Загибель Титаніка. Які небезпеки ховає океан довкола затонулого судна

Восени 1911 року величезна брила відкололася від льодовика на південному заході крижаного масиву Гренландії. Протягом наступних місяців вона повільно дрейфувала на південь й поступово танула під впливом течій і вітру.

Тоді, холодної безмісячної ночі 14 квітня 1912 року, айсберг завдовжки 125 метрів – усе, що залишилося від приблизно 500-метрової брили льоду, що почала свій шлях у Гренландії минулого року – зіткнувся з пасажирським RMS Titanic під час його першого рейсу з Саутгемптона у Британії до Нью-Йорка у США.

Менш ніж за три години судно затонуло, забравши життя понад 1500 пасажирів і членів екіпажу. Зараз судно лежить приблизно на глибині 3,8 км на відстані майже 640 км на південний схід від узбережжя Ньюфаундленду.

Айсберги досі становлять небезпеку для судноплавства – у 2019 році 1515 айсбергів додрейфували досить далеко на південь і вийшли на трансатлантичні шляхи.

Однак місце останнього спочинку “Титаніка” таїть у собі й інші небезпеки, тому відвідини найвідомішої у світі аварії несуть великі ризики.

Після зникнення підводного апарату з туристами під час подорожі до затонулого судна, BBC розповідає детальніше про цей регіон океанського дна.

Навігація на глибині

На глибині панує темрява. Вода швидко поглинає сонячне світло, тому воно не може проникати на понад 1000 м. Тому “Титанік” лежить у регіоні, відомому як “опівнічна зона”.

Учасники попередніх експедицій до місця аварії описували спуск протягом понад двох годин у повній темряві, аж поки дно не з’явиться під вогнями підводного апарату.

Оскільки видимість там обмежена кількома метрами, освітленими бортовими вогнями підводного апарату розміром з вантажівку, навігація біля дна є непростим завданням, тому там легко дезорієнтуватися.

Проте навігацію полегшують карти місця загибелі “Титаніка”, складені протягом десятиліть сканування. Виявляти особливості рельєфу та об’єкти за межами невеликої плями світла, яке дає підводний апарат, екіпажу також допомагає гідролокатор.

Капітани апаратів також покладаються на техніку, відому як інерціальна навігація – використання системи акселерометрів і гіроскопів для відстеження положення та орієнтації відносно відомої початкової точки та швидкості.

Підводний апарат “Титан” компанії OceanGate оснащений сучасною автономною інерціальною навігаційною системою у поєднанні з акустичним датчиком під назвою Doppler Velocity Log – для оцінки глибини та швидкості транспортного засобу відносно дна.

Але навіть попри це, пасажири попередніх експедицій до “Титаніка” з OceanGate розповідали, як важко знайти дорогу, досягнувши дна. Майк Райс, сценарист телевізійних комедій, який працював над “Сімпсонами” та брав участь у подорожі до “Титаніка” минулого року, сказав BBC: “Коли ти торкаєшся дна, ти насправді не знаєш, де ти. Нам довелося наосліп рухатися дном океану, знаючи, що “Титанік” десь там, але там така непроглядна темрява, що хоча найбільший підводний об’єкт був всього за 500 ярдів від нас, ми витратили 90 хвилин на його пошуки”.

Величезна глибина

Чим більша глибина, на якій рухається об’єкт в океані, тим більший тиск на нього чинить товща води. На морському дні на глибині 3800 метрів “Титанік” витримує тиск близько 40 МПа, що в 390 разів перевищує тиск на поверхні.

“Це приблизно в 200 разів перевищує тиск у автомобільній шині, – зазначив Роберт Блазіак, дослідник океану в Стокгольмському університеті, у програмі Today на BBC Radio 4. – Ось чому потрібен підводний апарат із дійсно товстими стінками”.

Стінки апарату “Титан” з вуглецевого волокна та титану розроблені для максимальної робочої глибини 4000 м.

