Етнічна музика

Привіт, мій друже! Сьогодні ми вирушимо у віртуальну музичну мандрівку країнами світу. Кожна держава має свої музичні особливості, національні інструменти та неповторну етнічну музику. Поглянь, наші друзі вже готові до подорожі!

Христино, я запрошую тебе у світ етнічної музики. Цю презентацію я готував тобі у подарунок. Це мій маленький сюрприз!

Цікаво! Я дуже люблю подорожувати! Гадаю, сьогоднішня музична мандрівка буде дуже цікавою.

1 зупинка — історія етнічної музики

В. Кушнір. «Рапсоди»

Термін етнічна музика — музика народів світу (world music) — з’явився у 1980-х роках в англомовних країнах для класифікації певних музичних явищ.

Етнічній музиці властиві використання ладо-гармонічних і мелодичних особливостей народної музики та запозичення народних інструментів або манери виконавства. У той же час етнічна музика не є поняттям, тотожним народній музиці, — вирізняючим для етнічної музики є належність до масової культури.

В Україні для позначення цього типу музики широко послуговуються терміном фолк-рок або його відповідником етно-рок.

Етнічна музика — термін, що є аналогом англійського «world music» і відноситься до тієї частини популярної музики, що бере свій початок у музичному фольклорі різних країн.

2 зупинка — народні мотиви світу

Музичний калейдоскоп: уривки з творів арабської, індійської, грецької, іспанської, африканської, японської, австралійської, чукотської етнічної музики.

Ознайомся із незвичними етнічними інструментами народів світу та особливостями їхнього звучання.

Діджеріду — музичний духовий інструмент аборигенів Австралії. Його роблять зі шматка стовбура евкаліпта завдовжки 1-3 метри, серцевина якого виїдена термітами.

Сякухаті — японський музичний духовий інструмент у вигляді бамбукової флейти.

Віна — стародавній індійський щипковий (плекторний) музичний інструмент, який має форму лютні.

Віуела — іспанський щипковий інструмент, схожий на гітару з опуклим дном.

Варган — старовинний язичковий інструмент, схожий на дримбу.

Кпанлоґо — барабан, поширений у Гані (Західна Африка). Його корпус зроблено з твердого дерева, а мембрана — зі шкіри антилопи.

Бузукі — грецький музичний інструмент групи струнно-щипкових. Входить до класичного грецького оркестру або сольно супроводжує танці та популярні пісні.

3 зупинка — етнічна музика у творах композиторів

В. Зубицький. Сюїта «Українські танці», 1 частина.

Проаналізуй цей твір за таким планом:

• 1. Поділися своїми враженнями від музичного твору.
• 2. У чому особливість звучання народних танців?
• 3. Які інструменти створили неповторний музичний образ?
• 4. Розкажи про засоби музичної виразності твору.

Володимир Данилович Зубицький

Сучасний український композитор та виконавець (баяніст). Серед його творів — опери «Палата №6» за А. Чеховим і «Чумацький шлях» тощо; балет «Задунайські розваги», кантати-симфонії «Чумацькі пісні», «Океан долі», твори для оркестру українських народних інструментів та інші.

Інтерес західної культури до екзотичної для неї народної музики існував давно і проявлявся у численних творах, починаючи з другої половини XIX століття. Так, наприклад, А. Дворжак написав «Слов’янські танці» під впливом музики центральної Європи, інтерес до японської музики проявився в опері Дж. Пуччіні «Чіо-Чіо-Сан». На сцені ХХ століття етнічна музика переросла в напрямок неофольклоризму, в якому працювали І. Стравінський, Р. Щедрін, Е. Вілла-Лобос, К. Чавес, М. Скорик, Є. Станкович та інші.

У поп-культурі інтерес до етнічної музики почав проявлятися у 1960-х роках. Наприклад, у творчості гурт«The Beatles» з’являються індійські мотиви. Тоді ж завойовує популярність стиль реггі, що опирається на традиційну музику Ямайки.

Із 1980-х років на Заході зростає інтерес до фольклору. З одного боку музиканти шукали нових звучань і відкривали для себе народні мотиви, з іншого — етнічна музика стала перспективною з погляду маркетингу й музичної індустрії.

