Ринофлуимуцил (Rinofluimucil) Лекарственные препараты

Фармакодинамика. Препарат имеет муколитическое, противоотечное действие.
Ацетилцистеин, входящий в состав препарата, способствует более быстрому разжижению слизистых и слизисто-гнойных выделений, разрывая дисульфидные связи гликопротеидов слизи. Ацетилцистеин оказывает противовоспалительное действие через механизм торможения хемотаксиса лейкоцитов. Ацетилцистеин также обладает свойствами антиоксиданта.
Туаминогептана сульфат, симпатомиметический амин, при местном применении оказывает сосудосуживающий эффект без системного действия, устраняет отек, гиперемию слизистой оболочки.
При лечении воспалительных процессов в полости носа и придаточных пазухах носа муколитическое и репаративное действие ацетилцистеина дополняется сосудосуживающим эффектом туаминогептана сульфата, что способствует устранению отека. Благодаря этим свойствам препарат обуславливает репарацию слизистой оболочки носовых ходов и уменьшение симптомов воспалительного процесса.
Фармакокинетика. При местном применении препарата его ингредиенты не оказывают системного действия.

Показания Ринофлуимуцил

острый и подострый ринит с густым слизисто-гнойным экссудатом, хронический ринит, вазомоторный ринит, синусит.

Применение Ринофлуимуцил

препарат вводят в носовую полость в виде аэрозоля с помощью специального распылителя.
Взрослым: по 2 дозы аэрозоля (2 нажатия на клапан) в каждую ноздрю 3–4 раза в сутки.
Детям: по 1 дозе аэрозоля (1 нажатие на клапан) в каждую ноздрю 3–4 раза в сутки.
Курс лечения не должен превышать 7 дней.
Перед введением аэрозоля необходимо: снять колпачок с флакона с р-ром, затем снять защитный колпачок с распылителя. Присоединить распылитель к флакону, снять крышку с распылителя, активировать распылитель повторным нажатием.

Противопоказания

гиперчувствительность к любому из компонентов препарата; закрытоугольная глаукома, гипертиреоидизм.
Препарат не следует применять во время лечения и на протяжении 2 нед после окончания терапии антидепрессантами (ингибиторами МАО).

Побочные эффекты

частый прием препарата в очень высоких дозах может послужить причиной побочных явлений, таких как тахикардия, тремор, АГ, нарушение мочеиспускания. Возможны сухость слизистой оболочки носоглотки, воспаление сальных желез. Побочные явления проходят спонтанно после прекращения лечения.

Особые указания

с осторожностью назначать препарат больным АГ: лечение необходимо проводить под контролем врача.
Применение препарата в период беременности и кормления грудью Применение возможно только в случае крайней необходимости и под контролем врача.
Препарат следует с осторожностью применять у детей. Нет опыта применения препарата у детей младше 2-летнего возраста, у больных БА, у взрослых с гиперплазией предстательной железы.
Продолжительный прием лекарственных средств, содержащих сосудосуживающие вещества, может изменить нормальную функцию слизистой оболочки носа и придаточных пазух носа, а также вызвать привыкание к препарату.
Ринофлуимуцил не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать со сложными механизмами.

Взаимодействия

Ринофлуимуцил несовместим с ингибиторами МАО и трициклическими антидепрессантами. Не рекомендуется одновременное применение Ринофлуимуцила с антигипертензивными средствами — возможно ослабление антигипертензивного эффекта.

Передозировка

не описана. Однако при возникновении такой ситуации (например, если ребенок случайно проглотил большую дозу) возможно развитие депрессии ЦНС как с седативным эффектом, так и с возникновением гипертензивного криза, особенно у детей. Такие реакции, вызванные симпатомиметическим вазоконстриктором, требуют немедленного адекватного медикаментозного лечения.

Условия хранения

хранить при температуре 15–25 °С. После открытия флакона его содержимое необходимо использовать на протяжении 20 дней.

Актуальная информация

Насморк является одним из наиболее распространенных симптомов простуды (ОРВИ). Обычно он начинается с отека слизистой оболочки, неприятного ощущения заложенности носа, которая через 2–3 дня сменяется активным выделением слизи из носовых ходов, которое постепенно самостоятельно регрессирует. В таких случаях больной человек обычно справляется с лечением самостоятельно с помощью нерецептурных препаратов. Однако иногда насморк затягивается, присоединяется бактериальная инфекция или ОРВИ осложняется воспалением придаточных пазух носа. При этом секрет слизистой оболочки становится густым и плохо удаляется. Это не только мешает нормальному носовому дыханию, но и создает питательную среду для размножения патогенных бактерий. В такой ситуации требуется более узкоспециализированное лечение, поэтому больной обращается за профессиональной медицинской помощью.
Ринофлуимуцил
Это современный препарат для лечения заболеваний носа, носоглотки и околоносовых пазух. Его применение целесообразно в тех случаях, когда просто сосудосуживающего лекарственного средства недостаточно. К таким ситуациям относятся:
• острый и подострый ринит с наличием густого слизисто-гнойного отделяемого;
• острые синуситы (фронтит, гайморит) с застоем секрета в пазухах, присоединением бактериальной инфекции;
• хронические синуситы — хронический гайморит (Birrel J.F., 1952), этмоидит (Costen D.B., 1945);
• вазомоторный ринит;
• комбинированное действие компонентов препарата позволяет применять его в качестве вспомогательного средства при отитах.

