Льюїс Керрол — Аліса в Країні Чудес (характеристика та аналіз героїв твору)

Аліса. Головна героїня твору, семирічна дівчинка, якій наснилися пригоди в Країні Див. Образ Аліси має реальний прототип – це дівчинка Аліса Плезенс Лідделл, знайома автора. Будучи втіленням всіх дитячих вікторіанських чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, відчуття власної гідності, Аліса одночасно зберігає в собі безпосередність і душевну відвертість. Світ нонсенсу, куди потрапляє Аліса, часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, прискіпливі, дратівливі і образливі, проте їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися з ситуацією, зуміти перевести розмову на іншу тему, дивуючись дивацтву світу, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його дивність і уявну нез’ясовність, у Країні Див царює своя бездоганна логіка.

Білий Кролик. Саме через нього Аліса вирушає у таємничу і незвичайну мандрівку. Білий Кролик завжди поспішає, часто губить свої речі (рукавички, віяло) і усього боїться. Вперше побачивши Кролика, який говорить “Ой лишенько, як я забарився!”, Алісу більше дивує, що в нього є нагрудна кишенька, а в ній – годинник. Білий Кролик був вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом – у другій. У творі Аліса кілька разів зустрічається з Кроликом. Якось він назвав її Мері Ен і наказав бігти до його додому та принести пару рукавичок і віяло. Аліса подумала, що він переплутав її зі своєю служницею. Дівчинка гайнула, куди вказував Кролик, і опинилася у його чепурному будиночку. Всередині теж було охайно, а на столику лежали віяло й дві чи три пари білих рукавичок.

• Аліса в Країні Чудес (повний текст) ▲ читається більше, ніж за 2 години
• Аліса в Країні Чудес (аналіз, паспорт твору)

• Аліса в Країні Чудес (скорочено)
• Розкажіть історію написання казки “Аліса в Країні Див”. Як називається другий твір про Алісу?(та інші запитання)
• Біографія Льюїс Керрол

Миша. Персонаж, з яким Аліса знайомиться у озері з власних сліз. Найбільше Миша ненавиділа котів і собак. Коли з озера вийшли усі істоти, Миша почала читати їм “суху” лекцію, щоб усі швидше обсушилися, але цим вона не змогла допомогти. Коли Миша розповідала свою історію, а Аліса дещо не дочула і перепитувала, Миша образилася і пішла геть.

Додо. Влаштовує гру Гасай-Коло, під час якої усім вдається висушитися. Для цього він накреслив маршрут Гасай-Кола, а тоді уздовж нього розставив учасників. Усі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто. Після гри Додо оголосив переможцями усіх учасників, але призи мусила роздати Аліса.

Гусінь. Її зустрічає Аліса, коли тікає від Білого Кролика. Гусінь сиділа на великому грибі і статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола. Вона розкрила Алісі секрет про те, що один край гриба може зробити дівчинку вищою, а інший – нижчою. Гусінь дає Алісі цінну пораду ставитися до всього з терпінням.

Герцогиня. Опинившись у її домі, Аліса вражена гармидером і шумом. Дівчинка побачила Герцогиню у кухні, де вона тримала своє немовля, але чомусь сильно стрясала дитиною, яка пізніше на очах Аліси перетворилася на порося. Герцогиня любить в усьому шукати мораль, навіть у найбезглуздіших речах. Це дратує Алісу, а деяких висновків герцогині дівчинка навіть не може зрозуміти. Під час гри у крокет у Королеви, Герцогиня говорила Алісі, що “мораль є у всьому, треба тільки вміти її знайти”. Герцогиня пригорнулася до Аліси, але дівчинка не була в захваті від такої близькості: по-перше, Герцогиня скидалася на справжню почвару, а по-друге – її підборіддя було на диво гостре.

Чеширський Кіт. Кіт з усмішкою від вуха до вуха. Вперше Аліса бачить його в кухні Герцогині, він сидів на припічку. На питання Аліси, чому Кіт такий дурносміх, Герцогиня пояснила, що це тому, що він – чеширський, а коти із графства Чешир сміються на весь шир. Згодом Аліса ще раз зустрічає Кота і між ними відбувається дивна розмова. Дівчинка запитала, як звідси вибратися. “Залежить, куди йти”, — сказав Кіт. Аліса сказала, що їй однаково куди йти. “Кудись та дійдеш”, — сказав Кіт. Він показав, де живе Капелюшник і Шалений Заєць, і сказав, що вона може завітати до них: у них обох не всі вдома. “Але я з такими не товаришую”, — зауважила Аліса. “Іншої ради нема, — сказав Кіт. — У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома”. “Хто сказав, що у мене не всі вдома?” — запитала Аліса. “Якщо у тебе всі вдома, — сказав Кіт, — то чого ти тут?”

Чеширський Кіт міг зникати шматками, під час гри у крокет видно лише його голову (тому Кат не може виконати наказ Королеви зітнути Котові голову), а усмішка Кота могла висіти у повітрі деякий час.

Шалений Заєць. Аліса потрапляє у його садибу, де два димарі на даху виглядали, як заячі вуха, а дах був накритий хутром. Сама садиба виявилася великою, тому Аліса відкусила чималий кусник гриба й довела свій зріст до двох футів. Перед будинком Шалений Заєць і Капелюшник пили чай. Між ними спав Сонько-Гризун, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником не зовсім приязно прийняли Алісу, але дівчинка достойно і виховано повела себе.

Капелюшник. Загадує Алісі безглузду загадку: чим крук схожий на капшук. Капелюшник мав годинник і говорив, що час живий і з ним треба поводитися правильно. Королева хотіла зітнути голову Капелюшнику, від того часу у нього завжди була шоста година і він пив чай. У садибі Шаленого Зайця завжди була пора чаю.

Королева. Її улюбленим заняттям є накази стинати голови підданим, а також грати у крокет. Королеви так бояться, що садівники перефарбовують троянди в інший колір. Зустрівшись з Алісою, Королева розлютилася і наказала відтяти дівчинці голову. “Дурниці!” — твердо промовила Аліса на весь голос, — і Королева затихла.

