Намбат, або сумчастий мурахоїд

Намбат, або сумчастий мурахоїд (лат. Myrmecobius fasciatus) належить до родини Сумчастих мурахоїдів (Myrmecobiidae) і є єдиним її представником, що дожив до нашого часу. Еволюційні шляхи цієї тварини та інших австралійських сумчастих ссавців розійшлися приблизно 32-42 млн років тому.

Було знайдено всього лише 3 скам’янілих останків його гіпотетичних предків, що датуються періодом плейстоцену та голоцену.

Один з них був виявлений на рівнині Налларбор, де існування сумчастих ссавців тепер неможливо. Зараз вона є пустельною та напівпустельною місцевістю, в якій річна норма опадів не перевищує 142 мм.

Після колонізації Австралії ареал проживання намбатів значно скоротився. Головною причиною стала поява на континенті завезених з Європи лисиць і домашніх кішок. Собаки динго вважають їх несмачними, тому не вживають в їжу.

До середини 70-х років минулого століття чисельність популяції скоротилася до 1000 особин.

Робляться спроби по розведенню намбатів ще в 6 резерватах Західної та Південної Австралії. Число сумчастих мурахоїдів, що живуть в дикій природі, оцінюється всього лише у 500-600 тварин.

Вид вперше описав у 1831 році британський зоолог Джордж Роберт Уотерхаус.

Розповсюдження

Початковий ареал проживання до появи європейських переселенців займав більшу частину південної частини Австралії, включаючи штати Новий Південний Уельс і Вікторія, а також деякі регіони Західної Австралії та Північній території. Зараз намбати збереглися лише на 1% раніше займаного ареалу.

Існують тільки 2 природні популяції, що існують в Західній Австралії. Вони знаходяться під охороною держави й живуть в заповідниках Dyandra Woodland Perup і Nature Reservate поблизу міста Перт в Західній Австралії. Намбати також з 1980-х років успішно розводяться в місцевому зоопарку. Частина народжених в неволі звірят випускають на волю.

У минулому тварини населяли савани, буш, луки, рідколісся, акацієві та евкаліптові ліси. На даний момент в дикій природі вони зустрічаються тільки в евкаліптових гаях.

Їх приваблюють вологі ділянки з дуплистими старими та поваленими деревами, розташовані на висотах до 350 м над рівнем моря.

Поведінка

Намбат веде поодинокий денний спосіб життя. Вночі він ховається в порожніх колодах або дуплах дерев, а вранці залишає притулок і виходить на пошуки їжі. У світлий час доби звір може залишатися у своїх укриттях, щоб уникнути нападу хижаків.

Серцевину більшості дерев в евкаліптових лісах проїдають терміти, які складають основу раціону намбатів. Тварини настільки залежать від кількості та присутності термітів, що не селяться в місцях, де немає цих комах. Якщо місцевість надто волога або холодна, то терміти її категорично уникають.

Обмін речовин в організмі сумчастих мурахоїдів уповільнений через необхідність витрачати багато енергії на перетравлення хітинового покриву комах. Нормальна температура їх тіла становить 34,1°С.

У разі несприятливих обставин звірята впадають в короткочасну сплячку, що триває до 14-15 годин. При цьому температура їх тіла знижується до 19°С.

Активність залежить від умов навколишнього середовища. Навесні та влітку намбат годується переважно в середині ранку та в другій половині дня, відпочиваючи в полудень у своєму дуплі. Восени й взимку годівля починається пізніше й триває опівдні. Це пояснюється тим, що тварини використовують сонячне світло для пошуку термітів і мінімізують енергетичні витрати на терморегуляцію.

У пошуках їжі намбати пересуваються неспішною ходьбою, підтюпцем або риссю. У перервах вони вертикально сидять на задніх лапах, тримаючи піднятою одну передню лапу та пильно оглядаючи околиці. У цьому положенні звірята нагадують сумчастих куниць (Dasyuridae). Помітивши небезпеку, вони стрімко біжать до своїх схованок зі швидкістю до 32 км/год.

Дорослі особини мають власні домашні ділянки, площа яких може складати від 50 до 150 га. На них вони ховаються в дуплах дерев або під колодами викопують нори на глибину до 60 см і довжиною до 100 см. У їх кінці знаходиться гніздова камера діаметром близько 23 см. Мисливські володіння кількох власників зазвичай частково перетинаються.

На грудях сумчастих мурахоїдів є безволосі й забарвлені в оранжево-коричневий колір ділянки шкіри, де знаходяться пахучі залози. Тваринки використовують їх для того, щоб мітити межі своїх володінь. У самок є для цієї мети додатково анальні залози. У самців вони відсутні.

Для пошуку здобичі тварини користуються добре розвиненим нюхом. Зір використовується головним чином для того, щоб вчасно помітити ворогів. Кут зору по горизонталі складає 240°, а по вертикалі дуже обмежений.

Для спілкування між собою сумчасті мурахоїди використовують різні типи вокалізації. У сезон розмноження вони видають звуки, що нагадують клацання.

Самка, відкидаючи залицяння кавалера, розлючено гарчить. Подібне низьке гарчання звірок видає в стані занепокоєння, а при контакті з чужинцями до нього додається характерне шипіння.

Мати спілкується зі своїми дитинчатами за допомогою звуків, що схожі на цвірінькання або пташиний щебет.

Природними ворогами намбатів є строкаті пітони (Morelia spilota), варани Гульда (Varanus gouldi), руді лисиці (Vulpes vulpes) і хижі птахи. Відчувши наближення хижака, намбат завмирає та залишається нерухомим доти, поки небезпека не мине. Якщо до нього наблизитися впритул, то він кидається навтьоки.

Сховавшись, звір притискається до стінок і хапається за них кігтями, щоб його було вкрай важко витягнути зі схованки. Відлякуючи агресора, він видає низьке хрипке бурчання, супроводжуване часто повторюваними звуками «тут-тут-тут».

Харчування

Намбат харчується головним чином термітами. За одну добу він з’їдає їх до 15-20 тисяч штук, що відповідає приблизно 10% від маси його тіла. Зрідка з’їдаються мурахи. Інших комах гурман ігнорує та може їх з’їсти тільки випадково.

У раціоні переважають терміти родів Coptotermes і Amitermies. Значно рідше і меншою мірою з’їдаються Heterotermes, Microcerotermes, Termes, Paracapritermes, Nasutitermes, Tumulitermes і Occasitermes.

Слабкі кінцівки не дозволяють намбатам забратися всередину термітника, тому їм доводиться задовольнятися комахами, що знаходяться на поверхні або під корою дерев, або перевертати листяну підстилку в пошуках улюблених ласощів.

Розвинені слинні залози виробляють клейку слину, якою покривається язик. Завдяки її наявності комахи надійно до нього прилипають. На твердому піднебінні є 13 або 14 борозенок. З їх допомогою з язика знімаються терміти, що прилипли до нього.

Дрібні комахи відразу ж проковтуються, а великі попередньо подрібнюються зубами.

Розмноження

Статева зрілість у самок наступає в однорічному віці, а у самців на півроку або рік пізніше. Шлюбний період у природному середовищі існування проходить з грудня по січень. У цей час у статевозрілих самців з грудної залози, розташованої у верхній частині грудей, виділяється масляниста речовина.

Вона надає шерсті червоний відтінок. Самець розтирає нею поверхню колод і каміння, привертаючи увагу самок і попереджаючи про свою присутність конкурентів.

Виявивши самку, самець слідує за нею, ретельно обнюхуючи область клоаки. Обидва партнери видають серії звуків, схожі на м’які клацання. Спарювання може тривати від однієї хвилини до однієї години. Після його закінчення самець або йде, або залишається в лігві своєї партнерки протягом усього шлюбного періоду.

Самка сама піклується про дитинчат, що з’явилися на світ. Самці в їх вихованні участі не приймають.

Самка дає один приплід на рік, але протягом сезону розмноження переживає кілька естральних циклів. Самки, які не змогли зачати або втратили потомство, можуть знову спаровуватися з іншим партнером.

Вагітність триває близько 14 днів. Самка народжує від 2 до 4 малюків довжиною близько 20 мм. Вивідна сумка у матері відсутня, тому вони чіпляються за густу кучеряву шерсть на її грудях.

Там малюки проводять перші 5-6 місяців свого життя, поки не підростуть до 4-5 см. Після цього самка не може вже з ними нормально ходити й залишає їх одних в укритті. Вона повертається до них тільки для того, щоб погодувати. Її молоко дуже поживне та насичене олеїновою кислотою.

До кінця липня дитинчата виростають до 75 мм в довжину і покриваються волосяним покривом. Мати може кілька разів міняти притулок і переносити малюків в нове укриття на своїй спині. У вересні вони починають самостійно виходити з нори та брати участь в спільному полюванні з матір’ю. Молочне годування закінчується у віці 9-11 місяців.

Через місяць юні сумчасті мурахоїди стають повністю самостійними й вирушають на пошуки власних мисливських угідь.

Опис

Довжина тіла статевозрілих особин складає 18-27 см, а хвоста 12-17 см. Вага коливається від 285 до 752 г. Самці трохи більші та важчі за самок.

Голова відносно невелика і плоска, з подовженою загостреною мордою та тонким червоподібним язиком, що досягає в довжину понад 100 мм.

Ротовий отвір невеликий. Зуби маленькі й скорочені у вигляді невеликих конусів. У однієї тварини їх буває від 48 до 52, при цьому на кожній стороні щелепи їх різна кількість.

Шерсть складається з короткого і жорсткого волосся. Вона коротша на тулубі та довша на хвості. Основний фон забарвлення червонувато-коричневий або сіро-коричневий. На спині помітні поперечні чорні та білуваті смужки. Черевна сторона жовто-біла або біла.

Великі очі й довгі вуха розташовані високо на голові.

На передніх коротких лапах по 5 пальців, а на задніх по 4 пальці. Пальці озброєні гострими вигнутими пазурами.

У самок замість виводкової сумки є так зване молочне поле. Собою воно являє шкірні складки, вкриті золотистими волосками, з двома парами сосків.

Тривалість життя намбатів в дикій природі не перевищує 5 років. У неволі самки доживають до семи, а самці до 11 років.

Поділитися в соціальних мережах:

Намбат

вид ссавців / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Намбат?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Намбат [1] (Myrmecobius fasciatus) — вид ряду хижі сумчасті, єдиний вид родини Myrmecobiidae. Намбати раніше проживали в напівпосушливих і посушливих лісах (евкаліптових і акацієвих) і луках. Тепер вони обмежені евкаліптовими лісами у найвологішій периферії ареалу [2] .

Oops something went wrong: