Умови зберігання фруктів та овочів у сховищах

Тема фрукто- та овочесховища з кожним роком набуває більшої актуальності, адже надзвичайно важливим є правильне інв естування аграрія у сховище, яке дозволить продовжити термін реалізації продукції і продавати якісну продукцію вітчизняного виробництва.

Будівництву фруктосховища має передувати чіткий обрахунок його майбутньої рентабельності. Адже тривале зберігання фруктів не завжди принесе прибуток.

Для попереднього охолодження ранньої продукції кісточкових необхідно використовувати фруктосховища, що призначені для тривалого зберігання зерняткових. Такий варіант, безумовно, буде економічно рентабельним.

Якщо ж у господарстві ще немає жодних потужностей для зберігання фруктів, то для нетривалого зберігання кісточкових варто побудувати стаціонарний або мобільний охолоджувач. На відміну від будівництва охолоджувача, будівництво фруктосховища для тривалого зберігання зерняткових потребує більш професійного підходу.

Також не можна використовувати для зберігання яблук камери, що були спочатку спроектовані під зберігання овочів.

Кожне сховище має забезпечувати необхідні гідро- й теплоізоляцію. Температура повітря у ньому повинна бути на 2-3°С вище за мінімальну температуру зберігання картоплі чи коренеплодів або дорівнювати оптимальній для певного виду продукції. Ці вимоги забезпечуються належною товщиною стін і стелі, використанням гігро-скопічного або утеплювального матеріалу, обігріванням струменем повітря або охолодженням за допомогою вентилювання чи вентилювання і охолодження. Овочесховища затемнюють, оскільки переважна більшість овочів на світлі зеленіє, втрачаючи товарний вигляд і продовольчі якості.

У сховищах облаштовують підсобні приміщення, де перебирають, сортують, калібрують і пакують продукцію у період її основного зберігання. У підсобних приміщеннях встановлюють відповідні машини, лінії для сортування, обладнують освітлення та опалення. Використовують засоби вентиляції та механізації залежно від типів сховищ. Процеси її завантаження, розвантаження, сортування та інші необхідно механізувати. Це дасть змогу наприкінці зберігання не підвищувати ціни на продукцію й реалізувати її в належні строки.

На збереження продукції значно впливають якості сорту, його лежкість, зона вирощування, погодні умови під час вегетації і прибирання, система добрива, технологія збирання, транспортування і післязбиральної обробки, підготовка сховища, режим зберігання тощо. Надлишок азотних добрив затримує дозрівання плодів і знижує вихід товарної продукції за період зберігання. Механічні пошкодження при збиранні, транспортуванні і обробці, раннє збирання недозрілих коренеплодів, бульб і плодів та збір перезрілої продукції також зменшує її лежкість при зберіганні.

Літні сорти яблук зберігаються погано, тому їх швидко реалізують. Плоди яблуні зимових сортів при оптимальних умовах зберігання зберігаються до нового урожаю. Лежкі сорти: Ренет Симиренка, Ренет шампанський, Пепін шафранний, Ліберті, Джонатан, Пріам, Кальвіль сніговий, Пармен зимовий золотий. Плоди яблуні найкраще зберігаються за температури 0-. +-0,5°С. Плоди яблуні літніх сортів зберігають при -0,5-0 °С . Вологість повітря при зберіганні плодів яблуні — 90-95%, якщо нижче, підвищуються втрати на випаровування. Плоди літніх сортів можуть зберігатись протягом місяця, осінніх 2-3 місяці, а зимові сорти витримують зберігання до 6-8 місяців.

Для зимових сортів яблук розроблена сортова технологія зберігання. Один день зберігання яблук за температури 18-20°С зберігає строк їх зберігання на 10-15 днів. Тому всі плоди яблуні підлягають після їх знімання попередньому охолодженню тим чи іншим способом.

Плоди груші мають властивості достигати під час зберігання при низьких позитивних температурах. Плоди груші в стадії знімальної стиглості краще зберігаються за температури 0-1°С. Для тривалого зберігання використовуються сорти Бере Боск, Бере Арданпон, Вільямс зимовий, Деканка зимова, Олів’є де-Серр, Сен-Жермен. Довго зберігаються також сорти Бергамот осінній, Деканка осіння.

