Що таке сифіліс: симптоми, лікування і перші стадії (фото)

Симптоми сифілісу дуже численні і заважають людині нормально жити. З однаковою частотою спостерігається як у жінок, так і у чоловіків. Сифіліс – це дуже поширена бактеріальна інфекція, яка передається через сексуальні контакти. Він легко лікується терапією, що полягає в прийомі антибіотиків. Але якщо цю хворобу не лікувати, вона може завдати великої шкоди організму.

Лікування сифілісу

Збудник сифілісу – Treponema pallidum, яка передається від людини до людини переважно за допомогою статевого контакту. Поза тканин людини швидко гине. При кімнатній температурі – через 4-5 годин, а при температурах нижче нуля може існувати до одного року.

Інкубаційний період сифілісу може тривати 1-6 тижнів. У цей час у пацієнта немає ніяких ознак захворювання, тому він не знає про інфекції. При цьому сам хворий є її рознощиком. Всі, хто вступить з ним в статеву близькість, також можуть захворіти.

Перші симптоми захворювання з’являються тоді, коли закінчується інкубаційний період. У цей час у людини спостерігається поява первинної стадії сифілісу – найпростіша форма патології. Проявляється в утворення множинних шанкрів (тверді нарости, що мають округлу форму і плоска підстава) на шкірі і слизових оболонках. Вони можуть локалізуватися в області ануса, піхви, статевого члена в роті.

На початковому етапі інші симптоми сифілісу відсутні, хворого турбує тільки зовнішній дефект шкіри, при цьому скоринки не сверблять і не болять. Але якщо не лікувати захворювання, що можуть з’явитися вторинні сіфіліди у вигляді вираженої висипки на шкірних покривах, яка супроводжується вираженим свербінням. Крім того, при відсутності терапії спостерігається виникнення вторинного і третинного інфікування.

В інтернеті є безліч фото, з якими можна порівняти наявні у себе симптоми. Навіть якщо здається, що ознаки не відповідають, необхідно терміново йти до лікаря. Діагностика сифілісу полягає в зоровому огляді пацієнта, збір анамнезу, здачі аналізів (аналіз крові, взяття мазка і зіскрібка з уражених ділянок). Лікар призначає попереднє лікування. А те, як лікувати сифіліс, доктор вирішить тільки після приходу результату всіх аналізів.

Лікування сифілісу передбачає використання антибіотичних препаратів, що містять у своєму складі пеніцилін. Якщо у хворого на нього алергія, застосовується Тетрациклін або Еритроміцин.

При досягненні третьої стадії захворювання, для лікування сифілісу використовуються токсичні препарати, що містять вісмут. У цьому випадку пацієнт повинен перебувати в умовах стаціонару. Обов’язково курс терапії повинні пройти всі ті, з ким хворий займався сексом протягом останніх трьох місяців (вони є потенційно зараженими). А чим швидше почати лікування, тим вище шанси на одужання і виникнення якого-небудь наслідки сифілісу.

Діагностика

Інкубаційний період сифілісу триває від 1 до 6 тижнів. Після появи перших симптомів, пацієнт повинен звернутися до лікаря. Діагностика сифілісу включає в себе ряд діагностичних тестів. Зокрема, застосовуються такі дослідження:

• Збір анамнезу. Лікар розпитує пацієнта про захворювання: коли з’явилися зміни шкірних покривів або слизових, супроводжуються вони неприємними відчуттями.
• Огляд. Лікар досліджує області твердого шанкра, відзначає наявність папул, які можуть з’явитися на поверхні всього тіла. Зазвичай вони блідо-рожевого або червоного кольору. Іноді з’являється щільний валик з кірок, що тягне за собою утворення гуми (щільних пухлин).
• Виявлення збудника інфекції в крові, подряпин і мазках з пошкодженої поверхні. Взятий матеріал використовується проведення цитологічного і гістологічного дослідження.

Якщо вчасно не почати лікування, можуть з’явитися наслідки сифілісу. Спочатку захворювання прогресує з більш простих форм до складних. А потім знизиться імунітет, а також виникнуть інші ускладнення.

Герпетиформний сіфілід

Зазвичай інкубаційний період сифілісу триває до 6 тижнів. В цей час трепонема прямує через кровотік до эпидермису, вражає його. Якщо протягом декількох тижнів не лікувати первинне захворювання, це може призвести до виникнення вторинної стадії сифілісу. Дуже рідко патологія перебігає дуже важко з утворенням множинних папул на поверхні шкіри. Такий стан називається герпетиформным сифилидом. У групу ризику входять люди, які страждають хронічними захворюваннями і алкоголизмов.

