27. Зародкові листки. Визначення поняття. Ектодерма та ентодерма, їх похідні.

Зародкові листки, зародкові пласти, шари тіла зародка багатоклітинних тварин і людини, що утворюються в процесі гаструляциі.У більшості організмів три З. л.: зовнішній — ектодерма,внутрішній — ентодерма і середній — мезодерма. Ектоде́рма — первинна тканина, що формує покриви тіла; один з зародкових листків. Ектодерма відокремлюється відентодермив процесігаструляції.

Загалом, з ектодерми в процесі ембріогенезуформуються зовнішні покриви танервова система. У хребетнихв ході ембріогенезу з ектодерми формуються такі структури:

• З зовнішньої ектодерми — Шкіраіз залозами, лусками,пір’ям,шерстюі т.ін.,Епітелійротової порожнини, глотки та носової порожнини, Рогівка та кришталик ока тощо.
• З нервового гребінця — Пігментні клітини шкіри, Ганглії автономної нервової системи,Шванівські клітини,Хрящіобличчя тощо.
• З нервової трубки — Головний мозок, Спинний мозокта моторнінейрони, Сітківка ока, Задня доля нейрогіпофіза.

28. Особливості розвитку вищих хребетних тварин (на прикладі птахів).

Яйцеклітина у птахів– різко телолецитальна, полілецітальна. Запліднення – внутрішнє. Дроблення – меробластичне(часткове), дискоідальне. Поділу підлягає лише частина цитоплазми вільна від жовтка, яка розміщується на анімальному полюсі у вигляді диска. Вегетативний полюс заповнений жовтком не ділиться. Таке дроблення називається меробластичним і дискоідальним, а бластула називається диско бластулою. Гаструляція 2 фази: 1 фаза протікає по типу делямінації. Утворюються первинний зовнішній листок(епібласт) та первинний внутрішній листок (гіпобласт). Епібласт включає в себе зачатки ектодерми, нервової трубки. Клітини гіпобласта є зачатком жовткової ектодерми. Центральна частина диску більш прозора, з неї розвивається зародок – птаха. З ьемної зони – поза зародкові органи. 2 фаза протікає шляхом імміграції, тобто полягає в активному переміщенні клітинного матеріалу епібласта від переднього краю до заднього по краю зародкового щитка. Клітини зустрічаються біля заднього краю, а потім паралельними потоками рухаються від заднього кінця зародка вперед. Назустріч їм рухаються інші потоки клітин. У результаті зустрічі цих потоків формується потовщення у вигляді горбика (первинний вузлик), а по середній лінії виникає стовщення у вигляді смужки (первинна смужка). У центрі первинного горбика (або Гензеновського вузлика) утвориться неглибоке заглиблення — первинна ямка, а уздовж первинної смужки — первинна борозенка. Потім починається міграція клітин через первинну ямку з формуванням зачатка хорди, що росте вперед між ектодермою і ентодермою. Бластомери задньої половини зародкового щитка переміщуються до первинної смужки і через цю ділянку рухаються під ектодерму, розташовуючись в проміжку між ектодермою і ентодермою по обидва боки від хорди. Цей матеріал утворює мезодерму — третій зародковий листок. Частина клітин рухається в глибину і вбудовується в гіпобласт уздовж його середньої лінії, відтискуючи клітини гіпобласта в сторони. З цих клітин, які перемістились з епібласта в гіпобласт, відбувається утворення ентодерми кишкової трубки, а далі утворення епітелію шлунково-кишкового тракту і великих травних залоз (печінки і підшлункової залози). Після того, як відбувається виселення клітин з первинної смужки, на поверхні гаструли залишається матеріал ектодерми і нервової пластинки, що входить у її склад.

ЕКТОДЕРМА: ЧАСТИНИ, ПОХІДНІ ТА ЗМІНИ – GEOGRAFÍA – 2024

Ектодерма є одним з трьох зародкових листків , які з’являються в ранньому ембріональному розвитку. Інші дві – це мезодерма та ентодерма, які лежать під нею.

Ектодерма або зовнішній шар породжують, головним чином, нервову систему, епідерміс та пов’язані з цим структури, такі як волосся та нігті. Він присутній у розвитку практично всіх живих істот.

Цей зародковий лист першим розвинувся, з’явившись у стадії бластули. Бластула – це рання фаза, в якій ембріон має приблизно від 70 до 100 клітин, які можуть стати будь-яким типом тканини. Він з’являється між 4 – 6 днями після запліднення, а іноді використовується як синонім ектодерми.

Перш ніж триламінарний, ембріон має два шари: гіпобласт і епібласт. Ектодерма виникає з епібласту. Під час наступної фази, званої гаструляцією, цей шар породжує ентодерму та мезодерму через інвагінацію клітин.

Кожен з цих шарів дасть клітини різних типів, які становлять різні частини тіла, а також пуповину, плаценту та навколоплідні води.

Наступний період ембріонального розвитку відомий як нейруляція. Цей етап починається з потовщення ектодерми в дорсальній середній лінії. Це пов’язано з дуже важливою структурою, розташованою безпосередньо під ектодермою, що називається нотохордою.

Ця структура відповідає за надсилання індуктивних сигналів до ектодерми, щоб вона накопичувала клітини і була інвагіна. Крім того, це спонукає частину ваших клітин диференціюватися в клітини нервових попередників, які становлять нервову систему.

Це потовщення ектодерми відоме як «нервова пластина». У міру прогресування нейруляції нейронна пластинка потовщується, а в її середині з’являється тріщина, щоб вторгнутись у себе. Нейронна пластинка – це попередник нейронного гребеня та нервової трубки, про які йде мова пізніше.

