Віра

Основу релігії, без якої вона не можлива, складає віра — особливий психічний стан повного визнання й прийняття якогось твердження або установки без достатніх обґрунтувань. “А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого” (Євр. 11:1). Чудовий приклад релігійної віри дає нам біблійна історія про Авраама і його сина Ісака. У цій притчі розповідається проте, як Бог вирішив випробувати міцність віри Авраама, перш ніж зробити його “праотцем” людства, і зажадав принесення в жертву єдиного улюбленого сина Ісака. Коли ж Авраам без зовні помітних вагань довів ділом свою готовність виконати волю Бога, в останню мить Господь замінив хлопця на барана (Бут. 22) (див. текст 1.1). Цікавий аналіз цього надзвичайного акту, головна дійова особа якого в наш час, безумовно, опинилася б на лаві підсудних чи в психіатричній лікарні, було здійснено датським філософом XIX ст. Сереном К’єркегором. На думку С. К’єркегора точки зору розуму віра є цілком парадоксальним феноменом, “згідно з яким одиничний індивід як одиничний стоїть в абсолютному відношенні до абсолюту” *1 . Іншими словами, віра є станом особистісного зв’язку окремої людини з Богом, який підносить людину над звичайними людськими мораллю та правом, оскільки він встановлюється тільки після зречення цією людиною всього земного, очищення нею своєї душі. Згадана притча про Авраама та його сина Ісака показує головні ознаки віри:

• • *1:
• • Глибоку упевненість у реальному існуванні надприродного.
• • Позитивне ставлення до предмета віри. Воно, як правило, характеризується не тільки відсутністю сумнівів, а й також і бажанням відстоювати свої вірування як єдино істинні, поширювати їх серед інших людей.
• • Уявлення про наявність особливого зв’язку м і ж людиною та тим, у що вона вірить. Релігійна людина вірить, що надприродне справляє на світ, у якому вона живе, та на її особисту дол ю вирішальний вплив, натомість за допомогою особливих (культових) дій вона сама також здатна справляти вплив на надприродне. Ось чому будь-яка релігія потребує певної організаційної структури, що виконує роль посередника між надприродним і людиною.
• • Особистість й характер віри, її здатність задовольняти конкретні потреби індивідуального “я” віруючої люди ни.
• • Емоційно-чуттєвий характер.

На думку віруючих людей, релігійна віра є не тільки звичайним переживанням поряд із іншими почуттями. До того ж її не можна вважати чимось алогічним. Вона має специфічно-пізнавальне значення як спосіб проникнення у божественні таємниці, дає людині не знання, а мудрість. Віра веде до осяяння розуму, завдяки якому той дізнається про сенс людського існування на Землі, разом із тим здобуваючи уявлення про світ, в якому живе людина. Віруючі також запевняють, що здатність до віри закладена у душу людини Богом у момент Творіння. Отже, річ у тому, щоб задовольнити спрагу віри, знайти її у глибинах власного “Я”.

З другого боку, віру часто протиставляють знанню, яке набувається наукою і філософією. Вважається, що на відміну від віри знання є теоретично і практично обґрунтованим (наука), логічно несуперечливим та аргументованим (філософія). Однак значна частина великих учених XX ст. не бачила нездоланної прірви між релігією і наукою. Наведемо для прикладу вислів знаменитого фізика М. Планка: “Божество, до якого релігійна людина намагається наблизитися за допомогою релігійних символів, рівноцінне, власне кажучи, тій природі, що виявляється в законах, силі, про яку дослідник певною мірою отримує уявлення за допомогою своїх органів почуттів. Отже, і релігія, і природознавство потребують віри в Бога, при цьому для релігії Бог стоїть на початку будь-яких роздумів, а для природознавства — наприкінці” *2 .

Якщо ж феномен віри розглядати з суто наукової точки зору, то виявляється, що вона дійсно будується на цілком природних психологічних засадах. До числа таких засад можуть бути віднесені;

• • емоції та почуття — як позитивні (любов, надія), так і негативні (жах перед невідомим);
• • воля (тому що релігійна віра має на увазі свідому концентрацію всього психічного життя людини на релігійних образах і почуттях);
• • уява, завдяки якій абстрактне і розпливчасте поняття “надприродних сил” отримує в свідомості звичайної людини конкретні образи богів, ангелів, духів тощо.

Особлива налаштованість усіх цих звичайних для людини психологічних проявів на релігійний лад стає можливою лише під впливом тривалої незадоволеності багатьох її потреб: світоглядних, пізнавальних, естетичних, матеріальних тощо. Хоч би якою була причина цього — чи низька активність самої людини, чи несприятливі соціальні умови її життя, але там, де не підходять природні шляхи досягнення мети, з’являється віра у надприродне. Таким чином, віру можна цілком вважати природною властивістю людської свідомості.

