“12 таємних баз”. Як ЦРУ допомагає Україні боротися з Путіним – NYT

Понад 10 років США підтримували таємне розвідувальне партнерство з Україною, яке зараз має вирішальне значення для обох країн у протидії Росії, пише американська The New York Times, опитавши 200 джерел в обох країнах та країнах Європи.

Видання пише, що за останні вісім років ЦРУ збудувало 12 шпигунських баз вздовж російського кордону, на одній з них побував репортер NYT.

У підземному бункері у лісі військовослужбовці ЗСУ відстежують російські супутники-шпигуни та підслуховують переговори між командирами російських військ.

На одному з екранів червона лінія – маршрут безпілотника, що прорвався крізь російську ППО з точки в центральній Україні до цілі в російському Ростові, зазначає журналіст.

Ця база майже повністю фінансується та частково обладнана ЦРУ. “На 110 відсотків”, – зазначає генерал розвідки Сергій Дворецький в інтерв’ю, яке дає на базі.

Як пише The New York Times, деталі партнерства між українською та американською розвідками протягом десятиліття були засекречені.

ЦРУ та інші американські спецслужби надають розвіддані для завдання цільових ракетних ударів, відстежують пересування російських військ і допомагають підтримувати шпигунські мережі.

А українські розвідслужби, за даними видання, раніше передали спецслужбам США радіоперехоплення, пов’язані з катастрофою МН17 у 2014 році на Донеччині. А також допомагали США у викриттях, пов’язаних із втручанням у тамтешні президентські вибори у 2016 році.

Приблизно тоді ж, йдеться в статті, ЦРУ почало підготовку елітного українського спецпідрозділу, яке захоплювало російські безпілотники та засоби зв’язку, щоб інженери ЦРУ могли їх реконструювати та зламати системи шифрування.

За даними NYT, одним з офіцерів цього підрозділу був нинішній керівник ГУР Кирило Буданов.

ЦРУ також допомогло підготувати українських шпигунів, які діяли всередині Росії, по всій Європі, на Кубі та в інших місцях.

Офіцери ЦРУ залишалися у віддаленому місці на Західній Україні, коли адміністрація президента США Джо Байдена евакуювала персонал за кілька тижнів до початку масштабного нападу Росії у лютому 2022 року.

Видання вказує, що зараз ця мережа дуже важлива, оскільки Росія наступає, а Україна все “більше покладається на диверсії й ракетні удари великої дальності, які потребують присутності шпигунів далеко в тилу ворога”.

Також, за інформацією журналістів, 22 лютого директор ЦРУ Вільям Бернс приїздив до України, щоб запевнити українське керівництво у продовженні співпраці. Цей візит був десятим від початку повномасштабного вторгнення РФ до України.

“Від самого початку спільний противник — президент Росії Володимир Путін — об’єднав ЦРУ та його українських партнерів. Одержимий ідеєю відтермінувати рух України на Захід, Путін регулярно втручався в політичну систему Києва, особисто підбираючи лідерів, які, на його думку, могли б утримати Україну в орбіті Росії, але щоразу це призводило до зворотних результатів, збираючи протестувальників на вулиці”, — вказує The New York Times.

Нове покоління шпигунів

За даними видання, партнерство ЦРУ і ГУР почалося наприкінці лютого 2014 року, коли експрезидент Віктор Янукович втік до Росії.

Таку співпрацю запропонував Валентин Наливайченко, який тоді очолив СБУ. Водночас правила США забороняли розвідувальним службам надавати Україні будь-яку підтримку, що матиме смертельні наслідки.

Результатом стало делікатне балансування. ЦРУ мало посилити українські спецслужби, не провокуючи при цьому росіян. Однак червоні лінії не були чітко визначені, що створювало постійну напругу в партнерстві, вказують автори статті.

NYT пише, що у Києві Наливайченко обрав свого давнього помічника, генерала Кондратюка, керівником контррозвідки, і вони створили новий воєнізований підрозділ, який розгорнули у тилу ворога для операцій і збору розвідувальної інформації, яку не могли надати ЦРУ або МІ-6.

Цей підрозділ, відомий як П’яте управління, був укомплектований офіцерами, народженими після здобуття Україною незалежності.

