Індія змінює назву на Бхарат? Що це значить і навіщо влада це робить

Назва Бхарат широко використовується для позначення Індії в мові гінді. Коли йдеться про офіційне спілкування англійською мовою, завжди вживається відповідник Індія.

Зараз уряд Нарендри Моді змінює цю давню практику. Він розіслав запрошення на вечерю у суботу, 9 вересня, на саміті G20 від імені “президента Бхарату”.

До цього додався пресреліз щодо саміту АСЕАН-Індія, в якому Нарендру Моді називають “прем’єр-міністром Бхарату”.

А вже 18 вересня питання офіційного перейменування може розглянути індійський парламент.

Що таке Бхарат?

Індуїстська література визначає землю, розташовану між Гімалаями та океанами, як “Бхаратварш”.

Нарендра Моді приєднався до групи Hindu RSS ще підлітком

Відповідно до індуїстської міфології, Бхарата був царем Хастінапури (тепер це місце називається Хастінапур і розташоване воно на схід від Делі). Він підкорив усі землі і вважався праведним царем.

У найдавнішому індуїстському тексті, Рігведі, Бхарата згадується як назва групи людей.

Слово Бхарата на санскриті також означає землю, яка ростить та забезпечує. Це може символізувати культуру.

Майбутній прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру писав у 1927 році: “Індія була Бхаратою, священною землею індусів, і недарма важливо, що великі місця паломництва індуїстів розташовані в чотирьох кутах Індії”.

Але Бхарат не є історичною особою.

Паризька академікиня Кетрін Клементен-Оджа написала в статті 2014 року: “Бхарата – це дискурс про простір, але дискурс, який не дозволяє візуально відобразити цей простір. На основі цього дискурсу неможливо намалювати карту в сучасному розумінні цього слова”.

А як щодо назв Індія та Індостан?

Перси називали річку Інд “Хінду” (Hindu), що в латині перетворилося на “Індія” (India). Назва “Індія” також є стародавньою.

Автор фото, By Arrangement

У преамбулі конституції використовується назва “Індія”, а в першій статті – “Індія, тобто Бхарат”

Мусульманські моголи, які правили країною більше двох століть, з гордістю називали себе “падишахами Індостану”, тобто правителями чи імператорами Індостану.

Назва “Індостан” також походить від перської. Таким чином, і Індія, і Індостан – це давні назви, що передували британському колоніальному правлінню, яке почалося із завоювання Бенгалії в 1757 році.

Уряд каже, що зміна назви на “Бхарат” допоможе країні позбутися британських колоніальних зв’язків.

“Рішення використовувати “Бхарат” – це серйозний виступ проти колоніального мислення”, – каже міністр освіти Індії Дхармендра Прадхан.

Але назву Індія використовують вже понад два тисячоліття.

Можливо, найстаріша згадка про Індію походить від грецького історика Мегасфена, який народився в 350 р. до н. е. Він написав чотири книги під назвою “Indica”.

Англійський драматург Вільям Шекспір також використовував назву Індія у своїй творчості.

“Моя корона в моєму серці, а не на моїй голові, не прикрашена діамантами та індійським камінням”, – говорить король Генріх VI у п’єсі “Генріх VI”, яка, як вважають, була написана в 1591-1592 роках.

Британські трейдери прибули до Індії в 1600 році, щоб заснувати Ост-Індську компанію. У першому виданні Біблії короля Якова для протестантів країна також згадувалася як “Інді” (Indie). Усі ці події відбулися до колонізації Індії Британією.

Страхи і спротив

Прем’єр-міністр Нарендра Моді керує Індією з 2014 року і є вихідцем із партії Бхаратія Джаната (BJP), яка також перебуває при владі в більшості штатів. Це права партія, тісно пов’язана з парамілітарною організацією Rashtriya Swayamsevak Sangh (RSS, Національні загони добровольців), яка стверджує, що Індія має бути “індуїстською нацією”.

Нарендра Моді приєднався до RSS ще підлітком і піднявся по кар’єрній драбині.

RSS тричі забороняли в Індії після здобуття незалежності. Перший раз після вбивства Махатми Ганді в 1948 році, коли RSS звинуватили у підготовці його вбивства, але пізніше звинувачення зняли.

Групи індуїстських націоналістів відігравали маргінальну роль у боротьбі за свободу Індії.

RSS звинувачують у розпалюванні антимусульманського насильства

Уряд Моді скликав спеціальну сесію парламенту, яка має відбутися 18-22 вересня. Опозиційні політики та коментатори припускають, що там будуть обговорювати зміну назви країни.

