«Бронь» для артистів: «люди, яких неможливо замінити» чи «воювати мають усі»
Чимало українських зірок ще 2 роки тому добровільно замінили мікрофон на зброю: хтось із них вже повернувся до цивільного життя, хтось служить і досі. Натомість артистам, які на це так і не наважилися, часом «прилітає» в мережі: мовляв, «чому не на фронті?».
Відповіді різні: хтось, як співак Олег Винник, каже, що в нього «свій фронт», або, як музикант Сергій Бабкін, пояснює, що так він корисніший і збирає сотні тисяч євро армії. А хтось, до прикладу, як виконавець MELOVIN, відверто зізнається, що боїться отримати повістку.
Дехто ж певен: усе врегулювала б офіційна «бронь» артистів від мобілізації. Таке, зокрема, запропонував український шансоньє Гарік Кричевський. І деякі з відомих виконавців цю ідею підтримали.
То чи місце артистам на фронті? Чи може йтися про «бронь» для них та за яких умов? Що відповідають у Мінкульті й що кажуть самі зірки — у матеріалі hromadske.
Українські артисти Михайло Хома, Гарік Кричевський та Дмитро Шуров
«Не можна кидати дельфінів у пісок»
Думки про те, що артистів було б добре узагалі звільнити від мобілізації, першим виніс у публічну площину виконавець шансону Гарік Кричевський. До слова, сам співак уже не призовного віку. Тогоріч йому виповнилося 60.
«Я думаю, що артист має давати концерти, виступати перед людьми, виступати перед військовими. Якби на те моя воля, я б усім відомим артистам дав “бронь”, тому що вони принесуть набагато більше користі своїми концертами. Артист завжди повинен бути артистом», — сказав Кричевський в інтерв’ю УНІАН, відповідаючи на запитання щодо його бачення головної місії артиста під час війни.
Цю думку підхопив і лідер гурту Pianoбой Дмитро Шуров. Хоч і визнав, що єдиної хорошої та правильної відповіді на таке запитання — немає.
«З суто менеджерського погляду, “бронь” повинні отримувати ті люди, яких неможливо кимось замінити. Звісно, артисти підходять під цей критерій. Бо це обличчя.
На мою думку, активний артист, який гастролює, дає благодійні концерти, акумулює кошти для допомоги тим, хто її потребує, дає людям нові сенси та емоційну підтримку, принесе набагато більше ефективної користі перемозі, займаючись своєю справою, ніж в окопі чи на кухні», — сказав Шуров в інтерв’ю NV.
Про потребу бути на своєму місці заявив і співак Михайло Хома, більш відомий як DZIDZIO.
Ми не дурна держава, яка може собі дозволити пхати людей куди-небудь. У нас мають бути професійні керівники. І професійні люди, які розуміють, як це робити, розуміють, як воювати. Не можна кидати дельфінів у пісок, а антилоп — у море. Це не про виграти війну.
– Михайло Хома під час одного з благодійних заходів у США
Водночас артист додав: якщо держава покличе — воювати мають усі: «Інакшого виходу нема».
Українські артисти Тарас Тополя, Андрій Хливнюк, Коля Сєрга та Олександр Ярмак
«Ракети не обирають: ти музикант, слюсар чи депутат»
З іншого боку, українцям добре відомі імена зірок, що, як і десятки тисяч цивільних, стали на захист країни ще в перші дні повномасштабної війни. Серед них — лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк, музикант Коля Сєрга, репер Yarmak, лідер гурту «Тартак» Олександр Положинський, фронтмен «Антитіл» Тарас Тополя, Фагот із ТНМК та інші.
Хтось із них уже встиг повернутись до цивільного життя й нині робить акцент на благодійних концертах, а хтось непогано вжився й у нову роль. Зокрема, Олександр Ярмак доріс до командира підрозділу, а Андрій Хливнюк нещодавно здобув нагороду від Ради нацбезпеки й оборони за зразкове виконання службових обов’язків.
«Заробимо на нові засоби, навчимося й довчимо інших, працюватимемо на полі бою і в тилу. Допоки наша земля стане вільною. Служу народу України. Дякую за довіру», — підписав Хливнюк фото з відзнакою в Instagram.
Серед тих, хто досі на службі, — телеведучий і музикант, лідер гурту «The ВЙО» Мирослав Кувалдін. Понад рік він відслужив у 101 бригаді ТрО звичайним діловодом. А останні пів року йому вдається працювати в лавах ЗСУ за покликанням: у складі «Культурного десанту» на базі 59 ОМБр імені Якова Гандзюка.