Сцена з опери «Чіо-Чіо-Сан»

Серед етнічної музики доволі розповсюдженою є кельтська музика — термін, що використовується для позначення сукупності музичних традицій народів, які є потомками кельтів і проживають на території Ірландії, Шотландії та Британії. Ця музика об’єдналася з жанрами популярної музики й утворила цілий напрямок — кельтик-ф’южн.

4 зупинка — українська етнічна музика

Інтерес до українського музичного фольклору проявляли багато українських композиторів. У їхньому творчому доробку є обробки українських пісень для хору, голосу або вокально-інструментальних ансамблів. Так, у 1940-х роках був розроблений новий тип виконавського колективу — народний хор, що не мав аналогів у західній культурі. Пізніше адаптація фольклору до масової культури спостерігалася у творчості численних самодіяльних і професійних колективів, ансамблів пісні і танцю тощо.

Гурт «Kozak System»

У наш час етнічне звучання мають композиції Тоні Матвієнко, Злати Огневич, Лами, гуртів «Kozak System», «ВВ», «Воанергес» тощо.

Фрагменти української етнічної музики: «Аркан» (цимбали, скрипка, дводенцівка, бубен), «Буковинська полька» (сопілка), віночок закарпатських мелодій (гра на дримбі), сигнал до полонинського ходу (трембіта і ріг), композиція «Кольорові села» (гра на цимбалах).

Проаналізуй ці твори за таким планом:

• 1. Розкажи про своє враження від прослуханих музичних творів.
• 2. У чому особливість звучання етнічної музики України?
• 3. Які незвичайні музичні інструменти було чути у творах?
• 4. Охарактеризуй засоби музичної виразності творів.

Підготуй пензлик та акварельні фарби. За допомогою штрихів та кольору зобрази на папері те, що ти уявляєш, слухаючи українську етнічну музику.

Ознайомся з етнічними інструментами України.

Цимбали — старовинний струнний ударний інструмент із дерев’яним корпусом у формі трапеції та комплектом спеціально розташованих струн. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня — із явора. Звук видобувають, вдаряючи по струнах дерев’яними паличками-молоточками або гнучким вербовим прутиком. В Україні цей музичний інструмент відомий із XVII століття. Сучасне виробництво цимбалів побутує на Гуцульщині.

Дримба — народний щипковий інструмент, схожий за формою на маленьку підкову з тоненьким сталевим язичком усередині. Найчастіше використовується в гуцульському музичному побуті.

Заспівай пісню Л. Квінт «Здрастуй, світ!» під фонограму. Уяви себе в музичній студії та запиши власний спів і спів своїх друзів на диктофон.

Мене вразила ця музична подорож! Я хочу створити презентацію «Українська етнічна музика».

А я продовжу свій проект і додам сторінки про кельтик-ф’южн, реггі та відомі етнічні колективи.

• Яка музика називається етнічною? Що ти про неї знаєш?
• Розкажи про давні етнічні інструменти. Звуки яких інструментів ти зможеш упізнати на слух?
• У творчості яких композиторів та сучасних виконавців зустрічаються етнічні мотиви?

Послухай етнічні твори. Розкажи про них друзям та рідним.

Приєднайся до проекту та створи свою презентацію «Українська етнічна музика».

§ 10. Стругання деревини. Інструменти для стругання деревини

Стругання – один з технологічних процесів обробки конструкційних матеріалів. У його основу покладено принцип дії клина (мал. 74). Під дією прикладеної до інструмента сили різець заглиблюється в матеріал, перерізає волокна, відокремлюючи при цьому від заготовки частинки у вигляді стружки. Необхідну для різання силу прийнято називати силою різання.

Мал. 74. Дія клина

За напрямком різання поділяють на: різання вздовж волокон у площині повздовжнього розрізу стовбура (мал. 75, а); різання поперек волокон перпендикулярно до їхнього напрямку (в торець) (мал. 75, б); різання поперек волокон у площині повздовжнього розрізу стовбура (мал. 75, в). Проте, крім основних трьох випадків, може використовуватися й різання під різними кутами до волокон.

Мал. 75. Види різання: а – уздовж волокон; б – у торець; в – поперек волокон

Струганням деревини називають процес різання, за якого площина різання збігається з оброблюваною поверхнею.

