Спогади про Сталінградську битву: “Волга була у вогні”

Волгоград (колишній Сталінград) готується відзначити 70 років від дня закінчення однієї з ключових битв Другої світової. BBC вдалося поговорити з двома очевидцями тих подій.

Головні урочистості, присвячені Сталінградській битві, відбудуться на Мамаєвому кургані – найвищій точці міста, яке раніше носило ім’я Йосипа Сталіна.

Цей пагорб, з якого відкривається щемкий краєвид, був одним із головних стратегічних об’єктів битви, і за нього відчайдушно боролися. Тут і досі лежать тіла десятків тисяч загиблих.

На вершині кургану стоїть колосальна статуя Матері-Батьківщини з мечем. Її рот відкритий – це вона закликає Червону Армію до перемоги. А на 50 метрів нижче по схилу розташована Зала Воїнської слави.

Тут біля гігантського факела з вічним вогнем цілодобово несуть службу четверо російських солдатів. На круглих стінах, викладених мерехтливою мозаїкою, – ряди імен полеглих радянських воїнів. З невидимих динаміків, схованих у стінах, лунає спів.

Тіла загиблих у битві і досі знаходять по всьому місті, а родичі дізнаються, де поховані їхні батьки і брати, матері й сестри.

Зниклий батько

Валентина Савельєва все життя шукала могилу батька

Валентині Савельєвій – 75 років. 67 з них вона провела в пошуках могили свого батька. Він був зенітником і зник безвісти під час Сталінградської битви. Тіло його знайшли в 1961 році і перепоховали на Мамаєвому кургані, але через байдужість чи недогляд не повідомили про це дружину.

Після смерті матері Валентина Савельєва продовжила пошуки через військовий комісаріат і місцевий музей. І врешті-решт знайшла ім’я батька в комп’ютерній базі даних Мамаєвого кургану – лише за три кілометри від свого будинку.

І тепер, до 70-ї річниці битви, ім’я Т. Т. Пономарьова та 17 000 інших полеглих у бою додали до меморіальних списків Зали слави.

“Нові таблички почали встановлювати тільки тепер, – скаржиться Валентина Савельєва, витираючи сльози. – Через сімдесят років після битви, коли мама вже давно померла, а моє покоління – на порозі смерті. І от виявилось, що ми весь цей час жили поруч з курганом, не знаючи, що батько похований там. До наших батьків усім байдуже, я завжди це відчувала. І досі не можу пробачити. Я ніби пройшла довгий шлях і запізнилася на його похорон. Не відчуваю ні радості, ні задоволення. Звісно, добре, що він тут. Я знаю, куди піти, але маю таке відчуття, що я щось пропустила, що приїхала надто пізно”.

Перші спогади Валентини Савельєвої – це жахіття.

Загиблий брат

Сталінградська битва відзначилася затятими вуличними боями

Їй було п’ять років, коли влітку 1942 року Сталінград зайняла Шоста армія Адольфа Гітлера. В ході жорстоких вуличних боїв її дім було зруйновано. У листопаді вони з матір’ю перебрались до яру, що спускався до річки.

“Коли я заплющую очі, то й досі бачу Волгу у вогні – це горіло пальне, – розповідає жінка.

– Ми вирили ями у глині, щоб жити у них, – не окопи, а нори, як у тварин. Незабаром бої дісталися і нашого яру. Вверх і вниз сновигали німецькі танки, а радянські льотчиці бомбили їх, а значить, і нас. Все довкола було у вогні, стояв гуркіт, чувся рев літаків.

Найгірше було 20 листопада, коли німці проривалися через яр до заводу “Червоний жовтень”. Це було дуже страшно.

Спершу ми просто сиділи у своїх ямах, а потім наші батьки вийшли, щоб допомогти пораненим. Вони перев’язували їм руки і ноги, а потім приходили санітари і забирали тих. Там нижче на Волзі був госпіталь”.

Їжі у них не було, тільки земля, яка виявилася трохи солодкою.

“Ми їли глину, більше нічого, – розповідає Валентина Савельєва. – І пили воду з Волги. Мама вибирала чисті шматки глини, щоб були без крові, і перетирала їх через шматок тканини”.

Цукор, який містився у глині, дозволив дівчинці вижити, але її молодший брат помер від голоду й холоду.

“Кліщі”

Перед поразкою німці встигли захопити більшу частину міста

Шоста армія просувалася через південь Радянського Союзу з неймовірною швидкістю, прямуючи до багатого нафтою Кавказу і Сталінграда – міста на стратегічній ріці.

Там і зупинилася Червона Армія, чіпляючись за вузькі ділянки на західному березі Волги. Сталін наказав їй: “Не здаватися”. Гітлер своїм воякам – “Не відступати”.

Точну кількість загиблих під Сталінградом важко підрахувати, але, очевидно, їх було близько мільйона. Бої зосередилися на невеликій території у руїнах колись потужного індустріального міста. Проти радянських воїнів було кинуто важку артилерію, танки і літаки.

До початку зими німецькі війська зав’язли у вуличних боях. Командувач, генерал-фельдмаршал Фрідріх Паулюс, запропонував з тактичною метою відступити, але Гітлер на це не погодився.