На нетривале зберігання закладаються літні й осінні за температури -0,5-0°С і відносної вологості повітря 90-95%, зимові сорти при такому режимі зберігають свої товарні якості до 5-6 місяців, а інколи і більше.

Лежкість винограду залежить від сорту. Ягоди десертних столових сортів зберігаються при оптимальному режимі протягом 6-7 місяців. Сорти Шабаш, Октябрський, Німранг, Асма, Кишмиш рожевий, Ташли, Тайфи рожевий, Арарати. Сорти Агадаї, Корна Негра, Пухляковський менш лежкі.

Слива, персик, абрикоси зберігаються у холодильниках при оптимальній температурі лише обмежений період: 1-2 місяці, рідше — 3 місяці, а вишні і черешні — всього 3-5 тижнів.

Сорти персика, які вирощуються для промислової переробки, — Гауданский, Лауреат, Лола, Отечественний — зберігаються недовго. Нові столові сорти Маяковський, Молодіжний, Муза придатні для тривалого транспортування. Оптимальна температура зберігання кісточкових 0,5. +0,50С, вологість повітря 90-95%.

Ягоди чорної, червоної, білої смородини, аґрусу, зберігаються обмежений строк — 4-6 тижнів і навіть менше.

Під час зберігання плоди кісточкових та зерняткових культур уражують два типи хвороб: інфекційні (паразитарні) та фізіологічні (непаразитарні). Перші проявляються здебільшого через діяльність різних грибів, другі — за порушення життєвих функцій плодів, викликаних неправильним вирощуванням та поганими умовами зберігання.

Плодова гниль яблук (моніліоз) розвивається при механічному пошкодженні шкірочки плода як на дереві, так і під час зберігання. Спричинити її виникнення може пошкодження плоду казаркою, плодожеркою, а також за тріщин від ураження паршею, від градобоїн. Під час зберігання на плоді утворюється коричнева пляма, що збільшується і може охопити увесь плід, м’якуш разм’якшується. За високої вологості на плоді з’являються характерні жовто-сірі подушечки. Внаслідок низьких температур під час зберігання плід твердіє, чорніє, стає блискучим.

Чорна гниль, або рак. Під час збирання та зберігання на плодах можна виявити бурі, дещо впалі плями, що збільшуються. На них утворюються чорні бугорки (плодові тіла гриба). Плід чорніє і перетворюється на мумію. Уражені плоди мають гіркий смак.

Парша (амбарна). Розповсюдженню парші сприяє затяжна дощова і холодна весна. Плоди уражуються ще під час росту. При зберіганні на плодах проявляються невеличкі, чітко окреслені плями чорного кольору, які поступово збільшуються. На них утворюються тріщини, через які в м’якуш проникають збудники інших захворювань.

Сиза плісневидна гниль. Причиною виникнення хвороби є механічні пошкодження під час збирання і транспортування плодів. На останніх утворюються водянисті плями, які вдавлюються і набувають складчастості. При натиску на уражене місце шкірка лопається, виділяються краплини вологи. Пляма вкривається білими, пізніше зеленувато-сизими подушечками (спороношення грибу). Загнивший м’якуш має прокислий смак. Причиною розвитку хвороби є здебільшого підвищена температура у сховищі.

Скловидність, або налив зустрічається тільки у яблук і викликається нерівномірним випаданням опадів у період дозрівання плодів. Більше проявляється за теплої сонячної осені, коли плоди перезрівають. Також може бути через брак кальцію. Ділянки м’якуша стають прозорими (скловидними), твердими.

Побуріння м’якуша і пухлість плодів розвивається у яблук, знятих із молодих дерев, в роки слабкого врожаю або після сильного підрізування. Передусім страждають пізно зняті плоди. Шкірка розтріскується, м’якуш стає рихлим, борошнистим. Розвитку захворювання сприяє надлишок азотистих добрив, надмірний полив перед збиранням врожаю, низька температура повітря і підвищена концентрація вуглекислого газу у сховищі. У сливи, вишні, черешні побуріння м’якуша так само може бути за низьких температур під час зберігання.

Зав’ядання плодів. Уражуються плоди з тонкою шкіркою і слабким восковим нальотом. Шкірка зморщується, м’якуш втрачає щільність. Сильніше в’януть плоди дрібні, а також зарано зняті. Захворювання обумовлене низькою відносною вологістю повітря у сховищі.

Загар (побуріння шкірочки) — найбільш поширене захворювання яблук і груш під час зберігання. Проявляється через 2-4 місяці зберігання, особливо в роки із сухою спекотною погодою у кінці сезону вегетації.

Частіше шкірочка буріє в області чашечки, а за сильного розвитку зачіпаються й підшкірні шари м’якуша. Хвороба прогресує через раннє збирання врожаю, підвищену вологість, погану вентиляцію приміщення та високі норми азотних добрив, особливо за нестачі фосфору і калію, пізні поливи, загущення крон. Побуріння може бути причиною зберігання холодо-стійких сортів в умовах високих температур.

Побуріння серцевини розвивається навколо насіннєвих камер, а потім поширюється на м’якуш плоду. Частіше хворіють недозрілі плоди. Прояву хвороби сприяє надлишок азоту в грунті, надмірний полив перед збиранням, запізнє збирання врожаю. Також побурінню можуть сприяти занизькі температури та надлишок у приміщенні вуглекислого газу.

Гірка ямчатість (підшкірна плямистість) проявляється на ще незібраних з дерев плодах, виникає насамперед через нестачу кальцію.

Характеризується появою на плодах зеленуватих вдавлених плям. Під час зберігання плями буріють, м’якуш у місці западин стає коричневим, гірким на смак. Розвитку хвороби сприяє надмірна обрізка дерев, передчасне або дуже запізнє збирання врожаю. Хвороба інтенсивно проявляється у роки з підвищеною вологістю у весняно-літній період. Високі температури і низька відносна вологість повітря у сховищі також провокують прояв хвороби.

Всі вищеперераховані хвороби проявляються внаслідок неправильного догляду за деревами протягом усього періоду вегетації, а саме: внесення незбалансованих норм добрив; несвоєчасні хімічні обробки; зсув термінів збирання врожаю; а також недотримання умов зберігання (порушення температурного режиму, оптимальної вологості повітря, складу газового середовища).

Режим зберігання картоплі поділяють на 4 періоди: лікувальний, охолодження, основний і весняний. У лікувальний період картоплю будь-якого цільового призначення зберігають при 12-18°С і відносній вологості повітря 90-95% і вільному доступі повітря потягом 8-10 діб. Режим зберігання в цей період підтримують з допомогою активного вентилювання. Картоплю вентилюють теплим повітрям 5-6 разів на добу по 30 хвилин з інтервалами у 3-4 години. При такому вентилюванні бульби швидко обсушуються. Якщо бульби не дозріли, шкірка не зміцнилась і має значні механічні пошкодження, тривалість лікувального періоду продовжується до 2-3 тижнів.

При охолодженні картоплю вентилюють у нічний час зовнішнім повітрям. Температура охолодження 0,5-1,0°С на добу до виходу на основний режим як для картоплі, так і для всіх овочів.

В основний період для продовольчої картоплі температуру підтримують на рівні 2,0-4,0°С; вентилюють короткочасно, періодично, з метою змінити повітря міжбульбового простору, вирівняти температуру по висот насипу, видалити тепло, яке виділяється при диханні живих компонентів насипу картоплі, і підтримати заданий температурний режим. Вентилюють в цей період приблизно 2-3 рази в тиждень по 30 хвилин.

Картопля може уражуватись різноманітними хворобами. Дуже поширене захворювання фузаріозне сухе гниття. Під час збирання і закладання у сховища хвороба ніяк не проявляється. Але через 2-3 місяці на бульбах виникають округлі сірувато-бурі плями, вдавлені по краях. Поступово м’якуш під плямою стає бурим, сухим, пухким. У м’якуші виникають пустоти, які заповнюються міцелієм гриба-паразита. Збудник хвороби проникає у місця механічних пошкоджень, особливо при підвищеній температурі зберігання.

