✅Франсуа Рабле – біографія, творчість, факти

Франсуа Рабле (імовірно 1494-1553) – французький письменник, редактор, лікар. Один з найвизначніших французьких сатириків, автор твору “Гаргантюа і Пантагрюель”. Літературознавець Михайло Бахтін називає його одним з основоположників сучасної європейської літератури.

У біографії Рабле є багато цікавих фактів, про які ми розповімо в даній статті.

Отже, перед вами коротка біографія Франсуа Рабле.

Франсуа Рабле народився ймовірно в 1494 р (за іншими даними в 1483) в провінційному французькому містечку Шиноне. Він ріс і виховувався в сім’ї адвоката. Ще дитиною його віддали послушником у францисканський монастир.

Тут Рабле вивчав давньогрецьку і латинську мови, природознавство, філологію і правознавство. Його допитливість, ерудиція і високий інтелект допомогли йому знайти авторитет в суспільстві – гуманістів.

Однак вишукування Франсуа викликали у представників Ордена невдоволення. Зокрема, їм не подобалося, що він вивчав грецькі книги, які могли розвинути в ньому вільнодумство, підтримку протестантизму і вільне трактування новозавітних Писань.

Це призвело до того, що юнак з дозволу Папи Климента VII отримав право перейти в бенедиктинський монастир в Мальезе, де до нього ставилися більш поблажливо. Пізніше Рабле все ж пішов з монастиря, бажаючи отримати медичну освіту в університеті.

Збереглися відомості, що в процесі цих переходів Франсуа зустрів серед однокурсників хлопця, який став прообразом для одного з найвідоміших героїв його роману – ченця Жана де Ентомуара.

Література

У 1532 р Франсуа Рабле влаштувався в Ліоні, де поєднував медичну і письменницьку практику. Він став автором ряду сатиричних памфлетів, в яких висміював усталені традиції і представляв своє розуміння справжньої свободи.

Ключовою працею всієї творчої біографії Рабле вважається його знаменитий роман “Гаргантюа і Пантагрюеля”, в якому в гумористичній формі розповідалося про 2-х велетнів-ненажер, батька і сина. Ця праця, і інші його частини, піддалися різкій критиці з боку Церкви і були заборонені до друку.

Однак, завдяки заступництву високопоставленої сім’ї дю Белле, Франсуа отримав дозвіл монарха Франциска I на продовження видання своїх робіт. У другій половині 1530-х років він викладав медицину в Монпельє, був світським священнослужителем і часто подорожував по великих містах Італії.

Після смерті Франциска уряд знову зупинив продажі книг про велетнів. У період біографії 1545-1547 рр. Рабле проживав у Меці, знайшовши тут укриття від переслідувань богословів.

Франсуа написав близько 20 праць на найрізноманітніші теми: книги з анатомії, культури, ботаніки, архітектури, медицини і т.д. він висував теорії про вплив зовнішності, особистості і поведінки доктора на пацієнта.

Рабле вважається одним з видатних письменників свого часу. Біографи називають його гуманістом, лікарем, правознавцем, філологом, археологом і богословом, здатним в простій і іронічній формі висловлювати глибокі думки.

Головною зброєю письменника-сатирика був сміх. Цікавий факт «що»страшному суспільному недугу, що лютував скрізь і всюди, він наказав величезні дози сміху”. Його роман “Гаргантюа і Пантагрюель” в 5 книгах, висміює ряд людських пороків, не шкодуючи уряд і Церква.

У даній праці Рабле з сарказмом відгукується про безмежну владу Церкви, а також про невігластво ченців. Він в яскравій формі описує всі недоліки і гріхи католицького духовенства, що викликали масовий протест в розпал Реформації.

Особисте життя

У мислителя було двоє незаконнонароджених дітей, Огюст Франсуа і Жюні, чиє походження допомогли узаконити його покровителі. Відомо, що у нього був ще один позашлюбний син Теодуль від якоїсь Жанни. Хлопчик помер ще в ранньому дитинстві.

З 1547 р Франсуа служив вікарієм в парафії. Відомий випадок, коли в молодості йому потрібно було виїхати з Ліона в Париж, але коштів на квиток він не мав. В результаті, він вдався до хитрощів.

