Довіреність: що варто знати?

Довіреність – універсальний юридичний інструмент, який дає можливість одній особі, представнику, вчиняти юридично значимі дії від імені та в інтересах іншої особи – довірителя.

Які це можуть бути дії?

• укладення правочинів щодо нерухомості, транспортних засобів, корпоративних прав;
• представництво інтересів довірителя в банківських, фінансових установах, страхових компаніях, державних органах (наприклад, в судах України);
• участь та голосування на загальних зборах учасників юридичної особи та інші.

Винятки: представник не може вчиняти дії, тісно пов’язані із особою довірителя та мають нею бути вчинені особисто.

Хто може бути Довірителем?

Фізична (громадянин України, іноземний громадянин, або особа без громадянства) чи юридична особа (зареєстрована як на території України, так і за її межами), а також фізична-особа підприємець.

Хто може бути представником за довіреністю? – Повнолітні дієздатні фізичні особи. В одній Довіреності можуть бути вказані один або декілька представників на розсуд Довірителя.

На який строк може бути видана довіреність? – Чинне законодавство України не встановлює обмежень щодо максимального строку дії Довіреності. Довіреність може бути видана як з визначеним строком дії, так і без встановлення такого строку (безстрокова довіреність зберігає чинність до її припинення).

В якій формі має видаватися довіреність? – Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.

Законом визначено перелік довіреностей, прирівняних до нотаріально посвідчених!

• Так, довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
• Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.
• Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.
• Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.
• Довіреність суб’єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
• Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
• Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

У тексті довіреності мають зазначаються місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження – для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають, юридичні дії, які необхідно вчинити та строк її дії.

• У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер).
• У довіреностях, виданих на ім’я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об’єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання).
• У довіреності на укладання договору дарування обов’язково зазначаються прізвище, ім’я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною.

Чи можна скасувати довіреність? – Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час її скасувати. Для цього необхідно подати нотаріусу заяву відповідного змісту.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

* Безвідклична довіреність – це довіреність, яка протягом певного часу не може бути скасована («відкликана») довірителем. В Україні така довіреність може бути видана лише у випадках передбачених законодавством. І одним з таких випадків є виконання або забезпечення виконання зобов’язань учасників як сторін корпоративного договору.

© Міністерство юстиції України

ПОСВІДЧЕННЯ ДОВІРЕНОСТЕЙ

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Подібне положення міститься і в пп. 1.1 п. І глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Як вбачається з наведених вище норм, довіреність видається з метою здійснення представництва перед третіми особами. З огляду на це, можна зробити висновок, що в тексті довіреності доцільно зазначати формулювання “бути моїм представником” або “представляти мої інтереси”. При цьому, законом не визначено коло питань, з яких таке представництво може здійснюватися, хоча встановлено певні обмеження.

Зокрема, згідно з пп. 2.3 п. 2 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується. В ч. 2 ст. 238 ЦК України зазначено, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (йде мова, наприклад, про такі правочини, як складання заповіту, реєстрація шлюбу тощо).

Оскільки довіреність є правочином, то її посвідчення нотаріусом має відбуватись з дотриманням загальних правил посвідчення правочинів і вимог ст. 203 ЦК України.

Відповідно до пп. 1.2 п. 1 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї особи або кількох осіб, на ім’я однієї особи або кількох осіб за усним зверненням довірителя. Отже, кількість уповноважених осіб в одній довіреності законодавством не обмежується. Поряд із цим, хоча у вказаному положенні зазначено про можливість видачі довіреності від імені декількох осіб, все ж на практиці такі ситуації виключаються. Це пов’язано з відсутністю технічної можливості реєстрації довіреності у Єдиному реєстрі довіреностей від імені декількох осіб. Таким чином, нотаріус може посвідчити довіреність від імені однієї особи на декількох осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Іншими словами, особа не має права надати іншій особі повноваження, якими сама не володіє.

Важливо також врахувати положення пп. 2.4 п. 2 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з яким довіреність на укладення договору дарування, в якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною. Таким чином, в довіреності на дарування майна обов’язково необхідно зазначати прізвище, ім’я, по батькові обдаровуваного, наприклад: “уповноважую Іваненка Миколу Миколайовича, який проживає в м. Києві, пр-т. Оболонський, буд. 12, кв. 6, бути моїм представником з питань укладення договору дарування квартири № 1 (один) в будинку № 1 (один), розташованому по вулиці Московській в місті Києві, з обдаровуваним Петренком Олександром Володимировичем” або “подарувати квартиру № 1 (один) в будинку № 1 (один), розташованому по вулиці Московській в місті Києві, Петренку Олександру Володимировичу”.

Згідно з пп. 2.1 п. 2 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику. Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Таким чином, нотаріус не має права посвідчувати довіреність, у якій повноваження представника визначені нечітко, є неправомірними або такими, які неможливо здійснити.

Крім того, відповідно до положень пп. 3.4 п. 3 глави 1 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них. Це означає, що тільки батьки як законні представники малолітньої дитини мають право вчиняти правочини від її імені. Таким чином, батьки не можуть передавати іншій особі за довіреністю свої повноваження на вчинення правочинів від малолітнього. Разом з тим, дане положення стосується тільки малолітніх осіб (тобто дітей до 14 років), отже, неповнолітні особи володіють правом на видачу довіреності на представництво своїх інтересів з питань укладення правочинів, з урахуванням вимог ст. 32 ЦК України.

У пп. 2.5 п. 2 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України також передбачено, що у тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження — для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер). У довіреностях, виданих на ім’я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об’єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання).

Вищевказана норма включає в себе загальні вимоги до будь-якої довіреності (місце і дата складання, прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження) довірителя і представника. Разом з тим, в необхідних випадках в довіреності вказується також посада, яку займає особа. Прикладом такого випадку є уповноваження представника юридичної особи (наприклад, директора) на вчинення певних дій. В такому разі в тексті довіреності вказується, наприклад: “уповноважую директора Приватного підприємства “ПІДПРИЄМСТВО” Федоренко Олександру Петрівну”, що дозволить останній діяти на підставі довіреності як керівнику зазначеного підприємства, а не як фізичній особі. Крім того, згідно з ч. 4 ст. 95 ЦК України керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Таким чином, спочатку юридична особа наказом призначає керівника філії, а потім на його ім’я видається довіреність. Тобто довіреність видається вже призначеному керівнику відповідної філії, про що зазначається в тексті довіреності.

У випадку видачі довіреності на адвоката в тексті вказується: “уповноважую адвоката Мартиненко Олену Ігорівну (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1817, видане Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Дніпропетровської області 12.11.2010 року), яка є членом адвокатського об’єднання “Адвокати”. Слід зазначити, що у випадку видачі довіреності на особу із зазначенням того, що вона є адвокатом, така особа зможе в подальшому виконувати свої повноваження за довіреністю тільки як адвокат (тобто з пред’явленням у суді відповідного посвідчення), оскільки в тексті довіреності вказується на уповноваження саме адвоката на вчинення відповідних дій.

Згідно з пп. 3.3 п. 3 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною. Отже, обов’язковим реквізитом довіреності є дата її складання. У підпунктах 3.1 та 3.2 п. 3 глави 4 розділу II вищезазначеного Порядку містяться вимоги щодо строку довіреності. Зокрема, вказується, що строк, на який може бути видана довіреність, визначається відповідно до ст. 247 Цивільного кодексу України. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності зазначається словами та визначається роками, місяцями, тижнями, днями і не може бути визначений настанням будь-якої події.

Під час виконання повноважень за довіреністю строк довіреності має принципове значення, оскільки саме протягом визначеного в довіреності проміжку часу представник має право виконувати надані йому повноваження. Згідно з положеннями ст. 248 ЦК України однією з підстав припинення представництва за довіреністю є закінчення строку, на який її було видано.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. В ч. 1 ст. 252 ЦК України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Виходячи з цього, зазначення у тексті довіреності строку повинно відбуватися шляхом вказування на відповідну дату, з настанням якої довіреність припиняє свою дію, а також шляхом визначення відповідної кількості днів, тижнів, місяців чи років, протягом яких довіреність діє.

Таким чином, в тексті довіреності вказувати строк її дії слід з урахуванням вимог ч. 1 ст. 252 ЦК України (наприклад: “Довіреність видана строком на чотири роки і вісім місяців та дійсна до першого квітня дві тисячі сімнадцятого року”).

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про нотаріат” нотаріус зобов’язаний здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики, сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Отже, при виконанні професійних обов’язків нотаріус повинен роз’яснювати особі, що до нього звернулася, її права та обов’язки. Зокрема, при посвідченні довіреності доцільно роз’яснити зміст статей 237—241, 247—250 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. З огляду на це при посвідченні довіреності, де передбачається представництво у судових органах, нотаріусу варто роз’яснити довірителю зміст ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з пп. 5.1 п. 5 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Отже, для посвідчення довіреності в порядку передоручення нотаріусу надається оригінал довіреності, в якій прямо зазначене право на передоручення. Якщо довіреність не містить вказівки про право передоручення, це означає, що представник не має права передоручати свої повноваження іншим особам.

У пп. 5.2 п. 5 глави 4 розділу II вищевказаного Порядку передбачено обов’язок нотаріуса роз’яснити представнику довірителя при посвідченні передоручення зміст ст. 240 ЦК України. При цьому нотаріусу доцільно роз’яснити також положення ст. 248 ЦК України, що передбачають втрату чинності передорученням в разі припинення дії основної довіреності.

Крім того, у п. 5 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачаються такі особливості посвідчення довіреності в порядку передоручення:

• — у довіреності, виданій в порядку передоручення, не допускається передавання повіреній особі права на передоручення;
• — довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю;
• — строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана;
• — у довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані дата і місце посвідчення основної довіреності, реєстровий номер, найменування нотаріального округу, прізвище, ім’я та по батькові нотаріуса, який її посвідчив, прізвище, ім’я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження;
• — на основній довіреності робиться відмітка про передоручення. Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, що залишається у матеріалах нотаріальної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Подібні положення містяться і в пп. 6.1 п. 6 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Відповідно до підпунктів 6.2 та 6.3 п. 6 глави 4 розділу II вищевказаного Порядку нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, шо зберігається у справах нотаріуса, н державному нотаріальному архіві.

При скасуванні довіреності важливо роз’яснити довірителю зміст ч. 2 та ч. 3 ст. 249 ЦК України, відповідно до яких особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Отже, уповноважена за довіреністю особа має право виконувати надані їй повноваження доти, доки вона не дізнається про скасування довіреності. Таке повідомлення може здійснюватися особою, яка видала довіреність, як особисто, так і шляхом передачі заяви нотаріусом (пп. 6.4 п. 6 глави 4 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Відповідно до п. 7 глави 4 розділу II вищезазначеного Порядку посвідчені нотаріусами довіреності, а також передоручення за ними, припинення їх дії підлягають обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2006 № 111/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2006 за № 1378/13252.

Довіреність у цивільному праві України

Актуальність теми. В даний час складається безліч різних договорів, оформляється значне число операцій, які мають свої особливості. Довіреність представляє собою документ, в якому зафіксовані повноваження представника по здійсненню операцій і інших правомірних дій перед третіми особами. Це однобічна операція, що фіксує вміст і межі повноважень представника, дії якого створюють права і обов’язки безпосередньо для того, що представляється. Письмове уповноваження на здійснення операції представником може бути представлене таким, що представляється безпосередньо відповідній третій особі.

Зараз і фізичні, і юридичні особи в цивільних правовідносинах використовують даний цивільно-правовий інститут.

У випадках, коли, наприклад, фізична особа не може по яких-небудь причинах отримати заробітну плату, він використовує довіреність, оскільки лише за наявності довіреності інша особа може зробити ту чи іншу дію, що породжує юридичні наслідки.

Нерідко зустрічаються ситуації, коли фізичні або юридичні особи є учасниками певного судового розгляду (наприклад, виступають як позивачі або відповідачі). І для захисту своїх прав і інтересів дані особи вдаються до послуг адвоката або інших осіб з метою ведення справ в суді, для чого вони видають останнім довіреність, без якого неможливе представництво перед третіми особами.

Крім того, юридична особа не може в повному об’ємі здійснювати свої права і обов’язки в особі його представника, якщо він діє без довіреності.

Через що, в різних ситуаціях потрібна видача не будь-якої, а певної довіреності, що відповідає конкретній ситуації.

Тому необхідно знати: що з себе представляє довіреність, яка довіреність вважається належним чином оформлена, які види довіреності існують і використовуються в тому або іншому випадку, а також у зв’язку з чим, припиняється дія довіреності.

Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному науковому опрацюванні основних закономірностей розвитку механізму довіреності як способу здійснення суб’єктивного права.

Відповідно до поставленої мети дослідженні такі завдання:

– визначити сутність і правову природу довіреності в цивільному праві України;

– специфіку кожного з видів довіреності;

– проаналізувати підстави припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності.

Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, що виникають з приводу реалізації прав та свобод громадян через представника шляхом надання довіреностей.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють механізм довіреності як способу здійснення суб’єктивного права України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань здійснення представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення цивільних прав та обов’язків.

Методи дослідження. Підґрунтям методології дослідження роботи є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Зокрема, системний метод діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, метод юридичного аналізу.

Розділ 1. Довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку

1.1 Поняття, значення та реквізити довіреності

Довіреність – це письмовий документ, що видається представнику особою, яку представляють, для представництва перед третіми особами [11, с. 225].

З визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб’єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначено обсяг повноважень, наданих представникові тим, кого представляють. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем) безпосередньо третій особі. Таке положення випливає з того, що довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує передусім у них.

Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту дізнаються, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане для здійснення угоди, не породжує.

Видача довіреності є одностороннім правочином, який має вчинятися із дотриманням правил ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладені у Законі про нотаріат.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім’я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках – посаду, яку вони займають, коло повноважень.

1.2 Види, форма, строк та припинення довіреності

За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує представник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні та разові[7, с. 204-208].

Генеральна довіреність видасться на вчинення широкого кола угод та юридичних лій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних категорій угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв’язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред’явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Спеціальна довіреність видається представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.

Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Звідси ніби випливає, що довіреність на укладення правочинів, які можуть бути вчинені усно, також може бути надана в усній формі. Однак ця норма має тлумачитися у сукупності з положенням ч.3 ст.244 ЦК, яка встановлює, що довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі.

Отже, довіреність завжди має письмову форму. Вона може бути простою письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріальне посвідчення довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів, нотаріальна форма для яких обов’язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу жилих будинків).

Крім того, згідно з ч.2 ст.245 ЦК довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенси, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Частина 3 ст.245 ЦК передбачає спеціальні випадки, коли довіреність, посвідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до нотаріально посвідченої.

Аналогічний перелік осіб, що мають право посвідчувати довіреність, закріплений у Законі про нотаріат. Порядок посвідчення даного виду документа регулюється Порядком посвідчення заповітів і доручень[8].

Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:

довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійснюють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ і закладів;

3) довіреності осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, посвідченні начальниками місць позбавлення волі, та ін..

Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що посвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійснення даних функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а отже, має бути визнана недійсною.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов’язаних з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з установ ощадних банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією-стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він перебуває на лікуванні.