УСІ УРОКИ ФІЗИКИ 10 клас

Штучні супутники Землі — космічні літальні апарати, виведені на навколоземні орбіти. Вони призначаються для розв’язування різних наукових і прикладних задач.

4 жовтня 1957 р. у нашої планети з’явився перший супутник, зроблений руками людини. Почалася нова — космічна ера людства. За першим супутником пішли другий, третій; сьогодні орбітами літають уже тисячі штучних тіл.

Супутники використовуються для наукових досліджень. Інформація, яка подається з супутників, сприяє полегшенню вирішення різних народногосподарських завдань. Вони дозволили людині вперше подивитися на свою планету збоку. І першими цю можливість гідно оцінили метеорологи. Тепер лише години потрібні їм для того, щоб отримати уявлення про перебіг процесів, що визначають погоду на всій земній кулі.

За допомогою ШСЗ уперше було виміряно густину верхньої атмосфери (за змінами орбіти), досліджено особливості поширення радіосигналів в іоносфері, перевірено теоретичні розрахунки й основні технічні рішення, пов’язані з виведенням ШСЗ на орбіту.

Штучні супутники літають зазвичай на висоті 150-200 км. На цих висотах атмосфера вже не чинить помітного опору руху. Максимальна висота польоту може бути значно більшою й нерідко досягає десятків і навіть сотень тисяч кілометрів.

У одній зі своїх книг Ньютон пропонував уявити собі, що на дуже високій горі встановили величезну гармату і стріляють з неї в горизонтальному напрямі. Чим більша швидкість снаряда, тим далі він полетить. І якщо швидкість снаряда буде достатньо великою, він облетить всю Землю по коловій орбіті, тобто стане штучним супутником.

Ø Швидкість, якої потрібно надати супутнику, щоб він рухався навколоземною орбітою (на меншій висоті, у порівнянні з радіусом Землі), називають першою космічною швидкістю.

Обчислимо цю швидкість. Поблизу поверхні Землі на супутник діє сила тяжіння F = mg, де m — маса супутника. Ця сила надає супутнику прискорення оскільки радіус орбіти можна вважати приблизно однаковим з радіусом Землі. Відповідно до другого закону Ньютона, F = mадоц, тому: Звідси випливає, що перша космічна швидкість дорівнює:

Маючи першу космічну швидкість, тіло не впаде на Землю, але ця швидкість замала для того, щоб віддалити тіло на таку відстань, коли притягання Землі перестане відігравати істотну роль.

Ø Щоб тіло змогло залишити Землю й перетворитися на штучну планету — супутник Сонця, йому слід надати так званої другої космічної швидкості.

Вона дорівнює: З такою швидкістю тіло виходить за межі земного тяжіння.

Друга космічна швидкість уперше була досягнута під час запуску першої ракети в бік Місяця 2 січня 1959 р.

Ø Третя космічна швидкість — це швидкість, необхідна для того, щоб тіло могло залишити межі Сонячної системи й рушити в Галактику.

2. Розрахунок орбітальної швидкості супутників

Розрахуємо орбітальну швидкість супутника під час руху коловою орбітою на висоті h над Землею.

З одного боку, на супутник діє сила:

З іншого боку, відповідно до другого закону Ньютона:

Звідси випливає, що супутник рухається коловою орбітою на висоті h над поверхнею Землі зі швидкістю:

Слід зазначити, що швидкість супутника зменшується з висотою: на високих орбітах вона менша, ніж на низьких.

3. Деякі етапи розвитку космонавтики

04.10.1957 p.: виведено на навколоземну орбіту перший у світі штучний супутник Землі. Цей старт ознаменував початок космічної ери в історії людства.

03.11.1957 p.: був запущений другий радянський ШСЗ — перший у світі штучний супутник Землі з живою істотою. На його борту перебував собака Лайка.

15.05.1958 p.: третій радянський ШСЗ був першим у світі супутником для проведення наукових досліджень.

02.01.1959 p.: ракета-носій «Восток» вивела на траєкторію польоту до Місяця радянську автоматичну міжпланетну станцію «Луна-1», що пройшла на відстані 6 000 км від поверхні Місяця й вийшла на геліоцентричну орбіту. Вона стала першим у світі штучним супутником Сонця.

12.09.1959 p.: до Місяця стартувала АМС «Луна-2», що вперше у світі досягла поверхні Місяця.

19.08.1960 p.: було запущено космічний корабель «Восток» із собаками Білкою та Стрілкою на борту, які успішно повернулися на Землю.

12.04.1961 p.: уперше на навколоземну орбіту було виведено космічний корабель «Восток» з космонавтом Ю. О. Гагаріним на борту.

06.08.1961 p.: почався політ космічного корабля «Восток-2» з космонавтом Г. С. Тітовим на борту. Політ тривав 1 добу 1 годину 18 хвилин.

12.10.1964 p.: перший у світі політ багатомісного космічного корабля. Космонавти В. Комаров, К. Феоктистов, Б. Єгоров уперше у світі здійснили політ без скафандрів.

18.03.1965 p.: космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий Космос.

12.11.1965 p.: було виведено на траєкторію польоту до Венери станцію «Венера-2». Вона пролетіла на відстані 24 000 км від Венери.

03.02.1966 p.: автоматична станція «Луна-9» першою у світі здійснила м’яку посадку на поверхні Місяця, після чого передала панорамне зображення поверхні Місяця.

21.07.1969 p.: першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця, став американець Ніл Армстронг (21 липня 1969 p.). Місяць — також єдине небесне тіло, зразки ґрунту якого були доставлені на Землю.

02.12.1971 p.: спускний апарат автоматичної міжпланетної станції «Марс-3» здійснив м’яку посадку на поверхню Марса. За 1,5 хв. після посадки станція почала працювати й передавати на Землю відеосигнал.

Від часу перших космічних польотів ракети, що стартують наразі в космос, значно вдосконалені. Сьогодні на навколоземні орбіти з їх допомогою виводяться й великі космічні станції, і сотні штучних супутників.

Кожен зі штучних супутників — це винесений за межі Землі інструмент пізнання навколишнього світу. Наукові супутники можна назвати своєрідними полігонами для перевірки нових ідей і конструкцій і отримання унікальної інформації, яку жодним іншим способом не добути. У середині 1980-х pp. NASA прийняла програму створення чотирьох астрономічних обсерваторій, розташовуваних у космосі. З певними затримками, але всі чотири телескопи були запущені на орбіту. Першим почав свою роботу «ХАББЛ» (1990), призначений для дослідження Всесвіту у видимому діапазоні довжин хвиль, за ним пішов «КОМПТОН» (1991), що вивчав космічний простір за допомогою гама-променів, третім був «ЧАНДРА» (1999), який використовує рентгенівські промені, а завершив цю велику програму «СПІТЦЕР» (2003), на частку якого припав інфрачервоний діапазон. Усі чотири обсерваторії було названо на честь видатних американських учених.

4. Внесок українських учених у розвиток космонавтики

У розвиток космічних програм був зроблений великий внесок українськими фахівцями. Значний внесок у розробку теорії космічних польотів зробив український учений Ю. В. Кондратюк (А. И. Шаргей).

Народився Ю. В. Кондратюк 21 червня 1897 р. у Полтаві.

У 1929 р. вийшла друком його книга «Завоювання міжпланетних просторів», у якій учений розробив теорію проміжних станцій (ракетних баз) у вигляді супутників планет, розрахував траєкторії економічного зльоту із Землі, уперше запропонував використати як пальне для ракетних двигунів деякі метали, наприклад, магній, літій, алюміній та ін.; розробив перший варіант експедиції на Місяць через навколомісячну орбіту.

Розрахунки Юрія Кондратюка були використані американцями для створення місячної програми й висадки на Місяці, запропонована вченим траєкторія польоту названа «трасою Кондратюка».

Юрій Кондратюк загинув смертю хоробрих під час війни.

За своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Він перший, хто запропонував творити станцію — супутник Місяця. Саме його ідеєю скористалися для здійснення польотів перших астронавтів на місяць американці. На космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили йому пам’ятник. Можливо, коли-небудь це зроблять і в Україні. А поки що ім’ям Ю. Кондратюка названі траса, якою перша людина летіла для висадки на Місяці, і кратер на зворотному боці Місяця.

Становлення космічної галузі в Україні почалося ще в 1937 р. зі створення в Харківському авіаційному інституті реактивної групи під керівництвом Г. Проскури. Було здійснено запуск великої стратосферної ракети.

У 1951 р. рішенням уряду було ухвалено створити в Дніпропетровську завод для складання ракет. У 1954 р. на території заводу було організовано Конструкторське бюро, головним конструктором якого призначили М. К. Янгеля.

Українські підприємства «Комунар», «Арсенал», «Моноліт», Євпаторійський космічний центр брали участь у підготовці запуску першого штучного супутника Землі.

З початку 1960-х pp. підприємства України почали розробляти системи керування, бортову автоматику та інші системи й прилади для космічних об’єктів і комплексів.

У 1992 р. було створене Національне космічне агентство України. За два роки була прийнята Державна космічна програма України на 1993-1997 pp. Державне конструкторське бюро «Південне» разом з партнерами із СІЛА, Росії й Норвегії створили ракетно-космічний комплекс «Морський старт» і ракетний комплекс «Дніпро» на базі міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 («Сатана», за класифікацією НАТО).

У рамках розвитку міжнародного співробітництва в листопаді 1997 р. було здійснено політ першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка в складі екіпажа американського космічного корабля «Колумбія».

У 2001 р. було завершено шість пусків українських ракет-носіїв: «Зеніт-2», «Зеніт-3SL», «Циклон-2», «Циклон-3».

Виведено на орбіти 15 космічних апаратів, одним із яких був україно-російський космічний апарат «АУОС-СМ-КФ», призначений для реалізації програми дослідження сонячної активності в межах спільного україно-російського проекту «КОРОНАС».

Запитання до учнів під час викладу нового матеріалу

1. Чому супутники, обертаючись навколо Землі під дією сили тяжіння, не падають на Землю?

2. Що необхідно зробити з фізичним тілом, щоб воно перетворилося на штучний супутник Землі?

3. Як рухається супутник, що має першу космічну швидкість? другу космічну швидкість?

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1). Тренуємося розв’язувати задачі

1. Чи може супутник обертатися навколо Землі коловою орбітою зі швидкістю 1 км/с? За якої умови це можливо?

2. Чи може супутник обертатися навколо Землі коловою орбітою, здійснюючи 30 обертів на добу? (Відповідь: ні, тому що для цього радіус орбіти має бути меншим за радіус Землі).

3. Оцініть масу Сонця, коли відстань між Сонцем і Землею дорівнює 150 млн. км. Земля рухається навколо Сонця зі швидкістю 30 км/с.

4. На якій висоті над поверхнею Землі сила тяжіння зменшується на 10 %?

1. Яка сила надає супутнику доцентрового прискорення під час його руху навколо Землі?

2. Як має бути спрямована швидкість тіла в момент його виходу на орбіту, щоб воно стало штучним супутником Землі?

3. Під час руху коловою орбітою супутник рухається з прискоренням вільного падіння. Як би ви у зв’язку з цим відповіли на запитання: падає супутник чи не падає?

✵ Мінімальну швидкість, якої потрібно надати тілу, щоб воно стало штучним супутником Землі, називають першою космічною швидкістю:

✵ Супутник рухається коловою орбітою на висоті h над поверхнею Землі зі швидкістю:

✵ Необхідно зазначити, що швидкість супутника зменшиться залежно від висоти: на високих орбітах вона буде меншою, ніж на низьких.

На якій висоті літають супутники, розрахунок орбіти, швидкість і напрямок руху

Подібно до того, як місця в театрі дозволяютьпо-різному поглянути на уявлення, різні орбіти супутників дають перспективу, кожна з яких має своє призначення. Одні здаються висячими над точкою поверхні, вони забезпечують постійний огляд одного боку Землі, в той час як інші кружляють навколо нашої планети, за день пролітаючи над безліччю місць.

типи орбіт

На якій висоті літають супутники? Розрізняють 3 типи навколоземних орбіт: високі, середні і низькі. На високій, найбільш віддаленої від поверхні, як правило, знаходяться багато погодні і деякі супутники зв’язку. Сателіти, що обертаються на середньої навколоземній орбіті, включають навігаційні та спеціальні, призначені для моніторингу конкретного регіону. Більшість наукових космічних апаратів, в тому числі флот системи спостереження за поверхнею Землі НАСА, знаходиться на низькій орбіті.

Від того, на якій висоті літають супутники, залежитьшвидкість їх руху. У міру наближення до Землі гравітація стає все сильніше, і рух прискорюється. Наприклад, супутнику НАСА Aqua потрібно близько 99 хвилин, щоб облетіти навколо нашої планети на висоті близько 705 км, а метеорологічного апарату, віддаленого на 35 786 км від поверхні, для цього буде потрібно 23 години, 56 хвилин і 4 секунди. На відстані 384 403 км від центру Землі Місяць завершує один оборот за 28 днів.

аеродинамічний парадокс

Зміна висоти супутника також змінює йогошвидкість руху по орбіті. Тут спостерігається парадокс. Якщо оператор супутника хоче підвищити його швидкість, він не може просто запустити двигуни для прискорення. Це збільшить орбіту (і висоту), що призведе до зменшення швидкості. Замість цього слід запустити двигуни в напрямку, протилежному напрямку руху супутника, т. Е. Зробити дію, яке на Землі б уповільнило рухомий транспортний засіб. Така дія перемістить його нижче, що дозволить збільшити швидкість.

характеристики орбіт

На додаток до висоти, шлях руху супутникахарактеризується ексцентриситетом і нахилом. Перший відноситься до форми орбіти. Супутник з низьким ексцентриситетом рухається по траєкторії, близькій до кругової. Ексцентрична орбіта має форму еліпса. Відстань від космічного апарату до Землі залежить від його положення.

Нахил – це кут орбіти по відношенню доекватору. Супутник, який обертається безпосередньо над екватором, має нульовий нахил. Якщо космічний апарат проходить над північним і південним полюсами (географічними, а не магнітними), його нахил складає 90 °.

Всі разом – висота, ексцентриситет і нахил – визначають рух сателіта і то, як з його точки зору буде виглядати Земля.

висока навколоземну

Коли супутник досягає рівно 42164 км від центруЗемлі (близько 36 тис. Км від поверхні), він входить в зону, де його орбіта відповідає обертанню нашої планети. Оскільки апарат рухається з тією ж швидкістю, що і Земля, т. Е. Його період обертання дорівнює 24 год, здається, що він залишається на місці над єдиною довготою, хоча і може дрейфувати з півночі на південь. Ця спеціальний високий орбіта називається геосинхронной.

Супутник рухається по круговій орбіті прямо над екватором (ексцентриситет і нахил дорівнюють нулю) і відносно Землі стоїть на місці. Він завжди розташований над однією і тією ж точкою на її поверхні.

Геостаціонарна орбіта надзвичайно цінна длямоніторингу погоди, так як супутники на ній забезпечують постійний огляд одного і того ж ділянки поверхні. Кожні кілька хвилин метеорологічні апарати, такі як GOES, надають інформацію про хмарах, водяній парі та вітрах, і цей постійний потік інформації є основою для моніторингу і прогнозування погоди.

Крім того, геостаціонарні апарати можуть бутикорисні для комунікації (телефонії, телебачення, радіо). Супутники GOES забезпечують роботу пошуково-рятувального радіомаяка, використовуваного для допомоги в пошуку кораблів і літаків, що зазнають лиха.

Нарешті, багато високоорбітальних сателіти Землі займаються моніторингом сонячної активності і відстежують рівні магнітного поля і радіації.

Обчислення висоти ДСО

На супутник діє доцентрова сила F_ц= (M₁v 2 ) / R і сила тяжіння F_т= (GM₁M₂) / R 2 . Так як ці сили однакові, можна зрівняти праві частини і скоротити їх на масу M₁. В результаті вийде рівність v 2 = (GM 2 ) / R. Звідси швидкість руху v = ((GM₂) / R) 1/2

Так як геостаціонарна орбіта являє собою коло довжиною 2πr, орбітальна швидкість дорівнює v = 2πR / T.

Так як T = 8,64×10 4 с, G = 6,673×10 -11 Н · м 2 / кг 2 , M = 5,98×10 24 кг, то R = 4,23×10 7 м. Якщо відняти від R радіус Землі, рівний 6,38×10 6 м, можна дізнатися, на якій висоті літають супутники, що висять над однією точкою поверхні – 3,59×10 7 м.

точки Лагранжа

Іншими чудовими орбітами є точкиЛагранжа, де сила тяжіння Землі компенсується силою тяжіння Сонця. Все, що там знаходиться, в рівній мірі притягується до цих небесних тіл і обертається з нашою планетою навколо світила.

З п’яти точок Лагранжа в системі Сонце-Землятільки дві останніх, званих L4 і L5, є стабільними. В інших супутник подібний м’ячу, балансуючого на вершині крутого пагорба: будь-яка незначна обурення буде виштовхувати його. Щоб залишатися в збалансованому стані, космічні апарати тут потребують постійному коригуванню. В останніх двох точках Лагранжа супутники уподібнюються кулі в кулі: навіть після сильного обурення вони повернуться назад.

L1 розташована між Землею і Сонцем, дозволяєсателітам, які перебувають в ній, мати постійний огляд нашого світила. Сонячна обсерваторія SOHO, супутник НАСА і Європейського космічного агентства стежать за Сонцем з першої точки Лагранжа, в 1,5 млн км від нашої планети.

L2 розташована на тій же відстані від Землі, алезнаходиться позаду неї. Супутникам в цьому місці потрібно тільки один тепловий екран, щоб захиститися від світла і тепла Сонця. Це гарне місце для космічних телескопів, використовуваних для вивчення природи Всесвіту шляхом спостереження фону мікрохвильового випромінювання.

Третя точка Лагранжа розташована навпроти Земліз іншого боку Сонця, так що світило завжди знаходиться між ним і нашою планетою. Супутник в цьому положенні не буде мати можливість спілкуватися з Землею.

Надзвичайно стабільні четверта і п’ята точки Лагранжа в орбітальній траєкторії нашої планети в 60 ° попереду і позаду Землі.

Середня навколоземну орбіту

Перебуваючи ближче до Землі, супутники рухаються швидше. Розрізняють дві середні навколоземні орбіти: полусінхронную і «Блискавку».

На якій висоті літають супутники, що знаходяться наполусінхронной орбіті? Вона майже кругла (низький ексцентриситет) і віддалена на відстань 26560 км від центру Землі (близько 20200 км над поверхнею). Сателіт на цій висоті здійснює повний оборот за 12 год. У міру його руху Земля обертається під ним. За 24 год він перетинає 2 однакові точки на екваторі. Ця орбіта послідовна і вельми передбачувана. Використовується системою глобального позиціонування GPS.

Орбіта “Блискавка” (нахил 63,4 °) використовуєтьсядля спостереження в високих широтах. Геостаціонарні супутники прив’язані до екватора, тому вони не підходять для далеких північних або південних регіонів. Ця орбіта досить ексцентрична: космічний апарат рухається по витягнутому еліпсу з Землею, розташованої близько до одного краю. Так як супутник прискорюється під дією сили тяжіння, він рухається дуже швидко, коли знаходиться близько до нашої планети. При видаленні його швидкість сповільнюється, тому він більше часу проводить на вершині орбіти в найдальшому від Землі краю, відстань до якого може досягати 40 тис. Км. Період обертання становить 12 год, але близько двох третин цього часу супутник проводить над однією півкулею. Подібно полусінхронной орбіті сателіт проходить по одному і тому ж шляху через кожні 24 год. Використовується для зв’язку на крайній півночі чи півдні.

низька навколоземну

Більшість наукових супутників, багатометеорологічні та космічна станція знаходяться на майже круговій низькій навколоземній орбіті. Їх нахил залежить від того, моніторингом чого вони займаються. TRMM був запущений для моніторингу опадів в тропіках, тому має відносно низький нахил (35 °), залишаючись поблизу екватора.

Багато з супутників системи спостереження НАСА маютьмайже полярну високонаклонную орбіту. Космічний апарат рухається навколо Землі від полюса до полюса з періодом 99 хв. Половину часу він проходить над денною стороною нашої планети, а на полюсі переходить на нічну.

У міру руху супутника під ним обертається Земля. На той час, коли апарат переходить на освітлену ділянку, він знаходиться над областю, прилеглої до зони проходження своєї останньої орбіти. За 24-годинний період полярні супутники покривають більшу частину Землі двічі: один раз вдень і один раз вночі.

