Де зробили першу Катюшу

Де зробили першу Катюшу

Загадочная Россия. У иностранцев наше отечество неизменно вызывает большой интерес, и потому каждый год к нам приезжают миллионы туристов. Они желают воочию взглянуть на родину Александра Пушкина, Фёдора Достоевского и Юрия Гагарина, а также полюбоваться балетом Большого театра и удостовериться, что по Красной площади бродят медведи. Помимо того Россия у иностранцев ассоциируется с матрёшками, балалайками , валенками, самоварами и конечно же с одним из её музыкальных символов – песней «Катюша», которая, едва появившись, сразу завоевала такую популярность, что была причислена к национальным достояниям нашего народа.

Историю создания песни «Катюша», а также интересные факты, текст и содержание композиции читайте на нашей странице.

Краткая история

К 1938 году ровесник века, талантливый поэт, Михаил Исаковский, начавший свою творческую карьеру ещё в юном возрасте на родной Смоленщине, уже семь лет успешно работал в Москве. Песни на его стихи, преимущественно посвящённые деревенской тематике, без промедления получали всенародную известность и успешно распевались по всей стране, как профессиональными исполнителями, так и участниками художественной самодеятельности.

К созданию своих текстов Михаил Васильевич подходил очень ответственно и поэтому работал над ними неспешно, тем не менее поэт на одном дыхании написал два четверостишия о девушке с именем Катюша, которая выйдя на берег реки, запела песню о своём возлюбленном. Однако потом сочинение текста затормозилось, так как Исаковский не мог определиться, куда далее направить сюжетную линию данной композиции. Впрочем, поэт не стал зацикливаться, а просто отложил стихи до лучших времён, когда его вдруг опять посетит особое вдохновение.

Это произошло в начале 1938 года, и через несколько месяцев, а точнее в апреле, произошла встреча, явившаяся для будущей знаменитой песни не иначе как судьбоносной. В литературном отделе газеты «Правда» поэт Михаил Исаковский познакомился с композитором Матвеем Блантером, который не только занимал должность художественного руководителя Государственного джаз-оркестра СССР, но и зарекомендовал себя, как автор музыки популярных песен.

В разговоре композитор поинтересовался у популярного поэта – нет ли у него стихов, к которым можно написать музыку и соответственно преобразить их в песню. Вот тогда-то Михаил Васильевич и вспомнил про свои незаконченные стихи о девушке с именем Катюша. С оговоркой о незавершённости поэтического текста он записал восемь сочинённых строк на листке бумаги и передал их Блантеру. Композитор, прочитав четверостишья, сразу почувствовал в них необыкновенную певучую интонацию, однако сочиняя мелодию, он перебрал множество вариантов пока не нашёл, по его мнению, тот, который заслуживал внимания. Спустя месяц Блантер вновь увиделся с Исаковским, а при встрече уведомил поэта, что музыка к его стихам написана и песня получается хорошая, а поэтому дело нужно довести до конца, то есть обязательно дописать слова. Михаил Васильевич посулил как можно быстрее завершить композицию, но обещания своего не выполнил, а в последний летний месяц уехал отдыхать в Крым. Тем не менее Матвей Исаакович был весьма настойчив и, узнав о месте пребывания Исаковского, нагрянул к нему в Ялту. Блантер сообщил поэту, что композиция уже заявлена в программу первого концерта Государственного джаз-оркестра и, установив срок в два дня, заявил, что песню нужно дописать незамедлительно.

Для Михаила Васильевича, не любившему, когда на него давят и подгоняют в работе, это были сложные дни, но всё же шесть разночтений заключительных куплетов песни, впоследствии именуемой «Катюшей», композитору он предоставил в назначенный срок. Матвею Исааковичу больше понравился вариант, в котором девушка Катюша с любовью передавала привет пограничнику, стоящему на страже Родины. Защита родины от посягательств врагов в то тревожное время, когда японские самураи постоянно устраивали провокационные вылазки у озера Хасан, а Испания полыхала в пламени войны, была первостепенной и потому мимо неё не могли пройти даже в лирической композиции.

Премьерное исполнение песни «Катюша», как и обещал Блантер, состоялась на дебютном концерте Государственного джаз-оркестра под управлением Виктора Кнушевицкого в ноябре 1938 года в Колонном зале Дома Союзов. Композиция была так вдохновенно исполнена двадцатидвухлетней Валентиной Батищевой, что зал захлебнулся в овациях слушателей, просивших певицу ещё три раза «на бис» исполнить эту песню.

Первая запись «Катюши» была сделана в следующем 1939 году, а впоследствии выходящие пластинки раскупались с ажиотажным спросом. В результате композиция молниеносно набрала популярность и распевалась в городах и сёлах, на эстрадных площадках и праздничных семейных застольях.

Интересные факты

  • Во время Великой Отечественной войны ласковым именем «Катюша» окрестили боевую машину залпового огня БМ-13, которая наводила панический ужас на фашистов. Единой версии, почему грозное реактивное орудие стали так именовать, нет, однако существует несколько вариантов, которые считаются наиболее обоснованными. По одному из них, для первого боевого крещения, в июле 1941 года, расчёт капитана Флерова, чтобы уничтожить скопления боевой техники и живой силы противника, дислоцировавшейся на железнодорожном узле Орша, расположился на высокой горе. Мощная огненная лавина, сопровождаемая резким звуком, издаваемым своеобразным оперением выпускаемых ракет и нанёсшая сильный урон врагу, так впечатлила солдат, обслуживающих орудие, что они восторженно сравнили происходящее с песней «Катюшей». Существуют ещё версии, согласно которым легендарное оружие ВОВ получило милое девичье имя. Возможно, что его название связано с заводской маркировкой производителя первых машин, то есть буквой «К» Воронежского завода им. Коминтерна, а также метками «КАТ» на применяемых на них реактивных снарядах.
  • В пользу версии, согласно которой оружие залпового огня было названо «Катюшей» в честь одноимённой песни говорит и другой факт. Из-за секретности БМ-13 командование приказывало солдатам при обстрелах вражеских позиций вместо команд «Залп» и «Огонь» употреблять слова «Играй» или «Пой».
  • Песня Блантера и Исаковского «Катюша» во время Великой Отечественной войны пользовалась такой популярностью, что стала неформальным символом периода тяжёлых испытаний для нашей страны. Текст композиции фольклорно переделывался по разным сюжетным направлениям. На мотив «Катюши» солдаты в не совсем совершенных, но идущих от сердца строках обещали своим любимым не жалея жизни защищать Родину. Во фронтовых переделках рассказывалось о мужестве солдат Красной армии, о партизанском движении, о смелых девушках, которые будучи медсёстрами, лётчицами и снайперами наравне с мужчинами героически воевали с врагом. Например, один из вариантов песни был посвящён Катерине Пастушенко – отважной пулемётчице уничтожившей много фашистов. После войны исследователями было собрано более ста переделок легендарной песни.
  • В годы Второй мировой войны в некоторых странах песня «Катюша» звучала как гимн, призывающий к борьбе за освобождение против фашистских оккупантов. Как «Катюша» попадала в Европу, в которой хозяйничали гитлеровцы, сегодня точно никто сказать не сможет, однако по одной из версий её перенимали у советских военнопленных, убегавших из нацистских лагерей, а затем воевавших в отрядах Сопротивления. Так в Италии на мотив «Катюши» командир партизанского отряда, двадцатипятилетний врач Феличе Кашоне в 1943 году сочинил патриотическую песню, которая начинается словами «Свистит ветер». Мелодия «Катюши» также легла в основу гимна участников Национально-освободительного фронта Греции, объединявшего в годы Второй мировой войны различные патриотические силы страны в борьбе против фашизма, а болгарские партизаны использовали песню, как пароль.
  • Невероятно, но вариантные переделки песни «Катюша» распевали и иностранцы, воевавшие на стороне Германии. А именно у испанской «Голубой дивизии» был неофициальный марш с названием «Примавера» – преобразованная версия популярной советской песни. «Катюшу» испанцы услышали, когда попали на передовую линию под Ленинград. Мотив им так понравился, что они сочинили свои слова и с большим удовольствием маршировали под него.
  • В 1943 году Михаил Исаковский за ряд своих поэтических произведений, в числе которых была и «Катюша», получил Сталинскую премию. После освобождения его родной Смоленщины от фашистов, поэт данное вознаграждение отправил своим землякам на строительство Дома культуры. Изначально жители небольшого поселения Всходы на берег реки Угры выкатили большой валун и прикрепили к нему медную табличку с изображением девушки и строчками из знаменитой композиции, а затем приняли решение организовать Музей песни «Катюши». Почти сорок лет работники Дома культуры, построенного на средства Михаила Васильевича, собирали всё, что было связано с жизнью и творчеством выдающегося земляка. Мемориальный музей Исаковского и его песни «Катюша» был открыт в 1985 году.
  • Исаковский в своих стихотворениях довольно часто упоминал имя Катюша. Когда поэту задавали об этом вопрос, он всегда уклонялся от ответа. Возможно, Михаил Васильевич не хотел выносить на всеобщее обсуждение то, что касалось его личной жизни. Тем не менее многие исследователи творчества Исаковского постоянно упоминают об одной женщине, которая именовалась таким именем. Это первая учительница поэта Екатерина Сергеевна Горанская – удивительная женщина, сыгравшая в его творческом становлении весьма важную роль.
  • В нынешнее время легендарную песню «Катюша» хорошо знают и поют в разных странах мира. Её переводы и различные текстовые вариантные переложения звучат на многих языках, среди которых итальянский, немецкий, французский, японский, монгольский, вьетнамский, болгарский, венгерский, чешский, иврит, английский. Однако стоит отметить, что нашу «Катюшу» так любят в Китае, что считают её народной песней и под её звуки маршируют на военных парадах. В Поднебесной «Катюшей» назван телевизионный канал, вещающий на русском языке, а китайские эстрадные исполнители сегодня создают такие интересные варианты популярной композиции, что взрывают интернет.

Содержание и текст песни «Катюша»

«Катюша». В этой лирической композиции с большой задушевностью воспеваются светлые романтические отношения простой русской девушки и её возлюбленного – воина-пограничника, защищающего рубежи Родины. Авторы песни воодушевлённо раскрывают тему любви и верности при этом, вселяя гордость и вызывая патриотические чувства, напоминают о верности воинскому долгу – защищать родное Отечество..

Композиция открывается описанием мирного весеннего пейзажа, украшенного цветущими яблонями и грушами, а также плывущими над рекой туманами. Затем автор в тексте повествует о девушке Катюше, которая приходит на берег реки и поёт песню – привет, адресованную её сердечному другу, служащему далеко на границе. Девушка уверяет любимого в том, что она также заботливо хранит их любовь, как он оберегает покой Родины.

Необходимо отметить, что «Катюша», заключённая авторами в пять куплетов, отличается органическим единством стихотворного текста, и мелодии. С одной стороны откровенность поэтических строк (хорей с перекрёстной рифмой), а с другой – простота танцевально-маршевой, яркой запоминающейся мелодии, талантливо объединены поэтом и композитором в единое целое, наполненное огромной лирической силой и обаянием.

«Катюша». В нынешнее время эту песню, созданную поэтом Михаилом Исаковским и композитором Матвеем Блантером, называют самой прославленной, так как она, сумев покорить практически весь мир, стала поистине интернациональной. В годы Второй мировой войны она своей теплотой согревала солдатские души, а также зажигала сердца борцов сопротивления и в результате стала запоминающимся символом Великой Победы в кровавой войне.

Понравилась страница? Поделитесь с друзьями:

Краткая история создания военной песни «Катюша»

Песня «Катюша» в военные года стала едва ли не гимном русских солдат, а в наше время под нее до сих проводятся строевые марши. Кстати, композиция оказалась по душе не только русским бойцам, но и иностранцам. Например, в Китае «Катюша» — одна из самых популярных русских песен, ее можно даже услышать в военных частях. А не так давно появившийся в Китае русскоязычный канал носит имя главной героини песни — Катюша.

Как была написана

Михаил Исаковский — один из самых плодотворных и популярных поэтов военных песен. Но самую известную «Катюшу» написал еще до начала Великой Отечественной войны, в 1938 году.

Сначала Исаковскому показалось, что строки, так легко родившиеся однажды, смогут стать и полноценной песней. Но после написания первых 2 четверостиший, работа встала на месте. Продолжить историю девушки, которая ждет любимого с фронта, не получалось, композиция осталась пылиться где-то на полке.

Однако, вскоре Исаковский познакомился с композитором Матвеем Блантером, также известным по песням военной тематики. Разговорившись однажды, поэт признался товарищу, что у него некоторое время лежат 8 строчек, а дальше работа не идет. Тогда Исаковский придал этому эпизоду мало значения, но все же показал Блантеру стихи.

А вот композитору слова сразу запомнились и вскоре была написана и музыка для них. Автор слов оказался в таком положении, что не закончить песню просто было нельзя, поэтому он снова сел за «Катюшу» и создал произведение, до сих пор будоражащее откровенностью строк и простотой мелодии одновременно.

Песня, написанная до начала войны

Стоит обратить внимание, что композиция была написана до начала Великой Отечественной войны, и даже раньше Второй Мировой. Как же поэт смог так точно попасть в настроения, которые еще не наступили? По признаниям самого Исаковского атмосфера приближающейся беды была уже в те годы. Этому способствовала отчасти и гражданская война в Испании, и столкновения на границе советских и японских войск.

Но именно по причине того, что написана «Катюша» была не к конкретному событию, а по настроению, в ней нет упоминаний ни дат, ни топонимов, ни точных деталей, указавших бы на историческое событие. Этот фактор во многом повлиял на то, что песня стала вневременной и актуальной для многих.

Первое исполнение

Ответить на вопрос, кто из советских певиц удостоился чести исполнить песню первой, до сих пор невозможно. Есть несколько кандидаток — Лидия Русланова, Валентина Батищева и Вера Красовицкая. Споры идут именно о первом живом исполнении, на пластинках же, записанных в 1939 году, можно услышать голос Валентины Батищевой.

Выход грампластинки с записанной на ней «Катюшей» создал невероятный ажиотаж — скупали их так быстро, что магазины не успевали заполнять полки.

Побывала по обе стороны фронта

«Катюша» оказалась настолько простой и запоминающейся — с несложным мотивом, повторяющимися и каждому понятными словами, что слушать ее стали не только советские солдаты.

Один из самых интересных случаев в истории этой песни. Однажды, бойцы СССР услышали композицию, оказалось, что играл ее патефон врага. Немцам тоже понравилась мелодия, и они несколько раз подряд включили ее. Русских солдат так разозлило звучание их родной «Катюши» на вражеской стороне, что они собрались и неожиданно наступили на немецкий войска, забрали трофейный патефон и дальше слушали с него песню только сами.

Мотив песни привлек и испанских бойцов — «Голубую дивизию». Их неофициальный гимн «Примавера» — это слегка измененная русская «Катюша». Причем, эта часть испанцев воевала на стороне врага, то есть немцев, но они позволили себе идти в бой под звуки советской песни.

Варианты финала

На самом деле, у песни есть несколько вариантов того, как развивается и заканчивается сюжет. Во-первых, это связано с тем, что сам автор слов Михаил Исаковский написал разные концовки, в том числе ту, где главная героиня Катюша забирает песенку с собой и уходит с берега. Но этот финал для исполнения используют редко, потому и услышать его можно нечасто. А во-вторых, качество заслушанных пластинок не всегда позволяло верно разобрать текст, поэтому люди сами придумывали его. Некоторые умельцы даже сочинили продолжении истории этой девушки, где она , например, летчица или медсестра.

З історії створення “Катюші”

Грізна зброя Великої Вітчизняної війни легендарна “Катюша” – мобільна реактивна установка залпового вогню (УЗВ). Саме їй встановлювали пам’ятники, їй присвячували свої твори письменники і поети. Навічно увійшла вона і в історію війни, і в історію техніки. В той же час мало кому відомі імена її творців. Справа в тому, що “Катюша” створювалася протягом великого відрізка часу, створювалася різними авторами і колективами, створювалася, так би мовити, поетапно.

На першому етапі вирішувалося фундаментальне питання одержання палива для реактивних снарядів. У нашому випадку це був колоїдний бездимний порох. На другому етапі розроблявся власне снаряд. Снаряд було створено і випробувано ще до війни, але застосовувався він на літаках для знищення авіації і наземних цілей.

Виходячи з досвіду застосування реактивних снарядів, зробили висновок, що при всіх позитивних якостях, у цих снарядів є і негативні. Насамперед – проблема прицілювання: одиночним снарядом було дуже важко влучити в ціль. Саме це питання вирішувалося на третьому й останньому етапі. Це була задача, як говорять винахідники, на “застосування”. В результаті “Катюша” відбулася, або “пішла” за термінологією технічної творчості.

Етап перший. Головною дійовою особою цього етапу був професор Михайлівскої артилерійської академії полковник Іван Платонович Граве (1874-1960). Хоча історія розпочалася у 1884 р., коли французький інженер Поль В’ель винайшов бездимний порох. При використанні цього пороху артилерія збільшила дальність польоту снаряда в декілька разів. І.П.Граве вдалося в 1916 р. удосконалити винахід французького інженера: одержати бездимний порох на іншій основі – так названий колоїдний, або желатиновий, порох, який можна формувати у вигляді стержнів різноманітного діаметра і навіть обробляти на токарному верстаті. Застосовувався такий порох у шашках.

Після революції І.П.Граве залишився в Радянській Росії і 5 листопада 1926 р. отримав перший радянський патент на бездимний порох (№ 122, реєстр. № 144/44). Усього ж винахідник одержав 9 патентів, 7 із яких мали відношення до військової техніки. Проте як людина, що має дворянське походження, до подальшої практичної роботи з реактивними снарядами не залучався. І.П Граве займався науковими дослідженнями й у 1942 р. за капітальну працю “Балістика замкнутого простору”, присвячену реактивній зброї, одержав Сталінську премію І ступеня. Підтверджує його авторство у розробці пороху і снаряда для “Катюші” такий авторитетний свідок, як Головне артилерійське управління (ГАУ) у своєму висновку від 14 лютого 1951 р. Ось так! Не було б пороху, винайденого І.П.Граве, не було б і “Катюші”!

Другий етап проходив у Газодинамічній лабораторії (ГДЛ) інженера М.І.Тихомирова, одного з головних конструкторів порохових ракет. До кінця свого життя (1930 р.) М.І. Тихомиров керував ГДЛ. Помічником у нього був В.А.Артем’єв, розробкою пороху займався І.І.Кулагін. У його команді були і такі конструктори, як Д.А.Вентцель, Р.В. Богомолов, Г.Е. Лангемак, а в 1929 р. приєднався Б. С. П етропавловський. У ГДЛ розробили і засвоїли технологічний процес виробництва порохових шашок, вивчили їхні балістичні можливості. Тут були відкриті закони горіння в камерах із соплом, проведені перші етапи льотних іспитів. У лабораторії широко проводилися роботи зі створення ракет різноманітних калібрів, призначення і застосування. Були випробувані різноманітні варіанти пускових установок: змінювали кількість і довжину труб, кількість снарядів, склад пороху і, головне, засоби стабілізації ракет у польоті. Розробка реактивних снарядів калібру 82 і 132 мм почалася в 1930 р., а 1932 р. провели льотно-конструкторські стрільби снарядами цього калібру з літака. У цьому ж році почалися роботи з озброєння реактивними снарядами літака “Р-5” і бомбардувальника “ТБ-1” снарядами РС-132 і РС-245.

У 1935 р. вийшла книга Г.Е. Лангемака і В Л. Глушко “Ракети, их устройство и приме-нение”. “Звичайно, ніяких противідткатних пристосувань для станка не потрібно. Ця особливість ракетного озброєння дозволяє використовувати його на таких апаратах, що не можуть витримати віддачі, властивої звичайним гарматам, тобто на літаках, невеликих суднах, автомобілях і т.д. Головна область застосування порохових ракет – озброєння легких бойових апаратів. “. Не виключаючи застосування РС з інших транспортних засобів, автори віддавали перевагу авіації. Підводячи результати другого етапу, констатуємо, що розпочата у ГДЛ М.І.Тихомировим робота завершилася видатними інженерами Б.С. Петропавловским, Г.Е. Лангемаком, В.А. Артем’євим і ін. створенням порохових ракетних снарядів, що застосовувалися в авіації.

Третій етап. У березні 1932 р. відбулася неординарна подія, що значно вплинула на весь подальший хід науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. ГДЛ і московська “Группа по изучению реактивного движения” (ГИРД) були об’єднані в Ракетний інститут під керівництвом І.Т.Клейменова. Поки йшла реорганізація інституту, з’їжджалися працівники і конструктори, створювалися нові відділи і лабораторії в країні, набирав швидкості маховик єжовщини. У 1937 р. були заарештовані і незабаром розстріляні начальник інституту І.Т.Клейменов і його заступник Г.Е. Лангемак. У 1938 р. заарештовані і засуджені В.П.Глушко і С.П.Корольов. Проте роботи в інституті продовжувалися. У 1937 р. новим начальником інституту призначили Б.М.Слонімера, а головним інженером – Андрія Григоровича Костікова, що пізніше обійме посаду начальника інституту.

У 1938 р. до ГАУ надійшов проект багатозарядної установки для залпової стрільби 24 реактивними снарядами, підписаний головним інженером інституту А.Г.Костіковим і начальником відділу цього інституту Іваном Сидоровичем Гваєм. До проекту додавалися докладні розрахунки й об’рунтування. ГАУ дало дозвіл на проведення випробувань і 1 листопада 1938 р. установка зробила перший залп.

Начальник ГАУ дав високу оцінку новій зброї. Пізніше, 14 лютого 1939 р., у доповідній записці А.Г. Костіков напише: “У другій половині 1938 р., завдяки вдалому поєднанню ракетно-хімічного снаряда з залповим агрегатом, установленим на автомашині, намітився шлях широкого і дуже ефективного використання реактивних снарядів у наземних умовах” .

17 червня 1941 р. А.Г. Костіков продемонстрував членам По літ б юро, уряду роботу УЗВ. 21 червня 1941 р., в останній довоєнний день, УЗВ була прийнята на озброєння. Бойове хрещення УЗВ прийняла під Оршею 14 липня 1941 р. З 7 перших машин, що брали участь, 5 були дослідними зразками. їх узяли прямо з майстерень інституту. Надалі московський завод “Компресор” стане головним підприємством по їхньому серійному випуску.

У березні 1939 р. І.С.Гвай, А.Г. Костіков і В.В.Аборенков направили у відділ винаходів Народного комісаріату оборони заявку на пусковий устрій залпового вогню й одержали авторське посвідчення. “Катюша” відбулася! З трьох авторів проекту цієї установки двоє – наші земляки, родом з України.

І.С.Гвай (1905-1969) -начальник відділу ракетних двигунів на твердому паливі – народився у Дніпропетровську в сім’ї залізничника. У 1923 р. закінчив Дніпропетровський залізничний технікум, через рік вступив у Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту. Після закінчення третього курсу, як кращий студент, був направлений у Ленінградську електротехнічну академію. Після її закінчення працював у ГДЛ, а пізніше – у Ракетному науково-дослідному інституті. У 1942 р. одержав Сталінську премію й вчену ступінь кандидата технічних наук без захисту дисертації. Коли І.С.Гвая у Вищій атестаційній комісії запитали: “А де ж Ваша дисертація? У нас її немає”, то у відповідь почули: “Стріляє на фронті!”

А.Г. Костіков – випускник Київської військово-інженерної школи 1926 р., Герой Соціалістичної праці, член-кореспондент Академії наук, Лауреат Сталінської премії І ступеня, генерал-майор інженерно-авіаційної служби. Народився 30 жовтня 1899 р. у містечку Козятин Київської губернії. З 19 років воював у Червоній Армії, був поранений, потрапив у полон до білополяків, але звідти втік. Відряджений у 3 Київську військово-інженерну школу. Навесні 1930 р. вступив до Військово-повітряної академії імені Жуковського, яку він закінчив у 1933 р. Сім випускників академії, утому числі й А.Г.Костіков, направлені в Ракетний науково-дослідний інститут. З 1936 р. він – начальник відділу реактивних двигунів. У 1938 р.

У 1938 році А.Г.Костікова призначають головним інженером інституту, а надалі він стає начальником інституту. У листі в МКГ ВКП(б) А.Г.Костіков обґрунтовує пропозицію: “. у даний час дослідницька робота в області реактивних двигунів показала реальну можливість розробки літака, що протягом 1. 5 хв. міг би рухатися зі швидкістю, що перевищувала б звукову. ” 26 липня 1942 р. вийшла постанова Державного комітету оборони про доручення інституту разом із Наркомавіапромому короткий термін розробити реактивний винищувач-перехоплювач. Інститут під керівництвом А.Г.Костікова береться за цю роботу. На проектування, будівництво і наземне опрацювання в умовах військового часу виділялося менше восьми місяців.

Восени 1943 р. був по будований перший екземпляр літака, але встановлений урядом термін був зірваний. 18 лютого 1944 р. А.Г. Костікова звільняють з роботи, потім заарештовують. Вісім томів кримінальної справи. Допити, обвинувачення в шпигунстві і шкідництві. Висновки безіменних рецензентів: “Роз’яснення автора. вірні. Автора доцільно залучити до більш поглибленої розробки”. Його було звільнено з-під варти 28 лютого 1945 р. У постанові про закінчення слідства відзначено, що “в. справі ворожого наміру в діях А.Г.Костікова, що був великим спеціалістом своєї справи, не встановлено”. Попереду було п’ять років життя (помер він у грудні 1950 р.), нові праці, учні. Але була і смертельна хвиля брудної піни. А.Г.Костікова обвинувачували в тому, що за його доносом були заарештовані С.П. Корольов і В.П. Глушко.

Для з’ясування цього й інших подібних питань у 1989 р. була призначена спеціальна комісія. Головні висновки цієї комісії: “Прокуратура СРСР за №13/4-1032 від 12.06.89 р. підтверджує факт, що в кримінальних справах у відношенні С.П. Корольова, В.П. Глушко відсутні дані, що підтверджують те, що вони були заарештовані за доносом А.Г. Костікова”.

Нападам піддавався не тільки сам А.Г. Костіков, але й авторське посвідчення на УЗВ. Це питання також обговорювалося комісією. І от її висновки: “Наша комісія вивчила сотні пов’язаних з цим питанням документів. Висновки однозначні: авторами винаходу механічної установки для залпової стрільби реактивними

снарядами й авторами нової зброї – реактивних систем залпового вогню – є А.Г. Костіков, І.С. Гвай і В.В.Аборенков. Не знайдено такої особи, яка б могла об’рунтовано претендувати на включення її до складу цього авторського колективу”.

Про третього учасника й автора пускової установки залпового вогню В.В.Аборенкова, на жаль, достовірної інформації не знайдено. Відомо, що він був командуючими гвардійськими реактивними підрозділами “Катюш” під час Великої Вітчизняної війни.

На закінчення хочеться висловити сподівання, що у ВІТІ на будинку, де учився А.Г.Костіков, йому буде відкрита меморіальна дошка. Щоб ми могли впевнено сказати: “Ніхто не забутий – ніщо не забуте”!

В.П.Никонов,ст.н. с. Державного політехнічного музею при НТУУ “КПІ”

Related Post

Як застосовувати соснові шишкиЯк застосовувати соснові шишки

Зміст:1 Рецепти приготування сиропу із соснових шишок1.1 Застосування сиропу1.2 Яка сировина підходить для сиропу1.3 Рецепти сиропу1.4 Рецепт перший1.5 Рецепт другий1.6 Рецепт третій1.7 Рецепт четвертий1.8 Протипоказання до застосування2 Соснові шишки –

Який розмір правої частки печінкиЯкий розмір правої частки печінки

Зміст:1 Які норми здорової печінки: її вага, розмір і структура?1.1 Підготовка до УЗД1.2 Небезпечно УЗД?1.3 Норми обстеження печінки по УЗД1.4 Які нормальні розміри печінки?1.4.1 Норма розміру печінки для дорослих1.4.2 Розміри

Чи потрібно платити за процедуру банкрутстваЧи потрібно платити за процедуру банкрутства

Підсумовуючи, можна зазначити, що обов'язкові витрати у процедурі банкрутства для боржника складають основну винагороду арбітражного керуючого, станом на сьогодні вартість встановлена на рівні 60 300 грн. Кредитор окрім цієї суми