«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко (стислий переказ)

Тема: зображення життя та побуту українського селянства кінця XVIII – початку XIX ст., моральна чистота й краса народних обрядів та звичаїв.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що стає на перешкоді щастя закоханих, уславлення чистого, щирого, палкого почуття кохання та високої моральності у простих людей – представників українського народу

З історії написання повісті

«Маруся» є першим прозовим твором, написаним живою мовою, якою говорив український народ.

Сам Григорій Квітка-Основ’яненко писав у листі до М. Максимовича: «Захищаючи якось достоїнство мови малоросійської, я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, – не повірили, я написав «Марусю».

Джерелами для написання повісті «Маруся» були спостереження за життям, побутом і звичаями українського села ХVІІІ – початку ХІХ ст., а також народна творчість: українські ліричні й весільні пісні, балади про любов, розлуку та смерть закоханих.

Головні герої:

• Маруся – сільська дівчина. «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна»; «І на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече»; «А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».
• Наум Дрот – багатий селянин, батько Марусі. «… між товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін – він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і бог милосердний: що б то ні задумав, усе йому господь і посилав».
• Настя Дрот – мати Марусі, дружина Наума. «Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що було Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не проспить, усюди старається, б’ється і вcе зробить і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу».
• Василь – коханий Марусі. «Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, вуса козацькі, очі веселенькі, як зірочки, на виду рум’яний, моторний, звичайний…».

Стислий переказ

Посвящается Анне Григорьевне Квитке

Твір починається з філософських роздумів автора про життя: «Часто менi приходить на думку: чого б то чоловiковi так дуже пристращатись на сiм свiтi до чого-небудь, не то щоб до якої вещi, а то хоч би i до наймилiших людей: жiнки, дiточок, щирих приятелей i других? Перше усього подумаймо: чи ми ж на сiм свiтi вiчнi? I що є у нас, хоч скотинка, хоч хлiбець на току, худобинка у скриньцi, так сьому так усе без порчi й бути? Нi, нема тут нiчого вiчного! Та й ми самi що? Сьогоднi жив, завтра – що бог дасть!»

Кожний батько виховує свою дитину, щоб вона була розумною, доброю. Так само і отець небесний: оберігає людей від усякої напасті, а «коли вже й пошле за гріхи яку біду, то він же і помилує. Тiльки покоряйся йому! А пiсля сього не будемо журитись, що нам бог милосердний не пошлеть терпiти, i, перехрестившись, скажемо: «Господи! навчи мене, грiшного, як сполнять волю твою святую!» – то й побачиш, що опiсля усе гаразд буде».

От за цими заповідями жив багатий і побожний селянин Наум Дрот та його дружина Настя. Всього у них було в достатку, ніколи не сварилися, поважали один одного, бо дотримувалися Божого й морального людського закону. От тільки діточок довго у них не було. Аж ось народилася донечка – Маруся, і виросла дуже вродливою, роботящою, шанобливою до батьків та людей дівкою. Вона не любила гуляти на вулиці з дівчатами, не ходила й на вечорниці, лише на весілля до подруг не відмовлялася йти

Одного разу її запросили бути дружкою на весіллі. Серед бояр вона звернула увагу на Василя – старшого боярина. Він був видним, гарним парубком. Василь теж зацікавився Марусею. Спочатку вони тільки дивилися потай один на одного та зітхали. Нарешті Василь наважився підійти до дівчини з горіхами, за весільним звичаєм. Маруся відповіла на запитання парубка про кількість горіхів «чіт», тим самим висловивши згоду познайомитися з ним. Вона й сама не зрозуміла, як так вийшло. Раніше ніколи не жартувала з хлопцями.

У розмові з парубками Василь дізнався про Марусину вдачу та про її батьків. А Маруся від подруги Олени дізналася, що Василь сирота, живе і працює в місті, заробляє на себе, хлопець чесний, працьовитий…

Дівчата домовились, що завтра ранком підуть разом у місто, щоб дещо купити. Василь чув ту розмову й вирішив з вигаданої причини супроводжувати дівчат, щоб ще раз побачитися з Марусею.

Ранком він нібито випадково перестрів подруг й визвався боронити їх від собак, що можуть напасти в дорозі. Коли дівчата скупилися, сказав, що проведе їх назад в село. Вийшли за місто, аж тут Олена згадала, що забула забрати у шевця батькові чоботи, і побігла назад, а Василь з Марусею стали чекати її.

Залишившись наодинці, закохані признались один одному про свої почуття. Дочекались Олену, і та, поглядаючи на подругу, дивувалась, чому це Маруся стала такою веселою та балакучою. Біля села розійшлися, а Маруся наздогнала Василя й попросила прийти до озера на побачення.

Біля озера вони цілувалися та говорили про своє кохання. Маруся сказала, що хоче розповісти батькам про Василя, але той попросив почекати, що він сам розкаже, коли буде слушний випадок. Тоді Маруся вирішила, що більше не буде з ним зустрічатися, бо то гріх.

Пройшло кілька днів, парубок сумував за Марусею, шукав її, хотів зустрітися, але не знав, де вона живе. Допоміг випадок – одного разу він побачив, як старенький чоловік возиться на дорозі з возом – вісь поламалась.Визвався полагодити, а потім проводити до двора, бо вже вечоріло. Заїжджають у двір – а назустріч Маруся біжить, старенького татом величає. Побачила Василя, зраділа, а виду не подає, що його знає.

Ввiйшли у хату, посiдали, поговорили. Василь все про себе розказав і став збиратись іти. Тоді Наум запросив Василя приходити до них, коли той схоче. Хлопець почав приходити майже щодня, помагав у господарстві, і Наум та Настя звикли до нього, полюбили.

Одного дня Василь прийшов до Марусі зі сватами. Наум несподівано відмовив, хоча добре ставився до хлопця. Маруся в плач, мати здивувалась, а Василь впав навколішки, благаючи старого змилостивитися над ними. Підтримали молодих і Настя, і старости, але Наум повернув їм хліб, а Василеві наказав прийти наступного дня.

Батько про все розпитав Марусю й наступного дня попросив Василя відступитися від його дочки. Пояснив і причину: парубка можуть скоро забрати в рекрути, що ж тоді станеться з Марусею? Нi жiнка, нi удова; звiсно, як салдаток шанують: як саму послiдню паплюгу, i нiхто не вiрить, щоб була салдатка та й чесна. Та й трохи чи й не так! Де їй за полками таскатись?

Наум поставив Василю умову: хай принесе папір, де буде написано, що його не заберуть у солдати. Для цього хлопець мав знайти «найомщика», тобто найняти когось, щоб він відслужив за нього у війську. Тож Василь мусить заробити чимало грошей на відкуп.

Молоді підкорилися батьку. Під час прощання з коханим Маруся знепритомніла. Потім вона довго журилася, не маючи звістки про Василя. І сам Наум не знав, де Василь.

Минув якийсь час. На Великдень Наум пішов у церкву і очам своїм не повірив, коли читати «Апостола» вийшов Василь. Старанно працюючи на свого хазяїна-купця, він швидко навчився грамоті. Після служби Наум запросив парубка до себе та почав розпитувати. Василь розповів, що за добру службу хазяїн обіцяв найняти за нього «найомщика». Тепер же він мусив їхати на заробітки до Одеси, а потім до Москви. Повернутися сподівався до Пречистої.

Вислухавши Василя, Наум погодився віддати дочку за нього. Відбулося пишне сватання. (Письменник докладно описує обряд сватання, наводить у тексті повісті весільні пісні).

Коли Василеві прийшов час їхати, Маруся пішла його проводжати. Її гнітили погані передчуття. Проходячи повз кладовище, вона заплакала й сказала, що вони розлучаються навіки, – коли коханий повернеться, то знайде її тут.

Маруся дуже тужила за Василем. Повеселішала лише напередодні Спаса, бо скоро, як обіцяв Василь, вони знову зустрінуться й відгуляють весілля. Через три дні після Спаса Маруся пішла в ліс, щоб набрати грибів й застудилась під раптовим холодним дощем з вітром. Три дні її била лихоманка. Що батьки не робили – не допомагало. На четвертий день її причастили й вона померла.

У день похорон повернувся Василь. Побачивши кохану у труні, упав, як неживий. Поховавши Марусю, хотів накласти на себе руки, але побачили це ченці й забрали з собою у монастир. За гарний голос його настановили дияконом. Через три роки Василь помер, «бо тільки і думки, тільки й помишленія було, щоб швидше бути укупі з Марусею».

Цитати з твору:

• Дівчачу натуру трудно розгадати, бо вони часто буцімто і не люблять, хто їх займає, і буцімто й сердяться, а там собі, нишком, так його люблять, що й сказати не можна!
• Ледача та дитина, котрої батько не вчив.
• Немає на світі нічого вічного: сьогодні живеш, а завтра – помер».
• Чоловікові треба трудитися до самої смерті; дасть бог діточок – дiткам зостанеться, а не дасть – його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться. Ніщо не наше, усе боже.
• …любов – як сон: не заїси, не заспиш i що робиш, не знаєш, мов ввi снi.
• Гріх смертельний накликать на себе не тільки смерть, – і саму болість, хоч би яку-небудь: бо, не поберігши тіла, загубиш і душу на віки вічні!
• …зiрочка покотилась… далi друга… третя – i поховались у синьому небі, мов у море канули; а прощаючись з землею, трошки сплакнули… от вiд їх слiзоньок пала роса на землю.
• А що очі можуть зробити? Нічого; дивляться собі на світ божий та й годі. Рукою чоловікові біду зробиш, а язиком ще й гіршу, а очі нічому не привинні.
• А се вже у дівчат така натура, що котра якого парубка полюбить, то нарошне стане корити, щоб другі його похваляли.

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Висловлювання відомих людей про творчість Григорія Квітки-Основ’яненка

«Повість «Маруся» є найкращою серед прозових творів Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, і вона завоювала схвальні відгуки як української, так і російської критики. Грицька Основ’яненка після його «Марусі» ми зараховуємо до наших визначних сучасних письменників» (М. Полевой).

«Хто з нас, малоросіян, не плакав, читаючи цю чудову повість, цю просту, непримхливу драму, але драму, яка розворушить найзачерствілішу душу…» (О. Афанасьєв-Чужбинський).

«Я написав «Марусю» і довів, що від малоросійської мови можна розчулитися» (Г. Квітка-Основ ’яненко).

«Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» мені так розказала» (Т. Шевченко, з листа до Г. Квітки-Основ ’яненка).

«Ми не спроможні висловити тієї насолоди, з якою прочитали її. Загальне захоплення публіки, одностайні похвали всіх журналів цілком виправдовують враження, яке справила на нас ця чудова повість» (В. Бєлінський).

Хто за ЗЗ ваша Маруся

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1. Комбінований диктант «Наш славетний І. Котляревський»
• Хто з митців слова так висловився про видатну постать Котляревського: Він світ новий словами відкрив, / Світ правди і добра, любові й волі? (Леся Українка)
• Орлом могучим І. Котляревського називав… (І. Франко)
• Образ автора «Енеїди» в художній літературі започаткував… (Т. Шевченко)
• Автор повісті «Грозовий ранок», який правдиво створив образ Івана Петровича. (І. Пільгук)
• «Слово І. Котляревського, немов фенікс із попелу, воскресло знову і голосно залунало по широких світах»,— так висловився про митця… (М. Коцюбинський)
• Коперніком українського слова І. Котляревського назвав… (М. Рильський)
• Кого вважають творцями сценічної слави «Наталки Пол- тавки»? (Корифеїв українського театру — Садовського, Саксаганського, Кропивницького, Старицького)
• Російський актор, який своєю грою приверунв увагу критики того часу до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». (М. Щепкін)
• Перший біограф І. Котляревського. (М. Стеблін-Камєнський)
• Композитор, який написав музику для обох програмових творів Івана Петровича — «Енеїда», «Наталка Полтавка». (М. Лисенко)
• Письменник, поезію якого було перероблено І. Котляревським для виконання пісні возним у п’єсі «Наталка Полтавка». (Г. Сковорода)
• Кількість творів, що складають літературний доробок І. Котляревського. (П’ять: 1 поема, 2 оди, 1 драма, 1 водевіль)
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Фронтальне опитування. Відповіді на питання
• Хто такі патріоти? Відповідаючи, згадайте поезію В. Самійленка «Патріоти».
• Яких героїв твору «Енеїда» І. Котляревського можна віднести до тих, хто мав отримати шанобливе ставлення за мужність і героїзм?
• За що українці поважають творців вітчизняної класики, культури?
• Для чого письменники намагаються у своїх творах зобразити життєві реалії і водночас вдаються до художнього вимислу?
• Як епоха, в яку жили письменники, впливала на їх творчість? Про що це свідчить?

V. Основний зміст

Г. Квітка-Основ’яненко — один із перших творців народної повісті в усій європейській літературі.
І. Франко

Я написал «Марусю» и доказал, что от малороссийского языка можно растрогаться.
Г. Квітка-Основ’яненко

1. Вступне слово
Серед багатьох видатних митців українського слова є той, чия спадщина заслужено користується широкою популярністю в народі. Його твори із захопленням читають і добре знають. Він — Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — перший український прозаїк, славетний син Харківщини. (Учитель звертає увагу школярів на портрет письменника.)

2. Основні віхи життя і творчості письменинка

ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО
(18(29).11.1778–20.08.1843)

Дитинство Г. Квітки
Народився 18 листопада 1778 року в слободі Основа (тепер вона злилася з Харковом) в сім’ї знатного поміщика-дворянина, відставного прапорщика Федора Івановича Квітки. Був другим сином.
Родина Квіток була дуже набожна, і хлопчакові з перших років життя наполегливо вселяли віру в усемогутнього Бога. Коли він був зовсім малим, годувальниця необачно зірвала на його оці ячмінь; прикинулася жовтуха, і дитина осліпла. Завдяки наполегливому лікуванню і розвитку юного організму захворювання поступово відступало, і через чотири роки раптом зір повернувся. Це сталося в церкві, а тому прозріння було сприйнято як чудо, як милість Божа. Вчився Григорій у монастирській школі, де велика увага приділялася релігійному вихованню. Він чудово грав на фортепіано і флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів кликали його до творення власних музичних творів. Наприклад, Григорій є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Юнацтво майбутнього письменника
Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім’ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій, він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простого люду.
У родині Квіток часто бував Г. Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші видатного філософа і мислителя, байки Гулака- Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Служба в армії і перебування в монастирі
Ще п’ятнадцятирічним хлопцем батько записав Григорія в лейбгвардію вахмістром. За тогочасними звичаями, молоді дворяни могли не служити у війську, але чини їм ішли. Наступного року вже в чині капітана Квітка вийшов у відставку. Через два роки, за його власним бажанням, був прийнятий у військо, та вже через рік знову подав у відставку, не бувши на службі жодного дня.
В юнацькі роки він закохався в багату шляхтянку, але вона знехтувала його почуттям, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. Пробувши в монастирі десять місяців, Григорій переконався, що далеко не всі ченці вели богобоязливий спосіб життя. Чимало було й таких, що пиячили, любили всмак попоїсти, писали один на одного доноси, займалися гендлярством. До того ж, веселий і жвавий Григорій важко переносив монастирську нудьгу. У нього поволі визрівав намір залишити монастир.

Культурна діяльність
Повернувшись з монастиря, Григорій Федорович з головою увійшов у культурне життя Харкова. На вечорах у дворянському клубі читав напам’ять вірші Сковороди, уривки з «Енеїди» Котляревського, співав романси. Грав на флейті й піаніно, гарно танцював, дотепно розповідав про різні смішні пригоди, талановито виконував комічні ролі в аматорських виставах, писав експромтом вірші дамам в альбом. Незабаром його обрали директором танцювального клубу і розпорядником вечірок.
Енергійний, ініціативний, сумлінний, Григорій Федорович брав активну участь у кожному культурному починанні. Як режисер аматорського театру ставив водевілі, сам писав інтермедії, був актором і музикантом. Пізніше став одним із засновників і директором професійного театру.

Громадська діяльність
Григорій Федорович сприяв організації «Товариства добродіяння», яке, збираючи між заможними людьми пожертвування, допомагало сиротам, удовам, а також людям, що попали в скрутне матеріальне становище. На кошти цього товариства та додаткові збори Квітка заснував першу на Слобожанщині жіночу школу — Інститут шляхетних дівчат — і став у ньому керуючим справами. Був також організатором і попечителем першої в місті бібліотеки, членом «Товариства наук» при університеті.
Займав і службові посади. Чотири рази обирався повітовим предводителем дворянства (1815–1828), пізніше — суддею (1832–1840) та головою Харківської палати кримінального суду (1840–1843).
За яку б справу не брався, Григорій Федорович виконував її сумлінно, захоплювався до самозабуття, не шкодував ні сил, ні часу. Нерідко, коли не вистачало коштів для придбання чогось важливого, докладав потрібні суми із своїх скромних достатків. Обіймаючи офіційні посади, Григорій Федорович прагнув викорінювати такі суспільні пороки, як казнокрадство, хабарництво, різне порушення законів поміщиками та чиновниками, захищав інтереси простих людей.

Літературна обдарованість
Близько 80 прозових і драматичних творів українською та російською мовами написав Квітка. Свою літературну діяльність Григорій Федорович почав з написання віршів російською мовою.
Письменницький талант Квітки-Основ’яненка розвивася під впливом трьох мистецьких факторів:
• досягнень українського письменства (Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського);
• усної народної творчості;
• російської літератури ХVІІІ — початку ХІХ ст. (В. Наріжного, О. Пушкіна, М. Гоголя).
За свідченням самого письменника, він дотримувався принципу «списування з натури». Однак це не означало простого копіювання окремих подій, явищ, людей. Григорій Федорович мав прекрасну пам’ять, яка тривалий час зберігала все побачене, почуте, пережите. Щоб створити образ якоїсь події або героя, йому достатньо було пригадати спостережувані в житті подібні між собою випадки чи людей, відібрати найхарактерніше, спільне для багатьох, домислити те, чого «не вистачало», осмислити весь цей матеріал і об’єднати в одне ціле. Після такої роботи пам’яті, уяви, фантазії Квітка записував готову вже сценку майбутньої п’єси або епізод епічного твору. Коли таких «шматків» набиралося багато, він сполучав їх у яви та події п’єси чи розділи прозових творів. Над рукописом кожного твору Григорій Федорович ще довго працював: одні місця заміняв на інші, будував «містки» між окремими епізодами, вносив уточнення, кінець узгоджував з початком, відшліфовував мовний стиль.
До 1883 року Квітка-Основ’яненко писав лише російською мовою; у подальші роки до кінця життя він писав двома мовами, причому українські твори в авторизованих перекладах виходили як у журналах, так і окремими книжками.
У 20–30 рр. ХІХ ст. продовжувалася полеміка про зображувально-виражальні можливості української мови. Це спонукало Квітку, як і Котляревського, до написання художніх творів рідною мовою. Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменкоденщик», «Шельменко-волостной писарь»; літературно-публіцистичні статі «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Пан Халявський», «Жизнь и похождения Петра Степановича, сына Столбикова»; повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Солдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та ін.

Останні роки життя митця
Довгі роки напруженої праці, важкі розчарування й переживання поволі, проте неухильно підточували здоров’я письменника.
У середині липня 1843 року він тяжко захворів. Перші дні ще писав листи і деякі давно задумані твори, читав, потроху гуляв. Але дедалі все більше слабшав. Думкою перебігав свій життєвий шлях: чи не схибив, не збився на манівці? Ні, не було того! Усе життя він жив і працював для людей, віддавав їм увесь запас тепла й доброти, щедро засівав щирим словом рідну ниву українського красного письменства.
20 серпня 1843 року визначного сина України не стало. Помер Г. Квітка-Основ’яненко в Харкові. Похований на Холодній горі. Але його думи, його мрії, втілені в художні твори, продо- вжували жити з людьми. Їх з великою насолодою читають і в наш час. Мало не щороку виходять у світ окремі з них; кілька разів з’являлися повні зібрання творів.

3. Теорія літератури

3.1. Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю письменника.

3.2. Течія (літературна) — різновид літературного напряму, який характеризує спільність духовно-естетиного змісту в національній літературі й об’єднує велику групу письменників (наприклад, бурлескне бароко в українській літературі ХVІ– ХVІІІ ст.).

3.3. Сентименталізм (фр. sentimetalisme, від sentiment — чуття) — напрям у європейській літературі другої половини ХVІІІ — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати у читача співчуття до героїв.
Напрям походить від назви роману першого англійського сентименталіста Л. Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією».
Жанри: елегія, медитація, послання, щоденник, епістолярний роман, роман-подорож.
Для сентименталізму характерно:
• намагання показати особистість в рухах, думках, почуттях, прагненнях;
• культ почуття, культ природи;
• утвердження багатства духовного світу представників нижчих станів;
• домінування чіткої ієрархії морально-етичних цінностей;
• збереження класицистичної тенденції поділу героїв на позитивних і негативних.
Теми бралися з тогочасної дійсності, велика увага приділялася побуту, взаєминам у родині, стосункам між знайомими і незнайомими людьми.
Героями творів стали вихідці з народу, переважно громадяни середньої заможності: торговці, міщани, багаті селяни. Ці персонажі внутрішньо благородні, здатні на самозречення, схильні до сильних переживань, скромні, вродливі.
Конфлікти переважно психологічного та побутового характеру: між інтересами панівних і середніх верств суспільства. Посилюється роль пейзажу: тепер він стає важливим засобом відтворення душевного стану героя, поглиблення відповідного настрою у творі.
В українській літературі сентименталізм найяскравіше виявився в повістях Г. Квітки-Основ’яненка. Послідовників сентиментализму було дуже мало, тому в самостійний напрям він не розвинувся.

3.4. Реалізм (від лат. realis — речовий) — один із творчих методів у літературі та мистецтві, що полягає в правдивому об’єктивному і всебічному відображенні дійсності. Основна властивість — за допомогою типізації відображувати життя в образах, які відповідають суті явищ самого життя. Прагнення до широкого охвату дійсності в її протиріччях, глибинних закономірностях і розвитку. Тяжіння до зображення людини в її взаємодії із середовищем: внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу; велика увага приділяється соціально- побутовому фонові часу.
Провідний критерій художності — вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності зображення, «відтворення життя» у формах самого життя».

4. Робота над твором Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся»
4.1. Переказ цікавих епізодів твору, виразне зачитування уривків повісті з відповідним коментарем.
4.2. Джерела для написання твору.
• Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст.
• Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль.
• Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування».
• Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті.

4.3. Історія створення.
Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань.
Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь.
Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.

4.4. Тема: зображення життя і побуту українського народу к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.

4.5. Ідея: засудження соціальної нерівності, що перешкоджала щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, чесності, доброти, палкого почуття кохання.

4.6. Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

4.7. Жанр: сентиментально-реалістична повість.
Повість — епічний прозовий твір, який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.
Ознаки сентименталізму: письменник наділяє Марусю й Василя надмірною чутливістю й душевною вразливістю, вводить у повість мотиви віщування серця, смерті з туги за коханим; у зображенні Марусиного батька виявилося прагненя Квітки показати життя селянина в прикрашеному вигляді. Василь, як і Маруся, зображений ідеально як зовні, так і внутрішньо; герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного.
Ознаки реалізму: змалювання картини народного побуту, обрядів і звичаїв; відтворення тяжкого лиха того часу — солдатчини. Устами Наума Квітка-Основ’яненко перший в українській літературі сказав правдиве слово про гірку долю жінки-солдатки, беззахисність сиріт у тогочасному суспільстві.

4.8. Сюжет твору.
В основі повісті — розповідь про нещасливе кохання дівчини- селянки, дочки заможних батьків, і бідного хлопця-сироти, який є наймитом у купця. На початку твору дається опис ідеального кохання. Василь і Маруся закохані з першого погляду, мріють про одруження. Але Василь є одиноким сиротою і за тогочасними законами має йти у солдати. І батько Марусі не погоджується на такий шлюб, бо доля незахищеної солдатки на селі важка. За допомогою купця, у якого Василь працював, вдається залагодити справу з рекрутчиною.
Але автор справжні випробування героям своїм залишає надалі. Сподіванням на щасливий шлюб, здається, більш нічого не загрожує. Василь перед весіллям повинен був покинути Марусю. Дівчина сумувала за нареченим, ходила в гай, де вони зустрічались. Там застудилась, захворіла і померла. Такий удар долі батьки Марусі, Наум і Настя, перенесли, рятуючись у вірі, у молитвах. А от Василь, «письменний», так і не зміг пережити втрати коханої. Він постригся в ченці в Києво-Печерському монастирі й невдовзі помер з туги за Марусею.

4.9. Композиція.
Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Немає у «Марусі» розподілу повісті на частини, тільки спираючись на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.
У першій частині розміщені філософські роздуми автора про сенс життя людини, декларується одна з провідних ідей традиційного народного світогляду — фатальність долі. Тобто життя людини залежить від божої волі (а далі — від бажань начальства), їй треба скорятись, не намагатись щось змінити.
Г. Квітка-Основ’яненко пропонує простому селянину спосіб життя раба: багато працюй і не про що не думай. Так живуть Наум і Настя.
У другій частині розгортаються дії. Деякі сюжетні зміни повісті виглядають штучно, надумано, зате наслідують ідеї, задекларовані у вступі. Вагомими й важливими елементами сюжету стають талановито написані картини природи, описи народних свят і обрядів, колоритні репліки й коментарі.
Трагічна розв’язка передує епілогу — третій частині повісті. По суті, епілог є повчанням, моралізаторською настановою. Наум і Настя після смерті Марусі їдуть до Василя вже в Києво-Печерський монастир. Василь служить там дияконом. Але вони спізнилися, бо коханий Марусі помер, страждання потроху знищували його душу, а тіло він заморив сам нескінченними постами. Саме третя частина повісті нагадує змістом давньоруський жанр — житійний (опис життя й мук святих). Такі аналогії у повісті цілком виправдані. Жанр релігійної літератури, її морально-дидактичні настанови були дуже близькі авторові.
Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога.
Зав’язка: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.
Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.
Розв’язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою.
4.10. Проблематика:
• батьки і діти;
• соціальна нерівність;
• життя і смерть;
• пошуки щастя.

4.11. Характеристика образів твору.
4.11.1. Маруся.
4.11.1.1. Інформаційне ґроно щодо характеру та якостей героїні.

4.11.1.2. Матеріал для опрацювання образу.

• Чому Маруся — народний ідеал дівочої краси? (Головна героїня повісті наділена найкращими людськими якостями простого трудового народу. Про красу Марусі свідчить її портрет: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща»)

• Як Квітка-Основ’яненко зображує внутрішній світ героїні? (Письменник розкриває поетичність і ліризм її душі, яка так щиро й довірливо розкрилася в коханні до Василя. Зовнішня і духовна краса Марусі ідеалізовані письменником)

• Якими фольклорними рисами наділений художній образ Марусі? (Вона слухняна, покірна, працьовита і релігійна, поважає своїх батьків, старанно працює. Не ходила Наумова донька гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила цього робити. У характері героїні втілюється ідеал скромності)

• Про що свідчить виявлення ніжності і любові до Василя? (Їх внутрішній світ сповнений великих почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Сільська дівчина Маруся «викручується» перед матір’ю, соромливо приховуючи перші побачення з коханим, «як ясочка» милується своїм Василечком, червоніє, «як калина», тріпочеться, «як тая рибонька», коли б їй крила, «полетіла на край світу». Слухняна і покірна, Маруся зважилась благати батька зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Вона вибухає незборимою силою кохання: «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». Але майнова нерівність насамперед стала непереборною перешкодою до її одруження. Сумне життя настало для Марусі без Василя, який пішов на заробітки, щоб звільнитися від солдатчини. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Маруся ніжно і палко закохана, протее знаходить в собі силу волі, щоб не зустрічатись з Василем до сватання без відома батьків. Прощаючись із Василем, який їхав на заробітки, Маруся пророчить собі смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні. Там побачимось!»)

• Яких страждань зазнала Маруся, журячись за милим? (Героїня стала безвільною, занепала духом, втратила працездатність, нудьгує. Одного разу вона пішла у бір по гриби, змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. В останні хвилини, перед смертю, Маруся не скражиться на свою долю і не шкодує за втраченим життям, а батькам радить не вболівати, щоб не розгнівати Бога)

4.11.2. Василь.
4.11.2.1. Інформаційне ґроно щодо рис характеру та якостей героя.

4.11.2.2. Матеріал для опрацювання образу.

• Яким ви уявляєте Василя? («Світлими тонами змальовано і коханого Марусі Василя. Цей образ цілком гармонує з образом Марусі. Василь бідний селянський парубок, сирота, працює свитником у місті. Він розумний, гарний, працьовитий і релігійний. Портрет його змальований у фольклорному дусі: «хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…»)

• За яких обставин герой познайомився з Марусею і закохався в неї? (Гнучкий стан Василя Г. Квітка порівнює з молодим ясенком і підкреслює його парубоцьку красу. Василь з першого погляду закохується в Марусю на одному з весіль. Він відчув себе щасливим, коли дізнався, що Маруся його теж любить. Автор користується фольклорними зворотами, словами з народної пісні для висловлювання Василем своїх почуттів. «Марусенько, моя лебідочко, зірочка моя, перпілочко. Я мов у раю!»)

• Через що Наум Дрот не погоджується на одруження Василя з дочкою? (Сирота працьовитий і чесний, тому родина Дрота шанобливо ставилася до Василя, але перешкодою до одруження була лиха солдатчина. Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати свою дочку за нього. Але батько Марусі непохитний у своєму рішенні. Тоді Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця)

• Як герой сприймає сум коханої через перешкоду до їх одруження? (Коли Василь повертається з торговельних справ, то бачить свою Марусю на лаві під церковним сукном, хоч і вбрану, але не до вінця з ним, а у яму. Угледівши таку картину, Василь зблід, «закричав жалібно, застогнав, зблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий…»)

• Що вирішує робити Василь після смерті Марусі? (Велика чутливість і переживання властиві Василеві. Він тяжко сприйняв смерть коханої, навіть хотів покінчити життя самогубством, але знайшов інший вихід зі становища: постригся в ченці печерського монастиря, де незабаром помер під іменем отця Венедикта)

• Які риси характеру сироти Г. Квітка найбільше возвеличує? (Василя показано як скромну, щиру, палаючу й нелукаву людину, що шанобливо ставиться до старших і кориться патріархально-родинним звичаям)

• У чому значення образу героя? (В образі парубка втілено глибокі переживання від втраченого щастя. О. Гончар, виходячи з «народних критеріїв», писав: «В образі Василя письменник намагався втілити найхарактерніші риси кращого парубка, такого хлопця, який був би гідним Марусі»)

4.11.3. Наум Дрот та його дружина Настя.
4.11.3.1. Інформаційне ґроно щодо рис характеру та якостей героїв.

4.11.3.2. Матеріал для опрацювання образів.

• Г. Квітка характеризує ідеальність наума Дрота? (Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, страшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь, п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а що до церкви — так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін, він вже й там… Коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть)

• В яких умовах він живе зі своєю дружиною? («Щасливе і заможне життя було в нього з Настею. Їх турбувало лише те, що не було дітей, і не знали вони, кому дістанеться їх добро після смерті. А в них було й воликів пар з п’ять, була і шкапа, були й батраки, було чим і панщину відбувати, і у дорогому ходити, була і нивка одна і друга, ще дідівська, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати»)

• Чим пояснити неоднозначне ставлення Наума до коханого Василя? (Наум шанував Василя, але дочку не віддавав за нього — бідняка, бо той мав іти в рекрути. Дрот не хотів, щоб його єдина дочка залишилася «не жінка, ні удова, звісно, як солдаток шанують: як саму послідню паплюгу, і ніхто і не вірить, що була солдатка й чесна». Не хотів він і допомогти найняти найомщика: «Як знатимуть, що в тебе жінка багата, то так тягнутимуть, що тільки держись, і усе до кінця не доведуть, усе заставлятимуть, щоб було за що вчепитись»)

• Що свідчить про взаємоповагу в родині Дротів? («Життя в сім’ї Наума Дрота проходило в повній згоді, ніколи не було сімейних чвар. Він любив свою дочку, шанував дружину Настю. Наум був вольовий, непохитний у своїх намірах, дотримувався патріархального образу життя. Всі складні питання він вирішував на свій погляд. Дочка і дружина безперечно слухали його. Дружина говорить: «Він мені закон, а не__я йому». Маруся каже: «Чи здужала, чи не здужала, а коли батько каже без жартів та трохи чи й не сердитий, то треба устати». Батько Марусі дуже релігійний, тому він і сподівається на «волю божу»)

• Як Дроти сприйняли смерть своєї дочки? (Смерть Марусі була тяжкою втратою для батьків. Наум оплакує свою дочку: «На кого ж ти нас покинула? Узяла всі наші радощі з собою…»)

• Якою у творі зображена дружина Наума? (Настя — працьовита, релігійна, любляча мати, добра і покірна. Вона бажала щастя для Марусі, хотіла видати її заміж за Василя, але залежність від рішень чоловіка змусила покоритись його волі)

4.12. Ідейно-художній аналіз твору. Бесіда за питаннями:

• Над чим розмірковує Г. Квітка на початку твору? («…Немає на світі нічого вічного: сьогодні живеш, а завтра — помер»)

• Чому необхідно покорятися Отцю Небесному? («…Коли вже й пошле за гріхи яку біду, то він же і помилує! Тілько покоряйся йому!»)

