Тема. Північна Європа у VIII—XI ст.

Мета: розповісти, хто такі нормани, вікінги й варяги; пояснити, як відбувалися далекі й близькі походи норманів та до яких наслідків вони призвели; сформувати уявлення про те, як виникли й розвивалися країни Північної Європи у Середньовіччі; визначити особливості духовного світу народів Північної Європи; пояснити зміст термінів і понять «нормани», «вікінги», «варяги»; формувати вміння визначати причинно-наслідкові зв’язки між окремими подіями; розвивати вміння працювати у малих групах; сприяти формуванню толерантного ставлення до думок інших і вмінню шукати з ними порозуміння.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, карта «Походи вікінгів», атлас.

Основні терміни і поняття: нормани, вікінги, варяги, дракар, конунг, Кальмарська унія.

Основні дати і події: 793 р.— перший відомий набіг вікінгів на узбережжя Англії; початок IX — перша половина XI ст.— «епоха норманів» у Європі, походи вікінгів; 1030— 1091 рр.— завоювання норманами Південної Італії та Сицилії; 1066 р.— завоювання норманами Англії; друга половина X ст.— остаточне утворення Данського королівства; початок XI ст.— остаточне об’єднання Норвегії; початок XI ст.— об’єднання Швеції; 1397 р.— Кальмарська унія.

I. Організація навчальної діяльності

II. Актуалізація опорних знань

III. Вивчення нового матеріалу

3. Виникнення скандинавських держав.

4. Країни Скандинавії у XII—XV ст.

5. Духовний світ народів Північної Свропи.

IV. Закріплення нових знань

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про початок розгляду нового розділу «Європейське суспільство і держави у X—XV ст.», повідомляє про тривалість його вивчення, форми й терміни проведення практичних занять, уроку узагальнення й тематичного контролю. Після цього знайомить із темою уроку і його основними завданнями.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Дидактична гра «Нові вчителі»

Правила гри. Представники малих груп виступають перед класом із повідомленнями, які вони готували вдома.

Гра сприяє розвитку самостійності мислення учнів, навчає їх використовувати заздалегідь опрацьований матеріал, формулювати запитання, відповідати на зустрічні запитання слухачів тощо. Завдяки цьому учні виступають не пасивними учасниками уроку, а його активними творцями, у результаті чого інформація сприймається набагато краще.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Початок IX — першу половину XI ст. в історії Європи називають «епохою норманів». У той час германські племена, які жили на півночі Європи, на Ютландському, Скандинавському півостровах і деяких островах Балтики, рушили на завоювання нових земель. У країнах Європи їх називали норманами — «північними людьми». Звичною молитвою тоді було прохання до Бога врятувати від люті норманів, коли зненацька біля берегів з’являлися їхні довгі безпалубні кораблі — дракари — зі страхітливими різьбленими з дерева головами драконів на носах.

У Скандинавії тих, хто не бажав працювати вдома, а віддавав перевагу життю, сповненому небезпек і пригод, називали вікінгами. Вікінги плавали не лише на захід, а й на схід. Балтійським морем і далі Західною Двіною діставалися вони земель, де жили східні слов’яни, які називали чужинців варягами. Тут вони торгували з місцевим населенням, засновуючи свої факторії, або рухалися шляхом «із варягів у греки» далі, до Константинополя. Варязькі дружини наймалися до візантійських імператорів, які високо цінували хоробрість і військову майстерність норманів. Походи вікінгів були другою (останньою) хвилею Великого переселення народів.

Перша хвиля Великого переселення народів у V—VI ст. зруйнувала Давню Римську імперію і спричинила появу у Європі нових держав — варварських королівств. Друга хвиля у IX—XI ст. дійшла до нової Європи. Вікінги не змогли зруйнувати її, тому змушені були пристосуватися до неї, запозичуючи традиції та порядки феодальної Європи.