Говорячи про віру, слід зазначити, що віра буває релігійною й перелігійною. Основна ознака релігійної віри — це тверде переконання людини або людей в існуванні надприродного, тоді як нерелігійна віра цієї ознаки позбавлена.

Зрештою, така віра може виявлятися у будь-якій сфері діяльності людини:

• • економічній (віра в успіх продажу певного товару);
• • політичній (віра у видатні здатності когось із політичних лідерів);
• • моральній (віра в силу моральних законів, ідеалів, норм);
• • художній (віра в реальність подій чи героїв, про яких написано у книжці);
• • науковій (віра у позитивний вплив наукових досягнень на людську цивілізацію).

Основні структурні елементи релігії

Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації.

Релігійна свідомість – визначальний елемент релігії. Центральною рисою релігійної свідомості виступає релігійна віра у надприродне. Взагалі, віра – це особливий психологічний стан повного визнання і прийняття якогось твердження або положення речей за умови дефіциту точної інформації, без достатніх підстав і готовність діяти відповідно до них. Будь-яка віра має свій предмет. Віра – активне емоційне та оціночне ставлення до свого предмета, охоплює і вольовий елемент, виражає стверджувальну творчу силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації духовних та фізичних сил у певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх доказів, за наявності сумнівів. Віра долає обмеженість розуму. В ній – очікування здійснення бажаного. Особливості релігійної віри полягають у твердому переконанні людини в існуванні надприродного, у той час як нерелігійна віра, наприклад, в існування позаземних форм життя, позбавлена цієї ознаки.

Релігійна свідомість включає два взаємопов’язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійну психологію та релігійну ідеологію. Релігійна психологія – це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов’язаних із певною системою релігійних ідей. Релігійні почуття спрямовують емоційне ставлення людини до створених їхньою уявою надприродних сил як до реальних.

Релігійна ідеологія – це система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу. Релігійна ідеологія в сучасних релігіях містить у собі теологію (богослов’я), богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія.

Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання (Трипіта-ка – у буддистів, Біблія – у християн, Коран – у мусульман та ін.). Але різні напрямки тієї чи іншої релігії тлумачать святе писання кожен по-своєму. Тому основою релігійної ідеології кожного віровизнання можна вважати його власне розуміння і тлумачення Божого одкровення, текстів святого писання.

Невід’ємною частиною будь-якої релігії, її реалізації у сфері повсякденного практичного життя є культ. Поняття культу може вживатися в широкому та вузькому значенні. У широкому значенні культ – це шанування чогось як вищого, священного. У вузькому значенні культ – сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні сили. Культ включає обряди, ритуали, свята, церемонії, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви, а також матеріальні предмети, які при цьому використовуються – храми, священні реліквії, посуд, одяг тощо. Деякі культові прояви – поклони, молитви, жертви, пости – є спільними майже для всіх релігій. Існують і специфічні культи, такі, як шанування корови в індуїзмі або чорного каменю в ісламі.

Кожна релігійна організація в процесі свого формування та розвитку виробляла свою специфічну систему культових дій. Тому одна і та ж культова дія набуває в різних релігійних системах різного ідейно-символічного та образного змісту. Для усвідомлення особливостей релігійного культу необхідно з’ясувати, що являють собою обряди. Обряд – це сукупність стереотипних дій, які встановлюються звичаєм або традицією тієї чи іншої соціальної спільноти і символізують певні ідеї, норми, ідеали та уявлення. Обряд слід розглядати як різновид символу. Символізація – це здатність свідомості через певні об’єкти, що чуттєво сприймаються, образно уявляти інші об’єкти або явища дійсності. У зв’язку з цим мета та зміст обрядових дій полягає не в самих цих діях, не в їх предметному вираженні, а в тому ідеальному смислі, що стоїть за цими діями. В обряді будь-який рух, жест, слово, усі речові об’єкти сповнені певних значень, поза якими дії перестають носити обрядовий характер. Тому сенс, значення і функцію обряду можна визначити лише в тому випадку, якщо буде розшифровано його смисл, тобто виявлені образи, уявлення, ідеї, котрі він репрезентує.

Значну роль у культовій системі відіграє естетична сторона. Як правило, культові дії відбуваються в спеціально збудованих спорудах. Архітектура храмів, їх інтер’єр покликані мобілізувати релігійні почуття тощо. В процесі богослужіння за допомогою культових дій у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, символи, думки, емоції. Відбувається процес переродження негативних емоцій у позитивні: зникає стан стурбованості, занепокоєння, невдоволеності, і на зміну приходять відчуття полегшення, задоволення, заспокоєності, радості.

Релігія матеріалізується також у релігійних організаціях – об’єднаннях послідовників тієї чи іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Основні форми релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ, деномінація. Вони виконують широке коло функцій, головними з яких є: задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка й пропаганда віровчення, забезпечення цілісності організації.