Це буде перша сесія у новозбудованій будівлі парламенту, де вже є карта Великого Бхарату. Ця карта включає території сусідніх країн, зокрема частини Афганістану, весь Пакистан, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку та М’янму.

Сусіди Індії висловили офіційний протест.

Перша сесія в новій будівлі парламенту Індії може змінити назву країни

Водночас індійська опозиція вже готується до протистояння.

“Хоча немає жодних конституційних заперечень проти того, щоб називати Індію “Бхарат”, що є однією з двох офіційних назв країни, я сподіваюся, що уряд не буде настільки дурним, щоб повністю відмовитися від назви “Індія”, яка є брендом, що створювався протягом століть”, – написав Шаші Тарур, законодавець від партії Індійський національний конгрес, у соцмережі X, раніше відомій як твіттер.

✅Демографічний вибух і демографічна політика в Індії

Облік населення в Індії налагоджений дуже добре. Перший перепис в Індії відбувся ще в роки британського панування – в 1872 році, другий – в 1881 році, і з тих пір і в колоніальній, і в незалежній Індії він проводиться регулярно через кожні 10 років.

Усього таких переписів було 15, останній – в 2011 році. Матеріали цих переписів містять необхідні відомості про динаміку населення країни.

Дані приросту населення дозволяють зробити цікаві висновки і нескладні розрахунки. Вони показують, що в першій половині 20-го століття населення країни зросло приблизно в 1,5 рази. І абсолютне, і відносне його зростання за окремі десятиліття було досить значним, але все ж у першому випадку не перевищувало 4,5 млн осіб, а в другому – 1,5% на рік.

Більш того, в 1911-1921 роках відзначався і абсолютний і відносний спад населення, що стала наслідком Першої світової війни, а також епідемій:

У другій половині 20-го століття зростання населення значно прискорилося. Індія вступила в другу фазу демографічного переходу, яка означала початок демографічного вибуху.

Механізм цього вибуху був таким же, як в інших країнах, які розвиваються. З одного боку, завдяки поширенню досить простих і недорогих засобів масової вакцинації, застосування антибіотиків для боротьби з інфекційними та паразитарними захворюваннями відбулося різке скорочення показника смертності: з 27,4 млн. в 1951 році до 8 млн. в 2001 році.

За цей же період часу середня очікувана тривалість життя для обох статей зросла з 32 до 63 років.

З іншого боку, показники народжуваності, хоча і знизилися з 43 до 24 млн, все ж залишаються ще досить високими, оскільки перевищують середньоутворюючий рівень. У результаті показник природного приросту, як неважко підрахувати, навіть зріс.

Можна додати, що по відношенню до Індії абсолютні цифри вражають ще більше, ніж відносні. Статистика свідчить про те, що в 1970-1980-і роках щорічний абсолютний приріст населення в країні досягав 14-16 млн чоловік.

Це означає, що за кожну добу він зростав на 46-47 тис. осіб, а за кожну годину – приблизно на 1,9 тис. осіб.

У травні 2000 року тут урочисто відзначили знаменну подію – народження мільярдного громадянина Індії; ним виявилася дівчинка, яку назвали Аста, що мовою хінді означає «віра».

Таким чином, Індія стала другою, після Китаю, країною в світі, яка переступила рубіж в 1 млрд. жителів. У даному випадку доречно привести слова відомого географа-індолога Г. В. Сдасюк про те, що можна говорити про появу у другій половині 20-го століття спочатку «другої», а потім і «третьої» Індії.

Вище вже йшлося про те, що демографічний вибух гальмує соціально-економічний розвиток країн:

Але в Індії його абсолютні масштаби виявилися такими, які зробили подібне гальмування особливо відчутним. Досить сказати, що середня щільність населення країни за другу половину 20-го століття зросла з 110 до 324 осіб на 1 км 2 , а це, відповідно, збільшило і так зване демографічне навантаження на оброблювані землі.

Не можна забувати і про те, що половину населення країни складають діти та молодь до 18 років, і в міру їх дорослішання держава повинна була б щотижня будувати 10 тис. нових будинків і створювати 100 тис. робочих місць, а це практично неможливо.

Індія не в змозі також щорічно будувати 130 тис. нових шкіл і готувати 400 тис. вчителів. І це не кажучи вже про таку надпроблему, як забезпечення швидко зростаючого населення продовольством.

Проте статистика говорить про те, що пік демографічного вибуху Індія вже пройшла.

Хоча абсолютний приріст населення за десятиліття з 1981 по 1991 і з 1991 по 2001 року залишався ще на рівні 160-180 млн чоловік (що порівнянно з усім населенням Бразилії!), середньорічний приріст почав поступово зменшуватися.