Термін ектодерма походить від грецького “έξω” або “ektos”, що означає “зовні” і “δέρμα” або “дерма”, що означає “шкіра”.

Частини ектодерми

У хребетних організмів у ектодермі можна виділити три важливі частини:

Зовнішня або поверхнева ектодерма

Ця область є тією, яка породжує епітеліальні тканини, такі як залози шкіри, рота, носові порожнини, волосся, нігті, частина очей тощо. У тварин він виробляє пір’я, роги та копита.

Нейронний гребінь

Як було сказано раніше, ектодерма зазнає потовщення під час фази нейруляції. У ньому будуть накопичуватися клітини, розташовані в двох ланцюгах, по обидва боки від середньої лінії нейронної пластини.

На 20-й день гестації нейронна пластинка починає складатися за середньою лінією, породжуючи нервову канавку, яка щоразу поглиблюється. Таким чином, структура інвазірує, утворюючи нервову трубку.

Площа нейронної пластини, що лежить над нотохордою, називається плитою підлоги. Тоді як область, віддалена від нотохорди, відома як нейронний гребінь. Він розташований на самій дорсальній межі нервової трубки і являє собою групу клітин, яка з’являється в області, де зустрічаються краї складеної нейронної пластини.

Підмножини нервових гребенів мігрують наступними шляхами, по яких вони отримують додаткові індуктивні сигнали, які впливатимуть на їх диференціювання. Тому ці клітини стануть великою різноманітністю структур.

Існує чотири різні міграційні шляхи для диференціації клітин нейронного гребеня. Кожен шлях визначає, в які конкретні клітинні структури вони перетворяться. Таким чином, вони призведуть до:

– Нейрони та гліальні клітини сенсорних гангліїв, які є основними компонентами периферичної нервової системи.

– Нейрони та глії вегетативної ганглії, до яких належать ганглії симпатичної та парасимпатичної нервової системи.

– Нейросекреторні клітини надниркових залоз, які входять до дорсальної частини нирок.

– Клітини, які збираються трансформуватися в невральні тканини, такі як меланоцити. Останні мають за мету виробляти меланін у шкірі. Існують також групи клітин, які становлять хрящі обличчя та зубів.

Нейронна трубка

Нейронна трубка закривається, як блискавка. Вона починається в шийній області, а звідти продовжується в черепно-каудальному напрямку. Поки зрощення не завершиться, черепний і каудальний кінці нервової трубки залишаються відкритими, зв’язуючись з навколоплідними порожнинами.

Коли закритий самий черепний кінець, з’являються дилатації, які називаються енцефальними везикулами. Це ті, що дадуть мозок, зокрема його перші відділи: ромбенцефалон, середній мозок та передній мозок.

Тоді як найбільш каудальна і вузька частина нервової трубки стане спинним мозком. У випадку, коли черепний нейропор не закривається, енцефальні везикули не розвинуться.

Це спричиняє дуже серйозний стан, який називається аненцефалія, який запобігає формуванню кісток мозку та черепа. Якщо нервова трубка ектодерми закривається погано, у індивіда може розвинутися біфіда хребта.

З іншого боку, клітини нервової трубки також становлять сітківку очей і нейрогіпофіз. Остання є задньою часткою гіпофіза.

Останні дві частини називають нейроектодермою.

Частини тіла, похідні від ектодерми

Ектодерма походить у таких структурах:

– Нервова система (головний, спинний та периферичний нерви).

– Прокладки рота, ніздрів і заднього проходу.

– частини внутрішнього вуха.

Зміни: ектодермальна дисплазія

Ектодермальна дисплазія – рідкісне, але серйозне захворювання, яке виникає внаслідок мутації або поєднання мутацій у кількох генах.

Таким чином, гени не подають правильних сигналів для розвитку ектодерми як слід. При цьому захворюванні спостерігається, що кілька тканин, отриманих з ектодерми, не формуються належним чином. Наприклад, зуби, шкіра, волосся, потові залози, нігті тощо.

Насправді існує понад 170 підтипів ектодермальної дисплазії. Найпоширенішим типом є гіпогідротична ектодермальна дисплазія, яка характеризується гіпогідрозом або неможливістю потіти (через порушення роботи потових залоз).

Зазвичай це також супроводжується вадами обличчя, такими як відсутні зуби, зморщена шкіра навколо очей, деформований ніс, екзема на шкірі та мізерне та тонке волосся.

Було помічено, що цей підтип є спадковим за X-зв’язаною рецесивною схемою, більше зустрічається у самців, оскільки вони мають лише одну Х-хромосому.

Список літератури

1. Нейронний гребінь. (sf). Отримано 29 квітня 2017 року з Eured: eured.cu.
2. Похідні ектодерми. (sf). Отримано 29 квітня 2017 року з університету Кордови: uco.es.
3. Ектодерма. (sf). Отримано 29 квітня 2017 року з Вікіпедії: en.wikipedia.org.
4. Ектодерма. (20 липня 1998 р.). Отримано з Encyclopaedia britannica: global.britannica.com.
5. МакКорд, К. (2013). Ектодерма. Отримано з Енциклопедії проекту ембріонів: embryo.asu.edu.
6. Медичне визначення ектодерми. (sf). Отримано 29 квітня 2017 року з MedicineNet: medicinenet.com.
7. Первес, Д. (2008). Нейрологія (3-е видання). Редакція Médica Panamericana.