«Дубок» Оксана Іваненко

Він був такий маленький і непомітний в сухому листі, куди його скинув вітер. Ніхто, звичайно, і подумати не міг, що саме йому доведеться стільки пережити.

Навіть білці, яка стрибала, наче літала, з гілки на гілку, з ялини на сосну, з сосни на дуб, не хотілося спускатися долу підбирати його. Подумаєш, велика важниця! Якийсь там жолудьок.

Їх тут цього року буде безліч на старому дубі.

Старий дуб жив уже багато-багато років. Сто років — це ж дуже багато, а він кілька сотень років прожив Дуб був гіллястий, міцний, поважний, з товстелезним стовбуром, і, звичайно, він був найголовніший тут, у лісі. Ніхто з ним не сперечався, коли він шумів своїм листям. ї листя він найдовше не хотів скидати, щоб було чим шуміти і всім наказувати Уже в лісі всі дерева втратять своє листя, а дуб усе ще тримає його, хоч воно вже й пожовкло.

— То ви, молодь, померзли, а я, старий, звик, — каже.

А навесні, навпаки, бурмоче:

— Ще почекаю, може, холодно буде новому листячку!

І найпізніше за всі інші дерева убереться в свіжу зелень.

— От бачите,— сміється,— я тепер наймолодший!

У лісі дерева і пташки слухали старого дуба І навіть вітер суховій, який налітав з степу, вгамовувався в його густому міцному гіллі. Недарма любили старий дуб дерева, і птиці, і звірі Під його охороною не страшні їм були ні вітри, ні бурі. Наче на сторожі, стояв він на узліссі

От і зараз — позривав вітер жолуді, порозкидав, а листя все ж таки переможно зашуміло.

— Не бешкетуй, розбишако, слухай нашого батька! Не пустимо тебе далі! Хіба ми марно виросли?

Вітер розсердився і засвистів:

— Це ви тут такі сміливі, ви б мене на степу зустріли, там я показав би вам! Потрощив би, поламав! Усе б листя позривав! Я там найдужчий. Усі мене слухають і бояться. Трава долі передо мною стелиться і навіть жовкне від страху.

— Не хвалися, дядьку, не хвалися. На кожного хвалька знайдеться розумна рука.

Вітер і полетів собі геть гуляти по степах, де справді трава не переносила його гарячого подиху, хилилася перед ним і в’яла зовсім Що могла зробити слаба травиця проти нього?

Це ж не те, що старий міцний дуб.

Маленький жолудьок, найменший його син, почув, як батько з вітром розмовляє, і подумав:

— Справді, наш батько найдужчий. Он навіть вітер його злякався Чом я на батька не схожий. Мене и білка може схопити, і лісова миша згризти. Заховаюся подалі! — І він закотився ще глибше під руде листя, коло самого коріння

А коріння було велике, товсте, поплутане, покручене, про сто ціле дерево під землею. Адже воно тримало такий величезний стовбур, стільки соків мусило йому передати з землі. І коріння завжди сперечалося з гіллям та листям, хто з них потрібніший.

-— Ми вас тримаємо, ми тягнемо соки з землі,— казало серйозно коріння. — Коли б не ми, такі міцні, вітер подужав би дерево.

— А ми, а ми,— гомоніло листя,— ми дихаємо для дерева, нас напувають сонце і повітря! І вітер ми затримали.

Вони ніколи не могли дійти згоди, але й не сварилися по-справжньому. Вони ж увесь час були на одному місці, що ж їм ще лишалося робити, як не розмовляти між собою! А щоб не було нудно — трошки сперечатися. Але зараз їхня розмова змінилася. Лісовий жайворонок прилетів і розповів листячку те, що чув від свого двоюрідного брата — польового жайворонка. І листя переказало корінню, як вітер справді бешкетує в степу і нема на нього впину. От коли б батько-дуб там був — він йому б показав!

Маленький жолудьок з повагою і заздрістю дивився одним бочком вгору на листя, а другим — на коріння. От він зовсім ніщо, відірвався — і край. Що з ним тепер буде?

Хоч би вже тут коло батька лежати — він його од усього захистить.

Та вийшло зовсім не так. Раптом зашаруділо листя над ним, і маленькі ручки підняли його з землі.

— От іще жолудьок заховався! —— сказав чийсь голосок. То був зовсім невеличкий хлопчик. Він тримав кошик і кинув туди жолудьок. А там було ще багато таких самісіньких жолудів.

“Я тут загублюся між ними! — з острахом подумав жолудьок. — Усі однакові. Навіть і знайомитися не можна — однаково переплутаємося!”

І він змішався з купою жолудів.

— От іще братик! — зраділи ті. — Ти, напевне, також з великого старого дуба, найголовнішого в лісі?

— І ми, і ми! Значить, ми рідні брати! Ну, вкупі нічого не страшно. Тільки навіщо нас зібрали?

Дятел, який сидів на гілці і стукав зосереджено довгим носом, замислено сказав:

— Я бачив, як білки збирають запаси на зиму, щоб узимку гризти, але ж вас зібрали діти. Не знаю, не знаю.

Справді, їх було багато, дітей, і всі вони назбирали повні кошики жолудів.

Та хлопчика, який ніс його, жолудьок ні з ким не сплутав. Цей хлопчик був також найменшеньким. Він ішов дуже радісний і приспівував:

— Дивіться, дивіться, — показував він свій кошик усім дітям,— правда, я багато зібрав? Я сам навесні викопаю ямку і посаджу їх.

Жолудів набралося цілі гори. Повні комори їх насипали.

— Просто задихнутися можна, хоч би швидше на повітря! — зітхали деякі, хоча вони зовсім не задихалися, а так казали, аби що-небудь казати.

“Справді, у лісі веселіше, — подумав наш жолудьок. — Там дятлик стукає дзьобом і всіх повчає. Жайворонок новину принесе, синичка весь час стрибає і пересміюється з подругами, сонечко світить, квіти цвітуть, і листя гомонить. Може, воно й досі з корінням сперечається?”

І всі жолуді почали згадувати рідний ліс, і все в ньому здавалося таким чудесним, таким милим, зеленим, найкращим. Як це вони раніше нічого не помічали? Невже вони більше ніколи не повернуться туди? Навіщо їх зірвав вітер з рідного дуба?

Жолуді не знали, що вони однаково упали б, і дуже сердилися на вітер.

— Противний хвалько! — казали вони. — Ще хотів з нашим батьком силою мірятись! От коли нас так багато, ціла гора, він би тепер нас не подужав, а тоді, звичайно, поодинці всіх позривав!

Отак вони лежали й бідкалися досить довго і не знали, що рідний ліс засипано снігом і навіть їхній батько вже дозволив своєму листю упасти долу, всі дерева сплять і чекають весни.

А коли їх винесли на подвір’я, — була вже провесінь, і повітря було синє, прозоре, і небо з білими хмарами відбивалося у великих калюжах, які набігали з талого снігу..

Та їх зсипали у великі лантухи, навантажили на машини, і машини загуркотіли по дорозі. Жолудьок навіть не побачив, що серед дорослих і дітей, які сиділи на машинах, був і той маленький хлопчик, який підняв його з землі.

Він, правда, за зиму підріс, але не дуже.

Навколо було голо-голо і жодного деревця! Тільки сонце сяяло з неба і всім так лагідно всміхалося, що жолудькові зробилося весело і приємно. Та ненадовго.

— Я сам! Я сам кину мої жолудьки в ямку! — вигукнув хлопчик. І знов жолудьок потрапив у його маленьку теплу долоньку і раптом упав у ямку.

Так! його кинули в ямку! Яка несправедливість! Замість рідного лісу він опинився в землі. З ним, правда, ще з півдесятка таких самих жолудів.

— Я не хочу! Не хочу! — хотів закричати жолудьок.

Але його вже засипали землею, і дивно — хлопчик зовсім не сумував, а навпаки, радісно казав:

— І моя посадка, мої дубочки з усіма будуть, я теж допомагаю! Я увіб’ю кілочок і доглядатиму їх. Гаразд? Ви братимете мене? Ні, ви не обманюйте, ви мене візьмете, коли ще поїдете на степ? Я теж працюватиму з усіма!

— Візьмемо! Візьмемо! — сміялися старші.

І вже більше нічого не чув жолудьок, не бачив ні сонця, ні неба. Але дивно, йому раптом і тут, у земляному гнізді, стало добре і не страшно. Може, тому, що земля була пухка, тепла. Вона ніжно обгорнула всі жолудьки й шепотіла:

— Діти мої, синочки, виростайте, дубочки. Я вас зігрію, нагодую, сили вам додам А ви й мене, як виростете, збережіть від суховію клятого.