Розповідь учителя (супроводжується роботою з картою)

До кінця VIII ст. європейці нічого не знали про норманів — предків сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У 793 р. загін норманів уперше напав на монастир північно-східного узбережжя Англії, пограбував і спалив його. Відтоді поселення приморських земель Англії, Франції, Німеччини перетворилися на об’єкти постійних нападів морських розбійників. Хоробрі та безжальні нормани вбивали, грабували, спалювали будинки.

Після походу нормани поверталися з награбованим на батьківщину, але з часом вони почали захоплювати і підкоряти своїй владі величезні території в різних частинах Європи й оселятися на них.

Робота з термінами і поняттями

Вікінги — скандинавські воїни. На Русі були відомі як варяги; на Заході — як нормани, «північні люди».

Найбільше постраждали від норманських завойовників Британські острови, оскільки вони дуже близько розташовані від батьківщини норманів. Згодом нормани розселилися на північно-східному узбережжі Англії. Землі, що опинилися під владою норманів, які були вихідцями з Данії, стали називати «Областю данського права», або Денло. Із цієї частини Англії вони почали просуватися далі. Становище англосакських королівств на острові стало загрозливим. Боротьбу проти загарбників очолило королівство Уессекс. Переломним моментом у боротьбі англосаксів проти данців стало правління уессекського короля Альфреда (871—900). Завдяки реформам йому вдалося мобілізувати на боротьбу проти ворога всі сили, проте вигнати норманів з Англії йому так і не вдалося.

Після смерті короля Альфреда Великого боротьба проти данців розгорнулася з новою силою. Наприкінці X ст. до єдиного Англійського королівства було приєднано землі Денло. Однак у 1013 р. армія данського короля висадилася на узбережжі й швидко захопила всю Англію. Так острів опинився в складі величезної Північної держави данського короля Канута Могутнього (1017—1035), до якої входили Данія, Норвегія, Швеція і Шотландія. Після смерті Канута його держава швидко розпалася і в Англії відновилася влада англосаксів, але знову на нетривалий час. За часів правління слабких нащадків Карла Великого нормани почали постійно нападати на французькі володіння.

Вікінги тричі — у 845, 857, 865 рр.— спустошували Париж. У 885—886 рр. вони протягом десяти місяців тримали його в облозі, але цього разу захопити місто їм не вдалося.

Нормани (французи називали їх нормандцями) прийняли християнство, засвоїли французьку мову і зробили свої володіння найсильнішим герцогством на півночі Франції. У 1030—1091 рр. нормани завоювали Південну Італію та Сицилію, а в 1066 р.— Англію.

Крім завойовницьких походів нормани здійснили багато географічних відкриттів. У 870-х рр. нормани з Норвегії відкрили й почали заселяти Ісландію — «Крижану країну», як назвали нові землі перші поселенці. У IX—X ст. нормани почали заселяти острови північної частини Атлантичного океану. Вікінг Ейрік Рудий, за скоєний злочин приречений на вигнання з Ісландії, відплив на північний захід і неочікувано відкрив Гренландію — «Зелену землю».

Сміливий мореплавець Лейв Щасливий та його супутники близько 1000 р. досягли островів, розташованих поблизу узбережжя Північної Америки. У сагах ці місця називають «Лісовою країною», «Країною плоских каменів» та «Країною дикого винограду».

Якщо норвежці та данці здійснювали свої походи переважно на захід, то шведські вікінги — на схід. У VIII ст. вони почали проникати на землі фінно-угорських, балтських і слов’янських племен. Однак походи в ці землі, як правило, мали мирний торговельний характер. Вони намагалися захопити торговельні шляхи, що пролягали Волгою до Каспійського моря та Дніпром до Чорного моря в землі Арабського халіфату та Візантії. Загони варягів мали велике значення для формування державності у східних слов’ян.

3. Виникнення скандинавських держав

Походи норманів дали могутній поштовх до утворення держав Північної Європи. Завдяки їм посилилася влада племінних вождів — конунгів.

