Модернізм у літературі ХХ століття
літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.
літературний напрям представники якого боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народнопоетичні теми.
загальна назва літературно-мистецьких напрямків, течій та шкіл нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.
У якій країні виник модернізм?
У першій половині ХХ століття
У кінці XVIII – початку XX століття
Серед наведених течій модернізму оберіть ті, що належать до раннього модернізму:
Представники модернізму надавали перевагу зображенню:
Сильних романтичних пристрастей
Соціальних і політичних проблем
Людини та її суб’єктивного переживання
Визначте функцію, яку виконує мистецтво у модернізмі:
зображення реального життя
створення нової реальності
На перший план у модернізмі “виходить”:
Що означає термін “декаданс”?
Виберіть прикметні риси декадансу:
Оберіть риси притаманні модернізму:
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
особлива увага до внутрішнього світу особистості;
культ почуттів, природи і природного стану людини. Заперечення раціоналізму, культу розуму і впорядкованості;
проголошення самоцінності людини та мистецтва;
надання переваги творчій інтуїції;
Який твір називають «суб’єктивною епопеєю»?
«У пошуках утраченого часу», М. Пруст
«Поминки за Фіннеганом» , Дж. Джойс
На розвиток деяких модерністських течій, зокрема сюрреалізму, вплинуло розуміння несвідомого філософа
Кому належить фраза: «Померли всі боги, залишилась одна людина»?
Художній засіб зображення внутрішнього світу людини, що полягає у безпосередньому відтворенні «зсередини» плину її роздумів, переживань, настроїв як складного психологічного свідомо-підсвідомого процесу; своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього процесу; один із провідних прийомів літератури модернізму – це
Модернізм як літературно-мистецький напрям наприкінці XIX — на початку XX ст.
Криза епохи наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. характеризуються загальною кризою, яка охопила всі сфери життя — економіку, політику й культуру. Однак невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних перетворень хоча й сповнювали тривогою душі людей, але заохочували до пошуків нових ідеалів у житті та творчості. На межі століть відбулася зміна мистецьких форм. Романтизм і реалізм поступилися новому напряму — модернізму, який став естетичним вираженням духовного перевороту.
Ситуація наприкінці ХІХ ст. відзначається суперечливістю в історичному, естетичному та світоглядному аспектах. Мистецтво шукало нових засобів відображення змін, які відбувалися передусім у людській свідомості.
П. Сезанн. П’єро й Арлекін. 1888 р.
Декаданс — вираження кризового сприйняття. Нестабільність і хаос життя, втрата ідеалів і колишніх цінностей було втілено в декадансі, специфічному умонастрої наприкінці століття. Уперше термін «декаданс» використав Т. Готьє в 1869 р. у передмові до книжки Ш. Бодлера «Квіти зла». Пізніше декаданс оспівував П. Верлен у своїх віршах 80-х років ХІХ ст. («Нудьга» та ін.). На межі ХІХ—ХХ ст. декадентське світовідчуття поширилося в багатьох країнах.
У декадентській літературі відображено людину, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віру в майбутнє. Вона не сприймає брутальної дійсності, надаючи перевагу самозаглибленню й самоспогляданню; єдина дія, на яку вона здатна, — лише «пристрасна нудьга». Основними мотивами письменників-декадентів були сум, відчай, песимізм, розчарування, скарги беззахисної душі. Підкреслена хворобливість і занепад життя стають улюбленими темами, які перетворюються на джерело витончених переживань.
Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження епохи й дало яскраві зразки дійсно художніх творів. Декаданс у літературі ґрунтується на поєднанні різних напрямів, течій та стилів. Наприклад, від романтизму він бере неприйняття навколишнього суспільства, розчарування в дійсності, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси й прекрасної ілюзії. Одним із провідних мотивів декадентських творів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Звідси прихильність до естетизму О. Уайльда, І. Анненського й інших письменників.
Декаденти тяжіють до фантастики, ірраціональності та містики, які допомагають відобразити складні зрушення у свідомості людини (М. Швоб, К. Мендес та ін.). Нерідко герой декадентських творів має вразливу психіку, що сприяє глибоким прозрінням, а навколишній світ змальовано в підкреслено брутальних тонах. Так відбувається поєднання натуралізму з романтизмом у межах декадансу (К. Гюїсманс, Ф. Сологуб та ін.). Декадентські мотиви притаманні й деяким реалістичним творам, надаючи їм особливої трагічності та безнадійності (А. Стріндберґ, В. Винниченко, М. Арцибашев та ін.). Використання різних напрямів і стилів в епоху декадансу засвідчило різнопланові пошуки мистецтва наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., які поступово наближалися до кардинальної зміни естетичної системи й появи раннього модернізму.
Революція в мистецтві на межі ХІХ—ХХ ст.: відмова від наслідування життя, нове розуміння людини, взаємодія видів мистецтва, самоцінність твору, зв’язок із філософією, поетика синтезу. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. — епоха глобальних зрушень у світовій літературі й культурі взагалі. Переворот у мистецтві пов’язаний насамперед із принципово новим розумінням співвідношення його з людським буттям. Мистецтво втрачає функцію наслідування життя, звільняється від соціальних зобов’язань, виходячи на широкий шлях свободи самовиявлення митця та пошуків нових форм творчості духу.
Революція в мистецтві була зумовлена також новим ставленням до людини та її проблем. У ХХ ст. усвідомили те, що «померли всі боги, залишилась одна людина» (Ф. Ніцше). Вона стає центром художнього твору як самостійна категорія, як особливий та неперевершений світ, що має свої закони, відмінні від законів дійсності. Пізнання законів людської свідомості стає головним завданням митців ХХ ст. Особистість постає надзвичайно величною з точки зору духовного саморозвитку та водночас суперечливою й незахищеною перед Усесвітом. А головне, що визначало розвиток культури ХХ ст., — це прагнення розкрити проблеми кожної окремої особистості в контексті вічних законів духовного буття. Герой, на відміну від мистецтва ХІХ ст., перестає бути «соціальним типом». Діячів культури більше цікавить те, що вирізняє певну людину серед інших.
П. Пікассо. Родина вуличних акробатів. 1905 р.
Революцію в мистецтві засвідчили картини П. Сезанна, П. Пікассо, поезії Ґійома Аполлінера, Т. С. Еліота, Р. М. Рільке, романи Дж. Джойса та М. Пруста, вистави П. Дягилєва, Вс. Мейєрхольда, Л. Курбаса, музика М. Равеля та І. Стравінського, кінофільми Дж. Гріффіта, С. Ейзенштейна, О. Довженка та ін. Однією з характерних ознак епохи є взаємодія різних епох мистецтва. Наприклад, метафоричний живопис П. Пікассо вплинув на творчу манеру Ґійома Аполлінера, П. Елюара, Б. Сандрара, імпресіоністична манера К. Моне — на художню практику й композицію творів Г. Стайн, В. Маяковського, Ґійома Аполлінера, прийом кінематографічного монтажу — на романи «потоку свідомості» Дж. Джойса, М. Пруста тощо. В епоху ХХ ст. художній твір усвідомлюється як самостійний та довершений світ, що має власну цінність. Мистецтво шукає нових форм побудови, відмінних від традиційних.
На розвиток культури великий вплив мали філософські теорії та концепції. Мистецтво стало приділяти більше уваги питанням світоглядного характеру, намагаючись визначити місце особистості в Усесвіті, загальні закони духовної еволюції людства, моральні чинники розвитку цивілізації. У цьому плані треба наголосити на ідеях Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда та ін. Нерідко письменники самі стають філософами, поєднуючи у своїй творчості художню уяву та філософське мислення (В. Розанов, Ж. П. Сартр, А. Камю, Р. Барт).
Е. Мунк. Портрет Фрідріха Ніцше. 1906 р.
У період «художньої революції» виявилася ще одна ознака, яка визначила розвиток культури ХХ ст. Це рух від аналізу до синтезу, що виявляється на рівні структури, композиції змісту та мови твору. У літературі виникають принцип багатотемності, прийоми сміливого поєднання різних часових планів і просторів, монтажу тощо. Така синтетична форма оповіді сприяла осмисленню суб’єктивного й об’єктивного світу як певної єдності, багатогранної й неоднозначної. У літературі ХХ ст. помітну роль відіграє міфологізм. За допомогою міфу письменники прагнуть усвідомити логіку розвитку світу, розгадати таємницю духовної еволюції людства, створити універсальні моделі буття.
Модернізм: його сутність, загальні ознаки та філософські засади. Подібність і відмінність між світовим та українським модернізмом. Починаючи з кінця ХІХ ст. докорінно змінюються форми мистецтва. Домінуючу роль у художньому житті епохи ХХ ст. відіграє модернізм.
Модернізм виник наприкінці ХІХ ст. у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо та ін.), невдовзі поширився в Бельгії (група «Молода Бельгія»), Польщі («Молода Польща»), росії (О. Блок, І. Анненський, О. Мандельштам та ін.), Австрії (Р. М. Рільке) та інших країнах, став однією з визначальних ознак літератури ХХ ст.
Головна увага в модерністських творах зосереджена на вираженні глибинної сутності людини й одвічних проблем буття, пошуках шляхів виходу за межі локального й історичного та можливостей досягнення «високої всезагальності», тобто відкритті універсальних тенденцій духовного розвитку людства.
Специфіка українського модернізму
В Україні модернізм утверджується на початку ХХ ст. у творчості М. Вороного, Олександра Олеся, М. Коцюбинського, М. Хвильового, М. Зерова та ін. Уперше за свою історію українське письменство зважилося поставити естетичний критерій на центральне місце в мистецтві. Водночас для формування українського модернізму велике значення мав соціальний чинник, що визначає своєрідність напряму на тлі світового мистецтва ХХ ст.
Український модернізм постав не тільки під впливом філософських і мистецьких віянь Заходу, а й на основі вітчизняної традиції, зокрема «філософії серця». Це основний традиційний напрям української філософії, який виявляється в емоційних формах «кордоцентризму», у прагненні охопити в обмеженому — безмежне, у відносному — абсолютне. Першим найповніше сформулював «філософію серця» Г. Сковорода. Особливого поширення вона набула на початку ХХ ст. під впливом європейської «філософії життя». На перетині цих двох потоків постав український модернізм. Особливо яскравий «кордоцентричний» пафос спостерігається в ліриці неоромантиків, символістів, особливо в Олександра Олеся, який умів бити «по розірваних струнах на серці своїм».
Е. Мунк. Голос. Літня ніч. 1896 р.
Загальні ознаки модернізму: 1) особлива увага до внутрішнього світу особистості; 2) орієнтація на вічні закони буття та мистецтва; 3) надання переваги творчій інтуїції; 4) розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в найінтимніші глибини існування особистості й одухотворити світ; 5) схильність до містицизму, підсвідомого; 6) пошук нових формальних засобів у мистецтві; 7) прагнення відкрити «вічні ідеї», які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва; 8) створення нової художньої реальності, рівнозначної навколишній дійсності, й експерименти (літературна гра) з цією реальністю.
Модернізм засвідчив пошуки нових художніх форм у мистецтві.
Загалом модернізм ґрунтується на «філософії життя» — суб’єктивно-ідеологічному напрямі у філософії, який виник у Німеччині (Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель) і Франції (А. Бергсон) на межі ХІХ-ХХ ст. У центрі його — розуміння життя як абсолютного, безмежного начала світу, різноманітного у своїх проявах, яке неможливо збагнути за допомогою розуму або почуття, а лише завдяки інтуїції, особистому переживанню. Використовуючи «філософію життя», модернізм на місце позаестетичної утилітарно-раціональної методології художнього світу вводить творчу інтуїцію, вищим знанням проголошує не науку, а поезію, зважаючи на її здатність одухотворювати світ, проникати в найінтимніші глибини.
Для світового модернізму характерні активне новаторство в царині змісту та форми, а також підкреслена умовність стилю. У центрі твору — людина, яка шукає сенс буття, прислухаючись до власних переживань і стаючи немовби оголеним нервом епохи. У модерністському творі поєднуються свідоме й підсвідоме, земне та космічне, що здійснюється передусім у психологічній площині — душі особистості, яка прагне усвідомити сутність свого існування з позиції вічності. Модернізм виявляється в різних стильових течіях: імпресіонізмі, екзистенціалізмі, символізмі, акмеїзмі тощо. Одним із помітних відгалужень модернізму є авангардизм.
Специфіка раннього модернізму, його зв’язок із романтизмом. Ранній модернізм — умовна назва ранніх модерністських течій, які виникли в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. й передували остаточному оформленню модернізму як нового культурного напряму. До них належать імпресіонізм, символізм, неоромантизм.
Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення «життя у формах життя». Письменники пишуть свої твори, порушуючи естетичну проблематику, акцентуючи увагу на її самоцінності. Художній твір усвідомлюється не як «засіб суспільного прозріння та виховання», а як виявлення творчої свободи митця. Незалежна й духовно багата особистість, її думки, враження, свідомість визначають розвиток сюжету, який дедалі більше позбавляється фабульності й переходить у площину самозосередження й самоспоглядання.
Ранній модернізм відхиляє традиції реалізму й натуралізму ХІХ ст., але не заперечує системи романтизму, яка для нього є вихідною. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики (Ш. Бодлер, Леся Українка та ін.). Не випадково в Німеччині й Австрії явища літератури наприкінці ХІХ ст. об’єднували під спільною назвою неоромантизму. Від романтизму ранні модерністи беруть неприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу й мистецтва, поетику контрасту й антитези.
Зрілий модернізм формується у 20-х роках ХХ ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошук нових форм одухотворення реальності, що найвиразніше виявилося в поезії модернізму — у пізнього Р. М. Рільке, Ґійома Аполлінера, Т. С. Еліота, Б. Пастернака та ін. До зрілого модернізму належать сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін.
Течії раннього модернізму: імпресіонізм, символізм, неоромантизм. Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині ХІХ ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне «Враження. Схід сонця» (1873). Його представники — художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар. Е. Деґа та ін. — основним завданням уважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої. «Я малюю те, що зараз відчуваю», — зізнавався К. Піссарро. Імпресіонізм виявився плідним і для музики (М. Равель, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.).
Е. Деґа. Блакитні танцівниці. Кінець XIX ст.
У літературі представниками імпресіонізму були брати Е. і Ж. Ґонкур, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція), С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія), С. Віткевич, С. Жеромський (Польща), М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна) та ін. Імпресіоністи змальовували світ таким, яким він видавався в процесі без посереднього бачення. «Бачити, відчувати, виражати — у цьому все моє мистецтво» — так словами Е. Ґонкура могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Для імпресіоністичних творів характерні суб’єктивність зображення, ліризм, використання тропів (метафор, епітетів, символів та ін.), асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними, фрагментарними, велике значення в них мають засоби відтворення кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, що передають зміну внутрішніх почуттєвих станів автора. Часто письменники вдаються до форми ліричного монологу, використання незакінчених фраз, думок, які допомагають показати плин настроїв і вражень героя. У поезії імпресіонізм був дуже близький до символізму.
Течії раннього модернізму — це імпресіонізм, символізм, неоромантизм.