І вже не пам’ятав жолудьок, скільки він лежав там із своїми братиками. Він просто заснув з ними.

І раптом жолудьок прокинувся.

— Набридло! Набридло лежати! — закричав він. — Тісно! Темно! Повернутися ніде!

І він напружився, потягнувся і пробив голівкою горішній покрив землі. Що це? Який же це жолудьок? Зелений, свіжий паросточок виткнувся на ясний радісний світ.

Навколо зеленіли сходи жита. А там далі інші дубки виткнулися, а там ще паросточки інших дерев — акацій, ясенів. Тут було зовсім не так, як тоді, коли їх привезли і засипали в земляні гнізда. Вся зелень гомоніла, знайомилася між собою. Віяв легкий, вологий вітерець, а зовсім не той степовий розбишака, який посварився з їхнім батьком. Адже в кожній родині можуть бути різні діти, і щоб ви знали, й вітри різні бувають, а найлютіший з них — вітер-суховій, той, який несе спеку, чорну бурю, задуху.

Та поки що його не знати було.

Жито спочатку виростало вищим за дубочки і охороняло їх своєю тінню від спеки. Приходили з дорослими діти, оглядали, прочищали свої посадки, і хлопчик завжди радісно приспівував:

Та поки дубок виріс, його треба було самого захищати і від вітру, і від вогню степів — лютої трави пирію, що її до дубків жито не підпустило.

Дубочків виростало багато-багато.

Земля зітхала полегшено. Всі ці рослини зберігали їй вологу.

— Ох, мій дубочок надто повільно росте! — скаржився хлопчик. — Бачите, і акація, і ясені вищі за нього.

— Нічого, — втішали його дорослі. — Він поволі набирається сили, зате він буде найміцнішим, ніхто його не подужає.

А дубочок не сумував. Чого ж сумувати, коли він увесь час на волі, не в коморі, не в землі, і навіть не маленьким жолудьком на гілці? А що маленький — так всі ж його братики ще такі!

Минав час. Дубки стали вже вищими за жито, і тепер їхній затінок оберігав його руна. І хоч жолуді були всі як один і дубочки виростали однаково міцні, кремезні, з широким гіллям, та кожне деревце трохи різнилося від іншого — ніби всміхалося кожне по-своєму.

І всі діти, які садили ліс, уже підросли. Навіть той найменшенький хлопчик став уже височеньким парубійком і, мабуть, уже кінчав школу. Та його дубок був вищим за нього. Хлопчик любив його і казав:

І він любив сидіти під ним і писати вірші або малювати. А малювати було що. Степ зовсім змінився. Цього пізнати не можна було!

Навесні пташки поверталися до рідного лісу. І раптом побачили: там, на степу, молодий чудесний ліс шумить.

— До нас! До нас! — простягали до них гілки молоді дерева. — Хіба ви нас не пізнаєте? Ми ж народилися у вашому лісі. Ми діти старого дуба! Вітайте його від нас.

Деякі пташки полетіли до старого лісу. А деякі, молодші, зупинилися тут. Адже це також були рідні дерева, а яке ж дерево може бути без пташки? І застукотів дятлик — мабуть, синок чи онук того дятлика, який проводжав жолудьків у мандрівку. І синиччині дочки, такі ж непосидючі і веселі, як і їхня мама, застрибали на гілках. І заспівав лісовий жайворонок, якому про всі новини на степу вже розповів його двоюрідний брат — польовий жайворонок.

Весело стало в молодому лісі!

І ніхто не злякався, коли влітку налетів раптом суховій. Наче непохитна армія, стояли міцні дубки, а за ними акації, а там ясені і не пустили вітер до жита, до полів, де всього посіяли і насадили люди.

Закрутився вітер на місці, засвистів та й зник.

— Це ми його не пустили, — загомоніло листя та гілки молодого дуба.

— Це ми вас втримали, — серйозно, впевнено сказало коріння.

— Це ми допомогли вам вирости,— зашуміли колоски.

А дубок засміявся так само, як його батько. Він згадав, що той казав про суховій:

“На кожного хвалька знайдеться розумна рука”.

І він згадав маленьку ручку, яка підібрала його з землі і посадила тут. Невже ця ручка перемогла найдужчий вітер?