Запобігти захворюванню можна ретельно дезинфікуючи сховища, устаткування, тару, закладаючи здорові бульби, дотримуючись оптимальних умов зберігання. Якщо картоплю зберігають у тимчасових сховищах, то кожного року її слід вирощувати на новому місці. При наявності на поверхні бульб ознак захворювання їх вибраковують, а розташовані поруч бульби обробляють сухою крейдою і знижують температуру зберігання.

Фітофтороз — поширене захворювання, особливо в періоди коливань температури і відносної вологості повітря. Уражується хворобою спочатку бадилля, а потім бульби. На поверхні з’являються тверді, ледь вдавлені плями різної форми, бурого або сірого кольору. Пізніше плями проникають усередину, тканина поступово відмирає. Бульби уражаються фітофторозом в період збирання від бадилля. Передається хвороба від однієї бульби до іншої, що призводить до масового гниття. Заходом боротьби є висадження здорових бульб, обприскування їх у період росту розчинами отрутохімікатів. Перед збиранням бульб бадилля обов’язково необхідно скошувати і вивозити з ділянки. Зібрану картоплю просушують, ретельно оглядають, під час зберігання стежать за дотримуванням оптимальних умов.

Мокра гниль — одне з найбільш поширених і небезпечних інфекційних захворювань. На бульбах з’являються невеликі плями жовтуватого кольору, які поступово збільшуються, тканина розм’якшується, з’являється неприємний запах гниття. При появі захворювання уражені бульби необхідно швидко і ретельно відбракувати. Заходами боротьби є закладання здорових бульб, дотримання оптимальних умов зберігання. Крім цих захворювань, картопля може уражуватися кільцевою гниллю та паршею.

Найбільш поширеними хворобами є біла, сіра та чорна гниль. Всі види гнилі — інфекційні захворювання. Зовні ці хвороби мають такий вигляд: коренеплоди розм’якшуються, в місці ураження з’являється біле, сіре або чорне опушення склероцій гриба. Згодом коренеплід згниває. Причиною цього захворювання є вирощування сировини на одному і тому ж місці,тому потрібно дотримуватися сівозміни.

До швидкого поширення хвороби призводять механічні пошкодження, порушення умов зберігання. Запобіжним заходом проти цих хвороб повинно бути ретельне сортування перед закладанням коренеплодів у добре підготовлені сховища. Мокра бактеріальна гниль найбільше проникає через тріщини, механічні пошкодження коренеплодів. Спочатку з’являються темні плями. Тканина в цих місцях розм’якшується, а потім перетворюється у слизисту масу з неприємним запахом. Покривна тканина згодом також розкладається. Захворювання інфекційне, тому порушення умов зберігання, особливо підвищення температури, призводять до його поширення. Крім цих захворювань, коренеплоди уражаються фомозом, гниллю серцевини буряків.

Режими зберігання капусти продовольчого призначення поділяють на два періоди: охолодження і основний. Для тривалого зберігання капусту збирають із 4-6 щільно прилягаючими зеленими листками і швидко охолоджують її у сховищі. Швидкість охолодження 0,5-1,0°С за добу, питома подача повітря 100-150 м³/год. на 1 т в основний період зберігання підтримують температуру — 1,0-1°С і відносну вологість повітря 90-98%. При цьому режимі білокачанна капуста середньостиглих сортів Слава, Ладожська і пізньостиглих з поганою лежкістю — Зимова Грабовська 13, Білоруська — із задовільною лежкістю 5-6 місяців, а сорти Амагер 611, Подарок — 7-8 місяців. Сорти зимовка 1474, Лангендейкер зберігається до червня.

Найчастіше капуста уражується сірою гниллю, яка може виникати ще в полі. Уражуються нижні листки в місці кріплення черешка до качана. Якщо такі головки не відбракувати, то при зберіганні вони покриваються сірою грибницею, листки гниють, стають слизькими. Хвороба швидко поширюється, особливо головками з механічними пошкодженнями. Для запобігання поширенню цієї хвороби, необхідно ретельно дезинфікувати сховища, тару, закладати здорову сировину, дотримуватись оптимальних умов зберігання капусти.