Екіпажі захищені від тиску глибин океану

Донні течії

Нам більше знайомі сильні поверхневі течії, які можуть збивати з курсу човни та плавців – але у глибинах океану також є підводні течії. Хоча зазвичай вони не такі сильні, вони все ж зумовлюють рух великої кількості води. На них можуть впливати вітри на поверхні, глибокі водні припливи або різниця щільності води, спричинена температурою та солоністю. Потужні течії також можуть спричинити так звані бентосні шторми.

Інформація про підводні течії навколо “Титаніка”, який розпався на дві великі частини під час затоплення, надходить із досліджень, які вивчають закономірності на дні та рух головоногих молюсків навколо уламків.

Відомо, що частина уламків лежить поблизу ділянки дна, на яку впливає потік холодної води, відомий як Західна прикордонна підводна течія. Ця донна течія створює мігруючі дюни, брижі та стрічкоподібні візерунки в осадових відкладеннях і мулі на океанському дні, завдяки чому вчені змогли зрозуміти її силу. Більшість утворень, які вони спостерігали, пов’язані з відносно слабкими та помірними течіями.

Брижі піску вздовж східного краю ділянки, на якій лежать дрібніші уламки, вказують на те, що донна течія йде зі сходу на захід, у той час як біля основних великих частин затонулого судна течії рухаються з північного заходу на південний захід – можливо, вони змінюють свій напрямок саме через великі уламки на дні.

На південь від носової частини течії виглядають особливо мінливими, коливаючись від північного сходу до північного заходу та південного заходу.

Багато експертів очікують, що рух цих течій зрештою поховає уламки в осадах.

Герхард Зайфферт, морський археолог, який нещодавно очолював експедицію для сканування уламків “Титаніка” у високій роздільній здатності, сказав ВВС, що він не вірить, що течії в цьому районі були достатньо сильними, щоб становити загрозу для підводного апарату – за умови, що він був справний.

“Мені невідомо, щоб течії становили загрозу для будь-якого глибоководного апарату, що нормально функціонує, на місці загибелі “Титаніка”, – каже він. – Течії під час нашого проєкту з картографування – це був виклик для точності картографування, але не ризик для безпеки”.

Самі уламки

Після понад 100 років на дні “Титанік” поступово розкладається. Початковий удар від зіткнення двох основних частин судна з дном викривив і спотворив частини уламків. Згодом мікроби, що живляться залізом, почали прискорювати псування. Фактично, за підрахунками вчених, більш висока активність бактерій на кормовій частині – головним чином через більший рівень пошкоджень, яких вона зазнала – спричиняє його руйнування на 40 років швидше, ніж носової частини.

“Затонуле судно постійно руйнується, головним чином через корозію, – каже Зайфферт. – Кожного року потроху. Але якщо дотримуватися безпечної відстані – без прямого контакту, без проникнення через отвори – не варто очікувати шкоди”.

Потоки осаду

Хоча це вкрай малоймовірно, відомо, що раптові потоки осаду вздовж дна в минулому пошкоджували і навіть переміщувати створені людьми об’єкти.

Деякі з таких випадків, як-от пошкодження трансатлантичних кабелів біля узбережжя Ньюфаундленду в 1929 році, були викликані землетрусами. Водночас наразі немає жодних ознак того, що подібна подія може бути пов’язана зі зникненням підводного човна “Титан”.

Протягом багатьох років дослідники виявили ознаки того, що морське дно навколо уламків “Титаніка” у далекому минулому зазнало підводних зсувів. Величезні об’єми осаду каскадом стікали вниз континентальним схилом із Ньюфаундленду й створювали так званий “коридор нестабільності”.

За оцінками вчених, остання з таких “руйнівних” подій сталася десятки тисяч років тому, внаслідок чого утворилися шари осаду товщиною до 100 м. Але такі події трапляються рідко, каже Девід Пайпер, дослідник з Геологічної служби Канади, який витратив багато років на вивчення дна навколо “Титаніка”. Він порівнює частоту таких подій з виверженням вулканів Везувій або Фудзі – приблизно раз на десятки тисяч або сотні тисяч років.

Більш поширеними є інші явища, відомі як каламутні течії – коли вода наповнюється осадами та стікає вниз континентальним схилом. Їх можуть викликати шторми.

“Інтервал повторення приблизно 500 років, – каже Пайпер. Але рельєф морського дна в цьому районі, швидше за все, спрямував би будь-які потоки осаду вниз до місця, відомого як “Долина Титаніка” – тобто він взагалі не досяг би самого затонулого судна.

І Зайфферт, і Пайпер кажуть, що малоймовірно, що зникнення апарату “Титан” могла спричинити одна з таких подій.

Водночас навколо місця аварії є й інші геологічні особливості, які також потребують дослідження. У попередній експедиції на “Титанік” з OceanGate Поль-Анрі Наржоле, колишній водолаз ВМС Франції та капітан підводного судна, відвідав таємничий відблиск, який він виявив на ехолоті в 1996 році. Виявилося, що це був скелястий риф, укритий морськими тваринами. Він сподівався також відвідати інший відблиск, який він виявив біля уламків “Титаніка”, під час останніх експедицій.

Поки пошуки зниклого апарату тривають, ми маємо дуже мало інформації про те, що могло статися з “Титаном” і його командою. Але в такому складному та негостинному середовищі ризик відвідування уламків “Титаніка” сьогодні є не меншим, ніж у 1986 році, коли перші люди вирушили на глибину і побачили судно після того, як воно затонуло.

Чому людські останки на “Титаніку” спричинили новий скандал

Одна з найвідоміших корабельних аварій в історії людства спровокувала новий судовий процес. На ньому сперечаються щодо того, чи варто турбувати людські останки, які досі можуть бути всередині “Титаніка”.

Це потрібно для того, аби дістати систему радіозв’язку із затонулого корабля.

“Титанік” затонув понад 100 років тому і досі залишається найвизначнішою корабельною аварією усіх часів.

Зараз точиться нова суперечка з приводу того, чи залишити 1500 загиблих у спокої під водою, або потурбувати їх, щоб дістати звідти артефакт, який зіграв ключову роль у трагедії.

Американська компанія RMS Titanic, Inc. хоче дістати із затонулого корабля бездротовий телеграфний апарат “Марконі”, який транслював сигнали біди з корабля у перші години 15 квітня 1912 року, що допомогло врятувати життя близько 700 людей на рятувальних човнах.

Однак уряд США виступає проти цих планів, стверджуючи, що ця операція порушить федеральний закон і міжнародну угоду про визнання затонулого корабля пам’яткою.

“Титанік” відправляється з Саутгемптона 10 квітня 1912 року

“Титанік” ішов із Саутгемптона (Англія) до Нью-Йорка, коли 14 квітня 1912 року під час перетину Атлантики наштовхнувся на айсберг.

Човен почав набирати тисячі тонн морської води через отвори в корпусі.

Чоловік, який спроєктував корабель – Томас Ендрюс – був на борту. Подивившись на пошкодження, він сказав капітану, що корабель потоне.

“Ми йдемо носом під воду”

25-річний старший телеграфіст передавав сигнали про допомогу, поки на кораблі не вимкнулась електрика і він не потонув

О 12:15 ночі з системи Марконі на борту “Титаніка” почали лунати сигнали біди, активуючи мережу радіотелеграфістів на суднах і наземних станціях, які почали несамовито обмінюватися повідомленнями.

Вони використовували азбуку Морзе – серію міжнародно визнаних крапок і рисок, які надсилали у вигляді звукових сигналів по короткохвильовому радіо.

“Підходьте негайно. Ми вдарились у айсберг”, – передав повідомлення оператор “Титаніка” Джек Філіпс на корабель “Карпатія”. А також німецькому кораблю “Франкфурт”: “Ми вдарились у айсберг і йдемо носом під воду”.

Виникла плутанина, під час якої “Титанік” відповів, судячи з усього, далекому кораблю: “Дурень, чекай і тримайся подалі”. Деякі історики вважають, що судном, про яке йдеться, був “Франкфурт”, і повідомлення між двома суднами були неправильно інтерпретовані.

Потік інформації про ситуацію від Джека Філліпса тривав: “Ми садимо пасажирів на маленькі човни. Жінки та діти у човнах. Довго не протримаємося. Втрачаємо електрику”.

І ще одне: “Це “Титанік”. Машинне відділення затопило”.