Діагностика сифілісу герпетиформного утруднена, так як в перші дні патологія схожа з деякими іншими захворюваннями. На 1-2 добу після початку первинної стадії утворюються бульбашки, як при вітряній віспі. Потім вони лопаються, що призводить до виникнення численних кірок на поверхні епідермісу. Лікування потрібно розпочинати негайно, інакше можуть з’явитися тяжкі наслідки сифілісу.

Сифіліс

Що таке сифіліс? Це інфекційне захворювання, що передається під час сексуального контакту. До виникнення патології може призвести вагінальний, оральний і анальний статевий контакт. Спостерігаються й інші шляхи виникнення сифілісу – використання чужого рушники, білизни, мила. Але статевої сифіліс є найбільш поширеним.

Через скільки днів з’являються перші ознаки сифілісу? Інкубаційний період триває від 1 до 6 тижнів (в залежності від імунітету пацієнта). По закінченні інкубації з’являється первинний сифіліс. У цей час з’являються перші симптоми сифілісу, які включають наступні ознаки: виникнення кірок на поверхні шкірного покриву, а потім – і пухирчастої висипки. Можуть збільшитися лімфовузли, які є прилеглими до статевих органів і знаходяться в паховій області. Потім відбувається розвиток другої або третьої стадії сифілісу.

При сифілітичної інфекції відбувається ураження не тільки шкіри статевих органів – сифіліс вражає ротову порожнину і анус. Яка тривалість хвороби сифіліс? Це залежить від правильно поставленого діагнозу і вчасно розпочатого лікування.

Для діагностики використовується ряд методів, за результатами яких стає ясно, яка у людини реакція на інфекцію – позитивна чи негативна. Щоб вчасно звернутися до лікаря, рекомендується дізнатися, як виглядає сифіліс, фото якої є в інтернеті у великій кількості.

Чим лікувати захворювання сифіліс? Зазвичай для його терапії використовуються антибіотики, що містять пеніцилін. Але якщо у людини алергія на нього, сифіліс лікується Еритроміцином або Тетрацикліном. Обов’язково потрібно дотримуватися рекомендацій лікаря щодо того, як лікувати сифіліс.

Симптоми сифілісу первинного

Первинне захворювання проявляється утворенням на тілі численних кірок, які мають плоску основу і округлу форму. З часом можуть з’явитися висипання на тілі, що супроводжуються сверблячкою. При виникненні симптомів повинні бути проведені аналізи та діагностика ІПСШ в медичному закладі.

Симптоми третинної стадії

Третинна активна форма розвивається у пацієнтів, які не пройшли терапію до кінця або зовсім не лікувалися. В цьому випадку спостерігається утворення сифілітичних пухлин на шкірі, в області кісток і внутрішніх органів. Вони призводять до ураження здорових тканин, здавлюють внутрішні органи, призводять до сильних больових відчуттів. Іноді можуть стати причиною летального результату пацієнта.

Зараження сифілісом

Зараження сифілісом відбувається переважно статевим шляхом. При цьому іноді захворювання може виникнути в результаті використання чужих гігієнічних засобів. Приблизно через місяць після зараження з’являються перші симптоми. Вилікувати сифіліс можна, якщо лікувати його правильно, виконуючи всі рекомендації лікаря.

Інфекція при вагітності

Поява інфекції під час вагітності є шкідливим для плоду. Застосування антибіотиків може спровокувати викидень або передчасні пологи. Лікування жінки повинно проводитися обов’язково в стаціонарних умовах. Іноді потрібно вимушений аборт, щоб зберегти життя матері.

Вторинне захворювання

Виникнення вторинної рецидивної форми захворювання супроводжується висипом, що розповсюджується на поверхні усього шкірного покриву. Крім того, відбувається ураження деяких органів, опорно-рухового апарату, нервової системи. Погіршується загальне самопочуття пацієнта, спостерігається втрата апетиту, апатія, порушення розумових функцій і інші симптоми.

Аналіз на мікоплазму

При різних проявах сифілісу потрібно здача аналізу на мікоплазму. Це ПЛР-дослідження, при якому виявляють атипові клітини в аналізованих тканинах. Результат може бути одним з двох: «позитивно» чи «негативно».

Захворювання відноситься до дуже небезпечним, а наслідки сифілісу є серйозними. Патологія призводить до зниження імунітету, проблем в роботі ендокринної системи. Крім того, спостерігається ризик невиношування вагітності (приблизно у 1% жінок, які перенесли захворювання).

Сифіліс Довідник

Історія виникнення сифілісу пов’язана з безліччю гіпотез та різноманітних фактів, проте походження хвороби досі є актуальною темою для дискусій серед дослідників. Є кілька теорій про походження сифілісу. Однією з найпоширеніших є «колумбійська гіпотеза», яка припускає, що захворювання привезене до Європи з Америки за часів перших контактів між європейцями та американськими індіанцями після подорожі Христофора Колумба.

