Бульденеж красиво цветет и долго живет

Бульденеж. Такое красивое название калины, которое переводится как «снежный ком», принадлежит французу. Европа познакомилась с этим кустарником более четырех столетий тому назад. В России бульденеж появился при Екатерине Второй. «Снежный шар», или «снежник», в то время выращивали при дворце, в садах и парках имений богатых помещиков. В XVIII веке были известны сады, в которых рос только бульденеж. Садовники, мастера своего дела, удивляли Европу красотой штамбовых форм Снежного шара.

Снежные шары соцветий бульденежа

Описание бульденежа

Бульденеж — это декоративная форма калины обыкновенной. Высота раскидистого кустарника — от 2 до 3,5 метров. Я видела кусты, которые были немного выше. В конце весны — начале лета на кусте появляются белоснежные шары соцветий. Их диаметр — 7 – 15 см. Соцветия состоят из бесплодных цветков, которые не имеют запаха. По мере взросления куста соцветий становится больше: за ними даже листьев не видно. Эти шары держатся на кусте в течение 20 – 30 дней.

Уход за бульденежем

Место. Лучше всего выращивать калину бульденеж в легкой полутени. На солнечном месте цветение будет менее продолжительным. В тени – совсем слабым, с мелкими неплотными соцветиями. Да и вредители там замучают. Случается, что вроде бы и место подходящее, и почва соответствует всем стандартам, а кустарник никак не хочет ни расти, ни цвести. В этом случае, нужно срочно поискать калине другое место. Нужно помнить, что бульденеж высаживается на несколько десятилетий, поэтому выбор места — ответственное дело. Отдельные кустарники продолжают цвести даже в возрасте 60 лет.

Почва. Калина бульденеж прекрасно растет на рыхлой, питательной, умеренно влажной почве. Очень важно подготовить для нее хорошую посадочную яму размером не менее 50 см х 60 см. Наполнить ее почвосмесью с большим запасом питательных веществ. Например, смешать несколько ведер компоста, торф и песок. К ним добавляют древесную золу (не менее 3 стаканов) и нитрофоску или гранулы удобрений (количество согласно инструкции). Это очень важно для успешного выращивания бульденежа. Тяжелую глинистую почву нужно окультурить, добавив в нее перегной, торф и песок.

Зимостойкость. Снежный шар — достаточно зимостойкая культура, которую не нужно укрывать на зиму. Однако в первые годы жизни желательно подстраховаться и в конце осени утеплять перегноем корни. Эта несложная работа не только защитит их от вымерзания в суровые малоснежные зимы, но и подкормит растение. Если посеять под кустом бульденежа газонные травы или сохранить при посадке уже имеющийся газон, то плотный дерн станет надежной защитой при любой погоде. В слишком морозные и малоснежные зимы бульденеж может подмерзать. Но он быстро обрастает абсолютно здоровыми побегами.

Полив. Снежный шар поливают часто и обильно. Это ведь калина. Каждую осень перед наступлением холодов важно хорошо пролить почву под кустом, что предупреждает обезвоживание тканей в зимний период, защищая растение от вымерзания.

Подкормки. Хорошая подкормка идет кустарнику на пользу. Это может быть древесная зола или раствор комплексных удобрений. Любит калина и хорошо перепревшую органику. Особенно весной. Летом можно иногда использовать для подкормки бульденежа разбавленный водой настой травы, который успел перебродить. С середины августа все подкормки прекращают.

Вредители. Калина — лакомство для тли и листоеда. Ни на каких других растениях я не видела такой жирной и раскормленной тли, как на бульденеже. Тля появляется рано, в самом начале цветения. Хуже всего то, что она заселяет не только верхушки молодых побегов, но и шары соцветий. На стволе и ветках прокладываются муравьиные тропы с насекомыми, спешащими «подоить» тлю. Справиться с тлей помогает опрыскивания раствором ИНТА-ВИРа или Искры (разведенные согласно инструкции). Достаточно двух — трех обработок с интервалом в 10 дней, чтобы тля на некоторое время пропала. От тли помогает и отвар табака, к которому нужно добавить около 40 г зеленого мыла на ведро отвара. Экстренный способ — сильная струя воды из шланга, которая сбивает тлю, облепившую побеги. Струя должна быть такой мощности, чтобы вымыть вредителя из соцветий, но не портить форму белоснежных шаров.