Сонячно-синхронна орбіта

Подібно до того як геосинхронной супутники повинніперебувати над екватором, що дозволяє їм залишатися над однією точкою, полярно-орбітальні мають здатність залишатися в одному часі. Їх орбіта є сонячно-синхронній – при перетині космічним апаратом екватора місцевий сонячний час завжди одне і те ж. Наприклад, супутник Terra перетинає його над Бразилією завжди о 10:30 ранку. Наступне перетин через 99 хв над Еквадором або Колумбією відбувається також о 10:30 за місцевим часом.

Сонячно-синхронна орбіта необхідна для науки,так як дозволяє зберігати кут падіння сонячного світла на поверхню Землі, хоча він буде змінюватися в залежності від сезону. Така сталість означає, що вчені можуть порівнювати зображення нашої планети одного пори року протягом декількох років, не турбуючись про занадто великих перегонах в освітленні, які можуть створити ілюзію змін. Без сонячно-синхронній орбіти було б складно відстежувати їх з плином часу і збирати інформацію, необхідну для вивчення змін клімату.

Шлях супутника тут дуже обмежений. Якщо він знаходиться на висоті 100 км, орбіта повинна мати нахил 96 °. Будь-яке відхилення буде неприпустимим. Оскільки опір атмосфери і сила тяжіння Сонця і Місяця змінюють орбіту апарату, її необхідно регулярно коригувати.

Виведення на орбіту: запуск

Запуск супутника вимагає енергії, кількістьякої залежить від розташування місця старту, висоти і нахилу майбутньої траєкторії його руху. Щоб дістатися до віддаленої орбіти, потрібно затратити більше енергії. Супутники зі значним нахилом (наприклад, полярні) більш енерговитратних, ніж ті, які кружляють над екватором. Виведенню на орбіту з низьким нахилом допомагає обертання Землі. Міжнародна космічна станція рухається під кутом 51,6397 °. Це необхідно для того, щоб космічним човників і російським ракетам було легше дістатися до неї. Висота МКС – 337-430 км. Полярні супутники, з іншого боку, від імпульсу Землі допомоги не отримують, тому їм потрібно більше енергії, щоб піднятися на таку ж відстань.

коригування

Після запуску супутника необхідно докластизусилля, щоб утримати його на певній орбіті. Оскільки Земля не є ідеальною сферою, її гравітація в деяких місцях сильніше. Ця нерівномірність, поряд з притяганням Сонця, Місяця і Юпітера (наймасивнішою планети Сонячної системи), змінює нахил орбіти. Протягом усього свого терміну служби становище супутників GOES коректувалося три або чотири рази. Низькоорбітальні апарати НАСА повинні регулювати свій нахил щорічно.

Крім того, на навколоземні супутники надаєвплив атмосфера. Самі верхні шари, хоча і досить зріджені, надають досить сильний опір, щоб притягати їх ближче до Землі. Дія сили тяжіння призводить до прискорення супутників. Згодом вони згорають, по спіралі опускаючись все нижче і швидше в атмосферу, або падають на Землю.

Атмосферний опір сильніше, коли Сонцеактивно. Так само, як повітря в повітряній кулі розширюється і піднімається при нагріванні, атмосфера піднімається і розширюється, коли Сонце дає їй додаткову енергію. Розріджені шари атмосфери піднімаються, а їх місце займають більш щільні. Тому супутники на орбіті Землі повинні змінювати своє положення приблизно чотири рази на рік, щоб компенсувати опір атмосфери. Коли сонячна активність максимальна, положення апарату доводиться коригувати кожні 2-3 тижні.

Космічне сміття

Третя причина, яка змушує змінювати орбіту -космічне сміття. Один з комунікаційних супутників Iridium зіткнувся з не функціонує російським космічним апаратом. Вони розбилися, утворивши хмару сміття, що складається з більш ніж 2500 частин. Кожен елемент був доданий в базу даних, яка сьогодні налічує понад 18000 об’єктів техногенного походження.

НАСА ретельно відстежує всі, що може виявитися на шляху супутників, т. К. Через космічне сміття вже кілька разів доводилося міняти орбіти.

Інженери центру управління польотами відстежуютьстановище космічного сміття і сателітів, які можуть перешкодити руху і в міру необхідності ретельно планують маневри ухилення. Ця ж команда планує і виконує маневри по регулюванню нахилу і висоти супутника.