Лідокаїн – інструкція для медичного застосування

допоміжні речовини: натрію хлорид, 1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Препарати для місцевої анестезії.

Код АТС N01B B02.

Анти аритмічний засіб I В кл. Код АТС С 01В В 01.

Показання. Усі види провідникової анестезії: у т. ч. у стоматології, міжреберна блокада, шийна вагосимпатична блокада. Внутрішньо венна регіонарна анестезія. Каудальна або люмбальна епідуральна блокада.

Шлуночкова екстрасистолія і тахіаритмії, у т. ч. при гострому інфаркті міокарда, у після операційному періоді.

Протипоказання. Гіпер чутливість до компонентів препарату, а також до інших амідних місцево анестезуючих лікарських засобів.

Тяжкі кровотечі, інфікування місця передбачуваної ін’єкції.

Захворювання серцево-судинної системи:

– AV-блокада II і III ступеня і порушення внутрішньошлуночкової провідності;

– синдром слабкості синусового вузла (СССВ);

– значне зниження функції лівого шлуночка.

Наявність в анамнезі епілепти формних судом на лідокаїн, міастенія.

Для епідуральної анестезії – інфікування місця проведення люмбальної пункції, септицемія, неможливість проведення пункції через деформацію хребта. Інфекції головного мозку, доброякісні і злоякісні новоутворення головного мозку, субарахноїдальний крововилив.

Функціональна недостатність печінки, що супроводжується зниженням печінкового кровотоку (наприклад, при хронічній серцевій недостатності, цирозі). Прогресу вання серцево-судинної недостатності (звичайно внаслідок розвитку блокад серця і шоку).

Коагулопатії різного генезу, артеріальна гіпотензія, психоз, істерія.

Спосіб застосування та дози.

Перед введенням лідокаїну необхідно проводити пробу на чутливість.

Для досягнення місцевої знеболюючої дії.

Провідникова анестезія в стоматологічній практиці – 1–5 мл розчину лідокаїну (20– 100 мг).

Провідникова анестезія (анестезія периферичних нервів): максимальна загальна доза – до 20 мл розчину лідокаїну (400 мг).

Блокада нервових сплетінь: максимальна загальна доза – 5–10 мл розчину лідокаїну (100–200 мг).

Епідуральна анестезія, максимальна загальна доза – 10–15 мл розчину лідокаїну (200– 300 мг).

Каудальна анестезія, максимальна загальна доза – 10–15 мл розчину лідокаїну (200– 300 мг).

Введення максимальної дози не повинне повторюватися частіше, ніж через 90 хв.

Для досягнення анти аритмічної дії.

Введення Лідокаїну-Дарниця починають з болюсу внутрішньо венно в дозі 1–2 мг/кг маси тіла протягом 3–4 хв; середня разова доза – 80 мг, максимальна разова доза – 100 мг. Потім переходять на краплинну інфузію зі швидкістю 20–55 мкг/кг/хв (максимум 2 мг/хв) у 5 % розчині глюкози або у фізіологічному розчині; краплинні інфузії можуть застосовуватися протягом 24–36 год.

При необхідності на фоні краплинної інфузії можна повторити внутрішньо венно введення Лідокаїну-Дарниця в дозі 40 мг (2 мл розчину) через 10 хв після першого болюсу.

Внутрішньом’язово препарат вводять по 2–4 мг/кг (максимальна разова доза – 200 мг) з інтервалами 4–6 годин. В окремих випадках використовують більш високі дози – по 600 мг кожні 3–4 години.

Дітям при аритмії вводять внутрішньо венно струминно 1 мг/кг зі швидкістю 25–50 мг/хв, через 5 хв можливо повторне введення (сумарна доза не повинна перевищувати 3 мг/кг). При необхідності переходять на інфузійне введення зі швидкістю 30 мкг/кг/хв. Максимальна добова доза для дітей визначається масою тіла дитини і становить 4–5 мг/кг для дітей віком старше 3-х років.

Для провідникової анестезії – 1–2 мг/кг маси тіла, але не більше 4 мг/кг.

Побічні реакції. При застосуванні препарату можливі такі побічні реакції:

– з боку центральної і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, слабкість, руховий неспокій, ністагм, втрата свідомості, сонливість, зорові і слухові порушення, тремор, тризм, судоми (ризик їхнього розвитку підвищується на тлі гіперкапнії й ацидозу), синдром ” кінського хвоста” (параліч ніг, парестезії) – спричиняє частіше інших місцево анестезуючих засобів. Параліч дихальних м’язів, зупинка дихання, блок моторний і чутливий, респіраторний параліч (частіше розвивається при субарахноїдальній анестезії), оніміння язика (при використанні в стоматології);

– з боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, тахікардія – при введенні з вазоконстриктором, периферична вазодилатація, колапс, біль у грудній клітці, аритмії, блокада серця, зупинка дихання і серцевої діяльності;

– алергічні реакції: шкірний висип, кропивниця (на шкірі й слизових оболонках), свербіж шкіри, ангіо невротичний набряк, генералізований ексфоліативний дерматит, анафілактичний шок;

– з боку сечовидільної системи: мимовільне сечовипускання;

– з боку системи травлення: нудота, блювання, мимовільна дефекація;

– місцеві реакції: при спінальній анестезії – біль у спині, при епідуральній анестезії – випадкове влучення в субарахноїдальний простір.

– інші: стійка анестезія, зниження лібідо і/чи потенції, пригнічення дихання аж до зупинки, гіпотермія, відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок, злоякісна гіпертермія.

Передозування. Симптоми: перші ознаки інтоксикації – запаморочення, нудота, блювання, ейфорія. Потім – судоми мімічної мускулатури обличчя з переходом у тоніко-клонічні судоми скелетної мускулатури, психомоторне збудження, астенія, апное, брадикардія, зниження артеріального тиску, колапс, метгемоглобінемія.

При передозуванні при пологах у немовляти можливі брадикардія, пригнічення дихального центра, апное.

Лікування. Пацієнт повинний бути в горизонтальному положенні; при симптомах з боку ЦНС і серцево-судинної системи необхідно забезпечити доступ свіжого повітря, подачу кисню і/або проведення штучного дихання. Іноді з появою судом можна відразу призначити 50–100 мг сукцинілхоліну і/або 5–15 мг діазепаму, можливе застосування барбітуратів короткочасної дії, тіопенталу. У гострій фазі передозування лідокаїном діаліз не ефективний.

При брадикардії, порушеннях серцевої провідності можна призначити атропін 0,5–1 мг внутрішньо венно, при артеріальній гіпотензії – симпатоміметики в комбінації з агоністами ß-адренорецепторів. При зупинці серця показане негайне проведення реанімаційних заходів.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Суворо контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування препарату при вагітності не проводилося.

Варто особливо враховувати цей факт перед застосуванням Лідокаїну у жінок з потенційною можливістю виношування дитини, особливо в перші 3 місяці вагітності.

Порівняно з внутрішньо венним вливанням, коли лідокаїн проникає крізь плаценту протягом декількох хвилин, препарат можна рекомендувати при вагітності в терапевтичних дозах у провідникову ділянку, оскільки це не має будь-якого ризику для майбутньої матері.

Невідомо, чи виводиться лідокаїн з грудним молоком. Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату матері, що годує.

У період лактації застосування препарату можливо після попередньої ретельної оцінки очікуваної користі терапії для матері і потенційного ризику для немовляти.

Особливі заходи безпеки.

При обробці місця ін’єкції дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді хворобливості і набряку.

Варто пам’ятати, що лідокаїн чинить виражену анти аритмічну дію і відноситься до анти аритмічних засобів I класу. У випадках застосування поза аритмією, може сам виступати, як аритмогенний фактор, що може спричиняти розвиток аритмії. Тому перед уведенням препарату необхідно збирати анамнез на факт наявності явищ аритмії і з обережністю застосовувати препарат особам зі скаргами на аритмії в минулому.

При проведенні місцевої анестезії особливу обережність варто виявляти при введенні препарату в ділянки, що містять багато кровоносних судин. Під час проведення ін’єкції слід уникати потрапляння в судини.

При введенні у васкуляризовані тканини рекомендується проводити аспірацій ну пробу.

При проведенні планованої субарахноїдальної анестезії необхідно відмінити інгібітори моноамін оксидази не менше, ніж за 10 днів до проведення анестезії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

У період лікування необхідно дотримуватись обережності при керуванні авто транспортом і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії.

При одночасному застосуванні концентрацію лідокаїну в плазмі крові знижують такі препарати: хлорпромазин, петидин, бупівакаїн, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, імипрамін, нортриптилін.

При одночасному застосуванні з анти аритмічними препаратами IA класу (у т. ч. з хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом) відбувається подовження інтервалу QT і, у дуже поодиноких випадках, можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків.

Фенітоїн підсилює кардіодепресивну дію лідокаїну.

При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.

Лідокаїн може підсилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, тому що останні зменшують провідність нервових імпульсів.

