§ 24. Османська держава: через загарбання до імперії

1. Утворення Османської держави. Наприкінці XIII ст. в північно-західній частині Малої Азії, на землях колишнього Сельджуцького султанату, виникла нова войовнича держава. Її засновник – вождь Осман об’єднав під своєю владою декілька племен, які згодом стали називати турками-османами, або просто османами. Ці завойовники не просто вчиняли грабіжницькі набіги, а й прагнули встановити на загарбаних територіях власне панування. Водночас вони й самі здебільшого відмовлялися від кочового способу життя й переходили до осілості.

Син Османа Орхан з 12 років брав участь у військових походах батька, а ставши правителем, захопив великі території в Малій Азії – до Мармурового й Чорного морів. Легка кіннота турків була дуже рухливою. Це давало змогу османським полководцям легко й швидко перекидати в потрібне місце великі військові сили й перемагати в битвах.

Для зміцнення військової могутності османів Орхан, який уже мав титул султана, здійснив низку важливих законодавчих перетворень.

XVII ст. Літопис Хусейна «Дивні події» про військово-законодавчу діяльність Орхана

За Орхана слава османської династії піднеслася. Одного разу візир (перший міністр) Алаеддін сказав султану Орхану: «Хвала Всевишньому, прапор перемоги і султанату піднято. Відтепер за правилами султанів належить скласти декілька законів. Насамперед треба почати карбувати монету від Вашого імені».

Друге міркування Алаеддіна. У всіх самостійних володіннях Руму [візантійські території в Малій Азії] та в їхнього війська є особливий одяг і відмітні знаки. Султан Орхан прийняв цю пораду і видав наказ, щоб його воїни вдягали білі ковпаки.

Третє міркування Алаеддіна. Унаслідок ворожнечі між мусульманами і немусульманами необхідно обов’язково збільшити військо для ведення численних війн проти невірних на великому просторі.

Султан Орхан прийняв цю пораду і віддав наказ про створення нового війська.

Алаеддін вибрав деяку кількість близьких до змужніння хлопчиків із слов’ян, розподілив їх поміж турками, щоб вони навчалися турецької мови й рабського служіння. Через декілька років цих хлопчиків відібрали в турків і цьому новому загону дали назву «нове військо» [«єні чері» – яничари]. У походах і при султанах вони стали найнадійнішими слугами династії Османів.

Яничари – постійне піше військо, яке утримувалося за рахунок держави. З дитинства яничари досконало опановували військову справу і виховувалися у сліпій відданості ісламу. їм заборонялося одружуватися і мати сім’ю, усе їхнє життя підпорядковувалося суворій дисципліні. Відбірні фанатичні воїни, яничари становили особисту гвардію турецьких султанів.

Чому яничарів набирали саме із слов’янських хлопчиків?

Яничар. XV ст.

Османські султани виявилися талановитими полководцями. Основою їхнього війська була численна кіннота, причому кожний вершник мав при собі двох коней (одного для себе, другого для здобичі). Османи створили найкращу в тогочасній Європі артилерію.

Підкоривши більшу частину Малої Азії, турецька держава із середини XIV ст. розпочала завоювання Балкан. Упродовж 30 років османи захопили значну частину півострова, оволоділи Адріанополем і зробили його столицею своєї держави.

Вирішальна битва із сербами відбулася в 1389 р. на Косовому полі. Хоча слов’яни билися запекло й самовіддано, турки здобули повну перемогу. На Косовому полі з обох боків загинуло безліч воїнів, у полон потрапив сербський князь Лазар. Сербська держава перетворилася на турецьку провінцію.

Дізнайтеся з додаткових джерел, хто такий Мілош Обілім і яку роль він відіграв під час битви на Косовому полі. Як ви можете оцінити його вчинок?

Завоювання турками-османами Балкан. Мініатюра. XIV ст.

Під впливом османських завоювань Західна Європа нарешті усвідомила серйозність турецької загрози. У 1396 р. Папа організував проти османів хрестовий похід, але в битві під Нікополем (на Дунаї) турки вщент розгромили 60-тисячне військо хрестоносців. Переможець, султан Баязид І, якого за швидкість дій прозвали Блискавкою, узявся до завоювання Константинополя. Побудувавши флот, султан узяв візантійську столицю в облогу. Проте несподівано падіння Константинополя було відкладено на 50 років: на володіння султана в Малій Азії обрушилися полчища завойовника Тимура.

