Олександр Пєшков – головний герой повісті “Дитинство”
Повість “Дитинство” – це автобіографічний твір М. Горького, головний герой якої – Олександр Пєшков. Після того як у хлопчика помер батько, він став жити з дідусем і бабусею. У будинку діда панувала похмура атмосфера, в якій і формувався характер Альоші. Хоча потрібно сказати, що вона майже не вплинула на світогляд цього героя.
З перших днів в будинку діда Олександр помічав, що його родичі похмурі, жадібні, самолюбні. Хлопчик відразу ж не полюбив діда, який видався йому злим і навіть трохи жорстоким. Також Альоші не сподобалися його
дядьки. У будинку діда жив сліпий майстер Григорій, він був вже старий.
Часто дядьки з синами жартували над ним, насміхаючись над його сліпотою. Вони жартома могли образити майстра і спокійно дивитися, як він, пересилюючи біль, миритися з цим. Альоша був не таким. Він розумів Григорія, шкодував його і ніколи не брав участь в цих “свинцевих гидоти”, він не брав таких жартів. Хлопчик іноді говорив з майстром, хоча той був не дуже балакучий.
Олександр рідко виходив на вулицю, тому що зустрічав там хлопців, які тільки й говорили про бійки в його будинку і завжди знаходили привід посміятися над хлопчиком,
через що він завжди з ними бився. А наступного разу його вже не пускали за ворота. До того як Альоша став жити в будинку діда, він ніколи не бачив, щоб дітей били. Але тут сам хлопчик почав ставитися до числа тих, кого за будь-яку провину били. Дід карав таким способом всіх дітей у будинку. Спочатку хлопчик чинив опір, намагався доводити дідові, що той не правий, але незабаром змирився і з цим. Після таких покарань він кілька разів хворів. Дуже ображало Альошу також і те, що дід бив бабусю, коли вважав, що та лізе не в свою справу. Він не раз говорив своєму дідові про це, але той злився ще більше.
Серед рідних в Олексія залишився тільки один близький йому і кохана людина – це бабуся. Після смерті батька вона зайняла в душі Альоші його місце, а коли поїхала мати, вона одна давала хлопчикові ту любов і ласку, яку в дитинстві він не отримував від батька і матері. Бабуся завжди розповідала хлопчикові різні історії, казки і вірші, вона давала йому добрі поради, до яких той завжди прислухався.
Альоша був добрим хлопчиком. Він співчував ображеним, знедоленим людям, а серед злих намагався знайти хороших і щирих. Хлопчик тягнувся до людей і якимсь невідомим відчуттям розумів, який людина добра, а який злий. За час життя з дідусем і бабусею Олександр зустрів тільки трохи по-справжньому добрих, відкритих людей. Ті, до кого він був більше за всіх прив’язаний, – це Циганок й Гарна Дело. Цих двох людей він згадував дуже часто. У поданні хлопчика Циганок був казковим героєм, а Гарне Справа завжди давав цінні поради, які згодом допомогли Альоші. Він подовгу спілкувався з ним. Інший раз вони просто сиділи і мовчали, думаючи про щось своє. Хоча Гарне Справа ніхто не любив і Альоші забороняли зустрічі з ним, їхня дружба тривала, а хлопчик навіть і не думав переривати її. Адже Олександр спокійно міг все розповісти йому, поділитися своїми таємницями, почуттями, знаючи, що його завжди зрозуміють. Таким чином, цей старий чоловік у якійсь мірі навчив його жити і розуміти інших людей.
Мені сподобався цей хлопчик, тому що в нього добре і чуйне серце, тому що він виділяється з натовпу похмурих, нежізнерадостних людей. Олександр розуміє, що значить любити, співчувати ближньому і нещасному, що зустрінеш не часто. Але найголовніше, що серед тієї більшості злих, жадібних, самолюбних людей він відшукав добрих і чуйних, що серед зла, яке панувало всюди, цей хлопчик зміг знайти добро.
Схожі твори:
- Альоша Пєшков – головний герой повісті М. Горького “Дитинство” Повість “Дитинство” – це автобіографічний добуток М. Горького, головний герой якої – Альоша Пєшков. Після того як у хлопчика помер батько, він став жити з дідом і бабусею. У будинку діда панувала похмура атмосфера, у якій і формувався характер Альоші. Хоча потрібно сказати, що вона майже не вплинула на світогляд.