Способ дозирования и механизм действия Ринофлуимуцила

Препарат выпускается в форме спрея во флаконе с дозатором, что делает его удобным для применения как у взрослых, так и у детей. Дозатор позволяет инстиллировать (капельное введение раствора препарата) четко ограниченное количество препарата на одно впрыскивание. При этом стандартная разовая доза для взрослого составляет 2 впрыскивания в каждую ноздрю, а для детей — 1 впрыскивание в каждую ноздрю. Частота впрыскиваний для пациентов любого возраста составляет 3–4 р/сут, а общая продолжительность курса лечения — около 1 нед (инструкция МЗ Украины). Для улучшения терапевтического эффекта и избегания эффекта «затопления» рекомендуется дополнительно в течение всего курса лечения употреблять большое количество щелочных напитков и регулярно опорожнять носовые ходы. Взрослые могут делать это самостоятельно, а детям в некоторых случаях необходимы дополнительное промывание носовых ходов 0,9% раствором натрия хлорида и эвакуация слизи отсосом.
По решению лечащего врача к лечению Ринофлуимуцилом можно добавлять антибактериальные и антисептические препараты местного или системного действия. Особенно это важно на начальном этапе лечения, когда выделения из носа густые и с примесью гноя. Необходимо учитывать, что ацетилцистеин несовместим с тетрациклинами и бета-лактамными антибиотиками, поэтому между их применением и инстилляцией Ринофлуимуцила промежуток времени должен быть около 2 ч. Критерием эффективности лечения является выделение прозрачной жидкой слизи, количество которой постепенно уменьшается.
В состав Ринофлуимуцила входят два действующих вещества: ацетилцистеин (10 мг/мл) и туаминогептана сульфат (5 мг/мл), за счет которых и реализуется комбинированное действие препарата.
Ацетилцистеин является предшественником аминокислоты L-цистеина; его молекула характеризуется наличием ацетильной группы (делает молекулу более устойчивой), связанной с атомом азота, а по химическим свойствам аналогичен прочим тиоловым соединениям (Samuni Y., 2013). Он имеет относительно низкую токсичность и большой спектр терапевтических эффектов, которые зависят от дозы препарата и пути его введения (ингаляционно, перорально, парентерально). При местном применении он действует как муколитическое вещество и способствует разжижению слизистого отделяемого за счет разрыва дисульфидных связей кислых мукополисахаридов слизи, замедляет полимеризацию мукопротеидов, способствует увеличению мукоцилиарного клиренса. Кроме того, ацетилцистеин стимулирует мукозные клетки, которые продуцируют фибринолизин. При нанесении на слизистую оболочку отмечается его низкая системная биодоступность (меньше 5%), что связано с N-деацетилированием его эпителиальными клетками, выстилающими носоглотку. После того как ацетилцистеин проникает через мембрану эпителиальной клетки, он включается в метаболизм, особенно в процессы синтеза глутатиона. Таким образом, он участвует в большом количестве физиологических процессов: детоксикация электрофильных ксенобиотиков, модуляция редокс-регулируемой передачи сигнала, метаболизм простагландинов и лейкотриенов, модуляция клеточной пролиферации.
Благодаря торможению хемотаксиса лейкоцитов ацетилцистеин также действует как противовоспалительное средство и таким образом осуществляет свою иммуномодулирующую функцию. Характеризуется антиоксидантными свойствами, которые реализуются благодаря активному связыванию как свободных радикалов, так и редокс-активных ионов металлов.
Туаминогептана сульфат является симпатомиметическим амином. При местном применении он устраняет отек и гиперемию слизистой оболочки за счет сосудосуживающего действия и при этом не оказывает системного действия. Это вещество не слишком широко применяется в современной фармакологии, однако первые упоминания о его клиническом применении относятся еще к 1946 г. (Boyd E.M., 1946). Кроме местного эффекта туаминогептана сульфат известен еще и как стимулирующее лекарственное средство, поэтому внесен в перечень запрещенных допингов (Docherty J.R., 2007). Стимулирующее действие туаминогептана сульфатом происходит по принципу имитации эффектов эндогенных моноаминов. К преимуществам препарата относятся его низкая токсичность и минимальное количество побочных эффектов (Willson C., 2019). При разовом применении туаминогептана сульфат не всасывается в кровь, однако при повторном применении Ринофлуимуцила активные молекулы этого вещества определяются в моче в течение 46 ч после инстилляции последней дозы (Thevis M., 2007). Системные эффекты туаминогептана сульфата минимальны, он не влияет на температуру тела, однако способствует повышению потребления кислорода тканями из крови (Allen D.J., 1967).
Таким образом, комбинированный препарат Ринофлуимуцил устраняет отек слизистой оболочки носа и носовых пазух и значительно облегчает отхождение слизи. Вследствие этого быстро достигается уменьшение выраженности воспалительного процесса и ускоряется регенерация слизистой оболочки носовых ходов. Клиническими исследованиями доказано (Cogo A., 1996), что инстилляция сочетания ацетилцистеина и туаминогептана сульфата при насморке действует быстрее, чем монотерапия деконгестантом (например ксилометазолином), а лечебный эффект длится дольше.
Очень важным преимуществом препарата является то, что при правильном его применении действующие вещества не оказывают системных эффектов.

