1926 році та має складну дерев’яну інкрустацію маркетрі та зелену оксамитову оббивку.
• Вагон-ресторан “L’Oriental” обшитий чорними лаковими панелями, а “Côte d’Azur” прикрашений склом René Lalique.
• Пасажири ночують в історичних каютах з освітленням у стилі ар-деко та мармуровими ванними кімнатами.

Фото: Відреставровані вагони з унікальним дизайном (facebook.com/venicesimplonorientexpress)

Новий нічний поїзд з Брюсселя до Венеції

Пасажири зможуть скористатися новим маршрутом з Брюсселя до Венеції з 2024 року. Поїзд відправлятиметься близько 17:10. Під час подорожі можна скуштувати коктейлі перед вечерею в легендарному барі Car 3674, де постійно грає піаніст і є послуга Midnight Branch.

Подорож розпочнеться із сезонного обіду з чотирьох страв від шеф-кухаря Жана Імбера, також буде доступний вибір вин від сомельє. Страви включають філе яловичини з червоним вином або омарів vol-au-vent. Є широкий вибір сирів. Також є окреме ікорне меню.

Східний експрес. Люди, місця і деталі, які ви побачите, їдучи на окуповані території

Як змінився Луганськ за період окупації? Чи досі жителям непідконтрольної території вселяють страх перед «Правим сектором»? Кому бойовики не дають права виїжджати за новітню «залізну завісу»? Скільки заробляють перевізники до лінії розмежування, навіщо здають житло біля лінії фронту і почім «продають» місця в чергах КПВВ? Про це – в ексклюзивній серії Радіо Донбас.Реалії «Записки з окупації».

Східний експрес

Потягом, що прямує на Донбас, їдуть пасажири із зовсім різними історіями й цілями. Попутниками можуть стати військові, що прямують на війну, студенти, які їдуть додому, люди, для яких цей поїзд – лише етап на шляху до окупованого Луганська.

У Куп’янську Харківської області потяг робить зупинку на 20 хвилин.

«Пиво, сушена, копчена риба, морозиво», – лунає всією станцією. Кожного дня, коли прибуває потяг, на пасажирів уже чекають місцеві жителі, що торгують рибою, спійманою в Червонооскільському водосховищі. У місті з населенням близько 30 тисяч для багатьох – це основний спосіб заробітку, адже попит на місцеву рибу чималий. Асортимент дійсно вражає: знайдете рибу на будь-який смак і гаманець: від невеличких зв’язок «сібельочків» до великих лящів, сазанів, від «червонця» до 300 гривень за велику рибину. Протягом 20 хвилин зупинки пасажири встигають скупити майже всю рибу на станції. Більшість одразу ховає придбане до своїх багажів, але знаходяться ті, хто починає смакувати безпосередньо в потязі. Тож до кінця шляху вагон переповнений стійким запахом сушеної риби.

Реалії подорожей у плацкарті такі, що хоч-не-хоч, а чути діалоги попутників.

«З якого номера її краще набрати? З російського вже?» – запитує чоловік у жінки, під`їжджаючи до Сватівського району.

На зупинці в Кремінній заходить молода пара та літній чоловік.

«Обережно з тортом! Це ж презент», – попереджає жінка.

«Який же це презент! Найкращий презент – коньяк», – заперечує пенсіонер.

14 годин у дорозі – і пункт призначення досягнутий. О 13.23 потяг прибуває до Рубіжного, міста з населенням близько 60 тисяч людей. До Лисичанська (кінцевої станції потяга) залишається 25 хвилин дороги, близько 20 кілометрів, але більшість пасажирів виходять саме в Рубіжному, де на них уже чекають приватні перевізники. Їх тут називають «приватниками».

«Таксі на Дубровку замовляли?»

«На Станицю, на Станицю! Відправлення за 10 хвилин», – метушиться платформою Микола.

Він займається пошуком і координацією потенційних клієнтів з водіями, що возять до лінії розмежування.