Струганням надають деталям правильної форми і розмірів, які зазначені на кресленні. Крім того, поверхня стає рівною, чистою і гладенькою. У результаті цієї технологічної операції можна отримати плоскі й криволінійні поверхні.

Стругають деревину ручним і механізованим способами за допомогою різальних інструментів, які мають загальну назву рубанок (мал. 76).

Мал. 76. Способи стругання деревини: a – ручним рубанком; б – електромеханічним побутовим переносним рубанком; в – електромеханічним побутовим стаціонарним рубанком; г – електромеханічним промисловим стаціонарним рубанком

Для ручного стругання деревини застосовують рубанки, які приводяться в дію мускульною силою людини. Залежно від призначення вони мають різну конструкцію та виготовлені з різних конструкційних матеріалів, проте загальний принцип їхньої роботи та загальна будова однакові.

Рубанок (мал. 77) являє собою дерев’яну або металеву колодку, у яку вставлене залізко з гострим лезом 6, закріплене клином або притискною планкою 5. Для зручності в роботі деякі рубанки в передній частині мають дерев’яний ріжок 2, а в задній – упор 7. Нижня частина колодки називається підошвою 1. Вона має бути плоскою для стругання плоских поверхонь або мати зворотний профіль оброблюваної поверхні при криволінійних і профільних поверхнях. Для встановлення ножа і виходу стружки в колодці продовбане гніздо (лоток) 3, що звужується до виходу з підошви до ширини 5. 9 мм (проліт) 12. Передня частина прольоту під час стругання створює підбір волокон, унаслідок чого з поверхні заготовки зрізується тонкий шар деревини. Що вужчий проліт, то чистішою виходить поверхня стругання.

Мал. 77. Рубанок подвійний: а – загальний вигляд; б – будова рубанка: 1 – підошва; 2 – ріг; 3 – лоток; 4 – заплечики; 5 – клинок для кріплення залізка; 6 – ніж; 7 – упор; 8 – пробка; 9 – притискна планка; 10 – притискний гвинт; 11 – регулювальний гвинт

На бічних стінках лотка є заплечики 4, які слугують опорою при затисканні залізка клином. На тильній частині рубанка вмонтовано пробку 8 для вибивання залізка. У рубанка металевої конструкції залізко кріпиться за допомогою притискної планки 9, притискного гвинта 10 та регулюється регулювальним гвинтом 11.

Усі ручні рубанки поділяють на дві групи. До першої групи належать рубанки для стругання плоских поверхонь: шерхебель, одинарний і подвійний рубанок, торцевий рубанок, фуганок, напівфуганок, шліфтик, цинубель (мал. 78).

Мал. 78. Інструменти для стругання плоских поверхонь: а – шерхебель металевий, б – напівфуганок металевий, в – рубанок з одинарним ножем; г – фуганок; д – подвійний рубанок, е – шліфтик, є – торцевий рубанок; ж – цинубель; з – рубанок циклювальний

Шерхебель (мал. 78, а) застосовується для грубого стругання заготовок уздовж волокон або під деяким кутом, особливо коли треба зняти товстий шар деревини. Різальна кромка ножа має овальну форму і виступає з підошви на 2. 3 мм (мал. 79, а). Це дає можливість знімати товсту стружку без значних зусиль і без виривання деревини з боків різця ножа. Однак на виструганій поверхні залишаються жолобкуваті нерівності, які знімають іншими рубанками.

Одинарний рубанок (мал. 78, в) служить для вирівнювання поверхні після стругання шерхебелем або після розпилювання деревного матеріалу. Різальна кромка його ножа пряма і тільки по кутах трохи заокруглена (мал. 79, б) для того, щоб запобігти задиркам при струганні деревини. Після стругання одинарним рубанком поверхня стає рівною, але недостатньо гладенькою.

Подвійний рубанок (мал. 78, д) використовується для зачищення поверхонь і стругання торців. Він надає заготовці особливо чистої та гладенької поверхні завдяки тому, що його ніж складається з двох частин: основний ніж такий самий, як і в одинарного рубанка, але має проріз для кріплення другого ножа, який називається стружколомом (мал. 79, в). Стружколом ставлять на передню грань основного ножа так, щоб їхні кромки були паралельні, а відстань від кромки стружколома до леза різця становила 0,5. 1 мм. Що ближче лезо стружколома до леза різця, то тонша стружка, а отже, й рівніша поверхня. Проте подвійним рубанком можна вирівнювати тільки короткі деталі. Більш удосконаленими є рубанки з пересувними бобишками, у яких можна регулювати ширину отвору лотка, та рубанки з металевою колодкою, ніж у яких кріпиться за допомогою гвинта (мал. 78, а).

