Як довго можна застосовувати Ксефокам

20242024 | adminadmin | 0 коментарів | 19:32

Зміст:

Ксефокам ® таблетки (Xefocam ® tablets ) Лікарські препарати

фармакодинаміка . Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом (НПЗЗ) з аналгезивними та протизапальними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту циклооксигенази), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (такі як, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).
Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.
У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину (PG), прийом лорноксикаму як і інших НПЗЗ, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.
Фармакокінетика .
Абсорбція . Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується зі ШКТ. Сmax у плазмі крові досягається через 1–2 год після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90–100%. Ефекту першого проходження не спостерігалося. При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею Сmax знижується приблизно на 30% та Тmax збільшується з 1,5 год до 2,3 год. Абсорбція лорноксикаму (розрахована відповідно до AUC) може знижуватися до 20%.
Розподіл . У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незміненому стані та у неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації. Він також виявляється в синовіальній рідині після повторного застосування.
Біотрансформація . Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, переважно у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації з участю цитохрому CYP2С9. У результаті генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися у помітному збільшенні рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 — нирками у вигляді неактивної сполуки.
При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. У клінічних дослідженнях не отримано даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз, що було підтверджено даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів при дослідженнях протягом 1 року.
Виведення . Період напіввиведення початкової речовини становить 3–4 години. Після перорального прийому близько 50% виводиться з калом та 42% — нирками, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 годин після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу. Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.
У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.
Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.

Показання Ксефокам таблетки

– короткочасне симптоматичне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня у дорослих.
– симптоматичне лікування болю та запалення при остеоартриті у дорослих.
– симптоматичне лікування болю та запалення при ревматоїдному артриті у дорослих.

Застосування Ксефокам таблетки

для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування. Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму при застосуванні найменшої ефективної дози препарату протягом найкоротшого проміжку часу, який необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Біль
Доза 8–16 мг лорноксикаму на добу, розподілена на 2–3 прийоми. Максимальна рекомендована добова доза становить 16 мг.
Остеоартрит і ревматоїдний артрит
Рекомендується початкова добова доза 12 мг лорноксикаму, розподілена на 2–3 прийоми.
Підтримуюча доза не повинна перевищувати 16 мг на добу.
Таблетки Ксефокам, вкриті плівковою оболонкою, необхідно приймати, запиваючи достатньою кількістю води.
Пацієнти літнього віку (понад 65 років) без порушення функції печінки або нирок не потребують коригування дози, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам, оскільки побічні реакції з боку ШКТ гірше переносяться цією категорією пацієнтів.
Ниркова недостатність . Пацієнтам з легким та помірним ступенем ниркової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми. Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Печінкова недостатність . Пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням роботи печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років у зв’язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.

Протипоказання

– гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;
– тромбоцитопенія;
– гіперчутливість (симптоми, подібні до таких як при БА, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;
– тяжка форма серцевої недостатності;
– шлунково-кишкові кровотечі, цереброваскулярні або інші кровотечі;
– шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, що пов’язані з попередньою терапією НПЗЗ;
– активна рецидивуюча пептична виразка шлунка/ кровотеча або рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих епізоди доведеного розвитку виразки або кровотечі);
– тяжка форма печінкової недостатності;
– тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л);
– ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування груддю ).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції на НПЗЗ були пов’язані з ШКТ. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити.
Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженні.
Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркту міокарда або інсульту (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Інфекції та інвазії .
Рідко: фарингіти.
З боку крові та лімфатичної системи .
Рідко: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі.
Дуже рідко: екхімоз. НПЗЗ здатні спричинити специфічні для цього класу лікарських засобів потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи .
Рідко: гіперчутливість, включаючи анафілактоїдні реакції та анафілаксію.
Порушення обміну речовин .
Нечасто: втрата апетиту, зміни маси тіла.
Психічні порушення .
Нечасто: інсомнія, депресія.
Рідко: збентеженість, нервовість, збудженість.
З боку нервової системи .
Часто: легкий та транзиторний головний біль, запаморочення.
Рідко: сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень.
Дуже рідко: асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку органів зору .
Часто: кон’юнктивіт.
Рідко: порушення зору.
З боку органів слуху та рівноваги .
Нечасто: вертиго, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи .
Нечасто: серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рідко: гіпертензія, припливи, крововиливи, гематоми.
З боку дихальної системи .
Нечасто: риніти.
Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.
З боку травної системи .
Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.
Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової оболонки ротової порожнини.
Рідко: мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів .
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ).
Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.
З боку шкіри та підшкірних тканин .
Нечасто: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозне висипання, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, алопеція.
Рідко: дерматити, екзема, пурпура.
Дуже рідко: набряк і бульозні реакції такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини .
Нечасто: артралгія.
Рідко: відчуття болю у кістках, м’язові спазми, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів .
Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.
Дуже рідко: лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є ефектом, специфічним для НПЗЗ.
Загальні розлади .
Нечасто: нездужання, набряк обличчя.
Рідко: астенія.

Особливості застосування

лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, слід бути обережними при призначенні пацієнтам з підвищеною схильністю до кровотеч.
Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику таким пацієнтам:
– пацієнтам з порушенням функції нирок: лорноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю легкого (рівень сироваткового креатиніну 150-300 мкмоль/л) та помірного ступеня (рівень сироваткового креатиніну 300-700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У випадку погіршення функції нирок під час лікування терапію лорноксикамом слід припинити;
– пацієнтам після великих хірургічних втручань, пацієнтам із серцевою недостатністю, пацієнтам, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
– пацієнтам при порушенні згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу);
– пацієнтам з печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12-16 мг на добу рекомендується проводити клінічний моніторинг та лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика ). Однак порушення функції печінки не впливає на фармакокінетичні параметри лорноксикаму порівняно зі здоровими добровольцями;
– Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок, печінки. З обережністю застосовувати після хірургічних втручань.
Супутнє застосування НПЗЗ .
Слід запобігати сумісному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Мінімізація небажаних реакцій .
Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію про ризики з боку ШКТ та серцево-судинні ризики нижче).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації . Під час застосування НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних розладів ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації, що можуть мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ, у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Для пацієнтів, які потребують такої сумісної терапії, та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень, лікування можливо проводити на тлі одночасного прийому захисних препаратів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується регулярне проведення клінічного спостереження.
Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
З обережністю потрібно призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У випадку виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.
НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти літнього віку .
У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив .
Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.
Є дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ, особливо при застосуванні протягом тривалого часу та/або у високих дозах пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
Супутнє лікування НПЗЗ і гепарину збільшують ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Розлади з боку шкіри .
Дуже рідко на тлі застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса‒Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Розлади з боку органів дихання .
Застосовувати з обережністю хворим на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗЗ провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.
Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини .
З обережністю застосовують пацієнтам, які хворіють на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини, збільшується ризик розвитку асептичного менінгіту.
Нефротоксичність .
Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну у нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лабораторні відхилення .
Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, а також інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.
Фертильність .
Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. Застосування у період вагітності і годування груддю ).
Вітряна віспа .
При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Не можна виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.
Застосування у період вагітності і годування груддю .
Вагітність . Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І-ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення частоти пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріофетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе тільки у разі гострої потреби.
Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:
– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:
– збільшення тривалості кровотеч;
– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Годування груддю . Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком лактуючих щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність . Застосування лорноксикаму, як і будь-якого препарату, що інгібує ЦОГ/синтез простагландинів, може погіршити фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. У жінок, які мають труднощі із зачаттям або які досліджуються на безпліддя, слід розглянути можливість відміни лорноксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортнимим засобами або іншими механізмами . У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

при одночасному застосуванні з лорноксикамом:
– Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
– Антикоагулянти: НПЗЗ можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого індексу.
– Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
– Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Інгібітори АПФ: може зменшуватися дія інгібіторів АПФ.
– Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).
– Блокатори β-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.
– Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.
– Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.
– Кортикостероїди: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.
– Антитромбоцитарні препарати (наприклад клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.
– Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату у сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.
– Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.
– Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
– Похідні сульфанілсечовини (наприклад, глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.
– Відомі індуктори та інгібітори CYP2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів (див. Біотрансформація ).
– Такролімус: підвищений ризик нефротоксичност
і внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.
Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, таблетки Ксефокам не слід приймати з їжею у разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (полегшення болю).
Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує Tmax (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ Фармакокінетика ).

Передозування

на даний час немає даних щодо передозування, що дали б змогу визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можуть виникати атаксія (з розвитком коми і судом), ураження печінки і нирок; потенційно можливе порушення згортання крові.
При реальному або ймовірному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи. З огляду на загальні принципи, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може призвести до зменшення всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С.

Ксефокам ® Рапід (Xefocam ® Rapid) Лікарські препарати

фармакодинаміка . Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному ґрунтується на інгібуванні синтезу простагландинів (інгібування циклооксигенази), що спричиняє десенсибілізацію периферичних больових рецепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією.
Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).
Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.
У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландинів, прийом лорноксикаму, як і інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.
Фармакокінетика .
Абсорбція . Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується з травного тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) досягається через 30 хвилин після прийому препарату. Сmax лорноксикам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, вище, ніж Сmax лорноксикам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, і еквівалентна Сmax для лікарських форм лорноксикаму, призначених для парентерального введення.
Абсолютна біодоступність лорноксикам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, становить 90-100% і еквівалентна біодоступності лорноксикам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Ефекту першого проходження не спостерігалося.
Даних щодо одночасного застосування лорноксикам Рапід з їжею немає. Однак з огляду на властивості лорноксикаму можна очікувати зниження Сmax, збільшення Тmax та зниження абсорбції (AUC).
Розподіл . У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незмінному стані і в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації. Він також виявляється в синовіальній рідині після повторного застосування.
Біотрансформація . Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, спершу у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається метаболізму з участю цитохрому CYP2С9. Через генетичний поліморфізм є люди зі сповільненим та з інтенсивним метаболізмом, що може виражатися у помітному збільшенні рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб з уповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 — через нирки у вигляді неактивної сполуки.
При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. Під час клінічних досліджень не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Відсутність кумуляції була підтверджена даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів у дослідженнях протягом 1 року.
Виведення . Т½ препарату становить від 3 до 4 год. Після прийому внутрішньо приблизно 50% препарату виводиться з калом, 42% — нирками, в основному як 5-гідроксилорноксикам. ½ 5-гідроксилорноксикаму після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу становить близько 9 год. Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.
У пацієнтів літнього віку (від 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.
У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг немає, за винятком кумуляції у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки.

Показання Ксефокам Рапід

короткочасне симптоматичне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня у дорослих.

Застосування Ксефокам Рапід

для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальному сприйнятті лікування. Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму, якщо застосовувати найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого проміжку часу, який необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою застосовувати перорально, запиваючи достатньою кількістю рідини.
Гострий біль . Рекомендована доза становить 8-16 мг (1-2 таблетки) на добу. У перший день лікування початкова доза становить 16 мг, через 12 годин можливий прийом ще 8 мг. Після першого дня лікування добова доза не має перевищувати 16 мг.
Пацієнти літнього віку (від 65 років) коригування дози не потребують, крім пацієнтів із порушенням функції печінки або нирок, але лорноксикам слід з обережністю застосовувати, оскільки побічні реакції з боку травного тракту гірше переносяться цією категорією пацієнтів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня рекомендується зменшити частоту прийому препарату Ксефокам Рапід до 1 разу на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнтам з печінковою недостатністю . Для пацієнтів, які страждають на помірне порушення функції печінки, слід зменшити частоту прийому до 1 разу на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням функції печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти . Препарат не рекомендується застосовувати дітям (до 18 років) у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату.

Протипоказання

– гіперчутливість до лорноксикаму або до інших компонентів препарату;
– тромбоцитопенія;
– підвищена чутливість (симптоми, подібні до симптомів при бронхіальній астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;
– тяжка форма серцевої недостатності;
– шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші гематологічні порушення;
– шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані з попереднім прийомом нестероїдних протизапальних засобів;
– активна пептична виразка або рецидиви пептичної виразки/ кровотечі в анамнезі (два або більше епізоди доведеного виникнення виразки або кровотечі);
– тяжка форма печінкової недостатності;
– тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л);
– III триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування груддю ).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Рідше спостерігалися гастрити.
Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженнях.
Було зафіксовано виникнення набряків, артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності внаслідок застосування НПЗЗ.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркту міокарда або інсульту (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Винятково у разі захворювання на вітряну віспу повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.
Нижче наводяться побічні реакції, які загалом виникали у більш ніж 0,05% з 6417 пацієнтів, які проходили лікування препаратом під час фази ІІ, ІІІ та IV клінічних досліджень.
Небажані ефекти, що можуть виникати при прийомі препарату Ксефокам Рапід, за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 ‒ 1/1000 ‒ 1/10000 ‒ Інфекції та інвазії .
Рідко: фарингіт.
З боку крові та лімфатичної системи .
Рідко: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, розлади коагуляції, подовження тривалості кровотечі, панцитопенія.
Дуже рідко: екхімоз. НПЗЗ здатні спричинити характерні для цього класу потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична та гемолітична анемії.
З боку імунної системи .
Рідко: Гіперчутливость, включаючи гарячку, озноб, анафілактоїдні реакції, анафілаксію.
З боку обміну речовин .
Нечасто: втрата апетиту, зміни маси тіла.
Метаболізм та порушення харчування .
Рідко: гіпонатріємія.
Психічні розлади .
Нечасто: інсомнія, депресія.
Рідко: сплутаність свідомості, неспокій, підвищена збудливість, порушення здатності концентруватись, зміни уваги, когнітивні розлади.
З боку нервової системи .
Часто: легкий короткочасний головний біль, запаморочення.
Рідко: сонливість, парестезії, дисгевзія, тремор, мігрень, гіперкінезія, гіпестезія.
Дуже рідко: асептичний менінгіт у хворих на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку органів зору .
Часто: конʼюнктивіт.
Рідко: порушення зору, у т. ч. затуманення зору, порушення кольоросприйняття, дефекти полів зору, амбліопія, диплопія; скотома, іридоцикліт.
З боку органів слуху та лабіринту вуха .
Нечасто: вертиго, дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи .
Нечасто: відчуття серцебиття, тахікардія, набряки, затримка рідини, серцева недостатність, почервоніння обличчя (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рідко: АГ, припливи, крововиливи, васкуліт, гематоми.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння .
Нечасто: риніти.
Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.
З боку травного тракту .
Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.
Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, біль у верхній частині живота, кровоточивість ясен, виразковий стоматит.
Рідко: мелена, блювання з домішками крові, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичних виразок, геморой, шлунково-кишкові кровотечі.
З боку гепатобіліарної системи .
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ).
Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.
З боку шкіри та підшкірної клітковини .
Нечасто: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозні висипання, кропив’янка та ангіоневротичний набряк, алопеція.
Рідко: дерматит, екзема, макуло-папульозна висипка, пурпура.
Дуже рідко: набряк і бульозні реакції, зміни нігтів, псоріаз, мультиформна еритема, синдром Стівенса‒Джонсона, токсичний епідермальний некроз.
З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини .
Нечасто: артралгія.
Рідко: відчуття болю у кістках та спині, м’язові спазми, слабкість м’язів, міалгія, синовіт.
З боку нирок та сечовидільної системи .
Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.
Дуже рідко: лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів з уже наявними захворюваннями нирок, які залежать від ниркових простагландинів, що відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включаючи нефрити та нефротичний синдром, є характерним ефектом НПЗЗ. Є випадки розвитку папілярного некрозу, спричиненого прийомом НПЗЗ.
Загальні порушення .
Нечасто: нездужання, набряк обличчя.
Рідко: астенія.