Казна-Що-Не-Черепахи. Піти до цього персонажа Алісі пропонує Королева. Туди дівчинку відводить Грифон. Казна-Що-Не-Черепаху був сумний та невеселий, весь час зітхав, а познайомившись з Алісою, розповів, як ходив до морської школи. Казна-Що-Не-Черепаха розповідав, як вивчав чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення. Науку він називав неукою. У його школі навчання було безглуздим, вивчалися непотрібні і незрозумілі предмети, наприклад, омарова кадриль

Ящур Крутихвіст. Один з двадцяти присяжних, які на початку суду записували свої імена, щоб до кінця суду не забути. Аліса бачила, що вони писали слово “пришелепкуваті”. Перо Ящура рипіло, тому Аліса його спритно поцупила, а він так і не збагнув, куди воно поділося. До кінця дня він мусив писати пальцем, який не лишав на табличці жодного сліду.

У пошуках пригод і чудес

Пригоди літературних героїв завжди приваблюють читачів і читачок. Мабуть, і тобі до вподоби пригодницькі твори. Про незвичайні пригоди хлопців і дівчат — твоїх ровесників — ти дізнаєшся із творів цього розділу. Події в них розгортаються в різні часи, однак діти завжди залишаються дітьми — люблять розваги та цікаві пригоди, мріють, фантазують.

Льюїс Керрол

Ти вже знаєш, що чарівні фантастичні події, тобто такі, яких не буває у реальному житті, зазвичай змальовуються в казках. Наразі на тебе чекає знайомство з уривками роману, в якому зображено пригоди дівчинки у фантастичному світі. Автор назвав цей світ Країною Див.

Тож бажаємо тобі приємної подорожі сторінками цієї книжки.

Аліса в Країні Див

Униз і вглиб кролячою норою

Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.

— Ет, чого варта книжка без малюнків та розмов? — зітхнула Аліса.

Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються повіки), піти чи не піти нарвати квіток — це ж бо така втіха сплести собі з них віночок.

Поміркуй!

• Про що тобі стало відомо з перших рядків твору? Чи дізнався/дізналася ти ім’я героїні. Де вона знаходиться?

• Чому Аліса нудьгує? Чого вона прагне?

Аж тут повз неї промайнув Кролик — білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:

— Ой лишенько, лишенько, як я забарився!

(Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї миті все видавалося цілком звичайним). Та коли Кролик раптом добув з нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик з нагрудною кишенькою та ще й при годиннику.

Є. Гапчинська. Ілюстрації до роману «Аліса в Країні Див»

Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору.

Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.

Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася — так зненацька, аж Аліса й незчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь.

Чи то колодязь був просто-таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися й поміркувати, що ж буде далі.

Найперше Аліса глянула вниз, щоб бачити, куди вона падає, — але там було темно, хоч в око стрель.

Поміркуй!

• Що було незвичайним у зовнішньому вигляді та поведінці Кролика?

• Чому Аліса не здивувалася появі Кролика?

• Де опинилася Аліса після того, як погналася за Кроликом?

• Чому її падіння було дивовижним?

Тоді вона оглянула стіни колодязя: на них була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. З одного мисника вона прихопила баночку з наліпкою «Помаранчеве варення» — та ба! — виявилося, що вона порожня. Викидати її було лячно (ще вб’є когось унизу), тож Аліса примудрилася тицьнути банку на одну з поличок, повз яку пролітала.

— Овва! — чудувалася Аліса. — Після такого падіння не страшно й зі сходів скотитися! Ото вдома дивуватимуться, яка я хоробра! Та що там сходи! Тепер я й не писнула б, якби впала навіть з даху!

Униз, униз, униз. От би падати так до безкінечності!

— Цікаво, скільки миль я вже пролетіла? — міркувала Аліса вголос. Мабуть, уже й до центру Землі недалеко. Ану прикиньмо: по-моєму, до нього ще десь чотири тисячі миль.

(Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на уроках у школі, і хоч зараз була не найкраща нагода хизуватися знаннями — слухати нікому! — а все ж попрактикуватися ніколи не завадить).

— Так, здається, саме стільки, але тоді постає питання: на якій я широті й довготі?

(Аліса уявлення не мала, що таке «широта» й «довгота», але ці поважно-вчені слова неабияк тішили її вухо).

Трохи згодом вона знову заходилася міркувати вголос:

— А що, як я провалюся наскрізь 1 ? Ото буде кумедно — вигулькнути серед людей, що ходять униз головою! Антипадки, чи як їх там (вона була навіть рада, що ніхто зараз її не чує, бо слово пролунало якось трохи не так). — І тоді, зрозуміло, мені доведеться запитати, у яку країну я потрапила: «Перепрошую, добродійко, це Австралія чи Нова Зеландія?» — Тут Аліса спробувала зробити реверанс. (Уяви собі реверанс у повітрі і спитай себе, що з того вийшло б). — Тільки що вона про мене подумає? Що я якась невігласка? Ні, не годиться: може, десь буде написано.

1 За часів Керрола в популярній літературі висловлювали різні здогади про те, що станеться, коли впасти в тунель, що проходить крізь центр Землі. Галілей дав правильну відповідь: тіло буде падати дедалі швидше, доки не досягне центру Землі. Після цього швидкість падіння почне зменшуватися, аж поки тіло не досягне протилежного кінця тунелю. Тоді знову почнеться падіння до центру Землі. Опір повітря врешті-решт колись зупинить його в центрі. (Прим. Мартіна Ґарднера).

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

Знічев’я Аліса знову заговорила:

— Уявляю, як Діні буде сумно сьогодні без мене! (Діна — це кішка). Хоч би ж не забули, коли питимуть чай, поставити і їй блюдечко з молоком. Діно, кицюню моя! Як жаль, що ти не зі мною! Миші так глибоко, боюся, не водяться, але кроти — близькі мишачі родичі — тут, мабуть, є. От лише, чи їдять коти кротів?

Поміркуй!

• Чому Аліса згадує свою кішку Діну?

• Зверни увагу на каламбур «Чи їдять коти кротів. Чи їдять кроти котів. ». Як автор пояснює таку помилку Аліси? Чи погоджуєшся ти з ним?

Тут Алісу почав змагати сон, і вона вже бубоніла собі під ніс: «Чи їдять коти кротів. Чи їдять коти кротів. »

Часом виходило щось таке: «Чи їдять кроти котів. », бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити. Аліса відчула, що дрімота вже заволоділа нею, і їй почало снитися, ніби вона гуляє попідручки з Діною і цілком серйозно запитує: «Ну-бо, Діно, признавайся: чи ти колись їла кротів?».