Фомоз, або суха гниль розвивається на головках ще в полі. На листках виникають невеликі виразки, які під час зберігання перетворюються в сухі плями з чорними цятками — пікнідами. Іноді фомоз розвивається всередині качана з утворенням пустот і сухої гнилої тканини. Джерелом інфекції можуть бути залишки хвороби, тому капусту необхідно вирощувати в сівозміні. Потрібно відбраковувати головки з ознаками хвороби.

Біла гниль найчастіше поширюється при підвищенні відносної вологості повітря під час зберігання. Головки вкриваються слиззю, листки гниють. Гниль швидко поширюється на інші, здорові головки. Грибниця білої гнилі уражує стінки, засіки, стелажі сховища. Запобіжними заходами по зберіганню капусти є дотримання сівозміни (на тій же ділянці капусту можна один раз на чотири роки). При закладанні на зберігання головки необхідно ретельно сортувати, а сховища з тарою дезінфікувати.

Слизовий та судинний бактеріози — поширені інфекційні бактеріальні хвороби капусти. Головки уражуються ними ще в полі від рослинних решток. Хвороба швидко поширюється за високої температури. Головки, уражені бактеріозом, вкриваються слиззю, загнивають. При судинному бактеріозі закупорюються судини листків, внаслідок чого вони жовтіють, в’януть, одночасно можуть уражуватись сірою гниллю.

В підготовчий період всю цибулю, призначену для зберігання, просушують. В цибулесховищах, обладнаних пристроями для активного вентилювання і калориферами, просушування здійснюють за температури 30-35°С і питомою подачею 150-300 м³/год. на 1 т за 3-4 доби. Для попередження розвитку сірої гнилі цибулю прогрівають за температури 42-45°С протягом 12-24 год. Потім зберігають холодним чи теплим способом. При першому цибулю охолоджують до -3,0-1,0°С і зберігають при цій температурі весь основний період. Вологість повітря при цьому підтримується в межах 70-75%.

Шийкова гниль — найбільш шкідлива інфекційна хвороба, яка особливо проявляється після 1-1,5 місяців зберігання. В уражених хворобою цибулинах тканина шийки розм’якшується, стає водянистою. Поступово гниль поширюється, з’являється наліт сірої плісняви з дрібними склероціями. Основними запобіжними заходами є збирання цибулі в оптимальні строки, в суху, теплу погоду, ретельне її просушування, закладання на зберігання лише здорових цибулин, дотримання оптимальних умов зберігання. Крім цієї хвороби, цибуля може уражуватися гниллю дінця, мокрою бактеріальною гниллю, чорною пліснявою. Заходи боротьби з ними такі самі, як із шийковою гниллю.

Баштанні культури уражуються такими хворобами, як біла і коренева гниль огірків, антракноз кавунів тощо.

Фомоз моркви проявляється у тому що, коренеплоди вкриваються плямами і для вживання стають непридатні. Вражена тканина стає трухлявою і руйнується.

Фомоз, серцевинна і суха гниль буряку з’являється в кінці вегетації, особливо в суху і жарку погоду. Хвороба проявляється у вигляді чорної сухої гнилі, продовжує розвиватись при зберіганні і легко передається здоровим кореням.

Зберігання фруктів: правила і секрети садівників

Умови зберігання фруктів чітко визначені у промислових сховищах, бо в домашніх умовах дотриматися їх непросто. Тим не менш, необхідно знати технологію зберігання фруктів та оптимальну температуру, за якої урожай зберігатиметься довше.

Нижче в статті я розповім, як правильно зберігати яблука, груші, айву, виноград, сливи.

Як зберігати фрукти восени

Різні сорти пізніх яблук та груш, призначених для вживання в їжу в осінні місяці, навіть за оптимальних умов добре зберігаються до нового року, а пізніше починають псуватись.

Для подовження терміну зберігання їх потрібно одразу закладати у холодні приміщення чи холодильники, бо в теплі вони швидко зіпсуються і втратять соковитість. Це ж характерно для винограду та слив.

Залежно від сорту виноград може зберігатися від 1 до 5 місяців. Оптимальні умови – температура 0–1 °С, вологість 70%. Довше зберігати виноград можна у спеціальних холодильних установках, в які пускають сірчистий газ. У домашніх умовах виноград розкладають одним шаром у холодному приміщенні (наприклад, неопалюваній літній кухні, коморі, погребі). Ще краще вільно розмістити грона в дерев’яних ящиках на підстилці з тирси. Також їх можна підвісити за гребені з частиною лози: коли вона всихає, гроно зберігатиметься 2–5 місяців. Якщо один зріз лози обробити парафіном, а інший опустити у воду, таке гроно може не псуватися 6 місяців. Виноград краще захищати від світла, щоб його ягоди не втрачали цукристість. Також основне правило тривалого зберігання винограду – ягоди мають якомога менше торкатися одна одної, навіть в одному гроні.

Сливи. Пізні сорти слив можуть зберігатися в холоді (1–2 °С) 1–2, рідко 3 місяці з вологістю 90–95%. Найбільш прийнятний варіант – холодильник.

Зберігання фруктів взимку

Правильні умови зберігання фруктів забезпечать максимальні терміни «життя» зібраних плодів. Фрукти пізніх (зимових) сортів зазвичай зберігаються до весни, а за сприятливих умов і до літа. Лежкість великою мірою залежить від умов догляду за деревами, а також від періоду та акуратності збору врожаю.

Яблука. Найкращі умови зберігання яблук – 0–1 °С, але навіть за невеликих плюсових температур лежкість плодів не сильно погіршується. Відносна вологість – не нижче 90%, що легше досягти у погребі, ніж у коморі. Через те що яблука активно вбирають сторонні запахи, їх краще, як і інші фрукти, тримати подалі від овочів, найкраще в окремих приміщеннях. Яблука добре зберігаються у тирсі, папері, із парафіном чи гліцерином на шкірці.

Більше порад, як збирати та зберігати яблука, читайте у статті тут.

Груші. Осінні та зимові сорти груш зривають недозрілими: вони мають бути твердими, несолодкими і з жовтуватими боками. Що нижчою буде температура зберігання, то довше плоди достигатимуть. Не достигнуть лише грушки, які передчасно зірвали – у свій час вони стануть м’якими, але смачними їх не назвеш.

Наприклад, у холоді (до 10 °С) ранні осінні груші можуть зберігатися до 5 місяців, а в теплі – (до 30 °С) – 2.

Зимові сорти стають придатними до вживання лише через 3–5 місяців зберігання за мінімальної плюсової температури. Потім вони почнуть достигати – тоді їх треба перенести в більш тепле приміщення з температурою повітря 10 °С і вище. Аби груші не всихали і не в’янули за високої температури, вологість повітря має бути близько 90%. Також, зберігаючи грушки в ящиках до 15 кг (із шарами тирси листяних порід, паперу), закривайте їх від світла легкою тканиною або газетами. У таких умовах зимовими грушами можна ласувати й навесні – через 5–8 місяців зберігання.

У сільських хатах, які опалювалися грубою чи піччю із комином на горищі, груші було заведено зберігати у сіні чи сухому опалому листі, які складали на корм худобі. Так зберігала зимові сорти і моя бабуся, і знаєте, у цих груш була більш чудова лежкість, ніж при зберіганні будь-яким іншим способом.

Айва. Ці терпкі ароматні плоди збирають у жовтні, а їстівними вони стають за кілька місяців. Солодкою, як груші чи яблука, айва не стане, але смак у неї поліпшиться, а терпкість зникне. Про стиглість плодів свідчить зникнення «пуху» на шкірці, пожовтіння, незначне розм’якшення м’якоті. Через два-три тижні вміст цукрів в айві збільшиться, а під час подальшого зберігання кількість корисних речовин знизиться.

Найкраще зберігати айву за температури 0–10 °С і відносній вологості 80–90%. Ці плоди так само втрачають вологу через шкірку і з часом можуть ставати в’ялими. Краще зберігається айва, загорнута в папір або пересипана тирсою. Айву можна тримати поряд із грушами, але сусідства із яблуками краще уникати, бо останні виділяють етилен, який прискорює дозрівання плодів.

Перед закладанням фруктів на зберігання важливо вивчити всі особливості виду й сорту. Так, яблука Сніговий кальвін (кальвіль) ви з’їсте до нового року, а Симиренка – навесні. Те саме стосується грушок. А от виноград і сливи найкраще зберігати в холодильнику.