Особенности терапии

Поскольку в составе Ринофлуимуцила в качестве вспомогательных веществ содержатся этиловый спирт и мятный ароматизатор, следует избегать попадания препарата в глаза из-за риска возникновения раздражения.
Содержащийся в составе препарата туаминогептана сульфат подобно другим симпатомиметиками может при превышении указанной дозы и длительности курса лечения вызывать зависимость или медикаментозный ринит, который будет проявляться заложенностью носа после выздоровления от основного заболевания. Кроме того лицам, которые занимаются профессиональным спортом, необходимо знать, что туаминогептана сульфат может давать положительный результат пробы на допинг (Domínguez-Romero J.C., 2015). По аналогии с другими симпатомиметиками это вещество также обусловливает основной спектр противопоказаний:
• артериальная гипертензия;
• стенокардия;
• частые желудочковые аритмии;
• закрытоугольная глаукома;
• феохромоцитома;
• бронхиальная астма;
• аденома предстательной железы;
• сахарный диабет;
• тиреотоксикоз;
• операции на гипофизе или другие вмешательства, связанные с нарушением целостности твердой мозговой оболочки трансназальным доступом;
• прием препаратов из группы блокаторов β-адренорецепторов;
• препарат противопоказан во время приема ингибиторов МАО и в течение 2 нед после отмены препаратов этой группы;
• не применять сочетанно с другими антиконгестантами.
Кроме того, в Ринофлуимуциле в качестве консерванта содержится бензалкония хлорид. Для него характерны раздражающее действие, а также способность вызывать бронхоспазм и кожные реакции.
Для Ринофлуимуцила характерны в основном местные побочные эффекты, которые связаны с сосудосуживающим действием компонентов, а именно ощущение сухости и дискомфорта в полости носа, заложенность носа (при длительном применении).
Значительное превышение разовой или суточной дозы препарата может вызывать характерные для всех симпатомиметиков системные побочные эффекты: артериальная гипертензия (вплоть до развития гипертонического криза), усиленное сердцебиение, головная боль, возбуждение и тремор, давящая боль за грудиной, седативный эффект с угнетением сознания и гипотермией, а также фотосенсибилизация. Кроме того, при гиперплазии предстательной железы передозировка препаратом может вызвать задержку мочи. Аналогичные симптомы могут указывать на случайное или намеренное проглатывание препарата. Иногда могут наблюдаться неспецифические аллергические реакции, такие как сыпь или крапивница. Эти явления требуют симптоматического лечения либо же проходят спонтанно после отмены препарата. Кроме того, разбрызгивание препарата на кожу может привести к локальному проявлению контактного дерматита, который связан с реакцией на содержащийся в препарате туаминогептана сульфат.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами:

• Ринофлуимуцил ослабляет действие антигипертензивных средств;
• при сочетанном применении с сердечными гликозидами повышается риск возникновения аритмий;
• при сочетанном применении с алкалоидами спорыньи (например терапия мигрени) повышается риск развития их токсического действия — эрготизма;
• повышается кардиотоксичность противопаркинсонических препаратов;
• повышает риск гипертензивного действия окситоцина.
Хотя в таких странах ЕС, как Нидерланды и Италия, препарат широко применяется для лечения детей школьного и даже дошкольного возраста, его не применяют у детей в возрасте младше 2 лет в связи с риском передозировки и развития тяжелых побочных эффектов (Fatma Sen E., 2011), а также у женщин в период беременности и кормления грудью. При локальном применении ацетилцистеин практически не всасывается в кровь, однако существует рекомендация сцеживать и утилизировать грудное молоко в течение 30 ч после последнего приема препаратов, которые его содержат (LactMed, 2006). Данных о секреции туаминогептана сульфата в грудное молоко в доступной литературе нет, также как и информации о его тератогенном или мутагенном действии. Что касается ацетилцистеина, то ему свойственен антимутагенный эффект (Kelly G.S., 1998).

Заключение

Таким образом, Ринофлуимуцил является современным препаратом, который широко применяется в отоларингологии и семейной медицине. Он прост в применении, легко дозируется и значительно облегчает состояние пациента, подходит для лечения не только острых, но и хронических воспалительных заболеваний носоглотки и придаточных пазух носа. Препарат можно применять как для монотерапии, так и в сочетании с антибактериальными препаратами. Но важно не забывать, что для эффективного разжижения слизи необходимо обязательно соблюдать водный режим (употреблять достаточное количество жидкости в соответствии с массой тела больного, с учетом повышенной температуры тела или одышки — они увеличивают скорость выведения жидкости из организма) и обеспечивать адекватный дренаж носовых ходов.

Ринофлуімуцил (Rinofluimucil) Лікарські препарати

Нежить є одним з найпоширеніших симптомів застуди (ГРВІ). Зазвичай він починається з набряку слизової оболонки, неприємного відчуття закладеності носа, яке через 2–3 дні змінюється активним виділенням слизу з носових ходів та поступово самостійно регресує. У таких випадках хворий зазвичай справляється з лікуванням самостійно за допомогою нерецептурних препаратів. Однак іноді нежить затягується, приєднується бактеріальна інфекція або ГРВІ ускладнюється запаленням придаткових пазух носа. При цьому секрет слизової оболонки стає густим та погано видаляється. Це не тільки заважає нормальному носовому диханню, а й створює поживне середовище для розмноження патогенних бактерій. У такій ситуації потрібне більш вузькоспеціалізоване лікування, тому хворий звертається за професійною медичною допомогою.

Ринофлуімуцил

Це сучасний препарат для лікування захворювань носа, носоглотки та придаткових пазух. Його застосування доцільне у тих випадках, коли просто судинозвужувального лікарського засобу недостатньо. До таких ситуацій належать:
• гострий та підгострий риніт із наявністю густих слизово-гнійних виділень;
• гострі синусити (фронтит, гайморит) із застоєм секрету в пазухах, приєднанням бактеріальної інфекції;
• хронічні синусити — хронічний гайморит (Birrel J.F., 1952), етмоїдит (Costen D.B., 1945);
• вазомоторний риніт;
• комбінована дія компонентів препарату дозволяє застосовувати його в якості допоміжного засобу при отитах.