Короткий огляд історичних фактів про хворобу:

• перші записи про інфекцію датуються XV–XVI ст. Захворювання мало різні назви у різних країнах, такі як «французька хвороба» та «неаполітанська хвороба». Симптоми сифілісу описані у медичних трактатах того часу;
• протягом XVI–XVII ст. хвороба стала широко відомою та поширеною інфекцією. Багато методів лікування сифілісу, що застосовувалися на той час, були неефективними та навіть небезпечними. Зокрема, було поширене застосування токсичних речовин на основі ртуті та миш’яку;
• у 1905 р. німецький лікар Фріц Шаудін та його асистент Ернст Гофман при мікроскопії зразків біологічного матеріалу хворого на сифіліс виявили спіральні мікроорганізми, які не були схожі на вже відомі бактерії. Це була Treponema pallidum — збудник сифілісу. Ідентифікація збудника стала ключовим моментом у розумінні, що таке сифіліс та як відбувається зараження;
• у середині XX ст. був відкритий пеніцилін та інші антибіотики, які почали застосовувати для лікування венеричного захворювання. Це значно знизило тяжкість перебігу сифілісу.

Виникнення назви хвороби «сифіліс» пов’язують із різними теоріями та легендами. За однією з теорій, термін «сифіліс» походить від співзвучного латинського слова «lues», яке означає «зараза» або «інфекція». Воно використовувалося у старовинних медичних текстах для позначення інфекційних захворювань, включаючи сифіліс.

Друга поширена теорія пов’язана з міфічним персонажем. У 1530 р. професор університету в Падуї, лікар, поет і астроном Фракасторо Джироламо написав працю «Syphilis sive morbus gallicus» (лат. «Сифіліс, або французька хвороба»). Джироламо сформулював концепцію контагіозності (лат. contagium), припускаючи, що хвороба може передаватися через мікроскопічні частинки (на той момент ще нічого не було відомо про мікроорганізми). У своїй праці Ф. Джироламо описує сифіліс як інфекційне захворювання. А назву хвороби вчений пов’язав із міфічним персонажем Сифілом, який своєю зухвалістю образив богів, за що вони покарали його тяжкою хворобою. Згодом інфекція отримала його ім’я.

Актуальність проблеми

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), є поширеними захворюваннями, які значно погіршують якість життя пацієнтів. Сифіліс досі залишається актуальним захворюванням у багатьох країнах. Основні його аспекти такі:

• високі показники захворюваності — у низці країн, включаючи деякі розвинені, зберігається високий рівень захворюваності на сифіліс. Це може бути пов’язане зі зміною сексуальної поведінки, збільшенням кількості статевих партнерів і навіть соціальними та економічними чинниками;
• поширення ВІЛ — інфікування сифілісом підвищує ризик зараження вірусом імунодефіциту;
• вроджений сифіліс — внутрішньоутробне інфікування може призвести до вроджених вад та смерті дитини;
• антибіотикорезистентність — підвищення стійкості Treponema pallidum до антибіотиків ускладнює лікування інфекції;
• соціальні чинники — обмежений доступ до охорони здоров’я, сексуальне насильство та міграція зумовлюють поширення хвороби;
• недостатня медична поінформованість про шляхи передачі, ускладнення інфекції та профілактичні заходи серед населення.

За статистикою, щодня у всьому світі фіксується понад 1 млн випадків зараження ІПСШ.

В Україні за останні 10 років зареєстровано понад 40 тис. нових випадків інфікування. Проте, за даними офіційної статистики, відмічена позитивна динаміка: рівень захворюваності поступово знижується. Гендерні показники захворюваності на венеричну інфекцію серед чоловіків у середньому дещо вищі, ніж у жінок.

Етіологія сифілісу

Сифіліс — це венеричне захворювання інфекційного генезу, яке уражує шкіру, слизові оболонки, внутрішні органи, кістки та нервову систему. Причина захворювання — бактерія T. pallidum з підвиду Pallidum, що належить до роду трепонем. У медичній літературі також згадуються інші назви збудника: бліда трепонема, бліда спірохета.

Основні характеристики та особливості T. pallidum представлені в табл. 1.

Зовні трепонема вкрита слизовим шаром, який захищає її від навколишніх факторів, усередині клітини розташовані джгутики.

• висока температура — дуже чутлива до дії температури. При нагріванні до 55 °C бактерії гинуть протягом 20 хв, при 60 °C — 15 хв, і при кип’ятінні (100 °C) трепонема гине миттєво;
• висушування — чутлива до висушування. У сухих умовах вона швидко втрачає активність;
• світлочутливість — не виживає при тривалому впливі ультрафіолету;
• антисептики — чутлива до більшості антисептиків та дезінфікуючих засобів.

Як передається сифіліс?

Враховуючи не дуже високу стійкість трепонеми у навколишньому середовищі, заразитися трепонемою можна лише під час прямого контакту з інфікованим біоматеріалом.

Основні шляхи передачі інфекції:

• статевий шлях — найпоширеніший спосіб передачі інфекції. Бактерії передаються через контакт з інфікованими слизовими (аногенітальна ділянка, ротова порожнина) під час статевого акту. У гетеросексуальних партнерів зараження відбувається при контакті геніталій. У гомосексуальних чоловіків зараження сифілісом здійснюється екстрагенітальним способом при контакті з ділянкою ануса, прямої кишки та ротоглотки;
• вертикальна передача (трансплацентарний шлях) — бактерії можуть передаватися від інфікованої матері до плода у період вагітності, викликаючи вроджений сифіліс;
• вертикальна передача (постнатальне зараження) — якщо інфікована мати годує грудьми дитину, сифіліс може передаватися через молоко;
• ін’єкційний шлях — це менш поширений шлях передачі, однак іноді сифіліс може передаватися при використанні спільних ін’єкційних голок при вживанні наркотиків або при переливанні крові.

Захворювання не передається при побутових контактах (дотиках, обіймах), при користуванні спільними предметами побуту (наприклад посудом) або повітряно-краплинним шляхом, проте залишається високозаразним при прямому контакті з інфікованими тканинами або рідинами (ексудат виразок, сперма, виділення з піхви, кров, слина і т.ін.).

Висока заразність інфекції відзначається на стадії первинного та вторинного сифілісу. При латентному перебігу та пізньому сифілісі зараження від хворої людини менш ймовірне.

Класифікація сифілісу

Існує безліч класифікацій інфекції за різними параметрами. Клінічно найзручніша з класифікацій — за стадіями інфекції.

• первинний — типовими симптомами є твердий шанкр та локальний лімфаденіт;
• вторинний — характеризується неспецифічним дерматологічним висипом, деякі пацієнти відзначають випадання волосся, підвищення температури тіла та інші симптоми;
• латентний — трепонема персистує в організмі, але не проявляється клінічно. Виділяють ранній латентний сифіліс та пізній;
• пізній або третинний — уражує різні органи та системи. Клінічно класифікується як доброякісний гумозний, кардіоваскулярний та нейросифіліс. Симптоми — різні неврологічні прояви та пошкодження внутрішніх органів.

• рання стадія — захворювання діагностують у дітей віком до 24 міс. Супроводжується такими клінічними симптомами: гепатоспленомегалія, жовтяниця, висип, лімфаденіт та аномалії скелета;
• пізня стадія — виявляється у більш пізньому віці та може викликати різні аномалії, такі як зуби Гетчинсона (гіпоплазія дентину), патологія очей або кісток.

Симптоми сифілісу

Сифіліс — це інфекційне захворювання, яке характеризується різноманітністю клінічних проявів на різних стадіях хвороби. Вивчення того, як проявляється сифіліс, є важливим завданням для забезпечення своєчасності лікування та запобігання хронізації процесу.

Первинний сифіліс

Безсимптомний інкубаційний період сифілісу триває до 28 днів, після чого у ⅔ пацієнтів з’являються видимі симптоми. Проте інкубаційний період може скорочуватися чи подовжуватися.

Через який період буде проявлятися сифіліс у пацієнтів — залежить від кількості збудника, що потрапив в організм, та стану імунної системи, але в середньому перші симптоми з’являються через 21 день після контакту зі збудником.

Бліда трепонема проникає в організм через пошкоджену шкіру чи слизові оболонки. Локально, у місці потрапляння, починається активний поділ бактерій з утворенням специфічного дерматологічного елемента — шанкру.

Первинний сифіліс характеризується утворенням одиничного первинного утворення — папули та помірною регіонарною лімфаденопатією (перші симптоми сифілісу). З папули утворюється виразка, так званий твердий шанкр, який класично розташовується в аногенітальній ділянці:

• на статевому члені;
• на вульві, у піхві та на шийці матки;
• на шкірі в ділянці промежини, анусі та на слизовій оболонці прямої кишки.

У більшості випадків шанкр одиничний, безболісний і щільний на дотик. Сама виразка має чисту основу з незначними серозними виділеннями, що містять велику кількість спірохет, але без домішків гною.

При атиповому перебігу шанкр може бути:

• множинним;
• викликати виражений дискомфорт;
• гнійним;
• з екстрагенітальним розташуванням (наприклад на слизовій оболонці ротоглотки);
• викликати сифілітичний баланіт Фольмана (висип та виразки на голівці статевого члена);
• безболісний шанкр в екстрагенітальних місцях може бути непомітним.

Далі бактерії швидко поширюються зі струмом крові та лімфи. Загоєння виразки відбувається через 1–2 міс (3–8 тиж).

Вторинний сифіліс

Без відповідного лікування через 3–5 міс після інфікування або через 5–10 тиж після появи первинного шанкру починають розвиватися ознаки вторинного сифілісу. У цей період діагностують:

• поширений шкірно-слизовий висип;
• генералізовану лімфаденопатію;
• лихоманку;
• сифілітичну алопецію на кшталт плямистого облисіння, що нагадує тканину, «поїдену міллю».

• викликає свербіж і представлений макуло-папульозними елементами;
• сифілітична розеола нагадує поширений вірусний дерматит чи токсикодермію;
• сифіліди (сифілітичні папули) розташовуються на верхніх кінцівках, стопах або по всьому тілу;
• може мати розлитий характер і поширюватися по всьому тілу, часто розташовується симетрично на долонях та ступнях;
• висип на волосистій частині голови викликає плямисту алопецію в результаті пошкодження волосяних фолікулів.

Висип неспецифічний, часто імітує різні види дерматиту. Важлива діагностична ознака — шкірно-слизова локалізація висипу (на губах, язику, геніталіях, шкірі) та наявність широких кондилом в ділянці ануса, що нагадують цвітну капусту, у промежині та під молочними залозами у жінок.

При вторинному сифілісі може діагностуватися патологія інших органів:

• гепатит;
• гломерулонефрит;
• спленомегалія;
• ураження нервової системи — гострий менінгіт (головний біль, ригідність м’язів потилиці, фотофобія, нудота) та параліч черепних нервів (втрата слуху, тинітус (дзвін у вухах));
• ураження очей — увеїт (найчастіше задній), оптична нейропатія, інтерстиціальний кератит і ураження райдужної оболонки.

Латентний сифіліс

Через 2–3 міс вторинний сифіліс спонтанно переходить у безсимптомну латентну стадію. На цій стадії інфекція залишається в організмі, але не проявляється клінічно, тобто немає видимих ознак сифілісу.

Латентний сифіліс поділяється на 2 підтипи:

• ранній латентний сифіліс — розвивається протягом перших 2 років після інфікування. У цей період інфекція не має клінічних проявів, але трепонему можна виявити за допомогою серологічних лабораторних тестів;
• пізній латентний сифіліс починається через 2 роки після інфікування і може продовжуватися протягом багатьох років. У цьому випадку сифіліс також має прихований безсимптомний перебіг. Однак інфекція персистує в організмі та може потенційно перейти на пізню стадію сифілісу (третинний сифіліс).

Латентний сифіліс зазвичай виявляється під час проведення профілактичних медичних оглядів, які включають скринінгову діагностику сифілісу.

Пізній (третинний) сифіліс

Через 20–40 років після інфікування у ⅓ нелікованих пацієнтів латентний сифіліс переходить у пізню стадію. Клінічні прояви пізнього сифілісу дуже варіабельні та рідко виявляються. Це відбувається через використання антибактеріальних препаратів за іншими показаннями та змазування клінічної картини. Детальний опис проявів третинного сифілісу наведено в табл. 2.

1) асимптомна — перебіг без видимих клінічних ознак, лише у 15% пацієнтів відзначають симптоми легкої форми менінгіту;

2) менінговаскулярна — характеризується запаленням великих і середніх артерій, що живлять тканини головного та спинного мозку. Цей стан розвивається через 5–10 років після первинної інфекції та проявляється різноманітними симптомами. Артеріїт має осередковий характер і викликає інфаркт та менінгеальне запалення, ознаки залежать від локалізації уражених судин. Також можливі продромальні явища, головний біль, емоційна лабільність, безсоння;

3) паренхіматозна — характеризується ураженням функціональної тканини головного та спинного мозку. Виникає на пізніх стадіях хвороби та зазвичай проявляється внутрішньочерепною гіпертензією, запаленням та дегенерацією тканин ЦНС. Виділяють:

a) загальний параліч — виникає через 10–20 років після інфікування. Характеризується руйнуванням кортикальних нейронів, поступовим зниженням пам’яті та когнітивних функцій, емоційною лабільністю, зміною особистості, психозами та деменцією. Судоми та геміпарез належать до пізніх ускладнень;

Вроджений сифіліс

Вираженість ознак сифілісу у новонародженої дитини залежатиме від тривалості хвороби матері та протисифілітичної терапії, що проводиться. У разі відсутності лікування вагітної жінки інфекція може передаватися плоду на всіх стадіях хвороби.

Якщо інфікування матері відбулося в період вагітності, це може призвести до переривання вагітності, мертвонародження або неонатальної смерті. У ⅔ новонароджених не виявляють симптомів хвороби відразу після народження, що ускладнює діагностику. Тому вроджений сифіліс прийнято розділяти на ранній та пізній.

Ранній сифіліс діагностують протягом перших 2 років життя. Поширені прояви сифілісу (виявляють у 50% пацієнтів):

• висип;
• геморагічний риніт;
• генералізована лімфаденопатія;
• гепатоспленомегалія;
• скелетні аномалії.

До інших ознак належать широкі кондиломи, везикуло-бульозний висип, остеохондрит, періостит, псевдопараліч, ураження слизових оболонок, періоральні тріщини, неімунна водянка, гломерулонефрит, неврологічні та офтальмологічні ураження.

При пізньому сифілісі симптоми фіксують після 2 років життя. Прояви інфекції схожі на гумозну форму сифілісу, що пов’язано із хронічним тривалим запаленням. До характерних ознак вродженої інфекції належать:

• інтерстиціальний кератит;
• сенсоневральна глухота;
• сідлоподібна деформація носа;
• різці Гетчинсона (наявність зазубрень та зміна кольору емалі по краю різців);
• вада розвитку жувальної поверхні перших молярів, високе піднебіння;
• коротка верхня щелепа;
• виступаюча нижня щелепа;
• заїди (періоральні тріщини);
• «олімпійський» лоб (збільшення лобних та тім’яних горбів);
• грудинноключичне потовщення;
• суглоби Клаттона (симетричне ураження великих суглобів, частіше колінних);
• пароксизмальна гемоглобінурія;
• неврологічні ураження (розумова відсталість, параліч черепних нервів).

Діагностика сифілісу

Для діагностики хвороби необхідно застосовувати мультидисциплінарний підхід з використанням різних лабораторних та інструментальних методів обстеження та залучення різних спеціалістів як з дерматовенерології, так і акушерства та гінекології, неонатології, педіатрії, офтальмології, неврології, загальної практики.

Анамнез хвороби

Повний та точний анамнез дуже важливий для визначення потенційних ускладнень та для диференціації між пізньою, прихованою та раніше лікованою інфекцією.

Повний анамнез сексуальних контактів:

• для первинного сифілісу — виявлення всіх статевих партнерів за останні 3 міс;
• вторинний та ранній прихований сифіліс — визначаються всі партнери за останні 2 роки.

Для пізнього сифілісу необхідно уточнити наявність симптомів та попереднього діагнозу сифілісу (рік та місце діагностики, отримане лікування (препарат, шлях введення, тривалість), серологічні результати).

Також у пацієнтів збирають інформацію:

• про донорство крові;
• про супутні статеві інфекції;
• про несприятливі результати вагітності (які можуть бути пов’язані з інфекцією);
• про дітей, які народжені в можливий період інфікування і потенційно можуть мати вроджене захворювання.

Клінічне обстеження

У разі раннього захворювання (первинного або вторинного) слід провести за показаннями такі обстеження:

• фізикальне обстеження аногенітальної зони;
• обстеження шкіри, у тому числі очей, рота, волосистої частини голови, долонь та підошв;
• неврологічне обстеження за наявності неврологічних симптомів.

На стадії пізнього сифілісу (у тому числі при підозрі на пізнє вроджене захворювання) слід провести клінічне обстеження за показаннями, звертаючи увагу на стан:

• шкіри та слизових оболонок;
• кістково-м’язової системи (вроджена інфекція);
• серцево-судинної системи (ознаки регургітації аорти);
• нервової системи (загальний парез: дизартрія, гіпотонія, інтенційний тремор та аномалії рефлексів; Tabes dorsalis: аномалії зіниць, патологічні рефлекси, сенсорна атаксія та атрофія оптичного нерва).

Лабораторна діагностика

Лабораторна діагностика інфекції включає різні методи. Серед основних можна виділити:

1. Серологічні тести — для виявлення антитіл проти Treponema pallidum у крові пацієнта тести можна класифікувати таким чином:

• неспецифічні (нетрепонемні) тести — кількісні (реакція Вассермана (кардіоліпіновий тест Venereal Disease Research Laboratory — VDRL), тест швидких плазмових реагінів (Rapid Plasma Reagin — RPR)) та якісні експрес-тести для швидкої діагностики сифілісу;
• специфічні (трепонемні) тести — імуноферментний аналіз (ІФА) або імунохемілюмінесцентний аналіз (ІХЛА), реакція абсорбції трепонемних антитіл (РІФ–АБС), реакція часткової аглютинації (TPPA), реакція пасивної гемаглютинації (РПГА або ТРНА), імуноблот-тест. Більшість цих тестів базуються на взаємодії рекомбінантних трепонемних антигенів і трепонемних антитіл IgG і IgM.

1. Бактеріоскопія — для виявлення трепонеми використовується мікроскопія в темному полі мазків біоматеріалу з виразки (шанкру) або слизових оболонок.
2. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) — цей метод дає змогу виявити генетичний матеріал Treponema pallidum у біологічних зразках, таких як кров, сперма, спинномозкова рідина. Методи для виявлення нуклеїнових кислот патогенних збудників не застосовують у рутинній практиці.
3. Біопсія — у поодиноких випадках, при ураженні трепонемою лімфовузлів, внутрішніх органів, може знадобитися біопсія для уточнення діагнозу.

Основні діагностичні напрями для встановлення остаточного діагнозу представлені в табл. 3.

При позитивному результаті діагноз верифікується за допомогою нетрепонемних тестів — RPR чи VDRL.

Визначення антитіл до Treponema pallidum — первинний скринінговий тест. ІФА є більш чутливим та специфічним методом:

• тест стає позитивним через 3–4 тиж після інфікування;
• тест ідентифікує антитіла до трепонеми також у попередньо пролікованих або латентних випадках, тоді як VDRL залишається негативним;
• позитивний результат верифікується за допомогою імуноблотингу;
• VDRL стає позитивним через 3–4 тиж після інфікування. Низькі титри можуть свідчити про «серологічний рубець» у разі раніше пролікованої інфекції або у випадках прихованого перебігу.

• один нетрепонемний тест — RPR або VDRL кількісним методом;
• не менше 2 трепонемних тестів — ІФА IgM + IgG або імуноблотинг IgM + IgG і TPНA.

При позитивних трепонемних тестах слід здійснити кількісний аналіз на сифіліс RPR або VDRL. Це допоможе визначити стадію захворювання та необхідний обсяг лікування, наприклад, якщо у пацієнта реінфекція після попереднього лікування. Інтерпретація:

• початковий титр RPR/VDRL >16 зазвичай є маркером високої активності хвороби;
• титр RPR/VDRL ≤16 не виключає активну інфекцію, особливо за наявності клінічних ознак захворювання;
• негативний тест на антитрепонемний IgM не відкидає активної інфекції, особливо на пізній стадії захворювання.

Далі рекомендовано динамічний нагляд за титром антитіл.

Тест гемаглютинації антитіл до Treponema pallidum (TPНA) використовується для підтвердження тесту RPR/VDRL:

• стає позитивним трохи пізніше після мікрореакції преципітації з кардіоліпіновим антигеном;
• специфічність близько 100%.

Для підтвердження діагнозу у пацієнтів зі шкірними проявами досліджують ексудат із шанкру за допомогою мікроскопії в темному полі.

• один нетрепонемний тест — RPR або VDRL кількісним методом;
• не менше двох трепонемних тестів — ІФА IgM + IgG або імуноблотинг IgM + IgG і TPНA або РІФ–АБС.

Реакція імунофлуоресценції з абсорбцією (РІФ–АБС) — специфічний тест, який застосовується у разі нейросифілісу та при підозрі на вроджену інфекцію, оскільки він також виявляє антитіла класу IgM.

Інструментальне обстеження

За потреби проводиться додаткова інструментальна діагностика, зокрема при підозрі на пізній сифіліс:

• повне кардіоваскулярне обстеження — у разі виникнення симптомів патології серцево-судинної системи;
• комп’ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія — використовується для візуалізації тканин головного мозку у разі виникнення симптомів ураження нервової системи;
• спинномозкова пункція з дослідженням ліквору (визначення загального білка, кількості мононуклеарних клітин, проведення трепонемних серологічних тестів) показана пацієнтам з неврологічними, офтальмологічними та отологічними порушеннями незалежно від стадії інфекції, а також при третинному сифілісі (серцево-судинному, гумозному).

Лікування сифілісу

Лікування хворих проводиться з урахуванням стадії перебігу інфекції, наявності її ускладнень, супутніх захворювань, протипоказань та інших чинників.

З метою запобігання поширенню інфекції лікування призначають якнайшвидше.

Етіотропна терапія базується на застосуванні трепонемацидних антимікробних препаратів:

Макроліди, за даними численних досліджень, показали нижчу ефективність лікування захворювання.

Рекомендовані схеми лікування сифілісу описані у наказі Міністерства охорони здоров’я України від 18.04.2023 р. № 743 «Про затвердження стандарту медичної допомоги при сифілісі». Основні препарати, що застосовуються у терапії інфекції, описані у табл. 4.

• цефтріаксон — 1 г внутрішньовенно, щоденно, 10 днів;
• доксициклін — 200 мг/добу (по 100 мг 2 р/добу), перорально, 14 днів.

Або бензилпеніцилін — 1 млн ОД внутрішньом’язово, кожні 4 год, 28 днів.

Альтернативні препарати — 200 мг/добу (по 100 мг 2 р/добу), перорально, 21–28 днів.

2-га лінія — цефтріаксон по 1–2 г внутрішньовенно, 1 р/добу, 10–14 днів.

• комбінований лікарський засіб бензатин бензилпеніцилін + прокаїну бензилпеніцилін — 1,5 млн ОД внутрішньом’язово, 2 р/тиж, на курс 4 ін’єкції;
• бензилпеніцилін — 1 млн ОД внутрішньом’язово, кожні 4 год, 14 днів;
• цефтріаксон — 1 г внутрішньовенно щодня, 10 днів.