Мирослав Кувалдін виступає перед військовими
Кувалдін каже: виступати для військових і давати благодійні концерти на «цивілці» — одне одному не заважає. Дискусію ж про «бронь» для артистів він узагалі вважає недоречною.
«Просто мовчки б донатили та й усе, і не починали б навіть цю хвилю підіймати», — коментує він позицію декого з колег.
Мені здається, музиканти, артисти — це просто частина суспільства. А зараз загроза зникнення існує для всього суспільства. Ракети не обирають: ти музикант, чи ти слюсар, чи депутат. Це байдуже. Ця війна проти нас усіх, і так само на захисті ми маємо стояти всі.
– Мирослав Кувалдін у розмові з hromadske
«Другий момент — як ми з’ясуємо, хто артист, а хто не артист? Це тільки хтось відомий чи той, хто закінчує якісь музичні освітні заклади? А де взяти довідку чи якесь посвідчення артиста? Це найперше, об що розбивається ця пропозиція. І я вам кажу — відразу з’явиться дуже багато артистів, які до того не мають ніякого стосунку», — розмірковує виконавець.
Військові слухають виступ Мирослава Кувалдіна
«Культурні агенти»
Зі свого боку в Мінкульті нам відповіли, що як така дискусія — давати чи ні «бронь» окремим музикантам — нині й не відбувається.
На сьогодні бронювання стосується лише творчих колективів. Для цього підприємство, установа чи організація (до прикладу, Національний театр оперети чи Національна філармонія) повинні бути визначені такими, що «мають важливе значення у сфері культури та інформаційній сфері».
Критерії закріплені у відповідному наказі. Бронюють не всіх працівників, а до 50% від кількості військовозобов’язаних.
А втім, ідея з бронюванням окремих артистів може мати шанс на життя за певних умов, переконаний український музикант, телеведучий, поет, а нині старший лейтенант ЗСУ Коля Сєрга.
Артист, як культурний діяч, є таким собі спецпризначенцем з погляду професії. І тому важливо використовувати цей ресурс максимально ефективно. Але бронювати потрібно під щось. Під цим “щось” мають бути цілі, які запроваджені на інтереси країни. А не просто щоб артист займався тим, чим він займається й так. Це нечесно і непродуктивно в період повної мобілізації.
– Коля Сєрга в розмові з hromadske
Його ідея полягає в тому, аби українські артисти ставали, зокрема, такими собі «культурними агентами» за кордоном.
«Якби ми взяли, наприклад, Діму Шурова й зрозуміли, що він може бути потенційно цікавим у Лондоні, і поставили б йому завдання: “Ти їдеш в Лондон, посольство максимально тебе підтримує, береш участь у різних телешоу, граєш на вулицях, знайомишся з музикантами, нарощуєш англомовну аудиторію. І ти працюєш на те, щоб стати, скажімо так, культурним агентом у цій країні”. І ти не можеш собі дозволити поїхати, наприклад, на Балі чи просто збирати десь гастролі. Ні. У тебе поставлене чітке завдання та звітність за проміжними і фінальними результатами, як в армії», — розмірковує виконавець.
«Тому я вважаю, що артисти мають бути заброньовані саме на такі завдання. І цих завдань вистачить на всіх артистів, повірте», — додає Сєрга.
Микола Сєрга під час виступу перед військовими
Адже проблема, яку багато хто недооцінює, — у тотально проваленій культурній дипломатії, каже музикант. Це він зрозумів після нещодавньої поїздки до США.
«Ми сподівалися, що зараз усі будуть капець як нас підтримувати й ми будемо, як і 2 роки тому, триматися в усіх новинах. Але хайп скінчився, а от росія продовжує системно інтегрувати свої наративи через різних лідерів думок, купляючи їх за гроші. А в нас лідерів думок, які б працювали безпосередньо на населення тієї країни, від якої ми чогось хочемо, — немає», — ділиться Сєрга своїми спостереженнями.
«Коли я показував конгресменам відео з фронту через призму роботи “Культурного десанту”, де ми розкриваємо людяність в солдатах, вони зі сльозами на очах казали: “От цього не вистачає. Потрібно, щоб це побачило якомога більше людей”. Коли ти викликаєш емоцію і розмовляєш душею, то тебе й чують душею. І тоді лобіюються інтереси, лобіюються рішення в наш бік», — резюмує він.
Виконавець планує донести свою ініціативу про «культурних агентів» міністру закордонних справ. Аби держава «включилась» у визначення стратегій та плану дій для так званої «дипломатичної культурної роботи».
«Цим потрібно зайнятися. Так, у нас немає міністра культури. Але в нас є культура. Коли гармати замовкнуть, триватиме війна культури», — переконаний Сєрга.
