§ 38. Спарта

1. Населення Спарти. Як ви вже знаєте, в XI ст. до н. е. дорійці завоювали півострів Пелопоннес. Тут вони заснували власне поселення — Спарту. Згодом воно перетворилося на місто-державу, яке контролювало території у грецькій області Лаконії. Громадян Спарти називали спартіатами.

Завойовуючи нові землі, дорійці перетворювали місцеве населення на рабів — ілотів. Ілоти належали всій Спарті, а не окремим її громадянам, як в інших полісах. Ілотів було набагато більше, ніж спартіатів. Щоб утримувати рабів у покорі, найсильніших щороку вбивали.

Ще однією верствою підкореного населення були періеки — люди, які зберегли свободу, але сплачували спартіатам данину.

Хто такі ілоти?

Склад населення Спарти в V ст. до н. е.

Руїни Спарти. Сучасний вигляд.

2. Закони Лікурга. Усе життя населення Спарти було впорядковане згідно із законами Лікурга. Лікург був одним зі спартанських царів, який відмовився від свого титулу й залишив місто, але спочатку взяв із його жителів обіцянку, що вони житимуть за встановленими ним законами.

УПРАВЛІННЯ СПАРТАНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ

Мармурове погруддя спартанського гопліта. V ст. до н. е.

Верховним власником усієї землі, згідно із законами Лікурга, був поліс. Проте землі були поділені серед громадян Спарти на 9 тис. рівних частин — клерів. Їх забороняли продавати або розділяти між синами. Клери обробляли не самі власники, а ілоти.

Щоб зберегти єдність спартанців та не допустити поділу на багатих і бідних, Лікург створив спеціальні закони. Вони перешкоджали збагаченню окремих осіб. Так, під страхом смертної кари їм заборонялося володіти золотом, сріблом, коштовним камінням. Житло й одяг спартанців були дуже простими.

Будь-яка спроба спартанця залишити межі держави в особистих справах каралася смертю. Хитромудрий Лікург запровадив нові гроші, які нікому не спадало на думку нагромаджувати. Вони мали вигляд довгих залізних прутів і важили кілька кілограмів.

Народні збори — збори громадян, громади або держави для обговорення суспільних справ, видання законів, обрання посадових осіб тощо. Також орган управління в полісах Давніх Греції та Риму.

Герусія. Сучасний малюнок.

3. Життя спартанського суспільства. Згідно із законами Лікурга, життя громадян Спарти було підпорядковане одній головній меті — бути воїнами. Вони не мали права займатися торгівлею або ремеслом. За зраду або боягузтво воїна могли стратити або вигнати з міста, але не могли перетворити його на ілота. Так само, незважаючи на будь-які досягнення та заслуги перед Спартою, ілот або іноземець не міг стати повноправним громадянином.

Короткі та влучні вислови, які цінували спартанці, називають лаконічними (від назви області, де розміщувалася Спарта, — Лаконія).

За легендою, під час персько-грецьких війн, коли перське військо зупинилося перед Фермопільською ущелиною, цар Ксеркс послав до спартанського царя Леоніда гінця зі словами: «Склади зброю». Леонід відповів так само коротко: «Прийди і візьми». Ця фраза стала одним із найвідоміших лаконічних висловів.

Пригадайте, що ви знаєте про битву біля Фермопільської ущелини. Прикладом чого вона може бути?

Жителі міста вважали себе непереможними в битвах, тому Спарта не була захищена стінами.

Життя спартанців минало в постійних військових вправах. Хлопчики із семи років навчалися мистецтва війни у спеціальних школах. Тут вони зростали, виховувалися, потім разом воювали. До 12 років вони не носили одягу, спали на в’язках соломи або очерету. Із 16 років і до старості спартанець був зобов’язаний служити в армії. У 30 років спартанець вважався повнолітнім і мав право отримати ділянку землі та одружитися. Неодруженого спартанця суспільство карало. Його могли побити під час релігійних свят.

Спартанські жінки мали найбільше свободи порівняно із жительками інших полісів. Вони нарівні із чоловіками займалися фізичними вправами і брали участь у спортивних змаганнях, присвячених богині Гері.

Яким було єдине дозволене законами Лікурга заняття для громадянина спарти?

4. Спарта в пізні часи. Починаючи з V ст. до н. е. розширилися відносини Спарти з іншими країнами. Так, у полісі набуло розвитку ремесло, а у II ст. до н. е. Спарта почала карбувати власні золоті та срібні монети.

Як ви пам’ятаєте, громадянами Спарти могли бути лише нащадки громадян. Тому внаслідок декількох невдалих битв у III ст. до н. е., де загинуло багато спартанських воїнів, кількість громадян Спарти зменшилася спочатку до 1 тис. осіб, а потім — до 700 осіб.

Як можна пояснити значне зменшення кількості громадян спарти? Як це могло вплинути на подальшу долю поліса?

Ваза зі Спарти. VI ст. до н. е.

• Спарта — дорійський поліс в області Лаконія.
• Усе життя спартанців проходило відповідно до законів Лікурга.
• Основним заняттям спартанців була війна.

Запитання та завдання

• 1. Які повноваження мав кожен з органів управління Спартою?
• 2. Як спартанці ставилися до розкоші?
• 3. Як основне заняття спартанців вплинуло на освіту у Спарті?

Суспільний лад та державний устрій Спарти

Спарта була розташована у південній частині Балканського півострова (так званому Пелопоннесі). У XI ст. до н. е. місцеве ахейське населення було підкорене дорійським племінним об’єднанням. Переможений народ був частково перетворений на невільників (ілотів), інші – обкладені різними повинностями. Необхідність утримувати в покорі поневолені племена І здійснення грабіжницьких воєн проти сусідів прискорили процес державотворення, наслідком якого у X-IX ст. до н. е. стало утворення рабовласницької держави Спарти. Вченими підраховано, що на той час у Спарті проживали 9-10 тис. спартіатів (чоловіків-воїнів), 32 тис. періеків (неповноправних жителів околиць) і 200 тис. ілотів.

Суспільна організація Спарти відповідала рабовласницькому типу держави. Найпривілейованішими були спартіати – найвища суспільна верства, наділена всіма політичними та економічними правами, яка складала “общину рівних”. Община поділялася на три філи, а вони, своєю чергою, – на фратрії.

З 20 років чоловік набував статусу громадянина і воїна. Якщо особа не була воїном, то вона не мала і громадянських прав. Спартанська община володіла колективною власністю на землю і рабів. Сам спартіат не міг вести господарство і був зобов’язаний проживати в місті, яке було військовим табором. Військову службу чоловіки відбували з 20 до 60 років. Дієздатність спартіату надавалася з 20-річ-ного віку, а одружитися він міг лише тоді, коли йому виповниться 30 років. Одруження було обов’язковим.

Спартіатка до заміжжя оволодівала грамотою, мистецтвом вести домашнє господарство, займалася спортом. Після заміжжя вона повністю віддавалася сімейним обов’язкам. Сім’я мала моногамний характер, але як пережиток мав місце груповий шлюб. З урахуванням того, що народження здорових дітей вважалося державною справою, бездітні шлюби розривалися або допускалася полігамія. Кілька братів могли мати спільну дружину. Чоловік, якому подобалася дружина іншого, міг за його згодою ділити її з ним. Не вважалося ганебним запропонувати свою дружину гостеві, подорожньому, особливо якщо від цього можна було сподіватися гарного потомства. Але таємне порушення подружньої вірності каралося смертю.

Періеками називалися жителі сусідніх зі Спартою територій, на які вона поширювала свій протекторат. Вони користувалися особистою свободою, могли мати сім’ю, майно, землю. Займалися будь-яким видом діяльності, але були позбавлені громадянства, а відтак – політичних прав. Правила виховання та організації побуту спартіатів на них не поширювалися. Періеки виконували різноманітні повинності на користь держави і служили у важкоозброєній піхоті. Користувалися самоуправлінням, яке обмежувалося контролем над ними спеціальних урядовців – гармостів.

Ілоти – поневолене Спартою населення, статус якого мало відрізнявся від рабів. Вони були позбавлені політичних і майнових прав і по 10-15 осіб прикріплювалися до спартіанських земельних ділянок – клерів. Ілоти могли мати сім’ю, вести своє господарство, володіти реманентом і житлом. Спартіат міг карати ілота, передавати його іншому володарю, але не міг продати. Ілоти повинні були платити спартіатам оброк у вигляді продуктів харчування, за необхідності відбували військову службу під контролем спартіатів.

Спартіати намагалися тримати ілотів у покорі і постійному страхові, щорічно оголошували беззбройним ілотам “священну війну” – крипті/, під час якої вбивали тисячі найміцніших, найрозумніших ілотів.

Рабами у Спарті ставали захоплені в полон чужоземці або перетворені на рабів періеки та ілоти. їхній статус не відрізнявся від статусу класичних рабів інших античних держав.

Державний устрій рабовласницької Спарти сформувався внаслідок перетворення “військової демократії” на державну організацію, котра зберігала в собі рудименти родоплемінних політичних інститутів. За формою правління Спарта перетворилася на республіку, яка з часом набула аристократичних форм.