При ранньому сифілісі у період вагітності терапія здійснюється одним із препаратів:

• комбінований лікарський засіб бензатин бензилпеніцилін + прокаїну бензилпеніцилін — 1,5 млн ОД внутрішньом’язово, 2 р/тиж, на курс 5 ін’єкцій;
• бензилпеніцилін — 1 млн ОД внутрішньом’язово, кожні 4 год, 21 день;
• цефтріаксон — 500 мг внутрішньом’язово щоденно, 10–14 днів;
• еритроміцин — 500 мг перорально, 4 р/добу протягом 14 днів.

Інфекція зі невстановленим терміном зараження, пізній сифіліс (латентний, кардіоваскулярний та гумозний) у період вагітності (один із препаратів):

• комбінований лікарський засіб бензатин бензилпеніцилін + прокаїну бензилпеніцилін — 3 млн ОД внутрішньом’язово, одноразово або введені як 2 ін’єкції по 1,5 млн ОД у кожну сідницю, на 1-й, 8-й та 15-й день лікування;
• бензилпеніцилін — 1 млн ОД внутрішньом’язово кожні 4 год, 28 днів;
• еритроміцин — 500 мг перорально 4 р/добу, протягом 30 днів.

З усіма антитрепонемними антибіотиками при серцево-судинній формі слід призначати глюкокортикостероїди — 40–60 мг преднізолону 1 р/добу протягом 3 днів, починаючи за 24 год до прийому антибіотиків.

Нейросифіліс у період вагітності (один із препаратів):

• бензилпеніцилін — 3–4 млн ОД внутрішньовенно кожні 4 год (щодня 18–24 млн ОД), 14 днів;
• цефтріаксон — 2 г внутрішньом’язово (розводиться лідокаїном) або внутрішньовенно (розбавляється водою для ін’єкцій, а не лідокаїном), 10–14 днів.

Після антибактеріальної терапії нетрепонемний кардіоліпіновий тест виконують через 1; 3 та 6 міс, при необхідності — через 12 міс.

Чи лікується сифіліс повністю? Так, рання діагностика та застосування трепонемацидних антибіотиків підвищують ефективність лікування, скорочують терміни одужання та запобігають виникненню віддалених наслідків сифілісу.

З метою підвищення ефективності лікування необхідно здійснювати терапевтичні заходи як щодо хворих, так і їх статевих партнерів. Усі сексуальні партнери повинні пройти скринінгове обстеження (визначення антитіл до Treponema pallidum). Якщо результат тесту негативний, його необхідно повторити ще раз через 2–3 міс.

Прогноз сифілісу

Прогноз захворювання залежить від низки факторів, включаючи стадію інфекції, ефективність та своєчасність лікування, а також від індивідуальних особливостей пацієнта:

• на ранніх стадіях — при ранньому виявленні та лікуванні первинного та вторинного сифілісу прогноз зазвичай сприятливий. Багато пацієнтів повністю одужують без серйозних наслідків;
• прихований (латентний) — на цій стадії інфекція може мати безсимптомний перебіг протягом тривалого часу. Прогноз залежить від того, які ускладнення виникли і чи буде проведено адекватне лікування на більш пізніх стадіях;
• третинний — на цій стадії можуть виникати серйозні ускладнення, такі як ураження внутрішніх органів чи нервової системи. Прогноз на 3-й стадії залежить від тяжкості ускладнень та відповіді організму на лікування трепонемацидними антибіотиками;
• у період вагітності — прогноз варіюватиме залежно від стадії інфекції у жінки. Ранній сифіліс легко піддається лікуванню, ніж інфекція на пізніх стадіях — у цьому випадку прогноз може бути несприятливим. Своєчасна та адекватна терапія інфекції у вагітної може значно покращити прогноз;
• вроджений — якщо новонароджений отримує адекватне та своєчасне лікування відразу після народження, прогноз буде сприятливішим. Вроджений сифіліс може викликати патологію різних органів та систем у новонародженого, включаючи кісткову систему, шкіру, нервову систему та внутрішні органи. Ступінь ураження впливатиме на прогноз та складність лікування.

Профілактика сифілісу

Профілактика інфекції включає наступні заходи:

• індивідуальна бар’єрна контрацепція — використання латексних або поліуретанових презервативів під час статевих контактів із невідомими партнерами може знизити ризик передачі інфекції;
• моногамні відносини — значно знижують ризик інфікування сифілісом та іншими ІПСШ;
• регулярний скринінг — обстеження на сифіліс та інші венеричні інфекції рекомендовано особам, які ведуть активне статеве життя, особливо з частою зміною статевих партнерів;
• профілактичне лікування трепонемацидними антибактеріальними препаратами — рекомендовано особам, які мали близький контакт з інфікованими хворими або входять до групи ризику.