Запорука безкарності: чому польська влада не реагує на блокаду кордону і чи може це змінитися

“Дональд Туск нічого всередині країни не вирішує. Тож треба готуватися, що проблеми на кордоні будуть надовго, можливо – аж до нашого вступу до ЄС”, – таку оцінку польського прем’єр-міністра нещодавно довелося почути від одного з українських міністрів.

Події останніх днів, здається, лише доводять правоту співрозмовника “ЄвроПравди”. Блокада КПП на українсько-польському кордоні, спроби зупинити залізничне сполучення, висипання українського зерна та кукурудзи – за скандальністю нинішні протести польських фермерів вже переплюнули нещодавні акції перевізників.

До речі, вже незабаром перевізники мають приєднатися до цих протестів – за підписаною з польським урядом угодою, вони лише призупинили до 1 березня блокування кордону з Україною.

А поки до протестів долучаються все нові групи, які хочуть чогось добитися від уряду. Зокрема, про приєднання до блокування кордону заявили польські мисливці – перша група, яка взагалі не має прямих претензій до України. Просто блокада українського кордону стала зручною можливістю донести свої вимоги до уряду.

Такому залученню сприяє й відчуття безкарності.

Помітно, що польська влада старанно уникає покарань протестувальників навіть за очевидні правопорушення.

Наразі єдиним учасником протестів, який з високою ймовірністю отримає покарання, став фермер, що розмістив на своєму тракторі прапор СРСР та заклик до Путіна навести лад у Києві, Брюсселі та у польській владі.

Тут виклик польському законодавству був настільки потужним, що проігнорувати його було просто неможливо. Що, втім, не знімає питання, а чому на цю провокацію не відреагували інші протестувальники? Чи для них є прийнятним такі гасла та тоталітарна символіка?

Щоправда, польська поліція анонсувала притягнення до відповідальності тих, хто відкривав українські вантажівки, розсипавши зерно на шосе. Втім, це відбулося ще 11 лютого, а тому відсутність результату збільшує ймовірність того, що справу буде закрито без встановлення винних.

Тим більше, поки невідомо про відкриття кримінальних справ щодо подібних дій протестувальників, що відбулися в наступні дні.

І так само польська поліція проігнорувала відверто ксенофобські антиукраїнські плакати учасників нинішньої блокади. Навіть більше, з причепа трактора, на якому був розмішений такий транспарант, до мітингувальників звертався депутат Сейму від партії “Право і справедливість” Пйотр Яблонський.

Причин такої безкарності декілька.

По-перше, наближення виборів – місцевих та до Європарламенту. Фермери у Польщі завжди були впливовою електоральною групою, сваритися з якою не хочуть ані влада, ані опозиція.

Але ще більш важливою причиною є підтримка фермерів та їхніх вимог польським суспільством. Рівень підтримки сягнув 77% – тобто претензії фермерів підтримують більш ніж три чверті громадян Польщі. Очевидно, це і прихильники нової влади, і опозиції.

Вражає, як у польській колективній свідомості питання підтримки України (щодо якого зберігається суспільний консенсус) розведено з питанням підтримки фермерів та заборони українського агроімпорту.

Мовляв, ця блокада жодним чином не б’є по пересічних українцях, а лише по українських олігархах. Або навіть по транснаціональних компаніях, які злочинно експлуатують українську землю, натомість вивозячи прибутки з України.

Відповідно, тут ця логіка досягає апогею – блокада кордону та заборона агроімпорту не просто не шкодять інтересам пересічних українців, але й навіть грає їм на руку.

Звичайно, що в Україні такі аргументи явно не знайдуть багато прихильників.

Проте в Польщі ці тези вже стали мейнстримом, і з цим доводиться рахуватися.

Думку, що перманентна блокада кордону – це нова польська реальність, в неофіційних розмовах озвучують багато українських посадовців. В цій реальності різко зростає ймовірність кроків у відповідь – наприклад, введення ембарго на польський харчовий імпорт, про що у Києві думають ще з середини минулого року, коли Варшава заборонила імпорт українського зерна, кукурудзи та соняшника.

Втім, цей крок готувався Києвом як відповідь на відмову Варшави зняти заборону на вказані групи агроімпорту з України.

Натомість така заборона не видається слушною відповіддю на блокаду кордону – зрештою, його заблокувала не польська держава, а приватні особи, а тому формально відповіддю має стати введення санкцій проти них.