Телеграфне обладнання – на фото зображення іншого корабля приблизно у 1934 році – назвали “неоспіваним героєм” трагедії “Титаніка”

Оператори продовжували обмінюватися повідомленнями, коли рятувальні шлюпки почали спускати на воду, а чоловіки махали на прощання своїм дружинам та дітям.

Джек Філліпс не вижив у катастрофі. Він залишився на посту після того, як капітан дозволив йому піти, і про його героїзм завжди згадують під час переповіді трагедії “Титаніка”.

Повідомлення з корабля викликали збентеження та недовіру на інших суднах.

О 2:10 ночі на розкішному океанському лайнері відключилась електроенергія, і Марконі замовк. Ніс, тобто передня частина човна, був вже повністю під водою, а задня частина піднялася вгору.

Близько 2:20 ночі корабель розломився навпіл – і обидві половини почали опускатися на дно Атлантичного океану.

Менш ніж через дві години після затоплення “Карпатія” прибула на місце трагедії і забрала 700 уцілілих, яким вдалося врятуватися на рятувальних човнах, які були розраховані лише на близько половини людей на борту.

За підрахунками, в крижаних водах загинуло 1500 людей.

“Цвинтар”

RMS Titanic, Inc підняла із затонулого корабля понад 5500 артефактів, зокрема срібні вироби, порцеляну та золоті монети

Затонулий корабель знайшли у 1985 році приблизно за 400 морських миль (740 км) від Ньюфаундленда, Канада.

І носова частина, і кормова частина лежать на глибині 4000 метрів саме там, де вони затонули понад століття тому.

З 1987 року компанія RMS Titanic, Inc підняла понад 5500 артефактів, зокрема срібні вироби, порцеляну та золоті монети, та провела вісім дослідницьких експедицій.

Минулого року міжнародна група глибоководних дослідників вперше за майже 15 років обстежила корабель. Вони повідомили, що окремі його частини швидко руйнуються.

На початку цього року компанія RMS Titanic Inc. оголосила про плани підняти на поверхню бездротову систему “Марконі” за допомогою підводного робота до літа 2021 року.

Це оголошення призвело до відкриття справи, яку наразі розглядає апеляційний суд в американському штаті Вірджинія.

Спочатку суддя дозволив продовжувати експедицію, заявивши, що підняття радіостанції “зробить свій внесок у спадщину, яку залишив “Титанік”.

Але американські федеральні юристи стверджують, що такі плани є незаконними.

Минулого року США та Британія підписали угоду, яка надає урядам більше повноважень щодо забезпечення збереження та поваги до останнього місця спочинку понад 1500 пасажирів та екіпажу.

Під час експедиції 1996 року сфотографували капітанську ванну

Один з радників експедиції стверджував, що навряд чи на затонулому кораблі залишаються людські тіла.

Але Національне управління з питань океану та атмосфери США (NOAA), яке представляє суспільний інтерес у справі, заявляє, що експедиція ризикує потурбувати людські останки, які можуть бути всередині корпусу Титаніка.

“Внутрішні простори корпусу, особливо у недоторканій носовій частині, навіть якщо їх затопило під час потоплення, могли не зазнати впливу зовнішнього середовища”, – йдеться в повідомленні.

“У таких ізольованих середовищах виникає статичний стан, коли постійний тиск, низькі температури, відсутність потоку та безкисневий рівень води, як відомо, сприяють зберіганню органічних речовин протягом століть”.

Історія “Титаніка” захоплює вже не одне покоління людей по всьому світу

Президент RMS Titanic Inc. Бреттон Гунчак попереджає, що час спливає, і наполягає на проведенні експедиції задля “віднайдення неймовірного шматочку історії”.

“Хоча багато предметів, що залишились в уламках “Титаніка” та навколо них, здатні пролити світло на життя його пасажирів для багатьох поколінь, лише один предмет розповість історію усіх уцілілих”, – сказав він.

“Зрештою, радіосистема “Марконі” залишається неоспіваним героєм, адже незліченні покоління сімей живуть лише завдяки тому, що радіо кричало від імені їхніх предків”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!