«На Вас уже чекає біле Renault з номерами **** біля мосту», – повідомляє чоловік телефоном за 10 хвилин до прибуття потяга.

І справді, біля мосту стоїть «мій» Рено, а окрім нього ще з десяток таких авто, які вміщують до 8 пасажирів. Мене знайомлять з Ігорем – водієм, який довезе до Станиці.

Для Миколи, Ігоря та інших водіїв – це чистої води бізнес. За одну таку поїздку від Рубіжного до Станиці Луганської один «приватник» отримує 2 тисячі гривень. Одна машина за день заробляє щонайменше 4 тисячі поїздками туди й назад.

Водій Ігор одразу збирає паспорти й гроші. Перший блокпост не за горами.

«Ви в’їжджаєте в заборонену зону. Знизьте швидкість до 5 км/год. Будь ласка, приготуйте Ваші документи. Стій! Стріляють! Заборонена зона». Подібним написом зустрічає кожен український блокпост. За останній рік їх на шляху до Станиці поменшало.

«Таксі на Дубровку замовляли?» – жартує український військовий і забирає у водія документи на перевірку. Інший у цей час відкриває двері, де пасажирські сидіння: «Сепарів немає?» «Немає, немає», – відповідає з усмішкою літній чоловік, який їде з нами. Хвилин за 5 повертають документи й бажають гарної дороги. У сучасних умовах – це зла іронія, бо дороги далі майже нема.

Водій Ігор вже прилаштувався до реалій донбаських трас. Там, де дорога вщент зруйнована, він без вагань з’їжджає з неї і їде полем. На певних ділянках дороги величезні ями засипані будівельним сміттям. Але навіть погані дороги не заважають водієві «гнати» понад 100 км/год. Виникає враження, що правил дорожнього руху тут не існує. Навіть проїжджаючи повз населені пункти, швидкість руху Ігор не знижує. Назустріч нам зрідка їдуть поодинокі машини: або такі ж приватники, що повертаються з пасажирами «звідти», або військові, або ОБСЄ. Один раз трапилась машина Червоного Хреста.

Під’їжджаючи до Новоайдара, бачу багато зламаних війною сосен. За дві години поїздки погода встигає змінитися декілька разів. То починається дощ, то знову з’являється сонце.

​На черговому блокпості незвично велика черга. Водій Ігор зупиняється, робить один дзвінок і, оминаючи всі автомобілі, стає першим у черзі.

«На зворотньому шляху, як звичайно, друже», – усміхається військовий і відпускає наш «міні-вен».

У салоні в цей час стоїть мовчазна тиша.

Останній блокпост – на в’їзді до Станиці Луганської – зустрічає написом «Станиця Луганська – це Україна». Щоб ніхто не забував.

Після нього водій роздає паспорти, помітно видихає і потроху висаджує своїх пасажирів. Кінцева зупинка – Автостанція.

«Щоб налаштувати українські канали, треба крутити у бік Щастя»

Станиця Луганська – селище міського типу, розташоване за 12 кілометрів від нині окупованого Луганська. Саме тут – єдиний в області контрольно-пропускний пункт на територію, окуповану проросійськими бойовиками. Лінія розмежування визначає життя місцевого населення вже майже 4 роки. Роботи тут небагато, тому основний спосіб заробітку – продаж сільськогосподарської продукції. До війни основним ринком збуту був Луганськ. Зараз торгувати в Луганську, звісно, важче. Але навіть за теперішніх умов життя багато мешканців щодня везуть тачки з овочами на продаж в окуповане місто.

«Там же овочі дорогі. 70 рублів за кг огірків, 120 за кг помідорів, а полуниця – взагалі розкіш», – розповідає станичанин Олег. – Але це давно треба прикрити. Нарешті обмеження ввели – не більше двох ящиків на людину», – ділиться чоловік.

Олег каже, що окрім цього в Станиці з’явився новий спосіб заробітку – подобова оренда помешкання: «Середня ціна – десь 100 гривень за спальне місце».