Найшвидшим процес утворення держави був у Данії (із VIII ст.). Тут завдяки більш сприятливим природним умовам швидше відбувалося зміцнення влади знаті й вождів. З’явилися велика земельна власність і залежні прошарки суспільства. У другій половині X ст. Гаральд Синьозубий (бл. 950—986) остаточно об’єднав Данію під своєю владою.

Наприкінці IX ст. конунгу Гарольду Прекрасному вдалося підкорити своїй владі більшість племен Норвегії. Остаточне об’єднання країни відбулося лише на початку XI ст. Проте королівська влада виявилася нетривалою, і Норвегія тимчасово увійшла до складу володінь данського короля Канута Могутнього. Однак після смерті сина останнього норвезького короля корону отримав Гаральд Гардрад (1046—1066), відомий як «Суворий правитель».

У Швеції об’єднання країни відбулося під час правління Олафа Скьотконунга (бл. 995—1020), але влада короля тривалий час залишалася слабкою. Щоб зміцнити свою владу, усі скандинавські правителі прагнули підтримки християнської церкви. Проте утвердження християнства в Скандинавії тривало досить довго.

4. Країни Скандинавії у XII—XV ст.

Найбільш розвиненою з-поміж скандинавських країн була Данія. Тут протягом XII—XIII ст. сформувалися феодальні відносини й завершився процес християнізації населення. У середині XIV ст. розпочався процес швидкого піднесення Данії. Значну роль у цьому процесі відіграв Вальдемар IV Аттердаг (1340—1375). Проте його плани були перервані поразкою у війні проти Ганзи — могутнього торговельного об’єднання північнонімецьких міст, що не бажало втрачати контроль над Балтійським морем.

Його донька і наступниця Маргарита (1387—1412) продовжила політику батька, спрямовану на об’єднання Скандинавії. Будучи дружиною короля Норвегії Ганона VI, Маргарита домоглася обрання на данський престол свого сина Олафа, який після смерті Ганона VI в 1380 р. успадкував і норвезький престол. Таким чином, Данію і Норвегію було об’єднано в єдину державу. По смерті Олафа в 1387 р. Маргарита стала королевою Данії та Норвегії. У 1397 р., використовуючи міжусобну боротьбу у Швеції, вона спромоглася долучити до унії Данії з Норвегією ще й Швецію. Формально королем Данії, Норвегії та Швеції було проголошено онука Маргарити Еріка II, але по суті управління зберігалося в її руках аж до 1412 р.

Так, завдяки унії 1397 р., яка була укладена у шведському місті Кальмар, через що й дістала назву Кальмарсьіса, на півночі Європи постало могутнє утворення, яке почало висувати свої претензії на панування в басейні Балтійського моря. Проте це об’єднання виявилося досить штучним. Швеція весь час намагалася позбутися данського панування. У 1453 р. вона домоглася автономії, а 1523 р.— незалежності. Національний рух у Швеції, започаткований боротьбою проти Данії, настільки мобілізував сили країни, що вона згодом сама стала претендувати на провідну роль у басейні Балтійського моря.

5. Духовний світ народів Північної Європи

Самостійна робота з підручником

Острів Ісландія, заселений вікінгами у IX—X ст.,— місце унікальних пам’яток культури германських племен Північної Європи. Із давніх часів ісландці зберегли саги про подвиги вікінгів та їхніх давніх богів. Співцями цих саг були скальди — поети і воїни одночасно. У XIII ст. ці легенди були записані в книгах, за якими ми можемо відтворити побут, духовний світ та образи героїв давніх германців.

Скандинавські народи тривалий час залишалися язичниками. їхнім головним богом був Одін (давні германці називали його Вотаном). Саме до його володінь, у Валгаллу, небесні діви — валькірії — приводять душі загиблих у бою воїнів. Тут, в очікуванні вирішальної битви проти сил зла, вони відпочивають і бенкетують. З інших богів найвідомішим був Тор (давньогерманський Допар). Він кидав свій важкий молот у хмари і викрешував блискавки. Дружиною Одіна була Фрейя — богиня добрих урожаїв і родючості, покровителька родини і шлюбу. Сили зла уособлювали богиня смерті й потойбічного світу Хель, жахливий дракон Фафнір і вовк Фенрір. Кривдили людей також маленькі злі тролі, які стерегли багатства земних надр.

