Полуниця Чорний принц: опис сорту, фото, відгуки

Полуницю я вирощую давно, постійно експериментую з новими сортами. У статті хочу поділитися думкою саме про новий сорт, який називається Чорний Принц. У цієї рослини цікаві плоди — великі, незвичайної темного забарвлення. Крім того, сорт має й інші позитивні властивості. Познайомимося з Чорним принцом ближче, дізнаємося особливості його вирощування на звичайному садовому ділянці.

Опис

Перш ніж розглядати особливості агротехніки, спочатку дізнаємося, що собою являє ця садова суниця.

Селекція

Ягідний сорт під екзотичною назвою «Чорний принц» вивели італійські селекціонери. Народження сорти відбулося відносно недавно, але позитивних відгуків від садівників і фермерів набралося вже чимало.

Зазначимо, що рослина призначене для культивування не тільки на особистих присадибних ділянки, але і рекомендовано для промислового вирощування.

Чорний принц опис

Текст книги Брэдли Пирсона «Чорний принц, або Свято любові» обрамлений передмовою й післямовою видавця, з яких треба, що Брэдли Пирсон умер у в’язниці від швидкоплинного раку, що відкрився в нього незабаром після того, як він закінчив рукопис. Бажаючи зняти ганьбу друга й зняти з його обвинувачення в убивстві, видавець і опублікував цей «оповідання про любов – адже історія творчих борінь людини, пошуків мудрості й правди – це завжди оповідання про любов… Усякий художник – нещасний закоханий, а нещасні закохані люблять розповідати свою історію». У своїй передмові Брэдли Пирсон розповідає про себе: йому п’ятдесят вісім років, він письменник, хоча опублікував усього три книги: один скоростиглий роман, коли йому було двадцять п’ять, ще один – коли йому було за сорок, і невелику книжку «Уривки» або «Етюди». Свій дарунок він зберіг у чистоті, що означає, крім іншого, відсутність письменницького успіху. Однак його віра в себе й почуття покликання, навіть приреченості, не ослабшали – зібравши досить грошей для безбідного життя, він пішов з поста податкового інспектора, щоб писати, – але його осягла творча німота. «Мистецтво має своїх мучеників, серед них не останнє місце займають молчальники». На літо він зняв будиночок у моря, думаючи, що там нарешті його мовчання прорветься

Коли Брэдли Пирсон стояв над запакованими валізами, готуючись виїхати, до нього раптом після довгого років прийшов його колишній шурин Фрэнсис Марло зі звісткою, що його колишня дружина Кристиан овдовіла, повернулася з Америки багатою жінкою й жадає зустрічі. За роки, що Брэдли його не бачив, Фрэнсис перетворився в товстого, грубого, червоновидого, жалюгідного, ледве диковатого, ледве божевільного, що погано пахне невдахи – його позбавили диплома лікаря за махінації з наркотиками, він намагався практикувати як «психоаналітик», сильно пил і тепер хотів за допомогою Брэдли влаштуватися жити в багатої сестри за її рахунок. Брэдли ще не встиг чыкинуть його за двері, як подзвонив Арнольд Баффин, благаючи негайно приїхати до нього: він убив свою дружину

Брэдли Пирсон украй стурбований тим, щоб його опис Баффина було справедливим, тому що вся ця історія являє собою історію відносин з ним і трагічною розв’язкою, до якої вони привели. Він, уже відомий письменник, відкрив Арнольда, коли той, працюючи вчителем англійської літератури в школі, тільки закінчував свій перший роман. Пирсон прочитав рукопис, знайшов для неї видавця й опублікував похвальну рецензію. Із цього почалася одна із самих успішних літературних кар’єр – із грошової точки зору: щороку Арнольд писав по книзі, і продукція його відповідала суспільним смакам; слава й матеріальне благополуччя прийшли своєю чергою. Уважалося, що Брэдли Пирсон заздрить письменницькому успіху Арнольда, хоча сам він думав, що той досягає успіху, поступаючись мистецтвом. Їхні відносини були майже родинними – Пирсон був на весіллі в Арнольда й протягом двадцяти п’яти років майже щонеділі обідав у Баффинов; вони, антиподи, представляли друг для друга невичерпний інтерес. Арнольд був вдячний і навіть відданий Брэдли, але суду його боявся – можливо, тому, що в нього самого, що неухильно опускались на дно літературної посередності, жив у душі такий же строгий судія. І зараз Пирсону палить кишеня рецензія на останній роман Арнольда, що ніяк не можна назвати хвалебної, і він коливається, не в силах вирішити, як з нею надійти

Пирсон і Фрэнсис (лікар, хоч і без диплома, може виявитися корисним) їдуть до Арнольда. Його дружина Рэйчел закрилася в спальні й не подає ознак життя. Вона погоджується впустити одного лише Брэдли; вона побита, ридає, обвинувачує чоловіка в тім, що той не дає їй бути собою й жити власним життям, запевняє, що ніколи не простить його, і не простить Брэдли того, що він бачив її ганьбу. Огляд фрэнсиса Марло показав, що небезпеки для життя й здоров’я немає. ЗАСПОКОЇВШИСЬ, Арнольд розповів, як по ходу сварки він випадково вдарив її коцюбою, – нічого страшного, такі скандали нерідкі в шлюбі, це необхідна розрядка, «інший лик любові», а в сутності вони з Рэйчел – щаслива подружня пара. Арнольд жваво цікавиться поверненням у Лондон Кристиан, що дуже не сподобалося Брэдли Пирсону, що не виносить пліток і пересудів і хотів би забути про свій невдалий шлюб. По дорозі додому, міркуючи, чи те залишитися на недільний обід, щоб природна ворожість Баффинов до свідка не закріпилася й відносини влагодилися, чи то бігти з Лондона якомога швидше, він побачив у сутінках юнака в чорному, котрий, бурмочучи монотонні заклинання, кидав під колеса машин якісь білі пелюстки. При ближчому розгляді юнак виявився дочкою Баффинов Джулиан – вона виконувала ритуал, покликаний допомогти забути коханого: рвала в клаптики листа й розкидала їх, повторюючи: «Оскар Беллинг». Брэдли знав неї з пелюшок і харчував до неї помірний родинний інтерес: своїх дітей він ніколи не хотів. Джулиан здоровається з ним і просить стати її вчителем, тому що вона хоче писати книги, причому не так, як батько, а так, як він, Брэдли Пирсон.

На інший день Брэдли вирішив все-таки виїхати, але коштувало йому взяти в руки валізи, як у двері подзвонила його пятидесятидвухлетняя сестра Присцилла – вона пішла від чоловіка, і їй нікуди подітися. Присцилла в істерику; сльози жалю по загубленому життю й залишеному норковому палантину ллються рікою; коли Брэдли вийшов поставити чайник, вона випиває всі свої снотворні таблетки. Брэдли в паніці; приходить Фрэнсис Марло, а потім і Баффины – всією сім’єю. Коли Присциллу відвозить карета «швидкої допомоги», Рэйчел говорить, що тут була ще й Кристиан, але, порахувавши момент для зустрічі з колишнім чоловіком несприятливим, пішла в супроводі Арнольда «у шинок».

Присциллу виписали з лікарні в той же вечір. Про те, щоб виїхати негайно, не може бути й мовлення; і перед Брэдли впритул встає проблема Кристиан. Він сприймає колишню дружину як незмінного демона свого життя й вирішує, що, якщо Арнольд і Кристиан подружаться, він розірве відносини з Арнольдом. А зустрівшись із Кристиан, повторює, що не хоче неї бачити

Піддавшись угодам Присциллы, Брэдли їде в Брістоль за її речами, де зустрічається з її чоловіком Роджером; той просить розлучення, щоб женитися на своїй давній коханці Мэриголд – вони чекають дитину. Відчувши біль і образу сестри як власні, Брэдли, напившись, розбиває улюблену вазу Присциллы й сильно затримується в Брістолі; тоді Кристиан відвозить Присциллу, залишену на піклування Рэйчел, до себе. Це приводить Брэдли в шаленство, тим більше сильне, що сам винувато: «Я не віддам вам мою сестру, щоб ви отут жалували й принижували її». Рэйчел відвозить його утішати й годувати обідом і розповідає, як сильно зблизилися Арнольд і Кристиан. Вона пропонує Брэдли почати з нею роман, уклавши сполучник проти них, переконує, що роман з нею може допомогти і його творчій роботі. Поцілунок Рэйчел підсилює його щиросердечну смуту, і він дає їй прочитати свою рецензію на роман Арнольда, а ввечері напивається із Фрэнсисом Марло, що, трактуючи ситуацію по Фрейдові, пояснює, що Брэдли й Арнольд люблять один одного, одержимі один одним і що Брэдли вважає себе письменником тільки для того, щоб самоототожнитися із предметом любові, тобто Арнольдом. Втім, він швидко відступає перед запереченнями Брэдли й зізнається, що насправді гомосексуаліст – він сам, Фрэнсис Марло.

Рэйчел, неухильно здійснюючи свій план сполучника-роману, укладає Брэдли у свою постіль, що закінчується анекдотично: прийшов чоловік. Тікаючи зі спальні без носків, Брэдли зустрічає Джулиан і, бажаючи половчее сформулювати прохання нікому не розповідати про цю зустріч, купує їй лілові чобітки, і в процесі приміряння при погляді на ноги Джулиан його наздоганяє запізніле фізичне бажання

Зайшовши відвідати Присциллу, Брэдли з розмови із Кристиан довідається, що на його домагання Рэйчел поскаржилася Арнольдові; а сама Кристиан пропонує йому згадати їхній шлюб, проаналізувати тодішні помилки й на новому витку спирали знову з’єднатися