Мешканці “Дна”

Твір по п’єсі М. Горького “На дні”. П’єса Горького “На дні” була написана у 1902 році для трупи Московського Художнього загальнодоступного театру. Письменник довгий час не міг підібрати точної назви. Спочатку вона називалася “Нічліжка”, потім “Без сонця” і, нарешті, “На дні”. У самій назві вже закладений певний зміст. Люди, які потрапили на дно, вже ніколи не піднімуться до світла, до нового життя. Тема “принижених і ображених” не нова у російській літературі. Згадаємо героїв Достоєвського, яким теж “вже

нікуди більше йти”. Багато подібних рис можна знайти у героїв Достоєвського і Горького: це тій же світ п’яниць, злодіїв, повій і сутенерів. Тільки Горьким він показаний ще більш страшно і реалістично. У п’єсі Горького глядачі вперше побачили світ знедолених. Такої суворої, нещадної правди про життя соціальних низів, про їхню безпросвітну долю світова драматургія ще не знала. Під зводами костилєвської нічліжки виявилися люди з різними характерами, індивідуальними рисами і різним соціальним станом.

Тут і робітник Кліщ, що мріє про чесну працю, і злодій Попіл, що жадає правильного життя, і Актор, весь

поглинений спогадами про свою колишню славу, і Настя, що жагуче рветься до великого кохання. Всі вони гідні кращої долі. Тим трагічніше їх стан. Люди, що живуть у підвалі, схожому на печеру, – трагічні жертви виродливих і жорстоких порядків, при яких людина перестає бути людиною і приречена животіти. Горький не дає докладного викладу біографій героїв п’єси, але і ті деякі риси, які він відтворює, точно розкривають задум автора. Небагатьма словами зображений трагізм життєвої долі Ганни. “Не пам’ятаю, коли я сита була, – говорить вона. – Над кожним шматком хліба тряслася… Все життя своє тремтіла… Мучилася… як би більше іншого не з’їсти… Все життя у дранті ходила… усе моє нещасне життя…”. Робочий Кліщ говорить про безвихідну свою долю: “Роботи немає… сили немає… От – правда! Пристановища, пристановища немає! Вмирати треба… От правда!”. Мешканці “дна” викинуті з життя в силу умов, що панують у суспільстві. Людина надана самій собі. Якщо вона спіткнулася, вибилася з колії, їй загрожує “дно”, неминуча моральна, а нерідко і фізична загибель. Гине Ганна, покінчив із собою Актор, та і інші виснажені, знівечені життям до межі. І навіть тут, у цьому страшному світі знедолених, продовжують діяти вовчі закони “дна”. Викликає відразу фігура власника нічліжки Костилєва, одного з “хазяїв життя”, що готовий навіть зі своїх нещасних і знедолених постояльців вичавити останню копійку. Настільки ж огидна і його аморальна дружина Василіса. Страшна доля мешканців нічліжки стає особливо очевидною, якщо зіставити її з тим, до чого покликана людина. Під темними і похмурими зводами нічліжного будинку, серед жалюгідних і покалічених, нещасних і бездомних бурлак звучать урочистим гімном слова про людину, про її покликання, про її силу і красу:

“Людина – от правда! Усе – у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все таке інше – справа її рук і її мозку! Людина! Це чудово! Це звучить гордо!”.

Горді слова про те, якою повинна бути і якою може бути людина, ще різкіше відтіняють ту картину дійсного стану людини, що малює письменник. І цей контраст набуває особливого сенсу. Полум’яний монолог Сатина про людину звучить трохи неприродно в атмосфері непроглядної тьми, особливо після того, як пішов Лука, повісився Актор, посаджений у в’язницю Васько Попіл. Це почував сам письменник і пояснював це тим, що в п’єсі повинен бути резонер (виразник думок автора), але героїв, яких зобразили Горький, важко назвати виразниками ідей взагалі. Тому і вкладає свої думки Горький у вуста Сатину, самого волелюбного і справедливого персонажа.

Схожі твори:

1. Білгородська міцність і її мешканці (по повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”) Ми знайомимося з комендантом міцності Іваном Кузмичом Мироновим і його дружиною. Це люди колишні, що багато побачили за своє довге життя й що зуміли пронести через перипетії долі почуття любові й поваги друг до друга, вірність своєму боргу. У побуті вони прості, добрі й турботливі. Однак у критичних ситуаціях проявляються.
2. Місто Калинов і його мешканці в п’єсі А. Н. Островського “Гроза” 1. Загальна характеристика місця дії. 2. Калиновская “еліта”. 3. Залежність людей від самодурів 4. “Вільні пташинки” Калинова. “Жорстокі вдачі, пан, у нашім місті, жорстокі! ” – так А. Н. Островський характеризує місце дії п’єси вустами одного з персонажів, спостережливого й дотепного винахідника-самоучки Кулигина. Примітно, що п’єса починається зі сцени, у.
3. Образи “хазяїв життя” у п’єсі М. Горького “На дні” П’єса Горького “На дні” була написана в 1902 році для трупи Московський Художній загальдоступ-ного театру. Горький довгий час не міг підібрати точної назви п’єсі. Спочатку вона називалася “Нічліжка”, потім “Без сонця” і, нарешті, “На дні”. У самій назві вже закладений величезний зміст. Люди, які потрапили на дно, уже ніколи не.
4. Сила духа – прагнення до світла Твір по п’єсі М. Горького “На дні”. Відкрити людині глибини її душі – цього домагається в тім або іншому ступені кожний письменник. Одна з основних, може бути, і головних цілей мистецтва є розкриття цієї таємниці. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили.
5. Головна проблематика п’єси М. Горького “На дні”. Суть суперечки Луки й Сатину 1. Історія появи п’єси М. Горького “На дні”. 2. Новаторство п’єси. 3. Загальна характеристика мешканців нічліжки. 4. Позиція Луки. 5. Протиставлення ідей двох героїв – Луки й Сатину. Людина – вільна… він за все платить сам:за віру, за невір’я, за любов, за розум. Людина – за все платить сам і.
6. Ідеї гуманізму у п’єсі М. Горького “На дні” П’єса М. Горького “На дні” була написана у 1902 році, у переломний момент для історії Росії. Автор вводить у російську літературу нового героя – люмпена, босяка, але розповідає про нього по-новому. Тема людей “дна” не нова для російської літератури: Гоголь, Достоєвський, Гіляровський зверталися до цієї теми. Сам Горький відзначав, що.
7. Роздуму про людину в п’єсі М. Горького “На дні” В 1902 році М. Горький створює свою другу п’єсу “На дні”. У ній письменник знову звернувся, як і в оповіданнях раннього періоду, до миру знедолених. Але задум драматурга не зводиться до зображення людей “дна”, искалеченних суспільним ладом. П’єса є жагучою й схвильованою суперечкою про людину, про різні шляхи до людського.
8. Образ “дна” у п’єсі М. Горького “На дні” За всіх часів людин прагнув до пізнання свого “я”, мети й сенсу життя. Вічні проблеми людського буття намагалися дозволити Пушкін і Гоголь, Толстой і Достоєвський. М. Горький тут не став виключенням, але в нього зложилося своє розуміння людини і його життєвого призначення. Особливо чітко воно проявляється в п’єсі “На дні”.
9. Сила і слабкість людини у розумінні М. Горького В усі століття людина прагнула до пізнання свого “я”. Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва – розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини її душі, зробити її краще, сильніше – у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями.
10. Опис персонажів: трагічний образ п’єси “На дні&amp П’єса Горького “На дні” була написана в 1902 році для трупи Московського Художнього загальнодоступного театру. Гіркий довгий час не міг підібрати точної назви п’єсі. Спочатку вона називалася “Нічліжка”, потім – “Без сонця”, і, нарешті, – “На дні”. У самій назві вже закладений величезний зміст. Люди, які потрапили на дно, уже.
11. Лука і Сатин в драмі Горького “На дні” Перша проблема п’єси – філософський спір про правду. Друга – що краще для мешканців нічліжки? 1) Брехня на спасіння Луки. 2) Правда Сатіна. Третя – брехня-якір, який тримає людей на “дні”. У п’єсі “На дні”. Горький показує людей, зломлених життям, приречених на загибель. Герої, їхній внутрішній світ розкривається не з.
12. Соціально-філософський конфлікт – основа п’єси М. Горького “На дні” 1. Реалізм п’єси “На дні”. 2. Герої добутку. 3. Відношення автора до мешканців “дна”. П’єса М. Горького “На дні” – яскравий приклад реалістичного добутку Письменник уже відмовляється від романтичних тенденцій, які були властиві його творчості. Реалістичний початок залучає письменника, він багато уваги приділяє соціально-філософським конфліктам. Самого Горького можна назвати одним.
13. Проблема гуманізму у п’єсі М. Горького “На дні” Однією з основних тем Творчості Максима Горького стала тема прагнення до нового життя, до свободи людини. П’єса Горького “На дні” – не виключення. “Воля – от її духовна сутність”, сказав про цей драматичний добуток К. С. Станіславський, що поставив п’єсу на сцені МХАТА. П’єса “На дні” не випадково стала поміченим.
14. Образ Луки й проблема істини й жалю в п’єсі М. Горького “На дні” Максим Горький пише свою п’єсу “На дні” в 1902. Це час, коли людське життя знецінюється, коли процвітають босяки й бідняки, що втратили віру в себе й влюдей. Герої драми – жителі костилевской нічліжки, спившиеся, що втратили надію люди, які виявилися на “дні” життя. Живучи в одному місці, вони не хочуть.
15. Твір за п’єсою М. Горького “На дні” У всі віки людина прагнула до пізнання свого “я”. Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва – розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини його душі, зробити його краще, сильніше – у тій чи іншій мірі цього добивається кожен письменник. Особливо це властиво російській літературі з її глибинними морально-філософськими корінням.
16. “Освічений – той, хто розуміє зміст свого життя”. (Л. Н. Толстой). По п’єсі М. Горького “На дні” 1. Творчість Горького. 2. Мешканці “дна”. 3. Питання про зміст життя Питання про сенс життя завжди був дуже важливий для духовного розвитку людей. Розуміння сенсу життя властиво далеко не кожному. Тільки деякі люди можуть у суєті повсякденності знайти й зрозуміти головні складові життя. Свій твір я б хотів присвятити творчості.
17. Що може людина (за ранніми оповіданнями М. Горького) МАКСИМ ГОРЬКИЙ ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ МАКСИМ ГОРЬКИЙ Що може людина (за ранніми оповіданнями М. Горького) Ранні твори М. Горького розкривають основи світогляду молодого письменника, його філософської думки, його розуміння людини і людських рис характеру. “Макар Чудра” і “Старуха Ізергіль” – яскравий приклад того, що приваблювало Горького в людині, які риси характеру.
18. Яку роль у п’єсі На дні грає історія любові Васька Попелу? Дуже часто сюжет драматургічного добутку будується на любовній історії (“Русалка” О. С. Пушкіна, “Гроза” і “Безприданниця” А. Н. Островського, “Іванов” А. П. Чехова й т. д.), тому що в любові герої можуть яскраво й цікаво виявити свої характери, переконання й т. п. Любовна сюжетна лінія є й у п’єсі “На.
19. Суперечка про людину в п’єсі М. Горького “На дні” П’єса М. Горького “На дні” написана в 1902 році. Вона мала колосальний успіх і була поставлена на сценах не тільки російських, але і європейських театрів. Інтерес до неї пояснюється в першу чергу тим, що письменник вірогідно й докладно зобразив життя людей “дна”. Колись на сторінках російської класики міркували про життя.
20. Твір по романі Горького “На Дні” В історії російської культури чимало імен, відомих усьому світу. Серед них гідне місце займає ім’я М. Горького. Як художник, він збагатив світову літературу новими темами, сюжетами, конфліктами й образами. Серед творів Горького п’єса “На дні” займає особливе місце. Письменник показав у ній життя ізгоїв, людей, що розірвали зв’язки із суспільством.

Горький м. – Загальнолюдські цінності в п`єсі м. гіркого на дні.

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Одним з кращих творів Горького є п’єса “На дні”. Вона соціально-філософського жанру і спрямована до загальнолюдських цінностей. Горький вперше порушив питання про людей “дна”, як про пряме доказі злочину, скоєного над людиною.
Всі люди народжуються вільними і рівноправними. Вони повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства. У п’єсі “На дні” автор показує нам нелюдяність соціальних відносин. У звичайної побутової ситуації він втілив складні життєві проблеми.
Автор показує нам ту атмосферу, в якій знаходяться бідні люди. Жахлива бідність приводить у принизливе становище. Природно, що мешканці “дна” хочуть вибратися із цього становища, не хочуть принижувати свою людську гідність. Вони протестують проти жорстокого життя.
Все це безпосередньо залежить від соціальних умов, від панує нерівності. Держава не давало можливості людям піднятися з цього “дна”, не брало в суспільство бідних людей. Горький показує безправ’я низів.
Кожна людина протистоїть багатьом негативним впливам. Мешканці “дна” мріють про краще життя і не бути приниженими і ображеними. Вони вірять у диво і борються з несправедливістю. Деякі з них від безвиході кидають боротьбу і живуть так, як жили раніше, або закінчують життя самогубством. У цих людей закінчується надія добре жити, піти з “дна”. Вони не вірять, що настане час, коли не буде беззаконня і всі люди будуть рівні між собою.
Громадська життя складне і багатогранне. Вона знаходиться у зміні. Темпи і масштаби цих змін можуть бути різними.
Суспільство влаштоване ненормально, і так не може тривати вічно. Думки про наближення першої російської революції народжувалися серед мешканців “дна”.
Горький повстає проти пасивного погляду на життя, зручного для тих, хто сам не страждає. Він наважився сказати своїм сучасникам і нащадкам жорстоку правду. Тривожна дума про майбутнє Росії і про долі людства ніколи не залишала Горького.

Твори художньої літератури, які зачіпають вічні питання, зазвичай мають велику популярність і довге життя, так як саме вічне завжди знаходить відгук у людських серцях. Саме таким твором є п’єса М. Горького “На дні”.
Найбільш яскраво у п’єсі виражена проблема гуманізму. А гуманізм – це любов до людини, бажання йому допомогти. Лука, один з головних героїв твору, допомагає нещасним людям, втішаючи їх і подаючи надію на краще, сам будучи далеко не з щасливих.
Він наглядає за Анною, виводить її на вулицю. Вчасно застерігає Попелу від вбивства Костильова і від інших необачних кроків, радить йому і Наташі піти з дому Костильова, попереджаючи, що справа може скінчитися погано. Актора хоче поставити на шлях до нового життя і вмовляє його кинути пити. Лука володіє рідкісним даром співчуття та співучасті, а це і зараз рідкість в людському спілкуванні. Хто ж такі жителі нічліжки? Це знедолені істоти, що опинилися біля останньої межі. Але здивування викликає те, що вони намагаються залишитися людьми і не втратити людську подобу. Їхні зусилля не марні, вони надають досить сильний опір Костильова і Василини, серед них зростає почуття солідарності. Зрештою Бубнов і Кліщ проявляють співчуття до своїх товаришів по нещастю, навіть у Бароне по відношенню до Насті прокинулося щось подібне на людське участь.
Костильов убитий. Вбито випадково. Це не самосуд, не розправа над старим, а бійка, в якій винен сам же Костильов. Але босяки не розбіглися, а залишилися в заїзді, і готові дати свідчення виправдувальні свідчення в суді. Це говорить про те, що в них залишилося почуття справедливості і співчуття до інших, більш-менш близькою людям.
Після смерті Костильова зник сам тільки Лука. За це його вважають свого роду зрадником. Так, тут він вчинив не найкращим чином, але згадаємо, що ще до бійки він збирався піти з ноч лежання і сказав про це Бубнова. Та до того ж він нічим не міг допомогти попелу: показання свідків безпаспортних бродяг суд до уваги не брав. Так що його явка до суду була непотрібною для Попелу і безрозсуднішої для нього самого. Думаю, що за цей вчинок Луку не можна звинувачувати у зраді, але й не можна сказати, що він герой. Але з них досить того, що в нелюдських умовах вони залишаються людьми. Виникає інше питання: чи не з’явився Лука причиною смерті Актора? Думаю, що ні. Адже Лука прагнув допомогти Акторові, але своїми історіями загострив біль людини, пробудив у ньому почуття власної гідності. Актор, якого ніхто в нічліжці не сприймав всерйоз, не бажає жити так і віддає перевагу смерті.
До зустрічі з Лукою Попіл дивився на себе, як на кінцевим людини, злодія і сина злодія. Лука розпалив у ньому тугу за цією, чистою і чесною життя. І по самому розвитку характеру видно, що Васька Попіл рветься з “дна життя”. Заважають Костильова .
Повернувшись до своєї думки, я зроблю висновок, що Лука не тільки тішить і бреше. Він щиро співчуває людям, будить у них людські почуття. “Що таке правда? Людина – ось правда! Він (Лука) розумів це . “- укладає Сатин. Думаю, що з ним не можна не погодитися.
Панове! Якщо до правди святої
Світ дорогу знайти не зуміє –
Честь безумцю, який навіє
Людству сон золотий!
Чи не в цьому полягає сенс головного уроку, даного нам твором Горького, уроку людяності, гуманізму?

Є брехня, на якій люди, як на світлих крилах, піднімаються до неба; є істина, холодна, гірка, у якій . мирські вчені дуже досвідчені і точні, але яка приковує людину до землі свинцевими ланцюгами.
Ч. Діккенс
П’єса М. Горького “На дні” була написана в 1902 році. У самій назві твору закладено величезний сенс. Люди, які потрапили “на дно”, вже ніколи не піднімуться до світла, до іншого життя. Вперше глядачі побачили реальне життя знедолених суспільством людей.
З перших сторінок кидається в очі гнітюча обстановка злиденне життя: голод, бруд, хвороби, пияцтво, озлоблення. Кожен мешканець нічліжки замкнутий у своєму горі. Кожного героя хвилює одна проблема – як досягти щастя. Здавалося б, шлях до нього дуже простий: чесна трудове життя, гуманне поводження і віра. Якщо уважно придивитися до героїв п’єси, то побачимо, що у багатьох з них саме такі спонукання. Хіба не працею своїм хоче домогтися успіху Кліщ? Не до любові чи, чистою і піднесеної, тягнеться Настя? Не до Бога чи звернений погляд Анни? Віра – ось що тільки й залишилося у них в житті. “У нас немає імені! Навіть собаки мають клички, а ми ні! “- З гірким почуттям вигукує Актор. У цих людей відібрали все, але не змогли забрати віри в краще.
Є в драмі й інший тип характерів. Чимось близькі один одному Бубнов, Сатин, Барон. Вони змирилися зі своїм становищем і навіть кепкують над мешканцями нічліжки, але в той же час вірно і глибоко судять про життя і людину.
Положення в п’єсі змінюється з приходом мандрівника Луки. Важкий життєвий досвід мандрівника, безпритульні поневіряння пояснюють основні риси його характеру: інтерес до людей, всепрощення. Він дуже скоро починає розуміти всіх мешканців нічліжки. Оцінки мандрівника точні, дотепні. Лука уважний до бід і страждань Анни, Насті, Наташі, Актора, Кліща, Попелу. Хіба дивно, що до старого тягнуться мешканці костилевского підвалу? Лука здається їм єдиним захисником нещасних.
Є в поглядах Луки і протиріччя. Старий вважає, що можна пристосуватися до життя, не помічати труднощів і власних помилок: “Вона, правда-то, – не завжди по-недузі людині . не завжди правдою душу вилікуєш . “. Кожен, хто повірив Луці, отримав помилкову надію на порятунок. Мандрівник намагається воскресити згаслі надії, і створюється враження, що його наміри благи. Так, Актор збирається шукати міфічний місто, де є лікарня, в якій безкоштовно лікують алкоголіків; Попіл мріє виїхати до Сибіру, ​​де створені “прекрасні” умови для того, щоб вони з Настею могли почати спочатку нове життя; нещасна Ганна намагається перед смертю полюбити загробний світ, а Настя починає вірити, що вона пережила справжню любов. Лише Бубнов, Сатин і Барон ухиляються від порад старого. Коли починається ланцюг трагедій, Лука непомітно зникає, а з ним летять і примарні надії на якісь зміни. У нічліжці ж йде звичне життя: пиячать, лаються, грають в карти, дзвенить інструментами Кліщ, стогне Ганна.
У четвертій дії п’єси, вже без Луки, Наташі, Попелу і Анни, гнітюча безвихідь охоплює нічліжку. Головний герой цієї дії – Сатин. Він говорить, що старий подіяв на нього, як кислота на “стару, брудну монету”. Сатин співчуває людям не менше, ніж Лука, але розуміє, що призначення сильного – не втішати, а викорінювати зло і страждання. Я впевнена, що це одне із самих твердих переконань самого Горького. І Сатин не прощає Луці “брехня з жалю”, так як це неминуче веде до примирення з реальністю. Ми розуміємо, що в Сатин загинули сильна благородна натура і ясний розум.
У самому кінці п’єси кілька людей затягують улюблену пісню: “Сонце сходить і заходить, а в’язниці моєї темно”. Сонце не заглядає в сиру темряву підвалу, який схожий то на печеру, то на могилу. Або на в’язницю. Її не треба стерегти, як у пісні. З неї немає виходу. Але в яких би нелюдських умовах не жили герої, вони все-таки люди, і їхні долі викликають у нас жалість, тому з висловлюваннями Сатіна ми не можемо не погодитися.
П’єса “На дні” проникнута гарячим і пристрасним закликом любити людину, зробити так, щоб слово “людина” звучало гордо. Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли показуємо “милість до« переможених », п’єса Горького” На дні “знаходить інше значення. Це не просто видатне творіння людського розуму, це твір, який знову і знову буде звертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя та справедливості.

