Сонет

Сонет (італ. sonetto – звучати) – ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів тернарного римування за основною схемою (абаб абаб ввд еед), хоч можливі й інші варіанти (абаб абаб вде вде чи абаб абаб ввд еде і т. п.). З’явився С, очевидно, на початку XIII ст. в Італії, де викристалізувалися його основні ознаки, вперше описані Антоніо да Темпо (1332). Започаткований дж. да Лентіні, С. пов’язаний із творчістю данте Аліг’єрі та Ф.

Петрарки, проходить через всю історію європейської і світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (XVI ст.) та В. Шекспіра в Англії (XVII ст.). Зневажений класицизмом, С. відродився в добу романтизму, став улюбленою формою “парнасців” (Ж.-М. де Ередіа, Ш. Леконт де Ліль) та символістів. Перший С. в українській поезії з’явився 1830 (переробка вірша Сапфо, здійснена О. Шпигоцьким), його освоювали А. Метлинський, М. Шашкевич, Ю. Федькович, Б. Грінченко, Леся Українка та ін. Найповніше С. розкрив свої внутрішні можливості у творчості І. Франка (“Тюремні сонети”, “Вольні сонети”), ввійшовши

у версифікаційну практику українських поетів XX ст. (М. Зеров, М. Рильський, Б.-І. Антонич, Є. Маланюк, М. Орест, А. Малишко, д. Павличко та багато ін.). С. сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення. Адже кожна з чотирьох його частин (два чотиривірші та два тривірші) має бути синтаксично викінченою, рими – точними і дзвінкими, рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів (крім службових або спеціально вмотивованих ліричним сюжетом). Особливий внесок в осмислення теорії С. зробив Й. Бехер, вважаючи його “найдіалектичнішим художнім видом”, наголошуючи на його інтенсивній драматургійності, коли перший вірш містить у собі тезу, другий – антитезу, а тривірші – синтез, так званий “сонетний замок”, що завершується переважно чотирнадцятим рядком (здебільшого ця “тріада” варіюється). Свого часу унікальну специфіку С. спостеріг І. Франко:

Голубчики, українські поети, а
Невже вас досі нікому навчити, б
Що не досить сяких-таких зліпити б
Рядків штирнадцять, і вже й є сонети? а
П’ятистоповий ямб, мов з міді литий, б
Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети, а
Пов’язані в дзвінкі рифмові сплети, – а
Лиш те ім’ям сонета слід хрестити. б
Тій формі й зміст най буде відповідний; в
Конфлікт чуття, природи блиск погідний в
В двох перших строфах ярко розвертавсь. г
Страсть, буря, гнів, мов хмара піднімаєсь, г
Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови, д
Та при кінці сплива в гармонію любови. д

Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже, приміром, В. Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім цього, можливі також неканонічні форми С, приміром, “хвостаті сонети” (“сонет з кодою”), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, започатковувані двома тривіршами; суцільні – побудовані на двох римах; “безголові” – з одним чотиривіршем і двома тривіршами; “кульгаві”, в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети – один чотиривірш та один тривірш тощо; власне сонетоїди. Особливу, вельми складну форму цього оригінального вірша, що складається з п’ятнадцяти С, останній з яких (магістрал, від лат. magistralis – головний) будується з перших рядків усіх попередніх чи наступних чотирнадцяти С, називають вінком сонетів. Простежується він у доробку М. Жука, В. Бобинського, О. Ведміцького, М. Вінграновського, Б. Нечерди, Б. демківа та ін. Сучасні поети, вдаючись до експериментів, намагаються розширити можливості сонета:

Старенька рима у паркані вірша
Прибита, мов штахетина гнила,
Займає місце. Як байдужим оком
Сковзнеш по ній, то скажеш: “Все гаразд!”
Та тільки потривож її рукою,
Переконатися попробуй сам,
Чи міцно думки цвях сидить у слові –
І вже гуде в поезії діра!
Але ще гірше, як іржаву мисль
Вганяють молотком у дошку рими,
Що зм’якла від гниття й приймає ржу!
Навіщо майструвати загорожі.
Коли вони дірками верещать,
Під’юджують невинних до злодійства?

С. найбільш поширені в медитативній ліриці, наявні і в інших жанрових формах, зокрема в пейзажній ліриці (цикли “Крим” та “Київ” М. Зерова).

Що таке Сонет

Сонет – це віршова форма, яка походить з Італії і використовується в літературі багатьма мовами, зокрема українською. Його основна відмінність від інших віршових форм полягає в тому, що він складається з 14 рядків і має певну структуру. Сонет був популярний у часи Ренесансу і до сьогодні залишається важливою частиною світової поезії.

Історія сонету

Сонет виник у Італії в XIII столітті, але його популярність почалася лише у XIV столітті завдяки Франческо Петрарка. Він написав близько 360 сонетів, які стали взірцем для інших поетів. У XV столітті сонет поширився на інші країни Європи, включаючи Англію, де він став популярним завдяки Уільяму Шекспіру. У його відомих творах, таких як “Ромео і Джульєтта” та “Сонети”, сонети займають важливе місце.

Структура сонету

Сонет складається з 14 рядків, які поділяються на дві частини – кватрену (перші чотири рядки) і секстилет (останні шість рядків). Кожна з цих частин має свою структуру. Кватрен має схему рифмування ABAB, або ABBА, тоді як секстилет може мати різні схеми рифмування, наприклад, CDECDE або CDCDCD. Останні два рядки, які називаються куецетт’ю, повинні мати однакову схему рифмування і зазвичай вони висловлюють деяку думку або мораль.

Види сонетів

Існує кілька видів сонетів, але найпоширенішими є італійський та англійський сонети. Італійський сонет має схему рифмування ABBA ABBA CDE CDE, тоді як англійський сонет має схему рифмування ABAB CDCD EFEF GG. Також існують французький та шпанський сонети, які мають свої відмінності у структурі та схемі рифмування.

Застосування сонетів

Сонети використовуються не тільки у літературі, але і у музиці та мистецтві. Багато композиторів, таких як Лізц, Верді та Шостакович, складали музику до сонетів. Також сонети були зображені на картинках та використовуються для вираження почуттів у сучасній поезії.

Владислав Шевчук

Помічник головного редактора

Владислав помічник головного редактора проекту “що-таке.укр” фахівець з української мови та літератури, має глибоке розуміння української історії та культури.

Зі ступенем у сфері гуманітарних наук, він присвятив понад п’ять років своєї кар’єри копірайтингу, створюючи зміст, що відображає багатство та різноманітність української мови. Владислав також має трьохрічний досвід у цифровому маркетингу та SEO, що допомагає йому ефективно просувати інформацію в інтернеті. Його статті відрізняються точністю, глибиною аналізу та здатністю залучати читачів до вивчення української мови.

Також вас можете зацікавити:

Подивіться інші слова з їх детальним описом.