Ісаак Дунаєвський: Із Лохвиці до кремлівських зірок
Без “Ой цвіте калина”, “Серце, тобі не хочеться спокою” досі жодне застілля не обходиться. Всенародну любов Ісааку Дунаєвському принесли фільми “Веселі хлопці”, “Волга-Волга”, “Кубанські козаки”.
Перший концерт дав сусідам…
У невеликому містечку Лохвиця січень – найвеселіший місяць в році. Відразу після новорічних свят жителі відзначають ювілей самої шанованої тут людини. Тут є вулиця на честь Дунаєвського, музична школа та будинок на вулиці Гоголя, в якому народився композитор 30 січня 1900 року. Вся велика родина Дунаєвських була дуже музичною.
«Мама Ісаака чудово співала і грала на клавікордї, дід був кантором у синагозі, а дядько Самуїл мав раритетний на той час грамофон і писав музику для місцевого оркестру, – розповідав у своїх роботах мистецтвознавець Геннадій Шибанов, який досконало вивчив лохвицький період життя Дунаєвських. – Ісаак і його п’ятеро братів стали музикантами, тільки сестра Зіна – педагогом».
У чотири рочки хлопчина Шуня або Дуня (так його називали рідні) вже почав освоювати фортепіано, а у вісім років віртуозно грав на скрипці. Коли старшому братові Борису батьки купили піаніно і найняли вчителя, Ісаак з його кімнати не виходив.
Інструмент майбутнього композитора досі зберігається в краєзнавчому музеї, як найцінніший експонат. Одного разу після виступу на шкільному концерті вчитель сказав про Дунаєвського:
“Ця дитина вже давно перевершила мене у грі”.
Такому талановитому музиканту в Лохвиці робити було нічого.
У 1910 році сім’я Дунаєвських перебралася до Харкова, де 10-річний Ісаак вступив спочатку в музучилище по класу скрипки і композиції, а через вісім років в Харківську консерваторію.
Через 60 років після від’їзду Дунаєвських з Полтавщини молодший син Ісаака Максим саме в Полтаві вирішив записувати музику для фільму “Д’артаньян і три мушкетери” з талановитим режисером Леонідом Сорокіним. Леонід Анатолійович з радістю поділився записом спогадів Максима про смерть батька:
“Йому стало погано ще в Ризі на концерті. Оркестранти розповідали, що на авторському вечорі Ісаак почав скаржитися на погане самопочуття. Він, правда, сам ще співав пісні, акомпанував виконавцям, був емоційним, веселим більше, ніж зазвичай. Коли ж музиканти пішли на вокзал, його вели під руку. Батькові було тоді всього 55.
На Московському вокзалі публіка впізнала Ісаака Йосиповича. Весь перон був заповнений людьми, батьку кидали квіти, кричали “браво”. Напевно, багато хто з тієї юрби запізнилися на свої потяги. А Дунаєвський зійшов на сходинку вагона і разом з артистами виконав ще одну пісню. Але вже посередині куплету раптово пішов у купе. Коли слідом за ним побіг один, він побачив, що Дунаєвський плаче, схилившись над столом.
– Мені здається, що це був мій останній виступ, – прошепотів батько.
На жаль, це було вірне передчуття. Через кілька днів він помер у себе вдома, в Москві. “
Ісак Дунаєвський
30 січня 1900 р. у Лохвиці на Полтавщині народився Ісак Дунаєвський (повне ім’я Ісак Беру Йосиф Бецалев Цалієвич) – засновник радянської оперети. Батько – бізнесмен, власник заводів.
У шість років Ісак уже знав музичну грамоту, грав на піаніно.
У 1910 році поступив до Харківського музичного училища, одночасно учився в гімназії, потім на юридичному факультеті університету. Після закінчення Харківської консерваторії у 19 років, працював скрипалем в оркестрі, концертмейстером. З 1924 року жив у Москві, де керував музичною частиною Театру сатири.
Ісак Дунаєвський першим почав озвучувати радянські кінофільми хітами: «Воротар», «Веселі хлоп’ята», «Волга-Волга». Дунаєвський майже закінчив оперу «Рашель» на лібрето М. Булгакова.
Він отримував величезні гонорари, що дозволяли купувати машини, грати на скачках. Дунаєвський давав позички «без віддавачки», ніколи не нагадував про борги; робив дорогі подарунки, любив друзів і жінок, але одна стала фатальною…
У 1939 році в Ленінграді він непоказний, але улюблений владою, знаменитий радянський мільйонер зустрівся з блакитноокою блондинкою Лідією Смирновою, на 15 років молодшою, дружиною журналіста Сергія Добрушина. Від цієї зустрічі почалися зйомки фільму «Моя любов», до якого Дунаєвський написав пісні. Поки знімався фільм, вони проводили час у 3-місному номері Дунаєвського в готелі «Москва». Інтрижка закінчилася абортом, після якого Смирнова вже не могла мати дітей. Коли вона виїхала на зйомки до Криму, він кожного дня писав їй телеграми: «Ти перевернула моє серце щастям і тривогою». Через рік Дунаєвський посватався, але Смирнова промовчала. За часи війни Лідія Смирнова стала вдовою. Коли вони зустрілися 1945 року, композитор зауважив: «Ви так постаріли».
Другим чоловіком Лідії Смирнової став відомий радянський кінооператор В. Рапопорт.
Ще через десять років вони зустрілися на Ризькому узбережжі, але Дунаєвський не зупинився, бо поспішав на концерт.
Наступного дня, 25 липня 1955 року об 11-й годині ранку від спазму серця він упокоївся в Москві.
Лідії Смирнової не стало 25 липня 2007 року в день 52-ої річниці смерті Дунаєвського, теж у Москві.