Одним з найбільш принципових питань російської літератури є питання про людину, її місце у світі та її справжньої цінності. Проблема гуманізму стає особливо актуальною в кінці XIX – початку XX століття. У цей час історія починає розвиватися таким чином, що справжня цінність людини виявляється втраченою. Більшість російських письменників того часу неодноразово звертаються до теми людини та загальних людських цінностей. Не виняток і Горький.
Творчість Горького відкривається серією романтичних творів, в яких письменник розкриває свої уявлення про ідеальну людину: людину вільному, гордій, людину з великої літери. Мені здається, що мета письменника – показати людині, як прекрасний він може бути.
У п’єсі “На дні” люди дна перш за все втрачають своє ім’я. Всі мешканці нічліжки мали його колись, про це ми дізнаємося зі списку діючих осіб. “Без імені немає людини”, – говорить Актор. Смерть Анни – теж втрата імені. Всі, хто втратив ім’я, – мертві. Для Горького важливо, як ставиться до втрати імені герой, і в тому, що Акторові “прикро втратити ім’я”, – це передбачення його трагічного кінця.
У долях героїв п’єси є щось недомовлене. Васька Попіл – у в’язниці, вирок нам невідомий. Наташа – пропала без вісті. Василина – вивернеться, напевно, але невідомо. Кліщ – живе в нічліжці шість років і навряд чи воскресне на сьомий. У той же час кінець п’єси – примирення “колишнього людини” з долею. З нічліжки пішли Попіл, Актор і Анна, а на їх місце прийшли Кліщ, Ведмідь і Татарин. Як і в усіх творах Горького, в п’єсі “На дні” зростає роль слова. Більшість слів і понять для героїв п’єси однозначні. Приміром, ранок для Ганни – надія ще пожити; для Сатіна – бажання випити; для Наталі – прощання з фатальною любов’ю; для Кліща-початок ще одного безцільного дня. Слово визначає внутрішній світ людини. У Барона є улюблене слово: “Далі!” – Слово людини, все життя якого залишилася в минулому. Він ніби знає вже все і чекає чогось нового, що ніяк не приходить. Актор весь начинений цитатами, він навіть напився “як сорок тисяч п’яниць”. Мовна характеристика героя допомагає глибше зрозуміти його суть, авторське ставлення до нього.
Вважаю, що в п’єсі немає головного героя і вже тим більше героя позитивного. У той же час нікого назвати і негативним героєм. Центр п’єси постійно переміщається: ту увагу приковується до попелу, то до Кліщеві, то до Сатин. Це говорить про те, що Горький не ставить хрест навіть на самих неприємних йому героїв, і всі герої – носії правди, і він оцінює правду кожного, і життя відображається письменником з граничною правдивістю. Всі дійові особи п’єси зовсім не схожі на вільних людей. Вони – найгірші з рабів і найгірші з господарів. Ледачі раби і жорстокі господарі. Невдахи. Вони – ті, хто слабкий душею, і ті, хто живе чужими соками. А про таких Сатин каже, що їм брехня потрібна, що одних вона підтримує, а інші прикриваються нею. “А хто – сам собі господар . хто незалежний і не жере чужого – навіщо тому брехня? “- каже Сатин. Але в п’єсі немає нікого, хто міг би претендувати на те, що він сам собі господар. Незалежний, гордий, страшний Попіл, і той колом обплутаний хитрою Василиною. “Людину не треба втішати жалістю, – далі стверджує Сатин. – Людину краще поважати “. Але що таке для нього людина? “Це не ти, не я, не вони . немає! – Це ти, я, вони, старий, Наполеон, Магомет . В одному! .. Це – величезна! У цьому все початку і кінці . Все в людині, все для людини “.
Виходить, за словами Сатіна, що людину треба поважати не за те, що він величезний і всім відомий, але за те, що він малий ще й не проявив себе, за потенціал, в ньому укладений, за те, що він ще може принести всім нам користь, якщо самі ж люди йому не завадять.
Але фінал п’єси трагічний. Розбуджені Лукою люди неминуче вступають у конфлікт із зовнішнім світом, а життя влаштоване таким чином, що вільним людина в такому світі бути не може. У в’язниці Васька, Наташа зникла безвісти, повісився Актор. До тих пір, поки люди не знайдуть правду, світ приречений.
П’єса “На дні” – необмежений матеріал для дослідження загальнолюдських цінностей.

П’єса М. Горького “На дні” була написана в 1902 році. Ця п’єса була дозволена для постановки тільки Художньому театру. Цензори сподівалися на її провал, але спектакль мав величезний успіх. М. Горький показав нам життя людей, які опустилися “на дно” і вже ніколи не піднімуться до іншого життя.
Горький у своїй п’єсі не дає докладного опису героїв. Мешканці “дна” викинуті з життя в силу умов. Людина наданий сам собі. Всім нудно, нудно зустрічати новий день, всі скаржаться, і всі звикли до цього життя, як ніби на світі не існує нічого іншого, крім цього життя. Якщо краще придивитися до героїв п’єси, то ми можемо побачити, що Кліщ чесною працею хоче домогтися успіху, Настя тягнеться до чистого кохання, Ганна вірить в Бога.
Сатин, Барон і Бубнов змирилися зі своїм становищем у нічліжці. Одночасно вони сперечаються про життя, про правду і про людей. Для Бубнова життя здається нісенітницею, все на землі зайве. Всі народжуються, щоб померти. Сатин вимовляє слова про людину, про його покликання і про його красу: “Людина – ось правда! Всі – в людині, все для людини! Є лише людина, усе ж інше – справа його рук і її мозку! Людина – це чудово! Це звучить гордо! .. ”
Прихід Луки в нічліжку справляє на всіх хороше враження. Він всіх заспокоює, втішає, кожному дарує надію. Лука змушує Актора повірити в те, що є лікарня для алкоголіків, злодію попелу він обіцяє світле життя у Сибіру. Настя починає вірити, що вона пережила справжню любов. Тільки Барон, Бубнов і Сатин не слухають порад старого. Лука зникає тоді, коли починається ланцюг трагедій. І тоді мешканці нічліжки зрозуміли його брехню і жалість по відношенню до них. І знову почалася для них звичне життя: ігри в карти, суперечки, пияцтво, стогони Анни. Обман Луки не підіймав людей, а принижував їх, тому що грунтувався не на вірі в сили людини, а на переконанні, що людина нічого не здатний досягти і його можна тільки шкодувати і втішати ілюзіями.
У IV дії Сатин виголошує промову про гордій людині. І навіть коли Сатин сперечається зі старим, той погоджується з ним: “Треба поважати людину!”.
М. Горький у своїй п’єсі “На дні” закликає любити людину, зробити так, щоб це ім’я звучало гордо. Доля персонажів п’єси свідчить про те, що при суспільному ладі немає виходу для людей, що потрапили на “дно”.

