Прислівники — це слова без закінчень, які мають властиві лише прислівникам словотворчі суфікси -о, -е, -и, -у, -ому, -єму: лячно, добре, залюбки, згарячу, по-нашому, по-твоєму. У реченні прислівники переважно виступають обставинами.

Прислі́вник (лат. adverbium — «до дієслова», «при дієслові») — це незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки?

У реченні прислівник найчастіше виступає обставиною, інколи — присудком (у безособових реченнях), а також — означенням (запитання ставимо від іменника).

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).). На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.

Таким чином, одним із способів розрізнення прислівника й співзвучної сполуки прийменника з іменником є добір залежного слова. Прислівник можна відрізнити від сполуки прийменника з іменником за допомогою наголосу: на́бік — на бі́к, надво́рі — на дворі́, наві́ки — на віки́.

Відповідно до класичних підручників граматики в українській мові виділяють десять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частку і вигук.

Прислі́вник (лат. adverbium — «до дієслова», «при дієслові») — це незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? Прислівник у реченні пов’язується з дієсловом, виконуючи …