• «Бурулька» Оксана Іваненко
• «Чарівні зерна» Оксана Іваненко
• «Чорноморденький» Оксана Іваненко
• «Чудесна квітка» Оксана Іваненко
• «Друкар книжок небачених» Оксана Іваненко
• «Галочка» Оксана Іваненко
• «Казка про маленького Піка» Оксана Іваненко
• «Казка про золоту рибку» Оксана Іваненко
• «Хвилька» Оксана Іваненко
• «Кульбабка» Оксана Іваненко
• «Кисличка» Оксана Іваненко
• «Маленьким про великого Тараса» Оксана Іваненко
• «Марія» Оксана Іваненко
• «На добраніч» Оксана Іваненко
• «Побачення в Астрахані» Оксана Іваненко
• «Про бджілку Медунку» Оксана Іваненко
• «Про братика-ведмедика» Оксана Іваненко
• «Про зелену ялинку та золоту мандаринку» Оксана Іваненко
• «Рідні діти» Оксана Іваненко
• «Сандалики, повна скорість!» Оксана Іваненко
• «Що трапилось в саду» Оксана Іваненко
• «Сороки» Оксана Іваненко
• «Синичка» Оксана Іваненко
• «Сини людства» Оксана Іваненко
• «Тарасові шляхи» Оксана Іваненко
• «Три бажання» Оксана Іваненко
• «Цвітарінь» Оксана Іваненко
• «Великі очі» Оксана Іваненко
• «Весілля в монастирі» Оксана Іваненко
• «Вільний вечір…» Оксана Іваненко
• «Води з кринички» Оксана Іваненко
• «Вишита сорочка» Оксана Іваненко
• «Зимова казка» Оксана Іваненко
• Всі твори автора

Співачка ірина дубцова: біографія і особисте життя

Крім того, вона – одна з найпопулярніших сучасних молодих співачок. Біографія Ірини Дубцової – це цікава і захоплююча історія життя і творчої діяльності молодої виконавиці.

Дитинство Ірини Дубцової

Ірина Дубцова народилася у Волгограді 14 лютого 1982 року. Дівчинка з дитинства виховувалася в музичній сім`ї. Батько майбутньої співачки – Віктор, був учасником джазового колективу під назвою «Dubcoff Band», який в ті роки був дуже популярним в Волгограді.

Уже в дитячому віці батько бажав, щоб його дочка побудувала музичну кар`єру. Музичні здібності дівчинки почали проявлятися дуже рано, вони відразу були помічені батьками, і дорослі стали всіляко розвивати цей талант дочки. Починаючи з молодшого шкільного віку, коли дівчинка тільки надійшла в школу, вона вже чудово читала вірші і романси власного виконання.

Серед талантів Ірини Дубцової крім співу було помічено вміння гарно малювати. На третій рік навчання в молодшій школі батьки віддали дівчинку в художньо-архітектурний клас. Через деякий час майбутня знаменитість зрозуміла, що ніщо їй не приносить такого задоволення, як музика.

Кар`єра і творчість Ірини Дубцової

Біографія і особисте життя Ірини Дубцової завжди цікавили її шанувальників. Свою кар`єрні сходинки відома співачка почала з роботи в ресторані. Коли дівчині виповнилося 15 років, вона попросила свого батька влаштувати її співачкою в один з кращих ресторанів Волгограда. За словами дівчини, їй це було необхідно для того, щоб отримати досвід співу перед публікою, вона була впевнена, що це гарний початок для молодої виконавиці.

Батько на прохання дочки влаштував її в музичний колектив, разом з яким вона виконувала пісні в самому різноманітному репертуарі – Ірина співала і народні пісні, і популярні на той час саундтреки. У цей період завдяки своїй роботі в ресторані дівчина придбала фінансову незалежність від батьків.

Одного разу в Волгограді виступала молодіжна музична група «Клас» під керівництвом продюсера Андрія Пряжнікова. На прикладі цього колективу в Волгограді була створена група «Джем» за участю Ірини Дубцової. Директором цього творчого колективу стала мама Ірини, а продюсером був її батько.

Через деякий час керівник групи «Клас» під час спілкування з Віктором Дубцова запропонував його дочки спробувати пройти кастинг, який буде проводити Ігор Матвієнко, щоб створити новий молодий колектив музикантів. Ірина пройшла кастинг і стала учасницею групи «Дівчатка». З цього часу вона живе в Москві у власній квартирі Ігоря Матвієнко.