Особливості застосування

лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, слід бути обережними при призначенні пацієнтам з підвищеною схильністю до кровотеч.
Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику таким пацієнтам:
– пацієнтам з порушенням функції нирок: лорноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю легкого (рівень сироваткового креатиніну 150-300 мкмоль/л) та помірного ступеня (рівень сироваткового креатиніну 300-700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У випадку погіршення функції нирок під час лікування терапію лорноксикамом слід припинити;
– пацієнтам після великих хірургічних втручань, пацієнтам із серцевою недостатністю, пацієнтам, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
– пацієнтам при порушенні згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу);
– пацієнтам з печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12-16 мг на добу рекомендується проводити клінічний моніторинг та лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика ). Однак порушення функції печінки не впливає на фармакокінетичні параметри лорноксикаму порівняно зі здоровими добровольцями;
– Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок, печінки. З обережністю застосовувати після хірургічних втручань.
Супутнє застосування НПЗЗ .
Слід запобігати сумісному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Мінімізація небажаних реакцій .
Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію про ризики з боку ШКТ та серцево-судинні ризики нижче).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації . Під час застосування НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних розладів ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації, що можуть мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ, у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Для пацієнтів, які потребують такої сумісної терапії, та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень, лікування можливо проводити на тлі одночасного прийому захисних препаратів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується регулярне проведення клінічного спостереження.
Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
З обережністю потрібно призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У випадку виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.
НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти літнього віку .
У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив .
Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.
Є дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ, особливо при застосуванні протягом тривалого часу та/або у високих дозах пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
Супутнє лікування НПЗЗ і гепарину збільшують ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Розлади з боку шкіри .
Дуже рідко на тлі застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса‒Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Розлади з боку органів дихання .
Застосовувати з обережністю хворим на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗЗ провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.
Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини .
З обережністю застосовують пацієнтам, які хворіють на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини, збільшується ризик розвитку асептичного менінгіту.
Нефротоксичність .
Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну у нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лабораторні відхилення .
Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, а також інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.
Фертильність .
Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. Застосування у період вагітності і годування груддю ).
Вітряна віспа .
При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Не можна виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.
Застосування у період вагітності і годування груддю .
Вагітність . Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І-ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення частоти пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріофетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе тільки у разі гострої потреби.
Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:
– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:
– збільшення тривалості кровотеч;
– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Годування груддю . Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком лактуючих щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність . Застосування лорноксикаму, як і будь-якого препарату, що інгібує ЦОГ/синтез простагландинів, може погіршити фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. У жінок, які мають труднощі із зачаттям або які досліджуються на безпліддя, слід розглянути можливість відміни лорноксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортнимим засобами або іншими механізмами . У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

у разі одночасного прийому препарату Ксефокам Рапід та інших лікарських засобів можливі такі взаємодії:
– Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
– Антикоагулянти: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати дію антикоагулянтів (наприклад, варфарину) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідний ретельний моніторинг МНІ (міжнародного нормалізованого індекса).
– Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
– Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/ епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Інгібітори АПФ (інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту): може зменшуватися гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
– Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).
– Блокатори β-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.
– Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.
– Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.
– Кортикостероїди: підвищений ризик виникнення шлунково–кишкових виразок та кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад, левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.
– Антитромбоцитарні препарати (наприклад, клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.
– Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг стану пацієнта.
– Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.
– Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові, можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
– Похідні сульфонілсечовини (наприклад, глібенкламід): може посилюватися гіпоглікемічний ефект.
– Індуктори та інгібітори CYP2С9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що піддаються метаболізму з участю цитохрому CYP2С9) взаємодіє з індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів.
– Такролімус: сумісне лікування НПЗЗ і такролімусом підвищує ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність, мієлосупресія.
Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, не слід приймати з їжею, якщо потрібна швидка ефективна дія (полегшення болю).
Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує Tmax (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика »).

Передозування

на цей час немає даних щодо передозування препаратом, що дозволили б визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак, очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можуть розвиватись атаксія (з розвитком коми і судом) ураження печінки і нирок, потенційно можливе порушення згортання крові.
При реальному або передбачуваному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи. Виходячи з загальних принципів, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може зменшити всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.

Ксефокам ® Рапід (Xefocam ® Rapid) Лікарські препарати

фармакодинаміка . Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному ґрунтується на інгібуванні синтезу простагландинів (інгібування циклооксигенази), що спричиняє десенсибілізацію периферичних больових рецепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією.
Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (наприклад, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).
Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.
У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландинів, прийом лорноксикаму, як і інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.
Фармакокінетика .
Абсорбція . Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується з травного тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) досягається через 30 хвилин після прийому препарату. Сmax лорноксикам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, вище, ніж Сmax лорноксикам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, і еквівалентна Сmax для лікарських форм лорноксикаму, призначених для парентерального введення.
Абсолютна біодоступність лорноксикам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, становить 90-100% і еквівалентна біодоступності лорноксикам, таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Ефекту першого проходження не спостерігалося.
Даних щодо одночасного застосування лорноксикам Рапід з їжею немає. Однак з огляду на властивості лорноксикаму можна очікувати зниження Сmax, збільшення Тmax та зниження абсорбції (AUC).
Розподіл . У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незмінному стані і в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації. Він також виявляється в синовіальній рідині після повторного застосування.
Біотрансформація . Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, спершу у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається метаболізму з участю цитохрому CYP2С9. Через генетичний поліморфізм є люди зі сповільненим та з інтенсивним метаболізмом, що може виражатися у помітному збільшенні рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб з уповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 — через нирки у вигляді неактивної сполуки.
При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. Під час клінічних досліджень не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Відсутність кумуляції була підтверджена даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів у дослідженнях протягом 1 року.
Виведення . Т½ препарату становить від 3 до 4 год. Після прийому внутрішньо приблизно 50% препарату виводиться з калом, 42% — нирками, в основному як 5-гідроксилорноксикам. ½ 5-гідроксилорноксикаму після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу становить близько 9 год. Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.
У пацієнтів літнього віку (від 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.
У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг немає, за винятком кумуляції у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки.

Показання Ксефокам Рапід

короткочасне симптоматичне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня у дорослих.

Застосування Ксефокам Рапід

для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальному сприйнятті лікування. Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму, якщо застосовувати найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого проміжку часу, який необхідний для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою застосовувати перорально, запиваючи достатньою кількістю рідини.
Гострий біль . Рекомендована доза становить 8-16 мг (1-2 таблетки) на добу. У перший день лікування початкова доза становить 16 мг, через 12 годин можливий прийом ще 8 мг. Після першого дня лікування добова доза не має перевищувати 16 мг.
Пацієнти літнього віку (від 65 років) коригування дози не потребують, крім пацієнтів із порушенням функції печінки або нирок, але лорноксикам слід з обережністю застосовувати, оскільки побічні реакції з боку травного тракту гірше переносяться цією категорією пацієнтів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня рекомендується зменшити частоту прийому препарату Ксефокам Рапід до 1 разу на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням функції нирок (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Пацієнтам з печінковою недостатністю . Для пацієнтів, які страждають на помірне порушення функції печінки, слід зменшити частоту прийому до 1 разу на добу (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням функції печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Діти . Препарат не рекомендується застосовувати дітям (до 18 років) у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату.

Протипоказання

– гіперчутливість до лорноксикаму або до інших компонентів препарату;
– тромбоцитопенія;
– підвищена чутливість (симптоми, подібні до симптомів при бронхіальній астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;
– тяжка форма серцевої недостатності;
– шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші гематологічні порушення;
– шлунково-кишкові кровотечі або перфорації в анамнезі, пов’язані з попереднім прийомом нестероїдних протизапальних засобів;
– активна пептична виразка або рецидиви пептичної виразки/ кровотечі в анамнезі (два або більше епізоди доведеного виникнення виразки або кровотечі);
– тяжка форма печінкової недостатності;
– тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну >700 мкмоль/л);
– III триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування груддю ).

Побічна дія

найчастіше побічні реакції НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчується летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, блювання з домішками крові, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Рідше спостерігалися гастрити.
Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами лорноксикаму є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженнях.
Було зафіксовано виникнення набряків, артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності внаслідок застосування НПЗЗ.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркту міокарда або інсульту (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Винятково у разі захворювання на вітряну віспу повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.
Нижче наводяться побічні реакції, які загалом виникали у більш ніж 0,05% з 6417 пацієнтів, які проходили лікування препаратом під час фази ІІ, ІІІ та IV клінічних досліджень.
Небажані ефекти, що можуть виникати при прийомі препарату Ксефокам Рапід, за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 ‒ 1/1000 ‒ 1/10000 ‒ Інфекції та інвазії .
Рідко: фарингіт.
З боку крові та лімфатичної системи .
Рідко: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія, розлади коагуляції, подовження тривалості кровотечі, панцитопенія.
Дуже рідко: екхімоз. НПЗЗ здатні спричинити характерні для цього класу потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична та гемолітична анемії.
З боку імунної системи .
Рідко: Гіперчутливость, включаючи гарячку, озноб, анафілактоїдні реакції, анафілаксію.
З боку обміну речовин .
Нечасто: втрата апетиту, зміни маси тіла.
Метаболізм та порушення харчування .
Рідко: гіпонатріємія.
Психічні розлади .
Нечасто: інсомнія, депресія.
Рідко: сплутаність свідомості, неспокій, підвищена збудливість, порушення здатності концентруватись, зміни уваги, когнітивні розлади.
З боку нервової системи .
Часто: легкий короткочасний головний біль, запаморочення.
Рідко: сонливість, парестезії, дисгевзія, тремор, мігрень, гіперкінезія, гіпестезія.
Дуже рідко: асептичний менінгіт у хворих на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку органів зору .
Часто: конʼюнктивіт.
Рідко: порушення зору, у т. ч. затуманення зору, порушення кольоросприйняття, дефекти полів зору, амбліопія, диплопія; скотома, іридоцикліт.
З боку органів слуху та лабіринту вуха .
Нечасто: вертиго, дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи .
Нечасто: відчуття серцебиття, тахікардія, набряки, затримка рідини, серцева недостатність, почервоніння обличчя (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рідко: АГ, припливи, крововиливи, васкуліт, гематоми.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння .
Нечасто: риніти.
Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.
З боку травного тракту .
Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.
Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, біль у верхній частині живота, кровоточивість ясен, виразковий стоматит.
Рідко: мелена, блювання з домішками крові, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичних виразок, геморой, шлунково-кишкові кровотечі.
З боку гепатобіліарної системи .
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ).
Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.
З боку шкіри та підшкірної клітковини .
Нечасто: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозні висипання, кропив’янка та ангіоневротичний набряк, алопеція.
Рідко: дерматит, екзема, макуло-папульозна висипка, пурпура.
Дуже рідко: набряк і бульозні реакції, зміни нігтів, псоріаз, мультиформна еритема, синдром Стівенса‒Джонсона, токсичний епідермальний некроз.
З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини .
Нечасто: артралгія.
Рідко: відчуття болю у кістках та спині, м’язові спазми, слабкість м’язів, міалгія, синовіт.
З боку нирок та сечовидільної системи .
Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.
Дуже рідко: лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів з уже наявними захворюваннями нирок, які залежать від ниркових простагландинів, що відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включаючи нефрити та нефротичний синдром, є характерним ефектом НПЗЗ. Є випадки розвитку папілярного некрозу, спричиненого прийомом НПЗЗ.
Загальні порушення .
Нечасто: нездужання, набряк обличчя.
Рідко: астенія.

Особливості застосування

лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, слід бути обережними при призначенні пацієнтам з підвищеною схильністю до кровотеч.
Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику таким пацієнтам:
– пацієнтам з порушенням функції нирок: лорноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю легкого (рівень сироваткового креатиніну 150-300 мкмоль/л) та помірного ступеня (рівень сироваткового креатиніну 300-700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. ЗАСТОСУВАННЯ). У випадку погіршення функції нирок під час лікування терапію лорноксикамом слід припинити;
– пацієнтам після великих хірургічних втручань, пацієнтам із серцевою недостатністю, пацієнтам, які приймають діуретики або засоби, що можуть спричинити ушкодження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);
– пацієнтам при порушенні згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу);
– пацієнтам з печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12-16 мг на добу рекомендується проводити клінічний моніторинг та лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика ). Однак порушення функції печінки не впливає на фармакокінетичні параметри лорноксикаму порівняно зі здоровими добровольцями;
– Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок, печінки. З обережністю застосовувати після хірургічних втручань.
Супутнє застосування НПЗЗ .
Слід запобігати сумісному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Мінімізація небажаних реакцій .
Небажані реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу ефективну дозу препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. ЗАСТОСУВАННЯ та інформацію про ризики з боку ШКТ та серцево-судинні ризики нижче).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації . Під час застосування НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (незалежно від наявності попереджувальних симптомів або серйозних розладів ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації, що можуть мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкових кровотеч, виразок або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ, у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Для пацієнтів, які потребують такої сумісної терапії, та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень, лікування можливо проводити на тлі одночасного прийому захисних препаратів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується регулярне проведення клінічного спостереження.
Пацієнти з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
З обережністю потрібно призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати (ацетилсаліцилова кислота) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У випадку виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.
НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти літнього віку .
У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив .
Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.
Є дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані, які дозволяють припустити, що застосування деяких НПЗЗ, особливо при застосуванні протягом тривалого часу та/або у високих дозах пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).
Супутнє лікування НПЗЗ і гепарину збільшують ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Розлади з боку шкіри .
Дуже рідко на тлі застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса‒Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Розлади з боку органів дихання .
Застосовувати з обережністю хворим на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки НПЗЗ провокують бронхоспазм у цих пацієнтів.
Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини .
З обережністю застосовують пацієнтам, які хворіють на системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини, збільшується ризик розвитку асептичного менінгіту.
Нефротоксичність .
Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну у нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Лабораторні відхилення .
Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення рівня трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну, а також інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.
Фертильність .
Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. Застосування у період вагітності і годування груддю ).
Вітряна віспа .
При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Не можна виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекційних захворювань. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.
Застосування у період вагітності і годування груддю .
Вагітність . Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І-ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландину може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення частоти пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріофетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе тільки у разі гострої потреби.
Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:
– серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
– порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, а відтак до зменшення кількості навколоплідних вод.
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддатися таким впливам від застосування інгібіторів синтезу простагландинів:
– збільшення тривалості кровотеч;
– пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане під час ІІІ триместру вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Годування груддю . Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у людське грудне молоко. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються з молоком лактуючих щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність . Застосування лорноксикаму, як і будь-якого препарату, що інгібує ЦОГ/синтез простагландинів, може погіршити фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. У жінок, які мають труднощі із зачаттям або які досліджуються на безпліддя, слід розглянути можливість відміни лорноксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортнимим засобами або іншими механізмами . У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому препарату не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

