Скільки годин на день належить працювати за законом

Нормальний робочий день триває не більше восьми годин, при сорока годинному робочому тижні. Така тривалість роботи встановлена 100-ю статтею Трудового кодексу. Однак, існують і винятки, при яких тривалість робочого дня може як збільшуватися, так і зменшуватися.

Робочий час

Трудовий кодекс дає чітке визначення робочого часу і передбачає різні його варіанти. Робочим часом вважається саме той час, коли працівник безпосередньо працює, виконує саме ті дії, які покладені на нього трудовим договором та посадовими обов ‘язками. У такий час не входять ніякі перерви. У більшості випадків тривалість робочого часу встановлюється безпосередньо роботодавцем і відповідає закону, складаючи не більше сорока годин на тиждень. Ці сорок робочих годин розподіляються протягом тижня по-різному, залежно від так званого режиму робочого часу. Такий режим встановлюється трудовим договором або контрактом.

Основний прийнятим до використання режим – нормальна тривалість робочого часу. При ній сорок годин на тиждень розділяються на п ‘ять робочих днів по вісім робочих годин. Можливі й інші варіанти розподілу годин роботи. Наприклад, при змінній роботі робочий час розподіляється так, щоб в результаті виходило не більше допустимої тижневої норми.

Закон допускає як підвищену тривалість роботи, так і роботу скорочену, роботу в гнучкому режимі. Скорочена тривалість роботи має місце для особливих категорій працюючих. Це неповнолітні, інваліди, люди, що працюють у шкідливих або небезпечних умовах. Робота в гнучкому режимі або в режимі гнучкого робочого часу – в цьому випадку початок роботи, її закінчення або загальна тривалість зміни можуть змінюватися за взаємної згоди працівника і роботодавця. При цьому, встановлену кількість годин роботи на тиждень працівник все одно має відпрацювати. Тривалість робочого часу може не тільки скорочуватися, а й збільшуватися.

Ненормований робочий день

Ненормований робочий день, згідно Трудового кодексу, є одним з режимів робочого часу і являє собою таку форму роботи, при якій працівники при необхідності можуть залучатися до роботи понад нормальну тривалість робочого часу. Таке залучення може носити тільки епізодичний характер і понад норму таке залучення до роботи не оплачується, а, найчастіше, компенсується додатковою відпусткою. Якщо трудовим договором для працівника встановлюється ненормований робочий день, то це не означає, що працівника можна залучати до роботи постійно. У 101-й статті Трудового кодексу йдеться лише про епізодичне залучення до роботи, тобто таке залучення ні в якому разі не повинно носити постійний або навіть чіткий періодичний характер. Для працівників з ненормованим робочим днем також існують і діють правила внутрішнього розпорядку організації, де визначається конкретний час для початку і закінчення роботи, цей проміжок часу і є для всіх без винятку працівників організації нормальною тривалістю роботи.

Інша робота, яка виконується понад норму

Існують й інші способи залучення працівників до роботи понад встановлені вісім годин за законом. Одним з них є робота в нічний час. За наявності виробничої необхідності виконання такої роботи можливе. Однак загальна тривалість роботи не повинна перевищувати при цьому сорока годин на тиждень. Цього можливо досягти шляхом надання додаткового часу відпочинку, рівної тривалості роботи. при виконанні такої умови не будуть утворюватися зайві години. Слід мати на увазі, що нічна робота повинна бути скорочена на одну годину. Понаднормова робота – так у побуті називають роботу понад нормальну тривалість робочого часу, яка виконується з волі організації або підприємця, тобто роботодавця. Всі випадки, в яких можливе покладання такої роботи на працівника, чітко вказані в законі. Змінити або доповнити список роботодавець самостійно не може. Але, якщо є письмова згода працівника на виконання понаднормової роботи, залучення до неї можливе з подальшою оплатою у більшому розмірі.

Скільки годин на день належить працювати за законом

Нормальний робочий день триває не більше восьми годин, при сорока годинному робочому тижні. Така тривалість роботи встановлена 100-ю статтею Трудового кодексу. Однак, існують і винятки, при яких тривалість робочого дня може як збільшуватися, так і зменшуватися.

Робочий час

Трудовий кодекс дає чітке визначення робочого часу і передбачає різні його варіанти. Робочим часом вважається саме той час, коли працівник безпосередньо працює, виконує саме ті дії, які покладені на нього трудовим договором та посадовими обов ‘язками. У такий час не входять ніякі перерви. У більшості випадків тривалість робочого часу встановлюється безпосередньо роботодавцем і відповідає закону, складаючи не більше сорока годин на тиждень. Ці сорок робочих годин розподіляються протягом тижня по-різному, залежно від так званого режиму робочого часу. Такий режим встановлюється трудовим договором або контрактом.

Основний прийнятим до використання режим – нормальна тривалість робочого часу. При ній сорок годин на тиждень розділяються на п ‘ять робочих днів по вісім робочих годин. Можливі й інші варіанти розподілу годин роботи. Наприклад, при змінній роботі робочий час розподіляється так, щоб в результаті виходило не більше допустимої тижневої норми.

Закон допускає як підвищену тривалість роботи, так і роботу скорочену, роботу в гнучкому режимі. Скорочена тривалість роботи має місце для особливих категорій працюючих. Це неповнолітні, інваліди, люди, що працюють у шкідливих або небезпечних умовах. Робота в гнучкому режимі або в режимі гнучкого робочого часу – в цьому випадку початок роботи, її закінчення або загальна тривалість зміни можуть змінюватися за взаємної згоди працівника і роботодавця. При цьому, встановлену кількість годин роботи на тиждень працівник все одно має відпрацювати. Тривалість робочого часу може не тільки скорочуватися, а й збільшуватися.

Ненормований робочий день

Ненормований робочий день, згідно Трудового кодексу, є одним з режимів робочого часу і являє собою таку форму роботи, при якій працівники при необхідності можуть залучатися до роботи понад нормальну тривалість робочого часу. Таке залучення може носити тільки епізодичний характер і понад норму таке залучення до роботи не оплачується, а, найчастіше, компенсується додатковою відпусткою. Якщо трудовим договором для працівника встановлюється ненормований робочий день, то це не означає, що працівника можна залучати до роботи постійно. У 101-й статті Трудового кодексу йдеться лише про епізодичне залучення до роботи, тобто таке залучення ні в якому разі не повинно носити постійний або навіть чіткий періодичний характер. Для працівників з ненормованим робочим днем також існують і діють правила внутрішнього розпорядку організації, де визначається конкретний час для початку і закінчення роботи, цей проміжок часу і є для всіх без винятку працівників організації нормальною тривалістю роботи.

Інша робота, яка виконується понад норму

Існують й інші способи залучення працівників до роботи понад встановлені вісім годин за законом. Одним з них є робота в нічний час. За наявності виробничої необхідності виконання такої роботи можливе. Однак загальна тривалість роботи не повинна перевищувати при цьому сорока годин на тиждень. Цього можливо досягти шляхом надання додаткового часу відпочинку, рівної тривалості роботи. при виконанні такої умови не будуть утворюватися зайві години. Слід мати на увазі, що нічна робота повинна бути скорочена на одну годину. Понаднормова робота – так у побуті називають роботу понад нормальну тривалість робочого часу, яка виконується з волі організації або підприємця, тобто роботодавця. Всі випадки, в яких можливе покладання такої роботи на працівника, чітко вказані в законі. Змінити або доповнити список роботодавець самостійно не може. Але, якщо є письмова згода працівника на виконання понаднормової роботи, залучення до неї можливе з подальшою оплатою у більшому розмірі.

Стаття 67 Кодексу законів про працю

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Перенесення вихідних та робочих днів, крім випадків, встановлених цим Кодексом, визначається трудовим та/або колективним договором . У разі відсутності відповідного положення у трудовому та/або колективному договорі перенесення вихідних та робочих днів здійснюється за наказом (розпорядженням) роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації – з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.

. Офіційна редакція на сайті Верховної Ради: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08

До 24.12.2023 стаття 67 КЗпП мала таку редакцію:

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
.