Коли це враз — гу-гуп! — і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори — там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика.

Гаятись не можна було й хвилини — Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:

— Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!

Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі.

Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала всі двері поспіль) і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.

Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей.

Ключик підійшов до дверцят, за якими знаходився предивний сад. Алісі дуже кортіло потрапити туди, але вона була завеликою.

Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика — не без надії знайти там якогось іншого ключа чи бодай інструкцію для тих, хто хоче скластися, як підзорна труба.

Цього разу на столику вона побачила маленьку пляшечку з прив’язаним до шийки папірцем, де гарними великими літерами було видрукувано: «Випий мене». Коли тобі пропонують «Випий мене» — це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралася діяти зопалу.

— Ні, — сказала вона собі, — спочатку я гляну, чи нема тут де напису «Отрута».

Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.

— Цікаве відчуття! — мовила Аліса. — Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок.

Упевнившись, що з нею нічого більше не діється, вона вирішила мерщій податися до саду.

Біля дверцят вона похопилася, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися. Вона виразно бачила його знизу крізь скло і навіть пробувала вилізти вгору по ніжці, але ніжка була заслизька.

Натомившись від марних зусиль, бідолашка сіла й заплакала.

— Годі! Сльозами тут не поможеш! — наказала вона сама собі. — Раджу тобі зараз же перестати!

Зазвичай Аліса давала собі непогані поради (хоча й рідко до них прислухалася). Якось, пригадується, навіть спробувала нам’яти собі вуха за те, що змахлювала, граючи сама із собою в крокет. Ця мала химерниця страх як любила вдавати двох осіб нараз.

«Але тепер, — подумала Аліса, — нема сенсу отак роздвоюватися!».

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко, на якому красувалися викладені смородинками слова: «З’їж мене».

— А що ж, і з’їм! — промовила Аліса. — І коли від того побільшаю, то дістану ключа, а здрібнію ще дужче, то просунуся під дверцятами. Так чи інак, а в садок я потраплю однаково.

Тож вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.

Озеро сліз

— Усе дивасніше й дивасніше! — вигукнула Аліса (з великого зачудування вона раптом забула, як правильно говорити). — Тепер я розтягуюсь, наче найбільша в світі підзорна труба!

До побачення, ноги! (Бо ніг своїх вона вже майже не бачила).

— О бідні мої ноженята, хто ж вас тепер взуватиме, у панчішки вбиратиме? Тепер ми надто далеко одне від одного, щоб я могла дбати про вас: мусите давати собі раду самі.

Поміркуй!

• Які зміни відбуваються з Алісою на дні нори?

• Як Аліса заспокоює себе?

• Чому вона нічому не дивується?

• Зверни увагу на зміни зросту Аліси — від 10 дюймів до 9 футів. Порахуй, скільки це становить у метрах і сантиметрах.

«А все ж я повинна їм догоджати, — додала подумки Аліса. — Бо ще ходитимуть не туди, куди я хочу. О, вже знаю: я на кожне Різдво даруватиму їм нові чобітки».

І вона почала міркувати, як це найкраще зробити.

— Чобітки доведеться слати з посланцем, — метикувала вона. — От комедія — слати дарунки своїм власним ногам! І ще з якою чудернацькою адресою: «Ш-ній Правій Нозі Алісиній Килимок—Перед—Каміном. Від Аліси, з любов’ю».

Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак, її зріст сягав тепер за дев’ять футів!

Вона мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят.

Бідолашна Аліса! Єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, — це зазирнути в садок одним оком. Вона сіла і знову зайшлася плачем.

— Як тобі не сором?! — сказала собі Аліса. — Щоб отака велика дівчинка (чим не до речі сказано?) отак розпустила рюмси! Зараз же перестань, чуєш?

Але вона все плакала й плакала, розливаючись потоками сліз, аж поки наплакала ціле озерце, завглибшки з чотири дюйми і завширшки на півкоридора.

Тут до її слуху долинуло дрібне лопотіння ніг. Аліса похапцем утерла очі, аби глянути, хто це. То повертався Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом у другій.

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе:

— Ой-ой, Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!

З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася:

Кролик аж звився на місці — кинув віяло й рукавички і очамріло дременув у темряву.

Аліса підняла одне й друге і стала обмахуватися віялом: задуха в коридорі стояла страшенна.

Поміркуй!

• Яких подруг має Аліса? У чому її відмінності від них?

• Допоможи Алісі розібратися в тому, що вона знає. Яких помилок вона припускається у своїх міркуваннях? Виправ їх.

— Який божевільний день! — сказала вона. — Цікаво, може, це я за ніч так перемінилася? Ану пригадаймо: коли я прокинулась — чи була я такою, як завжди? Щось мені пригадується, ніби я почувалася інакше. А якщо я не та, що була, то скажіть-но, хто я тепер.

І вона почала перебирати в пам’яті всіх своїх ровесниць, аби з’ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них.

— Безперечно, я — не Ада, розмірковувала вона. — В Ади волосся спадає кучерями, а в мене — не в’ється зовсім. І, безперечно, я не Мейбл: я ж бо знаю стільки всякої всячини, а вона — ой, вона така невігласка! Крім того, вона — то вона, а я — це я.

О людоньки, як важко в усьому цьому розібратися. Ану перевірмо, чи знаю я те, що знала? Отже: чотири на п’ять — дванадцять, чотири на шість — тринадцять, чотири на сім — е-е, так я ніколи не дійду до двадцяти! Втім, таблиця множення — ще не аґрумент. Перевірмо географію: Лондон — столиця Парижа, а Париж — Риму, а Рим. Ні, все неправильно! Мабуть, я таки не я, а Мейбл! Ану, прочитаю вірша «Хороша перепілонька».

І, схрестивши руки на колінах, Аліса почала читати з пам’яті. Але й голос її звучав хрипко та дивно, і слова були не ті:

Качається в піску,

Пірнає в чисту хвиленьку,

Як він покаже зубоньки,

Самі у рот плись-плись!

— Це явно не ті слова, — зітхнула бідолашна Аліса зі слізьми на очах. — Я таки й справді Мейбл, і доведеться мені жити в убогому будиночку, де й гратися немає чим, зате ого скільки уроків треба вчити! Ні, цього не буде: якщо я Мейбл, то залишуся тут, унизу! Нехай скільки завгодно заглядають сюди й благають: «Вернися до нас, золотко!».

Я тільки зведу очі й запитаю:

«Спершу скажіть, хто я є, і, коли мені ця особа підходить, — я вийду нагору, а коли ні — не вийду. Сидітиму тут, аж доки стану кимось іншим».

Тут знову з її очей бризнули сльози.

— Чому ніхто сюди навіть не загляне. Я так втомилася бути сама!

Із цими словами вона опустила очі і з подивом помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок.

— І як це мені вдалося? — майнуло у неї в голові. — Напевно, я знову меншаю?

Поміркуй!

• Чому Аліса починає вважати себе Мейбл?

• Які предмети мають чарівні властивості? У чому вони виявляються?

Вона звелася й пішла до столика, аби примірятись: так і є — вона зменшилася десь до двох футів і швидко меншала далі. Причиною, як незабаром з’ясувалося, було віяло в її руці, тож Аліса прожогом його відкинула: ще мить — і вона зникла б зовсім!

— Ху-у! Ледь урятувалася! — сказала вона, вельми налякана цими змінами, але й невимовно рада, що живе ще на світі.

— А тепер — до саду! — І вона чимдуж помчала до дверцят. Та ба! Дверцята знову виявилися замкнені, а ключик, як і перше, лежав на скляному столику.

«Кепські справи, кепські, далі нікуди, — подумала нещасна дитина. — Ніколи-ніколи я ще не була такою манюсінькою!».

На останньому слові вона посковзнулася і — шубовсть! — по шию опинилася в солоній воді.

Спочатку Аліса подумала, що якимось дивом упала в море.

— А коли так, — сказала вона собі, — то додому я повернуся залізницею.

(Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки 1 , дітлахи, що длубаються в піску дерев’яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними — залізнична станція).

1 Ідеться про невеличкі кабіни на колесах, що коні вивозили в море. Через дверцята в стінці, оберненій до моря, виходили у воду; величезний парасоль, прикріплений ззаду, закривав того, хто купався, від допитливих поглядів публіки. (Прим. Мартіна Ґарднера).

Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала.

— І чого було аж так ридати? — бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега.

Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з’ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то — звичайна миша, яка теж звалилась у воду.

— Чи є зараз якийсь сенс, — подумала Аліса, — заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє. Та, зрештою, треба спробувати.

І вона звернулася до неї:

— О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже втомилася плавати, о, Мишо!

Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Щоправда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:

Миша пильно глянула на Алісу й начебто підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.

«Може, вона не тямить по-нашому? — подумала Аліса. — Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?».

(Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій).

— Ou est ma chatte? 1 — заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.

1 Де моя кішка? (франц.)

Миша мало не вискочила з води і, здавалося, уся затремтіла з жаху.

— Перепрошую! — зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. — Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.

— Недолюблюю котів?! — вереснула Миша. — А ти б їх долюблювала на моєму місці?!

— Мабуть, що ні, — примирливо відказала Аліса. — А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули — і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, — гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, — сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається. А що вже пухнаста — так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей. Ой, вибачте, вибачте. — знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.

Поміркуй!

• Звідки з’явилося озеро сліз, у якому опинилася Аліса?

— Ми більше не говоритимемо про це, якщо вам не до вподоби.

— Ми?! — заверещала Миша, тремтячи всім тілом аж до кінчика хвоста. — Начебто я говорила про таке. Наш рід споконвіку ненавидить котів — огидні, ниці, вульгарні створіння!

— Я більше не буду! — промовила Аліса і поквапилася змінити тему. — А чи любите ви собак?

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

Миша мовчала, й Аліса палко повела далі:

— Знали б ви, який милий песик живе з нами в сусідстві! Тер’єрчик — очка блискучі, шерсточка довга-предовга, руда й кучерява! Він уміє всілякі штучки: приносить, що кинуть, служить на задніх лапках — усього й не пригадаєш! А господар його, фермер, каже, що цьому песикові ціни нема, бо він, каже, вигублює до ноги всіх довколишніх щурів. О-о-ой! — розпачливо зойкнула Аліса. — Я знов її образила!

І справді. Миша щодуху пливла геть.

Поміркуй!

• Чому в Аліси не складається розмова з Мишкою?

— Мишечко! Шкряботушечко! — лагідно погукала Аліса. — Верніться, прошу вас! Ми вже не будемо говорити ні про котів, ні про собак!

Зачувши ці слова, Миша розвернулася і поволеньки попливла назад: лице в неї було бліде («від гніву!» — вирішила Аліса), а голос — тихий і тремкий.

— Ось вийдемо на берег, — мовила Миша, — і я розкажу тобі свою історію. Тоді ти зрозумієш, чому я так ненавиджу котів та собак.

А виходити був саме час, бо в озерце набилося чимало птахів та звірів. Були тут і такий собі Качур, і Додо, і Папужка Лорі, й Орлятко, і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

Погравши із цією компанією в гру «Гасай-Коло», Аліса вирушила далі. Вона ще кілька разів виростала й зменшувалася завдяки різноманітним чудодійним засобам і старанно шукала стежку до чарівного саду. Відтак дівчинка підійшла до якогось будиночка.

Порося та перець

Хвилину-другу вона дивилася на будиночок, гадаючи, як бути далі. Раптом з лісу вибіг лакей у лівреї і гучно затарабанив у двері кісточками пальців. (Що то лакей, вона здогадалася завдяки лівреї, бо з лиця був радше карась). Відчинив йому другий лакей — кругловидий, з лупатими очима, схожий на жабу. Аліса зауважила, що обидва мали дрібно закручене й напудрене волосся. Їй страшенно закортіло дізнатися, що ж буде далі, — вона висунулася з гущавини й нашорошила вуха.

Лакей-Карась видобув з-під пахви величезного — завбільшки, як він сам, листа і, простягши його Жабунові, урочисто оголосив:

— Для Герцогині. Запрошення від Королеви на крокет.

Лакей-Жабун узяв листа і тим самим тоном повторив ті самі слова, ледь змінивши їхній порядок:

— Від Королеви. Запрошення на крокет для Герцогині.

Відтак обидва вдарили один одному чолом — так низько, аж посплутувалися кучериками.

Аліса мусила втекти назад у хащу, щоб не чутно було її сміху. Коли вона визирнула знову, лакея-Карася вже не було, а Жабун сидів біля дверей і тупо зирив у небо. Аліса несміливо підступила до дверей і постукала.

— З вашого стуку, як з риби пір’я, — зауважив лакей. По-перше, я по той самий бік, що й ви, а по-друге, там такий шарварок, що вас однак не почують.

І справді, гармидер усередині стояв пекельний: хтось верещав, хтось чхав і час від часу чувся оглушливий брязкіт, наче там били посуд.

— Тоді скажіть, будь ласка, — озвалася Аліса, — як мені туди зайти?

— Ваш стук мав би якийсь сенс, — провадив Жабун, не зважаючи на неї, — якби двері були між нами.

Так і не дочекавшись відповіді, Аліса увійшла до будинку.

У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала щось у величезному казані — з усього видно, юшку.

— Їхня юшка явно переперчена! — сказала Аліса сама до себе, чхаючи за кожним словом.

Навіть їхнє повітря — і те було переперчене. Чхала навіть Герцогиня; що ж до немовляти, то воно без угаву ревло і чхало. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку.

— Чи не сказали б ви мені ласкаво, — трохи боязко спитала Аліса, — чому ваш кіт такий дурносміх?

— Бо він — чеширський! — пояснила Герцогиня. — Ох ти ж порося!

Останнє слово пролунало так зненацька і з такою нестямною люттю, що Аліса аж підскочила. Проте вона зараз же збагнула, що це стосується не її, а немовляти, і, набравшись духу, повела далі:

— А я й не знала, що чеширські коти вміють сміятися.

— Коти з графства Чешир сміються на весь шир, — сказала Герцогиня. — Майже всі.

— Я таких котів ще не бачила, — чемно мовила Аліса, рада-радісінька, що розмова налагодилася.

— Ти ще багато чого не бачила, — сказала Герцогиня.

Поміркуй!

• Як відбулося знайомство Аліси з Чеширським Котом?

• У чому полягають дивовижні властивості кота?

Алісі не дуже сподобався тон цього зауваження, і вона подумала, що не завадило б перевести розмову на щось інше. Поки вона підшукувала тему, кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля. Першими полетіли кочерга зі щипцями, за ними градом посипалися блюдця, тарілки й полумиски, та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило.

— Ой, що ви робите? Схаменіться! Благаю! — кричала Аліса, підстрибуючи зі страху. — Ой, просто в ніс!

У цю мить страхітливих розмірів баняк прохурчав так близько від немовляти, що ледь не відбив йому носа.

Поміркуй!

• У чому виявляється жорстокість Герцогині?

— Якби ніхто не пхав свого носа до чужого проса, — хрипким басом сказала Герцогиня, — земля крутилася б куди шпаркіше.

— Ну й що б це дало? — зауважила Аліса, рада похизуватися своїми знаннями. — Подумайте лишень, що сталося б із днем і ніччю. Земля оберталася б навколо осі швидше, ніж.

— До речі, про ніж! — сказала Герцогиня. — Відтяти їй голову! Аліса тривожно глипнула на кухарку, але та пустила ці слова повз вуха і знай собі помішувала юшку. Тож Аліса докінчила:

— Ніж раз на добу, себто раз на двадцять чотири години. Чи, може, на дванадцять.

— Ой, дай мені спокій! — урвала її Герцогиня. — Зроду не терпіла арифметики!

Вона завела щось подібне до колискової і заходилася чукикати немовля, люто стрясаючи його наприкінці кожного рядка.

Бурчи, кричи на немовля, Лупи його, як чхає,

Що те чхання нам дошкуля, Маля прекрасно знає. Хор (З участю кухарки та маляти) Гу! Гу! Гу! (. )

— Тримай! — крикнула раптом Герцогиня до Аліси і швиргонула в неї немовлям. — Можеш трохи поняньчити, як маєш охоту! Мені пора збиратися до Королеви на крокет!

І вона хутко вийшла.

Кухарка жбурнула їй навздогін сковороду, але, на диво, схибила.

Спіймати дитину виявилося не так просто: руки й ноги в того чудернацького створіннячка були розчепірені на всі боки, а само воно пихтіло, як паровик, і без упину пручалося.

Нарешті вона знайшла належний спосіб укоськати немовля: скрутила його у вузол, міцно схопила за праве вушко та ліву ніжку (щоб не розкрутилося) і вийшла з ним на свіже повітря.

«Якщо його звідси не забрати, — подумала Аліса, — то вони напевне його приб’ють як не нині, то завтра.»

Останні слова вона проказала вголос, і маля рохнуло їй у відповідь.

— Не рохкай, — сказала Аліса. — Висловлюй свої почуття у якийсь інший спосіб!

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

Та немовля рохнуло знову, й Аліса прискіпливо зазирнула йому в личко, аби з’ясувати причину Ніс у нього був, без сумніву, аж надміру кирпатий, більше схожий на рильце, ніж на справжнього носа, та й очі зробилися підозріло маленькі як на дитину. Словом, його вигляд Алісі не сподобався.

«А може, то воно так схлипує?» — подумала вона і зазирнула маляті в очі, чи не видно там сліз. Ба ні, жодної сльозинки.

— Якщо ти, золотко, збираєшся перекинутися поросям, — поважно мовила Аліса, — я не буду з тобою панькатися.

Немовля знову схлипнуло (а чи зрохнуло — важко було сказати), й Аліса якийсь час несла його мовчки.

Вона вже починала хвилюватися — ото буде клопіт із цим чудом удома! — коли це раптом воно знову рохнуло, та так виразно, що Аліса не без тривоги ще раз глянула йому в обличчя.

Так, цього разу помилитися було годі: перед нею було найсправжнісіньке порося! Носитися з ним далі було безглуздо. Вона опустила порося на землю і вельми втішилась, коли воно спокійнісінько потрюхикало собі в хащу.

— З нього виросла б страх яка бридка дитина, — подумала Аліса. — А як порося, по-моєму, воно досить симпатичне.

І вона стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята, і раптом здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт.

Кіт натомість лише усміхнувся.

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

«На вигляд наче добродушний, — подумала Аліса, — але які в нього пазурі та зуби. Варто з ним триматися шанобливо».

— Мурчику-Чеширчику, — непевно почала вона, не знаючи, чи сподобається йому таке звертання.

Кіт, однак, знову всміхнувся, тільки трохи ширше.

«Ніби сподобалося», — подумала Аліса й повела далі:

— Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?

— Залежить, куди йти, — відказав Кіт.

— Власне, мені однаково, куди йти, — почала Аліса.

— Тоді й однаково, яким шляхом, — зауважив Кіт.

— Аби лиш кудись дійти, — докінчила Аліса.

— О, кудись та дійдеш, — сказав Кіт. — Треба тільки достатньо пройти.

Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше:

— А які тут люди проживають?

— Он там, — Кіт махнув правою лапою, — живе Капелюшник, а отам (він махнув лівою) — Шалений Заєць. — Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома.

— Але я з такими не товаришую, — зауважила Аліса.

— Іншої ради нема, — сказав Кіт. — У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома.

— Хто сказав, що у мене не всі вдома? — запитала Аліса.

— Якщо у тебе всі вдома, — сказав Кіт, — то чого ти тут?

Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала:

— А хто сказав, що у вас не всі вдома?

— Почнімо із собаки, — мовив Кіт. — Як гадаєш, у собаки всі вдома?

— Мабуть, так, — сказала Аліса.

— А тепер — дивися, — вів далі Кіт. — Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом — спересердя, а від радощів — гарчу. Отже, у мене не всі вдома.

— Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, — зауважила Аліса.

— Називай як хочеш, — відказав Кіт. — Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви?

— Я б залюбки, — відповіла Аліса, — тільки мене ще не запрошено.

— Побачимося там, — кинув Кіт і щез із очей.

Аліса не дуже й здивувалася. Вона стояла й дивилася на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову.

— Між іншим, що сталося з немовлям? — поцікавився Кіт.

— Воно перекинулося в порося, — не змигнувши оком, відповіла Аліса.

Є. Гапчинська. Ілюстрація до роману «Аліса в Країні Див»

— Я так і думав, — сказав Кіт і знову щез.

Аліса трохи почекала — ану ж він з’явиться ще раз, — а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць.

— Капелюшників я вже бачила, — мовила вона подумки, — а от Шалений Заєць — це значно цікавіше. Можливо, тепер, у травні, він буде не такий шалено лютий, як, скажімо, у лютому.

Тут вона звела очі й знову побачила Кота.

— Як ти сказала? — спитав Кіт. — У порося чи в карася?

— Я сказала «в порося», — відповіла Аліса. — І чи могли б ви надалі з’являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова.

— Гаразд, — сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик його хвоста, а насамкінець — усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.

— Гай-гай! — подумала Аліса. — Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота. Це найбільша дивовижа в моєму житті! (. )

Поміркуй!

• Яке враження справив на тебе твір?

• Доведи, що Аліса й справді опинилася в Країні Див.

• Які дива трапилися з дівчинкою?

Після цього Аліса пережила ще кілька цікавих пригод.

(Переклад В. Корнієнка. За редакцією І. Малковича)

Мовна скарбничка

Письменник Льюїс Керрол спеціально для свого роману «Аліса в Країні Див» придумав декілька нових слів (неологізмів) і каламбурів, що, як виявилося, складно перекласти українською мовою. Однак Валентину Корнієнку вдалося зробити чудовий переклад українською мовою цього роману. Із радістю та азартом ми спостерігаємо за подорожжю Аліси. У тексті переважають прості речення, короткі словосполучення, що створюють позитивний, грайливий тон твору.

Знайди у тексті слова, що раніше тобі не траплялися в українській мові (як-от «дивасніше»). Їх перекладач спеціально придумав, щоб точніше відтворити текст роману англійського письменника.

Ти вже вмієш відрізняти фантастичне від реального. Вкажи елементи фантастичного та реального у творі. Зверни увагу, як автору вдалося поєднати реальне та фантастичне, тим самим підкресливши, що дива завжди є поряд із нами.

Літературознавчий клуб

Льюїс Керрол (1832-1898) — літературний псевдонім. Справжнє ж ім’я цього письменника — Чарлз Лутвідж Доджсон. Його життя оповите таємницями й несподіванками. Дослідники досі дивуються: ніби дві зовсім різні особистості якось вживалися в одній людині.

Льюїс Керрол

Чарлз Лутвідж Доджсон — поважний священник, філософ, солідний професор математики, відлюдькуватий джентльмен, який неухильно дотримувався встановленого розпорядку дня і писав наукові праці.

А Льюїс Керрол — пристрасний театрал і майстер фотографії, друг дітей, дотепний жартівник, невгамовний фантазер, автор чудернацьких казок, що здобули йому славу «короля небилиць». Пояснення такої дивовижі, вочевидь, треба шукати у тій епосі, коли довелося жити митцеві. Саме тоді довгі 64 роки Великою Британією правила королева Вікторія. Це була так звана «вікторіанська доба». У цей час Англія стала однією з наймогутніших і найрозвиненіших країн світу. У суспільстві були прийняті досить суворі правила поведінки з багатьма обмеженнями. Дітей привчали поводитися дуже тихо і чемно, займатися лише корисними справами, якщо іноді й бавитися, то тільки в малорухливі ігри. Але ж діти вимагали веселощів, пустощів, ігор!

Чарлз навчився жити у «правильному» світі дорослих. Однак душа його рвалася у світ свободи, веселих розваг, де можна просто радіти життю та фантазувати досхочу. Такий світ він і придумав у своїх казках та подарував його дітям, яких дуже любив.

Народився письменник у графстві Чешир у родині священника. Чарлз мав семеро сестер і трьох братів. Батько родини, наперекір тогочасним традиціям, не тільки не забороняв дітям галасувати й бешкетувати, а навпаки, всіляко заохочував до цього.

Найбільшим вигадником у родинній компанії був Чарлз. Він із допомогою сільського теслі змайстрував театр маріонеток (ляльок, якими рухають за допомогою ниток). Писав для нього п’єси, що сам і розігрував. Або переодягався факіром (тобто чарівником, фокусником) і показував здивованим глядачам чудернацькі фокуси.

Хлопчик також видавав рукописні журнали для молодших братиків і сестричок. Та ще й прикрашав сторінки малюнками.

Початкову освіту майбутній письменник здобув удома. Коли ж виповнилося 12 років, його віддали в престижну школу. Навчання хлопцеві давалося легко, особливо математика й іноземні мови. Він був найздібнішим учнем у школі.

Доджсон навчався в найстарішому і найавторитетнішому в Британії Оксфордському університеті. Потім став там професором.

Оксфордський університет (Велика Британія)

Іще з дитинства Чарлз був дуже сором’язливим, страждав від заїкання. Тому уникав зайвих знайомств. Лекції читав монотонно. А от у товаристві дітей він одразу ставав надзвичайно веселим і цікавим співрозмовником, поводився вільно й легко.

Чарлз щиро приятелював із дітьми своїх колег. Ходив з ними на прогулянки, водив їх до театру, запрошував у гості, розважав вигаданими спеціально для них історіями. Так і з’явилися його найкращі літературні твори — «Пригоди Аліси в Країні Див» й «Аліса в Задзеркаллі».

Льюїс Керрол разом зі своїми юними друзями

Відомий навіть точний час і обставини, коли виник задум першої казки. 4 липня 1864 року Чарлз зі своїм колегою і трьома його доньками вирушили на човні прогулятися Темзою (найбільша річка Англії). Сестричок звали Лорін, Аліса й Едіт. Під час мандрівки вони попросили Чарлза розповісти казку. Розповідь дітям страшенно сподобалася. Коли вже прощалися, десятирічна Аліса сказала: «Містере Доджсоне! Як би мені хотілось, аби Ви записали для мене пригоди Аліси». Незабаром письменник подарував дівчинці красиво оформлений рукопис казки, ще й прикрасив його власними ілюстраціями.

Аліса Лідделл. Світлина Льюїса Керрола

А через рік побачила світ і книжка, що захопила дітей та й багатьох дорослих. За кілька років з’явилось і її продовження «Аліса в Задзеркаллі».

Мовна скарбничка

Письменник добре володів іноземними мовами. Саме завдяки таким знанням з’явився і знаменитий псевдонім Доджсона — результат хитромудрої головоломки, придуманої ним. Ім’я Charles Lutwidge він спочатку переклав латиною. Вийшло Carolus Ludovicus. А вже це ім’я знову переклав англійською, переставивши місцями слова. Так і з’явився Lewis Carroll — Льюїс Керрол.

У Колі мистецтв

До роману «Аліса в Країні Див» зверталося багато митців/мисткинь анімації та кіно. Одну з найновіших кіноверсій створив американський режисер Тім Бертон у 2010 році. Це продовження роману Льюїса Керрола. Завдяки фантазії авторів кінофільму розгортається історія Аліси, яка в 19 років знову потрапляє до Країни Див.

Постер кінофільму «Аліса в Країні Див» («Alice in Wonderland») (США, реж. Т. Бертон, 2010 р.)

Роль Капелюшника у цьому фільмі виконав один із найвідоміших акторів сучасності — Джонні Депп. Зіскануй QR-код та переглянь цей фільм, який мав неймовірний успіх.

Читай і досліджуй!

Льюїс Керрол відомий не лише як письменник і математик, але й як розробник нових ігор. Особливо він любив створювати ігри зі словами. Найпопулярніша гра Керрола — дублети. Які ж її правила? Усім гравцям дається одне слово і потрібно, змінюючи по одній букві, переробити його на нове слово. Ось, наприклад, зі слова «кіт» можна зробити «кит».

Забороняється змінювати кількість букв у слові та придумувати неіснуючі слова. А виграє той, хто, витративши менше букв, зможе отримати нове слово. Як-от, початкове слово — «муха», а кінцеве — «Ліза»: муха — муза — луза — Ліза. Спробуй і ти зіграти в таку гру!

Поміркуй!

• Якщо переглянеш кінофільм, поділися враженнями про нього зі своїми друзями/подругами по партах.

• Чи такими були твої уявлення про героїв/героїнь роману «Аліса в Країні Див», події у цьому творі, як це зображено у кінофільмі?

• Роздивись ілюстрації до твору сучасної української художниці Є. Гапчинської. Пригадай, із якими її картинами ти вже ознайомлювався/ознайомлювалася в цьому підручнику Розкажи, що ти знаєш про цю мисткиню.

• Чи можеш ти за ілюстраціями зробити висновок про ставлення художниці до Аліси та інших героїв/героїнь твору? Прокоментуй свою думку.

Читай і досліджуй!

Льюїс Керрол склав багато логічних і математичних задач для дітей, геометричних головоломок, завдань для усного розв’язання. Спробуй і ти розв’язати його знамениту задачу про годинник: «Який годинник частіше показує правильний час — той, який не працює, або той, який відстає на одну хвилину?». Не поспішай з відповіддю!

Керрол вважав, що більш точним є той годинник, що стоїть, адже він принаймні двічі на добу показує абсолютно точний час!

Інша його знаменита загадка про мавпу і вантаж: «Через блок, який прикріплений до стелі, перекинутий канат. На одному кінці прикріплений вантаж, на другому — повисла мавпа. Маси вантажу і мавпи однакові. Що станеться з вантажем, коли мавпа почне підніматися вгору по канату?».

Підсумуй!

• Які епізоди із роману Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див» тобі запам’яталися? Що здалося чудернацьким? Свою думку поясни.

• Схарактеризуй дійових осіб твору.

• Що поєднує Алісу із роману Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див», Полліанну із роману Елеонор Портер та Василька із оповідання Івана Нечуя-Левицького «Вітрогон»?

• Чи виникло в тебе бажання прочитати роман Льюїса Керрола повністю? Чому?

• Оціни свою роботу над цим літературним твором.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись QR-кодом.

Льюїс Керрол — Аліса в Країні Чудес (дуже стисло)

Героїня книги, дівчинка по імені Аліса, починає свою подорож у Країну Чудес зненацька для себе самої: розімліла від жари й неробства Аліса раптом помітила кролика, що само по собі не дивно; але кролик цей виявився не тільки мовцем (чому в ту хвилину Аліса теж не здивувалася), але ще й власником кишенькових годинників, та до того ж він кудись дуже поспішав. Згораючи від цікавості, Аліса кинулася за ним у нору й виявилася… у вертикальному тунелі, по якому стрімко (або не дуже? адже вона встигала помічати, що стоїть на полках по стінах, і навіть схопила банку з наклейкою “Апельсиновий мармелад”, на жаль порожню) провалилася крізь землю. Але все кінчається на цьому світі, скінчилося й Алісине падіння, причому досить благополучно: вона виявилася у великому залі, Кролик зник, проте Аліса побачила багато дверей, а на столику – маленький золотий ключик, яким їй вдалося відкрити двері в чудесний сад, але пройти туди було неможливо: Аліса була занадто велика. Але їй відразу підвернувся флакончик з написом “Випий мене”; незважаючи на властиву Алісі обережність, вона все-таки випила із флакончика й стала зменшуватися, та так, що злякалася, як би з нею не трапилося того, що буває з полум’ям свічі, коли свічу задувають. Добре, що поблизу лежав пиріжок з написом “З’їж мене”; з’ївши його, Аліса виросла до таких розмірів, що стала прощатися зі своїми ногами, що залишилися десь далеко внизу. Дуже все тут було дивно й непередбачувано. Навіть таблиця множення й давно виучені вірші виходили в Аліси косо-криво; дівчинка сама себе не впізнавала й навіть вирішила, що це й не вона зовсім, а зовсім інша дівчинка; від прикрості й нескінченні дивацтва вона заплакала. І наплакала ціле озеро, навіть сама там ледве не потонула. Але виявилося, що вона бовтається в слізному озері не одна, поруч фиркала миша. Ввічлива Аліса завела з нею розмову (мовчати було б ніяково), але, на жаль, заговорила про кішок, адже в Аліси залишилася в будинку улюблена кішечка. Однак Миша, ображена Алісиною черствістю, вийшла, а Кролик, що знову з’явився, відправив Алісу, як яку-небудь служницю, до себе додому за віялом і рукавичками, тому що він направлявся до Герцогині. Аліса сперечатися не стала, увійшла в будинок Кролика, але із цікавості випила й там із чергового флакончика якоїсь рідини – і виросла до таких розмірів, що ледве не рознесла будинок. Добре, що її закидали камінчиками, що перетворювалися в пиріжки, вона знову стала малюсінькою й утекла геть.

• Аліса в Країні Чудес (повний текст) ▲ читається більше, ніж за 2 години
• Аліса в Країні Чудес (Аліса в Країні Див) (стислий переказ) ▲ читається за 22 хвилини
• Аліса в Країні Чудес (скорочено) ▲ читається за 36 хвилин

• Біографія Льюїс Керрол

Довго вона блукала у трав’яних джунглях, ледве не потрапила на зуб юному цуценяті й нарешті опинилася біля великого гриба, на капелюшку якого сиділа Гусениця й важливо курила кальян. Аліса поскаржилася, що вона увесь час змінюється в рості й не впізнаю сама себе, але Гусениця не знайшла в подібних змінах нічого особливого й поставилася до розгубленої Аліси без усякого співчуття, особливо почувши, що ту, бачите, не влаштовує ріст у три дюйми – Гусеницю же такий ріст дуже влаштовував! Ображена Аліса пішла, прихопивши із собою шматочок гриба.

Гриб знадобився, коли Аліса побачила будинок: вона пожувала трішки гриба, підросла до дев’яти дюймів і наблизилася до будинку, на порозі якого один лакей, схожий на рибу, вручав іншому, схожому на жабу, запрошення Герцогині завітати до Королеви на партію в крокет. Аліса довго з’ясовувала в Лакея – Жаби, чи можна їй увійти, нічого не зрозуміла з його відповідей (не позбавлених своєї дивної логіки) і ввійшла в будинок. Вона опинилась в кухні, де було не продихнути від диму й перцю; там готувала кашу кухарка, а неподалік сиділа Герцогиня з дитиною на руках, яка сильно плакала; між ділом кухарка шпурляла в обох посудом; за всім цим з усмішкою спостерігав великий кіт. Здивованій Алісі Герцогиня коротко пояснила, що кіт посміхається, тому що він Чеширский Кіт, додавши, що взагалі-то всі коти вміють посміхатися. Після чого Герцогиня стала наспівувати верескливій дитині начебто б знайому колискову, але від цієї пісеньки Алісі стало моторошно. Зрештою Герцогиня кинула згорток з дитиною Алісі, та винесла дивно непосидливого малюка, який хрюкав з будинку й раптом побачила, що це зовсім не дитина, а порося! Аліса мимоволі згадала й інших діточок, з яких, можливо, теж вийшли б дуже милі свинки.

Отут перед Алісою знову з’явився Чеширский Кіт, і вона запитала його, куди їй іти далі. Кіт, посміхаючись, пояснив, що якщо, як вона говорить, їй однаково, куди вона прийде, то йти можна в будь-якому напрямку. Він спокійно заявив дівчинці, що в цій країні всі ненормальні, і навіть кмітлива Аліса не зуміла заперечити його доказам. Після чого Кіт зник – весь, крім широкої посмішки, що довго висіла в повітрі. Це властивість Кота особливо йому стала в нагоді, коли люта Червова Королева наказала відрубати йому голову: Кіт відразу зник, у повітрі виднілася одна лише його голова, але як накажете відрубати голову, якщо в неї й тіла – те немає? А Кіт тільки широко посміхався.

Аліса ж тим часом відправилася до божевільного Березневого Зайця й опинилась на настільки улюбленому й звичному в англійців, але зовсім незвичайному чаюванні. Заєць і божевільний Капелюшник були змушені пити чай не раз і не два в день (що було б природно й розумно), а беззупинно – таке було їм покарання за те, що вони вбивали Час. Оскільки вони поставилися до неї досить негостинно, заплутували її й висміювали, Аліса пішла й від них і після нових пригод потрапила нарешті в королівський сад, де садівники фарбували білі троянди у червоний колір. І отут з’явилася королівська пара, Червовий Король і Королева, оточені придворними – бубновими й червовими картами подрібніше. І хоча Король і Королева проявляли незвичайну суворість до оточуючих, а Королева вимагала рубати голови чи ледве не всім підряд, Аліса не злякалася: адже вони всього лише карти, розсудила вона.

Майже всіх своїх знайомих в Країні Чудес Аліса побачила в залі, де судили Червового Валета, що, як говорилося в стародавній пісеньці, украв пироги, спечені Королевою. До чого ж дивні показання давали в суді перелякані свідки! Як намагалися все записати недотепи-присяжні і як вони все плутали! І раптом викликали Алісу, яка встигла вирости до своїх звичайних розмірів. Король із Королевою намагалися ії залякати, але їх спроби розбивалися об її здорову логіку, і на погрозу страти вона спокійно відповіла: “Адже Ви всього лише колода карт” – і чарівництво розсіялося. Аліса опам’яталася на тій же луговині біля сестри. Навколо був звичний пейзаж, чулися звичні звуки. Виходить, це був тільки сон.