Коли ставиться пп
У простому неускладненому реченні може ставитися лише тире. В усній мові на місці тире робиться вичікувальна пауза, а наступні слова вимовляються підвищеним тоном.
Тире може ставитися на місці пропущеного члена речення, найчастіше — присудка, якщо цього вимагає інтонація:
1. До правди сповнені любов’ю, до кривди — [сповнені] ненавистю вщерть. (В. Сосюра.)
2. Привчав мене батько трудитись до поту, а мати — [привчала] любити пісні. (П. Воронько.)
3. В піснях — [чується] дівоча світла туга і вільний помах косаря [при іншій інтонації тире тут можна не ставити]. (М. Рильський.)
4. Мудрість іде без блиску, бездумність — [іде] у позолоті. (А. Малишко.)
5. В моїй душі [живе] весна співуча, а в небі [ширяють] вітер і орли [при іншій інтонації можна тут поставити тире]. (В. Сосюра.)
Тире можна поставити перед будь-яким членом речення, коли його треба виділити.
1. Це наша молодість мина. Та наша пам’ять — не минає. (С. Йовенко.)
2. Немає у житті середини. Є тільки фланги й тільки — центр. (Б. Олійник.)
3. Нас так багато — з сонцем у крові. (В. Коломієць.)
4. Послухали Лисичку і Щуку кинули — у річку. (Л. Глібов.)
Розділові знаки між групою підмета і групою присудка
Між групою підмета і групою присудка кома ніколи не ставиться (навіть якщо там чується пауза).
1. Ліси наче світилися наскрізь. (О. Гончар.)
2. Залитий сонцем степ одразу принишк. (О. Гончар.)
3. Чисте морозне повітря немов наливає наснагою все тіло. (О. Донченко.)
4. Ти вся була як щастя птиця з країн казкових, з царства мрій. (В. Сосюра.)
5. А голос у дівчини мов тої скрипки спів. (Леся Українка.)
6. Душа моя переповнена радістю й жалем. (О. Довженко.)
Тире між підметом та іменною частиною іменного складеного присудка на місці пропущеного дієслова-зв’язки у формі теперішнього часу (є) ставиться чи не ставиться в таких випадках:
| Тире ставиться | Тире НЕ ставиться* |
|---|---|
| Якщо головні члени: — іменники відмінку: Люстра — електрична сестра орхідей. (Л. Костенко.) Травень — вічний єретик. (І. Драч.) Егоїзм — першопричина раку душі. Нікчемність — рідна сестра підлості. (В. Сухомлинський.) — кількісні числівники відмінку: Три та три — шість. Чотири рази по три — дванадцять. Шість у квадраті — тридцять шість. Вісім мінус три — п’ять. | Якщо перед присудком уживається заперечна частка не: Спасибі й вам [ворогам], що ви не м’якуші. Час не наша власність. (Л. Костенко.) |
| Якщо підмет чи присудок виражені займенниками (найчастіше особовим або питальним): Я твій брат. Ми українці. Вона [весна] ще молода, ніжна… (Є. Гуцало.) | |
| Якщо між підметом та присудком уживаються вставні та вставлені конструкції: Посада, звісно, річ престижна. (П. Камінський.) | |
| Якщо обидва головні члени чи один із них — дієслова в неозначеній формі: Грати словом — долею грати. (Г. Світлична.) Марудна справа — жити без баталій. (Л. Костенко.) Боятися — означає визнати над собою владу. (З. Ігіна.) | Якщо виражений прикметником, дієприкметником, прикметниковим займенником, іменником з прийменником, нерозкладним фразеологізованим сполученням слів тощо: Федір Прохорович середній на зріст, втоптаний, крижастий. (Д. Бедзик.) Двері в коридор того дому одчинені. (А. Тесленко.) А й парубок би нічого: і брови чорні, і усики є, і чуб кучерями, і стан козачий. (А. Тесленко.) |
| Якщо перед іменною частиною іменного складеного присудка вживаються слова це, оце, то, ось, (це) значить або їх можна поставити: Викладати мову — це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови. (М. Рильський.) Музика — це мова почуттів. (В. Сухомлинський.) Доросла пам’ять — то уже не слайди. (Л. Костенко.) Одне – [це] творити язиком, а друге — [це] перти плуга. (Нар творчість.) | Якщо до складу присудка входять слова як, мов, немов, немовби, мовби, наче, неначе, ніби, що (порівняльні частки): Туман мов дим. Біда, хто тратить сон і апетит, Кому життя немов бурлацькі лями. (М. Зеров.) Ніч наче озеро в берегах неба. (М. Коцюбинський.) Увага! Присудки із порівняльними частками як, мов, немов, немовби, мовби, наче, неначе, ніби, що не слід змішувати з порівняльними зворотами та неповними підрядними порівняльними реченнями: Мелашка стояла, як кущ калини. (І. Нечуй-Левицький.) |
*Примітка. В усіх перерахованих випадках, коли формально тире не ставиться, цей розділовий знак може вживатися для інтонаційного та стилістичного виділення присудка за бажанням автора, в усному мовленні на це вказує відповідна інтонація:
Брат ворога — не брат є козакові. (Ю. Липа.)