Син дрібного князька, Тимур, якого через каліцтво називали ще Тамерланом (з перс. – кульгавий), завоював місто Самарканд і проголосив себе верховним правителем – еміром. Тимур не вмів читати, але знав напам’ять біографії всіх великих полководців і розповідями про них розпалював бойовий дух своїх воїнів. «Увесь світ не вартий того, щоб мати двох царів!» – любив повторювати Тимур.

Як ви розумієте вислів Тимура?

Поступово завойовник підкорив усю Середню Азію, Сирію, Персію, розгромив Золоту Орду, здійснив похід в Індію.

У 1402 р. біля міста Анкари Тимур розгромив непереможне доти турецьке військо. Султан Баязид потрапив у полон і невдовзі помер. Здійснивши спустошувальні набіги на османські володіння, Тимур повернувся в Середню Азію. Знесилена Османська держава заліковувала рани.

Усипальня Тимура в м. Самарканд. Сучасний вигляд

Хто насамперед страждав від постійних завойовницьких війн?

2. Правління Мехмеда II. Наступні півстоліття після навали Тимура османи накопичували сили для досягнення своєї головної мети – завоювання Константинополя. Перш ніж узяти місто в облогу, султан Мехмед II (1451-1481) здобув контроль над Босфором. Для цього правитель побудував на європейському боці укріплену фортецю. Відтепер усі кораблі мусили отримувати від Туреччини дозвіл на проходження протокою.

XVI ст. Османський історик Саад ед Дин про взяття Константинополя

Наприкінці першого дня облоги, тільки-но встановили гармати, султан наказав потужно обстріляти стіни, не кажучи вже про безперервний град стріл і каміння, яке кидали метальні машини і яке подібно до дощу засипало місто.

Обложені, своєю чергою, давали безперервні залпи з мушкетів і заряджених кам’яними ядрами гармат, які завдавали великих страждань багатьом мусульманам.

Доводилося шукати засоби для атаки з моря. Це було важко, адже гавань так міцно захищав ланцюг, що через нього не могло пройти жодне судно.

Тоді султанові спало на думку перетягти галери суходолом і напасти на місто з боку моря, піддавши його гарматному обстрілу. Візантійці були впевнені, що це єдине місце, через яке мусульмани не зможуть на них напасти. Коли галери вдалося переправити, з них спорудили міст, і він став шляхом для нападу з боку гавані. Місто було захоплено.

Хто з київських князів використовував тактику перетягування кораблів суходолом і як це робили?

Навесні 1453 р. Константинополь опинився в руках Мехмеда. Султан увійшов до собору Святої Софії і помолився. Християнська церква стала мечеттю Айя-Софія. Мехмед II перейменував завойоване місто на Істанбул (Стамбул), переніс сюди свою столицю і перебудував її. Тепер баню храму Святої Софії увінчував турецький півмісяць, а над Босфором майорів зелений прапор пророка Мухаммада.

Після падіння Візантії утворилася Османська імперія. Вона об’єднала європейську й азіатську Туреччину. Відтоді султан Мехмед почав уживати титул Володар двох земель і двох морів (Середземного та Чорного). Розгром Візантії перетворив Османську імперію на одну з наймогутніших держав середньовічного світу.

Мехмед II Завойовник. XV ст.

Мехмеда II недарма йменували Фатих (Завойовник). За нього османи підкорили дві імперії – Візантійську та Трапезундську, завоювали шість князівств і королівств, зокрема Сербію, Боснію, Албанію. Войовничий султан витіснив із Чорного моря основних торгових суперників Туреччини – венеціанців і генуезців, а також захопив генуезькі колонії у Криму. Кафа (нині – Феодосія) стала головним містом під час турецького володарювання на Кримському півострові. У гирлі Дону турки заснували фортецю Азов, яка впродовж трьох століть слугувала їм базою для наступу на Росію і Кавказ.

3. Культура Османської імперії. Мехмед II також удосконалив структуру державного управління. Він створив центральний уряд – Порту і видав звід основних законів – «Канун-наме», в основу якого поклав роздуми і вислови з Корану. «Канун-наме» установлював головні державні посади й винагороду за них, правила користування землею, державні свята. У зводі законів містилися також правила поведінки.

