У Києві знесли пам’ятник Пушкіну: як відреагували містяни й що кажуть історики

У Києві 15 листопада демонтували пам’ятник російському поетові Олександру Пушкіну. Він знаходився у парку імені Івана Багряного (колишній парк Пушкіна). Кореспондентка Суспільного Дар’я Григоренко побувала на місці події та розпитали перехожих, як вони поставилися до такої ініціативи.

Киянка Ольга радіє знесенню пам’ятника Пушкіну у Києві. Каже, після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, цей монумент у столиці особливо муляв очі.

“Російської культури не має бути в Україні. Нам треба вивчати свою культуру. У нас є багато діячів, які за радянських часів незаслужено ігнорувалися і заборонялися. Тому, дуже правильно зробили“, — говорить жінка.

У Києві знесли пам’ятник Пушкіну. Фото: Дар’я Григоренко/Суспільне

На місці знесеного Пушкіна пані Ольга хотіла б бачити українського письменника Івана Франка.

“Думаю, що постать Франка в Україні недооцінюють. Це була дуже розумна людина і Пушкіну до нього далеко братися”, — вважає Ольга.

Протилежної думки Любов Щербина. Вона працює у Києві бібліотекаркою. Кореспондентам Суспільного розповіла, що про постать Пушкіна знає чимало і була проти знесення пам’ятника.

“Усі письменники будь-якого століття, особливо Пушкін — це світова спадщина. Пушкін теж був невдоволений тодішньою владою. Для чого вчепилися у цього Пушкіна, не розумію”, — каже Любов.

За словами жінки, вона цінує і постать Івана Багряного, чиїм ім’ям перейменували парк, який раніше називався на честь Пушкіна.

“Я бібліотекар. Я читаю і Багряного, і не покину ніколи читати Пушкіна, бо я його люблю. А ці люди, які його обмовляють, вони, мабуть, просто не знають, хто це такий”, — зазначає Любов Щербина.

“Лише під кінець другого року війни до Кабміну дійшло, що Пушкін не є частиною української культури, і чиновники погодили ініціативу Києва про знесення цього памʼятника. І на тому дякуємо. Зносимо!”, — написав у Facebook депутат Київської міської ради Дмитро Білоцерковець.

Столичні активісти вимагали прибрати монумент понад рік. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну пам’ятник Пушкіну неодноразово обливали фарбою. А наприкінці жовтня на постамент повісили яскраву демаскувальну сітку, щоб прискорити процес дерусифікації.

Пам’ятник Пушкіну під маскувальною сіткою. Пушкін під демаскувальною сіткою. Фото: Солом’янські котики/Telegram

Знесення пам’ятника Пушкіну підтримує й історик, доцент кафедри археології та музеєзнавства історичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка Кирило Третяк. У коментарі Суспільному він розповів, що радянська влада встановлювала пам’ятники російським письменникам і діячам в усіх республіках СССР — як символ імперії й панування.

“Це символ панування російської культури як нібито передової. Культури “старшого брата” на території Радянського Союзу. Це така верхівка, як зірка на ялинці, яка мала символізувати, мовляв, ви усі тут маєте свої національних поетів, письменників, вчених. Це дуже добре. Але ось є єдиний головний бог у цьому пантеоні — це Пушкін, як символ гідридної колонізації”, — каже Кирило Третяк.

Пушкін сприймав Україну як російську територію і це добре проглядається у його творах, вважає історик.

“Варто згадати, що у Пушкіна є твори присвячені українській історії й варто їх почитати й зрозуміти як він ставився до України. Зокрема, красномовна поема “Полтава”, де він описує Мазепу й усе, що з ним пов’язано. І стане зрозуміло, яку ідеологію сповідував Пушкін”, — зазначає історик.

Дозвіл демонтувати пам’ятники

10 листопада Кабінет Міністрів підтримав рішення, яке дозволяє вилучити з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення та демонтувати пам’ятники Пушкіну, Щорсу й іншим російським і радянським діячам.

Раніше в КМДА повідомляли, що в Києві уже демонтували значну кількість об’єктів, пов’язаних з історією і культурою Росії та СРСР. Однак ще чимало об’єктів є пам’ятками національного значення, і для того щоб усунути їх із громадського простору, необхідне рішення Кабінету Міністрів.

Що відомо про декомунізацію та дерусифікацію пам’ятників у Києві

У столиці 26 квітня 2022 року демонтували радянський монумент під Аркою дружби народів, саму арку перейменували. Тепер вона офіційно називається Арка Свободи українського народу.