у разі одночасного прийому препарату Ксефокам Рапід та інших лікарських засобів можливі такі взаємодії:
– Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
– Антикоагулянти: нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати дію антикоагулянтів (наприклад, варфарину) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Необхідний ретельний моніторинг МНІ (міжнародного нормалізованого індекса).
– Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
– Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/ епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Інгібітори АПФ (інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту): може зменшуватися гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
– Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).
– Блокатори β-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.
– Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.
– Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.
– Кортикостероїди: підвищений ризик виникнення шлунково–кишкових виразок та кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад, левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.
– Антитромбоцитарні препарати (наприклад, клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.
– Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг стану пацієнта.
– Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином, концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.
– Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові, можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
– Похідні сульфонілсечовини (наприклад, глібенкламід): може посилюватися гіпоглікемічний ефект.
– Індуктори та інгібітори CYP2С9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що піддаються метаболізму з участю цитохрому CYP2С9) взаємодіє з індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів.
– Такролімус: сумісне лікування НПЗЗ і такролімусом підвищує ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
– Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність, мієлосупресія.
Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, препарат Ксефокам Рапід, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, не слід приймати з їжею, якщо потрібна швидка ефективна дія (полегшення болю).
Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20% та збільшує Tmax (див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. Фармакокінетика »).

Передозування

на цей час немає даних щодо передозування препаратом, що дозволили б визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак, очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можуть розвиватись атаксія (з розвитком коми і судом) ураження печінки і нирок, потенційно можливе порушення згортання крові.
При реальному або передбачуваному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи. Виходячи з загальних принципів, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може зменшити всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.

Ксефокам – інструкція для медичного застосування

допоміжні речовини: магнію стеарат, повідон, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, макроголь 6000, титану діоксид, тальк, гіпромелоза.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Не стероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

– Лікування помірно або значно вираженого больового синдрому.

– Симптоматичне лікування болю та запалення при запальних і дегенеративних ревматичних захворюваннях.

– Гіпер чутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;

– підвищена чутливість (симптоми подібні до таких як при астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або уртикарії) до інших не стероїдних протизапальних засобів, включаючи ацетил саліцилову кислоту;

– тяжка форма серцевої недостатності;

– шлунково-кишкові кровотечі, церебрально-судинні кровотечі або інші гематологічні порушення;

– активна пептична виразка або рецидиви пептичної виразки в анамнезі;

– тяжка форма печінкової недостатності;

– тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатині ну >700 мкмоль/л);

– період вагітності та годування груддю;

Спосіб застосування та дози.

При помірно або значно вираженому больовому синдромі рекомендується доза 8 – 16 мг на добу, розподілена на 2 – 3 прийоми.

При запальних і дегенеративних ревматичних захворюваннях рекомендується початкова доза 12 мг, розподілена на 2 – 3 прийоми.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати 16 мг на добу.

Таблетки Ксефокам приймають перед їжею, запиваючи водою.

Добова доза та тривалість терапії визначається індивідуально, залежно від характеру і перебігу захворювання.

Пацієнти похилого віку (понад 65 років) коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати препарат Ксефокам у зв’язку з вірогідністю виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Пацієнтам з помірним та важким ступенем ниркової недостатності, важким ступенем печінкової недостатності рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2 – 3 прийоми.

Побічні реакції. Вважається, що приблизно у 20 % пацієнтів можуть виникати побічні явища. Найчастіші побічні явища, які є загальними для усіх інших не стероїдних протизапальних засобів, пов’язані з порушеннями травного тракту: шлунково-кишкові виразки з перфорацією кишечнику, і можуть бути тяжкими, нудота, блювання з кров’ю, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона. Рідше спостерігались гастрити.

Небажані ефекти, що можуть виникати при прийомі препарату Ксефокам, за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100,

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: анемія, тромбоцит опенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі.

Порушення з боку імунної системи.

Рідко: реакції гіпер чутливості.

Іноді: втрата апетиту, зміни маси тіла.

Порушення з боку нервової системи.

Часто: легкий короткочасний головний біль, запаморочення.

Іноді: інсомнія, депресія, ажитація.

Рідко: збентеженість, нервовість, збудженість, сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень.

Порушення з боку органів чуття.

Іноді: кон’юнктивіт, дзвін у вухах.

Рідко: порушення зору, запаморочення (вертиго).

Порушення з боку серцево-судинної системи.

Іноді: прискорене серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя.

Рідко: артеріальна гіпертензія, крововиливи, гематоми.

Порушення з боку дихальної системи.

Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.

Порушення з боку травного тракту.

Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.

Іноді: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразки шлунка та дванадцяти палої кишки.

Рідко: мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичних виразок.

Іноді: підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ).

Рідко: порушення функцій печінки.

Дуже рідко: гепатоклітинний розлад.

Порушення з боку шкіри та кістково-м’язової системи.

Іноді: висип, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, уртикарія, облисіння, артралгія.

Рідко: дерматити, пурпура, м’язові спазми, міалгія.

Дуже рідко: набряк або бульозні реакції, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроз.

Порушення з боку нирок та сечостатевої системи.

Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатині ну в крові.

Іноді: нездужання, набряк обличчя.

У результаті передозування препарату Ксефокам можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору), атаксія, перехідна до коми і судоми, можливі зміни функції печінки і нирок, порушення згортання крові.

При реальному або передбачуваному передозуванні слід припинити прийом препарату. Завдяки короткому періоду напів виведення, лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На сьогодні специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи, включаючи промивання шлунка. Виходячи з загальних принципів, застосування активованого вугілля тільки за умови його прийому одразу після передозування препарату Ксефокам можуть призвести до зменшення всмоктування препарату. Симптоматичне лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат не слід застосовувати у ІІІ триместрі вагітності. Клінічних даних щодо застосування Ксефокаму у І – ІІ триместрах вагітності та екскреції його у грудне молоко в період лактації немає, тому препарат не рекомендується застосовувати при цих станах.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності і безпеки препарату.

Особливості застосування. Препарат слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику:

– Пацієнтам з нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатині ну 150 – 300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатині ну 300 – 700 мкмоль/л). У випадку погіршення функції нирок лікування препаратом слід припинити.

– Пацієнтам після обширних хірургічних втручань, з серцевою недостатністю, які приймають діуретики або засоби, що можуть викликати ушкодження нирок, необхідно ретельно контролю вати функцію нирок.

– Пацієнтам з порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження і оцінки лабораторних показників (наприклад, часткового тромбі нового часу), оскільки лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові.

– Пацієнтам з печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12 – 16 мг на добу рекомендується провести лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів з печінковою недостатністю порівняно зі здоровими пацієнтами не виявлено.

– При тривалому лікуванні (понад 3 місяці) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатині ну) і печінкових ферментів.

– Особам похилого віку (старше 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок та печінки та з обережністю застосовувати після хірургічних втручань.

Під час застосування НПЗЗ можливе виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорації. Пацієнтам з виразками в анамнезі, ускладненими кровотечами або перфорацією, а також особам літнього віку слід з особливою обережністю починати лікування препаратом у максимально низьких терапевтичних дозах.

НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам із шлунково-кишковими виразками і кровотечами в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки можливо загострення хвороби.

З обережністю застосовувати Ксефокам для лікування пацієнтів, які паралельно приймають препарати, що збільшують ризик виникнення виразок та кровотеч (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”). Для пацієнтів, які потребують такої сумісної терапії, лікування можливо проводити на фоні одночасного прийому захисних агентів (наприклад, інгібіторів протонної помпи).

У випадку виникнення кровотеч або виразок лікування необхідно припинити.

У пацієнтів похилого віку збільшується ризик виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема, шлунково-кишкових кровотеч та перфорації. При виникненні будь-яких побічних реакцій з боку травного тракту необхідно негайно звернутися до лікаря.

Слід з обережністю та після ретельного аналізу застосовувати препарат пацієнтам з гіпертензією або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗЗ можливі набряки та затримка рідини в організмі.

Пацієнтам з гіпертензією, що не керується, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, цереброваскулярними порушеннями та пацієнтам з підвищеними факторами ризику серцево-судинних захворювань (гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) лікування слід починати після ретельного аналізу.

Супутнє лікування НПЗЗ і гепарину збільшують ризик спинномозкової/ епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії.

У зв’язку з прийомом НПЗЗ, особливо на початку лікуванні, у рідких випадках були відзначені серйозні побічні реакції зі сторони шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, злоякісну ексудативну еритему та токсичний епідермальний некроз. Лікування препаратом необхідно припинити при перших симптомах (шкірний висип, ураження слизових оболонок та інші симптоми гіпер чутливості).

Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до кровотеч.

Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу проста цикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролю вати функцію нирок.

Як і інші НПЗЗ, Ксефокам може спричинювати епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації в крові сечовини і креатині ну. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування необхідно припинити та провести необхідне дослідження.

Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазну недостатність або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід застосовувати препарат.

Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують синтез циклооксигенази, можуть послаблювати фертильність, не рекомендується застосовувати жінкам, які планують вагітність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Препарат не рекомендується застосовувати під час керування авто транспортом або при роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасний прийом препарату „Ксефокам” та наступних лікарських засобів:

– Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму в плазмі (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

– Антикоагулянти: не стероїдні протизапальні засоби можуть підвищувати дію антикоагулянтів (наприклад, варфарину), що призводить до збільшення часу кровотечі.

– Фенпрокоумон: знижується ефективність лікування фенпрокоумоном.

– Гепарин: не стероїдні протизапальні засоби збільшують ризик спинномозкової/ епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії.

– Інгібітори АПФ: може зменшувати дію інгібіторів АПФ.

– Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петлевих та тіазидних діуретиків.

– Блокатори бета-адренорецепторів: послаблення гіпотензивного ефекту.

– Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину.

– Кортикостероїди та інгібітори агрегації тромбоцитів: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок та кровотеч.

– Антибактеріальні засоби групи хінолону: підвищується ризик виникнення епілептичних явищ.

– Метотрексат та циклоспорин: підвищення концентрації метотрексату та циклоспорину в сироватці, що збільшує їх токсичність.

– Препарати літію: не стероїдні протизапальні засоби можуть знижувати нирковий кліренс літію з подальшим підвищенням його концентрації в сироватці. Необхідно контролю вати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

– Похідні сульфанілсечовини: може підсилюватись гіпоглікемічний ефект.

– Лорноксикам взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С 9 ізоферментів (наприклад, з транілципроміном і римфаміцином).

– Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу проста цикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролю вати функцію нирок.

Фармакодинаміка. Лорноксикам є не стероїдним протизапальним засобом з аналгезивними та протизапальними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму частково заснований на інгібуванні синтезу простагландинів (інгібування циклооксигенази). Інгібування циклооксигенази не викликає збільшення утворення лейкотрієнів. Аналгетичний ефект не пов’язаний з наркотичною дією. Препарат „Ксефокам” не спричиняє опіатопобідної дії на ЦНС і, на відміну від наркотичних аналгетиків, не пригнічує дихання, не призводить до лікарської залежності.

Фармакокінетика. Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Максимальної концентрації в плазмі (Сmax) досягає через 1 – 2 години після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90 – 100%. Ефекту першого проходження не спостерігалося. Середній період напів виведення становить 3 – 4 години. При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею Сmax знижується приблизно на 30 % та Тmax збільшується з 1,5 год. до 2,3 год. Абсорбція лорноксикаму (розрахована по площі під фармакокінетичною кривою „концентрація-час” (AUC) може знижуватися до 20 %.

Зв’язування лорноксикаму з білками плазми становить 99 % і не залежить від його концентрації.

У плазмі лорноксикам знаходиться в незмінному стані і у неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту (5-гідроксилорноксикам), який не має фармакологічної активності. Лорноксикам піддається метаболізму з участю цитохрому CYP2С 9. В результаті генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та з інтенсивним метаболізмом, що може виражатися в помітному збільшенні рівнів лорноксикаму в плазмі в осіб з уповільненим метаболізмом. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 – через нирки у вигляді неактивної сполуки.

При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не викликав індукції печінкових ферментів. На підставі результатів клінічних досліджень не отримано даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз.

У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю та в осіб похилого віку не виявлено значних змін у фармакокінетиці лорноксикаму. У пацієнтів похилого віку (понад 65 років) кліренс лорноксикаму може знижується на 30 – 40%.

Основні фізико-хімічні властивості: довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою, від білого до жовтуватого кольору, з відтиском „L04” на таблетках 4 мг і „L08” – на таблетках 8 мг.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 º С в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері. По 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. “ Нікомед Австрія ГмбХ”, Австрія.

Місцезнаходження. Вул. Петер Штрасе 25 А-4021, Лінц, Австрія.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

Прочие ингредиенты: магния стеарат, поливидон К25, натрия кроскармеллоза, целлюлоза, лактоза, макрогол 6000, титана диоксид, тальк, гипромеллоза.

№ UA/10245/01/01 от 18.11.2009 до 18.11.2014

Прочие ингредиенты: магния стеарат, поливидон К25, натрия кроскармеллоза, целлюлоза, лактоза, макрогол 6000, титана диоксид, тальк, гипромеллоза.

№ UA/10245/01/02 от 18.11.2009 до 18.11.2014

пор. лиофил. д/п р-ра д/ин. 8 мг фл., № 5

№ UA/2593/02/01 от 18.11.2009 до 18.11.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

оказывает выраженное обезболивающее и противовоспалительное действие. Лорноксикам имеет сложный механизм действия, в основе которого лежит угнетение синтеза простагландинов, обусловленное угнетением активности изоферментов ЦОГ. Кроме того, лорноксикам угнетает высвобождение свободных радикалов кислорода из активированных лейкоцитов.
Анальгезирующий эффект лорноксикама не связан с наркотическим действием. Препарат Ксефокам не оказывает опиатоподобного действия на ЦНС и, в отличие от наркотических анальгетиков, не угнетает дыхания, не приводит к развитию лекарственной зависимости.
После приема внутрь лорноксикам быстро и практически полностью всасывается в ЖКТ. Максимальная концентрация в плазме крови достигается через 1–2 ч после приема препарата внутрь, а при в/м введении — через 0,4 ч. Абсолютная биодоступность лорноксикама составляет 90–100%. Лорноксикам присутствует в плазме крови в основном в неизмененном виде и в меньшей степени — в форме гидроксилированного метаболита, не обладающего фармакологической активностью. Связывание лорноксикама с белками плазмы крови, преимущественно с альбуминовой фракцией, составляет 99% и не зависит от его концентрации. Период полувыведения в среднем составляет 4 ч и не зависит от концентрации препарата. Лорноксикам полностью метаболизируется в организме. 1 /3 метаболитов выводится с мочой, ⅔ — с желчью. У лиц пожилого возраста, а также у пациентов с почечной или печеночной недостаточностью значительных изменений фармакокинетики лорноксикама не выявлено.

ПОКАЗАНИЯ:

для приема внутрь:
умеренно или значительно выраженный болевой синдром (например боль в позвоночнике, люмбаго/ишиалгия, боль в послеоперационный период, миалгия);
симптоматическая терапия боли и воспаления при воспалительных и дегенеративных ревматических заболеваниях.
Для парентерального применения:
боль в послеоперационный период и при травме;
болевой синдром, связанный с острым приступом люмбаго, ишалгии.

ПРИМЕНЕНИЕ:

таблетки — внутрь.
При умеренно или значительно выраженном болевом синдроме рекомендуется доза 8–16 мг/сут в 2–3 приема. Максимальная суточная доза — 16 мг. При воспалительных и дегенеративных ревматических заболеваниях рекомендуемая начальная доза составляет 12 мг. Стандартная доза составляет 8–16 мг/сут в зависимости от состояния пациента. Продолжительность терапии зависит от характера и течения заболевания и определяется индивидуально.
Таблетки Ксефокам принимают перед едой, запивая водой. При заболеваниях ЖКТ, больным с нарушением функции почек или печени, лицам пожилого возраста (старше 65 лет) рекомендуется максимальная суточная доза 12 мг, разделенная на 3 приема по 4 мг.
В/в или в/м при боли в послеоперационный период, а также при остром приступе люмбаго, ишалгии назначают в начальной дозе 8–16 мг. При недостаточном анальгезирующем эффекте Ксефокама в дозе 8 мг препарат можно ввести повторно в той же дозе. Поддерживающая доза — 8 мг 2 раза в сутки. Максимальная доза препарата не должна превышать 16 мг/сут. Ксефокам назначают в дозе не более 8 мг/сут (как внутрь, так и парентерально) при заболеваниях ЖКТ, больным с нарушениями функции почек или печени, пациентам пожилого возраста (старше 65 лет), пациентам с массой тела менее 50 кг, а также после перенесенного обширного оперативного вмешательства.
Правила приготовления и введения р-ра для инъекций: 8 мг сухого вещества для инъекций растворяют в 2 мл воды для инъекций; полученный р-р вводят в/в или в/м. Приготовленный р-р необходимо использовать в течение 24 ч. Продолжительность в/в введения должна составлять не менее 15 с, в/м введения — не менее 5 с.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к лорноксикаму или другим компонентам препарата, наличие указаний на повышенную чувствительность к ацетилсалициловой кислоте или другим НПВП (ибупрофен, индометацин) в анамнезе, геморрагический диатез или нарушения свертывания крови, язва желудка и двенадцатиперстной кишки в фазе обострения, неспецифический язвенный колит, выраженные нарушения функции печени, умеренное или тяжелое нарушение функции почек (уровень сывороточного креатинина >300 мкмоль/л), гиповолемия или дегидратация, подтвержденный или предполагаемый геморрагический инсульт, БА, сердечная недостаточность, снижение остроты слуха, дефицит глюкозо-6-фосфат дегидрогеназы, период беременности и кормления грудью, возраст до 18 лет.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны ЖКТ и печени: боль в животе, диарея, диспепсия, тошнота, рвота; редко — метеоризм, сухость во рту, гастрит, эзофагит, образование пептических язв и/или желудочно-кишечных кровотечений (в том числе ректального кровотечения), стоматит, глоссит, колит, дисфагия, гепатит, панкреатит, нарушения функции печени.
Аллергические реакции: возможны кожная сыпь, реакции гиперчувствительности, сопровождающиеся одышкой, тахикардией, бронхоспазмом, синдром Стивенса — Джонсона, эксфолиативный дерматит, ангиит, лихорадка, аллергический ринит, лимфаденопатия.
Со стороны ЦНС: редко — головокружение, головная боль, сонливость, состояние возбуждения, нарушения сна, шум в ушах, снижение слуха, дизартрия, галлюцинации, мигрень, периферическая нейропатия, синкопальные состояния, асептический менингит.
Со стороны органов чувств: нарушения зрения, конъюнктивит.
Со стороны системы крови: редко — лейкопения, тромбоцитопения.
Со стороны обмена веществ: редко — повышенная потливость, озноб, изменения массы тела.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: редко — АГ, тахикардия, периферические отеки.
Со стороны мочевыводящей системы: редко — дизурия, в отдельных случаях — гломерулонефрит, папиллярный некроз и нефротический синдром с переходом в ОПН, интерстициальный нефрит, кристаллурия, полиурия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

следует с осторожностью применять препарат при АГ и анемии. Больным с перечисленными ниже заболеваниями препарат Ксефокам можно назначать только после тщательной оценки соотношения польза/риск:
желудочно-кишечные кровотечения, язвенные поражения ЖКТ в анамнезе;
сахарный диабет со сниженной функцией почек.
Как и другие НПВП, Ксефокам может вызывать развитие язв желудка и кишечника, а также желудочно-кишечных кровотечений. У больных с пептической язвой лечение препаратом Ксефокам можно проводить на фоне одновременного приема блокаторов Н2-рецепторов и омепразола. Следует отметить, что длительное лечение препаратом Ксефокам может тормозить процесс заживления пептических язв. В случае возникновения кровотечений из ЖКТ препарат необходимо сразу отменить и провести соответствующие неотложные мероприятия. Особого внимания требуют те больные с патологией ЖКТ, которые впервые проходят курс лечения препаратом Ксефокам. Как и другие оксикамы, препарат Ксефокам угнетает агрегацию тромбоцитов, что приводит к увеличению времени кровотечения. При применении этого препарата необходимо контролировать состояние больных с нарушениями со стороны системы свертывания крови или при применении препаратов, угнетающих свертывание (включая гепарин в высоких дозах), с целью своевременного выявления симптомов кровотечения.
Больным с нарушением функции почек, вызванным значительной кровопотерей или тяжелым обезвоживанием, Ксефокам как ингибитор синтеза простагландинов можно назначать только после устранения гиповолемии и связанной с ней опасностью уменьшения перфузии почек. Как и другие НПВП, Ксефокам может вызывать повышение концентрации мочевины и креатинина в сыворотке крови, а также задержку воды и натрия, периферические отеки, АГ и другие ранние признаки нефропатии. Длительное лечение таких больных препаратом Ксефокам может привести к развитию гломерулонефрита, капиллярного некроза и нефротического синдрома с переходом в ОПН. Больным со значительным нарушением функции почек Ксефокам не назначают. У пациентов пожилого возраста, а также у больных с АГ и/или ожирением необходимо контролировать уровень АД. Важно проводить мониторинг функции почек у больных пожилого возраста, а также у пациентов, которые одновременно получают диуретики или препараты с нефротоксическим действием.
При длительном применении Ксефокама необходимо периодически контролировать гематологические параметры, а также функцию почек и печени. Пациентам, которые применяют препарат, необходимо воздержаться от деятельности, требующей повышенного внимания, быстроты психических и моторных реакций, а также от употребления алкоголя.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

отмечено взаимодействие препарата Ксефокам с такими лекарственными средствами:
антикоагулянты или ингибиторы агрегации тромбоцитов — возможно увеличение времени кровотечения (повышенный риск кровотечения);
производные сульфанилмочевины — может усиливаться гипогликемизирующий эффект последних;
другие НПВП или ГКС — повышается риск развития побочных эффектов со стороны ЖКТ;
диуретики — снижает выраженность мочегонного и гипотензивного эффекта;
блокаторы β-адренорецепторов и ингибиторы АПФ — может уменьшаться их гипотензивный эффект.
Усиливает действие фибринолитиков. Парацетамол, циклоспорин, препараты золота и прочие нефротоксические средства повышают риск развития побочных эффектов со стороны почек; алкоголь, кортикотропин, препараты калия повышают риск развития побочных явлений со стороны ЖКТ; цефамандол, цефоперазон, цефотетан, вальпроевая кислота повышают риск развития кровотечения; при одновременном применении с солями лития могут повышаться максимальная концентрация лития в плазме крови и проявляться токсические эффекты лития; повышает концентрацию метотрексата в сыворотке крови; снижает почечный клиренс дигоксина.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы — возможно усиление выраженности перечисленных выше побочных эффектов Ксефокама.
Лечение симптоматическое. Прием активированного угля сразу же после приема Ксефокама способствует уменьшению всасывания этого препарата.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

таблетки — при температуре 15–25 °С; лиофилизированный порошок для приготовления р-ра для инъекций следует хранить в сухом, защищенном от света месте при комнатной температуре (не выше 25 °C). Приготовленный р-р необходимо использовать в течение 24 ч.
Срок годности — 5 лет.

Ксефокам – інструкція, застосування, аналоги препарату

Ксефокам – є нестероїдним протизапальним засобом з аналгезивними та протизапальними властивостями .

Застосування Ксефокаму

  • Короткочасне полегшення гострого болю легкого та помірного ступеня.
  • Симптоматичне полегшення болю та запалення при остеоартриті.
  • Симптоматичне полегшення болю та запалення при ревматоїдному артриті.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності.

Період годування груддю. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у грудне молоко жінок. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуютьсяу молоко годуючих щурів. Тому лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому лорноксикаму не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Ксефокам – склад і форма випуску препарату

діюча речовина: lornoxicam;

1 таблетка по 4 мг або 8 мг містить відповідно 4 мг або 8 мг лорноксикаму;

допоміжні речовини: магнію стеарат; повідон; натрію кроскармелоза; целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; поліетиленгліколь 6000; титану діоксид (Е 171); тальк; гіпромелоза.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Ксефокам: як приймати препарат

Спосіб застосування та дози.

Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.

Доза 8–16 мг лорноксикаму на добу, розподілена на 2–3 прийоми. Максимальна рекомендована добова доза становить 16 мг.

Остеоартрит і ревматоїдний артрит

Рекомендується початкова добова доза 12 мг лорноксикаму, розподілена на 2–3 прийоми.

Підтримуюча доза не повинна перевищувати 16 мг на добу.

Таблетки Ксефокам, вкриті плівковою оболонкою, приймати перорально, запиваючи достатньою кількістю води.

Ниркова недостатність. Пацієнтам з легким та помірним ступенем ниркової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми.

Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років у зв’язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.

Ксефокам – протипоказання, побічні ефекти

Протипоказання.

  • Гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;
  • тромбоцитопенія;
  • гіперчутливість (симптоми, подібні до таких як при астмі, риніті,ангіоневротичному набряку або уртикарії) до інших НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;
  • тяжка форма серцевої недостатності;
  • шлунково-кишкові кровотечі, цереброваскулярні або інші кровотечі;
  • шлунково-кишкова кровотеча абоперфорація в анамнезі, що пов’язані з попередньою терапією НПЗЗ;
  • активна рецидивуюча пептична виразка шлунка/ кровотеча або рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих доведених епізоди розвитку виразки або кровотечі);
  • тяжка форма печінкової недостатності;
  • тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну > 700 мкмоль/л);
  • ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю).

Побічні реакції.

Найчастіше побічні реакції на НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо в осіб літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно у 20 % пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами є нудота, диспепсія,розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10 % пацієнтів, які брали участь у дослідженні.

Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркту міокарда або інсульту

Аналоги Ксефокаму

Джерело: Державний реєстр лікарських засобів України. Інструкція публікується зі скороченнями винятково для ознайомлення. Перед застосуванням проконсультуйтеся з лікарем і уважно ознайомтеся з інструкцією. Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я.

Related Post

Скільки дітей у Ігоря КорнелюкаСкільки дітей у Ігоря Корнелюка

Зміст:1 Де народився ігор Корнелюк. Ігор Корнелюк: Після похорону біль став все глибшим і глибшим. Став композитором через кохання1.0.1 Біографія Ігоря Корнелюка1.0.2 Професійна кар’єра Ігоря Корнелюка1.0.3 Робота Ігоря Корнелюка в

READ MOREREAD MORE

Які документи потрібні для зміни кольору автомобіляЯкі документи потрібні для зміни кольору автомобіля

Перефарбувати автомобіль в інший колір можна, але після цього потрібно змінити свідоцтво про реєстрацію. Якщо цього не зробити – можна отримати штраф або й взагалі позбутись авто. Зміна кольору машини

READ MOREREAD MORE

Які кодиЯкі коди

Зміст:1 Редактор коду: що вибрати новачкові, щоб писати і бачити результати1.1 Чому IDE — не найкращий вибір1.2 Visual Studio Code1.3 Atom1.4 Sublime Text 31.5 Що порадите обрати?2 Які коди КВЕД

READ MOREREAD MORE