Грізний і безжальний завойовник, Мехмед II був освіченою людиною. Султан знав шість мов, цікавився науками та мистецтвом, запрошував до себе освічених європейців. При своєму дворі Мехмед II охоче приймав гуманістів і вчених. Османський правитель приділяв велику увагу навчанню та вихованню молоді. За його наказом вісім християнських церков у Стамбулі було перетворено на школи-медресе. У них 600 учнів вивчали граматику, логіку, астрономію, право, основи ісламу.

У місті побудували чимало зручних готелів і громадських лазень. Доброї слави зажили стамбульські лікарня і аптека. Тут приймали хворих, які не могли викликати лікаря додому або придбати ліки. Один з тогочасних істориків мав усі підстави стверджувати: «Султан Мехмед створив Стамбул».

За звичаєм в османських містах завжди існували окремі квартали для мусульман, християн та іудеїв. Проте чоловіки-мусульмани могли одружуватися з християнками. Жінки в такому шлюбі навіть мали право зберігати свою віру. Щоправда, їхні діти ставали тільки мусульманами. Султанський закон забороняв немусульманам носити однакове з мусульманами вбрання, купувати невільників та їздити верхи на конях. Але цих правил не надто дотримувалися. Багаті єврейські, грецькі та вірменські купці вдягалися і поводилися так само, як і мусульмани.

За правління Мехмеда Османська імперія не тільки стала провідною країною мусульманського Сходу, а й кинула виклик християнському Заходу. Європейські монархи були змушені ставитися до Османської держави як до впливової сили на міжнародній арені.

Фортеця, побудована за наказом Мехмеда II. Стамбул. Сучасний вигляд

ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ

• 1. У чому полягала особливість османського війська?
• 2. Що сприяло успіху османів на Балканах?
• 3. Як завойовницькі походи Тимура вплинули на османську державу?
• 4. Як відбулося перетворення візантійського Константинополя на турецький Стамбул?
• 5. На якій підставі султан називав себе Володарем двох земель і двох морів?
• 6. У якій формі в Османській імперії існувала релігійна терпимість?

Удосконалюємо вміння

• 1. Попрацюйте з додатковими джерелами та на контурній карті позначте кордони Османської держави в різні періоди. Зафарбуйте різними кольорами території, які завоювали турки. Позначте місця найважливіших битв.
• 2. Використовуючи матеріал підручника та малюнки на с. 151, 152, напишіть розповідь про завоювання турками-османами Балкан.

ДІЄМО ТВОРЧО

Використовуючи матеріали підручника та додаткові джерела, складіть історичний портрет Мехмеда II. Висловте власні враження від постаті цього правителя.

Запам’ятовуємо дати

1389 р. – битва на Косовому полі

Дізнаємося з інтернет-мережі

Знайдіть в інтернет-мережі за пошуком «Страшна доля Яна Гуса. Одна історія» відеоматеріал та перегляньте його. Що нового ви дізналися, а що вже було вам відомо? Письмово зробіть висновок про роль Яна Гуса як реформатора католицької церкви. Поясніть, як ви розумієте його останні слова.

Цікаві факти про Золоту Орду

Багато хто думає, що Золота Орда – це те ж саме, що і Монгольська імперія. Це не зовсім так. Золота Орда входила до складу Монгольської імперії і була, грубо кажучи, європейською частиною Монгольської імперії.

Починаючи з 1227 року, після приходу до влади онука Чингісхана Батия, Золота Орда почала стрімко розвиватися. Вона захопила частину Середньої Азії і частини Східної Європи.

І сьогодні ми вирішили побільше розповісти вам про цю велику імперію. У публікації ми зібрали найцікавіші факти про Золоту Орду, які повинні сподобатися не тільки дорослим, але й дітям.

