Коза-Дереза
Українські народні казки
Жив собі дід да баба. І була в їх коза. Погнала баба пасти козу. Пасе-пасе да й напоїть, ні хвилинки не постоїть А ввечері жене козу додому. Пригнала додому, а дід стоїть на воротях у червоних чоботях, кийком підпирається, у кози питається:
– Кізонько моя люба да мила, чи ти пила, чи ти їла?
– Ні, дідусю, не пила й не їла. Як бігла через місточок, вхопила кленовий листочок. Як бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку. Тільки пила й їла.
Дак дід бабу не пустив більше, щоб вона гонила пасти. На другий день внучку послав – жени ти, внучко!
Внучка пасе-пасе да й напоїть, ні хвилинки не постоїть, і травичку рвала да козу годувала. А ввечері жене її додому. А дід стоїть на воротях у червоних чоботях, кийком підпирається, в кізоньки питається:
– Кізонько моя люба да мила, чи ти пила, чи ти їла?
– Ні, дідусю, не пила й не їла! Як бігла через місточок – вхопила кленовий листочок, як бігла через гребельку – вхопила водиці крапельку. Тільки, дідусю, пила й їла!
На третій день погнав козу сам. Пас уже ж, пас її добре. А ввечері жене її додому. Угнав у село, вона пішла. А він городами, став на воротях у червоних чоботях, кийком підпирається, в кізоньки питається:
– Кізонько моя люба да мила, чи ти пила, чи ти їла?
– Ні, дідусю, не пила й не їла. Як бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, як бігла через гребельку – вхопила водиці крапельку. Тільки, дідусю, пила й їла.
Дак дід тоді прив’язав її в повітці да як зачав бити! Коза кричить:
– Не мене! Не мене! А він б’є, а він б’є.
Дак вона як одірвалася, да як вискочила з повітки й побігла. Забігла аж у ліс. Біжить-біжить. Коли там хатка лисиччина була. Дак вона дверці турнула, да в хатку, да на піч – сіла й сидить. Коли лисичка приходить. Бачить – дверці повалені. Дак лисичка й питає:
– А хто-хто в лисиччиній хатці? А коза з печі:
Лисичка злякалася, сіла під хаткою да й плаче. Коли ведмідь іде:
– Ой, як же мені не плакати? Як у моїй хаті звір страшний-страшезний сидить, що не можна й вигнати.
Увійшли. Він через поріг переступив да:
– А хто-хто в лисиччиній хатці? А коза з печі:
– Е, лисичко-сестричко, я боюсь!
Да й побіг. А лисичка сидить, плаче знов. Коли вовчик іде.
– Здорова, лисичко-сестричко! Чого це ти плачеш?
– Здоров, вовчику-братику! Як же мені не плакати, як у моїй хаті звір страшний-страшезний сидить, що й вигнати не можна.
– Е, – каже, – ведмідь гонив, да не вигнав, то й ти не виженеш!
– Ану ж ідемо! Зайшли. А вовчик:
– А хто-хто в лисиччиній хатці? А коза з печі:
– Е, – каже, – лисичко-сестричко, боюсь!
Побіг вовчик. А лисичка сидить, плаче знов. Коли зайчик біжить.
– Ой, як же мені й не плакати, як у моїй хаті звір страшний-страшезний сидить, що не можна й вигнати.
– Е, – каже, – куди тобі вигнати! Вже ведмідь гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав, а тобі – куди там тобі вигнати!
– Ану ж ідемо! Увійшли в хату. Зайчик:
– А хто-хто в лисиччиній хатці? А коза з печі:
Де-е! Зайчик тільки писнув з хати. Каже:
І побіг, А лисичка сіла да й плаче. Коли лізе рак.
– Ой, як же мені не плакати, як у моїй хаті звір страшний-страшезний сидить, що не можна й вигнати!
– Е, куди тобі вигнати! Ведмідь гонив – не вигнав, вовк гонив – не вигнав, зайчик гонив – не вигнав, а ти такий малий – виженеш!
– Ану ж ідемо,— каже рачок. Увійшли в хату. Дак рак:
– А хто-хто в лисиччиній хатці? А коза з печі:
Дак лисичка підсадила його. Дак рак каже:
– Не мене! Не мене! Да з печі. І побігла.
Дак лисичка така рада! Залишила рачка жити в себе. Да й живуть-поживають. І добра наживають.
Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
Коза-дереза
Б ули собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:
А коза сидить на печі та й каже:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть.
От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
— От я його вижену! Побіг до хатки:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
— Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
Побіг вовк до хатки та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається :
— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
Побігла лисичка до хати та:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
От поліз рак у хатку та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена!
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету,—
Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я, рак-неборак,
Як ущипну,— буде знак!
Та як ущипне козу клешнями. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.