Германці й скандинави ставилися до своїх богів дещо незвично. Вони приносили їм у жертву тварин, а інколи навіть людей, але при цьому не просто просили в богів захисту й допомоги, а вимагали. Якщо боги не виконували того, що від них вимагалося, то нормани могли полишити цих богів і звернутися до інших. Пісні про давніх богів і героїв увійшли до збірника «Едда», в основу якого покладено легенду про скарб нібелунгів — підземних карликів-ковалів. За переказами, той, хто володів цим скарбом, мав величезну владу й талан у всіх справах. На підставі цих легенд у XIII ст. в Німеччині з’явилася «Пісня про Нібелунгів».

Скандинавська міфологія сповнена похмурих образів, у яких відбилися суворі картини реального життя.

Ісландські саги містять також описи реальних історичних подій. Саме з них історики дізналися про відкриття Північної Америки Лейвом Щасливим, про давніх правителів Норвегії, про завоювання норманами Англії та інші відомості.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Учитель пропонує учням колективно сформулювати і записати висновки за питаннями, розглянутими на уроці.

Учитель пропонує учням по черзі висловитися щодо того, про що вони дізналися і чого навчилися на уроці.

1. Опрацюйте § 7 підручника.

2. Складіть кросворд за матеріалом, розглянутим на уроці.

Географія 6 клас

Подумайте, що з давніх часів спонукає людей до пошуку нових земель.

Нормани. Значний внесок у відкриття нових земель зробили нормани (вікінги) — давньоскандинавські племена, які населяли північ Європи. Вони займалися переважно полюванням і рибальством. Згодом почали шукати й освоювати нові землі для поселення. Судна норманів були пристосовані до морських плавань (мал 9), вони організовували бойові дружини й робили розбійницькі набіги на узбережжя Північного й Балтійського морів, Атлантичного океану та Середземного моря.

У IX ст. нормани відкрили о. Ісландія й заснували там колонію. У 982 р. ісландець Ейрік Рудий, разом із командою. що налічувала 32 особи, вирушив шукати нові землі. Після тривалого плавання на захід мореплавці побачили узбережжя, укрите зеленими луками. Цю землю Ейрік назвав Гренландія, що в перекладі означає «Зелена країна». Переселенці почали обживати нову територію. У 999 р. син Ейріка, вікінг Лейе, прозваний Щасливим, теж вирушав на південь у пошуках нових земель. Через кілька днів мореплавці побачили пагорби, порослі лісом. Вірогідно, це був о. Лабрадор. Так. задовго до X. Колумба було відкрито Північну Америку. Однак про це європейці не довідалися. Мабуть, нормани приховували свої відкриття.

Подорож Марко Поло. Італієць Марко Поло народився в родині багатих купців із Венеції.

У 1271 р. разом із батьком він вирушив у тривалу й небезпечну подорож до Китаю. Там хлопця взяли на службу, що тривала 17 років. За цей час молодий венеціанець побував в усіх частинах Китаю, у Бірмі, повернувся до Венеції в 1295 р.

1 Дракар — довгий вузький дерев’яний корабель із заломленим носом і кормою.

У цей час вона воювала з Генуезькою республікою за сфери впливу. Під час бойових дій Марко Поло потрапив у полон. Там він познайомився з письменником Рустачано, який запропонував за розповідями Марко Поло написати книжку. Так була надрукована «Книга про різноманітність світу» Марко Поло. У ній подано опис усіх країн, де побував мандрівник, звичаїв, традицій, способу життя місцевих жителів, казкових багатств Сходу. Книжка принесла Марко Поло європейську славу, а купців спонукала шукати нових шляхів до країн Сходу.

Ще одним відомим мандрівником був Ібн Баттута, мешканець Марокко. У 1325 р. він здійснив паломництво в Мекку — місто мусульман на Аравійському півострові. З караваном купців помандрував уздовж північного узбережжя Африки до Каїра, а звідти дістався Мекки. У перервах між паломництвом подорожував Іраком. Персією (Іраном), побував на півдні Аравійського півострова та в східній частині Африки. Потім Ібн Баттута відвідав Крим, пониззя Волги. Кавказ. Середню Азію, з якої потрапив до Індії. Він відвідав м. Делі, о. Цейлон (Шрі-Ланка), о. Суматра, окремі міста Китаю. У 1349 р. через Індію та Мекку він повернувся на батьківщину.

За 25 років мандрівник пройшов суходолом і проплив морем майже 130 тис. км. Його розповіді про подорожі записав султанський писар. Згодом їх надрукували окремою книжкою. У ній було подано багато цікавих відомостей про країни Сходу того часу.

Пошуки португальцями морського шляху до Індії. Наприкінці XV ст. в Європі швидко зростало виробництво товарів і розвивалася торгівля. Потрібні були нові ринки збуту цих товарів. Такими ринками могли стати країни Сходу — Китай, Індія та інші держави, про які європейці довідалися з розповідей Марко Поло. Ці країни приваблювали європейських купців і своїми товарами, зокрема продуктами тропічних пряних рослин (гвоздика, ваніль, кориця, імбир тощо), які дуже цінувалися в Європі.

Проте шлях до Індії суходолом контролювали арабські держави, які не бажали конкуренції європейських купців. Тому європейці змушені були шукати морські шляхи на Схід. У цих пошуках найбільше пощастило португальцям, які мали великий флот. Морські експедиції організував принц Енріке, відомий як Генріх Мореплавець, хоча він сам у жодній експедиції участі не брав.

Спочатку португальці відкрили Азорські острови, потім почали освоювати шлях уздовж західного узбережжя Африки.

У 1487 р. капітан Бартоломеу Діаш (близько 1450-1500) обігнув крайню південну точку Африки — мис, який пізніше назвали мисом Доброї Надії, сподіваючись, що шлях до Індії буде подолано.

Проте минуло ще 10 років, перш ніж португальці перетнули Індійський океан і потрапили в Індію. Наступну експедицію, що в 1498 р. дісталася берегів Індії, очолив багатий португальський вельможа Васко да Гама, який повернувся на батьківщину в 1499 р. з цінним вантажем — прянощами. Так було відкрито для Європи зручний шлях до багатств Азії.

• Значний внесок у відкриття нових земель зробили нормани. Вони першими з європейців поселитися на о. Ісландія та узбережжі о. Гренландія. відкріпи Північну Америку.

• Венеціанець Марко Поло першим з європейців досяг Китаю й Індії. Його розповіді про нові країни спонукали європейських купців шукати до них шляхів.

• Шлях до Індії відкрив португальський мореплавець Васко да Гама, який обігнув із півдня Африку й перетнув Індійський океан.

Ключові терміни і поняття

1. Хто такі нормани? Що спонукало їх до відкриття нових земель?

2. Які країни відвідав арабський мандрівник Ібн Баттута?

3. Мореплавці якої європейської країни першими дісталися до берегів Індії?

4. Хто відкрив шлях до Індії?

5. Чим прославився Марко Поло? Яке значення для пізнання Землі мала його подорож?

Нанесіть на контурну карту шлях мандрівки Васко да Гами.

Мис Доброї Надії, відкритий у 1488 р. португальським мореплавцем Бартоломеу Діашем, отримав назву мис Бур. Імовірно, мисом Доброї Надії його назвав португальський король Жуан II Досконалий (1455-1495). Король був невимовно радий тому, що Португалія знайшла шлях до Індії й тепер складе конкуренцію арабським купцям.

Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм “повідомлення-видалення” для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.

Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.