Другим вредителем калины бульденеж является калиновый листоед. От его присутствия на бульденеже (и других калинах) избавляют профилактические меры. Лучшее время для уничтожения зимующих кладок калинового листоеда на верхушках побегов – поздняя осень и ранняя весна. Весной крепкий наст позволяет встать на сугробы, чтобы рассмотреть верхние кончики ветвей. Если обнаружатся характерные темные бугорки яйцекладки, то нужно обязательно срезать и уничтожить эти части побегов. Весной опрыскивают «химией» (Фуфанон, Карбофос и др.)

Обрезка. Бульденеж без обрезки вскоре загущается, что сказывается на ухудшении его цветения. Весной, до начала цветения, обрезают поврежденные и засохшие ветви. Не нужно оставлять слабые побеги, растущие в центре куста. Они обречены из-за недостатка света и питания. А вот для тли это настоящий рай. После окончания цветения прореживают центральную часть и укорачиваю отдельные боковые побеги. Это подходящее время для того, чтобы уменьшить габариты куста. Такую обрезку растение переносит безболезненно. С конца августа куст не трогают, дают ему возможность окрепнуть и подготовиться к зиме.

Бульденеж — с каждым годом соцветий становится все больше

Размножение бульденежа

Цветки бульденежа стерильны, в соцветиях собраны лишь бесплодные цветки. Поэтому и нет плодов с семенами. Возможно только вегетативное размножение Снежного шара отводками, черенками (особенно зелеными) и делением куста.

Отводками бульденеж чаще размножают в конце весны — в начале лета. Самый гарантированный вариант — отогнуть гибкие однолетние побеги и пришпилить их в неглубокие (10 — 12 см) канавки. Сверху присыпают почвой или хорошо разложившимся компостом и поливают. Придется увлажнять почву регулярно, чтобы она все время находилась во влажном состоянии. Укоренившуюся часть побега отделяют секатором от куста. Саженец оставляют еще некоторое время рядом с материнским кустом или пересаживают в школку для доращивания. Первое цветение наступает через два — три года.

Черенки можно получить во время летней обрезки куста. Чаще для черенкования используют побеги текущего года, на которых оставляют две пары почек. Нижние листья срезают, а верхние уменьшают наполовину. Черенок готовят по всем правилам: верхний срез должен быть прямым, а нижний косым. Гетероауксин или корневин ускоряют процесс корнеобразования. Глубина посадки — примерно 2 см. Черенки успеют не только укорениться за лето, но и даже дать молодые побеги. Хорошо укореняются и черенки с прошлогодних побегов. Их срезают в июне. Если создать все необходимые условия (сделать грядку с рыхлой почвой, натянуть полиэтиленовую пленку на невысокие дуги, притенить и выровнять температуру воздуха лутрасилом, регулярно опрыскивать теплой водой и т.п.), то черенки быстрее станут крепкими саженцами. Многие садоводы-любители укореняют черенки под колпаками, в которые превращают пятилитровые бутыли из-под питьевой воды, если у них отрезать дно. Укорененные черенки доращивают в школке.

При посадке саженцев корневую шейку немного (на 3 — 4 см) заглубляют. Сначала происходит наращивание корневой системы. В это время кажется, что саженец бульденежа растет медленно. Но вскоре его побеги начинают заметно увеличиваться в размерах. Куст в возрасте 3 — 4 лет может быть уже полутораметровой высоты.

Гибкие ветви бульденежа склонились под тяжестью снега

Декоративность и цветение куста бульденежа

Бульденеж хорошо смотрится в любое время года. Зимой достаточно высокий куст рельефно выделяется на фоне белого снега. В начале весны под его ветвями расцветают подснежники, крокусы, печеночница, калужница и другие раннецветущие растения.

В конце мая – начале июня наступает звездный час Снежного шара. Сначала появляются зеленовато-белые соцветия, вскоре они становятся ослепительно белыми. Становится ясно, почему эту декоративную калину назвали Снежным шаром. Создается впечатление, что весь куст закидан снежками. Листва все лето сохраняет свежесть, а осенью куст с окрашенными листьями выглядит не менее живописно.

Снежный шар замечательно смотрится отдельно растущим кустом (солитером). Его не портит и соседство с другими растениями. Романтично смотрится калина рядом с водой.