“Вони не мали жодного зв’язку з Росією, – сказав генерал Кондратюк. – Вони навіть не знали, що таке Радянський Союз”.

Українська розвідка старанно співпрацювала з ЦРУ і поступово стала життєво важливою для американців, пише видання. У 2015 році генерал Кондратюк прийшов на зустріч із заступником начальника ЦРУ і без попередження передав стос надсекретних файлів.

У цій першій пачці були секрети Північного флоту ВМФ Росії, включно з докладною інформацією про нові конструкції російських атомних підводних човнів. Невдовзі з його кабінету стали регулярно виходити групи працівників ЦРУ з цілими рюкзаками документів, йдеться в статті.

“Ми зрозуміли, що нам потрібно створити умови для довіри”, – пояснив генерал Кондратюк.

Того літа літак “Малайзійських авіаліній” рейсу, що летів з Амстердама до Куала-Лумпура, вибухнув у повітрі і впав на сході України, забравши життя майже 300 пасажирів і членів екіпажу. П’яте управління протягом кількох годин після катастрофи перехопило телефонні розмови та надало інші розвідувальні дані, які швидко поклали відповідальність на підтримуваних Росією сепаратистів.

ЦРУ було вражене і взяло на себе перші серйозні зобов’язання, надавши захищене обладнання для зв’язку і провівши спеціальну підготовку для членів П’ятого управління і двох інших елітних підрозділів.

“Українці хотіли риби, а ми, з політичних міркувань, не могли дати їм цю рибу”, – сказав колишній американський чиновник, маючи на увазі розвіддані, які могли б допомогти їм у боротьбі з росіянами. “Але ми були раді навчити їх рибалити і доставити обладнання для риболовлі”.

Журналісти пишуть, що співпраця з Україною була настільки успішною, що у США думали над тим, щоб створити подібні підрозділи в інших європейських спецслужбах, для протистояння РФ.

Очільник департаменту ЦРУ, який займається операціями проти РФ, навіть організував таємну зустріч у Нідерландах. Там представники ЦРУ, британської МІ-6, українського ГУР, голландської служби та інших агентств домовилися більше об’єднувати свої розвідувальні дані про Росію.

Результатом стала таємна коаліція проти Росії, і українці були її важливими учасниками.

Однак, якщо республіканці в Конгресі припинять військове фінансування Києва, ЦРУ, можливо, доведеться скоротити витрати, пише NYT.

Деякі українські офіцери розвідки зараз запитують у своїх американських колег: чи не кине їх ЦРУ. “Це вже сталося в Афганістані, а тепер може статися в Україні”, – сказав один український офіцер.

Однак недавній візит директора ЦРУ Вільяма Бернса в Україну свідчить про протилежне, вказують автори статті.

Говорячи про візит Бернса до Києва минулого тижня, представник ЦРУ сказав: “Ми демонстрували чітку відданість Україні протягом багатьох років, і цей візит став ще одним сильним сигналом того, що відданість США триватиме”.

ЦРУ та ГУР побудували ще дві секретні бази для перехоплення російських повідомлень, і в поєднанні з 12 передовими оперативними базами, які, за словами генерала Кондратюка, все ще функціонують, ГУР зараз збирає більше розвідувальної інформації, ніж будь-коли під час війни – переважно воно ділиться нею з ЦРУ.

“Таку інформацію не можна отримати ніде – тільки тут і зараз”, – підтвердив генерал Дворецький.

Активізація смертей довкола Путіна: що задумав російський цар

Путін змінює концепцію правління з президента-автократа на “самодержця”. Це начебто невеликі, але фундаментальні відмінності, які можна описати трьома групами тез.

1. Стосунки з елітами. Президент-автократ у Росії виконував роль своєрідного арбітра-модератора у війні кланів.

• Арбітр – це той, хто у суперечках “веж” Кремля може вислухати аргументи сторін і знайти якусь подобу компромісу.
• Модератор – той, хто стимулює ту саму війну, щоб жоден клан не отримав повного набору ресурсів, достатнього для захоплення та утримання влади.

Тобто “вежі” Кремля можуть воювати за посилення позицій, але в будь-якому випадку мають можливість звернутися до посередника для завершення конфлікту з урахуванням своїх інтересів.