Проте така можливість навіть не озвучується, адже очевидно, що це лише додасть блокувальникам наснаги.

Та навіть попри всі озвучені складнощі, загальна ситуація не виглядає для нас безвихідною.

Пересічні поляки підтримують вимоги фермерів, але це не стосується блокування залізниць, військових вантажів, висипання зерна і точно не стосується прапорів СРСР та закликів до Путіна. Дедалі очевиднішим стає те, що фермерський протест проти політики Єврокомісії намагаються штучно обернути на протест проти України та українців.

Події останніх днів можуть стати холодним душем для багатьох поляків, адже підтримка України залишається там дуже високою.

І якщо польський уряд відчує, що блокування кордону більш не має суспільної підтримки – його позиція більше не буде такою безпорадною, як зараз.

Питання лише в тому, як довго треш на кордоні трансформуватиметься у зміну оцінок в польському суспільстві. І якою буде ціна (сподіваємося, лише економічна) цього блокування для України.

Публікації в рубриці “Експертна думка” не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Чим для польського уряду може завершитися небезпечна гра

На перший погляд, нема нічого спільного. Але насправді є дуже багато спільних рис, які ще потім вилізуть полякам боком.

Те, що відбувається, – це урядова акція, яка покликана примусити Україну до поступок в економічній сфері, користуючись тим, що Польща зараз є важливою з погляду транзиту всього необхідного для нашої держави.

Польський уряд, звісно, міг би сам просто заблокувати кордон. Однак він обрав гібридний формат блокади, коли блокують якісь фермери, але під повним захистом з боку поліції та інших державних структур. Схема безпрограшна, бо можна казати, що політика тут ні до чого, люди мають право на протест і т.д.

Але ця “виграшна” схема така “виграшна” лише на перший погляд. Уже очевидно, що безпосередні організатори та учасники акцій – це пряма російська агентура, яка вже неодноразово засвічувалася раніше. Але замість того, щоб усіх їх інтернувати, польський уряд намагається їх використовувати. Мотивація тут теж зрозуміла – у разі чого можна буде списати все на “маргіналів”, та й забути. Так вони вважають.

Але сама гра гранично небезпечна, бо польська влада, фактично, віддає силові повноваження (зупиняти потяги, автобуси, висипати зерно) відвертій російській агентурі. Вона привчає власну поліцію, що це – нормально.

Готовий російський сценарій для Польщі

Раніше я не сумнівався, що Росія спробує піти на пряму локальну агресію проти НАТО. Не заради того, щоб захопити якусь державу, а просто показати недієвість Альянсу, розвалити його і примусити усіх визнати нові “геополітичні реалії”, у яких Східна Європа буде змушена домовлятися з російським режимом.

Я думав, що об’єктом атаки може бути Литва. Невелика держава з невеликою армією, яка ще й розташована між сателітом – Білоруссю – та загарбаним сталінською владою Кенігсбергом (зараз Калінінград – 24 Канал). Зараз я бачу, що основним об’єктом атаки буде Польща, сама атака буде гібридною, за прямої участі так званих фермерів.

Сценарій може бути наступний: провокація із терактом проти протестувальників, у якій можуть бути жертви, або ж якась стрілянина, замахи і вбивства. Далі “обурення” фермерів, які починають його виражати в акціях протесту. Поки влада дещо паралізована ситуацією, протестувальники переходять до захоплення адміністративних будівель у якихось прикордонних містах. Бажано – ближче до Білорусі та Сувалок. Чого Сувалок? Бо саме там є легендарний “коридор” до Калінінградської області.

Щодо механізму захоплення, то він відпрацьований. Гляньте на Донецьк та Луганськ 2014 року. Поліція може не протидіяти, бо її привчили покривати протестувальників, а політики будуть боятися давати накази розганяти електорат. Це теж було в Україні 2014 року.

Далі треба захопити якусь територію. Після чого через кордон переміщаються підготовлені спецпризначенці, які мають закріпитися на рубежах і вдарити у спину по прикордонниках. На цьому етапі головне зламати кордон зсередини. Після чого уже можуть заходити війська.

Далі уже проголошення “ПНР”, прохання про вступ у “Союзну державу” з московитами, і негайне оголошення про “захист від ОДКБ” новозахоплених територій. НАТО – принижене. Ціль – досягнута. Фантастика?