ТОП цікавих фактів про Золоту Орду

• Факт 1. Золота Орда з’явилася вже після того, як завойовник Чингісхан розділив створену ним імперію між своїми нащадками. Монгольська імперія досі залишається найбільшою державою, яка коли-небудь існували на Землі. Їй належала практично вся Євразія, і навіть займана СРСР площа була значно менше. При цьому сама назва “Золота Орда” з’явилося через століття після її розпаду, а самі кочівники називали її “Улус Джучі”.
• Факт 2. У степовиків здавна була своя релігія, і в першу чергу вони поклонялися небу. Але на початку XIV століття у Золотій Орді став поширюватися іслам – хан Узбек, той самий, що видав князя Івана Калиті безстроковий ярлик на князювання, прийняв іслам, а також зробив його державною релігією.
• Факт 3. Хан, який очолював Золоту Орду мав велику владу, але вона далеко не завжди передавалася у спадщину. Новими правителями зазвичай ставали сини померлого правителя, але їх все одно вибирали інші хани, які очолювали улуси подрібніше. Це рідкісний приклад виборної монархії, коли верховного правителя саме вибирають. У сучасному світі подібна форма правління збереглася в Малайзії, де короля час від часу вибирають з числа султанів.
• Факт 4. Останній етап існування Золотої Орди, як єдиної держави, ознаменувався великою смутою – за 21 рік на престолі встигло побувати цілих 25 ханів. Незважаючи на те, що в результаті політична ситуація заспокоїлася, Орда почала поступово розпадатися на окремі незалежні держави. Саме так з’явилися Казанське, Сибірське, Казахське, Кримське, Узбецьке і інші ханства.
• Факт 5. Слов’янські землі до складу Золотої Орди ніколи не входили. Незважаючи на те, що Монгольська імперія поширювала свій вплив в тому числі і на заселені слов’янськими народами території, після її розпаду Золота Орда втратила частину могутності. Довгий час князі платили хану дань, але офіційно вони при цьому не підпорядковувалися Орді, будучи її васалами.
• Факт 6. Термін “татаро-монголи” був придуманий істориками тільки в XIX столітті. Насправді Золота Орда була надзвичайно багатонаціональною державою, що увібрала в себе безліч тюркських народів. Якщо поглянути в глибину історії, то виявиться, що у ханів Орди практично не зустрічаються чисто монгольські імена ще з часів Чингісхана.
• Факт 7. Всупереч поширеному міфу, далеко не всі “громадяни” Золотої Орди були кочівниками. До її складу входили і землі, населені хліборобами, наприклад, болгарами, аланами і удмуртами. Хоча більша частина Орди зберігала мобільність, так що образ лютих степових воїнів, які все життя проводили в сідлі, виправданий.
• Факт 8. У Золотій Орді навіть після затвердження офіційної релігії зберігалася віротерпимість. Що складалася з різних народів, вона увібрала в себе послідовників ісламу, християнства, буддизму і різних племінних вірувань. До XIV століття навіть існувала сараєвська єпархія православної церкви, заснована з благословення хана. Розташовувалася вона в місті Сараї, що знаходився на річці Волга.
• Факт 9. Ще один популярний міф свідчить, що Золота Орда була державою кочівників, далеких будь-якій культурі. Це далеко не так – хани опікувалися розвитком торгівлі, а тому наводили порядок на своїй території, щоб зробити свої землі безпечними. Дороги будувалися і підтримувалися в хорошому стані, існувала розвинена фінансова система. При цьому брехня вважалася одним з найтяжчих гріхів, і будь-хто, в ній викритий, втрачав довіру, вплив, а іноді і життя.
• Факт 10. У Золотій Орді хан не володів абсолютною владою. Його накази виконувалися беззаперечно, але лише до тих пір, поки він користувався повагою інших ханів. Якщо щось йшло не так, верховного правителя могли швидко змістити і замінити іншим, більш благонадійним.

Як Дмитро Донський на Куликовому полі Золоту Орду і свої привілеї захищав

Ще одним ідеологічним міфом непереможності російського війська тривалий час вважають так звану Куликовську битву. Дуже показово описує цю подію російська Вікіпедія. Куликовська битва – великий бій між об’єднаним російським військом на чолі з Великим князем Володимирським і князем московським Дмитром Івановичем (Донським) і військом правителя частини Золотої Орди Мамаєм, що відбувся 8 вересня 1380-го південніше впадіння річки Непрядва в Дон, на Куликовому полі (південний схід Тульської області). Вирішальна перемога російських військ у цій битві стала важливим кроком на шляху відновлення єдності Русі й майбутнього повалення золотоординців. У РФ з 1995 року 21 вересня відзначають як День військової слави, приурочений до річниці згаданої битви.

Головні герої і дійові особи битви – хто вони?

Щоб з’ясувати, наскільки відповідає дійсності твердження про «велику битву» й «велику перемогу», слід звернутися до історичних джерел і дослідників. Попри велику кількість оповідань, де згадується Куликовська битва, немає єдності істориків у оцінці ані чисельності військ, ані втрат із обох боків, ані власне реальності битви. Але достеменно відомо, що головний герой цієї знакової події Дмитро Донський у час свого князівства був завзятим прихильником влади Чингісидів. Цей персонаж, на підставі саме російських історичних джерел, добре описав у творі «Країна Моксель» Володимир Білінський.

