Сроки и термины в украинском праве

Правоприменительная практика пошла разными путями при толковании исчисления сроков и терминов, что является признаком отсутствия четкого урегулирования этих понятий в украинском законодательстве

З першого погляду, Цивільний кодекс України (надалі – Цивільний кодекс) достатньо чітко врегульовує поняття строків та термінів, порядок їх перебігу, обчислення, та пов‘язані з ними правові наслідки Див. Розділ V Цивільного Кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV. Правила щодо строків та термінів, визначені Цивільним кодексом, застосовуються за аналогією і в інших сферах права, в яких ці поняття безпосередньо не визначені. Див., наприклад, Постанову Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2012 р. м. Київ К-27227/10.

Проте, правозастосовна практика пішла різними шляхами при тлумаченні обчислення строків та термінів, що є ознакою відсутності чіткого врегулювання цих понять в українському законодавстві.

У відповідності з формулюваннями українського законодавства, більшість документів (дозвільних або особистих, наприклад, паспорт), що мають, згідно законодавства, визначений строк дії, видаються строком дії на один рік або певну кількість років; тобто строк дії визначається роками. Також, позовна давність обчислюється роками (три роки або один рік).

При цьому, документи, що видаються строком дії на певну кількість років, містять початкову та кінцеву дату дії; тут і починається проблема. Зокрема, якщо документ видається 5 січня 2014 року Дати вибрані абстрактні для зручності пояснення. строком дії на один рік, то чомусь наші чиновники зазначають у такому випадку 5 січня 2015 року останньою датою строку дії документа, виданого на один рік. Таким чином, можна стверджувати, що документ діє один рік та один день.

Варто зазначити, що це проблема не якоїсь певної галузі права чи сектору економіки; відповідна ситуація має місце, зокрема, при визначенні строку дії ліцензії, строку дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон, обчисленні строків позовної давності, тощо. Розглянемо детальніше ці приклади та практику тлумачення судами відповідних правил про строки та їх обчислення.

Ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видається терміном на один рік Див. статтю 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.. При цьому на практиці в самій ліцензії зазначається термін дії, наприклад з 5 січня 2014 року по 5 січня 2015 року, що дає підстави ставити під сумнів право підприємця торгувати алкогольними напоями 5 січня 2015 року (адже це буде додатковий день до одного року, хоча в цей день ліцензія ж в принципі дійсна).

В минулому Вищий адміністративний суд України стверджував, що в останній день строку дії ліцензії підприємець має право здійснювати ліцензійну діяльність, посилаючись на те, що згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок Див. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.02.2009 у справі № К-31998/06; Постанову Вищого адміністративного суду України від 23.10.2012, м. Київ К-27227/10., тобто, якщо термін дії ліцензії починається з 5 січня 2014 року, то фактично підприємець має право здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 6 січня 2014 року і до 5 січня 2015 року включно, що становитиме рівно один рік.

Таке тлумачення в кінцевому результаті дійсно дає підприємцю право здійснювати ліцензійну діяльність протягом одного року, як це гарантовано законодавством у випадку видачі ліцензії, проте воно не було підтримано Державною податковою адміністрацією України у листі від 24.04.2009 р. № 8654/7/32-0117 Щодо роз‘яснень з питань контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Зокрема, податківці стверджують (з посиланням на статті 252 та 254 Цивільного кодексу), що суб‘єкт господарювання має право здійснювати торгівлю алкогольними напоями до дати, зазначеної в ліцензії, при цьому останнім днем торгівлі буде дата, що передує даті, зазначеній в такій ліцензії.

Така позиція податківців особливо дивує тим, що вони не зазначають дату початку дії ліцензії, з якої підприємець має право здійснювати ліцензійну діяльність (чи з дати, зазначеної в ліцензії як початок перебігу терміну дії ліцензії, чи з дати, що за нею слідує). З урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу, ліцензія, видана 5 січня 2014 року, дає право підприємцю здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 6 січня 2014 року, а відповідно до роз‘яснення Державної податкової адміністрації, останнім днем здійснення такої діяльності буде 4 січня 2015 року, тобто підприємець фактично користується правами, наданими йому ліцензію на один день менше, ніж це передбачено законодавством.