Тут немає нічого, чого б уже не застосовувала Росія раніше. Інструментарій для цього є – польські фермери, з якими заграє власний уряд, попри підконтрольність руху росіянам. Так звана “ДНР” теж починалася із руху небагатьох маргіналів, які бігали з прапорами, а тут – цілком організована сила.

Польща може купити ще мільйон HIMARS, але проти гібридних загроз вони неефективні. Проти гібридних загроз має працювати контррозвідка, а тут, я уже бачу, все погано. Як було погано в Україні 2014 року.

Якщо ви профі у своїй справі і хочете, щоб ваша колонка зʼявилася на нашому сайті – напишіть нам на скриньку [email protected]

Два роки великої війни: відповіді на п’ять ключових питань

Ні Україна, ні Росія, ні ключові союзники з обох боків не бачать підстав для мирного врегулювання.

Київ непохитний у тому, що його міжнародно визнані кордони мають бути відновлені, а всі окуповані території звільнені. Тоді як Москва продовжує стверджувати, що Україна не є повноцінною державою, і російські сили будуть тиснути, поки не досягнуть своїх цілей.

Ми спробували відповісти на пʼять ключових питань про те, що відбувається зараз і як події можуть розвиватися у майбутньому.

Хто перемагає?

Протягом зими точилися запеклі бої, які коштували обом сторонам багатьох життів.

Лінія фронту простягнулася на тисячу кілометрів, і її форма мало змінилася з осені 2022 року.

За кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення два роки тому Україна відтіснила російські війська з півночі та від Києва. Пізніше того ж року вона повернула собі значні території на сході та півдні.

Але тепер російські сили міцно окопалися, а українці кажуть, що їхні боєприпаси закінчуються.

Багато хто говорить про глухий кут, наприклад, нещодавно звільнений головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, а також прокремлівські воєнні блогери.

У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки на сході, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня.

Москва оголосила це великою перемогою, адже Авдіївка має стратегічне розташування, потенційно відкриваючи шляхи для глибшого вторгнення.

У Києві заявили, що відведення спрямоване на збереження життя військових, й не приховували, що сили противника переважали чисельністю та озброєнням у рази.

У середині лютого українські війська відступили від Авдіївки, за яку тривали запеклі бої з минулого жовтня

Це був найбільший здобуток Росії з моменту захоплення Бахмута в травні минулого року. Але Авдіївка лежить всього за 20 км на північний захід від Донецька, окупованого Росією з 2014 року.

Такий прогрес далекий від початкових амбіцій Росії в лютому 2022 року, про які казали військові блогери та повторювала державна пропаганда – взяти Київ “за три дні”.

Зараз близько 18% території України залишається під російською окупацією, разом з анексованим у березні 2014 року Кримом та значними частинами Донецької та Луганської областей на сході, які Росія захопила після цього.

Підтримка України згасає?

За останні два роки союзники України надіслали їй величезні обсяги військової, фінансової та гуманітарної допомоги – майже 92 мільярди доларів від інституцій Європейського Союзу та 73 мільярди доларів від США станом на січень 2024 року, за даними Кільського інституту світової економіки.

Поставлені Заходом танки, ППО та далекобійна артилерія суттєво допомогли Україні.

Але протягом останніх місяців потік допомоги скоротився на тлі дебатів про те, як довго союзники можуть реально підтримувати Україну.

У США новий пакет допомоги на 60 мільярдів доларів опинився заблокованим у Конгресі через внутрішні політичні суперечки.

Серед прихильників України також є занепокоєння, що підтримка США суттєво скоротиться, якщо Дональд Трамп повернеться у Білий дім на президентських виборах у листопаді.

У ЄС пакет допомоги на 54 мільярди доларів схвалили у лютому після тривалих дискусій і торгів, насамперед з Угорщиною, прем’єр-міністр якої Віктор Орбан є союзником Путіна і виступає проти підтримки України.

Крім того, ЄС зможе поставити лише близько половини від одного мільйона артилерійських снарядів, які він обіцяв Києву до кінця березня 2024 року.

Найбільше військової допомоги Україні надали США

Водночас серед прихильників Росії – насамперед Білорусь, чию територію та повітряний простір Москва використовувала для наступу на Україну.

США та ЄС стверджують, що Іран постачає Росії безпілотники, хоча Іран твердить, що надав Росії лише невелику кількість дронів ще до початку війни.

БПЛА стали зброєю, яку ефективно використовують обидві сторони. Вони здатні ухилятися від протиповітряної оборони.

На днях агентство Reuters із посиланням на шість анонімних джерел повідомило, що Іран також розпочав постачання Росії великої кількості потужних балістичних ракет.

Санкції не спрацювали так добре, як сподівалися західні країни, і Росії все ще вдається продавати свою нафту та купувати запасні частини й компоненти для своєї військової промисловості.

Вважається, що Китай не надає зброю жодній зі сторін. Пекін загалом дотримується обережної дипломатичної лінії щодо цієї війни, не засуджуючи російське вторгнення, але й не підтримуючи Москву зброєю. Однак і Китай, і Індія продовжують купувати російську нафту.

І Росія, і Україна також доклали багато зусиль, щоб привернути на свій бік країн Глобального півдня, здійснивши численні дипломатичні візити до Африки та Латинської Америки.

Чи змінилися цілі Росії?

Володимир Путін, схоже, все ще не відмовився захопити всю Україну.

У своєму нещодавньому інтерв’ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін – без жодних заперечень з боку співрозмовника – знову виклав своє спотворене бачення історії та війни в Україні.

Він давно стверджує, не наводячи, утім, доказів, що цивільне населення в Україні, насамперед на Донбасі, потребує захисту Росії.

Автор фото, Sputnik / Reuters

Під час свого довгого інтерв’ю з Такером Карлсоном Путін скаржився й на розширення впливу НАТО на схід

Перед війною він написав великий нарис, у якому заперечував існування України як суверенної держави, заявляючи, що росіяни й українці — “один народ”.

У грудні 2023 року він заявив, що цілі “спеціальної військової операції”, як Росія називає своє вторгнення в Україну, не змінилися, й вони, як і раніше, включають “денацифікацію” України. Ця ідея базується на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу.

Він також каже, що хоче “демілітаризації” та “нейтральної” України, і продовжує виступати проти розширення впливу НАТО на схід.

Як незалежна держава Україна ніколи не входила до жодних військових союзів. Її політичні цілі включали приєднання до Європейського Союзу, і вона вела переговори про більш тісний альянс із НАТО – ці обидві перспективи тепер здаються ближчими, ніж на початку війни.

Ці цілі мали на меті зміцнити державність України та захистити її від втягування в будь-які геополітичні проєкти відновлення Радянського Союзу у тій чи іншій формі.

Як закінчиться війна?

Враховуючи, що жодна сторона, здаватися не збирається, а Путін, схоже, залишиться при владі, прогнози аналітиків схиляються до тривалої війни.

Аналітичний центр із питань безпеки Globsec, опитавши десятків експертів, оцінив ймовірність різних сценаріїв завершення війни. Найімовірнішим стала війна на виснаження, яка розтягнеться за 2025 рік, з великими втратами з обох сторін, а Україна й надалі залежатиме від постачання зброї з боку союзників.

Другий можливий розвиток подій – ескалація конфліктів в інших частинах світу, як-от Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься розпалювати напруженість.

Експерти кажуть, що найбільш імовірною є тривала війна на виснаження з великими жертвами

Дослідники назвали ще два потенційних сценарії з однаковою ймовірністю. Перший – Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягне. Другий – підтримка союзників України зменшиться, і вони підштовхуватимуть Київ до переговорів.

Проте залишається невизначеність як щодо потенційного впливу президентських виборів у США, так і щодо того, як інші війни, насамперед конфлікт Ізраїля із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії.

Чи може війна поширитися?

У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що утримання країни в “штучному дефіциті” зброї грає на руку Росії.

На конференції з безпеки в Мюнхені він сказав, що Путін зробить наступні кілька років “катастрофічними” для багатьох інших країн, якщо західний світ не обʼєднається, щоб дати йому відсіч.

Аналітичний центр Rusi каже, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво та готова до тривалої війни. Аналітики кажуть, що Європа не встигає за цим, про це також заявив міністр закордонних справ Польщі.

Європейські країни, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, нещодавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття.

Це підштовхнуло НАТО та ЄС до активізації майбутнього планування як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства жити в зовсім іншому світі.