Цей колектив з кожним днем ставав все більш популярним. Дебютної піснею групи стала композиція «Я хочу бути пташкою». Незабаром за нею виходить пісня «Говорила мама». Кожна з учасниць групи уклала з продюсерським центром контракт на сім років. Однак уже через 2 роки Ірина Дубцова звернулася до Ігоря Матвієнка, висловивши своє бажання розірвати контракт, так як вона відчувала, що готова до сольної кар`єри співачки.

У той час Дубцова почула про такому творчому проекті, як «Фабрика зірок» і вирішила себе в ньому спробувати. Завдяки своєму музичному таланту, акторським даними, сильної віри в себе і свої здібності, Ірина стала учасницею «Фабрики Зірок 4». Молода виконавиця і раніше отримувала запрошення на кастинг цього музичного проекту, однак тоді він не представляв для неї ніякого інтересу. Так було до тих пір, поки продюсером «Фабрики» не став Ігор Крутой, а з ним мріяли працювати всі артисти.

Популярним хітом Дубцової, який знала молодь всієї країни, стала пісня «Про нього», написана нею в 2004 році, через рік співачка своїм шанувальникам представила альбом під однойменною назвою. Через три роки виходить альбом «Вітру», автором усіх пісень була Дубцова. Рік випуску 2008 – рік випуску диска «О любви . ».

Після закінчення «Фабрики Зірок» Ірина Дубцова стала учасницею конкурсу «Нова хвиля» в Юрмалі, де посіла друге місце. Співачка продовжує писати власні пісні, але не для себе, а для інших відомих виконавців.

Вона є автором композиції «Серце в 1000 свічок», яку написала для Філіпа Кіркорова. Ця композиція у виконанні знаменитого артиста отримала премію «Золотий грамофон». У 2009 році вийшов популярний хіт Ірини Дубцової та Поліни Гагаріної «Кому? Навіщо? », Ця композиції теж була удостоєна численними преміями. Крім Гагаріної і Кіркорова пісні Дубцової виконує Олексій Глизін, Антон Макарський, Альона Апіна і інші відомі артисти.

Тут представлені фото з біографії Ірини Дубцової під час її творчої діяльності:

Особисте життя Ірини Дубцової зараз і в минулому: чоловік і син (з фото)

Біографія, особисте життя, чоловік Ірини Дубцової завжди знаходяться під пильною увагою шанувальників співачки. Перші зміни в особистому житті молодої співачки відбулися під час участі в проекті «Фабрика Зірок 4». У неї розвивалися стосунки з солістом групи «Іванушки International» Олегом Яковлєвим. Однак їхні стосунки залишилися в далекому минулому – пара розлучилася.

Через деякий час у дівчини спалахнув роман з учасником популярного гурту «Plazma» – Романом Черніцин. У 2004 році вони офіційно оформили сімейні відносини, а через два роки в родині з`явився син Артем. Відомо з біографії Ірини Дубцової, що її чоловік зовсім не поділяв її погляди на життя. За словами співачки, саме це стало причиною їхнього розлучення, пара розлучилася в 2008 році.

Нижче представлено кілька фото з біографії Ірини Дубцової з сином Артемом і колишнім чоловіком Романом:

Після розлучення з Романом Черніцин співачка три роки складалася в стосунках з Тиграном Мальянцом – власником мережі стоматологічних клінік. Після розриву з цим чоловіком співачка тривалий час була одна. І лише в 2014 році в її житті з`явився новий коханий – російський діджей та музикант Леонід Руденко, з яким дівчина розлучилася вже через рік.

Тим шанувальникам, які стежать за змінами, що відбуваються в житті співачки, відомо з біографії Ірини Дубцової, що особисте життя зараз пішла на другий план. Співачка вирішила повністю присвятити себе творчій діяльності.

Правда, з деяких джерел відомо, що зараз все ж у артистки є любовні стосунки з учасником телепроекту «Дом 2» Венцеславом Венгражановскім.

Нещодавно Дубцова зняла кліп на нову пісню «Бойфренд», в якому вона розповідає про кохання, стосунки чоловіка і жінки. У кліпі був помічений новий бойфренд Ірини. Однак це всього лише припущення шанувальників Ірини Дубцової, на даний момент єдиним офіційним чоловіком співачки залишається Роман Черніцин.

Деякі найяскравіші епізоди з біографії і особистому житті Ірини Дубцової з чоловіком на фото нижче: