Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби

Загальна характеристика. Якщо більшість інших статей даної глави виокремлено за формою здійснення сільськогосподарської діяльності (державні або комунальні підприємства, фермерські господарства, ОСГ), дана стаття виділена за видом сільськогосподарських угідь – сіножатями та пасовищами.

Загальні засади використання земель для сінокосіння та випасання худоби визначаються ЗУ “Про рослинний світ”. Варто наголосити, що спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом сінокосіння та випасання худоби власників та землекористувачів земельних ділянок дозволу не потребує, крім випадків використання ресурсів, занесених до Червоної та Зеленої книг України (ч. 8 ст. 10 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону, “використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об´єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню”.

Формалізація цього положення на сьогодні здійснюється виключно за допомогою методичних та рекомендаційних документів неофіційного характеру – наприклад, методичних рекомендацій щодо створення та використання багаторічних культурних пасовищ152, документів, що встановлюють норми площ пасовищ на одну голову худоби тощо153.

Із самого факту належності земель для сінокосіння та випасання худоби до сільськогосподарських угідь випливає неможливість будівництва на них будівель та споруд.

До частини першої. Орендувати земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби, поза всяким сумнівом, можуть не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, юридичні особи. Це випливає із загального принципу свободи договору (п. З ч. 1 ст. З ЦК України), а також прямо передбачено ст. 5 ЗУ “Про оренду землі”.

Сінокоси та пасовища можуть бути у складі земель будь-якого сільськогосподарського підприємства (див. ст.ст. 24, 28, 31 ЗКУ та коментар до них), у складі земель, які використовуються для ведення ОСГ (див. ст. 33 ЗКУ та коментар до неї).

До частини другої. Громадські сіножаті і пасовища, створення яких передбачено коментованою частиною, задумані як специфічний різновид земель загального користування, що виділяються зі складу земель державної та комунальної власності.

Громадськими пасовищами всі зацікавлені фізичні особи можуть користуватися безоплатно на титулі права загального землекористування (ст. 38 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”). Водночас, використання на даному титулі “громадських сіножатей” проблематичне, оскільки заготівля сіна неможлива без закріплення певних територій за окремими особами, що суперечить сутності права загального землекористування (як різновиду загального природокористування). Тому, на наш погляд, норма про “громадські сіножаті” ризикує залишитися “мертвонародженою”.

Землевпорядні та процедурні аспекти створення громадських пасовищ на сьогодні регулюються лише рекомендаційним актом – Рекомендаціями щодо створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби, що затверджені наказом Держкомзему України “Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 30.12.1999 №130154.

Юристи розповіли, як отримати землю для сінокосів і пасовищ

Громадяни вправі взяти в оренду землі як державної, комунальної так і приватної власності для сінокосіння та випасання своєї худоби.

Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби — це ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються тільки в тимчасове користування (оренду) і повинні використовуватися виключно як сінокіс чи пасовище.

Переводити такі ділянки в інші види сільськогосподарських угідь, до прикладу в ріллю чи багаторічні насадження, заборонено.

Такі земельні ділянки можуть надаватись лише громадянам, які утримують худобу (корів, кіз, овець тощо).

Також Закон України «Про рослинний світ» забороняє використовувати природні рослинні ресурси для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.

Для того аби отримати в оренду земельну ділянку для сінокосіння і випасання худоб, необхідно звернутись з клопотанням до органу місцевого самоврядування:

• до місцевої ради (якщо питання стосується земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах та поза їх межами);
• до Головного управління Держгеокадастру в області (якщо питання стосується земель для ведення особистого селянського господарства або садівництва державної власності поза межами населених пунктів).

У своєму клопотанні необхідно в обов’язковому порядку вказати орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Також потрібно додати:

• графічні матеріали, на яких зазначається бажане місце розташування земельної ділянки, її розмір;
• письмову згоду землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб );
• копії документів, що посвідчують особу, яка звернулась з клопотанням та довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови (ч. 7 ст. 118 ЗКУ) у наданні такого дозволу може бути ЛИШЕ невідповідність місця розташування об’єкта вимогам:

• законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;
• генеральних планів населених пунктів;
• іншої містобудівної документації;
• схем землеустрою;
• техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
• проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отримання земель для громадського пасовища

Згідно з частиною 2 статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські пасовища.

Жителі громади, які мають потребу у створенні такого пасовища, обирають уповноважену особу, яка подає відповідну пропозицію до місцевої ради, після чого проводяться загальні збори села для обговорення питання. Така пропозиція оформлюється протоколом загальних зборів села.

Якщо сільська рада не бажає створювати громадське пасовище, землі пасовищ можуть передаватися громадянам в оренду.

Для цього потрібно лише звернутися до сільської (селищної) ради з заявою про надання в оренду земельної ділянки для сінокосіння або випасання худоби із земель державної або комунальної власності.

Договір оренди із сільською (селищною) радою завжди укладається в письмовій формі, реєструється у сільській (селищній) раді і за бажанням може посвідчуватися нотаріально.

Обов’язковою умовою в даному договорі буде сплата земельного податку.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але повинен бути не меншим ніж це прописано в п.288 Податкового Кодексу України, а саме:

• для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено (для сільськогосподарських угідь) – не менше 0,3% та не більше 1% їх нормативної грошової оцінки. Це мотивується тим, що коли сільська/селищна рада, яка надаватиме в оренду земельну ділянку та встановить відсоток, тобто розмір плати, повинна знати її ринкову вартість.

Контролюючим органом за користуванням пасовищем буде сільська (селищна) рада.

У випадку відмови стосовно виділення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби, і незгоди з прийнятим рішенням кожний громадянин має право на звернення до суду для оскарження рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу.

Чи повинні власники худоби щось сплачувати за її випасання? І хто має контролювати користування пасовищем?

За земельну ділянку громадського пасовища для загального користування, яка знаходиться у власності територіальної громади, ні земельний податок, ні оренда не сплачується.

Разом з тим, місцева рада має право визначити розмір плати з кожного власника худоби (залежно від її кількості та виду), який користується цим громадським пасовищем. Але це вже не плата за землю, а плата за користування.

Контроль за користуванням пасовищем на землях комунальної власності здійснює місцева рада.

Щоб бути в курсі свіжих новин, підпишіться на сторінки сайту Земляк у Facebook, Telegram та в Instagram.