Рабле залишив у номері готелю 3 пакетики з цукром написавши на них, що це отрута для монарха, його дружини і дофіна. Коли власники готелю доповіли про те, що трапилося правоохоронцям, ті затримали хлопця і терміново доставили в Париж.

Там Франсуа зустрівся з монархом і детально пояснив йому ситуацію, що склалася. В якості підтвердження своїх слів, він висипав вміст 3-х пакетиків у воду, розмішав і випив, довівши тим самим, що там дійсно знаходився цукор.

Цікаво, що Рабле є автором знаменитого виразу – “апетит приходить під час їжі”.

Смерть

Приблизно за рік до смерті священнослужитель добровільно залишив парафію через погіршення здоров’я. Франсуа Рабле помер 9 квітня 1553 року. Точна причина його смерті не відома.

Франсуа Рабле

Франсуа Рабле – писатель-гуманист, представитель эпохи Возрождения. Мировую известность автору принесла книга «Гаргантюа и Пантагрюэль». Гротескный роман погружает читателя в фольклорные традиции, современные писателю идеалы и характерные образы.

Франсуа Рабле родился в 1494 году во французской провинции Турень, в городке под названием Шинон. Некоторые исследователи уверены, что датой появления на свет правомерно считать и 1483 год. Дискуссии о месте рождения, дате, социальном положении родителей и семейных обстоятельствах, в которых жил маленький Франсуа, разнятся.

Биографы предполагают, что его отец мог быть адвокатом, предпринимателем или мелким дворянином. Точных данных об этом не найдено, поэтому простор для рассуждений исследователей велик. Мать автора погибла, когда мальчик был совсем юн, хотя и на этот счет ведутся споры.

Франсуа Рабле в молодости

Достоверно известно, что в 1510 году ребенка передали на воспитание во францисканский монастырь, где он получил образование. В 1521-м послушник принял обет. В то время священнослужители являлись носителями знания. Среди них воспитывались математики и врачи, философы и юристы. Владея грамотой, они вели хроники происходящего на родной земле.

Находясь в монастыре, Рабле изучал латынь, римское право и естествознание, медицину и анатомию. В спектр его интересов входили история, филология, литература и естествознание. Мальчика приобщали к гуманитарным и естественным наукам, не забывая о развитии духовности. Юный Рабле увлекался исследованиями и создал несколько монографий, которые после публикации снискали похвалы светил науки того времени.

Для ордена Святого Франциска деятельность молодого Франсуа приносила пользу и не шла против традиций и устоев, принятых в монастыре. Но имеющаяся библиотека перестала подпитывать юного ученого. В 1524 году в его персональной библиотеке были найдены греческие книги, которые воспринимались богословами как материал, пропагандирующий протестантизм. С их помощью якобы можно было иначе трактовать Новый Завет.

Изъятие книг спровоцировало уход Рабле к бенедиктинцам, чьи взгляды считались более лояльными. Монастырь Святого Бенедикта в Мельезе стал обителью, в которой Франсуа продолжил получение образования. Позднее монах оставил служение церкви, начав изучать медицину. В 1532-м он издал труды Галена и Гиппократа и занялся врачебной практикой. Рабле стал светским священником, доктором медицины и читал лекции слушателям в Пуатье и Монпелье.

Литература

Франсуа Рабле был автором просветительских идей. Его библиография состоит из 20 трудов, среди которых книги по анатомии и произведения, комментирующие работы Гиппократа. Рабле публиковался в альманахах, выдвигая теории о влиянии внешности, личности и поведения врача на пациентов. Он также стал автором работ по античной архитектуре и культуре. Биографы называют эти произведения археологической монографией.

Иллюстрация к роману Франсуа Рабле «Гаргантюа и Пантагрюэль»

Главным литературным достижением в жизни Франсуа Рабле стал роман о великанах по имени Гаргантюа и Пантагрюэль. В цикле из 5 книг автор проявил себя как тонкий сатирик. К созданию величайшего произведения его подтолкнуло знакомство со сказаниями о Гаргантюа. В подражание Рабле решил дописать своеобразное продолжение, дополнив повествование историей о короле дипсодов Пантагрюэле. В 1532 году вышла книга «Пантагрюэль», изданная под псевдонимом Алькофрибас Назье. Ее осудили в Сорбонне, признав непристойной. Публика в противовес ученым умам была в восторге от творчества Рабле.

Спустя 2 года Франсуа написал книгу «Гаргантюа», которая по своей сути предваряла события, описанные в первом произведении, так как Гаргантюа приходился Пантагрюэлю отцом. В 1546 году на свет появилась 3-я книга. Ее автор подписал собственным именем, отказавшись от псевдонима. В издании Сорбонной также была усмотрена ересь. Но осуждение пришло и от других читателей: парламент запретил произведение. История разрешилась благополучно, так как в окружении Рабле было много влиятельных покровителей, чьей поддержкой пользовался гуманист.

Издание книги Франсуа Рабле «Гаргантюа и Пантагрюэль» 1571 года

За издание 3-й части опуса о Гаргантюа и Пантагрюэле Рабле не получил наказания свыше благодаря приятельским отношениям его друга, Жана дю Булле, с Франциском I. Монарх лично дал разрешение писателю на публикацию продолжения романа. Правда, после смерти короля правительство вновь остановило продажи опубликованных на тот момент книг о великанах.

5-я книга цикла вышла после смерти Рабле. Некоторые литературоведы считают, что ее не следует относить к творчеству писателя, так как финал повествования мог создать кто-то из учеников или последователей автора. Помимо истории о Гаргантюа и Пантагрюэле, Рабле писал сатирические произведения и на другие темы. Публика с радостью встретила его «Энциклопедию смеха». Тонкая ирония, насмешки, сопряженные с узнаваемой народной культурой эпохи 16 столетия, приносили читателю истинное удовольствие.

Иллюстрация к роману Франсуа Рабле «Гаргантюа и Пантагрюэль»

Поклонники творчества Рабле по достоинству оценили и короткие рассказы писателя. Комизм, к которому прибегал автор, связан с сиюминутными темами и с тем, что вызывает смех читателя в любой исторический период. Франсуа высмеивал физиологию. В своих исследования Михаил Бахтин рассуждал на тему традиции народной смеховой культуры в произведениях Рабле. Исследователь называл манеру писателя амбивалентной. Поэтому шутки Рабле остаются забавными и сейчас, хотя теряют точность в процессе перевода.

Личная жизнь

Франсуа Рабле занимался литературной деятельностью, совмещая ее со статусом светского священника. Он состоял в близкой дружбе с Жаном дю Булле, занимавшим не последнее место в церковной иерархии. Гийом дю Булле также покровительствовал Рабле. У писателя было двое незаконнорожденных детей, чье происхождение помогли узаконить его друзья, организовав юридический процесс в 1540 году. Огюст Франсуа и Жюни получили фамилию отца.

О личной жизни сатирика известно мало. В 1864 году биографы установили, что в Лионе у писателя также был сын от девицы Жанны, так и не ставшей женой Рабле. Мальчика назвали Теодуль. Он скончался в возрасте 2 лет.

С 1547 года Франсуа Рабле служил викарием на северо-западе Франции, в приходе в Сен-Кристоф-дю-Жамбе и Мёдоне. Церковь, где он принимал прихожан, открыта и сегодня. О биографии великого предшественника спустя столетия с удовольствием рассказывает нынешний викарий. исследователи считают, что Рабле был вынужден принять назначение из-за пошатнувшегося здоровья. Приход на тот момент мечтал получить каждый священнослужитель среднего религиозного чина. Вполне вероятно, что Рабле и здесь не преминул воспользоваться связями.

Интересный факт: будучи шутником на страницах произведений, Рабле отличался лукавством и насмешливостью и в жизни. Вместе с приятелями он часто сочинял анекдоты и смешные истории.

Точно восстановить внешний облик писателя не представляется возможным. Он носил короткую стрижку и усы. Некоторые портреты автора дают возможность предположить, как он выглядел, но изображения разнятся. Чаще всего Рабле представляют пожилым мужчиной с бородой. Единственным наброском автора в молодые годы мир порадовал Анри Матисс. Изображение было сделано в 1951 году, оно не написано с натуры.

Смерть

В 1552 году Франсуа Рабле написал письмо кардиналу, в котором просил отстранить его от прихода по причине проблем со здоровьем. Церковь пошла навстречу. Зимой 1553-го писатель вернулся в Париж. Он жил в скромной квартирке, в которой и скончался в апреле того же года. Местные лекари не оказали необходимой медицинской помощи. Точная причина смерти не была выявлена.

О последних днях жизни писателя ничего не известно. Биографы даже затрудняются назвать точное место захоронения сатирика. Считается, что его тело нашло последнее пристанище на столичном кладбище при соборе Святого Павла. Информацию подтверждают соборные книги, но имеет место версия о захоронении Рабле в ином месте. Эпитафии на гибель писателя в 1554 году написали Жак Тюаро и Пьер де Ронсар.

В наследие Франсуа Рабле оставил потомкам труды, знаменитый роман, рассказы и цитаты, которые показывают степень прозорливости их автора.

Цитаты

Библиография

• 1532 – «Пантагрюэль, король дипсодов, показанный в его доподлинном виде со всеми его ужасающими деяниями и подвигами»
• 1534 – «Пантагрюэль, король дипсодов, показанный в его доподлинном виде со всеми его ужасающими деяниями и подвигами»
• 1546 – «Третья книга героических деяний и речений доброго Пантагрюэля, сочинение мэтра Франсуа Рабле, доктора медицины»
• 1552 – «Четвертая книга героических деяний и речений доблестного Пантагрюэля, сочинение мэтра Франсуа Рабле, доктора медицины»
• 1564 – «Пятая, и последняя, книга героических деяний и речений доброго Пантагрюэля, сочинение доктора медицины мэтра Франсуа Рабле»

Франсуа Рабле

РАБЛЕ, Франсуа (Rabelais, Francois — 1494, околиці Шинона в окрузі Турень — квітень 1553, Париж) — французький письменник.Геній Рабле розвивався у найінтенсивніший період французького Відродження, коли на монаршому троні перебував король Франциск І (1515-1546). Італійські походи короля, безпосередній контакт з культурою Італії, запрошення до Франції видатних італійських художників та скульпторів — Л. да Вінчі, Б. Челліні, спорудження на берегах Луари замків у ренесансному стилі, поява перекладів Данте та Ф. Петрарки, відкриття університетів, поглиблене вивчення раритетів Греції та Риму, навіть мода на освіту — виразні риси нового часу, що ґрунтувалися на ідеях високої цінності людської особистості — ренесансного гуманізму.

На початку свого правління Франциск І всіляко підтримував гуманістів. Його секретарем і бібліотекарем став видатний філолог і юрист Ґ. Бюде, котрий вважав, що система освіти повинна базуватися на вивченні давніх мов та літератури. Під впливом Бюде Франциск І у 1530 р. заснував світський Колеж де Франс. Швидко розвивалися торгівля, ремесла, міста. Вчені, не вдовольняючись релігійним світоспогляданням, що панувало за епохи середньовіччя, починають створювати світську науку на засадах дослідження природи та вивчення античної спадщини. У містах відкривалися університети. Молодь тепер прагла вступити не на теологічний, а на медичний та юридичний факультети. Мало не щороку здійснювалися визначні географічні та наукові відкриття. Вперше були піддані сумніву підвалини католицької релігії. Почалася т. зв. “реформація церкви”, або протестантизм.

Проте ця щаслива пора тривала недовго. Франциск І, котрий спочатку навіть хотів очолити французьке Відродження і запровадити у Франції протестантизм як офіційну релігію, вже до середини 30-х pp. різко змінив свою політику. Розпочалася контрреформація — наступ на протестантів і гуманістів, змінився і характер самого протестантизму. Його провідник Ж. Кальвін, змушений емігрувати із Франції у Женеву, розвинув сувору релігійну доктрину про обов’язок, просякнуту непримиренністю і фанатизмом. Страти гуманістів в обох таборах, репресії проти інакодумців, диктат Сорбонни, яка стала католицьким бастіоном, зрада королем своїх колишніх улюбленців і радників затьмарили 40—50-і pp., посилили загрозу громадянської війни.

Усі ці події, без сумніву, впливали на життя Рабле, про яке наразі відомо не так уже й багато.Навіть до дати його народження біографи ставляться вельми обережно, називаючи і 1483, і 1494 pp. Залишившись у пам’яті нащадків “медонським кюре”, Рабле, втім, майже не виконував обов’язків священика. Мало відомо про його батьків, ще менше — про уподобання. З документів вдалося з’ясувати, що батько письменника, адвокат, метр Антуан Рабле, мав невеликий маєток, що в юнацькі роки Франсуа перебував у францисканському монастирі в Пуату, де, окрім теології, вивчав грецьку та латинську мови. Потяг до знань, допитливість Рабле, його листування з ученими, у тому числі й із Бюде, інтерес до юриспруденції та медицини занепокоїли монастирське начальство. Навіть перехід до бенедиктинського ордену, статут якого був менш суворим, не допоміг Рабле здобути бажану волю. У 1527 p. Рабле залишив Пуату.

Либонь, цей від’їзд був не зовсім легальним, а становище Рабле стало доволі двозначним, особливо тоді, коли поширилася чутка про те, що якась паризька вдова народила від нього двох дітей. Провівши у Парижі близько трьох років, Рабле подався у Монпельє, де здобув звання бакалавра на медичному факультеті університету, опублікував тексти Гіппократа і читав лекції студентам. А ще через деякий час Рабле став лікарем у ліонському шпиталі.

Коли у 1532 р. побачила світ книга про Пантаґрюеля, Рабле був відомий передусім як лікар, знавець сучасної та античної медицини, автор наукових досліджень, коментатор батька грецької медицини — Гіппократа та римського вченого Галена. Взагалі, медичний фах ще не раз ставав Рабле у пригоді. Як особистий лікар паризького єпископа, а згодом кардинала Ж. дю Белле, Рабле відвідав Італію, де познайомився з римськими старожитностями та східною медициною. Та й пізніше, перебуваючи на службі у короля Франциска І і мандруючи Південною Францією, він не відмовлявся від лікарської практики. У 1546 p., рятуючись від католицьких фанатиків, Рабле залишив Французьке королівство й оселився у Меці, заробляючи на життя медициною. Зміна політики Франциска І, страти протестантів — прибічників Кальвіна, посилення цензури змусили Рабле бути обережнішим. Схоже на те, що в останнє десятиліття свого життя Рабле виконував і дипломатичні доручення, і навіть дещо небезпечніші та делікатніші завдання. Отримавши перед смертю дві церковні парафії, Рабле помер у Парижі.

Життя Рабле, насичене подіями і подорожами, багате на зустрічі і пригоди, було характерним для епохи, що потребувала сильних, неординарних особистостей, котрі не цуралися ні політики, ні життєвих поневірянь, уміючи захистити гуманістичні ідеали та власні переконання.

Серед багатьох захоплень “медонського кюре” головним виявилося письменництво.Рабле заслужено вважають найвидатнішим митцем французького Ренесансу, а чимало вчених взагалі називають його найвизначнішим французьким письменником, творчість якого, як і “Божественна комедія” Данте або твори В. Шекспіра, є уособленням національного духу.

П’ятитомний твір Рабле, роман “Гаргантюа і Пантагрюель” (“Gargantua et Pantagruel”) має складну історію. Практикуючи в ліонській лікарні, Рабле у 1532 р. ознайомився з народною книгою “Великі і неоціненні хроніки про славного і могутнього велетня Ґарґантюа”. За словами Рабле, його найбільше вразило те, що за два місяці продається стільки примірників цієї книги, “скільки не куплять Біблій за дев’ять років”. Комерційний успіх і бажання випробувати свої сили в літературі спонукали Рабле написати продовження роману про сина Гаргантюа. Так з’явилися “Жахливі діяння та подвиги славнозвісного Пантагрюеля”. Одночасно, у 1533 p., Рабле видав “Пантаґрюелеве пророцтво” — знущальну пародію на передбачення астрологів, котрі паразитували на людських побоюваннях та марновірстві.

Перший том роману читачі розкупили доволі швидко. Успіх твору спонукав Рабле продовжити літературну творчість. У 1534 р. побачила світ “Повість про прежахливе життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля”, яка відсунула першу книгу на друге місце і стала початком циклу. “Третя книга” з’явилася у 1546 р. Дванадцять років, що минули відтоді, як вийшли друком перші два томи, були періодом перемін у релігійній політиці Франциска І — тривали репресії проти прихильників Реформації та вчених-гуманістів. Теологи Сорбонни, відчуваючи підтримку влади, домоглися заборони “гріховних” книг Рабле. І лише отриманий від короля привілей на подальшу публікацію роману дозволив Рабле видати “Третю книгу”, яку богословський факультет Паризького університету засудив у 1547 р. “Четверту книгу”, що побачила світ у 1548 та 1552 pp., письменник двічі переробляв. І, нарешті, перша частина “П’ятої книги” — “Острів звуків” — з’явилася через дев’ять років після смерті “медонського кюре” (у 1562 p.), а повний текст — у 1564 р. Існують припущення, що письменник не встиг остаточно відредагувати текст останнього тому, а тому чернетку роману підготували до видання друзі й учні Рабле.

Джерелами п’ятитомного роману, який є своєрідною енциклопедією французького Ренесансу, слід вважати передусім народну сміхову культуру середньовіччя, карнавалізовані свята, упродовж яких тимчасово скасовувалися станові привілеї, релігійні заборони та суспільні норми. Не бракує у романі Рабле і фамільярних простонародних жартів, і масних дотепів, і навіть лайки. Саме походження роману і закоріненість у французькій мові приказок та прислів’їв з іменем Ґарґантюа свідчать про піднесене, святкове світосприйняття, притаманне народній свідомості, яка відкидає думку про страх перед смертю. Літературною попередницею роману Рабле стала вже згадана лубочна книга, яку ліонський лікар придбав на ярмарку. З народної книги Рабле запозичив деякі імена та прізвиська (у тому числі ім’я Ґарґантюа), окремі епізоди, прислів’я та приказки.

У творі Рабле відобразився і його складний, перехідний час, розгортання боротьби між католиками та протестантами, громадянська війна, що залила Німеччину, Нідерланди, а згодом і Францію потоками крові. Поділ країни на два непримиренні табори, що мали власних ватажків і своє військо, породжує фанатизм, сутнісно чужий новій ідеології гуманізму, яка пропагує думку про незрівнянну цінність людської особистості. Суспільна ворожнеча помітно непокоїла Рабле. І хоча перипетії релігійних війн безпосередньо не описуються у його романах, у яких немає звичних для нас історичних ознак чи образів реальних королів та полководців, проте живий нерв епохи пульсує у всіх п’яти книгах Рабле. Від першого до останнього тому роман стає дедалі похмурішим. Розгонистий сміх двох перших книг поступово змінюється гірким сарказмом.

Проте з самого початку Рабле прагнув не лише розважити читача. Він протестує проти спроб розцінювати його книги як веселу казку або запрошення до столу з вишуканими наїдками та напоями. В авторській передмові до першої частини роману, написаній у формі жартівливої бесіди з читачем, Рабле запевняє, що його твір пройнятий особливим духом і читати його треба уміючи. “Чи випадало вам бачити пса, який знайшов мозкову кістку? (Платон . стверджує, що собака — найбільш філософська тварина на світі). Коли бачили, то могли помітити, з яким побожним трепетом він стереже цю кістку, як пильно її охороняє, як міцно тримає, як обережно бере в рот, з яким смаком розгризає, як старанно висмоктує. Що його до цього спонукає? На що він надіється? Яких благ сподівається? Аніяких, окрім крапелинки мозку”. Подібним “методом”, “по-філософськи”, запевняє Рабле, слід читати і його “чудові смачнющі” книги, вдумуючись, розгадуючи істинний смисл комічних історій, розгризаючи “кістку” заради “мозкової субстанції”. Таке читання відкриє людині великі “таїнства релігії, політики та хатнього господарювання, зробить її відважнішою і розумнішою”.

У книзі Рабле діють три покоління однієї родини велетнів — Ґранґузьє, Ґарґантюа і Пантагрюель.