Спосіб дозування та механізм дії Ринофлуімуцилу

Препарат випускається у формі спрею у флаконі з дозатором, що робить його зручним для застосування як у дорослих, так і у дітей. Дозатор дозволяє інстилювати (крапельне введення розчину препарату) чітко обмежену кількість препарату на одне впорскування. При цьому стандартна доза для дорослого становить 2 впорскування в кожний носовий хід, а для дітей — 1 впорскування в кожний носовий хід. Частота впорскувань для пацієнтів будь-якого віку становить 3–4 р/добу, а загальна тривалість курсу лікування — близько 1 тиж (інструкція МОЗ України). Для покращання терапевтичного ефекту та уникнення ефекту «затоплення» рекомендується додатково протягом усього курсу лікування вживати велику кількість лужних напоїв та регулярно очищувати носові ходи. Дорослі можуть робити це самостійно, а дітям у деяких випадках необхідні додаткове промивання носових ходів 0,9% розчином натрію хлориду та евакуація слизу відсмоктувачем.
За рішенням лікуючого лікаря до застосування Ринофлуімуцилу можна додавати антибактеріальні та антисептичні препарати місцевої або системної дії. Особливо це важливо на початковому етапі лікування, коли виділення з носа густі та з домішками гною. Необхідно враховувати, що ацетилцистеїн несумісний із тетрациклінами та бета-лактамними антибіотиками, тому між їх застосуванням та інстиляцією Ринофлуімуцилу проміжок часу повинен становити близько 2 год. Критерієм ефективності лікування є виділення прозорого рідкого слизу, кількість якого поступово зменшується.
До складу Ринофлуімуцилу входять дві діючі речовини: ацетилцистеїн (10 мг/мл) та туаміногептану сульфат (5 мг/мл), за рахунок яких і реалізується комбінована дія препарату.
Ацетилцистеїн є попередником амінокислоти L-цистеїну; його молекула характеризується наявністю ацетильної групи (робить молекулу більш стійкою), пов’язаною з атомом азоту, а за хімічними властивостями аналогічний іншим тіоловим сполукам (Samuni Y., 2013). Він має відносно низьку токсичність та великий спектр терапевтичних ефектів, які залежать від дози препарату та шляху його введення (інгаляційно, перорально, парентерально). При місцевому застосуванні від діє як муколітичний засіб і сприяє розрідженню слизових виділень за рахунок розриву дисульфідних зв’язків кислих мукополісахаридів слизу, сповільнює полімеризацію мукопротеїдів, сприяє збільшенню мукоциліарного кліренсу. Окрім того, ацетилцистеїн стимулює мукозні клітини, які продукують фібринолізин. При нанесенні на слизову оболонку відмічається його низька системна біодоступність (менше 5%), що пов’язано із N-деацетилюванням його епітеліальними клітинами, що вистилають носоглотку. Після того як ацетилцистеїн проникає через мембрану епітеліальної клітини, він включається у метаболізм, особливо у процеси синтезу глутатіону. Таким чином, він бере участь у великій кількості фізіологічних процесів: детоксикація електрофільних ксенобіотиків, модуляція редокс-регульованої передачі сигналу, метаболізм простагландинів та лейкотрієнів, модуляція клітинної проліферації.
Завдяки гальмуванню хемотаксису лейкоцитів ацетилцистеїн також діє як протизапальний засіб і таким чином здійснює свою імуномодулювальну функцію. Характеризується антиоксидантними властивостями, які реалізуються завдяки активному зв’язуванню як вільних радикалів, так і редокс-активних іонів металів.
Туаміногептану сульфіт є симпатоміметичним аміном. При місцевому застосуванні він усуває набряк та гіперемію слизової оболонки за рахунок судинозвужувальної дії та при цьому не чинить системної дії. Ця речовина не дуже широко використовується у сучасній фармакології, проте перші згадування про його клінічне застосування відносяться ще до 1946 р. (Boyd E.M., 1946). Окрім місцевого ефекту туаміногептану сульфат відомий ще й як стимулювальний лікарський засіб, тому він внесений до переліку заборонених допінгів (Docherty J.R., 2007). Стимулювальна дія туаміногептану сульфатом відбувається за принципом імітації ефектів ендогенних моноамінів. До переваг препарату належать його низька токсичність та мінімальна кількість побічних ефектів (Willson C., 2019). При разовому застосуванні туаміногептану сульфат не всмоктується у кров, проте при повторному використанні Ринофлуімуцилу активні молекули цієї речовини визначаються у сечі протягом 46 год після інстиляції останньої дози (Thevis M., 2007). Системні ефекти туаміногептану сульфату мінімальні, він не впливає на температуру тіла, але сприяє підвищенню споживання кисню тканинами з крові (Allen D.J., 1967).
Таким чином, комбінований препарат Ринофлуімуцил усуває набряк слизової оболонки носа та придаткових пазух та значно полегшує відходження слизу. Внаслідок цього швидко досягається зменшення вираженості запального процесу та прискорюється регенерація слизової оболонки носових ходів. Клінічними дослідженнями доведено (Cogo A., 1996), що інстиляція поєднання ацетилцистеїну та туаміногептану сульфату при нежитю діє швидше, аніж монотерапія деконгестантом (наприклад ксилометазоліном), а лікувальний ефект триває довше.
Дуже важливою перевагою препарату є те, що при правильному його застосуванні діючі речовини не спричиняють системних ефектів.