Найбільші письменники XIX століття виступали як прозаїки, драматурги. Творчості М. Горького теж була притаманна багатожанровою. У 1901 році він звернувся до драми і зі своїми першими п’єсами “Міщани” і “На дні” увійшов в історію літератури як драматург-новатор.
Драма М. Горького “На дні” була написана в 1902 році, в переломний момент для Росії. Герої п’єси живуть у нічліжці Костильових. Потрапили “на дно” життя, вони належать до різних верств суспільства, але доля у всіх одна: вони отторжени, відкинуті. Герої впали не тільки матеріально, але й морально. Це люди “без імені”, це люди без майбутнього, це люди, які втратили будь-яку повагу до себе і до навколишнього світу.
З числа нічліжників Горький особливо виділяє дві фігури: Луку-мандрівника і Сатіна. Вони в основному ведуть суперечку про людину, про моральні цінності.
Бродяга Лука розуміє головне. Ці знедолені люди потребують співчуття, розумінні, повазі. Кредо Луки – “Поважати треба будь-якої людини!”. Він – безпаспортний волоцюга – намагається обдарувати жалістю всіх мешканців нічліжки. Вмираючої Ганні він дарує віру в Бога, в рай. “Навіщо ж жити на муку?” – Запитує він її. Він постає перед нами священиком, відпускали гріхи, які приймають молитви, і в той же час “лукавим шахраєм”. Акторові Лука розповідає про “праведну землю”, а потім про чудо-лікарню для алкоголіків. Васьки попелу вселяє надію про можливість почати нове життя разом з Наталкою в Сибіру. Вся ця втішна брехня лише на якийсь час може заспокоїти людину, приглушивши важку реальність. Для проповідника Луки: “. жодна блоха – не погана, всі чорненькі, всі стрибають . ” – так він відгукується про людей. Він усім співчуває, всіх жаліє.
Горький вірив в розум, вважав його “ентузіазмом мудрого”, проте сам жив серцем. Справжній гуманізм, на думку Максима Горького, стверджує високе призначення людини і активно виступає на захист його життєвих прав. Автор переконаний, що слід змусити саму дійсність служити людині. Саме такий зміст високих слів Сатіна: “Людина – ось правда! Все-в людині, все для людини! .. Людина – це чудово! Це звучить гордо . “. Ці слова – протест не тільки проти ладу, всіляко принижує душу людини, а й проти втішною брехні, притупляє відчуття гніву. Усе це – слова розуму. Проте серцем Горький, по-моєму, відчував щось інше. Не просто так адже автор жодного разу не висловився різко проти Луки.
Навіть зараз важко сказати, що б люди хотіли почути: гірку правду чи брехню. Це ні в якому разі не буде брехня з користі, а з жалю до людей, як робив Лука. Але, по-моєму, ми вже втомилися жаліти один одного. Проте різкий поворот, перегляд поглядів, вже усталених у нашій країні, може призвести до згубних наслідків. Недарма п’єса “На дні” закінчується загибеллю Актора.
П’єса “На дні” Максима Горького – не побутова, а соціально-філософська п’єса, в основі якої лежить суперечка про людину, його становище в суспільстві і ставлення до нього.