Штамбовое деревце бульденежа очаровывает. Для того, чтобы его получить, оставляют только самый прямой побег. Он станет основой штамба высотой 100 — 120 см. Кроне лучше придать шарообразную форму. И поправлять ее по мере надобности.

Статьи по теме:

• Хеномелес (японская айва) — идеальное растение для «ленивого дачника»
• Керрия японская в Подмосковье. Выращивание на участке и дома. Сорта и садовые формы
• Калина обыкновенная украсит участок и даст урожай целебных ягод
• Использование плодов и семенное размножение лимонника китайского
• Формирование и выращивание черёмухи обыкновенной
• Как размножить и сформировать кусты дерена белого
• Берёза на участке: ограничение в росте и варианты формирования кроны
• Китайский сад: принципы формирования деревьев и кустарников
• Размножаем лиственницу семенами в домашних условиях
• Как и когда проводить обрезку куста сирени? Можно ли ломать цветущие ветки?

© Сайт «Подмосковье», 2012-2021. Копирование текстов и фотографий с сайта pоdmoskоvje.cоm запрещено. Все права защищены.

Барбарис: вирощування, властивості, види і сорти

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 02 серпня 2023 Опубліковано: 20 лютого 2019 Перша редакція: 20 серпня 2015 🕒 16 хвилин 👀 78596 разів 💬 11 коментарів

• Прослухати статтю
• Посадка й догляд за барбарисом
• Чагарник барбарис – опис
• Посадка барбарису
  • Коли саджати барбарис
  • Як посадити барбарис
  • Як доглядати за барбарисом
  • Удобрення барбарису
  • Обрізування барбарису
  • Шкідники і хвороби барбарису
  • Як розмножувати барбарис
  • Вирощування барбарису з насіння
  • Розмноження барбарису живцями
  • Розмноження барбарису відсадками
  • Розмноження барбарису діленням куща
  • Барбарис восени
  • Зимівля барбарису
  • Барбарис звичайний (Berberis vulgaris)
  • Барбарис Тунберга (Berberis thunbergii)
  • Барбарис оттавський (Berberis x ottawensis)
  • Корисні властивості барбарису
  • Барбарис – протипокази
  • Коментарі

  Рослина барбарис (лат. Berberis) належить до численного роду чагарників і дерев родини Барбарисові. Назва роду походить від арабського «beiberi», що означає «має форму мушлі». Ростуть барбариси переважно в гірських місцевостях Північної півкулі і налічують близько 170 видів, частину з яких введено в культуру.

  Садівників барбарис цікавить як сировинна база для виготовлення напоїв, варень, домашніх лікувальних засобів, але й декоративні якості цієї рослини не залишаються непоміченими любителями прекрасного – забарвлення листя сортових барбарисів різноманітне: крім зелених, вони бувають жовтими, пурпуровими, строкатими, плямистими і навіть з облямівкою. Відрізняються барбариси і своїми розмірами – від великих кущів триметрової висоти до карликових кущиків не вище 30 см.

  Прослухати статтю

  Посадка й догляд за барбарисом

  • Посадка: при необхідності восени, у падолист, але найкраще навесні, тільки-но зійде сніг.
  • Освітлення: яскраве сонячне світло або притінок.
  • Ґрунт: нейтральний, склад великого значення не має.
  • Мульчування: бажано.
  • Полив: у сезон із нормальною кількістю опадів барбарис зволоження не вимагає, але якщо трапилася посуха, поливайте рослину один раз на тиждень під корінь. Щотижневий полив потрібен і щойно посадженим кущам.
  • Підживлення: через рік після посадки і надалі кожні 3-4 роки напровесні рослину підживлюють азотними добривами, а після цвітіння й восени – калійно-фосфорними.
  • Обрізування: уперше процедуру проводять навесні на однорічному кущі, в подальшому барбарис і в санітарних цілях, і для формування крони обрізають двічі на рік: у першій половині червня і на початку серпня. Крони низькорослих видів і сортів можна не формувати.
  • Розмноження: насінням і вегетативно: відсадками, поділом куща та живцями.
  • Шкідники: барбарисова попелиця, трачі та квіткові п’ядуни.
  • Хвороби: іржа, борошниста роса, бактеріоз, в’янення, всихання пагонів і плямистості листя.

  Чагарник барбарис – опис

  Чагарник барбарис – це листопадні, вічнозелені або напіввічнозелені колючі рослини з черговим, простим, а іноді шкірястим листям. Колючки барбарису – видозмінене листя, від якого залишилася тільки середня жилка. В пазусі колючки розвиваються такі короткі пагони, що листя барбарису росте у вигляді пучків. На пагонах поточного року листя розташоване по спіралі, поодиноко. Квітки барбарису – дрібні, ароматні, жовто-золотисті або помаранчеві із включенням червоних відтінків – зазвичай зібрані у щитковидні або гроновидні суцвіття, але іноді бувають і поодинокими. Кожна пелюстка має два нектарники. Запах квітучого барбарису приваблює бджіл – барбарис чудовий медонос. Плоди барбарису різноманітні за кольором і формою, які залежать від виду і сорту рослини. Барбарис добре зносить міські умови, йому підходить будь-який ґрунт, він посухостійкий і абсолютно невибагливий. Барбарис – найкращий чагарник для живоплоту.

  Посадка барбарису

  Коли саджати барбарис

  Посадка барбарису найчастіше здійснюється навесні, як тільки відтане ґрунт, але потрібно встигнути посадити саджанці до розпускання бруньок. В окремих випадках барбарис висаджують восени, в період масового падолисту. Через свою невибагливість барбарис може рости на відкритих ділянках, оскільки не боїться протягів і сильного вітру, а також у притінку, однак під яскравим сонцем сорти і види з пурпуровим листям виглядають яскравіше. Що стосується кислотності ґрунту, то барбарис полюбляє нейтральні ґрунти, проте нормально витримує ґрунт з pH не вище 7. Якщо на ділянці ґрунт сильно зсунутий в кислий бік, його потрібно вапнувати. Зробити це можна завчасно або безпосередньо при посадці, засипавши в посадкову яму суміш із 8-10 кг перегною або компосту і садової землі, 100 г суперфосфату, 400 г гашеного вапна і 200 г деревної золи.

  Як посадити барбарис

  При одиночній посадці відстань між кущами витримується від півтора до двох метрів, якщо ж ви вирішили посадити живопліт із барбарису, то на один погонний метр висаджують два кущі. Розмір ям для саджанців, які потрібно викопати за 2-3 тижні до посадки, приблизно 40х40, і траншею для живоплоту викопують завглибшки близько 40 см. Для підвищення аерації коренів на дно траншеї або кожної ями насипають шар піску. Якщо водневий показник ґрунту злегка зсунутий у лужний бік, нейтральний або слабкокислий, то в яму перед посадкою засипають суміш, склад якої зазначено в попередньому розділі, але без вапна і золи. Потім в яму опускають саджанець барбарису, присипають його землею, ущільнюють його, рясно поливають, а потім мульчують пристовбурні кола торфом або компостом. Наземну частину саджанця після посадки обрізають, залишивши лише частину із 3-5 добре розвиненими бруньками.

  Догляд за барбарисом

  Як доглядати за барбарисом

  Посадка і догляд за барбарисом під силу навіть садівникові-початківцю, причому не має великого значення, до якого виду цей барбарис належить, оскільки посадка і догляд за барбарисом Тунберга, наприклад, котрий є суто декоративним видом через занадто гіркі плоди, мало чим відрізняється від догляду за видами, котрі плодоносять їстівними ягодами. Так що один раз вивчивши інструкцію з догляду за барбарисом, можна вирощувати барбарис у саду різних сортів, видів і форм. У перелік необхідних робіт із догляду за барбарисом входить своєчасний полив, прополювання, розпушування ґрунту на ділянці, обрізування та підживлення. Поливати барбарис за нормальної кількості опадів не потрібно, і тільки у сильну спеку і посуху ґрунт на ділянці з барбарисом все-таки слід зволожувати щотижня – нехолодною водою під корінь, намагаючись не потрапити на листя. З такою ж регулярністю поливають і щойно посаджені кущики доти, доки вони не приживуться. Найнебезпечніше для барбарису не посуха, а часті і рясні дощі, через які в коренях може накопичуватися волога, чого рослина боїться набагато більше, ніж посухи. Вчасно видаляйте на ділянці бур’яни, а також прикореневу парость, яка рясно росте навколо кущів барбарису, і не забувайте розпушувати ґрунт. Щоб полегшити собі роботи з догляду за барбарисом, замульчуйте ділянку торфом, тирсою або шкаралупою горіха.

  Удобрення барбарису

  Внесених при посадці в ґрунт добрив барбарису вистачить на рік. Наступної весни кожен кущ барбарису підживлюють азотним добривом у вигляді розчину 20-30 г сечовини у відрі води. Відтоді досить буде вносити азотні добрива один раз на три-чотири роки, але якщо ви вирощуєте барбарис заради його корисних їстівних ягід, то після цвітіння і в кінці сезону потрібно підживити кущ фосфором і калієм – по 10 г калійного добрива і по 15 г суперфосфату під кожен кущ. Оптимальним комплексним добривом для барбарису є розчин Кеміра-універсал, який вносять на початку липня із розрахунку 15 г на відро води.

  Обрізування барбарису

  Як і в інших садових чагарників, у барбарису при обрізуванні видаляють слабкі, сухі і загущуючі кущ пагони. Перше обрізування декоративних видів барбарису проводять навесні на однорічному кущі, скорочуючи пагони наполовину або навіть на дві третини, надалі кущ обрізають двічі на рік – у першій половині червня і на початку серпня. Крім санітарної функції, обрізування має і формуюче значення. Низькорослі сорти і види барбарису можна не стригти.

  Шкідники і хвороби барбарису

  Зі шкідливих комах рослину можуть вразити барбарисова попелиця, барбарисовий пильщик і квітковий п’ядун. Поява попелиці виявляється по зморщуванню і підсиханню листя, а п’ядун більш небезпечний для барбарисів з їстівними ягодами, оскільки виїдає плоди. Із попелицею можна боротися розчином господарського мила (300 г мила на 10 л води), а п’ядуна, як і гусені трача, труять одно-тривідсотковим розчином хлорофосу.

  Із захворювань найчастіше барбариси потерпають від грибкових хвороб, серед яких борошниста роса, іржа, бактеріоз, плямистості листя і в’янення. Борошниста роса виглядає як білий пухкий наліт, що вкриває листя, пагони і плоди барбарису. До осені на вражених ділянках формуються клейстотеції, в яких гриб переживає зиму. Знищити борошнисту росу можна обробкою рослини одновідсотковим розчином колоїдної сірки, сильно уражені частини рослини потрібно видалити і спалити. Іржа зазвичай з’являється на барбарисах, що ростуть поблизу полів зі злаковими, і виглядає, як яскраві помаранчеві плями згори пластини, а на споді проявляється опуклими подушечками рудого кольору. Якщо зараження сильне, листя барбарису починає всихати й опадати. Усунути неприємність можна триразовою обробкою барбарису одновідсотковими розчинами колоїдної сірки або бордоської рідини, починаючи відразу після розпускання листя і через кожні три тижні. Від плямистостей, що спотворюють листя плямами різної форми, барбарис може врятувати обробка оксихлоридом міді, розведеним у кількості 30-40 г у 10 л води, цей засіб вживають до і після цвітіння. В’янення викликає передчасну в’ялість і всихання листя та пагонів барбарису, поступово поширюючись з одного боку куща на всю рослину. Своєчасне видалення хворих пагонів може перешкодити хворобі поширитись на весь кущ. У разі своєчасного виявлення захворювання вилікувати рослину допомагає обробка куща бордоською рідиною або оксихлоридом міді. Як превентивний захід використовується весняна обробка барбарису бордоською рідиною. Бактеріоз – бактеріальний рак, який проявляється на барбарисі тріщинами, пухлинами і витягуванням. Якщо бактеріозом вражена верхівка пагона, це півбіди – видаліть уражену частину пагона, захопивши здорову тканину. Але якщо рак вразив пагін у його нижній частині, прилеглій до стовбура, приречена вся рослина. Видаліть хворі ділянки барбарису, обов’язково спаліть їх, а сам кущ обробіть бордоською рідиною або іншим мідьвмісним препаратом.

  Розмноження барбарису

  Як розмножувати барбарис

  Розмноження барбарису можливо генеративним способом, тобто насінням, і вегетативним – живцями, відсадками та поділом куща. У кожного з цих способів свої переваги і недоліки, але, володіючи інформацією про кожний із них, ви легше визначитеся з вибором.

  Вирощування барбарису з насіння

  Зберіть стиглі ягоди барбарису, відокремте кісточки від м’якоті плодів, потримайте їх кілька хвилин у розчині марганцівки, а потім просушіть. Восени насіння сіють просто в ґрунт навчальної грядки на глибину 1 см, навесні сходи після появи двох справжніх листочків проріджують таким чином, щоб між ними була відстань не менше трьох сантиметрів. Сіянці вирощують на навчальній грядці два роки, а потім пересаджують на постійне місце. Якщо ви вирішили сіяти насіння барбарису навесні, то попередньо вам доведеться його стратифікувати – змішати насіння з піском і витримати його протягом двох-п’яти місяців у холодильнику при температурі 2-5 ºC. Саджанці барбарису, пересаджені на постійне місце, дають плоди через 2-3 роки з моменту появи сходів, однак лише в тому випадку, якщо барбарис на дачі буде представлений не одним, а кількома кущами – барбариси плодоносять тільки при перехресному запиленні.

  Розмноження барбарису живцями

  Живці барбарису нарізають у середині червня рано-вранці. Нижнє листя з відрізків видаляють, а верхнє вкорочують наполовину. Живці опускають на кілька годин у розчин коренеутворювача – епіну, корневіну, гетероауксину, потім їх промивають у воді й саджають у тепличку в вологий субстрат приблизно такого складу: по одній частині перегною, родючого ґрунту і торфу з додаванням півчастини піску. Спорудіть прозору знімну баню для теплички, в якій живці перебуватимуть близько двох тижнів. Кришку час від часу піднімають, провітрюючи живці, а після їхнього вкорінення знімають зовсім. Живцювання барбарису також передбачає підрощування саджанців на навчальній грядці протягом двох років до моменту пересадки на постійне місце.

  Розмноження барбарису відсадками

  Навесні виберіть на кущі серед нижніх гілок міцний однорічний пагін, пригніть його до землі, укладіть у заздалегідь зроблену канавку завглибшки близько 20 см, закріпіть його в ній і засипте канавку землею, залишивши на поверхні тільки верхівку пагона. До осені відсадок вкорениться, і у вас будуть готові саджанці, які потрібно буде пересадити і підростити.

  Розмноження барбарису діленням куща

  Цей спосіб гарний для невисоких видів рослини, що досягли три-п’ятирічного віку, в яких коренева шийка заглиблена не менш ніж на 10 см. Навесні викопайте кущ і розріжте його на кілька приблизно однакових частин. Можливо, щоб розділити корінь барбарису, вам доведеться, крім секатора, скористатися садовою пилкою, однак дійте обережно, намагаючись не надто травмувати рослину. Після поділу куща обробіть всі зрізи товченим вугіллям і розсадіть частинки. Якщо пагони на барбарисі починають гілкуватися вище рівня ґрунту, поділом куща його не розмножують.

  Барбарис узимку

  Барбарис восени

  Із настання глибокої осені пристовбурні кола навколо барбарису мульчують пухким матеріалом – торфом, компостом або сухим листям.

  Зимівля барбарису

  Молодий барбарис до п’ятирічного віку потрібно вкривати на зиму ялиновим гіллям, особливо вічнозелені види. Якщо кущ барбарису занадто об’ємний, його вкривають на зиму так само, як садові троянди або гортензію: міцно стягують гілки шпагатом або мотузкою, споруджують із металевої сітки навколо барбарису циліндр, висота якого більша за висоту куща на 10 см, у проміжок між кущем і сіткою засипають сухе листя, а потім циліндр обертають покривним матеріалом.

  Види і сорти барбарису

  Величезна кількість видів і сортів барбарису може збити з пантелику, тим більше що всі вони неймовірно привабливі. При виборі слід орієнтуватися на те, яку мету ви переслідуєте. Якщо вас цікавлять їстівні ягоди барбарису, то для цього висаджують одні види, якщо ж ви хочете, щоб рослини прикрасили ваш сад або стали мальовничим живоплотом навколо ділянки, то для цього існують інші. Але є види і сорти, які можуть успішно впоратися з обома завданнями.

