Культура виробничої діяльності

Що є складовою частиною культури або охорони праці?

Культура (від лат. cultura – розвиток, освіта) – сукупність матеріальних і духовних цінностей цивілізації. Складові форми культури виробничої діяльності і охорони праці включають: технічний, науковий рівень та рівень особистої культури.

• 1. Технічний рівень — це механізація, автоматизація, комп’ютеризація технологічних процесів, впровадження прогресивних і новітніх технологій, засобів технічної естетики і т. ін.
• 2. Науковий рівень-це сучасна організація праці в умовах ринкових економічних відносин, створення оптимальних санітарно-гігієнічних і психофізіологічних умов праці.
• 3. Рівень особистої культури працюючих – це загальноосвітня і фахова кваліфікація, духовне, фізичне виховання, сумлінне відношення до предметів та засобів праці та уміння створювати оптимальний психологічний клімат у трудових колективах.

Отже, культура виробничої діяльності—це специфічна сфера людини, яка включає цілий комплекс заходів. У вирішенні питань культури виробництва особливо велике значення має наукова дисципліна-ергономіка.

Що є об’єктом досліджень ергономіки?

Термін “ергономіка” у 1857 році запропонував польський дослідник природи В. Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалася наприкінці 90-х років минулого століття.

Ергономіка (від гр. erg – робота і nom – закон) – наука, що вивчає фізіологічні можливості людини в процесі її трудової діяльності з метою створення оптимальних умов праці, ефективної безпеки та максимально можливого комфорту.

Ергономіка виникла у зв’язку зі значним ускладненням техногенного виробничого середовища, засобів праці та умов їх функціонування, а також через суттєві зміни у предметній діяльності людини.

Основним об’єктом ергономічних досліджень є система “людина — машина – виробниче середовище”. Під цією системою розуміють людину (оператора) і сукупність технічних засобів, за допомогою яких здійснюється предметна діяльність.

Ергономіка вивчає антропометричні характеристики людини, техніку, виробниче середовище та взаємозв’язки, які проявляються між ними. Ці фактори ергономіка має враховувати при модернізації та створенні новітньої техніки та технології, оптимізації системи “людина – машина — середовище” (ЛМС) з урахуванням можливостей і антропометричних характеристик людини, специфіки технічних систем та доцільного розподілу функції між людиною та технікою.

Основна мета ергономіки – забезпечувати у сучасному техногенному середовищі сумісність “людина — машина – виробниче середовище”. Такий комплексний підхід дає змогу отримати найбільш повну уяву про трудовий процес та можливість для його модернізації і вдосконалення.

Що таке інженерна психологія?

Інженерна психологія — це наука, що вивчає проблеми взаємодії людини та машин і є розділом психології та ергономіки.

Інженерна психологія займається такими проблемами:

вивченням впливу психологічних чинників на ефективність системи “людина — машина — середовище”;

аналізом функції людини в системі “ЛМС”, вивченням структури та класифікації оператора;

вивченням процесів переробки інформації людиною (оператором);

розробленням принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі “ЛМС”.

Що таке атестація робочого місця?

Атестація, раціоналізація та планування робочих місць на виробництві здійснюється з метою підвищення ефективності та продуктивності праці.

Атестація — це комплексна оцінка кожного робочого місця на його відповідність вимогам охорони праці і сучасному науково-технічному рівню.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року №442 і Методичними рекомендаціями Міністерства праці та Міністерства охорони здоров’я України, затвердженим 1 вересня 1992 року №41.

Атестація робочих місць проводиться не рідше, ніж один раз на п’ять років, фахівцями експертно-технічного центру (ЕТЦ) Держгірпромнагляду і результати її заносять у карту умов праці на робочому місці. У карті вказують:

чинники виробничого середовища і трудового процесу;

гігієнічну оцінку умов праці;

оцінку технічного та організаційного рівня

МЕНЕДЖМЕНТ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

Загальнотеоретичні і методичні основи охорони праці

Кожна наука має свій об’єкт, предмет і засоби пізнання або вивчення, а також закони, що виявлені з використанням теорії пізнання – гносеології (від грец. γυώσις – пізнання і . логія) – вчення про сутність і закономірність пізнання, теорія пізнання.

Об’єкт – це те, що протистоїть суб’єкту в його предметно-пізнавальній діяльності; предмет – усе те, що може перебувати в яких-не-будь відносинах, мати якісь властивості.

Об’єктом вивчення працеохоронного менеджменту є охорона праці, предметом – управління безпекою елементів, з яких складається об’єкт вивчення, тобто охорона праці. У свою чергу об’єктом вивчення охорони праці як науки є праця (трудова діяльність). Трудову діяльність вивчають не тільки охорона праці, а й багато природничих і суспільних наук: політекономія, гігієна праці, ергономіка, соціологія, інженерна психологія та ін. Відрізняються ці науки предметом вивчення. Свій предмет вивчення має й охорона праці — безпека праці, а звідси – фізіологічні та психологічні можливості людини, закони розвитку праці і відображення їх у працеохоронній науці, формування умов праці, їх оптимізація тощо. Структура охорони праці нерозривно пов’язана з розумінням сутності, розподілу та видів праці. Сутність праці розкривається шляхом виявлення її структури, яка містить ряд взаємозалежних елементів:

• – суб’єктів праці як носіїв мети;
• – продуктивних сил (предметів і засобів);
• – процесу трудової діяльності;
• – продуктів праці (цільових і побічних);
• – суспільних відносин (виробничо-економічних) (рис. 2.1).

