Помер український композитор

Український композитор 31-річний Максим Березовський помер у Санкт-Петербурзі 2 квітня 1777 року.

Чоловік походив із козацької родини. Народився у Глухові та мав виняткові вокальні здібності. Поєднання цього сприяло успішному вступу до Глухівської музичної школи. Там готували професійних співаків для виступів безпосередньо при імператорському дворі.

Після навчання Березовський закінчив Києво-Могилянську академію, де вдосконалив музичний талант, вивчив іноземні мови. А вже 1758 року отримав відрядження до Петербурга. Став солістом у Придворній співацькій капелі князя Петра Федоровича, а вже за 2 роки виступав як співак-соліст в Італійській оперній трупі, що грала в Російській імперії. Його покровителем став граф Олексій Орлов.

1769 року Березовський отримав дозвіл та кошти на навчання в Болонській філармонічній академії. Навчався у голови академії, композитора Джованні Батіста Мартіні, який також був одним із вчителів Моцарта. 1771 року Березовський склав іспит на звання академіка філармонії в Болоньї, отримав звання маестро та стипендію від Венеції. До 1772-го написав симфонію до мажор, сонату для скрипки й чембало та духовні концерти.

За рік взявся за написання опери “Демофонт” на італійське лібрето драматурга П’єтро Метастазіо про фракійського царя Демофонта та його дітей. Опера призначалась для зимового карнавалу у Ліворно та була сприйнята тепло. Її ж слухав граф Орлов, який прибув до міста з ескадрою російських кораблів.

Потім покровитель забрав композитора із собою до Російської імперії. На батьківщині маестро обіцяли призначення на посаду директора Кременчуцької музичної академії, яку планував створити Потьомкін. Але після річної тяганини призначили співробітником до імператорського театру і капельмейстером Придворної співацької капели.

Згодом Березовський заслаб, імовірно, помер від лихоманки. Пізніше виникали версії, що покінчив життя самогубством через кохання, злидні та неможливість створювати нові твори, через конфлікти на нових посадах, або ж вбити його наказала сама Катерина II. Але, на думку дослідників життя композитора, вони не відповідали дійсності. Адже посада капельмейстера була достатньо престижною та дозволяла творити.

Разом із композитором загинула і більшість його творів: концерти, літургії, хвалебні пісні, причасні вірші, сонати, симфонії. Збереглися лише поодинокі композиції: 12 концертів, опера “Демофонт”, соната для скрипки й чембало та причасники, що і принесли йому світову славу.

Меморіальна дошка композитору зберігається на фасаді Болонської музичної академії.

Австрійський композитор 13-річний Вольфганг Амадей Моцарт 13 грудня 1769-го вирушив у перше концертне турне Італією. У поїздці його супроводжував батько.

Музичний талант у хлопчика батьки виявили у 3 роки. Батько награв йому легку мелодію на клавесині, і Вольфганг безпомилково її повторив. Перший концерт для клавесина написав у 4 роки. Хлопчик сам навчився грати на скрипці.

Родина Моцарта багато подорожувала Європою і на всіх прийомах показувала талант сина-вундеркінда. Батько і син дали концерти в Мюнхені, Парижі, Лондоні. Побували в Голландії і Швейцарії. Він міг грати із зав’язаними очима на різних інструментах, запам’ятовував і безпомилково відтворював складні мелодії.

Біографія М. С. Березовського

Не дивлячись на коротке та трагічне життя (прожив усього лише 31 рік), Максим Березовський увійшов у музичну історію України як один із перших композиторів-класиків із європейським ім’ям. Небагаточисельні зразки творчості Березовського дозволяють говорити про широту жанрових інтересів композитора, про органічне поєднанні в його музиці національної мелодики із загальноєвропейськими прийомами та формами розвитку.

Максим Созонтович Березовський народився 27 жовтня 1745 року у Глухові (колишня Чернігівська губернія, а зараз Сумська область), в козацькій родині. Тодішній Глухів – це столиця Війська Запорозького, культурний центр України. Початкову музичну освіту скоріше всього отримав у Глухівській музичній школі, котра славилася співочими традиціями (школа була заснована у 1738 році за ініціативи Д.Апостола, та виховувала професійних співаків для імператорського двору). Із стін цієї школи вийшло багато відомих співаків, і до їхнього числа належать зокрема Максим Березовський, Дмитро Бортнянський…

Учні школи вивчали нотну грамоту, “київський”, “чотириголосний”, “партесний” спів, гру на цимбалах та бандурі. У школі мали змогу навчатись як малолітні, так і дорослі учні. На протязі дворічного навчання вони співали в шкільному хорі та Глухівській Миколаївській церкві, відвідували оперні, балетні та драматичні вистави, хорові та симфонічні концерти при резиденції гетьмана К.Розумовського.

Високий професійний рівень навчання у школі дозволяв десяти учням виступати у імператорській придворній капелі в Петербурзі.

Продовжив свою музичну освіту Березовський у Києво-Могилянській академії. Тут з’являються його перші духовні твори – канти.

Маючи чудовий голос (бас), Березовський у 1758 році їде до Петербурга, де стає солістом-співаком у придворній капелі, керівником якої був М.Полторацький (друг К.Розумовського). Тут він отримує уроки з композиції у придворного капельмейстера Ф.Цоппіса та з вокалу у італійського педагога Нунціані.

З 1759 року він бере участь у постановках італійських опер, де виконує відповідальні партії в операх Ф.Арайї та В.Манфредіні, які йшли на придворній сцені, змагаючись у майстерності і віртуозності з кращими італійськими співаками. А у 1761 році його переводять у італійську придворну трупу.

У жовтні 1763 року композитор одружується на танцівниці трупи Францині Ібершер.