  Барбарис звичайний (Berberis vulgaris)

  – основний вид роду барбарисів. Це чагарник заввишки до трьох метрів із сіро-бурими пагонами, на яких ростуть трироздільні колючки завдовжки до 2 см. Листя еліптичне, тонке, перетинчасте, з війчасто-пильчастими краями, верхня сторона листової пластини темно-зеленого кольору, нижня – тьмяна, сіро-зелена. Гроновидні суцвіття завдовжки до 6 см складаються із блискучих жовтих запашних квіток, що цвітуть від двох до трьох тижнів. Численні плоди яскраво-червоного кольору досягають у довжину півтора сантиметри. Цей вид має велику кількість різновидів – альбо-варієгата з біло-строкатим листям, аурео-маргіната з листям, облямованим золотистим обідком, барбарис атропурпуреа з червоним або темно-пурпуровим листям. А ягоди безнасіннєвої форми барбарису звичайного асперма дуже зручно переробляти.

  Є ціла низка видів, схожих на барбарис звичайний: барбариси прованський (гібрид барбарису звичайного і барбарису сибірського), остистий – вид із Гімалаїв, канадський, барбарис Зімбольда, барбарис Джеймса і барбарис Дільса.

  Барбарис Тунберга (Berberis thunbergii)

  – найкрасивіший із листопадних барбарисів, чемпіон роду серед декоративних видів. Висота барбарису Тунберга від 50 см до 1 м, гілки його простягаються горизонтально, жовтуваті або яскраво-червоні молоді густо розгалужені пагони дугоподібно відхилені, з віком вони стають бурими або пурпурно-коричневими. Колючки завдовжки 1 см дуже тонкі і пружні. Листя витонченої форми – довгасте або оберненояйцеподібне, дрібне – не довше 3 см, яскраво-зеленого кольору зверху і сизувате знизу, восени забарвлюється в яскраво-червоні тони. Поодинокі або зібрані в пучки квітки, червоні із зовнішнього боку пелюсток і жовті зсередини, цвітуть один-два тижні. Коралово-червоні блискучі еліптичні плоди завдовжки до 1 см дозрівають на початку осені і довго прикрашають осінні і навіть зимові кущі. Ягоди цього виду містять багато алкалоїдів, тому гіркуваті на смак, але для птахів узимку це чудовий корм. Посадка барбарису Тунберга і подальший догляд за ним не становить ніяких турбот, зате естетичне задоволення, яке ви отримаєте, вирощуючи цей вид або його сорти на своїй ділянці, вище за всілякі сподівання. Барбарис Тунберга має кілька декоративних форм: багатоквіткову (pluriflora), темно-пурпурову (atropurpurea), сріблясто-облямовану (argenteo-marginata) та інші. Із сортів популярні:

  • барбарис Голден Ринг заввишки до трьох метрів з округлою кроною, яйцеподібним листям до 4 см завдовжки темного пурпурно-червоного відтінку з жовтою облямівкою по краях. Восени листя втрачає інтенсивно-червоний відтінок. Зібрані в пучки по 2-5 штук квітки діаметром до 1 см зсередини жовті, зовні червоні. Коралово-червоні блискучі ягоди достигають у жовтні;
  • барбарис Ред Пілар – привабливий колоноподібної форми сорт заввишки до півтора метрів, із шириною крони до 45 см та червонувато-фіолетовим листям, яке восени стає яскраво-червоним;
  • барбарис Оранж Рокет – сорт колоноподібної форми, досягає у висоту не більше 120 см, а у ширину – 60 см. Невелике гладке яйцеподібне листя на пагонах поточного року помаранчевого кольору з жовтою облямівкою, листя на тогорічних пагонах червоно-пурпурового кольору – кущ виглядає неймовірно привабливим на тлі весняної та літньої зелені. Восени листя набуває різних відтінків червоного кольору;
  • Корник – листопадний чагарник півтораметрового росту з блідо-зеленим листям, вкритим хаотичними кремово-білими плямами всіляких обрисів, наче забризканими фарбою. Восени зелене тло листя стає шарлахово-червоним. Сорт прекрасно виглядає поруч із трояндами, хвойними рослинами та іншими сортами барбарису.