Навесні 2022 року депутати Київради ухвалили рішення про усунення об’єктів, пов’язаних з культурою та історією Росії та СРСР, з публічного простору Києва. Серед них пам’ятник Ватутіну, три пам’ятники Пушкіну, георгіївська стрічка на станції метро “Героїв Дніпра”.

Тогоріч у жовтні біля Національного транспортного університету в Києві активісти демонтували пам’ятник символу “руського міра” поету Олександру Пушкіну.

8 лютого у Києві демонтували пам’ятник радянському льотчику Валерію Чкалову. 9 лютого демонтували пам’ятник генералу Миколі Ватутіну.

У травні 2023 року Мінкульт змінив охоронний статус двох радянських пам’ятників у Києві — учасникам Січневого повстання у Маріїнському парку та обеліск на честь міста-героя Києва на Галицькій площі (колишня Площа Перемоги).

1 серпня у Києві з монумента “Батьківщина-Мати” зняли герб колишнього СРСР. Демонтаж та встановлення тризуба завершили до Дня Незалежності України.

Улітку 2023-го Київська міська рада підтримала петицію щодо демонтажу скульптури Пушкіна на Шулявці.

У Києві знесли найбільший пам’ятник Пушкіну. Що про це думають кияни?

Знесення столична влада не коментувала та не анонсувала. Судячи з численних фото і відео події, оприлюднених в соцмережах, великої уваги громадськості чи протестів подія не викликала.

Напередодні знесення пам’ятника санкціонував уряд.

Пам’ятник Пушкіну встановили в парку ім. Пушкіна, що в Шевченківському районі столиці, в 1962 році. Це статуя заввишки 3,5 метра на постаменті, підписана словами “Пушкіну – український народ”.

У липні парк імені Пушкіна переіменували на честь українського письменника Івана Багряного.

А сам пам’ятник на момент знесення невідомі полили фарбою, а на постаменті написали “Деколонізацію не спинити, імперію геть!”

Автор фото, Катерина Пєшко

Велика хвиля деколонізації стала наступним етапом після декомунізації.

Декомунізація, що виникла після Євромайдану, мала на меті прибрати з українських вулиць назви та пам’ятники діячам епохи комунізму, наприклад Володимиру Леніну.

А процес деколонізації став відповіддю на повномасштабне вторгнення Росії до України у 2022 році, коли постало питання того, що численні пам’ятники російським діячам, які часто не мали нічого спільного з Україною, є лише наслідком цілеспрямованої політики Росії максимально поширити сліди власної імперської культури.

Разом з Пушкіним в Україні почали масово зносити пам’ятники Максиму Горькому, Олександру Невському, діячам комуністичних часів. В той час як на окупованих територіях України Росія активно встановлює пам’ятники діячам радянської доби, зокрема, Володимиру Леніну.

У березні 2023 року в Україні ухвалили закон про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії, щоб легітимізувати масовий процес перейменувань численних вулиць на честь Пушкіна, Льва Толстого, Максима Горького того.

Втім знесення пам’ятників в Україні стосувалося передусім постаментів, які не мали великої культурної цінності.

10 листопада уряд підтримав ініціативу Мінкульту та вилучив з державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення пам’ятників Олександру Пушкіну, більшовицькому ватажку Миколі Щорсу, а також іншим російським і радянським діячам.

Так свій захисний статус втратив також найбільший постамент Пушкіна, що стояв у Києві. Тож його знесення стало лише питанням часу.

“Триває звільнення українських міст та української культури від комуністичної, радянської та російсько-імперської нечисті. Місцева влада має остаточно очистити простір від маркерів антиукраїнської політики – демонтувати та перемістити пам’ятники”, – пояснив нове рішення уряду т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв.

За різними даними, у Києві ще лишаються кілька бюстів Пушкіну.

Автор фото, Катерина Пєшко

Що думають кияни

ВВС поспілкувалась з кількома киянами біля знесеного пам’ятника, які розповіли про своє ставлення до цього.

Михайло, пенсіонер: “Я проти цього вандалізму, що Пушкіна знімають. Тому що не можна Путіну віддавати Пушкіна і решту теж. Це та культура, яка є світовою. Не можна її паплюжити, викидати, скидати, ламати і так далі”.