На чолі держави стояли два архагети (царі). Подвійна царська влада пояснюється об’єднанням в єдиний спартіатський народ двох племен – дорійців та ахейців, кожне з яких свого часу очолювалося своїм царем. Царська влада була спадковою, після смерті батька його посаду успадковував старший син. Якщо траплялося так, що правитель не мав синів, трон переходив до його найближчого кровного родича. Владу царі здійснювали разом, узгоджуючи між собою кожне рішення. Між ними нерідко виникали конфлікти, які призводили до послаблення царської влади і посилення інших органів державної влади в країні. Вступ на посаду супроводжувався урочистим церемоніалом складання присяги перед священними місцями, у присутності жерців, ефорів та особливо почесних гостей.

На перших порах царі володіли широкими повноваженнями: скликали народні збори, оголошували війну та укладали мир, командували військом, приймали іноземних послів тощо. Але згодом їхні функції звузилися до військових, культових і частково судових. Реальної влади вони вже не мали. Кожні дев’ять років проводилися гадання на зірках щодо діяльності царів, у результаті яких ефори могли бути усунуті з посади або навіть віддані до суду.

Найвпливовішим органом, який фактично управляв державою, була герусія (рада старійшин). До неї входили 30 осіб – 28 геронтів та 2 архагети. Геронтів обирали на народних зборах довічно з числа представників знатних родів, які досягли 60-річного віку (з цього часу вже не служили у війську). За прийняті рішення і свої дії геронти не несли відповідальності ні перед ким.

Компетенція герусії спочатку була символічною і мала здебільшого церемоніально-ритуальний характер. Але вже з VI-V ст. до н. е. цей орган влади став найвпливовішим у Спарті. Вона вирішувала усі справи, що стосувалися внутрішньої безпеки, приймала іноземні посольства, могла призупинити будь-яке рішення народних зборів або накласти заборону на рішення інших державних органів чи посадових осіб. Герусія була впливовим судовим органом: розглядала тяжкі кримінальні справи, звинувачення щодо посадових осіб.

Як пережиток первіснообщинних відносин, у політичному устрої Спарти існували народні збори (апела), куди входили всі дорослі чоловіки-спартіати віком від 20 років, які володіли земельним наділом – клером. Вони не відігравали такої значної ролі, як у Афінах. Скликалися, як правило, щомісячно або за потребою розпорядженням царів, а потім – ефорів. На відміну від афінської еклесії, тут виступати могли не всі бажаючі, а лише царі, посадові особи і посли іноземних країн. Правда, пізніше на еклесії могли виступати і пересічні громадяни. Збори обговорювали і приймали закони, вирішували питання війни і миру, обирали геронтів, ефорів, розв’язували спори щодо успадкування царської влади, вибирали послів тощо. Збори надавали громадянство і позбавляли його. При прийнятті рішення голосували криком. При цьому зачинена у приміщенні “лічильна комісія” за силою криків “за” чи “проти” визначала переможців. Іноді учасники народних зборів розходилося в різні боки залежно від прихильності щодо певного рішення. Апела також мала повноваження найвищої судової інстанції у справах про усунення з посад службових осіб чи скоєння ними злочинів.

Дещо пізніше з’явився ще один орган державного управління Спарти – ефорат. Він являв собою комісію з 5 осіб, які обиралися народними зборами терміном на один рік. Ефорат здійснював контроль над архагетами і герусією, мав судові повноваження, управляв періеками та ілотами, виконував поліцейські функції. В руках ефо-рів, починаючи з V ст. до н. е., знаходилося фактично все управління країною. Діяльність ефорату практично не контролювалася, він звітував лише перед своїми наступниками.

Про особливий статус ефорів свідчить той факт, що вони єдині не вставали при появі царів, мали право не брати участі у спільних трапезах спартіатів і обідали за власним столом. Вступаючи на посаду, вони зверталися до всього населення з вимогою голити вуса, шанувати закони і поважати традиції предків, тобто неухильно підпорядковуватися суворій дисципліні військового табору, за якою жила Спарта.

Монолітна соціальна структура панівного класу Спарти, її могутня військова організація сприяли посиленню її серед грецьких держав. У V ст. до н. е. Спарта встановила гегемонію над Пелопоннеським півостровом, ставши центром політичної реакції в Греції.

Водночас поступово закладаються підвалини розпаду держави. Перемога у Пелопоннеській війні над Афінами (44-43 рр. до н. е.), контрибуція з Афін сприяли майновому розшаруванню спартіатів. Перестає діяти заборона на зайняття спартанськими громадянами торгівлею і накопичення багатства. Єдність спартанської общини була порушена, а відтак падає військова могутність держави.

У IV ст. до н. е. в результаті македонського завоювання Спарта втратила частину своєї території і продовжувала занепадати, а в середині II ст. до н. е., як і більшість грецьких полісів, Спарта стає провінцією Римської держави.