Хто такі баптисти?

Щоб зрозуміти, хто такі баптисти, важливо почати з самого поняття. Баптизм (від грец. Баптізо – хрещення) – є одним з напрямків протестантського християнства. Сьогодні баптистами називаються віруючі християни, які сповідують хрещення по вірі. Вони переконані що віра повинна передувати хрещенню, оскільки хрещення – це видимий знак з’єднання з Христом і якщо людина хрещений, це означає, що він готовий бути християнином.

Біблія є основою віри баптистів. Головний пункт їх віровчення – догмат про особисту вірі, який виник під впливом “Святого Духа”. Баптисти вважають, що з Богом пов’язано все в нашому житті і без Бога немає радості і щастя, тому їх девіз – “Бог є любов”. На їхню думку, людина – це істота гріховне і розраду він може знайти тільки у вірі в Ісуса Христа. Хрещення ж, за вченням баптистів, немислимо без пробудження особистої віри і не має сили, якщо було скоєно до пробудження. В основі всього їх вчення і пристрою лежить принцип безумовної свободи совісті. Так само, як і хрещення, вони визнають таїнство причастя.

Щоб зрозуміти, хто такі християни-баптисти, варто згадати історію XIX століття. Євангельські християни-баптисти – це послідовники баптистського віровчення на території Росії, Білорусії, України та інших країн пострадянського простору. Назва історично склалося з найменувань двох споріднених християнських напрямків: баптистів і євангельських християн. Обидва напрямки склалися на території Росії в 60-х і 70-х роках XIX століття. Їх об’єднання відбулося в жовтні 1944 року, коли в Москві утворився Всесоюзна рада євангельських християн і баптистів. Після розпаду Союзу РСР, він припинив своє існування, але євангельські християни-баптисти вважаються другим за чисельністю після православ’я християнською конфесією в Росії. З 1992 року в Росії існує Російський союз євангельських християн-баптистів.

Баптизм

Баптизм як релігія приваблює людей своїми моральними нормами. Для віруючих вона завжди була наукою життя. У моралі баптистів можна виділити питання про правила поведінки, норми моральності, а також про зміст життя. Особливо підкреслюється аморальність безбожників. Баптисти вірять у спокутну місію Христа та його друге пришестя і Божий суд. Вони вважають, що за всі гріхи людей перед Богом уже поніс кару Спаситель – Христос. Людям залишається вірити в Сина Божого і таким чином “очиститися”. Баптисти підтримують також віровчення про триєдність Бога і особисто трактують це. Кілька разів на тиждень, обов’язково у неділю, вони збираються в молитовних будинках. Особливих культових споруд (як у католиків і православних) там немає. На зборах вони моляться, читають і співають гімни у супроводі музичних інструментів. Раз на місяць відбувається хлібопреломлення, або вечеря любові. Символом “духовного відродження” є обряд хрещення, але над дорослими і лише після релігійної підготовки. Хрещення немовлят у баптистів відсутнє, бо немовля ще не має віри, а доросла людина має свободу вибору і свідомо обирає релігію. Хрещення і хлібопреломлення не вважаються таїнствами, бо це лише обряд, пов’язаний з Христом, і здійснюється на Його честь. Тому всі християнські свята, пов’язані з іменем Христа, баптисти дуже шанують. Вільний час баптист присвячує Біблії і баптистським зборам. На користь громади віддається значна частина заробітку. Особливо шанується людина, яка дотримується цього напрямку, не одружується з людьми іншої віри, а тим більше – з невіруючими.

Баптизм виник у 1609 році. В Україну він потрапив з Німеччини у середині XIX ст. У 1944 році створена церква євангельських християн-баптистів (ЄХБ). У 1945 році до них приєдналася частина п’ятидесятників. П’ятидесятники – досить молода релігійна організація.

Початок її діяльності у світі припадає на 1901 рік. Вони вірять у можливість сходження до них Святого Духа і безпосереднього спілкування з Богом. Дари Святого Духа – це зцілення, пророкування, спілкування на інших мовах тощо. Найбільш поширені п’ятидесятницькі релігійні організації в Рівненській, Волинській та Тернопільській областях.

На початку 60-х років XX ст. відбувся розкол церкви. Найактивніші члени потім створили керівний орган – Раду церкви ЄХБ. “Баптисти-розкольники” особливо ставилися до законодавства про свободу совісті.

В Україні діє більше 2000 громад ЄХБ-баптистів. Найбільш поширені баптистські громади в Чернівецькій (142), Київській (139), Вінницькій (126) та Хмельницькій (132) областях. Громади утворили Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ). Баптисти мають п’ять періодичних видань.

В Україні існують також інші різновиди протестантства, але всі вони мають багато спільного з баптизмом. Наприклад, адвентисти виникли у 1831 році. Адвентизм заперечує безсмертя душі. Під час другого пришестя Христа Бог воскресить як тіла, так і душі померлих. Це перший етап. Другий полягає в тому, що після воскресіння Бог буде їх судити. Грішники не матимуть ніякої надії на подальше життя, а праведники існуватимуть вічно. Останні моменти віри дуже близькі з баптизмом.

Варто нагадати, що в Україні досить поширені адвентисти сьомого дня (АСД). Вони зосереджені приблизно у 500 громадах і відносно рівномірно – по Україні. На цьому фоні виділяються Чернівецька та Вінницька області. Там їх, відповідно, 85 та 70. У суспільстві вони проводять широку діяльність. Як правило, це допомога тим, хто знаходиться в будинках для людей похилого віку, лікарнях, сирітських притулках. Інакше кажучи, вони там, де людям тяжко. Видавницька діяльність охоплює дві періодики.

У протестантських церквах існують необхідні управлінські структури, в тому числі республіканські духовні центри, які діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому законом порядку. Там панує спокійна ділова атмосфера: зміцнюється матеріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська робота. Зв’язки з церквами інших держав ретельно підтримуються. Із-за кордону регулярно завозиться релігійна література, медикаменти, одяг, продовольчі товари, які розподіляються по лікарнях, будинках для сиріт, серед людей похилого віку, інших малозахищених верств населення.

Теологія протестантизму

Отже, протестантизм поділяє загальнохристиянські уявлення про Бога, його триєдність, безсмертя душі, рай та пекло (відкидаючи при цьому католицьке вчення про чистилище), Одкровення тощо. Разом з тим, він висунув три нових принципи: порятунок особистою вірою, священство усіх віруючих, винятковий авторитет Священного Писання (Біблії).

Відповідно до вчення протестантизму, первородний гріх зіпсував природу людини, позбавив її здатності до добра, тому вона може домогтися порятунку не за допомогою добрих справ, таїнств та аскетизму, а тільки завдяки особистій вірі в спокутну жертву Ісуса Христа.

Кожний християнин, прийнявши хрещення, отримує “присвяту” на спілкування з Богом, право проповідувати і здійснює богослужіння без посередників (церкви і духівництва). У протестантизмі так усувається догматичне розходження між священиком і мирянином, скасовується церковна ієрархія, тому тут відсутня сповідь і відпущення гріхів, а також безшлюбність священиків та пасторів (Лютер відмовився від чернецтва і одружився з колишньою монахинею). Молитовні будинки протестантів були звільнені від пишного оздоблення, вівтарів, образів і статуй, зняті були й дзвони, богослужіння гранично спрощене і зведене до проповіді, молитви і співання псалмів та гімнів на національних мовах. Біблія була переведена на національні мови, а її вивчення і тлумачення стало головним обов’ язком кожного віруючого. Принцип загального священства заклав основу демократичного устрою громад (рівність мирян і духівництва, виборність, звітність і т.д.).

Теологія протестантизму пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Це ортодоксальна теологія XVI ст. (Лютер, Кальвін), не-протестантська, або ліберальна, теологія ХVIII-ХІХ ст. (Шлейє-рмахер, Трьольч, Гарнак), “теологія кризи”, або діалектична теологія, що з’ явилася після Першої світової війни (Барт, Тилліх, Бультман), радикальна, або “нова” теологія, яка поширилася після Другої світової війни (Бонхоффер).

У ХІХ-ХХ ст. для деяких напрямів протестантизму характерне прагнення дати раціоналістичне тлумачення Біблії, проповідь “релігії без бога” (тобто тільки як морального вчення). Протестантські церкви відіграють головну роль у світовому екуменічному русі.