Отже, підбиваючи підсумок усьому вищесказаному, можна зробити висновок, що розвинуті релігії являють собою досить складне структуроване утворення, що містить у собі релігійну свідомість, релігійний культ та релігійні організації. Всі вони утворюють цілісну релігійну систему.

П’ять головних світових релігій: в чому їхня особливість і чим вони відрізняються

УНІАН коротко розповів про п’ять світових релігій та їхні відмінності.

Релігії існують кілька тисячоліть і виконують важливі функції. Релігія допомагає людині знайти однодумців, заспокоює в горі, встановлює моральні і соціальні норми. Кількість вірувань в сучасному світі порахувати неможливо, але можна виділити п’ять головних релігій, які мають найбільшу кількість віруючих.

Християнство

Християнство – найбільша релігія в світі, яка налічує близько 2,5 млрд віруючих. Християнство присутнє на всіх континентах і майже у всіх країнах світу. Головною священною книгою християн є Біблія.

Християнство відноситься до монотеїстичних релігій, тобто таких, які визнають наявність лише одного Бога. При цьому Бог, за християнськими віруваннями, має три іпостасі – Отець, Син і Святий Дух. Християни вірять, що Бог створив світ і людей, а також послав на землю Ісуса Христа, який з’єднує божественну і людську природу.

У цій релігії налічується три найбільших напрямки: католицизм, протестантизм і православ’я, і сотні інших напрямків. До 11 століття вони становили єдину церкву, але потім через богословські розбіжності і політичні розбіжності стався розкол. Ці напрямки відрізняються між собою головним центром віри (Рим – у католиків, Константинополь – у православних), а також в деяких богословських питаннях.

Іудаїзм

Іудаїзм став першою монотеїстичної релігією в світі, і поширений в основному серед євреїв. У світі близько 14 мільйонів юдеїв. Головною релігійною книгою іудеїв є Тора або П’ятикнижжя, яку, за віруваннями іудеїв, написав пророк Мойсей зі слів Бога. Іудейські храми називаються синагогами.

Іудеї вважають євреїв обраним народом, який повинен донести божественні істини до всіх людей. Християнство та іудаїзм мають деякі спільні вірування. Однак юдеї не вважають, що Ісус був Божим Сином і спокутував гріхи людства, а переконані, що кожна людина сама відповідає за свої гріхи.

В іудаїзмі проголошується обов’язковим знання і виконання всіх законів Тори. Зокрема, юдеї регулярно читають Тору, дотримуються особливих вимог до їжі та напоїв (кошерність) і утримуються від роботи в суботу.

Що таке іслам / фото Wikipedia

Іслам

Іслам – друга за чисельністю віруючих релігія в світі. Близько 1,8 млрд людей вважають себе мусульманами. Це досить молода релігія, яка виникла в 610 році. Поширена вона в основному в країнах Східної і Південної Азії і на півночі Африки.

У перекладі з арабської “іслам” означає “покірність”. Мусульмани вірять, що є єдиний Бог Аллах, який передав священну книгу Коран звичайній людині Мухаммеду. Мухаммеда мусульмани шанують як пророка і проповідника.

В ісламі заборонені ікони і будь-які зображення Бога. Мусульмани суворо контролюють свій побут, регулярно моляться, виплачують милостиню і прагнуть хоча б раз у житті здійснити паломництво до Мекки. Раз на рік на місяць Рамадан мусульмани дотримуються суворого посту – не їдять і не п’ють від заходу до світанку.

Буддизм

Буддизм – поширена в Східній Азії релігія, яка налічує близько 520 мільйонів віруючих. Буддизм називають “релігією без Бога” і вважають скоріше філософським вченням, ніж набором релігійних практик.

Буддизм заснований на вченнях Гаутами Будди – духовного лідера і вчителя, який вважав, що позбутися від страждань можна за допомогою медитації і обмеження своїх бажань, свідомого відмови від задоволень. Вчення Будди в буддизмі не є божественним одкровенням, а лише результатом роздумів і медитацій. Буддисти вірять в існування морального закону карми.

Будда-центральна фігура буддизму / фото REUTERS

Індуїзм

Індуїзм вважають однією з найдавніших релігій у світі, яка виникла в Індії. Сповідує його приблизно 1 млрд чоловік, в основному в Південній і Центральній Азії. Індуїзм поєднує безліч різних течій і вірувань, в яких відрізняється сприйняття Бога. Деякі індуїсти вірять у безліч богів, а також божественність деяких тварин (наприклад, корів).

Єдиними для більшості індусів є віра у вічність душі, її переродження (реінкарнацію) і в карму. В індуїзмі люди поділяються на різні касти, що позначають різні стани.

Вас також можуть зацікавити новини: