Павутинка (1917) – Рюноске АКУТАҐАВА 1892-1927 – СВІТОВА НОВЕЛА

Якщо ти народився в хатинці, але маєш мудрість, ти подібний до квітки лотоса, який виростає з бруду.

З японської книжки «Повчання для юнацтва»

Сторінки життя і творчості

Рюноске Акутаґава користується великою пошаною серед японців різного віку, які знаходять у його творах проблеми, пов’‎язані із власним «я»: як поводитися правильно, як досягти гармонії із собою, як зрозуміти себе і як жити в добрі й згоді зі світом. У новелах Р. Акутаґави відображено особливості японського національного характеру — тісний зв’‎язок людини й природи, вірність давнім традиціям і пошуки морального очищення душі. Слава письменника як майстра короткого оповідання та новели давно перетнула кордони Японії.

Рюноске народився 1 березня 1892 р. в Токіо (Японія) в сім’‎ї небагатого торговця молоком, котрий мав невеличкі пасовиська на околиці міста. Коли хлопчику виповнилося десять років, його мати померла, тому Рюноске всиновив брат матері — Мітіакі Акутаґава. У сім’‎ї дядька дбайливо зберігали культурні традиції. Тут захоплювалися давньою поезією, старовинним живописом, дотримувались усталеного ладу, основою якого був голова родини.

У 1913 р. Р. Акутаґава вступив на відділення англійської літератури філологічного факультету Токійського імператорського університету, де почав писати перші твори й разом із друзями видавав журнал «Сінсітьо» («Нова течія»).

У 1915 р. він написав оповідання «Ворота Расьомон», а в 1916 р. — «Ніс», що засвідчили появу нового таланту в японській літературі. Після завершення навчання юнак працював викладачем англійської мови у Воєнно-морській школі, співробітником газети в м. Осака, проте ніколи не припиняв літературної праці.

Найпопулярнішими збірками новел Р. Акутаґави є «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919), «Обертовий ліхтар» (1920), «Нічні квіти» (1921) та ін. Сюжети у творах митця нерідко побудовані на подіях минулого, оскільки письменник уважав, що «душа людини в давнину й душа сучасної людини мають багато спільного». Тому не випадковим є інтерес митця до історії Японії, її культури та релігії.

В Японії імена людей звучать не так, як у європейців. Спочатку там називають прізвище, а потім — ім’‎я. Тож Акутаґава — прізвище класика японської прози, а Рюноске — його ім’‎я.

Письменник був добре обізнаний зі здобутками європейської літератури. У його новелах можна знайти відгомін мотивів і образів М. Гоголя, Ф. Достоєвського, А. Чехова, Л. Толстого, І. Тургенєва (Росія), Г. Флобера, Гі де Мопассана (Франція) та інших митців.

За свого життя Р. Акутаґава зазнав не тільки слави, але й чимало трагічних моментів. Він помер надто рано й несподівано для всіх у віці 35 років. У 1935 р. Кікуті Кан, друг письменника, заснував Премію імені Р. Акутаґави для молодих митців Японії, що залишається однією з найпрестижніших і нині.

Перша зустріч із митцем може стати початком тривалого діалогу з ним протягом життя. Його твори не можна читати швидко й голосно, вони потребують душевного спокою, тривалих роздумів. А ще — занурення у власне «я». Завдяки цим творам ми можемо побачити себе зовсім іншими.

Р. Акутаґава серед друзів 1919 р.

Найдавнішою релігією японців був синтоїзм (синто означає «шлях богів»), яка забезпечує участь японців у традиціях, ритуалах, домашніх обрядах. Основна мета синтоїзму — осмислення й виконання волі предків у сім’‎ї, суспільстві, державі. А в VI ст. в Японії поширився буддизм, який приніс ідею особистої відповідальності людини за власні вчинки. Божество Будда є центральним символом буддизму. Він має різні зображення та інтерпретації, а його вчення спрямоване на духовне вдосконалення людини, на те, щоб вона пізнала саму себе й усвідомила, що «нічого не залишається без відповіді»: якщо ти вчиняєш добре, то на тебе чекає теж добро, а якщо погано, тобі доведеться відповідати перед вищою силою. У буддизмі поширеним є уявлення про нірвану — стан духовного просвітлення, якого має прагнути кожна людина. У широкому смислі Будда розуміється як Просвітлення, Мудрість, Істина і Справедливість. У сучасній Японії синтоїзм і буддизм мирно співіснують.

Першим твором Р. Акутаґави, який з’‎явився українською мовою в 1969 р., було оповідання «Мандарини» в перекладі Івана Дзюба. Він же переклав і новелу «Павутинка» в 1970 р. Цьому видатному перекладачеві належить найбільше перекладів творів митця. Геннадій Турков і Василь Бойко також зверталися до перекладу художніх текстів японського письменника.

Павутинка (1917)

Новела «Павутинка» уперше була надрукована в журналі «Червоний птах», який видавала група японських письменників у 1918-1936 pp.спеціально для дітей з метою розвитку їхньої моралі й талантів. Рюноске Акутаґава прагнув у цьому творі бути зрозумілим дітям і водночас хотів утілити глибокий моральний зміст у довершеній формі.

Коментарі. В Японії явища природи здавна мають прихований зміст. Наприклад, журавлик — символ процвітання, удачі й довголіття; птахи й метелики — символ любовних почуттів і щастя; апельсин — продовження роду; вишня — ніжності й неповторності життя; бамбук — стійкості й мужності. Лотос уважається в Японії священною квіткою, пов’‎язаною з буддизмом. Лотос символізує саме вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й просвітлення. Ця квітка нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого ідеалу. Адже лотос починає зростання на дні озера в бруді й воді. Він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку.

Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя. Та чи кожен може здобути цю перемогу?

І що потрібно для цієї перемоги? Про це варто поміркувати, читаючи новелу «Павутинка».

Цвітіння лотосів у Японії

Одного дня самотній Будда знічев’‎я походжав берегом озера Лотосів. Білосніжні, як перли, квіти на воді зі своїх золотистих тичинок ненастанно ширили навкруги невимовно приємні пахощі. У раю був ранок.

Будда пройшов над островом, потім став і крізь листя лотосів, що вкривали поверхню води, подивився вниз. Під озером було пекло, а тому крізь прозору, як кришталь, товщу води, наче в стереоскопі, ясно прозирала ріка Сандзунокава 1 й Шпиляста гора. Погляд Будди привернув чоловік на ім’‎я Кандата, що разом з іншими грішниками, яких аж кишіло, мучився в пеклі. Той Кандата, великий лиходій, за життя вбивав людей, підпалював їхні оселі й учинив чимало інших злочинів. А добро зробив лише один раз. Якось, мандруючи густим лісом, він побачив, як через стежку повзе павучок. Кандата підняв було вже ногу, готуючись його роздушити, та враз передумав: «Ні, не треба. Хоч воно й мале, але теж, напевне, хоче жити. Тож шкода безпричинно вкорочувати йому віку».

1 Сандзунокава — тут: у буддійській релігії річка, через яку переправляються на той світ душі померлих.

Споглядаючи пекло, Будда згадав, як Кандата врятував життя павукові, й вирішив віддячити йому за добро — при нагоді помогти вибратися з пекла. На щастя, поблизу над зеленим, як малахіт, листям лотосу райський павук плів свою чарівну сріблясту нитку. Будда взяв павутинку й мимо сніжно-білих, як перлина, квітів швидко спустив її далеко-далеко вниз, до самого пекла.

Там, на дні пекла, у Кривавому озері борсався Кандата. Хоч куди глянь, усюди тьма кромішня, і тільки коли-не-коли в тій темряві зблисне вістря Шпилястої гори. Чи може бути щось страхітливіше? Навколо тихо як у могилі, лише іноді чути тихі зітхання грішників — виснажені пекельними муками, вони навіть не можуть плакати вголос. Тож і Кандата, задихаючись у Кривавому озері, звивався, корчився, як жаба перед смертю.

Та якось ненароком він звів очі вгору: з далекого неба над Кривавим озером у пітьмі, немов боячись людського ока, повисла блискуча сріблиста павутинка. Уздрівши пад головою павутинку, Кандата на радощах аж сплеснув у долоні: учепившись за неї, напевне, можна далеко полізти, навіть з пекла вибратися. Якщо все піде на лад, то і в раю можна опинитися. А тоді вже не доведеться страждати на Шпилястій горі й потопати в Кривавому озері.

Отак розмірковуючи, Кандата мерщій учепився обома руками за павутинку й відчайдушно почав дертися вгору. Ясна річ, такому лиходієві, як Кандата, до цього не треба було звикати. Та хоч як він силкувався, а догори піднятися було не легко — рай і пекло віддаляла не одна тисяча рі 1 . Зіп’‎явшись трохи, Кандата втомився й навіть не міг рукою ворухнути. Що ж тут удієш? Вирішивши перепочити, Кандата повис на павутинці й зиркнув униз.

А все-таки його зусилля не пропали марно. Криваве озеро, що в ньому він потопав, за такий короткий час зникло в пітьмі, а страшна своїм тьмяним блиском Шпиляста гора вже опинилася під ногами.

М. Пурін. Ілюстрація до твору Р. Акутаґави «Павутинка». 2011 р.

«Якщо так і далі, то скоро і з пекла, напевне, видобудусь». Обхопивши руками павутинку, Кандата зраділим, як ніколи, голосом прокричав: «Наша взяла! Наша взяла!» Та нараз він схаменувся — слідом за ним, як мурашня, по павутинці вгору п’‎ялася сила-силенна грішників. Спостерігши таке видовище, Кандата, зляканий чи, може, приголомшений, на якусь хвилю розгублено роззявив рота й кліпав очима. Тонка павутинка, що ледве витримувала його одного, напевне ввірветься під тягарем

такої безлічі людей. Якщо вона десь посередині обірветься, то марно він дряпався вгору — однаково полетить сторчака назад у пекло. О, це жахливо! А тим часом тисячі й тисячі грішників видиралися з темряви над Кривавим озером і один за одним піднімалися блискучою павутинкою вгору. Треба негайно щось придумати, інакше павутинка ввірветься. І Кандата щосили закричав: «Гей, грішники! Це моя павутинка. Хто вам дозволив чіплятися за неї? Ану, спускайтеся вниз!»

Але тої ж миті павутинка зненацька розірвалася саме над Кандатою й він, закрутившись дзиґою, швидко зник у темряві. В імлистому просторі, виблискуючи, лише висіла тоненька райська павутинка.

Стоячи на березі озера Лотосів, Будда від початку до кінця стежив за цією сценою. А як Кандата каменем упав у Криваве озеро, обличчя Будди посмутніло й він пішов далі. Мабуть, жалюгідним здався йому Кандата, який намагався тільки сам вилізти з пекла, але був заслужено покараний за своє черстве серце й знову опинився в безодні.

А лотосу до всього байдуже. Його білий, як перлина, цвіт похитував вінчиками коло ніг Будди, а золотисті тичинки сповнювали повітря невимовно приємними пахощами. У раю бралося до полудня.

Осмислюємо прочитане. 1. За що Кандата опинився в пеклі? 2. Чому, на вашу думку, Будда звернув увагу саме на нього? 3. Як Будда вирішив урятувати Кандату? 4. Чи використав, на вашу думку, Кандата свій шанс на порятунок? 5. Назвіть частини твору. Поясніть обрані вами назви. 6. Знайдіть кульмінаційний момент новели. 7. Сформулюйте ідеї твору, спрямовані на вдосконалення людського «я», покращання моралі.

Для обговорення. Чому Кандата не зміг вибратися з пекла?

Творче завдання. 1. Розкрийте символічний зміст образів твору: лотос, ріка Сандзунокава, Шпиляста гора, Криваве озеро, павутинка. 2. Напишіть твір-роздум на тему «Лотос і павутинка для людини».

Роздивіться малюнки сучасного японського художника Мідзуно Пурін за мотивами новели «Павутинка». Які моменти зображено на малюнках? Перекажіть ці епізоди, прокоментуйте їх.

Характерними рисами новелістики Р. Акутаґави є: 1) філософський характер творів (загальнолюдські питання — добро і зло, життя і смерть, справедливість і несправедливість, удосконалення людського «я» тощо); 2) відображення специфіки національного буття — релігії, культури, історії; 3) широта змісту й можливість його тлумачення по-різному; 4) поєднання вигадки та реальності; 5) занурення в глибини людської психології. Основний сюжет у творах митця розгортається в душі особистості. Письменник показує, як внутрішнє «я» переживає глибокий біль і навіть муки в процесі пошуку себе, тому людина і світ у його творчості постають нерідко сумними й трагічними. Новели Р. Акутаґави, у тому числі «Павутинку», можна назвати філософсько-психологічними.

1. Що ви дізналися про життя та творчість Р. Акутаґави? 2. Які важливі питання порушуються в новелі «Павутинка»? 3. Які вади людей засуджуються у творі? 4. Як у новелі втілено одну з провідних ідей буддизму — справедливість? 5. До яких роздумів вас спонукала новела Р. Акутаґави? 6. Які риси японської національної культури знайшли відтворення в новелі?

Акутаґава Рюноске. Павутинка: Вибрані новели / Переклад Івана Дзюба. — Львів, 2006.

Рюноске Акутагава — Павутинка (аналіз, паспорт твору)

Тема. Розповідь про шанс на порятунок з пекла, який Будда дає грішнику і злочинцю.

Ідея. Утвердження думки про те, що кожна людина буде справедливо нагороджена або покарана за свої вчинки, бо справедливість завжди перемагає; заклик думати не лише про себе, але й про інших, допомагати людям і нікого не кривдити.

Проблеми. Життєвий вибір; сенс життя; милосердя; гуманізм; справедливість; наслідки вчинків; протистояння добра і зла; самолюбство.

Композиція і сюжет твору

Сюжет новели напружений, читач знаходиться у постійному напруженні, фінал несподіваний. Події відбуваються у потойбічному світі. Зранку Будда прогулювався по раю і помітив на дні озера, де було пекло, грішника на ім’я Кандата. Чоловік зробив багато злих справ і був справжнім грішником, та було в нього одне добре діло: якось в лісі Кандата помітив маленького павука, уже збирався затоптати його до смерті, та раптом передумав і пощадив. Будда згадав про цю добру справу і вирішив врятувати Кандату з пекла. Будда взяв павутинку в руку і пустив її на дно пекла. Грішник Кандата випадково підняв голову і помітив срібну павутинку, що спускалась до нього. Він міцно вхопив її і почав з усіх сил підніматися вгору. Трохи піднявшись, він виснажився і зупинився відпочити. Та подивившись вниз, помітив, що інші грішники, вхопившись за тоненьку павутинку, теж піднімаються за ним вгору. Кандата налякався, що срібна павутинка, не витримавши вагу стількох людей, обірветься. Тож Кандата закричав гучним голосом, що ця нитка належить лише йому. У цей момент павутинка розірвалась і Кандата, не встигнувши навіть крикнути, впав назад у пекло.

Експозиція. Будда походжає берегом озера Лотосів у раю. Під озером видно пекло.

Зав’язка. Булла бачить у пеклі чоловіка на ім’я Кандата, лиходія і злочинця, і вирішує допомогти йому вибратися з пекла, бо той колись врятував життя павукові.

Розвиток дії. З далекого неба над Кривавим озером у пітьмі повисла блискуча сріблиста павутинка. Кандата радіє і хапається за павутинку. Він лізе вгору і надіється потрапити у рай. Відпочиваючи, Кандата побачив, що слідом за ним лізе багато грішників. Він боїться, що тонка павутинка обірветься.

Кульмінація. Кандата кричить: “Гей, грішники! Це моя павутинка. Хто вам дозволив чіплятися за неї? Ану, спускайтеся вниз!”. Та в цю мить павутинка зненацька розірвалася саме над Кандатою.

Розв’язка. Він зникає у темряві, а Будда йде далі. Кандата видався йому жалюгідним, бо намагався тільки сам вилізти з пекла, але був заслужено покараний за своє черстве серце.