Іван, студент: “Я думаю, це якраз таки доречно. Тому що на місце нього, я думаю, якогось героя України ліпше було б поставити, щоб наші наступні покоління пам’ятали про тих, хто захищав нас. Якби Пушкін зробив щось для України, можна було б задуматися, а так, я думаю, ми не маємо нічого толерувати з російським, тому що це нас поглине”.

Олена, соціологиня: “Я живу поблизу і прийшла подивитися на парк, який колись називався парком Пушкіна, а зараз парком Багряного, без пам’ятника Пушкіну. Я дуже рада, що його нарешті прибрали. Я не думаю, що в Києві місце пам’ятника Пушкіну.

Це дуже справедливо, і варто було це зробити вже давно. Я думаю, він – частина імперіалістичної Росії, їхньої культури, які ставляться до нас з ненавистю і хочуть нас знищити. У мене немає літературної освіти, тож я не впевнена, чи він є якимсь каноном літератури, але я думаю, що для нього немає місця в Україні, особливо в Києві, особливо тут, в такому красивому місці, де багато університетів, молоді та освітніх процесів”.

Війна і пам’ятники: в Україні зносять Пушкіна, а на окупованих територіях повертають Леніна

ВВС підрахувала з відкритих даних, що за час війни з 24 лютого в Україні знесли щонайменше 80 пам’ятників радянського періоду. І якщо після Майдану 2014 року зносили пам’ятники Леніну та іншим комуністичним діячам, то цього разу демонтують і пам’ятники діячам російської культури – письменникам Олександру Пушкіну та Максиму Горькому.

З іншого боку, російські окупаційні адміністрації на захоплених територіях також ставлять свої меморіали – повертають пам’ятники Леніну та відкривають пам’ятник “Бабусі з прапором” – пенсіонерці з радянським прапором, яка вийшла зустрічати військових у Харківській області.

Паралельно у Європі загострилася дискусія про те, чи потрібно зносити встановлені після Другої світової війни пам’ятники радянським воїнам.

ВВС розбиралася, як виглядає “війна пам’ятників”, і яке символічне значення вона має.

“Пушкінопад”

Наприкінці березня погруддя Олександра Пушкіна у закарпатському місті Мукачево невідомі пофарбували у кольори українського прапора. За тиждень, 7 квітня, Пушкіна знесли.

“В Мукачеві позбуваються російсько-імперського минулого. Це робиться з метою проведення заходів з дерусифікації у зв’язку з військовою агресією Росії проти України”, – заявила міська влада. Цей пам’ятник Пушкіну став одним з перших, які українська влада демонтувала після початку російського вторгнення.

Слідом за мукачівським Пушкіним демонтували ще три пам’ятники поету в містах на заході України.

“Пушкін не мав жодного стосунку до Тернополя, як і більшість російських письменників, композиторів та інших. Побачивши всі звірства Росії, в Тернополі немає більше місця російським і радянським пам’ятникам”, – написав Сергій Надал, міський голова Тернополя – одного з міст, де знесли пам’ятник на початку квітня.

Після цього демонтаж радянських пам’ятників в Україні почали називати “пушкінопадом” за прикладом “ленінопада” – масштабного знесення пам’ятників Леніну після Майдану 2014 року. В Україні продовжили зносити саме пам’ятники з радянською символікою – монументи радянським солдатам, воєначальникам та діячам компартії.

Окрім пам’ятників, з площ українських міст прибирають меморіальні радянські танки й літаки, а з будинків та монументів збивають радянські символи – серп і молот та червоноармійські зірки.

Якщо мапа не завантажилася, спробуйте використати інший браузер

Багато з радянських пам’ятників, які знесли після початку війни, мали демонтувати ще під час “декомунізації” після Майдану 2014 року, але остаточне рішення щодо них ухвалили лише зараз. Так, дискусія про знесення пам’ятника радянським міліціонерам у Ніжині Чернігівської області тривала 10 років. Знесли його на початку травня цього року.

Загалом, за підрахунками ВВС, за час війни знесли 10 пам’ятників Пушкіну, шість пам’ятників Максиму Горькому, пам’ятники полководцю Суворову, князю Олександру Невському та гренадерам, що брали участь у війні 1812 року. Решта демонтованих пам’яток так чи інакше належать до символів радянської епохи.

Однак саме на знесення пам’ятників російським письменникам звертають цього разу увагу і ЗМІ, і дослідники.

“Можна ставитися до наявності Пушкіна в Україні великодушно, але це якщо триває і зміцнюється дружба між країнами. А коли ця дружба – нарізно, у такий найпідліший спосіб, що є наслідком заперечення суб’єктності у твого сусіда? Тоді цей сусід і каже: а чому тут стоїть Пушкін, який є символом національного романтизму в тій країні, що на нас напала?” – коментує російський культуролог Ян Левченко.

“Знесення пам’ятника – це символічна перемога”

Як писав німецький історик Ерік Гобсбаум, традиція повсюдно й масово ставити пам’ятники діячам минулого й сьогодення почалася у XIX столітті у Франції та Німеччині. Гобсбаум називає зведення пам’ятників частиною державного проєкту з “винаходу традицій” – монументальні постаті стали символічною частиною інтерпретації національної історії.

“Пам’ятники, зазвичай, потрібні для того, щоб закріпити якусь символічну систему. Для того, щоб люди бачили, як влаштований світ і хто в цьому світі заслуговує на пам’ять і подяку, а хто – ні, – каже історик, професор Європейського університету Іван Курилла. – Ленінський уряд у 1918 році ухвалив спеціальний декрет про монументальну пропаганду і тоді вирішили, що треба знести пам’ятники монархам і поставити пам’ятники революціонерам. Кожна нова влада намагається зробити символічно розмітку того простору, в якому живуть люди”.

Перші пам’ятники Леніну почали зносити у західних областях України одразу після падіння Радянського Союзу. Таке ж робили і в інших пострадянських країнах.

Після Майдану знесли вже понад 1,3 тисячі пам’ятників Леніну в рамках “декомунізації” – пакету законів 2015 року, що закріпили політику боротьби з комуністичним минулим: заборону на діяльність комуністичних партій, перейменування топонімів і, зокрема, знесення пам’ятників радянським діячам.

“Пам’ятники Леніну одні люди сприймають, найімовірніше, як пам’ять про комунізм, революцію, ліву ідею, а інші – як про представника радянсько-російського імперіалізму, – вважає Іван Курилла. – Тобто його зносять не як представника комуністичної ідеї, а як представника Росії та імперії – російської імперії, радянської імперії та нинішньої Росії у певному сенсі”.

За словами культуролога Яна Левченка, з початку правління Сталіна почала “відроджуватися російська імперія – просто під червоними прапорами”, і разом із цим повернулася “мова вертикальних відносин”: титульній російській культурі надали чільне місце.

Тому радянський режим почав масово встановлювати пам’ятники російським діячам культури на всій своїй території: “Пушкін ніколи в Україні не бував, але поява його пам’ятників у радянські роки в Ужгороді чи Тернополі відбувалася автоматично, – каже Левченко. – Пушкін – наше все, СРСР його приватизував, і пам’ятники з’явилися. Це відбувалося через брак рефлексії”.

Отже, “знесення пам’ятника – це символічна перемога над певною ідеєю”, яку зараз вкладають у цей пам’ятник, каже Іван Курилла: “Ми називаємо тебе символом російської імперії і тому знищуємо”.

Ленін і бабуся

У квітні окупаційна адміністрація поставила у Генічеську Херсонської області пам’ятник Володимиру Леніну. “Радіо Свобода” зазначає, що в Генічеську поставили не ту статую Леніна, що стояла там раніше і була демонтована під час “декомунізації”. Звідки взявся новий пам’ятник – достеменно невідомо. Ще за два тижні новий пам’ятник Леніну з’явився у Новій Каховці. На початку червня ще один пам’ятник Леніну “відновили” у Новопсковську Луганської області.

А на початку травня до захопленого Маріуполя приїхали російські посадовці. З собою вони привезли й урочисто встановили пам’ятник “бабусі з радянським прапором”, яка ненадовго стала одним із символів російського вторгнення в Україну.

Приблизно тоді ж російські військові в селищі Мангуш під Маріуполем знесли український пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному – українському воєначальнику XVII століття, який, зокрема, організовував походи на Москву.

“Пам’ятник – це спосіб застовпити й помітити територію. Заходиш кудись і кажеш, я ставлю пам’ятник і міняю вивіски, – коментує культуролог Ян Левченко. – Потрібно створювати свої анклави й застовпити їх у будь-який спосіб. Леніна там знесли – значить ми відновимо. Це символічна демаркація простору”.

Іван Курилла пояснює появу пам’ятників Леніну та бабусі на захоплених територіях тим, що символіка Радянського Союзу найкраще підходить для того, щоб Росії пояснити свої дії в Україні. “Ідея денацифікації зазнала краху як пояснювальна модель, і те, що відбувається, найлегше пояснити як часткове відновлення СРСР, причому не як комуністичного режиму, а в сенсі імперії. Тому червоний прапор – найбільш логічний символ, іншої символіки, яка могла б виправдати те, що відбувається, Росія не вигадала”, – каже він.

“Коли встановлюють пам’ятники Леніну російські війська, що вони мають на увазі? Комунізм? Вочевидь, ні. Виходить, що і для них Ленін теж є символом радянського чи російського впливу та поширення імперії”, – додає Курилла.

“Для росіян символи мають велике значення, тому на окупованих територіях вони зводять на постаменти пам’ятники нафталіновим вождям. Ми ж завершуємо нашу історичну місію, очищуючи наш край від мотлоху”, – так пояснив цю “війну пам’ятників” Дмитро Скрипка, боєць чернігівської тероборони, під час знесення пам’ятника радянській партизанці Зої Космодем’янській.

“Пам’ятники просто так не стоять”

Розмова про те, що робити з радянськими пам’ятниками в Європі, триває з часів розпаду СРСР. Ще в 1990-і роки пострадянські республіки Балтії та Кавказу почали прибирати пам’ятники Леніну та іншим комуністам. Після російського вторгнення в Україну дискусія про радянські пам’ятки загострилася.

У травні парламент Латвії проголосував за вихід з договору з Росією про збереження військових меморіалів. За кілька днів після голосування вирішили знести пам’ятник радянським солдатам у Ризі, демонтаж обіцяють завершити до кінця року.

Згідно з соцопитуваннями, 70% жителів Латвії підтримують знесення пам’ятника радянським воїнам або ставляться до цього байдуже. Однак російськомовне населення країни, зокрема рух “Російський союз Латвії”, виступає різко проти демонтажу пам’ятника. Обурилися таким рішенням латвійської влади й у російському МЗС.

Наразі територія навколо пам’ятника закрита й охороняється поліцією.

Після цього у Ризі вже знесли пам’ятник радянським пілотам. Голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін доручив “розслідувати обставини” знесення цього пам’ятника.

За час війни демонтували і два останні пам’ятники Леніну у Фінляндії. Один – у місті Турку, інший – у місті Котка. Пам’ятники перенесли до музею. Влада Фінляндії пояснила знесення пам’ятників тим, що вони викликають негативні реакції після російського вторгнення в Україну.

Міська рада Вільнюса у червні також проголосувала за демонтаж пам’ятника радянським воїнам на Антакальніському цвинтарі. Влада заявила, що пам’ятник перенесуть в інше місце.

Дискусія про знесення радянських пам’яток розпочалася й у Німеччині. Так, у березні активісти загорнули танк Т-34 у центрі Берліна в український прапор, після чого німецькі політики почали висловлюватись за демонтаж цього та інших радянських монументів у місті. Такі ж заклики лунають і щодо пам’ятника червоноармійцям у Дрездені.

“Ця війна – вочевидь несправедлива і кидає тінь на все, що робила країна та Радянський Союз раніше. Якщо довгий час вдавалося наполягати на тому, що це пам’ятники визволителям, що Радянський Союз звільнив Європу від фашизму, і це було важливою частиною дискурсу, і з ним важко було боротися, то тепер образ російської армії, що вторглася в незалежну Україну, перекидається й на визвольний похід Червоної армії”, – коментує Іван Курилла.

За його словами, будь-який пам’ятник радянському солдату тепер асоціюється з Бучею та іншими подіями в Україні, а не зі звільненням Європи.

Пам’ятники завжди були частиною політики, резюмує Іван Курилла. Він наводить приклад пам’ятника Генріху IV Бурбону в Парижі, який поставили в 1614 році. Після французької революції його знесли й перетопили, зробивши з нього революційний символ. А після реставрації Бурбонів пам’ятник відлили у первісному вигляді й знову встановили у місті.

“Те, що зараз він стоїть спокійно, означає, що у Франції більше не залишилося монархістів, які хотіли б зробити Бурбонів королями. Умовно кажучи, і Ленін спокійно стоятиме, коли не залишиться тих, хто захоче повернути комунізм чи Радянський Союз, – розмірковує історик. – Пам’ятники просто так не стоять, їх або зносять, або ставлять, або до них приносять квіти, або розписують графіті. Коли пам’ятник спокійно стоїть – це означає, що все, що він міг у собі втілювати, – вже давнє минуле”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!