Праця, крім внутрішніх елементів системи, має і зовнішні елементи впливу (політична й економічна ситуація в країні, технічний рівень розвитку, природні умови тощо).

Таким чином, досліджуючи працю, охорона праці має вивчати окремо та у сукупності всі елементи, що становлять її структуру. Лише такий підхід дасть змогу вирішити багато проблем. Аналізуючи сутність праці, необхідно визнати перевагу за суб’єктом праці. Без нього не може бути не тільки виробничих та інших відносин, а й самого процесу праці.

На розвиток охорони праці істотно впливає розподіл праці, під яким маємо на увазі відокремлення якісно відмінних форм трудової діяльності в процесі праці. Розрізняють загальний, частковий та одиничний розподіл праці.

Загальний розподіл праці передбачає відокремлення таких форм трудової діяльності, як промисловість, будівництво, сільське господарство, геологія тощо. Кожна з названих форм трудової діяльності має свою специфіку у використанні засобів виробництва і визначає галузь народного господарства, а зрештою – наукову і практичну спрямованість охорони праці.

Частковий розподіл праці пов’язаний із поділом галузі на види і підвиди. Відповідно поділяється й охорона праці: у промисловості – охорона праці в машинобудуванні, енергетиці, харчовій, хімічній, гірничій промисловості і т.д.

Одиничний розподіл праці передбачає відокремлення видів трудової діяльності всередині підприємства за такими ознаками:

• – функціональною (керування, основне і допоміжне виробництво);
• – технологічною (за видами робіт);
• – професійною;
• – класифікаційною (за складністю робіт).

Одиничний розподіл праці дає змогу диференціювати й охорону праці. Одиничний розподіл праці слід відрізняти від поділу на види праці за прикладеною до неї енергією. В цьому випадку розрізняють працю розумову і фізичну.

Із розвитком НТП виникають чи виявляються нові шкідливі і небезпечні фактори. Задача охорони праці — визначати, передбачати появу таких факторів, щоб захистити від них людину.

Виходячи зі структури праці, що є ергатичною системою “людина (Л) – трудова діяльність (ТД) – умови праці (УП)” (рис. 2.2), можна побудувати систему охорони праці (рис. 2.3), яка складатиметься з таких елементів:

• – безпека людини як суб’єкта праці (БЛ);
• – безпека трудової діяльності (БТД);
• – безпека умов праці (БУП).

Тоді структура працеохоронного менеджменту (рис. 2.4) складатиметься з таких елементів:

• – управління безпекою суб’єктів праці;
• – управління безпекою трудового процесу;
• – управління безпекою умов праці (рис. 2.4).

Із позицій працеохоронного менеджменту будь-яка діяльність є двоцільовою. Перша мета полягає в досягненні певного ефекту, друга – в усуненні небажаних наслідків для людини. Якщо завданням охорони праці є розробка конкретних заходів для досягнення своєї мети, то завдання працеохоронного менеджменту – визначення та реалізація управлінських рішень із забезпечення безпеки праці.

Наука “охорона праці”, перебуваючи на межі природничих і суспільних наук, тісно пов’язана зі спеціальними технічними дисциплінами, які зумовлені загальним поділом праці. У зв’язку з цим ми розглядаємо охорону праці, а точніше, техніку безпеки (ТБ) не взагалі, а в тій чи іншій галузі знань.

Охорона праці належить до соціально-економічних систем, головним завданням яких є врахування громадських та особистих інтересів людей.

Працеохоронна система управління на будь-якому рівні має самостійні не тільки керувальну (суб’єкт управління) і керовану (об’єкт управління) системи, а й інформаційну систему, без якої неможливе нормальне функціонування системи в цілому.

У свою чергу, керувальна система складається із системи нормативно-правових актів, з одного боку, і системи служби з реалізації завдань охорони праці – з іншого.

Керована система включає системи гігієни праці, технолого-технічної безпеки та соціально-економічну працеохоронну систему. На кожну систему, у тому числі управлінську, що складається з окремих систем елементів (внутрішнього середовища), впливає зовнішнє середовище. До зовнішнього середовища належать: державна політика в тій чи іншій галузі, політичні та економічні умови, система цінностей, суспільні погляди, стан техніки і технології, рівень освіченості людей і т.д.

Виходячи з цього, практичні завдання охорони праці та праце-охоронного менеджменту можуть бути організаційно-гігієнічними й організаційно-технічними.

До організаційно-гігієнічних завдань належать:

• • забезпечення гігієнічних умов праці;
• • забезпечення виробничими, допоміжними і побутовими приміщеннями, санітарно-побутовими пристроями;
• • забезпечення гігієнічними засобами індивідуального (313) і колективного (ЗКЗ) захисту;
• • забезпечення лікувально-профілактичним обслуговуванням;
• • забезпечення оптимального режиму праці та відпочинку тощо.

До організаційно-технічних завдань входять:

• • забезпечення безпеки експлуатації виробничого устаткування;
• • забезпечення безпеки функціонування виробничого процесу;
• • забезпечення безпеки експлуатації будинків, споруд, устаткування тощо.