Фуганок (мал. 78, г) дає таку саму гладеньку поверхню, як і подвійний рубанок, оскільки його ножі також подвійні. Такий інструмент застосовують для стругання площин і вирівнювання довгих кромок.

Напівфуганок (мал. 78, б) за будовою такий самий, як і фуганок, тільки менший за розміром. Його застосовують для стругання і вирівнювання значно коротших деталей.

Шліфтик (мал. 78, е) – це вкорочений подвійний рубанок, який має таку саму будову, як і рубанок. Проте, завдяки збільшеному куту різання (55. 60°) і зменшеному прольоту, шліфтик знімає тонку стружку і залишає гладеньку поверхню. Його застосовують для зачищення задирів, завилькуватих місць і торців, які не вдалося вирівняти рубанком або фуганком.

Мал. 79. Форма різальної кромки: a – шерхебеля; б – одинарного рубанка; в – подвійного рубанка; г – цинубеля

Цинубель (мал. 78, ж) – це інструмент, який має таку саму будову, як і рубанок з одинарним ножем, проте має скорочену дерев’яну або металеву колодку. Його особливістю є те, що ніж інструмента має дрібні зубці на передній грані, які при струганні залишають на поверхні заготовки маленькі борозенки, збільшуючи при цьому її шорсткість (мал. 79, г).

Рубанок циклювальний (мал. 78, з) використовують для остаточного доведення і зачистки дерев’яних деталей.

До другої групи належать рубанки для стругання профільних (фігурних) поверхонь (мал. 80).

Мал. 80. Ручний інструмент для профільного стругання: а – зензубель; б – горбач із опуклим корпусом; в – фальцгебель; г – ґрунтубель; д – шпунтубель; е – фасонний рубанок

Про особливості роботи цими інструментами ти дізнаєшся в старших класах.

Для полегшення роботи столяра та тесляра промисловість випускає різноманітні ручні електромеханічні рубанки (мал. 81).

Мал. 81. Електрорубанки: а – звичайний; б – з регулювальною планкою; в – з округлою підошвою

Робочою частиною цього інструмента є ніж, який закріплено на валу, що обертається. У результаті руху ручного інструмента вздовж оброблюваної поверхні (мал. 82) з неї зрізується певний шар матеріалу.

Мал. 82. Принцип дії електромеханічного рубанка

Електрорубанок з округлою підошвою – спеціалізований і досить рідкісний вид електричного рубанка. Призначений інструмент для обробки заокруглених поверхонь, тому що підошва рубанка випукла.

Про особливості роботи цими інструментами ти дізнаєшся в наступних класах.

Цикля – стругальний інструмент у вигляді стальної пластини 120. 150 мм завдовжки, до 60 мм завширшки і до 1 мм завтовшки (мал. 83).

Мал. 83. Циклі

Різальною частиною циклі є гостре лезо на проточеній кромці, яке наводять стальним гладеньким стержнем. Під час роботи циклю ставлять так, щоб лезо було розміщене перпендикулярно до оброблюваної поверхні, тоді вона знімає тоненьку (ажурну) стружку (мал. 84).

Мал. 84. Прийоми роботи ручними циклями: а – паркетною; б – площинною; в – фігурною

Циклею зачищають деталі виробу твердих листяних порід після їх стругання подвійним рубанком або шліфтиком. Дрібні циклювальні роботи в домашніх умовах виконують ручними електромеханічними циклями.

Циклювання великих площ з високою якістю виконують електричними циклювальними машинами (мал. 85, 86). Про принцип їх роботи ти дізнаєшся в наступних класах.

Мал. 85. Промислові електромеханічні циклювальні машини

Мал. 86. Прийом циклювання паркету електричною циклювальною машиною

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 9

Виготовлення упора для розпилювання дощок. Вибір матеріалу

Обладнання та матеріали: зразок виробу, заготовки пиломатеріалів, розмічальний інструмент.