Формат самодержця інший. “Вежі” Кремля вже не звертаються до посередника, а просять про послугу/захист того, хто перебуває вище над сутичкою. Тут компромісу може й не бути, замість нього буде “воля царя”.

2. Вимога лояльності еліт. Як груп, так і окремих їхніх представників. Самодержець може “стратити й помилувати”. Причому останнє можливе лише за умови лояльності, керованості та подяки. Типовий приклад “помилування” можна було спостерігати на прикладі Явлінського. Опозиціонер запитав, чи можна йти на вибори та критикувати царя. Отримав відповідь “ні” і відповів: “Дякую”.

Порушення балансу лояльність – керованість – подяка може призвести до смерті. Беремо Євгєнія Пригожина. Він був лояльний до Владіміра Путіна до кінця (нагадаю, що марш на Москву був не проти Путіна), але став некерованим – помер. Алєксєй Навальний був уже керований (відносно), але не лояльний. Помер. Блогер “Мурза” (до речі, один із найталановитіших російських пропагандистів та успішний “волонтер” для того боку) – лояльний до Путіна, але не керований (його канал вистояв у “третій війні за телеграм, коли Кремль ставив під контроль “військкорів”) і лише відносно керований. Помер.

Те саме щодо тих, кого цар вважає “зрадником”. Тобто людей, які публічно демонструють свою нелояльність і подають приклад іншим. Тут цілком логічно укладається кейс із російським пілотом, убитим в Іспанії.

3. Громадяни чи піддані – страх чи (і) любов. Щодо населення також схема змінилася. Раніше Путін хотів, щоб його, в першу чергу, любили й вже потім боялися. Серія смертей змінює схему. Громадяни Росії, звісно, будуть стверджуватимуть, що кожна з жертв “померла сама” чи “це був нещасний випадок”. Але наодинці з собою, під горілку на кухні пошепки підвиватимуть “вбили-и-и-и”.

Вони будуть боятися. Боятися виявити нелояльність. Простіше кажучи, для Путіна на перше місце у комунікації з населенням виходить страх, а не любов. Хоча, в Росії, як не парадоксально, страх любов і породжує. Згадаймо російські вислови: “Б’є значить любить”, “Бояться значить поважають” і т.д.

Крім того, самодержавство – це символізм і страх самодержця за своє майбутнє. Адже цар йде, зазвичай, лише у могилу. Причиною може бути як палацовий переворот (страти нелояльних з близького кола цілком гарна демонстрація “сили”) або “російський бунт”.

У Стрєлкова вибір не великий

Але для “російського бунту” (я не говорю вже про революцію) важливий символ – сильна особистість. Смерть Нємцова показала, що мертвий символ не спрацює. Цілком логічно, що наступною була смерть Пригожина. Адже він також символ – символ “перемоги” на тлі провалів армії. Потім Навальний. Нехай і вже без структур, без впливу (що показали жалюгідно слабкі виступи навіть за кордоном, де російським емігрантам точно нічого не загрожує). Але все ж таки можливий символ. “Мурза” – був лише символом “військкорів”, які не “лягли” під Кремль під час “третьої війни за телеграм” наприкінці 2023 року.

До речі, російський пілот, убитий в Іспанії, теж міг стати символом – він вибрав правильну сторону та вирвався з вигрібної ями під назвою Росія. Це не політичний символ, а приклад на низовому рівні. Та його також не стало.

І, нарешті, Стрєлков. Теж символ. Так званого “великоросійського патріота”. І це небезпечно, оскільки аудиторія Стрєлкова – радикали з бойовим досвідом, яких Путіну варто побоюватися.

Ось на цьому тлі були чутки про смерть згаданого терориста. Цілком можливо, що він живий. Але вибір у нього буде невеликий: або кейс Явлінського, або умовна петля. Якщо, повторю, петля не знайшла героя вже сьогодні.

Можна стверджувати, що цар вже приміряв корону і чекає на коронацію. Російський цар, здатний на будь-яку дикість, оскільки традиції “лицарства” у російській династії не спостерігалися. Точніше, ті, хто намагався це демонструвати, закінчували погано.

Якщо ви профі у своїй справі і хочете, щоб ваша колонка зʼявилася на нашому сайті – напишіть нам на скриньку [email protected]