Нащадок Олександра Невського московський князь Дмитро Іванович отримав ханського ярлика на великокнязівський престол ще у дванадцятирічному віці. Він, як і більшість попередників, виховувався у Орді, прилучаючись до татарської культури, звичок і методів правління. Дмитро також присягав на вірність хану. Тобто, залазив на колінах у хомут та повз до ніг хана, принижуючись, як того вимагав тодішній етикет Золотої Орди. Він особисто відвозив у Орду щорічну данину і постійно поновлював ярлик на великокнязівський престол. Тому Донський навіть не мріяв вести рать на звільнення Русі (Московії) від татаро-монгольського ярма, в якому він виконував роль вірного васала. Насамперед він повів дружини проти Мамая, бо той був лідером одного з військових протиборчих угрупувань в Орді, ніколи не належав до роду Чингісхана і вважався узурпатором. Коли князь розбив Мамая, першим, хто привітав його з перемогою над спільним ворогом, був ординський хан Тамерлан. Ця перемога дозволила Орді ще століття панувати та отримувати данину на землях Московії.

У контексті спростування міфів, як Донський здолав татаро-монгольських загарбників, привертає увагу один факт. Насправді у війську розкольника Мамая татар майже не було. В основному там були вихідці з Прикубання: половці, печеніги, Кавказу: яси і алани, Причорномор’я: бродники, черкаси, Криму: фряги й бессермени.

Що насправді відбувалося на Куликовому полі

Ще більш вигаданими та невиразними є і масштаби цієї битви. Як розповідає російський історик Микола Карамзін, полки з піших та вершників чисельністю до 15 тис. осіб разом із обозом із розгорнутими прапорами йшли з Кремля. Це явно не відповідає міфам російських істориків про битву, в якій з обох сторін брало участь до 300 тис. осіб. Крім того, методами палеогеографії встановлено: розмір вільної від лісу частини Куликового поля становив близько 2 кв. км — до 1 км завширшки, до 2 завдовжки. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви близько 4 кв. км і на ньому розмістилось 66 тис. війська: 27 тис. Тевтонського ордена — у дві лінії фронтом 2,5 км та 39 тис. об’єднаного польсько-литовсько-руського — у три лінії фронтом 2-2,5 км.

Враховуючи висновки щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту 1 км, загальна чисельність військ у Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тис. воїнів із кожного боку.

Щодо безпосередньо хронології битви. За даними того ж Карамзіна, вона тривала не більше трьох годин. О 6-й ранку війська побачили одне одного, після чого відбувся двобій Пересвіта з Челубеєм, о 9-й ударив «засадний полк», побачивши який, війська Мамая «не могли протистояти новому строю війська свіжого, бадьорого» і втекли. Ото й уся Куликовська битва!

Дмитро Донський: визволитель великоросів чи захисник Золотої Орди?

Є деякі цікаві подробиці, які збереглися у свідченнях дослідників. Виявляється, що під час битви Дмитро вдався до напрочуд оригінального вчинку: передав свій одяг і коня простому бояринові й наказав тому одягтися у великокнязівську збрую і стати під великокнязівським прапором, а сам, «замаскувавшись в одяг простого воїна», пішов у ряди простолюдинів. Виходить, що Донський не керував битвою як полководець, не управляв військом, а чомусь заховався серед людей. Можливо, він зовсім не хотів, як то кажуть, світитися перед Мамаєм. Символічним є і той факт, що після «великої перемоги» 1380 року на Куликовому полі князь Дмитро Донський не звільнив московські землі від залежності Орди і втік із Москви у 1382-му. Князю видано ярлик на московське княжіння , його сина Василя взято як почесного заручника, на Московію наклали удвічі більшу данину, ніж раніше, і загалом Московія ще майже сто років платила данину степнякам грошима, дарунками й рабами.

На підставі цих фактів можна зробити чіткий висновок: Дмитро Донський був захисником існуючих династичних порядків у Золотій Орді й під час Куликовської битви, передусім, захищав особисті привілеї, даровані його роду ханом Батиєм.

Підготував Олександр Кіндсфатер