Послідовність виконання роботи

1. Ознайомся зі зразком виробу, його конструкцією (мал. 87).

2. Склади технологічну послідовність виготовлення виробу.

3. Із запропонованого вчителем матеріалу підготуй заготовки до розмічання і розпилювання.

4. Випиляй заготовки з припуском на стругання.

5. Стругання та виготовлення виробу в цілому виконай після вивчення наступного параграфа.

Мал. 87. Упор для розпилювання дощок

• Стругання, рубанок, шерхебель, залізко, цикля, горбач.

Залізко – металева гостро заточена деталь стругального інструмента.

Рубанок – різальний інструмент для ручного стругання деревини.

Стругання – знімання різальним інструментом з поверхні деревини шару матеріалу.

Стружка – відходи у вигляді тонких стрічок, що утворюються під час стругання деревини.

Шерхебель – різальний інструмент для первинного (чорнового) стругання деревини.

• 1. Для чого стругають деревину?
• 2. Якими інструментами стругають деревину?
• 3. З яких основних частин складається рубанок?
• 4. Чим рубанок відрізняється від шерхебеля?

Музичне мистецтво 6 клас

Основу симфонічного оркестру складають струнні музичні інструменти. Іноді цю групу ще називають струнно-смичковою, оскільки звук видобувається смичком, яким виконавець веде по струнах. Усі інструменти струнної групи — скрипка, альт, віолончель і контрабас, мають такі чудові якості, як протяжність звучання, м’якість і рівність тембру. Скрипка «співає» найвищим голосом, контрабас — найнижчим, тоді як альт і віолончель зворушують слухачів своїми голосами в середніх регістрах.

У всьому світі скрипку вважають королевою музики, адже вона — найпоширеніший смичковий інструмент. Найкращими скрипками прославилася Італія. Тут працювали видатні майстри Дматі, Гварнері, Страдиварі. Секрети виготовлення цього музичного інструмента вони передавали членам своїх родин із покоління в покоління.

Скрипка має витончений корпус. На верхній деці є вирізи — ефи, які називаються так через їхню схожість із латинською літерою f. До корпусу прикріплений гриф із завитком на кінці. Усередині корпуса на двох ніжках стоїть підставка, крізь яку протягнуті чотири струни (мі, ля, ре і соль). Під час виконання скрипаль змінює висоту звуку, притискаючи струну до грифа пальцями лівої руки, у правій тримає смичок, яким водить по струнах.

Для скрипки написано багато різноманітних творів видатними композиторами: А. Вівальді, Л. ван Бетховеном, П. Чайковським, М. Скори ком та іншими. Славу неперевершеного віртуоза здобув італійський скрипаль Нікколо Паганіні.

АЛЬТ — струнно-смичковий музичний інструмент такої самої будови, як скрипка, але більший за розмірами. Через це альт має нижчий регістр, а звучання — більш насичене, оксамитове. Зазвичай у великому симфонічному оркестрі 10 альтів.

ВІОЛОНЧЕЛЬ — струнно-смичковий музичний інструмент басового регістру. Має значно більші розміри від скрипки й альта (загальна висота — до 1,5 м). Звук віолончелі соковитий і густий, наче чоловічий баритон. Співучі мелодії найяскравіше розкривають благородний тембр віолончелі.

На відміну від скрипки й альту, які тримають горизонтально на плечі, віолончель ставлять вертикально. У давні часи цей інструмент розміщували на стільці, музикант при цьому мусив грати стоячи. Згодом, коли винайшли металевий шпиль, що впирається в підлогу, віолончелісти стали виконувати твори сидячи, що було набагато зручніше.

Для віолончелі, як самостійного інструмента, написано багато творів, зокрема, відомі сюїти Й.-С. Баха, варіації П. Чайковського, концерти для оркестру А. Дворжака, Д. Шостакович а та інших.

КОНТРАБАС — найбільший інструмент струнно-смичкової групи з надзвичайно низьким звучанням. Контрабасисти грають стоячи за допомогою смичка або ж піцикато (перебираючи пальцями струни). Цей струнно-смичковий інструмент використовується в різноманітних жанрах, зокрема, у багатьох видах народної та академічної музики, у джазі, блюзі, рок-н-ролі.