• За що Бог був милосердним до Наума? («Хоч маленьке свято, а він свічечку у церкві поставить, гроші старцям роздасть»)

• Як письменник вперше характеризує Марусю? («Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла)

• Де познайомилися Маруся та Василь? Яке враження справила на хлопця дочка Наума Дрота? («Став наш Василь і сам не свій, і, як там кажуть, як опарений. То був шутливий, жартівливий, на вигадки, на приклади — поперед усіх: тільки його і чули, від нього весь регіт іде; тепер же тобі хоч би півслова промовив: голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк; усе тільки погляне на Марусю, тяжко здихне і пустить очі під лоб»)

• Що розповів Левко Цьомкало сироті про Марусю? («Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече»)

• Які почуття охопили героїню, коли вона взяла від Василя горішки? («Їй часом ставало то весело, то сумно, і вона сама не знала, що з нею діється»)

• Як Олена Кубраківна охарактеризувала Марусі Василя? («Він свитник, хлопець дуже гарний, має гнучкий стан та на сільських дівчат і не дивиться. Нібито його хазяїн хоче взятии хлопця в прийми, віддати за нього свою доньку-красуню»)

• Чим був викликаний сум героїні, коли вона повернулася додому з весілля? (Думала, що Василь її не любить)

• Як це вплинуло на її діяльність по господарству? («Треба було йти по зілля на город, а вона з кошиком пішла по воду. Прийшла додому, затопила піч і почала ставити в неї порожні горшки, замість пшона стала терти сіль — усе в цей день робила не так як слід»)

• Про що вигадав Василь дівчатам, аби разом з ними піти до міста? («Нібито по дорозі бігав якийсь собака і кидався на людей. Парубок пообіцяв провести їх і оборонити від злодія»)

• З якою промовою про щире почуття звернувся Василь до Марусі, коли вони залишилися на самоті? («Люблю я тебе, Марусенько, усім серцем моїм, люблю я тебе більш усього на світі. Не сердься на мене, не відворожуйся, не затуляй очиць твоїх білою рученькою, дай її мені сюди, нехай пригорну її до свого серденька, та тоді хоч і вмру, коли тобі невгодна щирая моя любов!»)

• Коли героїня остаточно повірила в те, що хлопець її палко кохає? («Та я ж тобі, моя Марусенько, тим же Богом божуся, що нема у сьому ніякого гріха. Він повелів бути мужу й жоні; заповідав, щоб вони любили один одного і щоб до смерті не розлучалися. Тепер ми любимося: дасть Бог»)

• Чим дочка здивувала батька після повернення з базару? («Ніколи Маруся не варила такого самачного борщу»)

• Через що дівчина вимушена була приховати від батьків своє побачення з коханим?

• За яких обставин Василь познайомився з Наумом Дротом?

• Чим викликане добродушне ставлення Дротів до хлопця?

• Прочитайте виразно опис обряду сватання. Для чого Г. Квітка використав його у творі?

• Чому Наум не дав згоду на одруження Василя з дочкою? (Його могли забрати в солдати. «Принеси бумагу, що «найомщик» принят за самого себе і за твої гроші — от тобі зараз, обома руками, віддам Марусю»)

• Що свідчить про те, що Маруся, опікуючи Василя, відмовляла всім, хто до неї сватався?

• Як героїня готувала паску? («Учинила паску, поклала в неї яєчок, імбиру, шафрану, і паска спеклася висока, жовта і ще у печі добре зарум’янилась»)

• За яких обставин Наум раптово зустрів Василя на Великдень у церкві?

• Чим пояснити те, що родина Дротів за столом харчувалася разом із батраками?

• Як сталося, що Маруся захворіла? _ Яким чином Наум з Настею лікували дочку від застуди? («От він зараз дістав йорданської води та й звелів Насті, щоб нею натерла Марусі бік, де болить, і дав тієї води трошки напитись, а сам підкурював її херувимським великоднім ладаном…»)

• До кого найнявся Василь на роботу, аби здобути гроші, щоб відкупитися від рекрутчини? («Хлопець найнявся до купця-залізняка, для цього Василь навчився читати, писати, рахувати; співав у церковному хорі»)

• Через що розлучення Василя і Марусі було надто сумним? («Як ти вернешся, Василечку, то, може, мене на сім кладовищі будеш так поминати»)

• Що робив Дрот для спасіння Марусі від недуга? («Запрошував цирюльника, приводив німця-лікаря»)

• З якою промовою звернулася героїня до батьків?