На фоні інтоксикації глікозидами наперстянки лідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади.

Етанол посилює пригнічуючу дію лідокаїну на дихання.

Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) подовжують місцево анестезуючу дію. Циметидин знижує печінковий кліренс лідокаїну (зниження метаболізму внаслідок інгібування мікросомального окислювання) і підвищує його концентрацію та ризик розвитку токсичних ефектів.

При одночасному застосуванні для спінальної і епідуральної анестезії з гуанадрелем, гуанетидином, мекаміламіном, триметафаном підвищується ризик вираженої гіпотензії і брадикардії.

β-адреноблокатори сповільнюють метаболізм лідокаїну, збільшуючи його токсичність (зниження величини печінкового кровотоку).

Лідокаїн послаблює кардіотонічний ефект серцевих глікозидів.

При одночасному призначенні лідокаїну і снодійних або седативних лікарських засобів можливе посилення їх пригнічуючої дії на ЦНС.

При спільному застосуванні з наркотичними аналгетиками розвивається адитивний ефект, що використовується при проведенні епідуральної анестезії, однак підсилюється пригнічення дихання.

Використання з інгібіторами моноамін оксидази (фуразолідон, прокарбазин, селегилін) підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Антикоагулянти (у т. ч. ардепарин, далтепарин, данапароїд, еноксапарин, гепарини, варфарин та інші) збільшують ризик розвитку кровотеч.

Фармакодинаміка. Механізм місцево анестезуючої дії лідокаїну полягає в стабілізації нейрональної мембрани за рахунок зниження її проникності для іонів натрію, що перешкоджає виникненню потенціалу дії і проведенню імпульсів нервовими волокнами. Можливий антагонізм з іонами кальцію. Пригнічує проведення не тільки больових імпульсів, але й імпульсів іншої модальності. Швидко гідролізу ється в слабо лужному середовищі тканин і після короткого латентного періоду діє протягом 60–90 хв. Анестезуюча дія лідокаїну в 2–6 разів сильніша, ніж прокаїну. При місцевому застосуванні розширює судини, не чинить місцево подразнюючої дії. При запаленні (тканинний ацидоз) анестезуюча активність знижується. Ефективний при усіх видах місцевого знеболю вання. Розширює судини. Не проявляє подразнюючої дії на тканини.

Крім основної місцево анестезуючої дії, чинить анти аритмічну дію. Анти аритмічна активність обумовлена пригніченням фази 4 (діастолічної деполяризації) у волокнах Пуркин’є, зменшенням автоматизму, пригніченням ектопічних осередків збудження. На швидкість швидкої деполяризації (фаза 0) не впливає або незначно знижує. Збільшує проникність мембран для іонів калію, прискорює процес ре поляризації й скорочує потенціал дії. При застосуванні в середніх терапевтичних дозах не змінює збудливість синусно-передсердного вузла, мало впливає на провідність і скоротливість міокарда. При внутрішньо венному введенні діє швидко і коротко (10–20 хв).

При внутрішньо венному введенні максимальна концентрація в крові (C_max) досягається практично з моментом введення («на голці») і становить 45–90 с, при внутрішньом’язовому введенні – через 5–15 хв.

Розподіл. У плазмі зв’язується з білками на 50–80 %. Зв’язування лідокаїну з білками плазми значною мірою залежить від концентрації препарату й альфа-1-ацид глікопротеїну (ААГ) у плазмі. Зв’язування з білками плазми збільшується в пацієнтів з уремією і реципієнтів ниркової трансплантації і посилюється після гострого інфаркту міокарда, що характеризуються збільшенням рівня ААГ. Високе зв’язування з білками може зменшувати дію вільного лідокаїну або спричиняти загальне підвищення концентрації препарату в плазмі крові.

Стабільна концентрація в крові встановлюється через 3–4 год при безупинному внутрішньо венному введенні (у хворих з гострим інфарктом міокарда – через 8–10 год). Терапевтичний ефект розвивається при концентрації 1,5–5 мкг/мл. Розподіл швидкий, об’єм розподілу – 1 л/кг. Легко проникає крізь гістогематичні бар’єри, включаючи ГЕБ. Спочатку надходить у тканини з високим темпом кровопостачання: серце, мозок, нирки, легені, печінка, селезінка. Потім – у жирову і м’язову тканини. Проникає крізь плаценту, в організмі немовляти виявляється 40–55 % від концентрації препарату в організмі матері.

Метаболізм. Лідокаїн метаболізується за участю мікросомальних ферментів печінки. Швидкість метаболізму визначається кровотоком у печінці і, як результат, може бути порушена в пацієнтів після інфаркту міокарда і/чи із застійною серцевою недостатністю. У результаті біо трансформації лідокаїну утворюються метаболіти – моноетил-гліцинексилідид (МЕГКС) і гліцинексилідид, що мають значно менш виражену анти аритмічну активність.

Виведення. Близько 90 % виводиться у формі метаболітів і 10 % – у незміненому вигляді нирками. Виведення незміненого препарату із сечею частково залежить від pН сечі. Кисла сеча призводить до збільшення частки, виведеної із сечею.

Період напів виведення (T_1/2) після внутрішньо венного болюсного введення – 1,5–2 год (у немовлят – 3 год). При внутрішньо венній інфузії – до 3 год і більше. Метаболіти мають T_1/2 – 2 год і 10 год відповідно.

Виведення в особливих умовах. При порушенні функції печінки T_1/2 може збільшуватися в 2 рази і більш.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка забарвлена рідина.

Несумісність. Препарат небажано змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком розчинників, зазначених у розділі „Спосіб застосування та дози”.

Лідокаїн випадає в осад при змішуванні з амфотерицином, метогекситоном або сульфадіазином. Залежно від pН розчину лідокаїн може бути несумісний з ампіциліном.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 2 мл в ампулі; по 10 ампул в упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Місцезнаходження. Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспiльська, 13.

Аэрозоль для местного применения 10% в виде бесцветной жидкости с запахом ментола и горьким ментоловым вкусом.

Вспомогательные вещества: этанол (96%), масло мяты перечной, пропиленгликоль.

38 г (650 доз) – флаконы темного стекла (1) с дозирующим насосом в комплекте с распылительной насадкой – коробки картонные.

Клинико-фармакологическая группа: Местный анестетик для поверхностной анестезии

• аэрозоль д/местн. прим. 10% (4.8 мг/1 доза): фл. 38 г (650 доз) – П №014235/02-2002, 15.12.02 ППР

Местный анестетик амидного типа, производное ацетанилида. Обладает свойствами антиаритмического средства класса IB и мембраностабилизирующей активностью.

Обеспечивает местную анестезию путем блокирования генерации и проведения импульсов в нервных окончаниях. Механизм действия связан со стабилизацией проницаемости мембраны нейронов для ионов натрия. Порог электровозбудимости повышается, и, следовательно, проведение импульса блокируется.

Достигая гортани и трахеи, препарат подавляет глоточный рефлекс и угнетает кашлевой рефлекс, что может привести к аспирации, бронхопневмонии.

В терапевтических дозах обычно не влияет на силу и частоту сердечных сокращений.

Действие лидокаина в форме аэрозоля развивается в течение 1 мин и продолжается 5-6 мин. Достигнутое снижение чувствительности медленно исчезает в течение 15 мин.

При местном применении на слизистых оболочках лидокаин всасывается в разной степени, в зависимости от дозы и места нанесения. Скорость перфузии в слизистой оболочке влияет на всасывание.

Лидокаин распределяется в хорошо перфузируемых органах, в т.ч. в почках, легких, печени, сердце, а также проникает в жировую ткань. Проникает в плаценту путем пассивной диффузии. Распределение в плаценте может оказаться достаточным для проникновения в плод и достижения токсического уровня. Лидокаин быстро проникает через плаценту, появляясь в кровотоке плода в течение нескольких минут после применения у матери.

Связывание лидокаина с белками плазмы в значительной степени зависит от концентрации препарата и альфа-1-ацид гликопротеина (ААГ) в плазме. Имеются сообщения о связывании лидокаина с белками на 33-80%. Это указывает на то, что связывание с белками плазмы увеличивается у пациентов с уремией и реципиентов почечной трансплантации и усиливается после острого инфаркта миокарда. Последнее также характеризуется увеличением уровня ААГ. Высокое связывание с белками может уменьшать действие свободного лидокаина или даже вызывать общее повышение концентрации препарата в плазме крови.

Лидокаин метаболизируется при участии микросомальных ферментов печени, снижение щелочности вследствие окисления происходит в течение нескольких минут. Скорость метаболизма ограничивается кровотоком в печени и, как результат, может быть нарушена у пациентов после инфаркта миокарда и/или с застойной сердечной недостаточностью. В результате биотрансформации лидокаина образуются метаболиты – моноэтилглицинэксилидид (МЭГКС) и глицинэксилидид, которые обладают значительно менее выраженной антиаритмической активностью.

Около 90% выводится в форме метаболитов и 10% – в неизмененном виде почками. Выведение неизмененного препарата с мочой частично зависит от pH мочи. Сообщается, что кислая моча приводит к увеличению доли, выводимой с мочой.

Фармакокинетика в особых клинических случаях

T_1/2 лидокаина более длительный у пациентов с заболеваниями печени.

Для местной анестезии слизистых оболочек в стоматологической практике, хирургии полости рта:

– вскрытие поверхностных абсцессов;

– удаление подвижных выпадающих зубов;

– удаление костных фрагментов и наложение швов на раны слизистых оболочек;

– анестезия десны для фиксации коронки или мостовидного протеза (при использовании только эластичного слепочного материала);

– ручное или инструментальное удаление (или иссечение) увеличенного сосочка языка;

– для снижения или подавления повышенного глоточного рефлекса при подготовке к рентгенологическому исследованию;

– анестезия при иссечении поверхностных доброкачественных опухолей слизистой оболочки ротовой полости;

– у детей – для френулоэктомии и вскрытия кист слюнных желез.

– перед электрокоагуляцией (при лечении носовых кровотечений), септэктомией и резекцией носовых полипов;

– перед тонзиллэктомией для уменьшения глоточного рефлекса и обезболивания места инъекции (за исключением тонзиллэктомии и аденэктомии у детей в возрасте до 8 лет);

– в качестве дополнительной анестезии перед вскрытием перитонзиллярного абсцесса или перед пункцией верхнечелюстной пазухи;

– анестезия перед промыванием синусов.

При эндоскопии и инструментальных осмотрах:

– анестезия перед введением через нос или рот различных зондов (дуоденальный зонд, перед дробным пищевым тестом);

– анестезия перед ректоскопией и в случае замены катетеров.

В акушерстве и гинекологии:

– анестезия промежности для лечения и/или выполнения эпизиотомии;

– анестезия операционного поля в вагинальной хирургии или хирургии шейки матки;

– анестезия для иссечения и при лечении разрыва девственной плевы;

– анестезия при наложении швов при абсцессах.

– анестезия слизистых оболочек при малых хирургических вмешательствах.

Режим дозирования

Аэрозоль распыляется на слизистые оболочки. При каждом распылении 1 порции аэрозоля на поверхность выбрасывается 4.8 мг лидокаина. Доза зависит от показаний и площади анестезируемой поверхности. Во избежание высокой концентрации лидокаина в плазме крови следует применять наименьшую дозу, обеспечивающую удовлетворительный эффект. Обычно достаточно 1-3 распылений, хотя в акушерстве применяются и 15-20 распылений (максимальная доза – 40 распылений/70 кг массы тела).

Ориентировочные дозы (число распылений) при различных показаниях:

С помощью пропитанного тампона препарат можно наносить на большие поверхности.

У детей в возрасте до 2 лет препарат предпочтительно применять путем нанесения тампоном, что позволяет избежать страха, появляющегося при распылении, а также ощущения жжения.

Для пациентов с печеночной и/или сердечной недостаточностью рекомендуется снижение дозы на 40%.

При использовании аэрозоля баллон следует держать в вертикальном положении.

Побочное действие

Местные реакции: ощущение легкого жжения, которое исчезает по мере развития анестезирующего эффекта (в течение 1 мин).

Аллергические реакции: в единичных случаях – анафилактический шок.

Со стороны ЦНС: в единичных случаях – беспокойство.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: в единичных случаях – артериальная гипотензия, брадикардия.

Противопоказания

– указания в анамнезе на судороги, связанные с применением препарата;

– AV-блокада II и III степени и нарушения внутрижелудочковой проводимости (кроме случаев, когда введен зонд для стимуляции желудочков);

– значительное снижение функции левого желудочка;

– повышенная чувствительность к лидокаину и другим компонентам препарата.

При использовании в стоматологии гипса в качестве слепочного материала аэрозоль противопоказан из-за риска аспирации.

Не рекомендуется для местной анестезии перед тонзиллэктомией и аденэктомией у детей в возрасте до 8 лет.

Беременность и лактация

Лидокаин в аэрозоле может использоваться во время беременности, т.к. в рекомендуемых дозах он не представляет опасности.

Неизвестно, выводится ли лидокаин с грудным молоком. Следует соблюдать осторожность при назначении препарата кормящей матери.

В период лактации применение препарата возможно после предварительной тщательной оценки ожидаемой пользы терапии для матери и потенциального риска для грудного ребенка.

В экспериментальных исследованиях показано, что дозы лидокаина в 6.6 раза больше чем те, которые применяются при лечении людей, не наносят какого-либо вреда плоду.

