§ 13. Паразитичні черви – гельмінти

Серед безхребетних тварин є чимало видів, які ведуть паразитичний спосіб життя.

Паразитами називають організми, що тривалий час використовують істот інших видів як місце оселення та джерело живлення. Паразитичні червоподібні істоти мають назву гельмінти.

Багато паразитичних видів є серед представників плоских червів і нематод (або круглих червів). Різні види плоских червів паразитують лише в людини та тварин, а нематоди – ще й у рослин.

Чим небезпечні паразитичні плоскі черви? Тіло плоских червів має форму листка або стрічки. Звідси й походить їхня назва. Найбільша кількість видів паразитичних плоских червів належить до сисунів і стьожкових червів. Сисуни мешкають у різноманітних внутрішніх органах (печінці, кишківнику, легенях, кровоносних судинах тощо) людини й різних видів тварин. Вони мають два присоски – ротовий і черевний, якими прикріплюються до тканин хазяїна. В Україні, зокрема в басейнах річок Дніпро, Сейм, Південний Буг, поширений котячий сисун (мал. 70). Його розвиток відбувається за участі двох проміжних хазяїв: прісноводних молюсків бітиній, у тілі яких паразит розмножується партеногенетично, та різних видів коропових риб.

Мал. 70. Котячий сисун. А. Статевозріла особина: 1 – ротовий присосок. Б. Цикл розвитку котячого сисуна: 1 – яйце; 2 – стадія розвитку в тілі молюска; 3 – перший проміжний хазяїн – молюск бітинія; 4 – другий проміжний хазяїн – прісноводна риба; 5 – остаточний хазяїн – рибоїдні ссавці та людина

Покинувши тіло молюска, личинки котячого сисуна потрапляють в організм іншого проміжного хазяїна – риби. Остаточний хазяїн (людина або рибоїдна тварина) заражається котячим сисуном, споживши сиру або недостатньо просолену чи просмажену рибу з личинками паразита.

Партеногенез — явище розвитку нового організму з незаплідненої яйцеклітини.

Проміжні хазяї — організми, у тілі яких паразит розвивається і може розмножуватися нестатевим шляхом чи партеногенетично.

Остаточні хазяї — організми, у тілі яких паразит розмножується статевим шляхом.

Стьожкові черви паразитують у кишківнику людини та різних видів хребетних тварин. Вони мають вузьке стрічкоподібне тіло, завдовжки від кількох міліметрів до 30 м. На передньому кінці їхнього тіла є головка з органами прикріплення: присосками, хоботком з гачками тощо. За головкою розташована непочленована шийка, а за нею – тіло, поділене на окремі членики. Паразит росте протягом усього життя, тому в ділянці шийки постійно утворюються нові членики, їхня кількість у різних видів може коливатися від 3-4 до кількох тисяч.

Стьожкові черви не мають кишківника. Поживні речовини з порожнини кишківника хазяїна вони вбирають через покриви. В Україні найпоширеніші паразити людини – бичачий та свинячий ціп’яки, ехінокок, стьожак широкий. Проміжний хазяїн для бичачого ціп’яка – це велика рогата худоба, а для свинячого – свині. Але для обох видів ціп’яків остаточним хазяїном є людина.

Заповнені яйцями дозрілі членики ціп’яків виводяться назовні через кишківник людини. Для подальшого розвитку яйця паразитів повинні потрапити з їжею в кишківник проміжного хазяїна. Там з яєць виходять маленькі кулясті личинки, які проникають у кров’яносні судини хазяїна і з током крові потрапляють до скелетних м’язів чи різних внутрішніх органів (серця, легенів, печінки тощо).

Мал. 71. Цикл розвитку бичачого ціп’яка: 1 – дозрілі членики; 2 – яйця з личинками; 3 – проміжний хазяїн; 4 – фіни; 5 – остаточний хазяїн; 6 – дорослий черв

Личинка росте і перетворюється на фіну (мал. 71, 4). Ця личинкова стадія у бичачого та свинячого ціп’яків має вигляд невеликого (розміром з горошину) міхурця, заповненого рідиною. Усередину міхурця вивернута зачаткова головка паразита. Остаточний хазяїн – людина – заражається, споживаючи недостатньо термічно оброблене м’ясо проміжного хазяїна, яке містить фіни. Потрапивши в кишківник людини, оболонка фіни руйнується, головка паразита вивертається та прикріплюється до стінки кишківника. Після цього починається утворення члеників і ріст паразита.

М’ясо можна купувати лише в магазинах чи спеціально призначених для цього місцях на ринках. Перед продажем м’ясо повинно пройти санітарний контроль на наявність у ньому личинок паразитів. Заражене м’ясо вилучають і знищують. Купуючи м’ясо в не призначених для цього місцях, ви ризикуєте заразитися різними паразитами. Перед споживанням м’ясо потрібно ретельно проварити чи просмажити.

Небезпечним паразитом людини є також ехінокок. Проміжними хазяями для нього слугують людина та різні види свійських тварин (велика рогата худоба, вівці, кози, свині тощо). Остаточні хазяї – це хижі тварини (собаки, вовки, лисиці), які заражуються ехінококом, поїдаючи м’ясо інших тварин з фінами (мал. 72. А). Людина найчастіше заражується ехінококом під час необережного поводження із собаками. На шерсті тварин можуть міститися мікроскопічні яйця паразита. З брудними руками через рот вони потрапляють до кишківника людини. Личинка виходить з яйця і з кров’ю потрапляє до різних органів (насамперед до печінки або легенів). На відміну від бичачого та свинячого ціп’яків, фіни ехінокока здатні до необмеженого росту та брунькування. Вилікувати хвору людину можна тільки видаливши фіну хірургічним шляхом.

Обов’язково мийте руки після спілкування з домашніми тваринами! Тварини – не іграшки, тому не слід брати їх із собою в ліжко.

У басейнах Дніпра та Дністра поширене захворювання людини й рибоїдних тварин (собак, котів, лисиць), спричинене стьожаком широким. Паразит розвивається у водоймах за участю двох проміжних хазяїв: спочатку – веслоногих рачків, згодом – різних видів прісноводних риб, які живляться цими рачками або іншими рибами. Людина заражується, вживаючи недостатньо оброблену рибу з личинками паразита (мал. 72. Б).

Джерелом зараження стьожаком широким може стати не тільки м’ясо риби, а й недостатньо просолена ікра прісноводних риб (наприклад, щуки або судака).

Чим небезпечні паразитичні круглі черви, або нематоди? Тіло нематод за формою нагадує веретено або нитку, у поперечному перерізі має округлу форму. Саме це й зумовило іншу назву цих тварин – круглі черви.

Мал. 72. Гельмінти людини. А – життєвий цикл ехінокока: 1 – людина (проміжний хазяїн); 2 – яйце; 3 – проміжним хазяїном може бути й травоїдна тварина; 4 – фіна; 5 – собака (остаточний хазяїн). Б – життєвий цикл стьожака широкого: 1 – людина (остаточний хазяїн), у кишківнику якої паразитують статевозрілі особини (2); яйця гельмінта виводяться з організму людини (3) і мають потрапити у воду, де з них виходять личинки (4); проміжними хазяями спочатку є веслоногі рачки (5), а згодом – риби (6); 7 – головка паразита з органами прикріплення

Серед нематод – паразитів людини – в Україні поширені аскарида людська, гострик і трихінела. Самки аскариди людської надзвичайно плодючі: кожна з них здатна виділяти щодоби в просвіт кишківника хазяїна до 270 тис. яєць. Людина заражається, коли з немитими овочами, фруктами, сирою водою або через брудні руки до кишківника потрапляють яйця аскарид (мал. 73). У кишківнику з яєць виходять личинки аскариди. Спочатку вони проникають у кровоносні судини стінок кишківника, а далі – з током крові через печінку та серце потрапляють у легені. Через деякий час вони руйнують стінки легеневих пухирців і по повітроносних шляхах через глотку потрапляють знову до кишківника людини, де й стають статевозрілими.

Інший поширений паразит людини – гострик – також мешкає в кишківнику. Запліднені самки гострика вночі відкладають яйця на згортки шкіри навколо анального отвору, подразнюючи її своїми виділеннями. Людина відчуває сильний свербіж. Гострик найчастіше паразитує в дітей. Заражені діти можуть розчісувати ці місця, на їхніх руках залишаються яйця паразита, які можуть знову потрапляти до кишківника. Так відбувається багаторазове самозараження, і захворювання триває.