Ми — нація, сузір’я мільйонів, ми — серце воль, ми — буйна кузня сили. (Ю. Липа.)
Молодість, очевидно, — найкраща пора в житті людини.
Враження дитинства — ясновесні! (Д. Білоус.)
Як дівчини серце — весняне сонце. (Народна творчість)
Кожен день — як випускний екзамен. (Є. Гуцало.)
Увага! В українському правописі мають місце три типи горизонтальних рисок: тире (–), дефіс (-) та мінус(−). Усі вони різні й по-різному використовуються.
:
По-перше, вам необхідно включити бічну цифрову клавіатуру, натиснувши NumLock.
В MS Word можна натиснути Ctrl + мінус [на бічній цифровій клавіатурі] для короткого тире (–) та правий Alt + мінус [на бічній цифровій клавіатурі] для довгого (—). Є й інший варіант, як поставити довге тире, який завжди працює за замовчуванням: одночасно затиснути клавіші Ctrl і Alt і натиснути знак мінуса.
Якщо ви поставите підряд два дефіса (–), то ваш текстовий редактор Word зробить автоматичну зміну цих дефісів на тире.
В ОС Windows у текстовому редакторі Word та в актуальних браузерах, щоб надрукувати цей знак, на бічній цифровій клавіатурі потрібно ввести комбінацію:
лівий Alt + 0151 — для довгого тире;
лівий Alt + 0150 — для короткого тире.
Позиції вживання прийменників і префіксів У та В
1. Щоб уникнути збігу букв на позначення приголосних звуків, що є важкими для вимови, та щоб досягти милозвучності, в українській мові вживають на письмі прийменник у та префікс у- на початку слів у таких позиціях:
1) між буквами, що позначають приголосні: Десь у житі кричав перепел; Наш у читель;
2) на початку речення або слова перед буквою на позначення приголосного: У лісі пахло квітами; У горі яскраво сяяло сонце; У наслідок зливи пошкоджено дороги;
3) на початку речення або слова перед двома чи трьома буквами, що позначають приголосні: У присмерку літають ластівки низько; У структурі слова таких морфем немає; У троє склали папір; У притул підійшли до юрби;
4) незалежно від кінця попереднього слова перед наступними в , ф , а також перед буквосполученнями льв , зв , св , дв , тв , гв , хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не лізь у воду (Укр. прислів’я); Хлопчик у волю награвся; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Забіг у фоє; Діти побували у Львові; Він жив у Львові; Поринути у звучання пісні; Лікар глянув у звужені очі хворого; Прожили рік (роки) у своїй хаті; Постукали у двері; Юнак переміг у двоборстві; Коріння вросло у тверду землю; Чужинці живуть у твоєму будинку; Хлопці служили у гвардії; Лікар побував у Гвінеї; Схили гори одягнені у хвою; Промінчик заграв у хвилях.
Примітка. Після слова, що закінчується на голосний, у деяких дієсловах, прикметниках (дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс в-: Дослідниця вв ажає експеримент успішним; Гості вв ійшли до зали; Діти вв ічливі; Дитина вв і сні посміхається; Вони вв ісьмох вийшли на Говерлу.
5) після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед буквою, що передає приголосний: До мене зайшла товаришка, у чителька із сусіднього села; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було… у Києві.
2. Щоб уникнути збігу букв, що передають голосні , та щоб досягти милозвучності, в українській мові на письмі вживають прийменник в між словами та префікс в- на початку слів у таких позиціях:
1) між буквами на позначення голосних: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Вона побувала в Одесі;
2) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: В очах дівчини бриніла сльоза; В Антарктиді працюють наукові експедиції;
3) після слова, яке завершує буква на позначення приголосного, перед словом, яке починає буква, що передає голосний: Вартовий погляну в в о твір.
4) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В НБУ (В ен бе у), В МВФ (В ем ве еф);
5) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія;
6) після букви на позначення голосного перед більшістю букв, що передають приголосні (крім в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко); Вона повернула в бік.
Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.
3. Деякі слова української мови — загальні та власні назви в будь-якій позиції вживаємо або тільки з у (ува́га, увертю́ра, уда́рник, узбере́жжя, ука́з, ультима́тум, умо́ва, уста́лення, устано́ва, уто́пія, уя́ва; Уго́рщина, Удовиче́нко, Ура́л), або тільки з в (взає́мини, вла́да, вла́сний, власти́вість, вплив, впливо́вий; Владивосто́к, Вру́бель та ін.). У кількох словах уживання в , у залежить від їхнього значення, пор.: в да́ча і у да́ча, в клад і у кла́д, в пра́ва і у пра́ва, в ступ і у сту́п.
Примітка. У поезії, крім узвичаєної назви Украї́на, уживали і вживають Вкраї́на: Як сонях той до сонця, до В країни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).