За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяються на дев'ять розрядів.

Неозначені займенники з частками аби-, де-, – сь пишуться разом: абиякий, декотрі, когось. з частками будь-, – небудь, казна-, хтозна-пишуться через дефіс: будь-який, хто-небудь, казна-що, хтозна-чим.

Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто?

Займенники 1-ї і 2-ї особи (однини чи множини) можуть указувати на певні особи, наприклад на співрозмовника (я, ти, ви, ми). Займенники 3-ї особи (однини чи множини) вказують на тих або того, хто не бере участі в діалозі, або на предмет (він, вона, воно, вони).

Усі займенники змінюються за відмінками: хто — кого, кому, ким, (на) кому. Деякі займенники змінюються ще й за родами та числами: чий — чия, чиє, чиї. У реченні займенник найчастіше виступає: підметом: Вчора я ходив у школу.

1. Особові займенники я, ти, ми, ви і зворотний себе відмінюються так: 2. Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового звука [ н ]: Особовий займенник …