Блог історика: 1956. Як з’явився перший київський літак Олега Антонова

Мало хто пам’ятає, що конструкторське бюро Антонова, своєрідний бренд Києва, насправді було створено не в столиці України. Його батьківщина – російське місто Новосибірськ.

Саме на тамтешньому авіазаводі відкрили дослідно-конструкторське бюро №153. Відповідну спільну постанову уряд і ЦК ухвалили 31 травня 1946 року.

Головним конструктором призначили 40-річного Олега Антонова. Він останні три роки був першим заступником відомого авіаконструктора Олександра Яковлєва, творця винищувачів. Тепер мав переключитися на цивільну авіацію. Перше завдання – літак для потреб сільського господарства.

Але… з ким створювати? В штаті чотири конструктори і стільки ж столярів. Директор авіазаводу додав ще трьох конструкторів. Цього замало! Антонов вдався до ризикованого кроку – запросив 25 студентів останнього курсу місцевого авіаційного технікуму. Запевнив: “Цю роботу вам зарахують як диплом”.

Дружина авіаконструктора, побачивши худющих напівголодних 18-річних юнаків, запитала в чоловіка: “Ти справді збираєшся працювати з цим дитячим садочком?” Той відповів: “Орли теж народжуються пташенятами”.

Бюро не лише впоралося із завданням за 15 місяців, але створило багатофункціональний літак, який став родоначальником сімейства літаків “Антонов”.

Звідки в цій історії взявся Київ? Авіаторів запросив до міста над Дніпром Микита Хрущов, тодішній очільник України. Адже Науково-дослідний інститут Збройних сил, який здійснював усі державні випробування літаків, первістку Антонова не дав письмових висновків. І його не можна було запускати у виробництво.

Хтось запропонував продемонструвати новинку Хрущову. У Кагарлицькому районі на Київщині йому показали, як літак обробляє лани. Керівник УРСР запропонував розпочати серійне виробництво на київському заводі. Саме тоді літак дістав назву Ан-2, а серед авіаторів – жартівливе “Аннушка”.

Спочатку Ан-2 виконував авіахімічні завдання – розпилював отрутохімікати для боротьби з шкідниками та бур’янами. Далі почав обслуговувати геологорозвідувальні експедиції. Також перевозив людей, тварин, пошту, вантажі. Доставляв лікарів і медикаменти у важко доступні райони, транспортував хворих тощо.

Подальшій роботі авіаконструкторів заважало те, що конструкторське бюро знаходилося в Новосибірську, а завод-виробник – у Києві. Конструктори не мали навіть телефону, тому всі питання вирішували письмово. Лист в один бік йшов тиждень.

Стало очевидним, що конструкторське бюро теж мусить переїхати до столиці України. Це сталося влітку 1952-го.

Антонов отримав урядове замовлення створити військово-транспортний літак з двома турбогвинтовими двигунами. Кадрів не вистачало, оскільки частина працівників залишилася в Новосибірську. Тому в січні 1954 року до складу бюро зарахували групу випускників Харківського авіаційного інституту. Згодом – фахівців з Києва та інших міст. Завдання виконали: літак Ан-8 піднявся у повітря 11 лютого 1956 року.

Наступний військово-транспортний літак Ан-12, призначений для перекидання і повітряного десантування військ (до 60 осіб) і бойової техніки (до 20 т), приніс його творцям Ленінську премію, найпрестижнішу в СРСР, а Олегу Антонову – звання Генерального конструктора.

Найвідомішим з сімейства “Ан” є літак Ан-24, який у народі чомусь звали “Настя”. Вперше він піднявся в небо 1959 року – за штурвалом був льотчик-випробувач. Заводські та державні випробування тривали ще три роки. І лише 1962-го почався серійний випуск цього літака на київському заводі №473.

Ан-24 користувався неабиякою популярністю – щороку перевозив понад 30% пасажирів усього СРСР. Авіатори цінували спроможність “Насті” здійснити посадку на невеликі непідготовані аеродроми або навіть просто на ґрунт.

Репутація всенародного улюбленця трохи похитнулася після катастрофи, що сталася 17 грудня 1976 року. Літак Ан-24, що здійснював рейс Чернівці-Київ, упав під час посадки в аеропорту Жуляни. Загинули 4 члени екіпажу і 44 пасажири, живими залишилися лише стюардеса і 6 пасажирів. Згодом комісія дійшла висновку, що причиною стали помилки диспетчера і пілота. Але то була закрита інформація, а люди перешіптувалися: розбився Ан-24…

У наступні роки набули відомості Ан-22 “Антей” (перший у світі широкофюзеляжний літак) і великий вантажний Ан-124 “Руслан”.

Олег Антонов помер 1984 року в Києві.

Його конструкторське бюро продовжувало створювати авіалайнери, серед яких найбільший у світі літак Ан-225 “Мрія”.

З початку 1990-х років концерн “Антонов” розробляв також різні види міського транспорту – тролейбус “Київський”, трамвай ЛТ-10А, автобус А10, вагон “легкого метро” РАДАН (планувалося для Ялти), кабіни фунікулера тощо. Більшість цих проектів залишилася на папері.

Наприкінці січня 2016 року уряд України ухвалив постанову про ліквідацію Державного авіабудівельного концерну “Антонов” у зв’язку з передачею всіх трьох його підприємств до складу “Укроборонпрому”.

Скільки років Юрію Антонову? Коротка біографія співака

Вже більше 40 років люди знають, люблять і співають пісні Юрія Антонова. За нинішніми мірками це вважається солідним творчим стажем. Подібна популярність дорогого коштує, як і захоплені відгуки шанувальників, і навіть самого Пола Маккартні. Десять років тому співакові вручили премію «Овація» в номінації «Жива легенда». Безсумнівно, співак саме нею і є. З цієї статті ви дізнаєтеся, скільки років Юрію Антонову, і ознайомитеся з ключовими моментами його біографії.

Дитинство

Батько майбутнього співака – Михайло Васильович – був військовим. Влітку 1944-го йому дали відпустку, і він поїхав в Ташкент, де перебувала в евакуації дружина Наталя. Через 9 місяців після цього «побачення» (19 лютого 1945 року) і народився Юра. Шляхом нескладних арифметичних дій можна підрахувати, що в цьому році зірки радянської естради виповнилося 70.

Батько рідко бачив хлопчика, так як влаштувався працювати в берлінську комендатуру. Через 3 роки сім’я Антонових возз’єдналася і переїхала в місто Молодечно (Білорусь). Там майбутній співак пішов у школу. Музикою він почав займатися в старших класах. Всі знали, скільки років Юрію Антонову, але майже ніхто не був в курсі, що в такому юному віці (14 років), він вже очолював хор залізничників місцевого депо. За нотами для оркестру доводилося їздити в один з клубів Вільнюса (20 км від Молодечно), де майбутній співак іноді давав концерти на акордеоні. За це йому платили 60 рублів на місяць.

Дуже активно проявляв себе Антонов в роки навчання в музичному училищі. Він зміг організувати диксиленд. Так як необхідного інвентарю не було, доводилося використовувати російські народні інструменти. Тим не менш диксиленд був досить відомий.

Повір у мрію

Після завершення навчання в музичному училищі Антонов став викладати музику в дитячій школі. Потім став солістом-інструменталістом у білоруської філармонії. Відслуживши в армії, Антонов повернувся назад. А через кілька років йому надійшла пропозиція попрацювати з легендарним колективом «Співаючі гітари». В ансамблі знали, скільки років Юрію Антонову, і були знайомі з його творчістю. Це допомогло йому обійти інших кандидатів. В новому колективі співак починає виконувати авторські пісні. Величезну популярність йому приніс шлягер «Для мене немає тебе прекрасніше».

Переїзд до Москви

Учасники ансамблю «Співаючі гітари» були в курсі амбіцій композитора і знали, скільки років Юрію Антонову. Співакові, незважаючи на молодий вік (26 років), потрібно було розвиватися далі. Тому вони не сильно заперечували, коли Юрій заявив про відхід з колективу.

У 1971 році співак поїхав до Москви і влаштувався в ансамбль «Добрі молодці». Також Юрій писав пісні для групи «Веселі хлопці». У той час з’явилися такі композиції, як «У сосен і беріз», «Кінчається літо», «Ще вчора». Антонов стає солістом-вокалістом і починає виступати з групою «Добрі молодці» по всій Москві. Число шанувальників співака неухильно зростала.

Цілих 18 разів здавав свою програму «Росконцерту» Антонов Юрій. Скільки років це могло тривати, його не хвилювало. Він вмів стояти до кінця, і ця боротьба його загартувала. Причому худради чіплялися не тільки до змісту пісень, але і до зовнішнього вигляду артистів. Наприклад, при здачі чергової програми Юрія і його музикантів попросили вкоротити модні в той час довгі шевелюри. В знак протесту вони взагалі постриглися наголо.

Місячна доріжка

«Аракс» – так називалася нова група, з якою став співпрацювати співак Юрій Антонов. Скільки років до цього вони працювали на естраді, його не хвилювало. Робота з «Араксом» була для нього способом реалізації власного творчого потенціалу. І Юрій Михайлович зміг повністю розкрити його: з’явилися такі хіти, як «Я згадую», «Море», «Не забувай», «20 років потому». За участю фірми «Мелодія» було випущено і продано майже 20 мільйонів копій пластинок.

Одеська кіностудія запросила Антонова для написання музики до картини «Бережіть жінок». Так почалася робота композитора в кіно. Він написав музику до таких фільмів, як «Хижаки», «Незнайома пісня», «Наказ», «Салон краси».

У 1985 році «Поларвокс Мюзік» запросила Юрія Михайловича в Фінляндію, щоб записати альбом англійською і російською мовою. Зараз у співака власна студія звукозапису. Він проводить в ній багато часу, переписуючи старі й вигадуючи нові пісні.

Особисте життя

Отже, тепер ви знаєте, скільки років Юрію Антонову, і ознайомилися з його короткою біографією. Залишилося лише розповісти про особисте життя співака.

Юрій Михайлович був одружений три рази і більше не має бажання вступати в шлюб. Перша весілля співака відбулася в 1976 році. Він одружився на дівчині, яка збиралася покинути Росію разом з сім’єю. Антонов купив квитки і підготував необхідні документи для поїздки в США. Але в останній момент передумав з нею їхати. Просто зрозумів, що не зможе жити без Росії. Згодом він жодного разу не пошкодував про своє рішення.

Друга дружина співака – росіянка за національністю, але живе в Парижі. Так заявив сам Юрій Антонов. Скільки років тривав цей шлюб, невідомо. Композитор не дуже любить розповідати подробиці свого особистого життя.

Третьою дружиною співака була югославка. Незважаючи на те, що Юрій Михайлович тричі був одружений, у нього є тільки одна дитина – син Михайло.