• Як Василь сприйняв смерть коханої? («Василь скрикнув, жалібно застогнав, зблід як смерть та тут і впав мов неживий до мертвої, припав до неї і, ридаючи, цілував її руки. Він так плакав і вбивався, що всі люди, навіть малі діти, почали голосити, дивлячись на Василя і на Марусиних батьків»)

• Що було незвичним для поховання Марусі? («Запросили, як на весілля, бояр, дружок, старостів, свашок та світилку, а молодого не знадобилось вибирати — це був Василь, посватаний наречений Марусі»)

• Куди зник Василь, коли залишився самотнім? («Пішов у ченці і став уже дияконом Печерського монастиря в Києві»)

• Через що батьки Марусі не змогли побачити Василя, приїхавши до нього в Київ? (Чернець сказав їм, що той помер: «Він і прийшов немощний та таки себе не оберігав: не слухав нікого, ськав усякої болісті і заморив себе зовсім. Далі чах-чах та от неділь зо дві як і помер»)

• З яким останнім проханням перед смертю звернувся коханий Марусі до служителів монастиря? («Якоїсь землі, що у нього у платку була зав’язана, покласти з ним, а платок шовковий, червоний, просив покласти під голову»)
• Чого побажав Наум Василеві, відслуживши по ньому панихіду? («Дай Господи милосердний, щоб ти там знайшов свою Марусю!»)

• Що зумовило трагічне закінчення твору? Хто є винним у нещасті двох молодят?

• Які знання про життя і побут селян у першій половині ХІХ ст. ви почерпнули з твору?

• Що вас особливо вразило в повісті? Чому?

VI. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування
1. Вперше Василь познайомився з Марусею:
а) під час збирання у лісі грибів і ягід;
б) перебуваючи на ярмарку;
в) на одному з весіль;
г) коли вона прийшла по воду до річки.
2. Коханий героїні — сирота, бідний парубок, який працював у місті:
а) шевцем;
б) свитником;
в) кравцем;
г) ковалем.
3. Найбільше Маруся полюбляла:
а) читати книжки;
б) відвідувати церкву;
в) господарювати по хаті;
г) перебувати на вечорницях.
4. На загадку про себе сирота подарував коханій:
а) горішки;
б) намисто;
в) хустку;
г) черевики.
5. Через що Наум Дрот спочатку не дав дозволу на одруження Василя з Марусею? Оскільки хлопець був:
а) сиротою і дуже бідним;
б) вимушений іти в солдати;
в) вже засватаний на іншій дівчині;
г) кріпаком.
6. Церковне свято, яке згадується у повісті:
а) Вербна неділя;
б) Великдень;
в) Пречиста;
г) Спас.
7. Кульмінацією твору «Маруся» є:
а) служба Василя в монастирі;
б) хвороба Марусі;
в) смерть героїні;
г) стражадання Василя через втрату коханої.
8. Кого автор «Марусі» так характеризує: «…на вигадки, на прикладки — поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде»?
а) Василя; б) Наума Дрота; в) Левка Цьомкала; г) купця-залізняка.
9. Основний конфлікт твору має характер:
а) психологічний;
б) національний;
в) побутовий;
г) соціальний.
10. Хто з письменників звернувся до Г. Квітки, написавши: «Ваша «Маруся» так мені про вас розказала, що я вас нави- літ знаю»?
а) І. Котляревський;
б) М. Гоголь;
в) Є. Гребінка;
г) Т. Шевченко.
11. Укажіть хибне твердження:
а) Опис поведінки Марусі має фольклорну основу.
б) Устами Наума Дрота Г. Квітка-Основ’яненко першим в українській літературі правдиво висловився про гірку долю кріпаків.
в) Процес праці у повісті «Маруся» не описаний, а лише названі різні її види.
г) На образах Марусі й Василя позначився вплив сентименталізму.
12. Свою героїню повісті «Маруся» Г. Квітка порівнював з:
а) Лаурою;
б) Джульєттою;
в) Афродитою;
г) Венерою.
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

2. Робота на картках
Картка № 1
1. Як ви вважаєте, хто є винним у трагедії Василя і Марусі? Чи можна було їй запобігти? Відповідь умотивуйте.
2. Доведіть, що «Маруся» — сентиментально-реалістичний твір. Наведіть переконливі аргументи.
3. Народний обряд, про який не зазначається у повісті «Маруся» Г. Квітки:
а) панахида;
б) хрестини;
в) весілля;
г) поховання.

Картка № 2
1. Дослідіть, які світоглядні переконання Г. Квітки під впливом Г. Сковороди, виявилися у творі «Маруся». Свої спостереження обґрунтуйте.
2. Чому, на ваш погляд, багатий, добрий і набожний селянин Дрот не допоміг убогому сироті Василеві заплатити найманщикові? Чи виваженим було його рішення? Висловіть власне припущення.
3. «Сентименталізм» з французької перекладається як:
а) чутливість;
б) традиційність;
в) обґрунтованість;
г) пишномовність.

Картка № 3
1. Яким чином виявився вплив усної народної творчості на повість Г. Квітки «Маруся»? Свою думку підтвердіть фактами з твору.
2. На думку критика Д. Чалого, побудова повісті, її основна фабула багато в чому нагадують житійну літературу. Чи погоджуєтесь ви із цим трактуванням? Власні міркування обґрунтуйте.
3. З нижчезазначених ознак виберіть ту, яка характерна для сентименталізму:
а) підвищений інтерес до історичних подій;
б) наслідування античного мистецтва;
в) утвердження багатства духовного світу представників нижчих станів;
г) нахил до ускладненої форми.

ІХ. Домашнє завдання
Опрацювати ідейно-художній зміст частин І–V твору Г. Квітки- Основ’яненка «Контопська відьма», скласти питання до них; підготувати інформацію «Зображення козацтва в українському суспільстві за часів Великої Руїни».

Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО. БАТЬКО УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ. «МАРУСЯ» — ПЕРША УКРАЇНСЬКА ПОВІСТЬ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Повернутися на сторінку Української література