Особые указания

С осторожностью применяют у пациентов с нарушениями функции печени, недостаточностью кровообращения, артериальной гипотензией, почечной недостаточностью, эпилепсией. В этих случаях требуется уменьшение дозы препарата. С особой осторожностью следует применять препарат при наличии травм слизистых оболочек, при умственной отсталости, а также у больных преклонного возраста и/или ослабленных пациентов, которые уже получают препараты с аналогичным действием по поводу кардиологических заболеваний.

Следует избегать попадания аэрозоля внутрь или контакта с глазами, важно предупреждать попадание аэрозоля в дыхательные пути (риск аспирации). Нанесение препарата на заднюю стенку глотки требует особой осторожности. Следует помнить, что Лидокаин подавляет глоточный рефлекс и угнетает кашлевой рефлекс, что может привести к аспирации, бронхопневмонии.

Использование в педиатрии

Следует иметь в виду, что у детей глотательный рефлекс происходит значительно чаще, чем у взрослых.

Лидокаин в форме аэрозоля не рекомендуют для местной анестезии перед тонзиллэктомией и аденотомией у детей в возрасте до 8 лет.

Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами

Если побочные эффекты после применения препарата не вызывают дискомфорта, ограничений для вождения транспортных средств и управления механизмами нет.

Симптомы: возможны симптомы со стороны ЦНС (в т.ч. судороги) и сердечно-сосудистой системы.

Лечение: при симптомах со стороны ЦНС и сердечно-сосудистой системы необходимо убедиться в проходимости дыхательных путей, обеспечить доступ свежего воздуха, подачу кислорода и/или проведение искусственного дыхания. Иногда при появлении судорог можно сразу назначить 50-100 мг дитилина и/или 5-15 мг диазепама, возможно применение барбитуратов кратковременного действия, тиопентала натрия. В острой фазе передозировки лидокаина диализ неэффективен.

При брадикардии, нарушениях сердечной проводимости можно назначить атропин 0.5-1 мг в/в.

Лекарственное взаимодействие

При одновременном применении с антиаритмическими препаратами класса IA (в т.ч. с хинидином, прокаинамидом, дизопирамидом) происходит удлинение интервала QT и, в очень редких случаях, возможно развитие AV-блокады или фибрилляции желудочков.

Фенитоин усиливает кардиодепрессивное действие лидокаина.

Комбинированное введение Лидокаина и прокаина (новокаина) может вызвать нарушение психики (галлюцинации).

Лидокаин может усиливать действие препаратов, вызывающих блокаду нервно-мышечной передачи, т.к. последние уменьшают проводимость нервных импульсов.

На фоне интоксикации гликозидами наперстянки лидокаин может усугублять тяжесть AV-блокады.

Этанол усиливает угнетающее действие лидокаина на дыхание.

При одновременном применении следующие препараты увеличивают концентрацию лидокаина в сыворотке крови: аминазин, циметидин, пропранолол, петидин, бупивакаин, хинидин, дизопирамид, амитриптилин, имипрамин, нортриптилин.

Условия и сроки хранения

Препарат следует хранить при температуре от 15° до 25°C в недоступном для детей месте. Срок годности – 5 лет.

Условия отпуска из аптек

Препарат отпускается по рецепту.

Лідокаїн (Lidocainum) ATC-класифікація

Лідокаїн — це місцевий анестетик, зазвичай застосовується в формі р-ну різних концентрацій для місцевої і топічної анестезії, але також чинить антиаритмічну і знеболювальну дію і може застосовуватися в якості доповнення до інтубації трахеї чи системно в/в.

Лідокаїн: історія застосування та механізм дії

Лідокаїн (раніше називався лігнокаїном), вперше синтезований у період 1943–1946 рр. Нільсом Льофгреном (Nils Löfgren) і Бенгтом Ландквістом (Bengt Lundquist). За своєю хімічною структурою це третинний амін, отриманий з ксілідину, який характеризується чудовим профілем безпеки порівняно з іншими місцевими анестетиками. Препарат зазвичай застосовується для місцевої анестезії, часто в поєднанні з адреналіном (який діє як вазопресор і подовжує термін його дії на певній ділянці, протидіючи місцевому судинорозширювальному ефекту лідокаїну). Він також застосовується в якості ад’ювантного анальгетика в терапії гострого і хронічного болю. При в/в введенні лідокаїн може застосовуватися під час розширеного контролю прохідності дихальних шляхів в якості ад’юванта до інтубації трахеї, пригнічуючи гіпертонічну відповідь на ларингоскопію і потенційно знижуючи частоту міалгії і гіперкаліємії при призначенні сукцинілхоліну. Лідокаїн є антиаритмічним засобом класу Ib за класифікацією Вогана — Вільямса, і його застосовують для лікування гострих шлуночкових тахіаритмій (Beecham G.B., 2021).
Місцева анестезія відбувається за рахунок мембраностабілізуючого впливу на нервові закінчення чутливого типу (інструкція МОЗ України). Як і для інших місцевих анестетиків, точкою прикладання дії лідокаїну є канали іонів Na + на внутрішній поверхні мембран нейронів. Незаряджена форма дифундує через нервові оболонки в аксоплазмі, а потім іонізується, з’єднуючись з іонами Н + . Утворений катіон зворотно зв’язується з Na + -каналами зсередини, блокуючи їх у відкритому стані і запобігаючи деполяризації нервів. Оскільки лідокаїн є слабким лугом з константою дисоціації (pKa) 7,7, близько 25% молекул залишаються в неіонізованому стані при фізіологічному pH 7,4 і залишаються доступними для переміщення всередині нервових клітин. Це означає, що анестезуючий ефект лідокаїну розвивається швидше, ніж у інших місцевих анестетиків з більш високими значеннями pKa. Ефективність знижується за наявності запалення; це може бути пов’язано з ацидозом, що зменшує частку неіонізованих молекул лідокаїну, прискореним зниженням концентрації лідокаїну через збільшення кровотоку, а також потенційно підвищеним утворенням медіаторів запалення, таких як пероксинітрит, які діють безпосередньо на Na + -канали (Beecham G.B., 2021).
Антиаритмічна дія р-ну лідокаїну пов’язана з підвищенням ефективного порогового потенціалу кардіоміоцитів (Beecham G.B., 2021) за рахунок пригнічення фази діастолічної деполяризації (фаза 4) і незначного зниження швидкості швидкої деполяризації (фаза 0) в волокнах Пуркіньє. Завдяки цьому зменшується серцевий автоматизм і пригнічуються ектопічні вогнища збудження без уповільнення AV-провідності і зміни скоротливості міокарда (інструкція МОЗ України).
Цікаво, що лідокаїн ефективно пригнічує фосфоліпазу А2 і може застосовуватися як антифосфоліпазний агент у комплексній консервативній терапії тяжких форм гострого панкреатиту (Язепчик А.В., 2016). Передбачається, що лідокаїн значно знижує викид цитокінів прозапального дії, за рахунок чого модулює реакції системного запалення (Жихарев В.А., 2018).
Лідокаїн на 65% зв’язується з альбуміном і α₁-кислим глікопротеїном в плазмі крові, завдяки чому середня тривалість дії порівнянна з іншими місцевими анестетиками. Він менш розчинний у ліпідах, ніж інші лікарські засоби для місцевої анестезії, що обмежує його загальну ефективність. Об’єм розподілу лідокаїну становить 0,7–1,5 л/кг, і він метаболізується печінковими ферментами до активних і неактивних метаболітів (Beecham G.B., 2021) з Т_½ 1,5–2 ч (інструкція МОЗ України).
В Україні лідокаїн випускається в декількох лікарських формах для різних клінічних ситуацій.

Лідокаїн: застосування 1–2% р-ну для ін’єкцій

Р-ни лідокаїну низькій концентрації (0,05–0,5%) застосовуються для інфільтративної анестезії при деяких операціях і маніпуляціях в хірургічній, стоматологічній, офтальмологічній та отоларингологічній практиці (інструкція МОЗ України). При цьому в тканини можна вводити досить великий об’єм розчину, що дозволяє додатково проводити гідропрепарування тканин. Також розбавлений до 0,25–0,5% концентрації р-н лідокаїну може застосовуватися для блокади Бієра — в/в регіонарній анестезії (Beecham G.B., 2021).
Лідокаїн в формі 1–2% р-ну застосовується для регіонарної блокади нервів та епідуральної анестезії. Епідуральна анестезія проводиться із застосуванням водного ізобаричного 2% р-ну лідокаїну (Боровских Н.А., 2006), причому для зменшення первинного ноцицептивного подразнення в р-н додається залужнювальний компонент, наприклад натрію бікарбонат (Beecham GB, 2021) або натрію гідроксид (інструкція МОЗ України).
1% р-н лідокаїну входить до складу в/в безопіоїдної анестезії, яка застосовується при онкохірургічних втручаннях в ділянці голови та шиї. Рекомендується вводити р-н лідокаїну периопераційно — навантажувальна доза 100 мг вводиться болюсно, після чого препарат вводиться інфузійно зі швидкістю 1,5 мг/кг/год. Такий режим дозволяє знизити потребу в опіоїдних анальгетиках на 85% (Овечкін А.М., 2019). Р-н лідокаїну при системному застосуванні ефективно знижує рівень вісцерального болю за рахунок дозозалежного інгібування вісцеромоторних і кардіоваскулярних рефлексів (Васильєв Я.І., 2019).
0,5–1% р-н лідокаїну застосовується для електрофорезу при хронічному больовому синдромі, наприклад при плечолопатковому періартриті (Булах О.А., 2014).
1% р-н лідокаїну можна застосовувати як розчинник для цефалоспоринових антибактеріальних препаратів (інструкція МОЗ України).

Лідокаїн: застосування 10% р-ну для ін’єкцій/інфузій

Лідокаїн в формі 10% р-ну для ін’єкцій — антиаритмічний засіб (інструкція МОЗ України). Рекомендується застосовувати в дозі 1 мг/кг маси тіла при рефрактерній шлуночковій фібриляції/шлуночковій тахікардії в разі, коли аміодарон недоступний (Берман М.В., 2011), у тому числі і в гострий період інфаркту міокарда. Крім того, він ефективний при глікозидній інтоксикації, під час імплантації штучного водія ритму і в цілому при наркозі. Кардіотропна дія р-ну лідокаїну розвивається при дозі препарату 2–4 мг, причому разова доза не повинна перевищувати 200 мг, а добова — не більше 1200 мг (інструкція МОЗ України).

Лідокаїн: топічне застосування 10% р-ну

10% спиртовий р-н лідокаїну в формі спрею для місцевого застосування використовується для місцевої анестезії в стоматології, щелепно-лицьовій хірургії та отоларингології. У такій лікарській формі діюча речовина препарату легко всмоктується слизовою оболонкою і забезпечує анестезію протягом короткого проміжку часу — до 5–6 хв (інструкція МОЗ України). Також лідокаїн у формі спрею застосовують при маніпуляціях на дихальних шляхах (Beecham G.B., 2021), наприклад при заміні трахеостомічної трубки, при введенні зондів через ніс або через рот (анестезія глотки), а також в гінекологічній практиці при малих операціях та обробці епізіотомної рани (інструкція МОЗ України).

Лідокаїн: загальні заходи безпеки, побічні ефекти і токсичність

Максимальна безпечна разова доза лідокаїну становить близько 3 мг/кг маси тіла (інструкція МОЗ України), хоча при додаванні адреналіну в р-н для місцевої анестезії вона може підвищуватися за рахунок зниження всмоктування. При в/в інфузіях р-ну лідокаїну максимальна швидкість введення становить 120 мг/год. У цілому лідокаїн має вузький терапевтичний індекс, однак нейротропні ефекти р-ну лідокаїну розвиваються при нижчій дозі, ніж кардіотропні. Встановлено, що симптоми токсичності (шум у вухах, пероральна парестезія, непритомність) розвиваються, якщо плазмовий рівень лідокаїну перевищує 5 мкг/мл. При плазмовому рівні препарату вище 10 мкг/мл можуть відзначатися втрата свідомості або судоми, а зупинка серця може розвинутися, якщо плазмовий рівень лідокаїну перевищує 20 мкг/мл (Beecham G.B., 2021). Можуть виникнути алергічні реакції різної тяжкості (аж до анафілактичного шоку) (інструкція МОЗ України), тому перед введенням р-ну лідокаїну слід робити шкірну пробу на чутливість. Лікування нейротоксичних ефектів (зокрема судом) лідокаїну передбачає введення бензодіазепінів або барбітуратів. В умовах відділення інтенсивної терапії також рекомендується штучна вентиляція легень у режимі гіпервентиляції з високим вмістом кисню, оскільки це знижує церебральний кровотік і сприяє зниженню судомної готовності (Torp K.D., 2020).
Також у пацієнта може розвинутися метгемоглобінемія — через біотрансформацію лідокаїну в О-толуїдин, особливо якщо у пацієнта виявлена вроджена гемоглобінопатія або він приймає інші препарати, які також можуть викликати метгемоглобінемію (Beecham G.B., 2021).

Р-н лідокаїну: висновки

Р-н лідокаїну застосовується не тільки при амбулаторних втручаннях і маніпуляціях, а й в інтенсивній терапії в комплексі реанімаційних заходів, у сучасних комплексних методах періопераційної анальгезії.