  Барбарис оттавський (Berberis x ottawensis)

  є декоративним гібридом між формою атропурпуреа барбарису звичайного і барбарисом Тунберга. Це один з найефектніших представників роду: висотою від півтора до двох метрів, зовні виглядає як збільшена копія барбарису Тунберга, однак колір листя ближче до пурпурнолистої форми барбарису звичайного – темного рожево-фіолетового, майже чорного на сонці, кольору. Восени листя стає багряним і довго палахкотить пожежею у безрадісному сірому саду. Барбарис оттавський зимостійкий, невибагливий у догляді і дуже швидко зростає. Популярні сорти:

  • Аурікома – заввишки до 2,5 м, листя округле, завдовжки до 5 см, навесні і влітку яскраво-червоне, восени помаранчеве, червоно-жовті квіти діаметром до 1 см зібрані в суцвіття завдовжки до 5 см, плоди яскраво-червоного кольору;
  • Суперба – висота до 4 м, листя округле, завдовжки від 3 до 5 см, темно-червоного кольору із сизим нальотом, восени забарвлюється у різні відтінки помаранчевого і червоного кольорів. Жовто-червоні квітки зібрані у китиці, ягоди червоні;
  • Сілвер Майлз – цей сорт потрібно розглядати здалеку, оскільки зблизька він не виглядає привабливо: пурпурне листя у брудно-сірих безладних штрихах. З відстані кущ за рахунок злиття сірого і пурпурного кольорів набуває бузкового відтінку.

  Крім перерахованих видів барбарису, у культурі по всьому світу вирощують барбариси Юліани, Беана, Тишлера, Моррісона, Вільсона, зеленуватий, вербовий, багатоквітковий, східний, іберійський, сітчатолистий, подібний, сизо-білий, самшитолистий, виїмчастий або необлямований, крупноколючковий, провінційний, весняний, Ілійський, монетчастий, корейський, тибетський, сибірський, прозорий, кругопильчастий, скручений, амурський, туркменський, цілокраїй, довгастий, круглоплодний, азійський і безліч інших.

  Властивості барбарису

  Корисні властивості барбарису

  Декоративні переваги барбарису привернули до цієї рослини увагу садівників, проте барбарис доцільно вирощувати у своєму саду не тільки через красу листя, квіток і ягід, а також через їхні лікувальні і смакові якості. У цьому сенсі найпопулярнішим видом є барбарис звичайний, який вирощується переважно не як декоративна рослина, а як ягідний чагарник, з плодів якого роблять киселі і компоти, сиропи, лікери, варення, маринади, желе і пастилу. У вірменській кухні мариновані ягоди барбарису подають до смажених овочів, баранини і рису.

  Ягоди їстівних видів барбарису містять винну, яблучну і лимонну кислоти, а листя – вітаміни E і C, а також каротиноїди і мінеральні солі. Різні властивості барбарису здатні знижувати артеріальний тиск, вбивати інфекцію в кишечнику, справлятися із псоріазом, зупиняти кров, знімати загальну втому, стримувати зростання в організмі людини дріжджів, лямблій та інших паразитів.

  Для лікування придатні всі частини рослини, але частіше для приготування препаратів використовують плоди і листя. Плоди потрібно збирати в період їхнього повного дозрівання, оскільки недостиглі вони отруйні. Стиглі ягоди сушать у затінку при температурі не вище 50 ºC, а потім зберігають їх (максимум три роки) в сухому приміщенні, помістивши в картонні коробки або паперові пакети.

  Барбарис має протизапальну, жовчогінну, знеболюючу, жарознижуючу, спазмолітичну, протипухлинну, кровоспинну, бактерицидну дії. Відвар коренів сприяє відтоку жовчі і зняттю запалення жовчного міхура. При різних формах гепатиту, розладах травлення, запальних процесах у шлунково-кишковому тракті, захворюваннях печінки, жовчного міхура і проток застосовують відвар листя. При хронічному панкреатиті добре допомагає відвар кори барбарису. Сік ягід збуджує апетит і є м’яким проносним засобом. Стиглі ягоди барбарису, що вживаються з медом, підвищують захисну функцію організму після радіоактивного опромінення. Відваром кореня барбарису промивають запалені очі, рани, уражені екземою ділянки шкіри, а також використовують для примочок, компресів і розтирань при радикуліті, артритах, ревматизмі, спазмах м’язів ніг і остеохондрозі.

  Барбарис – протипокази

  Користь барбарису для здоров’я людини очевидна, проте існує низка обмежень у застосуванні препаратів із нього. Їх не рекомендується вживати дітям до 12 років і людям, котрі мають індивідуальну нестерпність продукту. Протипоказаний барбарис також при цирозі печінки, складній формі гепатиту, жовчнокам’яній хворобі, при вагітності, клімактеричних і післяпологових кровотечах. І не забувайте, що недостиглі ягоди барбарису отруйні!