Зміст:
«Трава, якої не було» Євген Шморгун
Закрутило, захурделило, замело — зима! Хотіли побродити по січневому лісі, а воно в ліс і ткнутися ніяк: замети до пояса. Та ще якраз знову метелиця розвихрилася. Довелося у знайомого лісника перечікувати.
Сидимо в теплій хаті, прислухаємося до протяжного завивання вітру в комині, кепкуємо з себе, що оце знайшли час вибратися на прогулянку. Лісник ставить на стіл відрового чайника, жартує:
— Ото як вип’ємо — до весни не так уже й багато залишиться. А там, дивись, і ваші зілля зазеленіють.
За склянкою чаю розмови, розмови. Про всяку всячину. І про рідкісні рослини, звичайно. Коли це лісникова мати — вісімдесятирічна бабуся, яка досі не встрявала в нашу балачку, — візьми та й скажи:
— А найрідкісніша трава саме у зимову пору й росте.
Коли надворі біла хуга завиває, а в хаті тепло-тепло і поспішати нікуди, — чому б і нісенітницю не послухати? Просимо: розкажіть та розкажіть.
— І сама тепер знаю, неправда це. Але ж цікаво. Було, ще моя мати розказувала, а мені страх кортіло хоч одним оком глянути на цю траву. Росте вона ніби по берегах річок і озер. Та тільки одну ніч росте — якраз у новорічну. Отож опівночі її лише й можна зірвати. Та зрячим вона до рук не дається, а тільки сліпим — вони її відчувають здалеку — очі їм поколює. Тому, коли хто захоче мати таку траву, то повинен просити сліпого, щоб нарвав її. А маючи її, можна перепливати найбурхливішу річку. З нею й риба добре ловиться. Вельми гарна трава! Я колись навіть просила сліпого Льонця нарвати її — розсердився, каже, мені й без того життя в очі коле, а тут ти зі своєю травою.
— А нащо, мамо, вона була вам? — жартує лісник, підморгуючи. — Нашу річечку й так у будь-якому місці перебредеш — колін не замочиш.
— Все одно гарна трава! — стоїть на своєму бабуся, чи то забувши через старість, чого-то їй забажалося тієї трави мати, чи може, й не було такого бажання, а в старої про нього мимохіть вихопилося…
Непомітно розмова переходить виключно на казкові трави, яких узагалі й не існувало на світі, такі, що їх просто виростила буйна народна фантазія…
Людей завжди вабить незвичайне, дивовижне. Навіть коли воно вигадане, як оця неіснуюча новорічна трава. Така вже людська вдача. Тому й живуть тисячоліттями легенди про живу і мертву воду, про зачаровані ліси і річки, про всемогутнє зілля, з допомогою якого можна пізнати всі таємниці природи, стати справжнім володарем світу. Людина хотіла усе те мати, тому й створювала оті легенди собі на втіху.
Найчастіше таке чар-зілля у легендах не має назви. У давніх травниках доводилося читати: “Є трава, росте у воді, кінцем проти води, а як зірвеш і кинеш на воду, то попливе проти течії. Трава та, якщо носити при собі, усякого єретика і супротивника віджене…” Або: “Є трава, росте на горбках, верхнім кінцем у землю пнеться. Коли хтось траву ту риє на Іванів день і дає худобі, то худоба та року того від пошесті не загине…” Або ще: “Трава росте при великій річці, зривати її треба через золоту або срібну гривну, а хто носить при собі, той не буде боятися ні диявола, ні єретика, ні злої людини…”
Про одну з найдавніших таких безіменних диво-трав розповідає грецька легенда. Зросла ця трава з краплин крові титана Прометея. І саме завдяки їй вдалося відважним аргонавтам здобути у Колхіді знамените золоте руно.
Коли герої-аргонавти прибули в Колхіду, місцевий цар Еєт, вислухавши ватажка прибулих Ясона, мовив:
— Гаразд, ти матимеш золоте руно. Але спочатку зори поле моїм залізним плугом. А в плуг запряжи мідноногих биків, що дихають полум’ям. Тоді засій поле зубами дракона. Коли із драконових зубів повиростають закуті в панцирі воїни, поборися з ними і перебий їх. Здужаєш — дістанеш руно.
Навряд чи пощастило б Ясонові виконати це завдання. Але дочка колхідського царя Медея, палко закохана в юного героя, потай приготувала мазь із коріння трави, що виросла з Прометеєвої крові. Кожен, хто натирався цією маззю, на один день ставав невразливим ні для заліза, ні для міді, ні для вогню і діставав непереможну силу. Ця мазь і допомогла Ясонові здійснити нечуваний подвиг…
Коли ж та чи інша дивосильна рослина мала в легендах конкретну назву, то здебільшого назва ця збереглася й донині. Буває, що нині таку назву має якась рослина, та вона нічого спільного з колишнім чар-зіллям не має, хоча й викликає цікавість у багатьох. Ось і цього разу нам пригадався один смішний випадок.
Якось минулої осені ми йшли узліссям — я, Іван Михайлович та Андрій Дмитрович (так звати лісника). Тут мою увагу привернуло височеньке зілля, що росло над стежкою. Подекуди на ньому під листками жовтіли квітки, деінде — вже гойдалися продовгуваті коробочки. Я доторкнувся до однієї. Почувся легенький тріск і… коробочки не стало. На її місці теліпалися тоненькі спіральки. Це так умить скрутилися стінки коробочки, розбризкавши на всі боки насіння.
— Захотілося з розрив-травою погратися? — усміхнувся Іван Михайлович.
Почувши про розрив-траву, Андрій Дмитрович зупинився.
— То це і є розрив-трава? Дивно…
— Не такою уявлялася. Я, знаєте, байку одну чув колись про розрив-траву. Хочете, розкажу?
— Так-от. Кажуть, сила в розрив-трави незвичайна є. Сік ніби у неї такий, що залізо переїдає. Тому в давнину дуже хотіли володіти нею злодії. Бо зручно як: засунув розрив-траву в будь-який замок, а він і розпався. Ні ключів добирати не треба, ні відмичок. Тільки, казали, знайти розрив-траву нелегко, дуже потайна вона. Той, хто хотів мати її, повинен був до хитрощів вдатися. А хитрість та була ось у чому. Треба знайти гніздо черепахи, дочекатися, коли сама черепаха подасться пастися, і густо обтикати його довгими залізними цвяхами. Черепаха повернеться, але крізь цвяхи проповзти не зможе. Тоді вона вирушить на пошуки розрив-трави, щоб нею у тому “частоколі” зробити прохід до гнізда…
— Ви що ж, справді вірили цьому?
— Вірив не вірив, але не сподівався, що вона отакенька.
— Ну, серйозніша трохи, чи що.
Ми довго сміялися усі троє.
Про все це ми згадували того січневого дня, перечікуючи в лісниковій хаті хурделицю.
Слово за словом, а час біжить. Іван Михайлович зирк у вікно.
— Еге, — каже, — а завірюхи-то вже й немає.
Поки одягалися та прощалися з привітними господарями — тут і сонечко блиснуло. Вперше за кілька днів.
Долаючи замет за заметом, ідемо до залізниці. А у вижолобку біля засніженої річечки виграють рожевуваті полиски. Ніби пелюстки незнаних квітів випромінювали своє казкове сяйво.
- «Бризки веселки» Євген Шморгун
- «Дар осіннього поля» Євген Шморгун
- «Дарунок Флори» Євген Шморгун
- «Друга краса» Євген Шморгун
- «Дика півонія» Євген Шморгун
- «Диво» Євген Шморгун
- «Козацькі могили» Євген Шморгун
- «Купальниця» Євген Шморгун
- «Меч-трава» Євген Шморгун
- «Невловима арніка» Євген Шморгун
- «Рослина дивовижної сили» Євген Шморгун
- «Тирлич хрещатий» Євген Шморгун
- «Зірка Полісся» Євген Шморгун
- «Зозулині черевички» Євген Шморгун
- «Азалія» Євген Шморгун
- «Барви поліського болота» Євген Шморгун
- «Беладонна» Євген Шморгун
- «Білотка» Євген Шморгун
- «Чорнокора береза» Євген Шморгун
- «Де ночує туман» Євген Шморгун
- «День ріпки» Євген Шморгун
- «Діоклова капуста» Євген Шморгун
- «Дорога до Іліона» Євген Шморгун
- «Дивосил-зілля» Євген Шморгун
- «Гаряче дерево» Євген Шморгун
- «Гіркота найсолодшого плоду» Євген Шморгун
- «Гори, цвіте!» Євген Шморгун
- «Ялиновий лист» Євген Шморгун
- «Із верхів’я Нілу» Євген Шморгун
- «Ключ-трава» Євген Шморгун
- «Любка» Євген Шморгун
- «Надія алхіміків» Євген Шморгун
- «Найперший знайомець» Євген Шморгун
- «Неопалима» Євген Шморгун
- «Не перевелося!» Євген Шморгун
- «Первісток» Євген Шморгун
- «Родичі гарбузові» Євген Шморгун
- «Русальний квіт» Євген Шморгун
- «Селеровий вінок» Євген Шморгун
- «Що шукала білочка» Євген Шморгун
- «Сіроманець» Євген Шморгун
- «Скарб острозького лісу» Євген Шморгун
- «Сон-трава» Євген Шморгун
- «Спритник із острівця» Євген Шморгун
- «Сувенір із Козакії» Євген Шморгун
- «Світлинки» Євген Шморгун
- «Троян-зілля» Євген Шморгун
- «Цибуля для запорожців» Євген Шморгун
- «Веселої вроди» Євген Шморгун
- «Зелені сусіди» Євген Шморгун
- Всі твори автора
Чому не можна дарувати, віддавати і викидати старі речі іншим людям
Після смерті людини будь-яка річ може нагадати про небіжчика, змусивши знову зануритися в сумні думки. Однак, як свідчать прикмети, необхідно залишити весь гардероб і інші предмети в будинку покійного. До наших днів дійшли забобони, які пояснюють, чому не можна дарувати або викидати старі речі.
Прикмети і забобони
Народна мудрість надає сучасній людині відповідь, чому не можна віддавати або дарувати речі. Справа в тому, що кожна дія буде пророкувати негативна подія в найближчому майбутньому. Щоб визначити, на що вказує той або інший вчинок, потрібно згадати деталі події.
Які речі залишилися після покійного?
В залежності від того, які речі людина зібрався викинути або віддати, можна сказати, чого чекати від майбутнього.
- Взуття, яку людина передав або подарував, віщує неприємну зустріч зі старим знайомим. Замість хороших спогадів і розмови по душам приятель згадати помилки і невдачі. З-за цього зіпсується настрій, зникне мотивація до подальших дій.
- Якщо віддали білизну і шкарпетки померлого, то в житті настане чорна смуга. З’явиться безліч труднощів, які виб’ють людини з усталеного ритму життя. Доведеться витратити чимало зусиль для того, щоб розібратися з проблемами, тільки тоді вийде повернутися до звичної повсякденності.
- Викиданням штанів або джинсів призведе до конфліктів з другою половинкою. Партнери не зможуть зрозуміти один одного, що стане причиною з’ясування стосунків. Надалі подібні сварки почастішають.
- Передати комусь куртку або іншу верхній одяг — значить розчаруватися в оточуючих людях. Приятелі будуть неготові до допомоги у важкий момент, з-за чого відмовляться навіть від підтримки.
- Не можна віддавати іншим людям сорочки, футболки та сумки. Це вказує на швидку хвороба. Людині доведеться боротися з серйозною недугою. При цьому він не зможе приділяти належної уваги проблемам, з-за чого після одужання доведеться витратити чимало зусиль на розв’язання нагальних питань.
Чому не можна віддавати речі — тлумачення по днях тижня
Про значення події також можна сказати по тому, в який день були віддані свої речі.
Завдяки народній мудрості, яка дійшла до сучасних людей, можна вести свій побут, не притягаючи зло.
Прикмети допомагають зрозуміти, за якими вчинками наслідують негативні наслідки. Наприклад, стає зрозуміло, чому не можна віддавати свій одяг іншим людям. Це подія спричинить негативні події, які зовсім скоро з’являться в житті.
Чому Теона віддали Старкам
При оплаті замовлення банківською картою, обробка платежу (включаючи введення номера карти) відбувається на захищеній сторінці процессинговой системи. Це означає, що ваші конфіденційні дані (реквізити карти, реєстраційні дані та ін.) Не надходять до нас, їх обробка повністю захищена і ніхто не може отримати персональні і банківські дані клієнта.
При роботі з картковими даними застосовується стандарт захисту інформації, розроблений міжнародними платіжними системами Visa та MasterCard – Payment Card Industry Data Security Standard (PCI DSS), що забезпечує безпечну обробку реквізитів Банківської карти Власника. Застосовувана технологія передачі даних гарантує безпеку по операціях з банківськими картами шляхом використання протоколів Secure Sockets Layer (SSL).
Від новинок у використанні терміналів до скасування пільг для ФОПів: що зміниться в Україні з 1 серпня 2023
Криють вогнем усе місто! Російські окупанти б’ють по житлових кварталах Херсона — є постраждалі та загиблі
Ми використовуємо cookies, щоб проаналізувати та покращити роботу нашого сайту, персоналізувати рекламу. Продовжуючи відвідування сайту, ви надаєте згоду на використання cookies та погоджуєтесь з Політикою конфіденційності.