У 2011 році Міністерство юстиції України також звернуло увагу на проблему обчислення строків Див. Лист Міністерства юстиції України від 13.01.2011 р. № 7-0-2-11-19 Щодо роз‘яснення термінів та надання інформації про законодавчі акти України, у яких вони містяться. і з посиланням на статтю 255 Цивільного кодексу України зазначило, що закінченням строку є 24 година останнього дня строку, тобто вважаємо, що оскільки 5 січня 2015 року буде останнім днем дії ліцензії, то підприємець повинен мати право в цей день здійснювати ліцензійну діяльність до півночі.

Верховний суд України в постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-24цс14 висловив позицію, згідно з якою трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року (а не 4 липня 2012 року).

Кричущою є ухвала Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року у справі № К/9991/20922/11, згідною з якою колегія суддів розтлумачила поняття строків і термінів прямо протилежно попереднім рішенням того ж Вищого адміністративного суду України в ідентичних справах (як описано вище). Зокрема, тепер колегія суддів зазначила, що якщо строк ліцензії діє до 30.03.2008, то останній термін дії ліцензії закінчився 29.03.2008, чим власне поставила підприємців у дуже незручне становище і цілковиту правову невизначеність: один і той же суд тлумачить одну і ту ж саму правову норму по-різному.

В такій ситуації лишається тільки вірити в дієвість на практиці презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу Див. статтю 4.1.4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI..

Врешті решт, схожу проблему кожен з нас може побачити у власному паспорті громадянина України для поїздок за кордон: згідно законодавства, паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін Див. ч. 1 статті 4 Закону України від 21.01.1994 № 3857-ХІІ Про порядок виїзду з України і в‘їзду в Україну громадян України., при чому згідно дат, зазначених в наших паспортах, від першої до останньої дати виходить десять років і один день.

Аналізуючи формулювання, вжиті в правових актах, рішеннях судів, листах та роз‘ясненнях органів влади, саме собою напрошується пояснення причини різної практики застосування таких здавалось би чітких та зрозумілих норм Цивільного кодексу про строки і терміни.

Відповідно до статей 251 та 252 Цивільного кодексу, строк і термін є двома різними поняттями: строк означає певний проміжок часу (тиждень, місяць, рік), а термін є календарною датою, з настанням якої пов‘язана дія чи подія.

Тобто, коли нормативно-правовий акт чи документ говорить про дію документу протягом тижня, місяця чи року, то йдеться про його строк дії і повинні застосовуватися положення про початок перебігу і закінчення строку (статті 253, 254 і 255 Цивільного кодексу), а вживання словосполучення «термін дії один рік» є некоректним і таким, що суперечить Цивільному кодексу.

Відповідно, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати, а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, тобто, повертаючись до попередніх прикладів із ліцензією, якщо ліцензія видана на один рік з 5 січня 2014 року, то підприємець повинен мати право здійснювати ліцензійну діяльність починаючи з 6 січня 2014 року і до 5 січня 2015 року включно.

Повертаючись до формулювань, які вживаються органами влади та судами, важко не помітити хаотичне змішування понять строку і терміну дії. Наприклад, відповідно до Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ліцензія видається терміном на один рік, що не відповідає правилам Цивільного кодексу про те, що роками вимірюються строки. Звідси, сама ліцензія містить посилання на термін дії з однієї дати до такої ж дати наступного року, а правила про обчислення строку дії Цивільного кодексу не застосовуються, бо зазначено саме «термін». Звісно, якби ліцензія мала видаватись терміном дії до конкретної дати, то ліцензійна діяльність на її підставі могла б бути здійснювана лише до дати, що передує останній даті терміну.

Виходить, що в 2009 та 2012 роках Вищий адміністративний суд України тлумачив правильно однорічний період дії ліцензії саме як її «строк дії», незважаючи на те, що в Законі України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів відбулось сплутування понять «строк» і «термін» і те, що, по суті, становить «строк», формально було названо «терміном»; проте в 2014 році той же суд пішов формалістичним шляхом, визначивши, що оскільки ліцензія видана терміном дії (а не на строк дії!) до конкретної дати, то діяльність має бути припинена попереднього до такої дати дня. Таким чином, відповідний Закон де-факто визначає строк дії ліцензії, а сама ліцензія містить термін дії.