- Алеша Пєшков – головний герой повести “Дитинство” Повість “Дитинство” – це автобиографічний добуток М. Горького, головний герой якої – Алеша Пєшков. Після того як у хлопчика вмер батько, він став жити з дідом і бабушкой. У будинку діда панувала похмура атмосфера, у якій і формувався характер Алеши. Хоча потрібно сказать, що вона майже не вплинула на міровоззрение.
- Олександр – герой повісті для дітей О. Погорєльського “Чорна курка, або Підземні жителі” Існує версія (Є. П. Званцева), що це “мемуари у вигляді чарівної казки” про реальний пансіоні, в якому навчався Перовський. Герой носить ім’я хлопчика, про який і для якого ця казка була написана, – Альоші, його рідного племінника, майбутнього письменника Олексія Костянтиновича Толстого. З життя взятий епізод, пов’язаний з великою дружбою.
- Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” Ось і прочитана повість. Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик? Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього.
- Головний герой повісті “Старий і море” Ернест Міллер Хемінгуей – легенда американської літератури ХХ століття, лауреат Нобелівської премії (1954). Людина-воїн, безстрашний мисливець і рибалка, він бачив сенс життя в двобої з перешкодами. Кореспондентом він побував майже в усіх “гарячих точках” планети, виступав на боці ополченців у буремній Іспанії 1936-1937 років, вистежував фашистські субмарини біля берегів Америки.
- Володимир Дубровский – головний герой однойменної повісті А. С. Пушкіна Островський став прототипом Володимира Дубровского. У восьмирічному віці він був привезений у Петербург. Вос-Питывался в Кадетському корпусі й був випущений корнетом у гвардію. Він служив в одному із гвардійських піхотних пол-ков. Батько не щадив грошей на його зміст. Владимир був марнотратний, грав у карти, “дозволяв собі розкішні при-хоти”, “входив у.
- Михайлик – головний герой повісті “Щедрий вечір” У повісті “Щедрий вечір” Михайло Стельмах розповідає про своє дитинство, яке припало на роки революції та громадянської війни. З героями цього твору ми познайомилися, коли читали повість “Гуси-лебеді летять” і дивилися на навколишній світ дитячими очима головних її героїв – Михайлика і Люби. У повісті “Щедрий вечір” вони вже трохи.
- Запорозький козак Тарас Бульба – головний герой однойменної повісті М. В. Гоголя “Тарас Бульба” – це повість, присвячена найяскравішим сторінкам історії українського народу. Головний її герой, Тарас Бульба, став утіленням кращих рис характеру людини тієї епохи. Кремезна постать, мужнє обличчя, відкритий сміливий погляд, козацькі вуса та люлька, з якою він ніколи не розлучався. Таким постає перед нами зі сторінок повісті курінний полковник.
- Олександр Сергійович Пушкін – Дитинство й Ліцей Олександр Сергійович Пушкін (1799 – 1817) народився 6 червня (26 травня по старому стилі) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771 – 1848), походив з поміщицької, колись багатої сім’ї. Від маєтків предків (у Нижегородській губернії) йому дісталося небагато; але й це він промотував, зовсім не цікавлячись господарськими справами;.
- Портрет бабусі в повісті М. Горького “Дитинство” У повісті “Дитинство” М. Горький розповів про свої дитячі роки, у яких чи не головне місце займала його бабуся. Чудна, дуже повна, з великою головою, з величезними очима, пухким червонуватим носом. У житті хлопчика бабуся з’явилася, коли вмер його батько, і до кінця своїх днів вона завжди була поруч. Хлопчик.
- Пилипко – головний герой оповідання Панаса Мирного “Морозенко” Багато українських письменників неодноразово у своїх творах зверталися до дитячої тематики, тобто писали для дітей і про дітей, їхні стосунки з однолітками й дорослими, а найголовніше – розкривали внутрішній світ маленьких героїв, їх думки, почуття, мрії й сподівання. Малий Пилипко – герой оповідання Панаса Мирного “Морозенко” – щира, добра й.
- Дитинство Тараса за уривками з повісті С. Васильченка “У бур’янах” Тарас Григорович Шевченко – гордість і слава України. Його “Кобзар” – це найблагородніший супутник кожного українця. У повісті “У бур’янах” Степан Васильченко розповідає про родину, виховання та подальшу долю маленького Тараса. Батьки майбутнього Кобзаря працювали на панщині й поверталися додому геть виснаженими. Змалечку Тараса доглядала сестра Катерина. Родина Шевченків жила.
- Рішення життєві питань у повісті Л. Н. Толстого “Дитинство” 1. Щиросердечна участь у рішенні питань. 2. Суперечки й конфлікти дорослих. 3. Сприйняття образа Гриши. 4. Любов і творчі досвіди. 5. Закінчення щасливої пори. Свідомість того, що чудесне було поруч із нами, приходить занадто пізно. А. А. Блок Життя неодмінно задає складні й неоднозначні питання, на які нам доводиться відповідати.
- ПОЕТ – ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ “ДАВНЬОЇ КАЗКИ” ЛЕСІ УКРАЇНКИ Поему “Давня казка” Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті. Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька : На обличчі у поета Не цвіла урода гожа. Хоч.
- Головний герой Хосе Аркадіо Буендіа Габріель Гарсіа Маркес – видатний колумбійський письменник, автор романів, повістей, новел, лауреат Нобелівської премії (1982 р.), міфотворець ХХ століття, яскравий представник “магічного реалізму” в літературі, знавець історії, культури, фольклору та міфології Латинської Америки. Серед найбільш відомих творів – повість “Опале листя” (1955), романи “Полковникові ніхто не пише” (1956), “Лиха година”.
- І. Багряний. “Тигролови”. Головний герой роману Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні особливості, значення твору І. Багряного; розвивати навички аналізу проблематики, характеристики героїв, уміння висловлювати власні думки щодо прочитаного; виховувати прагнення стати сильною духом людиною, яка успішно долає труднощі й знаходить вихід із будь-якого скрутного становища. Обладнання: портрет письменника, видання твору “Тигролови”, ілюстрації до нього. Теорія літератури.
- “Джим Хокінс – головний герой роману Р. Стівенсона “Острів скарбів” Безперечно, головним героєм відомого пригодницького роману Р. Стівенсона “Острів скарбів” є Джим Хокінс. Саме від імені цього сміливого юнака ведеться оповідь у творі, саме завдяки йому події в романі розвиваються стрімко і непередбачувано, саме завдяки Джиму твір Р. Стівенсона стає цікавим і захоплюючим. На мій погляд, незважаючи на свій юний.
- Хлестаков – головний герой комедії “Ревізор” Відомо, що Микола Васильович Гоголь, як би важливі не представлялася йому боротьба йз усякого роду хабарниками, казнокрадами й іншими пройдисвітами, головною особою сваєї п’єси вважав саме пройдисвіта й шахрая Хлестакова. Можна тільки ворожити, що це означає: геніальний хід великого художника, бажання подразнити суспільства або який-небудь тонкий натяк. Іван Олександрович Хлестаков.
- Д-503 (Другий Варіант) – чоловічий “нумер”, головний герой-оповідач D – інженер і математик, конструктор і будівельник космічного корабля “Інтеграл”, назва якого символізує вершинну мета Єдиного Держави – “проінтегрувати безкінечне рівняння Всесвіту”. На початку роману D виступає як безумовний адепт тоталітарної ідеології – “ідеальної несвободи”. У той же час звертається увага на його волохаті руки – атавізм, явно протистоїть.
- Головний герой повести Н. В. Гоголя “Шинель” Вжизнинередкослучается, чтожестокиеибессердечниелюди, оскорбляющиеиунижающиедостоинстводругих, виглядятвконечном счетеболееслабимииничтожними, чемихжертви. Ещедемокритвсвоевремяговорил, що”совершающийнесправедливостьнесчастнеенесправедливострадающего”.ТакоежевпечатлениепроизводятобидчикимелкогочиновникаАкакияАкакиевичаБашмачкина, герояповестиГоголя”Шинель”, Изкоторой, пообразномувиражению Достоевского, вишлавсярусскаялитература. “Нет, ябольшенеимеюсилтерпеть! Чтоониделаютсомной. Онинепонимают, невидят, неслушаютменя… “Многиеизвеликихписателейоткликнулисьнаетумольбугерояповести Гоголя, по-своемуосмислилииразвилиобраз”маленькогочеловека”всвоемтворчестве. етотобраз, откритийещеПушкиним, послепоявления”Шинели”сталоднимизцентральнихвлитературе40-хгодов. Темаоткриладорогуизображению”последователей”АкакияАкакиевича втворчествеСалтикова-Щедрина, Некрасова, Островского, Толстого, Бунина, Чехова, Андреева. Многиеизнихпостаралисьувидетьв”маленькомчеловеке”своего”маленького”героя,”своегобрата”сприсущимиемучувствамидоброти, благодарностииблагородства. Чтожетакое”маленькийчеловек”? Вкакомсмисле”маленький”? Малетотчеловекименновсоциальномплане, посколькузанимаетоднуизнижнихступенек Иерархическойлестници. Егоместовобществемалозаметноиливовсенезаметно. “Маленький”етотчеловекещеипотому, чтоегодуховниймир, егожеланияимечтитакжедокрайностимелкиеиубогие. Длянего, например, несуществуетисторическихифилософскихпроблем. Онпребиваетвузкомизамкнутомкругесвоихбитовихинтересов. Гогольхарактеризуетглавногогероясвоейповестикакчеловекабедного, заурядного.
«Дума про діда» Василь Симоненко
Сиджу під клунею, а дід на низу змагається з сонцем — хто першим закінчить свої денні турботи. Довга тінь од горба вже облизує його ліву ногу, а права ще ступає по сонячній смужці. Гостра коса аж висвистує — так не терпиться дідові докосити останню ручку і нарешті спочити. А тінь уже сягнула дідових колін, потім раптово підскочила до пояса, поповзла на груди.
Я підвівся з місця і став навшпиньки.
— Іванку! — доноситься до мене дідів голос. Він стоїть уже по шию в тіні і жмутком сіна витирає косу. — Чуєш, Іванку?
— Ні, не чую, — кричу, склавши долоні човником.
— То чого ж озиваєшся, ледащо? — Голос у діда лагідний, і я знаю, що він зовсім не сердиться на мене. — Принеси кисет, бо комарі з’їдять.
Це дід, звичайно, лякає мене. Комарі ніколи не з’їдять його, бо він дуже великий і в сто разів сильніший від усіх комарів, що живуть на нашому болоті. Але мені приємно зробити послугу дідові. Я притьмом біжу через грядку до дідового піджака, добуваю з кишені кисет, вибігаю на сінокіс і, стрибаючи через покоси, мчу до діда.
— Ноги не поколи, — чую його настанову. — Летиш, мов заєць переляканий.
— А хіба перелякані зайці швидко бігають?
— Та вже ж що швидко.
— Так, що й ви не доженете?
— Не знаю, не пробував.
— А чому не пробували?
Дід слинить цигарку і лукаво посміхається у вуса.
— Бо за це трудоднів не пишуть.
— Однак не взявся б. Не люблю дурне діло робити.
Відповідь не влаштовує мене, і я мов з торби висипаю перед дідом купу запитань.
— Гей-гей, — сміються його пожмакані вуста. — Бери краще косу та неси її до клуні.
Ми йдемо через сінокіс, і темніє над нами небо, і дзвенить земля на тисячу ладів, і я слухаю. Слухаю небо, і слухаю землю, і слухаю дідову мову. І в серце моє вливається якась незрима сила, що на віки вічні прив’яже мене до цієї землі, до співучої тихої мови.
…Чим густіша паморозь падала на дідову голову, тим більше він любив мене і щедріше розкривав свою душевну скарбницю. Він старів на моїх очах, і йому здавалося, що сила його і навіть саме життя його переливаються в мене, бо не було в діда синів — покосили їх пошесті та кулі…
— Безсмертячко ти моє кирпате, — шепотів дід, коли я засинав під музику його слів.
То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені.
Я часто ображав і кривдив діда то своєю нетямучістю, то жорстоким дитячим егоїзмом. Але дід великодушно пробачав мені, як уміють пробачати великі люди. А дід був великим і простотою своєю, і тим, що не канючив од життя більше, ніж заслужив.
Любив дід читати історію та географію, а ще любив Шевченка та Горького, бо, Шевченко — це, мовляв, селянський письменник, а Горький — городський.
— Правди такої, як у них, ні в кого немає. Інші теж розумні, але не такі. Не селянський і не робочий розум у них. Якщо я не зрозумів, їх, то попроси у них за мене пробачення, коли виростеш.
Що ж, пробачте йому, графе Толстой і Антоне Чехов, не ображайтесь на нього, могутній Франко і ніжна Лесю, не гнівайтеся, Олександре Блок, Володимире Маяковський і Олександре Довженко. І ще й ще інші. А ті, хто бачив, як сам відривав від рота, оддавши останню зернину фронтові, як годував на трьохсотграмовий трудодень своїх внуків, — ті, що бачили це і мовчали або цвірінькотіли римами про кохання, нехай самі підуть до його могили і попросять у нього пробачення. Не збагнули вони ні сили, ні краси, ані роботи його. І якщо не простить він їх, то нехай спалять свої книжки і візьмуться за іншу працю, щоб не була їх старість убогою.
…Я ходив тоді в восьмий клас. Дев’ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало.
В неділю дід цілий день читав. Географію, мабуть.
— Іване, піди врубай дров, — сказала мати.
— Бо я вже не можу, — промовив дід.
— Ви самі книжки читаєте!
— Не пащекуй, Іване! — гримнула мати. — Тільки на язик і проворний.
Я цюкав сиру лозу біля дровітні. Дід повз мене пройшов у клуню. В нього в руці теліпався цупкий конопляний налигач. Я цюкав лозу, а в клуні було тихо.
Раптом ніби обухом хтось гепнув по серцю. Я кинув сокиру в сніг і кинувся в клуню.
Він стояв і робив мішанку для корови. А від ясел за кожним його рухом жадібно стежила прип’ята цупким налигачем Лиска. Дід глянув на мене і, забачивши переляк на обличчі, стурбувався й сам.
— Що з тобою, Іване?
— Ви йшли з налигачем, і я подумав…
Я припав до його древнього кожуха, і ревів, мов дитина, і просив прощення. Увечері дід сказав:
— Ганно, нехай Іванко завтра не йде в школу.
— Раз кажу, то треба.
— Добре, Іванко не піде. — Мати здвигнула плечима.
Але то не була примха. В понеділок діда вже не було. Суворий і прекрасний, він лежав у домовині на старезній дубовій лаві. А надворі світило сонце, скрипів сніг і кукурікали півні на відлигу.
…Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси і ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.
І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові:
— А глянь, що я приніс від зайця…
Він посадить на коліна своє чорняве чи біляве безсмертячко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, в яких переплететься дійсність і фантазія. І колись обов’язково проснеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова мова.
- «Задивляюсь у твої зіниці» Василь Симоненко
- «Ти знаєш, що ти – людина. » Василь Симоненко
- «Лебеді материнства» Василь Симоненко
- «Баба Онися» Василь Симоненко
- «Бенкет на току» Василь Симоненко
- «Білі привиди» Василь Симоненко
- «Чорна підкова» Василь Симоненко
- «Чорні від страждання мої ночі. » Василь Симоненко
- «Де зараз ви, кати мого народу?» Василь Симоненко
- «Дід умер» Василь Симоненко
- «Дума про щастя» Василь Симоненко
- «Гей, нові Колумби й Магеллани» Василь Симоненко
- «Грудочка землі» Василь Симоненко
- «Я. » Василь Симоненко
- «Є тисячі доріг, мільйони вузьких стежинок. » Василь Симоненко
- «Є в коханні і будні, і свята. » Василь Симоненко
- «Ікс плюс Ігрек» Василь Симоненко
- «Кривда» Василь Симоненко
- «Кукурікали півні на рушниках» Василь Симоненко
- «Любов» Василь Симоненко
- «Люди — прекрасні. » Василь Симоненко
- «Моя мова» Василь Симоненко
- «Монархи» Василь Симоненко
- «Наївне дівчисько» Василь Симоненко
- «Неймовірне інтерв’ю» Василь Симоненко
- «Перехожий» Василь Симоненко
- «Посмішки нікого не ображають» Василь Симоненко
- «Психологічний поєдинок» Василь Симоненко
- «Салюти миру» Василь Симоненко
- «Сірий пакет» Василь Симоненко
- «Старість» Василь Симоненко
- «Там, у степу, схрестилися дороги. » Василь Симоненко
- «Україні» Василь Симоненко
- «Весілля Опанаса Крокви» Василь Симоненко
- «Він заважав їй спати» Василь Симоненко
- «Вона прийшла» Василь Симоненко
- «Вино з троянд» Василь Симоненко
- «Засівна» Василь Симоненко
- «Злодій» Василь Симоненко
- «Казка про Дурила» Василь Симоненко
- «Кирпатий барометр» Василь Симоненко
- «Подорож у країну Навпаки» Василь Симоненко
- «Цар Плаксій та Лоскотон» Василь Симоненко
- Всі твори автора