Мал. 73. Цикл розвитку аскариди: 1 – яйце з личинкою на різних стадіях розвитку; 2 – личинка, що виходить з яйця в кишківнику людини; 3 – статевозрілі черви (самка та самець). Завдання: знайдіть, у чому проявляється статевий диморфізм в аскариди

Трихінела поширена переважно в місцевостях з розвиненим свинарством. Людина заражається, споживши недостатньо проварене чи недосмажене м’ясо свині, заражене личинками трихінели.

Щоб запобігти зараженню аскаридами, не слід вживати в їжу немиті овочі, фрукти, пити сиру воду. Також потрібно завжди ретельно мити руки перед їдою. Щоб запобігти зараженню гостриком, слід дотримуватися правил особистої гігієни (мити руки, регулярно підстригати нігті), кип’ятити білизну хворих.

Щоб запобігти зараженню трихінелою, слід дотримуватися певних правил. М’ясо, призначене для їжі, має пройти дослідження санітарними службами на наявність личинок паразита. Тому купуйте його лише в призначених для цього місцях: на ринках, у магазинах. М’ясо також потрібно достатньо проварити чи просмажити.

Біологічний словничок: паразити, гельмінти, остаточні та проміжні хазяї, партеногенез, фіна.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. Якої шкоди організму людини можуть завдавати печінковий і котячий сисуни? 2. Чим цикл розвитку ехінокока відрізняється від циклу розвитку бичачого ціп’яка? 3. Який цикл розвитку стьожака широкого? 4. Якої шкоди організму людини завдають людська аскарида, гострик і трихінела? Як можна запобігти зараженню цими гельмінтами?

Обговоріть у групах

Які є заходи профілактики зараження гельмінтами?

Для допитливих і кмітливих

1. Чому паразитичним червам притаманна висока плодючість? 2. Яка роль проміжних хазяїв у життєвому циклі паразитів?

Творче завдання

Проаналізуйте та порівняйте життєві цикли гельмінтів. Створіть універсальну пам’ятку щодо запобігання зараженню паразитичними червами.

Цікаво знати

Стьожковим червам притаманна висока плодючість. В одному дозрілому членику бичачого ціп’яка, який відокремлюється від його тіла, може міститися до 175 000 яєць. За рік один ціп’як продукує понад 2500 члеників – це майже 450 млн яєць!

§ 14. ПАРАЗИТИЧНІ ЧЕРВИ – ГЕЛЬМІНТИ

Серед безхребетних тварин є чимало видів, які ведуть паразитичний спосіб життя. Як ви пригадуєте, паразитами називають організми, що тривалий час використовують істот інших видів як місце оселення та джерело живлення. Паразитичні червоподібні істоти мають назву гельмінти. Багато паразитичних видів є серед представників плоских червів та нематод (або круглих червів). Різні види плоских червів паразитують лише в людини та тварин, а нематоди – ще й у рослин.

ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНІ ПАРАЗИТИЧНІ ПЛОСКІ ЧЕРВИ? Тіло плоских червів має форму листка або стрічки. Звідси й походить їхня назва. Найбільша кількість видів паразитичних плоских червів належить до сисунів і стьожкових червів. Сисуни мешкають у різноманітних внутрішніх органах (печінці, кишечнику, легенях, кровоносних судинах тощо) людини і різних видів тварин. Вони мають два присоски – ротовий і черевний, якими прикріплюються до тканин хазяїна.

В Україні, зокрема в басейнах річок Дніпро, Сейм, Південний Буг, поширений котячий сисун (мал. 77). Його розвиток відбувається за участі двох проміжних хазяїв: прісноводного молюска бітинії та різних видів коропових риб. Проміжні хазяї – організми, у тілі яких паразит розвивається і часто розмножується нестатевим шляхом. Покинувши тіло молюска, личинки котячого сисуна потрапляють в організм другого проміжного хазяїна – риби. Остаточний хазяїн (людина або рибоїдна тварина) заражається котячим сисуном, споживши сиру або недостатньо просолену чи просмажену рибу з личинками паразита. Остаточні хазяї – організми, у тілі яких паразит розмножується статевим шляхом.