АРФА — струнний щипковий інструмент Концертна арфа, яку можна побачити у складі великого симфонічного оркестру, має значні розміри. 47 струн різної товщини і довжини натягнуті на дерев’яну раму трикутної форми заввишки 1 м. За допомогою 7 педалей виконавець (арфіст чи арфістка) змінюють висоту звуку.

Арфа відома на теренах України з давніх-давен. На одній із фресок Софійського собору в Києві можна побачити цей музичний інструмент.

Значення арфи в оркестрі полягає передусім в яскравості її звучання. Вона часто акомпанує іншим інструментам оркестру, іноді їй «довіряють» сольні партії. Таких чимало в балетах П. Чайковського, операх М. Римського-Корсакова і Р. Вагнера, симфонічних творах Г. Берліоза і ф. Ліста. Концерт для арфи написав український композитор А. Кос-Анатольський.

ФЛЕЙТА — один із найдавніших інструментів, а також загальна назва деяких духових інструментів. У симфонічному оркестрі використовують зазвичай поперечну флейту, іноді — флейту-пікколо. Виконавець — флейтист або ж флейтистка — тримає інструмент горизонтально. Характер звучання флейти достатньо високий, витончений, мелодійний, поетичний, але дещо холодний, флейти нині виготовляють із срібно-цинкового сплаву, рідше — з дорогоцінного металу (срібла, золота і платини), ще рідше — із дерева або скла.

ГОБОЙ — дерев’яний духовий інструмент, що являє собою пряму конічну трубку із чорного або тукового дерева (близько 60 см). Має 25 отворів, 22-24з яких закриваються клапанами

Іноді гобой використовується як сольний інструмент. У симфонічному оркестрі зазвичай звучать два або три гобої. Одну із перших концертних п’єс для гобою створив ф. Куперен («Королівські концерти»). Концерти та п’єси для гобою писали А. Вівальді, Г.-ф. Гендель, Й. Гайдн, В.-А. Моцарт, К. Сен-Санс та інші.

КЛАРНЕТ — інструмент, який виготовляють із дерева благородних сортів, наприклад чорного. Він має широкий діапазон, теплий і м’який тембр. Корпус інструмента являє собою трубку циліндричної форми (близько 66 см), тоді як гобой має конічний корпус. Кларнет застосовується в найрізноманітніших музичних жанрах і складах: як сольний інструмент, у камерних ансамблях, симфонічному і духовому оркестрах, у народній музиці, на естраді й у джазі. У камерній музиці кларнет використовували В.-А. Моцарт, Л. ван Бетховен, ф. Шуберт, М. Глинка.

ФАГОТ — інструмент, що виготовляють переважно з клена. Він має найбільший діапазон у своєму сімействі дерев’яних духових (понад 3 октави). У розібраному вигляді фагот нагадує в’язку дров, через що й отримав свою назву. На корпусі інструмента містяться отвори (близько 25-30), які музикант відкриває і закриває, щоб змінити висоту звуку. Тільки 5-6 отворів управляються пальцями, для решти використовують складний клапанний механізм.

Зазвичай у сим фонічному оркестрі використовують 2 фаготи, вони переважно дублюють віолончелі й контрабаси. Завдяки фаготу мелодійна лінія набуває щільності, зв’язності. При грі у високому регістрі нерідко звучать скорботні інтонації.

Композитори минулих століть (Й. Гайдн, В.-А. Моцарт) часто надавали фаготам сольні партії в симфоніях. Кілька концертів були написані для двох фаготів з оркестром.

ТРУБА — інструмент з істотною технічною рухливістю, яскраво й стрімко виконує стаккато (переривчасті звуки). Являє собою довгу зігнуту трубку, яка трохи звужується біля мундштука і розширюються біля розтруба. Основним принципом гри на трубі є отримання гармонійних звуків шляхом зміни положення губ і зміни довжини стовпа повітря в інструменті за допомогою механізму вентилів (їх натискають правою рукою).

Концерти для труби писали С. Василенко, Й.-С. Бах, Й. Гайдн, Й. Брамс, Б. Барток, та ін.