Символізм виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інші країни. Термін запропонував Ж. Мореас у статті «Символізм» (1886). Домінуючою ознакою нової тенденції він уважав вияв «прихованої близькості до первісних ідей», підкреслюючи, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки й надати їм символічного значення. На його думку, художник-символіст повинен малювати не предмет, а ефект, який той створює, а поет — оспівувати не об’єкт, а враження й почуття, що виникають у митця.
Символізм будувався на сформульованому Ш. Бодлером законі «відповідностей», тобто глибинних зв’язках між усіма предметами та явищами, які утворюють нескінченний світ. Символісти вважали, що сутність світу не можна пізнати за допомогою раціоналістичних засобів, а лише завдяки інтуїції. Ж. Мореас писав, що символічна поезія — ворог «об’єктивного опису», для неї конкретні явища — лише видимість. За основу естетичної системи символізму взято символ. Досягнення ідеальної сутності світу — краса. Слово в символізмі — натяк, образ, загадка. Великий вплив на розвиток його естетичної концепції мав німецький романтизм, а також ідеї А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова. Символісти розуміли поета як божество, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини, а інтуїцію ототожнювали з містичним прозрінням, бо за її допомогою поет пізнає правду «більш таємничу й більш глибоку, ніж правда матеріальна» (М. Метерлінк).
У ліриці імпресіонізм і символізм тісно взаємодіяли.
Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку. Музикальність, багатозначність слів, абстрактність образів тощо — усе це зумовлювало умовність символістських творів. У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р. М. Рільке, Г. Гофмансталь; у Росії — В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок.
М. Дені. Портрет Івонн Лерроль у трьох аспектах. 1897 р.
Активний характер неоромантизму відчувається у творчості К. Гамсуна, Г. Гауптмана, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, представників «Молодої Польщі», М. Гумільова. В українській літературі неоромантизм найповніше окреслився в ліриці та драматичних творах Лесі Українки, а пізніше наснажував О. Влизька, М. Йогансена, Ю. Яновського, О. Телігу, О. Ольжича та ін.
Починаючи з кінця ХІХ ст. художній текст усвідомлюється модерністами як самостійний довершений світ, що має власну цінність. Він повинен відображати порухи людської душі, враження та відчуття особистості, а також проникати в глибинну сутність буття й духу. Модерністи активно шукали для своїх творів нову мову — метамову, яка має стати, на їхню думку, новим універсальним засобом відображення непі знаних зв’язків. Це зумовило взаємодію різних видів мистецтва, що розпочинається в період раннього модернізму й триває протягом ХХ ст. На межі століть простежується творчий синтез можливостей музики та живопису в літературі. Імпресіоністи, символісти, неоромантики надають велике значення кольорам, відтінкам, звукам, напівтонам, ритму кожної фрази, завдяки яким можна відтворити найменші переживання й найпотаємніші мрії особистості. Ш. Моріс у статті «Література сьогоднішнього дня» (1889) зазначав, що «характерною ознакою сучасного мистецтва є синтетичність: воно намагається показати цілісну людину за допомогою засобів цілісного мистецтва», а «всесвітній естетичний синтез — це спроба повернути світові втрачені гармонію, єдність і красу».
Взаємодія модернізму з іншими напрямами. Складним є питання про взаємодію модернізму з іншими напрямами. Безперечним є розрив раннього модернізму з естетикою мімесису (розумінням мистецтва як наслідувача життя), на чому ґрунтувалися художні системи від Ренесансу до класицизму, а в ХІХ ст. простежується тенденція до «поетики синтезу», відображення буття сучасного світу в його складності та розмаїтості в модерністських творах (Р. М. Рільке, Ґійома Аполлінера, Б. Пастернака, М. Хвильового, Г. Косинки та ін.). Загалом культурні традиції живили модерністські пошуки.
Наприклад, найвизначніші з течій наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. — символізм і неоромантизм — пов’язані з романтизмом, є його пізніми модифікаціями. Потрібно згадати й неокласицизм Т. С. Еліота, А. Жіда, ставлення М. Пруста до французьких і російських майстрів психологічного роману, а також культ античності у творчості українських неокласиків, англійському й американському імажизмі. Навіть російські кубофутуристи на чолі з В. Маяковським, які оголосили завдання «скинути класику з корабля сучасності», теж деякою мірою розвивали культурні традиції, зокрема тонічного віршування, і цим збагатили систему віршування, знайшли нові структури й жанри.
Пізні романтики нерідко ставали першими модерністами, що свідчить про генетичний зв’язок романтизму й модернізму.
Загалом модернізм — це динамічна, відкрита система, яка використовує різні художні традиції та стилі. Тому не випадково поширюються течії й школи з префіксом нео-: неоромантизм, неокласицизм, необароко, неоготика тощо. В останній третині ХХ ст. на зміну модернізму приходить постмодернізм.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ
Декаданс (фр. decadance — занепад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві та культурі.
Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій ХХ ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.
Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — течія модернізму, яка характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.
Символізм (грецьк. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ — знак мінливого «життя душі» та пошуку «вічної істини».
Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.
КОМПЕТЕНТНОСТІ
КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Дайте визначення понять «модернізм — модерністський», «символізм — символістський — символічний», «декадентський герой — декадентське світосприйняття». Математична компетентність. 2. Складіть у зошиті таблицю «Модернізм і реалізм». Компетентності в природничих науках і технологіях. 3. Які нові уявлення про людину та світ приніс модернізм? Інформаційно-цифрова компетентність. 4. Підготуйте пост про одного з поетів-модерністів для розміщення в соціальних мережах. Уміння навчатися. 5. Складіть перелік наукових праць Т. Гундорової про модернізм і випишіть у зошит тези (5-7), аналізуючи одну з них. Що нового ви дізналися про модернізм? Соціальна та громадянська компетентності. 6. Доведіть, що в українському модернізмі був потужним соціальний чинник. Які ідеї обстоювали українські модерністи? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Прослухайте музику К. Дебюссі «Море». Які картини постали у вашій уяві? 8. Підготуйте презентацію про одного з художників-імпресіоністів. Екологічна грамотність і здорове життя. 9. Для модерністів «Я» — це цілий Усесвіт. Як ви вважаєте, чи актуальне таке розуміння людини в наш час? Чи має людина розчинитися в соціумі? Аргументуйте.
ПРЕДМЕТНІ. Знання. 10. Назвіть чинники, які вплинули на формування модернізму. 11. Визначте провідні ознаки модернізму. Діяльність. 12. Порівняйте модернізм і романтизм. Доведіть їхню спорідненість. Цінності. 13. Уявіть, що ви берете участь у диспуті модерністів на початку XX ст. Висловте позицію щодо проблеми «Краса та мова нового мистецтва».
• Розвиток романтизму спричинив появу модернізму.
• Появі модернізму передував перехідний період — декаданс (кризове світосприйняття, що виявилося в різних напрямах і течіях).
• Філософські засади модернізму заклали А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, З. Фрейд.
• Модернізм — це сукупність художніх явищ нереалістичного спрямування.
• Модернізм пройшов два етапи: ранній і зрілий. На ранньому етапі розвивалися імпресіонізм, символізм, неоромантизм.
Світоглядні й естетичні засади модернізму, його художнє новаторство
Модерністи принесли нове бачення людини й шукали нові засоби відтворення складного світу.
Ранній модернізм, зрілий модернізм, взаємодія романтизму й модернізму, взаємодія реалізму та модернізму, модернізм та авангардизм.
- 1. Пригадайте творчість Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо. Доведіть, що в їхніх поезіях виявилися ознаки модернізму. Наведіть приклади з відомих вам текстів.
- 2. Підготуйте презентацію та розповідь про один з модерністських творів інших видів мистецтва (живопису, скульптури, кіно, музики тощо).
Кінець XIX — початок XX ст. — епоха глобальних зрушень у світовій літературі й культурі, пов’язаних з принципово новим розумінням мистецтва та його співвідношенням з людським буттям. Мистецтво втрачає функцію наслідування життя, звільняється від соціальної залежності, головними його ознаками стають свобода самовиявлення митця й активне новаторство в галузі художньої творчості. На межі XIX—XX ст. відбулася зміна мистецьких форм. Романтизм і реалізм відійшли на другий план, поступившись місцем новому напряму — модернізму, який став естетичним вираженням духовного перевороту й домінував протягом XX ст. У другій половині XIX — на початку XX ст. великий вплив на мистецтво здійснили філософські теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда.
А. Шопенгауер
Естетика А. Шопенгауера. Артур Шопенгауер (1788-1860) — німецький філософ-ідеаліст. Його праця «Світ як воля та уявлення» (1819) набула особливої популярності в другій половині XIX ст. Філософ писав про наступ «невгамовного й непоправного хаосу». Над усім буттям, за його словами, панує «світова несвідомість», яка спричиняє всесвітній абсурд і катастрофи. Неможливо пізнати й здолати цю несвідомість, вважав А. Шопенгауер, за допомогою законів розуму, тому виходом за межі «світової несвідомості» може бути лише заглиблення в інтелект, споглядання волі без участі в її процесах, тобто «уявлення», а не «безпосередня дія».
А. Шопенгауер розрізняв три іпостасі людини: зовнішня та внутрішня сутність (здоров’я, сила, краса, темперамент, мораль, розум), що має (матеріальні блага) і хто вона є в уявленнях інших. «Живучи навіть за однакових обставин, люди все ж таки опиняються в різних світах, — писав філософ. — Світ, у якому живе людина, залежить від того, як вона його розуміє, тобто від особливостей її мозку, згідно з яким, світ видається то бідним, нудним і вульгарним, то, навпаки, багатим, сповненим краси й величі». «Уявлення», на думку А. Шопенгауера, є головним предметом мистецтва. Філософ утверджував пріоритет творчої інтуїції, естетизм «уявлень» замість реалістичного мистецтва.
Філософія Ф. Ніцше. Німецький філософ і письменник Фрідріх Ніцше (1844—1900) — творець концепції «філософія життя» та інших оригінальних теорій про мистецтво, історію культури й розвиток суспільства. Центральна категорія його вчення — життя, яке, на його переконання, звільнене від матеріальності та є формою вияву «космічної закономірності». Ф. Ніцше оголосив початок великої всесвітньої кризи: «Уся наша європейська культура . прямує до катастрофи», — писав він. Занепад життя вчений убачав у послабленні віри, песимізмі, нехтуванні моральними цінностями. Проте катастрофічності світу німецький філософ протиставив людину. «Померли всі боги, залишилась одна людина», — писав він, оспівуючи культ «надлюдини», якій повинні підкоритися земля, природа й суспільство. Ф. Ніцше проголосив пріоритет людини — сильної, гордої, упевненої у своїх силах, від якої залежить майбутнє. Людина, на його думку, має надзвичайні можливості для розвитку життя. Вона навіть «більша за Бога, бо може сама перетворювати світ навколо себе». Філософ заперечував силу розуму в пізнанні дійсності. Тільки людина із сильною уявою та волею здатна проникнути в таємниці Всесвіту й приборкати хаос буття. Ніцшеанські ідеї дуже вплинули на формування модернізму. Модерністи сприйняли ідеї Ф. Ніцше про багатогранність і цінність життя людини, про особистість як центр і мету Всесвіту, її здатність «творити нові світи», про необхідність відмови від раціоналізму й пошуку нових форм пізнання буття.
Інтуїтивізм А. Бергсона. Французький філософ Анрі Бергсон (1859-1941) став зачинателем інтуїтивізму (латин. intuitivo — уява, споглядання) — напряму, що абсолютизує інтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу завдяки творчій фантазії, яка сприяє його естетичному сприйняттю й оцінці. Найвищим знанням філософ проголосив індивідуальне переживання та інтуїцію, а мистецтво — формою такого пізнання світу, оскільки джерело художньої уяви — душа людини, неповторна й унікальна. А. Бергсон вважав, що розум нездатний осягнути глибинну сутність життя, вона «підкоряється лише інтуїції». Таке мистецтво не зображує, а натякає, воно сугестивно (використовує натяки, навіювання) впливає на почуття й відчуття. Філософ наголошував на необхідності пошуку нових естетичних форм, здатних відображати передусім враження й почуття людини. Особливий вплив ідеї А. Бергсона здійснили на модерністську поезію.
Психоаналіз З. Фрейда. Австрійський лікар Зигмунд Фрейд (1856—1939) був автором теорії психоаналізу. Досліджуючи причини психічних процесів, він дійшов висновку, що не можна пояснити за допомогою матеріальних чинників акти свідомості й підсвідомості людини. Він розглядав психіку як самостійну категорію, що існує незалежно від матеріальних умов і керується особливими законами, що знаходяться за межами розуміння людини. На думку З. Фрейда, над душею особистості тяжіють внутрішні конфлікти, зумовлені потягом до насолод і підсвідомих бажань. За допомогою процесів людської психіки філософ пояснював розвиток моралі, мистецтва, релігії, держави тощо. Мистецтво, на його думку, відображає приховані внутрішні конфлікти, глибинні процеси людської психіки. У цьому аспекті він розглядав мистецтво як засіб пізнання та психічного лікування особистості й суспільства. Теорія З. Фрейда позначилася на естетичних пошуках багатьох письменників-модерністів. Фрейдівське розуміння несвідомого вплинуло на деякі модерністські течії, зокрема сюрреалізм.
Естетичні передумови модернізму. Підґрунтям раннього модернізму в літературі була творчість романтиків. Модерністське світовідчуття приховане в самій природі романтизму, від якого ранні модерністи перейняли неприйняття ницої реальності, протиставлення бездуховному світові сили духу й мистецтва незалежної особистості, утвердження творчої свободи митця, розвиток символьної природи мистецтва, творення нової художньої дійсності.
Романтичні пошуки піднесеного світу, протиставленого буденності, прагнення з’ясувати сенс духовного буття, полинути в царину високих ідеалів привели до появи нового напряму, що засвідчила, наприклад, творчість французького письменника Ш. Бодлера (1821-1867) — пізнього романтика й зачинателя модернізму. У його книжці «Квіти зла» (1857) традиції романтизму виявляються в запереченні земного світу, позбавленого духовних цінностей. Поетика контрастів, характерна для віршів митця, теж зумовлена романтизмом. Водночас ліричний герой Ш. Бодлера виявляє модерністське світовідчуття. Він не просто прагне відірватися від буденності й поринути в ідеальний світ, а намагається зазирнути у свою душу, що є цілим Усесвітом, і творить нові й нові галактики. Душа людини в зображенні поета — поєднання суперечливих начал, помешкання Бога й диявола, місце боротьби добра і зла, тілесного й духовного. Споглядаючи навколишню дійсність, письменник намагався з’ясувати прихований зміст предметів та явищ, установити зв’язки, які мають допомогти усвідомити загальний духовний зміст світу. Формування модерністської поетики засвідчив вірш «Відповідності», у якому звуки, запахи та кольори поєднуються в єдину картину світу.
Творчі пошуки інших поетів другої половини XIX ст. теж сприяли появі модернізму. У цей час виникають різні школи, угруповання, течії, у яких письменників об’єднує ідея «чистого мистецтва», вічного й прекрасного, незалежного від натовпу, бруду та хаосу сучасності (група «Парнас», школа «чистого мистецтва» у російській поезії та ін.). Замість романтичного образу співця-пророка в літературі з’являється образ поета-майстра, поета-філософа, поета-естета. А колишню споглядальність замінили пластичною описовістю, а потім — відтворенням внутрішнього світу особистості, ціннішого за дійсність. В українській романтичній поезії наприкінці XIX ст. також помітні модерністські тенденції, що засвідчує пізня творчість І. Франка, Лесі Українки та ін.
Літературі наприкінці XIX ст. була притаманна різноплановість пошуків, однак багатьох митців об’єднували любов до краси й прагнення пізнати духовну сутність людини та світу, що зумовило появу модернізму.
Духовний переворот у мистецтві. Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — це загальна назва нових літературно-мистецьких течій XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого. Модернізм з’явився в 1860-1870-х роках у Франції (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме), невдовзі поширився в Бельгії (група «Молода Бельгія»), Польщі («Молода Польща»), Росії (І. Анненський, О. Блок, В. Брюсов, А. Ахматова, Б. Пастернак, О. Мандельштам та ін.), Австрії (Р. М. Рільке) та інших країнах. Нарешті став однією з визначальних ознак літератури XX ст.
Формування модернізму передовсім пов’язане з принципово новим баченням людини та мистецтва. Людина, як ніколи дотепер, стала величною й цікавою для митців. Письменники поставили її в центр творів, зробивши внутрішній світ людини головним об’єктом мистецтва. Почуття, враження, переживання особистості привернули увагу модерністів, які оголосили людину найбільшою цінністю на землі. Пізнання законів людської свідомості й підсвідомості — головне покликання митців-модерністів. Особистість постає надзвичайно величною з точки зору духовного саморозвитку та водночас суперечливою й незахищеною перед Усесвітом. Герої творів також перестали бути «соціальними типами», вони тепер «духовні симптоми» свого часу, особливі емоційні «камертони» дійсності.
Витоки українського модернізму
Український модернізм утворився не лише під впливом філософських і мистецьких віянь Заходу, а й на основі вітчизняної традиції, зокрема «філософії серця», біля джерел якої стояв Г. Сковорода. «Істиною людини, — писав він, — є серце в людині, глибоке ж серце одному лише Богу досяжне, як думок наших безодня, просто сказати душа, тобто суттєва істота, сила, поза якою ми є мертва тінь». Особливої актуальності «філософія серця» набула на межі XIX—XX ст. під впливом європейської «філософії життя». У цей час сформувався український модернізм. В Україні модернізм утверджується на початку XX ст. у творчості М. Вороного, Олександра Олеся, М. Коцюбинського, М. Хвильового, М. Зерова та ін.
Однією з характерних ознак епохи ХХ ст. є взаємодія різних видів мистецтва. Наприклад, метафоричний живопис П. Пікассо вплинув на творчу манеру Ґійома Аполлінера, П. Елюара, Б. Сандрара; творчість художників-імпресіоністів — на художню практику П. Верлена, А. Рембо, К. Гамсуна, Олександра Олеся, М. Вороного та ін.; скульптура О. Родена — на поетику Р. М. Рільке; естетика кубістів — на мову й композицію творів Г. Стайн, В. Маяковського, Ґійома Аполлінера; прийом кінематографічного монтажу — на романи «потоку свідомості» Дж. Джойса, М. Пруста тощо.
У модернізмі художній твір усвідомлюється як самостійний довершений світ, що має власну цінність. Тому мистецтво шукає нові форми побудови, відмінні від традиційних. Протягом XX ст. мистецтво перебуває в пошуках нової мови, прийомів композиції, засобів художнього зображення. Активні естетичні пошуки засвідчили малярські полотна П. Сезанна й П. Пікассо; поезії Ґійома Аполлінера, Т. С. Еліота та Р. М. Рільке; вистави П. Дягилєва, В. Мейєрхольда, Л. Курбаса; музика М. Равеля та І. Стравінського; кіно Дж. Гріффіта, С. Ейзенштейна, О. Довженка та ін.
П. Пікассо. Жінка з мандоліною. 1909 р.
Мистецтво стало приділяти більше уваги питанням світоглядного характеру, намагаючись визначити місце особистості в Усесвіті, загальні закони духовної еволюції людства, моральні чинники розвитку цивілізації. Ідеї Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда художньо втілили у творах модерністи. Нерідко письменники самі ставали філософами, поєднуючи у своїй творчості художню уяву та концептуальне (філософське) мислення (В. Розанов, Ж. П. Сартр, А. Камю та ін.).
У період «художньої революції» виявилася ще одна ознака, яка визначила розвиток культури XX ст. Це рух від аналізу до синтезу на рівні художньої структури твору. У літературі використовують принцип багатотематизму, прийоми сміливого поєднання різних часових планів і просторів, монтажу тощо. Така синтетичність сприяла осмисленню суб’єктивного й об’єктивного світів як певної єдності, багатогранної та неоднозначної.
У модерністській літературі помітну роль відіграє міфологізм. За допомогою міфу письменники прагнуть усвідомити логіку розвитку світу, розгадати таємницю духовної еволюції людства, відтворити універсальні моделі буття.
Головна увага в модерністських творах зосереджена на вираженні глибинної сутності людини й одвічних проблем буття, пошуках шляхів виходу за межі конкретного та соціально-історичного (притаманних реалізму й натуралізму), можливостях досягнення «усезагальності», відкритті універсальних тенденцій духовного розвитку людства.
Модернізму притаманні активне новаторство в царині змісту та форми, а також підкреслена умовність, що відображає не лише індивідуально-конкретне, а й загальне в певних тенденціях розвитку. У модерністських творах поєднуються свідоме і підсвідоме, земне і космічне, що здійснюється передусім у психологічній площині — душі особистості, яка прагне усвідомити сутність свого існування з позиції вічності.
ОЗНАКИ МОДЕРНІЗМУ
1. Створення нової художньої реальності, відмінної від навколишньої дійсності, художні експерименти (літературна гра) з цією новою реальністю.
2. Особлива увага до внутрішнього світу особистості, що є самоцінним.
3. Орієнтація на пізнання закономірностей буття й людської природи.
4. Надання переваги творчій інтуїції в пізнанні світу.
5. Розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникнути в глибини особистості та світу, одухотворити їх.
6. Занурення в глибини людської психіки, підсвідоме.
7. Людина — не «соціальний тип», а «духовний симптом» епохи.
8. Сміливі експерименти в царині форми, поетики, мови.
9. Взаємодія мистецтва та філософії, а також різних видів мистецтва.
10. Міф — спосіб пізнання світу.
11. Прагнення до відкриття «вічних» ідей, які можуть перетворити світ за законами краси й мистецтва.
ЕТАПИ МОДЕРНІЗМУ
Ранній модернізм (остання третина XIX ст. — 1910-і роки)
Пізній (зрілий) модернізм (з 1910-х років до останньої третини XX ст.)
Імпресіонізм, символізм, неоромантизм
Акмеїзм, імажизм, екзистенціалізм та ін.
Ранній модернізм. Представники ранніх течій модернізму відмовляються від зображення «життя у формах життя». У творчості письменників провідною стає естетична проблематика. Художній твір — це «засіб суспільного прозріння та виховання», вияв творчої свободи митця. Незалежна й духовно багата особистість, її думки, враження, свідомість визначають розвиток сюжету, що переходить у площину самозосередження та самоспоглядання. Ранній модернізм відхиляє традиції реалізму й натуралізму XIX ст. Однак систему романтизму використовує як вихідну. Від романтизму ранні модерністи переймають неприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу й мистецтва, поетики контрастів.
Зрілий модернізм. Пізніше письменники відійшли від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння. У 1910-1920-х роках у модерністських творах (Ф. Кафка, М. Булгаков, Р. М. Рільке, Ґійом Аполлінер, А. Ахматова, Б. Пастернак, М. Хвильовий, Г. Косинка та ін.) простежується тенденція до «поетики синтезу», зображення буття сучасного світу в його складності й розмаїтості. Загалом культурні традиції живили модерністські пошуки.
Співвідношення модернізму й авангардизму. Термін «авангардизм» (фр. avantgarde — передовий загін) використовують для означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Він активно розвивався на початку ХХ ст. Щодо авангардизму в літературознавстві немає одностайності: деякі дослідники вважають, що авангардизм є одним з відгалужень модернізму, а інші — надають йому виняткову самостійність. Авангардизм є проявом новаторства в мистецтві в найбільш радикальних і навіть екстремальних формах. Авангардизмові притаманні заперечення колишніх традицій, сміливі експерименти в галузі жанрів, стилю, мови, композиції тощо. Це засвідчують російський футуризм, німецький експресіонізм, французький сюрреалізм тощо. Експерименти авангардистів не завжди були зрозумілими сучасникам, але не можна заперечувати їхнього внеску в оновлення й збагачення зображально-виражальних засобів мистецтва. Визначними письменниками-авангардистами були Ґійом Аполлінер, В. Маяковський, М. Семенко, Г. Тракль та ін.
Дж. де Кіріко. Портрет Ґійома Аполлінера. 1914 р.
Модерністські тенденції були провідними у світовому мистецтві до останньої третини ХХ ст., поки на зміну модернізму не прийшло нове явище — постмодернізм.
КОМПЕТЕНТНОСТІ
КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Розкрийте поняття «філософія життя», «інтуїтивізм», «психоаналіз», «декаданс», «модернізм», «авангардизм». Математична компетентність. 2. Складіть у зошиті схему «Модернізм та авангардизм». Інформаційно-цифрова компетентність. 3. Підготуйте буктрейлер про одного з представників модернізму або авангардизму. Соціальна та громадянська компетентності. 4. За допомогою Інтернету знайдіть вступ до альманаху «З-над хмар і з долин» (1903), який упорядкував М. Вороний. Розкрийте сутність дискусії між І. Франком і М. Вороним. Які принципи європейського модернізму прагнув упровадити в українську літературу М. Вороний? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 5. За допомогою Інтернету знайдіть 2-3 шедеври мистецтва, які демонструють новаторство представників модернізму й авангардизму. Представте та прокоментуйте.
ПРЕДМЕТНІ. Знання. 6. Розкрийте ставлення до людини й мистецтва в модернізмі. Діяльність. 7. Порівняйте романтизм і модернізм. Цінності. 8. Які нові цінності приніс у світову культуру модернізм? 9. Визначте художній напрям за тезами: правдиве зображення суспільства; конфлікт мрії та дійсності; активне новаторство в галузі змісту та форми; заперечення традицій; людина — соціальний тип; людина — «духовний симптом» доби. Поясніть.