Мал. 77. Цикл розвитку котячого сисуна: 1 – яйце; 2 – стадія розвитку в тілі молюска; 3 – перший проміжний хазяїн – молюск бітинія; 4 – другий проміжний хазяїн – прісноводні риби; 5 – остаточний хазяїн – рибоїдні ссавці та людина; 6 – доросла особина котячого сисуна

Мал. 78. Цикл розвитку печінкового сисуна: 1 – яйце; 2 – личинка з війками; 3 – проміжний хазяїн – молюск малий ставковик; 4 – личинка з м’язовим хвостом; 5 – личинка, укрита щільною оболонкою; 6 – остаточний хазяїн; 7 – дорослий черв

Для печінкового сисуна (мал. 78) хребетні тварини також слугують остаточними хазяями. У мілких водоймах з яйця паразита виходить вкрита війками личинка. Вона потрапляє в організм проміжного хазяїна – прісноводного молюска малого ставковика. Личинки сисуна наступного покоління з м’язовим хвостом залишають тіло молюска. Вони певний час плавають, потім вкриваються щільною оболонкою та осідають на прибережній рослинності. Остаточний хазяїн заражується при споживанні рослин або сирої води з личинками паразита. Тож у жодному разі не можна пити некип’яченої води, особливо зі стоячих водойм!

Стьожкові черви паразитують у кишечнику людини та різних видів хребетних тварин. Вони мають вузьке стрічкоподібне тіло, завдовжки від кількох міліметрів до 30 м. На передньому кінці їхнього тіла розташована головка з органами прикріплення: присосками, хоботком з гачками тощо. За головкою розташована непочленована шийка, а за нею – тіло, поділене на окремі членики. Паразит росте протягом усього життя, тому в ділянці шийки постійно утворюються нові членики, їхня кількість у різних видів може коливатися від 3-4 до декількох тисяч. Заповнені яйцями дозрілі членики відриваються від заднього кінця тіла черва та виводяться назовні.

Стьожкові черви не мають кишечнику. Поживні речовини з порожнини кишечнику хазяїна вони вбирають через покриви. В Україні найпоширеніші бичачий та свинячий ціп’яки, ехінокок, стьожак широкий. Проміжний хазяїн для бичачого ціп’яка – це велика рогата худоба, а для свинячого – свині. Але для обох видів ціп’яків остаточним хазяїном є людина.

Заповнені яйцями дозрілі членики ціп’яків виводяться назовні через кишечник людини (мал. 79). Для подальшого розвитку яйця паразитів повинні потрапити з їжею у кишечник проміжного хазяїна. Там з яєць виходять маленькі личинки, які з током крові потрапляють до скелетних м’язів чи різних внутрішніх органів (серця, легенів, печінки тощо).

Мал. 79. Цикл розвитку бичачого ціп’яка: 1 – зрілі членики; 2 – яйця з личинками; 3 – проміжний хазяїн; 4 – фіни; 5 – остаточний хазяїн; 6 – дорослий черв

Личинки ростуть і перетворюються на фіну (мал. 79, 4). Ця личинкова стадія має вигляд невеликого (розміром з горошину) міхурця, заповненого рідиною. Усередину міхурця вивернута зачаткова головка паразита. Остаточний хазяїн – людина – заражається, споживаючи недостатньо термічно оброблене м’ясо проміжного хазяїна, яке містить фіни. Потрапивши у кишечник людини, оболонка фіни руйнується, головка паразита вивертається та прикріплюється до стінки кишечнику. Після цього починається утворення члеників і ріст паразита.

Запам’ятайте! М’ясо можна купувати лише в магазинах чи спеціально призначених для цього місцях на ринках. Перед продажем м’ясо повинно пройти санітарний контроль на наявність у ньому личинок паразитів. Заражене м’ясо вилучають і знищують. Купуючи м’ясо в не призначених для цього місцях, ви ризикуєте заразитися різними паразитами. Перед споживанням м’ясо потрібно ретельно проварити чи просмажити.

Небезпечним паразитом людини є також ехінокок. Проміжними хазяями для нього слугують людина та різні види рослиноїдних свійських тварин (велика рогата худоба, вівці, кози, свині тощо). Остаточні хазяї – це хижі тварини (собаки, вовки, лисиці), які заражуються ехінококом, поїдаючи м’ясо інших тварин з фінами.

Людина найчастіше заражується ехінококом під час необережного поводження із собаками. На шерсті тварин можуть міститися мікроскопічні яйця паразита. З брудними руками через рот вони потрапляють до кишечнику людини. Личинка виходить з яйця і з кров’ю потрапляє до різних органів (насамперед до печінки або легенів). На відміну від бичачого та свинячого ціп’яків, фіни ехінокока здатні до необмеженого росту. Вилікувати хвору людину можна тільки видаливши фіну хірургічним шляхом.

Запам’ятайте! Обов’язково мийте руки після спілкування з домашніми тваринами! Тварини – не іграшки, тому не слід брати їх із собою в ліжко.

У басейнах Дніпра та Дністра поширене захворювання людини і рибоїдних тварин (собак, котів, лисиць), спричинене стьожаком широким. Паразит розвивається у водоймах за участю двох проміжних хазяїв: першого – рачка циклопа і другого – різних видів прісноводних риб, які живляться цими рачками або іншими рибами. Людина заражується, вживаючи недостатньо оброблену рибу з личинками паразита.

Запам’ятайте! Джерелом зараження стьожаком широким може стати не тільки м’ясо риби, а й недостатньо просолена ікра прісноводних риб (наприклад, щуки або судака).

ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНІ ПАРАЗИТИЧНІ КРУГЛІ ЧЕРВИ, АБО НЕМАТОДИ? Тіло нематод за формою нагадує веретено або нитку, у поперечному перерізі має округлу форму. Саме це й зумовило одну з назв цих тварин – Круглі черви. Небезпечні нематоди – паразити рослин: галова, бурякова, стеблова, пшенична. Галові нематоди виділяють особливі речовини, що посилюють поділ і ріст рослинних клітин. Це призводить до утворення на коренях і підземних стеблах рослин пухлин – галів, у яких розвиваються тисячі паразитів (мал. 80). Галові нематоди ушкоджують багато видів культурних рослин: огірки, помідори, картоплю, моркву, перець, цукровий буряк, кавуни, дині тощо.

Серед нематод – паразитів людини в Україні поширені аскарида людська, гострик і трихінела. Самки аскарид надзвичайно плодючі: кожна із них здатна виділяти щодоби в просвіт кишечнику хазяїна до 270 тис. яєць. Людина заражається, коли з немитими овочами, фруктами, сирою водою, брудними руками до кишечнику потрапляють яйця аскарид (мал. 81). У шлунку з яєць виходять личинки аскариди. Спочатку вони проникають у кровоносні судини стінок кишечнику, а далі – з током крові через печінку та серце потрапляють у легені. Через деякий час вони руйнують стінки легеневих пухирців і по повітроносних шляхах через глотку потрапляють знову до кишечнику людини, де й стають статевозрілими.

Запам’ятайте! Щоб запобігти зараженню аскаридами, не слід вживати в їжу немиті овочі, фрукти, пити сиру воду. Також потрібно завжди мити руки перед їдою.

Мал. 80. Галова нематода

Мал. 81. Цикл розвитку аскариди: 1 – яйце з личинкою на різних стадіях розвитку; 2 – личинка; 3 – статевозрілі черви

Мал. 82. Личинка трихінели в м’язах

Інший поширений паразит людини – гострик – також мешкає в кишечнику. Запліднені самки гострика вночі відкладають яйця на згортки шкіри навколо анального отвору, подразнюючи її своїми виділеннями. Людина відчуває сильний свербіж. Гострик найчастіше паразитує в дітей. Хворі діти можуть розчісувати ці місця, на їхніх руках залишаються яйця паразита, які можуть знову потрапляти до кишечнику. Так відбувається багаторазове самозараження, і захворювання триває досить довго.

Запам’ятайте! Щоб запобігти поширенню гострика, слід дотримуватися правил гігієни (мити руки, регулярно підстригати нігті), кип’ятити білизну хворих.

Трихінела поширена переважно в місцевостях з розвиненим свинарством. Людина заражається, споживши недостатньо проварене чи просмажене м’ясо свині, заражене личинками трихінели (мал. 82).

Запам’ятайте! Щоб запобігти зараженню трихінелою, слід дотримуватися певних правил. М’ясо, призначене для їжі, має пройти дослідження санітарними службами на наявність личинок паразита. Тому купуйте його лише в призначених для цього місцях: на ринках, у магазинах. М’ясо також потрібно достатньо проварити чи просмажити.

Біологічний словничок: гельмінти, остаточний хазяїн, проміжний хазяїн, фіна.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ

У різних внутрішніх органах людини і свійських тварин здатні паразитувати сисуни (наприклад, котячий та печінковий) та стьожкові черви (бичачий та свинячий ціп’яки, ехінокок, стьожак широкий).

Паразитичні нематоди шкодять культурним рослинам, паразитують в організмах людини й різних видів тварин. Небезпечними паразитами людини є аскарида людська, гострик і трихінела.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. Якої шкоди організму людини можуть завдавати печінковий і котячий сисуни? 2. Які особливості циклів розвитку котячого та печінкового сисунів? 3. Чим цикл розвитку ехінокока відрізняється від циклу розвитку бичачого ціп’яка? 4. Який цикл розвитку стьожака широкого? 5. Якої шкоди нематоди завдають культурним рослинам? 6. Якої шкоди людська аскарида, гострик і трихінела завдають організму людини? Як можна запобігти зараженню аскаридою, гостриком і трихінелою?

ОБГОВОРІТЬ У ГРУПАХ

Які є заходи профілактики зараження гельмінтами?

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ І КМІТЛИВИХ

1. Чому паразитичним червам притаманна висока плодючість? 2. Яка роль проміжних хазяїв у життєвому циклі паразитів?

Цікаво!

• Стьожковим червам притаманна висока плодючість. В одному дозрілому членику бичачого ціп’яка, який відокремлюється від його тіла, може міститися до 175 000 яєць. За рік один ціп’як продукує понад 2500 члеників – це майже 450 млн яєць!

• Дозрілі членики бичачого ціп’яка з яйцями в зовнішньому середовищі здатні деякий час рухатися та можуть навіть заповзати на рослини, що збільшує ймовірність зараження великої рогатої худоби. До активного пересування здатні й дозрілі членики паразита кишечнику собак – ціп’яка гарбузового (членики зовні нагадують насіння гарбуза).

• У порожнині тіла прісноводних коропових риб можна натрапити на паразитичних стьожкових червів – ремінців (мал. 83). Риба – це проміжний хазяїн цих паразитів, а остаточний – різні види рибоїдних птахів. В організмі людини ремінці не паразитують. Тому рибу, після видалення з її тіла ременеподібних личинок паразита, можна споживати в їжу.

Мал. 83. Риба, заражена личинками ремінця

§ 9. Паразитичні черви

• 1. Особливості внутрішніх паразитів. Ви ознайомилися з кількома представниками вільноіснуючих червів. Але багато груп червів перейшли до внутрішнього паразитизму. Їхні представники мешкають в інших тваринах (своїх хазяях) і завдають їм шкоди. Такий спосіб життя суттєво змінив будову цих червів.

Які характерні особливості внутрішніх паразитів? Внутрішні паразити живляться напівперетравленою їжею хазяїна або його тканинами. Оскільки паразитам поживу не доводиться шукати, у них часто зникають органи чуття й спрощуються органи руху. У цих червів можуть виникати органи прикріплення (гачки, присоски), які утримують їх у тілі хазяїна (рис. 9.1).

Для паразита організм хазяїна подібний до острова, що відокремлений від інших островів, тобто можливих хазяїв. Покриви паразитів стійкі до травних соків і захисних речовин хазяїна. Газообмін усередині хазяїна ускладнений, отже, паразити стійкі до нестачі кисню. Знайти партнера для розмноження в тілі хазяїна може бути складно. Тому внутрішні паразити часто продукують і яйця, і сперматозоїди та розмножуються через самозапліднення. Паразити є надзвичайно плодючими. Так, один зі стьожкових червів, який живе в людині, за своє життя може відкласти понад 10 млрд яєць — більше, ніж людей на Землі.

Паразити заселяють організми нових хазяїв завдяки складним життєвим циклам (рис. 9.2), під час яких відбувається зміна хазяїв і середовищ існування. Остаточний хазяїн — це той, у якому живе й розмножується статевим способом дорослий паразит. У проміжних хазяях живуть, а іноді й розмножуються безстатевим способом, його незрілі (личинкові) стадії.

Рис. 9.1. Органи прикріплення різних паразитів

Рис. 9.2. Життєвий цикл печінкового сисуна

• 2. Печінковий сисун. Прикладом внутрішнього паразита, що живиться тканинами хазяїна, може бути печінковий сисун — паразит рогатої худоби, який іноді вражає й людину (рис. 9.3). Це далекий родич планарії, який живе в жовчних протоках печінки й спричиняє жар, біль, жовтяницю. У тілі хазяїна він утримується завдяки ротовій і черевній присоскам, а тканини хазяїна поїдає за допомогою м’язистої глотки.

Кожен сисун виробляє і яйцеклітини, і сперматозоїди. Він продукує безліч яєць, що виводяться назовні з калом. У воді з яйця виходить війчаста личинка, яка проникає в проміжного хазяїна: слимака малого ставковика (рис. 9.2). У ставковику змінюються й розмножуються нестатевим способом два личинкових покоління паразита. Третє покоління — хвостаті личинки. Вони виходять у воду, прикріплюються до рослин і вкриваються оболонкою. Худоба ковтає личинку сисуна з травою. Личинка проникає в печінку й розвивається в дорослого паразита. Людина заражається печінковим сисуном, якщо вживає сиру воду з природних водойм або бере до рота рослини із заплав.

Рис. 9.3. Печінковий сисун належить до типу Плоскі черви

Рис. 9.4. Будова свинячого ціп’яка

• 3. Бичачий ціп’як. Ціп’яки — це представники типу Плоскі черви, що докорінно змінені пристосуванням до паразитування в кишківнику. Їхнє середовище існування — вузький довгий простір. Тому тіло ціп’яка видовжене й подібне до стрічки, або стьожки (рис. 9.4), через що таких паразитів називають стьожковими. У бичачого ціп’яка воно сягає 10 м! Ціп’як може розірватися, але виживе, якщо його голівка завдяки органам прикріплення утримається в стінці кишківника. У шийці утворюються нові членики, кожен з яких має чоловічі й жіночі статеві залози. Дозрілі членики, що заповнені заплідненими яйцями, відриваються від тіла паразита й виносяться назовні.

Оскільки ціп’як живе в напівперетравленій їжі, йому не потрібна власна травна система. Він усмоктує поживні речовини всією поверхнею тіла. Ось так довершено ця зловісна тварина пристосувалася до життя.

Проміжний хазяїн бичачого ціп’яка — велика рогата худоба, а остаточні — людина й інші м’ясоїдні тварини (рис. 9.5). Людина заражається ціп’яком, уживаючи недостатньо проварене чи просмажене м’ясо, яке може містити паразитів на стадії фіни — невеликого міхурця. Ціп’як, потрапивши в організм людини, порушує травлення, викликає нудоту й блювання, дратівливість, безсоння, нервові напади.

Як фіни потрапляють до яловичини? Ціп’як, який живе в організмі людини (термін його життя сягає 10 років!), виділяє до 30 заповнених яйцями члеників кожного дня. Більшість члеників виходить із калом, але деякі самі виповзають із кишківника людини. Яйця паразита можуть потрапити в ґрунт, на траву, а з нею — у травну систему корів. Личинки ціп’яка виходять з яєць, просвердлюють кишечник, із кров’ю проникають до печінки чи м’язів і перетворюються на фіни, які тривалий час зберігаються в організмі корови, поки не потраплять до організму нового хазяїна.

• 4. Аскариди й гострики. Життєвий цикл деяких паразитів не потребує зміни хазяїв. Такими є людські аскариди — черви 40 см завдовжки, що живляться напівперетравленою їжею в кишківнику людини. Щоб не бути винесеними назовні, вони повзуть проти руху вмісту кишківника або спираються на його стінки своїми пружними тілами.

Рис. 9.5. Цикл розвитку бичачого ціп’яка

Яйця аскарид переносяться із забрудненого ними ґрунту на їжу брудними руками людини чи мухами й тарганами. Через певний час перебування в зовнішньому середовищі яйця аскарид набувають здатності вражати людей, у травний тракт яких вони потрапили. Аскариди спричиняють біль у животі, погіршення апетиту, отруєння речовинами, які вони виділяють. Завдяки здатності активно переміщуватися в організмі аскариди можуть вражати різні органи і навіть виходити назовні (рис. 9.6).

Гострики — дрібні паразити (5-10 мм завдовжки), які частіше трапляються в дітей, ніж у дорослих (рис. 9.7). Вони живуть у кишківнику й живляться бактеріями. Самки гостриків спускаються до анального отвору й відкладають поблизу нього яйця, що призводить до свербежу. Чухаючи ділянку поблизу анального отвору, людина переносить яйця паразитів на руки, а з них — на їжу чи до рота. Найефективнішим засобом боротьби з гостриками є дотримання правил гігієни.

Рис. 9.6. Аскарида, що вийшла з організму цього хлопчика під час блювання

Рис. 9.7. Гострики

Аскариди й гострики належать до типу Круглі черви.

Чи достатньо того, що ви дізналися про паразитичних червів, аби дотримувати правил особистої гігієни?

Типові особливості внутрішніх паразитів: наявність захисних покривів, високий рівень розвитку статевої системи, велика плодючість, складні життєві цикли, здатність переносити нестачу кисню. Остаточним хазяїном називається той, у якому відбувається статеве розмноження паразита; у проміжному хазяїні перебувають (та іноді розмножуються у нестатевий спосіб) незрілі стадії паразита. Для печінкового сисуна й бичачого ціп’яка людина є можливим остаточним хазяїном. Цикл аскариди й гострика відбувається без зміни хазяїв.

Вільноіснуючі та паразитичні тварини; остаточний і проміжний хазяї; фіна.

• 1. Порівняйте спосіб життя внутрішніх паразитів і вільноіснуючих червів.
• 2. Порівняйте будову й спосіб життя ціп’яків і сисунів.
• 3. Складіть правила профілактики зараження людини паразитичними плоскими червами.
• 4*. Яке значення мають складні життєві цикли в паразитичних червів? Як скористатися їхніми особливостями для обмеження чисельності паразитів?

Рис. 9.8. Дорослий ехінокок є паразитом собак і лисиць

Рис. 9.9. Фіна ехінокока (показана стрілкою) на рентгенівському знімку людини

• 5. Ехінокок. Людина може бути проміжним хазяїном небезпечного ціп’яка ехінокока. Собаки й лисиці є його остаточними хазяями, а типовими проміжними — різні копитні. Дорослий ехінокок за розміром невеликий (до 5 мм) і не дуже шкодить своїм хазяям (рис. 9.8). Його яйця можуть опинитися на шерсті зараженого собаки й звідти потрапити до травної системи людини. Личинки паразита виходять у кров і через неї — у різні органи (зазвичай у легені або печінку) хазяїна, де утворюють фіни (рис. 9.9). Саме вони становлять особливу небезпеку, оскільки розмножуються брунькуванням, ушкоджуючи орган, у якому мешкають. За 20-30 років фіни ехінокока можуть утворити скупчення розміром із футбольний м’яч.

• 6. Деякі Правила безпеки. Джерелом зараження паразитичними червами може бути ґрунт, брудна вода, недостатньо оброблене м’ясо та риба, немиті овочі та фрукти. Яйця паразитичних червів потрапляють до водойм із каналізаційними відходами та стоками з тваринницьких ферм. Скидати гній у водойми України заборонено. Там, де відходи все ж таки потрапляють до водойм, купатися й пити воду не можна. Ссавці, що потерпають від паразитичних червів, худнуть, мало й неохоче рухаються. Живіт у такої тварини провисає, шерсть втрачає здоровий блискучий відлив, стає тьмяною. Якщо такі ознаки з’являються у тварини, що живе поруч із вами (домашньої собаки або кішки, худоби тощо), не гайте часу — зверніться до ветеринара. На вулиці таких тварин краще не торкатися.

• 7. Беззахисний проміжний хазяїн. У стоячих водоймах трапляється так звана «солітерна» риба, що плаває поверхнею води (рис. 9.10). Вона уражена ціп’яком ремінцем звичайним і є його проміжним хазяїном. Остаточними хазяями є рибоїдні птахи. Личинки ремінця порушують роботу плавального міхура риб, і ті втрачають здатність занурюватися на глибину. Це сприяє потраплянню паразита в остаточного хазяїна. «Солітерну» рибу можна вживати у їжу, оскільки ремінець безпечний для людини. Деякі гурмани їдять смажених личинок ремінця. Ці черви мають ніжне жирне м’ясо й досить смачні.

Рис. 9.10. Уражена ремінцем риба