ВАЛТОРНА — інструменту вигляді скрученої мідної трубки равликоподібної форми (до З м), яка з одного боку закінчується широким розтрубом, з іншого — мундштуком. Серед мідних духових вирізняється м’якістю тембру. Звук може приглушуватися за допомогою сурдини (спеціального пристрою).

ТРОМБОН — інструмент, що складається з двічі зігнутої циліндричної труби (загальною довжиною близько 3 м, діаметром від 1,5 см), яка завершується розтрубом. На верхню частину труби встановлюється мундштук, через який тромбоніст вдуває повітря. Середня частина — куліса — розсувна, за її допомогою музикант збільшує об’єм вібруючого повітря та, відповідно, знижує звук інструмента.

ТУБА — рідкісний духовий інструмент, найнижчий за звучанням. Перші туби використовувалися у військових оркестрах, згодом — у симфонічному оркестрі. Першим значним симфонічним твором, де використана туба, є «Фантастична симфонія» Г. Берліоза. У симфонічному оркестрі використовується лише одна туба, у духовому — дві. Виконавці на тубі грають, як правило, сидячи, підвішуючи її на підтяжках.

Для туби написано досить мало оригінальних сольних творів, значна частина репертуару складається з переробок.

ЛИТАВРИ — інструмент із визначеною частотою звуку, що має азійське коріння.

Литаври являють собою систему з двох або декількох мідних котлів, відкрита сторона яких затягнута шкірою. Основний тон інструмента визначається розмірами корпуса (варіюється від 30 до 84 см). Більш високий тон виходить при менших розмірах інструмента. Палички для гри на литаврах бувають дерев’яні, очеретяні або металеві, а наконечники — зі шкіри, дерева та інших матеріалів. Завдяки цьому литаврист може отримувати різні тембри й звукові ефекти.

У симфонічному оркестрі, як правило, використовуються інструменти трьох розмірів — великі, середні та малі литаври.

ВЕЛИКИЙ І МАЛИЙ БАРАБАНИ Великий барабан (бас-барабан) — найбільший ударний інструмент дуже низького і часто сильного звучання невизначеної висоти. Має вигляд металевого або дерев’яного циліндра, затягнутого з обох боків шкірою (діаметр близько 1 м). Грають на ньому дерев’яною паличкою з м’яким наконечником. Особливий прийом гри — тремоло, досягається швидкою грою двома паличками. У такий спосіб створюються ефекти від віддаленого гуготіння до потужного гуркоту.

Малий барабан, або просто барабан, — інструмент із двома шкіряними мембранами, натягнутими на низький циліндр. Уздовж нижньої мембрани натягнуті струни (у концертному — 4-10 струн), які надають звуку сухого рокітливого, відтінку.

Грають на барабані двома дерев’яними паличками. Характерний прийом гри — барабанний дріб (швидке чергування ударів паличками). У симфонічній оркестр уведений у XIXст.; використовується у військових сценах.

ТРИКУТНИК — інструмент у вигляді зігнутого в трикутник сталевого прута (діаметром 8-10 мм), який вільно підвішують і вдаряють по ньому металевою паличкою. Звук трикутника — невизначеної висоти, дзвінкий, блискучий і в той же час ніжний.

На трикутнику можна виконувати як окремі ритмічні удари, так і тремоло. Початково трикутник використовували переважно у воєнній музиці, пізніше — і в симфонічній.

КАСТАНЬЄТИ — інструмент без визначеної висоти звуку у вигляді двох пластинок-мушель, зв’язаних між собою вгорі мотузкою. Пластини традиційно виготовлялися із твердої деревини, хоча останнім часом для цього використовується скло-пластик.

Кастаньєти найчастіше асоціюються з образом іспанської музики, особливо зі стилем фламенко. Тому цей інструмент часто використовують і в класичній музиці для створення «іспанського колориту» (наприклад, в опері Ж. Бізе «Кармен», «Іспанському капріччо» М. Римського-Корсакова та інших).

ТАРІЛКИ — інструмент із невизначеною висотою звуку у вигляді двох дисків зі спеціального сплаву (мідь, латунь, бронза). Тарілки відомі з часів Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю. У симфонічному оркестрі на парних тарілках грають, вдаряючи однією по другій зустрічним ковзаючим рухом. Розрізняють відкритий удар, при якому тарілки продовжують вільно звучати, та закритий, коли краї тарілок виконавець притискає до плечей.