Рішення Вищого адміністративного суду України у 2014 році взагалі незрозуміле з точки зору правової лексики: «враховуючи, що строк ліцензії діє до 30.03.2008, то останній термін дії ліцензії закінчився 29.03.2008». В одній фразі одночасно вживаються і строк, і термін дії, як тотожні поняття, при чому календарна дата, яка має відношення до терміну дії, прив‘язується до строку дії.

Здавалось би, змішування схожих понять цивільного права, з першого погляду, не повинно було б мати особливих наслідків на практиці. Проте, таке змішування призводить до того, що підприємці, які, з одного боку, правильно інтерпретують у відповідності з Цивільним кодексом поняття строку дії їхньої ліцензії, з іншого боку формально порушують норми Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів (який, у свою чергу, порушує норми Цивільного кодексу!) і ризикують підпасти під суворі санкції податківців, які ще з 2009 роки заявили про свій формалістичний підхід до вирішення ситуації, не маючи при цьому жодних гарантій щодо того, яку позицію займе Вищий адміністративний суд України завтра.

Для того, щоб уникнути таких необґрунтованих ризиків для підприємців, період дійсності документів повинен чітко визначатись або строками (і тоді документ вступає в силу наступного дня після дати, з якою пов‘язаний початок перебігу строку, і діє до останньої дати дії включно), або терміном дії до конкретної дати (і тоді документ вступає в силу в перший день терміну, і припиняє дію в день, що передує останній даті).

А тим часом, аби зменшити ризики на практиці, можна порекомендувати підприємцям при отриманні ліцензії або іншого дозвільного документу, що містить схожу проблему зі змішуванням строків та термінів, одразу звертатись до компетентного органу влади за роз‘ясненням щодо конкретної дати початку і закінчення їх дії. Звичайно ж, припинення діяльності в останній день дії ліцензії гарантуватиме відсутність претензій з боку органів влади, проте призупинення виробництва, навіть на один день, може призвести до значних втрат підприємства.

Анастасія Лаптійчук, старший юрист МЮФ «ПЕТЕРКА та ПАРТНЕРИ»

Дозволи та ліцензії.

Юридична особа та фізична особа (підприємець) – суб’єкти господарської діяльності, що мають намір провадити будівельну діяльність, повинні отримати ліцензію згідно з цим Порядком.

Ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

Суб’єкт будівельної діяльності подає або надсилає поштою до органу ліцензування:

• – Заяву про видачу ліцензії, в якій повинні міститися відомості про суб’єкта будівельної діяльності – заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код, контактні телефони – для юридичної особи; прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний код, банківські реквізити, контактні дані – для фізичної особи (підприємця)
• – Перелік робіт, пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, які заявник має намір

• – копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчені нотаріально або органом, який видав документи
• – за наявності у заявника відокремленого структурного підрозділу, який має намір провадити будівельну діяльність, додаються копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документ
• – відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт
• – висновок установи, організації, уповноважених органом ліцензування на проведення експертизи

Строк дії ліцензії становить п’ять років, а для суб’єктів будівельної діяльності, які отримують її вперше, – три роки.

2. Ліцензія на транспорт.

Вантажо- та пасажиро перевезення підлягають обов’язковому ліцензуванню відповідно до Закону України.

Перелік необхідних документів для отримання ліцензії:

• – копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності (завірена нотаріально)
• – відомості суб’єкта господарювання про наявність власної, орендованої матеріально технічної бази та штатних спеціалістів для проведення техн. обслуговування автомобільних ТЗ, перевірки їх тех. стану, зберігання, забезпечення проведення медичного огляду водіїв
• – відомості суб’єкта господарювання про забезпечення проведення з водіями інструктажів з безпеки руху, охорони праці та пожежної безпеки
• – відомості суб’єкта господарювання про власні транспортні засоби (автобуси, легкові авт. таксі, причепи) із зазначенням типу, марки, моделі, державного номеру, повної маси, року випуску, реквізитів реєстраційного документа
• – засвідчені суб’єктом господарювання копії свідоцтв про підготовку водіїв автомобільних ТЗ, що перевозять небезпечні вантажі
• – відомості суб’єкта господарювання про досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних засадах не менше ніж три роки (для автомобільних перевізників, що мають намір надавати послуги з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів)

Офіційна вартість ліцензії на транспорт – 1 мін. зар. плата.

3. Ліцензія на туризм.

При ліцензуванні в туристичній діяльності слід керуватися Законом України “Про туризм” з метою створення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності

Суб’єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

Ліцензуванню підлягають такі види туристичної діяльності:

• – організація іноземного туризму
• – організація внутрішнього туризму
• – організація закордонного туризму
• – екскурсійна діяльність

4. Ліцензія на алкоголь і тютюн.

Перелік необхідних документів для отримання ліцензії на алкоголь і тютюн:

• – заява (встановленого зразка)
• – копія свідоцтва про державну реєстрацію (завірена нотаріально)
• – довідка про реєстрацію РРО (контрольно касового-апарату)
• – довідка поданих органу про поступлення коштів до відповідних місцевих бюджетів
• – документ, що підтверджує право власності, оренди чи іншого використання торгового приміщення (свідоцтво на право власності, договір з оренди, довідка БТІ тощо), з обов’язковим визначенням торгової площі, де реалізуються підакцизні товари
• – довідка з податкової (4-ОПП)
• – ФОП – паспорт, Юридичній особі – довіреність

Офіційна вартість ліцензії в місті на алкоголь – 8000.00 грн. на тютюн – 2000.00 грн.; в районі: на алкоголь – 500.00грн. на тютюн – 250.00грн. Ліцензія видається терміном на 1 рік, із можливістю оплати по квартально.

Окрім ліцензій за певних умов суб’єкту господарювання може знадобитися отримати дозволи на провадження тієї чи іншої діяльності. Взагалі, перелік дозволів є надзвичайно широким, однак «найпопулярнішими» з них є:

1. Дозвіл на початок робіт (надається органами пожежного нагляду).

Умови при яких необхідно отримувати дозвіл на початок робіт:

• – відкриття нового підприємства
• – аренда приміщень
• – зміна власника або функціонального призначення приміщення

Для одержання дозволу власник або орендар направляє відповідному органові державного пожежного нагляду заяву на проведення експертизи протипожежного стану підприємства до якого додається копія договору оренди (для одержання дозволу на оренду приміщення, об’єкта) або свідоцтво права власності на об’єкт. Потім, після проведення експертизи, оформляється заява на одержання дозволу на початок роботи.

Документи, які повинні бути подані замовником:

• • заява за формою, затвердженою постановою КМУ
• • копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності
• • матеріали оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення (при наявності)
• – копія свідоцтва про власність або копія договору оренди

2. Дозвіл на торгову точку (надається органами місцевого самоврядування).

Умовою при необхідності отримання дозволу на торгову точку є відкриття нового об‘єкту торгівлі, будь то магазин чи просто кіоск, , що передбачено чинним законодавством.

За видачу такого дозволу сплачується відповідний збір. Фактично-це плата за оформлення та видачу дозволу на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, яка справляється з підприємств та громадян, котрі реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари, залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Перелік необхідних документів для отримання дозволу на торгову точку:

• – Витяг з державного реєстру юридичних та фізичних осіб
• – Копія документу, що посвідчує право власності на приміщення, право користування приміщенням
• – Копія асортименту продукції, що реалізується у торговій точці (для продовольчої групи товарів)
• – Копія акту санітарного обстеження об’єкту з позитивним заключенням про відповідність вимогам санітарного законодавства (для побутових косметологічних, культурно-розважальних послуг)
• – Копія ліцензії (для послуг, що підлягають ліцензуванню)
• – Копія сертифікату відповідності (для готельних послуг)
• – Платіжний документ або копія свідоцтва платника Єдиного податку
• – Копія договору із відповідними організаціями на вивезення сміття та твердих побутових відходів
• – Платіжний документ про місячну передоплату послуг на вивезення сміття та твердих побутових відходів

3. Дозвіл на працевлаштування (надається Державним центром зайнятості).

Отримання дозволу на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, а також на іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарської діяльності.

Для отримання дозволу роботодавцем подаються до відповідного центру зайнятості такі документи:

• – заява (у довільній формі)
• – обгрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності
• – копія контракту між іноземним та українським суб’єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено)
• – копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарської діяльності, засвідчені в установленому порядку
• – список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі
• – копія проекту контракту роботодавця з працівником – іноземним громадянином;
• – документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості
• – копії документів про освіту або кваліфікацію
• – довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів
• – квитанція про внесення плати за розгляд заяви

Дозвіл на працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. Цей термін може бути продовжено.

Автор консультації: ПП Бізнес Модель.