Концерти для військових: як трапляються дива
Стратегічних напрямів роботи для артистів вистачає й усередині країни, — вважає музикант. Це як робота з цивільною аудиторією, так і безпосередньо з військовими: для їхньої морально-психологічної підтримки.
Нині у ЗСУ цим займається уже згаданий «Культурний десант» — підрозділ, який власне й створив Сєрга, об’єднавши навколо себе митців. Щодня вони організовують для бійців на різних ділянках фронту понад 20 заходів. Микола каже: іноді їм вдається неможливе.
«Це була одна з останніх історій, коли ми приїжджали. У хлопця була дуже тяжка контузія, і він не міг розмовляти. Тут ми добиваємо дуже потужний концерт, після якого починаємо фотографуватись. Я кажу: “Запишімо відео комусь із твоїх рідних”. Йому було важко говорити, але я зрозумів, що він сказав: “Мамі Наталі”. Ми узяли телефон і записали разом з цим воїном відео його мамі.
Уже за кілька годин після концерту приходить повідомлення від психолога батальйону: “Слухайте, відбулося диво. Нашого бійця, який після дуже серйозної контузії не міг нормально розмовляти, зараз просто неможливо зупинити: він говорить дуже багато”. Потім мама передзвонювала зі сльозами, дякувала. Так що воно працює», — ділиться історією Микола.
Чим займаються зараз колишні футболісти
Футбольний вік недовгий. На жаль, після закінчення ігроцкой кар’єри не всі знаходять собі застосування в футболі. Хтось продовжує так чи інакше працювати в сфері улюбленого виду спорту, а кому-то доводиться пізнавати нові обрії. SOCCER.MD підготував матеріал про колишніх молдавських гравців, які заробляють на хліб, займаючись нефутбольний діяльністю.
Максим Француз – один з найталановитіших футболістів молдавського футболу, якому тільки ледачий не пророкував успішне майбутнє. Вихованцю столичного “Зімбру” зараз 29 років, але він уже давненько не грає в футбол. Разом зі своєю сім’єю Француз проживає в італійському місті Верона і працює на одній з фабрик.
В Італії працює і інший колишній молдавський футболіст, Олександр Зісліса. Екс-нападник молодіжної збірної Молдови продає брендові речі в Мілані.
Колись кращий бомбардир Національної дивізії і багатообіцяючий футболіст Олег Андронік оре на будівництві в Ірландії.
Екс-капітан збірної Молдови Раду Ребежа займається ресторанним і іншими сферами бізнесу.
Анатолій Дорош. який більшу частину кар’єри провів за кордоном, керує транспортною фірмою, що перевозить вантажі по Європі.
Після завершення футбольної кар’єри Дмитро Гушіле спробував тренувати дітей в своєму рідному клубі “Зімбру”, проте незабаром виїхав до Москви, де працює таксистом.
Дмитро Гушіле на передньому плані ліворуч в жовто-чорній формі.
Олег фленту вже довгий час наповнює баки машин паливом на одній з заправок Кишинева.
Колишній захисник гідігічского “Рапіда”, столичних “Дачії” і “Зімбру”, який виступав також за ФК “Тирасполь” та “Саксан”, Анатолій Боештян. зовсім недавно повісив бутси на цвях і почав продавати автомобілі в одній з фірм.
У першій половині поточного сезону Вадим Костандаке грав за Ниспоренська “Сперанца”, проте взимку зважився на різкий поворот у своєму житті і поїхав в Англії. Вихованець тираспольського “Шериф” працює зараз на одній з птахофабрик недалеко від Лондона і грає в футбол на аматорському рівні.
Екс-гравець ФК “Тирасполь”, Рибницький “Іскри-Сталь” і Чадир-лунгского “Саксай” Андрій Порфіряну трудиться охоронцем в одному з супер-маркетів Тирасполя.
Також посаду охоронця займає і колишній воротар національної збірної Молдови Євген Хмарук (на фото – крайній зліва в верхньому ряду). Він працює в компанії стільникового зв’язку Придністров’я. Разом з колегами по роботі і іншими футболістами з ПМР Хмарук грає в футбол / міні-футбол у вільний час.
У тій же фірмі, тільки на посаді оператора по роботі з клієнтами, веде свою послефутбольную діяльність інший екс-гравець збірної Молдови, Сергій Намашко.
Після розставання з футболом Юрій Пріганюк працював даішником в Придністров’ї. Згодом він залишив жезл і зайнявся приватним підприємництвом в Одесі. У Південній Пальмірі веде бізнес і колишній колега Пріганюка в національній команді країни, Геннадій Олексич (на фото – ліворуч).