Те ж відноситься і до важливого коефіцієнту фертильності (показує кількість дітей, які припадають на одну жінку в дітородному віці), який в 2000 році склав 3,1 (в 1950 році 6,0).

На початку 21-го століття ці показники продовжували знижуватися. Подібні зміни пояснюються, певною мірою, здійсненням державної демографічної політики.

Характеристиці демографічної політики Індії присвячено дуже багато літератури, і це цілком зрозуміло, оскільки саме вона стала першою з країн, які розвиваються, яка приступила до здійснення національної програми планування сім’ї в якості офіційної державної політики.

Це сталося ще в 1951 році, коли почалося виконання першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства країни. Важливо підкреслити, що з самого початку програма сімейного планування аж ніяк не зводилася тільки до обмеження народжуваності, а мала головною метою зміцнення за допомогою подібних заходів добробуту сім’ї як основного осередку суспільства.

Політика планування сім’ї в Індії передбачає самі різні пропагандистські, медичні, адміністративно-правові та інші заходи. По всій країні створені тисячі центрів сімейного планування, які займаються переважно його координаційно-адміністративними та біомедичними аспектами.

• поширення нових методів контрацепції;
• застосування внутрішньоматкових протизаплідних засобів;
• роблять нескладні операції по стерилізації;
• забезпечують, навіть, відповідну грошову винагороду.

Ця політика не залишалася незмінною. Вона поступово вдосконалювалася, що аж ніяк не виключало використання того методу, який зазвичай називають методом проб і помилок.

Спочатку демографічна політика ставила завдання переходу від традиційної багатодітної до двох-трьохдітної родини. Вона проводилася під гаслами:

• «Дві чи три дитини – досить!»;
• «Погодинно заводь другу дитину, а після третьої – зупинись!»;
• «Мала родина – щаслива сім’я!» і т. д.

При цьому засоби контролю за народжуваністю залишалися традиційними і полягали або в стерилізації, або в попередженні вагітності. Стерилізація, хоча і не була примусовою, але активно заохочувалася владою: чоловік, який погодився на неї міг отримати грошову премію або… транзисторний радіоприймач.

У квітні 1976 році в країні була прийнята нова, набагато жорсткіша програма планування сім’ї, в якій основна роль відводилася вже примусовій стерилізації чоловіків (а чисельність їх в Індії набагато більша, ніж чисельність жінок).

За висловом тодішнього прем’єр-міністра Індії Індіри Ганді, «деякими привілеями особистості можна знехтувати в ім’я людських прав нації: права на життя, права на прогрес».

Тоді стерилізації піддалися чоловіки, які мали двох і більше дітей. У 1978 році уряд зробив спробу юридично збільшити вік вступу в шлюб. У 1950-их роках середній вік вступу в шлюб для чоловіків становив 22 роки, а для жінок 15 років, але вже в 1960-і роки він був підвищений відповідно до 23 і 17 років, а в 1978 році для жінок – до 18 років.

Після того як перепис населення 1981 року показав більший приріст населення, ніж це очікувалося, активність програм планування сім’ї зросла.

У 1986 році урядом Індії була розроблена нова програма скорочення зростання населення, яка передбачала охоплення різними засобами контрацепції до 60% подружніх пар.

З досвіду Китаю були створені 2 млн. жіночих добровольчих бригад, кожна з яких повинна була «взяти шефство» над 60 подружніми парами.

Була встановлена більш жорстка норма – дві дитини на сім’ю.

Відповідно змінилися і демографічні гасла:

У середині 1990-х років, відповідно до рекомендацій Конференції ООН з народонаселення в Каїрі (1994), програми планування сім’ї в Індії піддалися новим змінам.

Уряд вирішив відмовитися від загальнонаціональних орієнтирів і завдань у цій області, підсумки таких програм перестали публікувати. Акцент був зроблений на зміцнення здоров’я жінок в репродуктивному віці, а також на зниження малюкової та дитячої смертності.

Жінкам було надано право самим вирішувати, який метод контрацепції вони вибирають.

Наприкінці 1990-х років частина жінок, які застосовували контрацептивні препарати, перевищила вже 40%.

Але у 2000 році була підготовлена нова Національна програма демографічної політики, основна мета якої полягає в досягненні до 2010 року рівня фертильності, відповідного до простого відтворення населення, а до 2045 року – стабілізації його чисельності.

Головна відмінність цієї програми від попередніх полягає в її акценті на пропаганду поліпшення якості життя в результаті скорочення розмірів сім’ї.