У 1760-х роках Березовський, який служить придворним камер-музикантом, створює ряд хорових церковних концертів – “Приидите и видите”, “Вси языцы”, “Тебе бога хвалим”, “Господь воцарися”, “Хвалите господа с небес”. Його композиторська майстерність отримала безліч схвальних відгуків сучасників – хвалили за хороший смак та мелодійність творів. Хоровий концерт класичного типу М. Березовського об’єднав традиції вітчизняного церковного співу «а капела» (без інструментального супроводу) зі співом італійських хорових шкіл. Він утвердився в 1760-х роках завдяки творам італійців, які працювали в Росії, а також хоровим кантатам першого автора в цьому жанрі – українця Максима Березовського.

У травні 1769 року Березовського направляють в Болонську філармонічну академію, де він навчається до 1771 року. Цей найбільш престижний навчальний заклад з XVII ст. готував музикантів для всієї Європи. Довіра до майстерності випускників Академії грунтувалося на високому науковому та педагогічному авторитеті її глави – знаменитого композитора та музикознавця падре Джамбаттісти Мартіні, якого сучасники називали «богом музики».

Відомий археолог, мандрівник, бібліофіл, неперевершений знавець музичних трактатів, власник унікальної бібліотеки із 17-ти тисяч томів, до якої входили також безцінні ноти й музичні дослідження, збирач старовинних рукописів, у тому числі і нотних, органіст Мартіні багато років працював над створенням «Історії музики» з найдавніших часів. Мартіні був чудовим викладачем. У 1774 році вийшла його знаменита книга «Еsemplare ossta sagio dі contrappunto» (у перекладі з італійської книгу Мартіні прийнято називати «Основи контрапункту»), у якій він виклав свої погляди на сучасну музику, а також описав свій досвід роботи з молодими композиторами.

Березовський стає одним з улюблених учнів Мартіні, падре усіляко допомагає та рекомендує Березовського у число Болонських академіків. Для отримання звання академіка належало не тільки пройти три рівні навчання, а й скласти іспити – створити поліфонічну (багатоголосну) композицію в певному стилі на задану тему. Іспит було призначено на 15 травня 1771 року. Зазвичай це звання присвоювалося лише одному музиканту. У 1770 році академіком був названий 14-річний Вольфганг Амадей Моцарт. Максим Березовський отримав статус іноземного члена Болонської академії разом із чеським композитором Йозефом Мислівечеком. Протокольний рукопис «антифону» Березовського, підписаний «Massimo Berezovsky», до сих пір зберігається в архіві Болонської академії.

Тріумфом перебування Березовського в Італії стала постановка в Ліворно його опери «Демофонт», лібрето до якої написав П’єтро Метастазіо, що забезпечував текстами багатьох європейських композиторів XVIII століття, включаючи Г.Генделя, К.Глюка, І.Гайдна, В.А.Моцарта та інших. Проживши в Італії чотири роки, окрім опери Березовський пише “Сонату для скрипки та чембало”, “Симфонію” та три клавірні сонати.

У жовтні 1773 року композитор повертається до Петербурга. Блискуче завершення італійської подорожі молодого академіка, чудові відгуки про постановку його опери, постійний і стабільний успіх при дворі, незмінний з часів юності, давали Березовському підстави сподіватися на успішну кар’єру. І архівні знахідки свідчать, що після повернення до Росії Березовський був призначений у штат імператорських театрів, а через вісім місяців – капельмейстером придворної капели.

Про останні роки життя Березовського відомо мало. Деякі біографи стверджують, що композитор не був визнаний на батьківщині і це стaлo причиною його ранньої загибелі. Як свідчать більшість джерел, Березовський почав пити і 24 березня 1777 наклав на себе руки на 32-му році життя. За іншою з версій Березовський помер від хвороби, що супроводжувалася високою температурою, – «лихоманки».

Не менш драматична доля творчої спадщини композитора: більшість творів, які звучали протягом усього XIX століття, довгий час залишалися в рукописах і зберігалися в Придворній капелі. На початку нашого століття вони були безповоротно втрачені.

З інструментальних творів Березовського відома одна Соната для скрипки і чембало до мажор. Загублена партитура опери “Демофонт”, поставленої в Італії – до наших днів дійшли тільки 4 арії з неї. Перу Березовського також належать незавершена опера «Іфігенія» Серед численних духовних творів збереглися лише Літургія та кілька духовних концертів. Серед них – “Господь воцарився”, що є найбільш раннім зразком класичного хорового циклу, і “Не отвержи мене во время старости”, що став своєрідною кульмінацією творчості композитора. Цей концерт в порівнянні з іншими творами останніх років має більш щасливу долю. Завдяки своїй популярності він набув широкого поширення і був двічі надрукований в першій половині XIX ст. (у 1818 та 1841 роках).

Максим Березовський став першим представником новаторського раннього класичного стилю в українській музиці, одним із засновників хорального напрямку, автором перших зразків камерно-інструментального та оперного жанрів у вітчизняній музиці. Кілька циклів його духовних творів для хору виконуються без інструментального супроводу – «а капела».

Вплив мелодики, поліфонічної техніки, гармонії та образного ладу концерту простежується у творчості молодших сучасників Березовського – Д.Бортнянського, А.Веделя.

У наші дні творча спадщина українського композитора входить до репертуарів багатьох європейських хорових колективів. Поряд з Д.Бортнянським та А.Веделем М.Березовський – один з найталановитіших українських композиторів XVTII ст., залишив нащадкам унікальні зразки духовної музики, що відносяться до «золотого віку» української музики.

Категорії

• Композитори
• Композитори 2
• Музичні інструменти
• Фонотека
• Цікаво знати
• Загадки
• Цитати про музику
• Анекдоти
• Музичні анекдоти
• Музичні ігри онлайн