Особливості терапії

Оскільки у складі Ринофлуімуцилу в якості допоміжних речовин містяться етиловий спирт та м’ятний ароматизатор, слід уникати потрапляння препарату в очі через ризик виникнення подразнення.
Туаміногептану сульфат, що міститься у складі препарату, подібно до інших симпатоміметиків може при перевищенні вказаної дози та тривалості курсу лікування викликати залежність або медикаментозний риніт, який буде проявлятися закладеністю носа після одужання від основного захворювання. Окрім того особам, які займаються професійним спортом, необхідно знати, що туаміногептану сульфат може давати позитивний результат проби на допінг (Domínguez-Romero J.C., 2015). За аналогією з іншими симпатоміметиками ця речовина також обумовлює основний спектр протипоказань:
• артеріальна гіпертензія;
• стенокардія;
• часті шлуночкові аритмії;
• закритокутова глаукома;
• феохромоцитома;
• бронхіальна астма;
• аденома передміхурової залози;
• цукровий діабет;
• тиреотоксикоз;
• операції на гіпофізі або інші втручання, пов’язані з порушенням цілісності твердої мозкової оболонки трансназальним доступом;
• прийом препаратів із групи блокаторів β-адренорецепторів;
• препарат протипоказаний під час застосування інгібіторів МАО та протягом 2 тиж після відміни препаратів цієї групи;
• не використовувати в поєднанні з іншими антиконгестантами.
Окрім того, у Ринофлуімуцилі в якості консерванту міститься бензалконію хлорид. Для нього характерні подразнювальна дія, а також властивість викликати бронхоспазм та шкірні реакції.
Для Ринофлуімуцилу характерні в основному місцеві побічні ефекти, які пов’язані з судинозвужувальною дією компонентів, а саме відчуття сухості та дискомфорту в порожнині носа, закладеність носа (при тривалому застосуванні).
Значне перевищення разової або добової дози препарату може викликати характерні для всіх симпатоміметиків системні побічні ефекти: артеріальна гіпертензія (навіть до розвитку гіпертонічного кризу), посилене серцебиття, головний біль, збудження та тремор, тиснучий біль за грудниною, седативний ефект із пригніченням свідомості та гіпотермією, а також фотосенсибілізація. Окрім того, при гіперплазії передміхурової залози передозування препаратом може викликати затримку сечі. Аналогічні симптоми можуть вказувати на випадкове чи навмисне проковтування препарату. Іноді можуть спостерігатися неспецифічні алергічні реакції, такі як висип або кропив’янка. Ці явища потребують симптоматичного лікування або ж минають спонтанно після відміни препарату. Окрім того, розбризкування препарату на шкіру може призвести до локального прояву контактного дерматиту, який пов’язаний із реакцією на туаміногептану сульфат, що міститься у препараті.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами:

• Ринофлуімуцил послаблює дію антигіпертензивних засобів;
• при поєднаному застосуванні з серцевими глікозидами підвищується ризик виникнення аритмій;
• при поєднаному застосуванні з алкалоїдами ріжків (наприклад терапія мігрені) підвищується ризик розвитку їх токсичної дії — ерготизму;
• підвищується кардіотоксичність протипаркінсонічних препаратів;
• підвищується ризик гіпертензивної дії окситоцину.
Хоча у таких країнах ЄС, як Нідерланди та Італія, препарат широко застосовується для лікування дітей шкільного і навіть дошкільного віку, його не призначають дітям віком молодше 2 років через ризик передозування та розвитку тяжких побічних ефектів (Fatma Sen E., 2011), а також у жінок у період вагітності та годування грудьми. При локальному застосуванні ацетилцистеїн практично не всмоктується у кров, однак існує рекомендація зціджувати та утилізувати грудне молоко протягом 30 год після останнього прийому препаратів, які його містять (LactMed, 2006). Даних про секрецію туаміногептану сульфату в грудне молоко в доступній літературі немає, так само як інформації про його тератогенну або мутагенну дію. Що стосується ацетилцистеїну, то для нього характерний антимутагенний ефект (Kelly G.S., 1998).

Висновок

Таким чином, Ринофлуімуцил є сучасним препаратом, який широко застосовується в отоларингології та сімейній медицині. Він простий у застосуванні, легко дозується та значно полегшує стан пацієнта, підходить для лікування не тільки гострих, а й хронічних запальних захворювань носоглотки та придаткових пазух носа. Препарат можна застосовувати як для монотерапії, так і в поєднанні з антибактеріальними препаратами. Але важливо не забувати, що для ефективного розрідження слизу необхідно обов’язково дотримуватися водного режиму (вживати достатню кількість рідини відповідно до маси тіла хворого, з урахуванням підвищеної температури тіла або задишки — вони прискорюють виведення рідини з організму) та забезпечувати адекватний дренаж носових ходів.