За словами чоловіка, сервіс орієнтований лише на жителів Луганська, які переходять на українську територію, щоб оформити пенсію, зняти гроші й купити продукти за адекватними цінами.

«Вони приходять, зазвичай, сюди ввечері неділі, ночують і зранку йдуть у центр вирішувати свої справи. А після обіду повертаються в місто», – розповідає Олег.

Через близькість до пункту пропуску ціни на ринку на автостанції помітно завищені. У той час, коли полуниця в Києві вже коштувала 40-50 гривень, у Станиці її продавали за 80 грн/кг.

Олег жартує, Станиця стає маленькою Швейцарією.

«Квіточки перевозити вже заборонили, м’ясо, розсаду теж. Залишилось закінчити з сільгосппродукцією й будемо розвивати туризм», – сміється чоловік.

Для того, щоб отримувати українську пенсію, люди з окупованих територій мають бути зареєстрованими на підконтрольній Україні території. Тож багато жителів Станиці не нехтують такою можливістю підзаробітку й прописують у своїх будинках луганців, які один раз на два місяці перетинають лінію розмежування. У середньому, ця послуга коштує 1500 грн. Але не рідкістю є ситуації, коли людей «звідти» «кидають на гроші»: спочатку прописують, а через деякий час без їхнього відома виписують.

Попри те, що війна на Донбасі триває вже четвертий рік, у Станиці Луганській досі працюють російські телеканали й канали угруповання «ЛНР».

Я дивлюсь російські канали, коли вип’ю. Щоб пореготати

«Я дивлюсь російські канали, коли вип’ю. Щоб пореготати, – ділиться місцевий мешканець Володимир. – НТВ, «Росія 1», але найбільше люблю «Луганськ 24». Це якийсь особливий вид маразму», – каже чоловік.

За його словами, російська пропаганда сильно впливає на настрої місцевих.

«Для того, щоб налаштувати українські канали, треба крутити у бік Щастя. Ось такий символізм», – зауважує станичанин.

Життя за лінією розмежування

Від самого ранку на пункті пропуску довжелезні черги з обох боків. Майже половина черги – люди з тачками та ящиками, у яких везуть овочі на продаж. Серед тих, хто не хоче довго чекати, є ті, хто купує місце в черзі. Приблизна вартість такої послуги – 50 грн.

Позиції українських військових від позицій бойовиків відділяють якихось 100 метрів. Міст, який був зруйнований у 2015 році, досі не реконструювали, тож люди змушені переходити по дерев’яній драбині.

На «тому» боці Сіверського Дінця на людей чекають таксі й автобуси з георгіївськими стрічками й прапорцями збройного формування «ЛНР» та Росії. Перш ніж сідати в автобус, треба купити квиток у касі за 12 рублів (близько 5 гривень). Таксі до міста коштує в середньому 200-300 рублів (80-125 грн).

Комендантська година триває від 23 вечора до 6 ранку. Але вже о 8 вечора майже нікого немає на вулицях. Ліхтарі в Жовтневому районі Луганська не працюють. Місцева мешканка Ксенія вважає, що міжквартальні ліхтарі не працюють у цілях безпеки: «Щоб нас не обстрілювали ЗСУ».

У місті багато «військових», але це не зменшує кількість нетверезих людей на вулицях.

Мобільний зв’язок у Луганську просто ніякий. Дотелефонуватися до близьких виходить лише з третьої спроби. Vodafone працює нестабільно, тому деякі жителі міста переходять на послуги місцевого мобільного оператора «Лугаком» (він створений бойовиками на базі захопленого обладнання і комутує лише в межах непідконтрольної території – ред.). Луганка Марина розповідає, що «Лугаком» з’явився на початку 2018 року, коли зв’язок Vodafone несподівано зник.

«Тоді, як більшість жителів підозрює, вони (бойовики) «віджали» апаратуру й сервери Vodafone і запустили свій «Лугаком», – каже жінка.