БУБОН — поширений у багатьох народів світу інструмент із невизначеною висотою звуку. Має вигляд дерев’яного обруча, з одного боку натягнутого шкірою. Із протилежного боку натягують струни або дротики, на які підвішують дзвіночки. У спеціальні прорізи монтують металеві брязкальця, що за формою нагадують тарілки від барабана, тільки в мініатюрі. Іноді бувають бубони і без брязкалець. Основне завдання в оркестрі — утримувати темп і надавати певного колориту музиці. Прийоми гри: удари долонею по обручу або шкірі, тремоло. Використовують переважно в танцях і похідних маршах.

ОРКЕСТРОВІ ДЗВОНИ — інструмент, який являє собою набір із 12-18 циліндричних металевих трубок (діаметр 25-38 мм), підвішених у спеціальній рамі (висота 2 м). Вдаряють по трубках калаталкою, голівка якої обтягнута шкірою.

В оркестрі інструмент використовують найчастіше для імітації дзвону.

ДЗВІНОЧКИ — інструмент, що має визначену висоту звука і складається з ряду металевих пластинок, вільно закріплених на брусках у два ряди. Розташування пластинок на них аналогічно розташуванню білих і чорних клавіш фортепіано. Грають за допомогою спеціальних металевих молоточків або клавішного механізму чи дерев’яними паличками.

ТАМ-ТАМ — стародавній інструмент із невизначеною висотою звуку східного походження. До складу симфонічного оркестру ввійшов наприкінці XIX от. На вигляд — це кований металевий диск із мідного сплаву. Діаметр великого там-тама сягає 100-120 см, завтовшки він 8-10 см.

Інструмент підвішується на товстій струні або ремені до крюків стійкої дерев’яної або металевої рами. Грають на ньому дерев’яною калаталкою (іноді для спеціальних ефектів — паличками від малого барабана або трикутника). Звук там-тама низький, соковитий, глибокий, із широкою звуковою хвилею, яка після удару наростає, а потім поступово стихає.

ОРГАН — клавішно-духовий інструмент, зазвичай розташований у католицьких церквах, концертних залах, музичних навчальних закладах.

Органний звук створюється завдяки нагнітанню повітря в труби різного діаметру, довжини, матеріалу (метал або деревина). Управління органом здійснюється з ігрового столу, пульта у правління, де містяться ігрові механізми (клавіші, педаль) та механізми включення й виключення регістрів. Гра на органі здійснюється за участю обох рук і ніг органіста, з допомогою (або без) асистента. У розпорядженні органіста є один або декілька мануалів (клавіатури для рук) і педалі (клавіатура для ніг).

Орган використовується не тільки як сольний, а й ансамблевий інструмент, адже він чудово поєднується з іншими тембрами, з оркестром, хором. Багато відомих композиторів різних часів писали твори для органа. Неперевершеним генієм органної музики був Й.-С. Бах.

КЛАВЕСИН — старовинний клавішний струнно-щипковий музичний інструмент. Його металеві струни защипуються плектром з пера або шкіри. Існують клавесини двох типів: крилоподібної форми великого розміру (вертикальний або горизонтальний) і меншого розміру — квадратної, прямокутної або п’ятикутної форми. Інструменти першого типу зазвичай називають клавесином, а другого — спінетом.

Поступаючись фортепіано в динаміці, клавесин мав свої переваги — він прекрасно поєднується з іншими інструментами і голосами, що важливо в камерних ансамблях.

ФОРТЕПІАНО (ПІАНІНО, РОЯЛЬ)- клавішно-ударний інструмент, найпоширеніший у світі. У рояля рама із струнами й резонансна дека розташовані горизонтально, а в піаніно — вертикально. Унаслідок цього рояль має крилоподібну форму, він більш громіздкий, аніж піаніно. Проте звучання рояля більш об’ємне, повніше, гучніше, ніж у піаніно. Як правило, сучасні роялі мають три педалі, вони покликані змінювати гучність, тембр або подовжувати звучання (у піаніно — зазвичай дві педалі).

Репертуар піаністів — вельми різноманітний за жанрами й стилями. «Душею фортепіано» був ф. Шопен, видатним піаністом-віртуозом — ф. Ліст.