Тим часом СРСР стягував війська на схід і північ. А потім, застосувавши класичну тактику “кліщів”, відрізав Шосту армію від ліній постачання. Могутнє військо, яке завоювало Париж, поступово замерзало, виснажувалось, і зрештою здалося.

Під дулом автомата

Солдату Костянтину Дуванову в 1942 році було 19. Разом з Червоною Армією, що відступала, він пройшов усю Україну і повернувся на батьківщину – до Сталінграда. Місто було не впізнати. Найбільше хлопцю запам’яталась палаюча Волга.

” Берег ріки був укритий мертвою рибою впереміш з людськими головами, ногами й руками “

Костянтин Дуванов, радянський солдат

“Все було у вогні, – згадує він. – Берег ріки був укритий мертвою рибою впереміш з людськими головами, ногами й руками. Це були рештки людей, які евакуювалися через Волгу і потрапили під бомби”.

Костянтин Дуванов пройшов усю Сталінградську битву – від початку і до кінця.

31 січня 1943 року він охороняв на місцевій Червоній площі захоплену німецьку машину. А в цей час неподалік, у підвалі Універмагу, здався в полон Фрідріх Паулюс. Генерал-фельдмаршала вивели і посадили в авто.

“Через півгодини, – згадує чоловік, – з’явився сержант з трьома трофейними німецькими автоматами через плече. Він підійшов до машини, побачив Паулюса і каже: “А! Генерал, який убив стількох людей! Сидить собі, ніби нічого не сталося”. І заряджає автомат і наводить його на німця.

Паулюс розкрив рота і побілів, як папір. Знаєте, ще доля секунди – і не було би фельдмаршала. Але тут підскочив лейтенант і відвів дуло вбік. А потім грюкнув дверима машини і закричав водію: “Їдь уже, ради Бога, бо тут його вб’ють”.

Паулюс пережив війну і доживав віку в Східній Німеччині. Під Сталінградом було захоплено у полон 91 000 вояків його армії. З них тільки 6000 повернулись додому, решта померли або на шляху до радянських таборів, або в таборах.

Сталінград відбудували, а згодом – перейменували. Але у панорамі міста і досі домінує гігантська статуя, яка стоїть на замерзлій землі, де поховані десятки тисяч людей.

Саме тут російське керівництво – і ті, хто вижили у війні з обох боків, радянського і німецького, – згадуватимуть криваву Сталінградську битву, яка скінчилася 70 років тому.

Сталінградська битва коротко: основні події

Сталінград у 1942 році практично зрівняли із землею. Місто піддавалося настільки сильному бомбардуванню, що середня тривалість життя радянського і німецького солдата становила 15 хвилин. Сталінградську битву назвали унікальною історичною і переломною подією Другої світової війни.

Як починалася Сталінградська битва, її значення

Сталінград у багатьох асоціюється з найстрашнішими і найжорстокішими подіями в історії XX століття. Битва була однією з найдовших серед битв Другої світової війни. Події відбувалися в період з 17 липня 1942 року по 2 лютого 1943 року.

Автори книги “Сталінград” Сергій Лагодський і Юрій Ржевцев пишуть, що місто стало символом масового героїзму, мужності, стійкості та самопожертви. Жодна велика битва Другої світової війни не починалася так несприятливо і не закінчувалася такою яскравою і рішучою перемогою.

Червоноармійці відступали майже тисячу кілометрів, але їм вдалося закріпитися на останніх метрах волзького берега. Себе проявила 10-та стрілецька Сталінградська ордена Леніна дивізія внутрішніх військ НКВС СРСР. Їй вдалося витримати жорсткі удари противника, а потім завдати йому поразки.

Солдатам Червоної армії вдалося захистити місто від фашистської агресії, евакуювати мирне населення і перейти до наступальної операції. Перемога в Сталінградській битві стала першим кроком на шляху до перемоги і знаменною подією в історії.

Це була одна з наймасштабніших операцій, про що свідчать такі цифри:

• від 400 до 850 км – протяжність лінії фронту, яка тягнулася на берегах Дону і Волги, а потім і біля стін самого міста;
• 100 тисяч км² – площа території, на якій розгорталися бої;
• 2,1 млн – кількість осіб, які брали участь у битві.

Які причини Сталінградської битви? Гітлер вважав Сталінград стратегічно важливим об’єктом. Захоплення міста мало переломити хід війни: до рук ворога потрапляв Кавказ із великими покладами нафти, Кубань із розвиненими сільськогосподарськими територіями, Дон і Волга, які дали б фашистам перевагу в логістиці.

З цієї причини 5 квітня 1942 року нацистський лідер підписав спеціальну директиву № 41, яка відображала основні положення плану “Барбаросса”. Уже в другій половині липня німецька армія перебувала на смузі від Курська до Таганрога. До цієї місцевості фашисти доставили такі військові сили:

• 900 тисяч солдатів і вищого командування;
• 1640 бойових літаків;
• 1260 одиниць танків;
• 17 тисяч середніх і дрібних вогнепальних гармат і мінометів.

Коли почалася Сталінградська битва? Гаряча фаза битви почалася 17 липня 1942 року. Битва за Сталінград почалася із зіткнення частин радянської 62 і 64 армій із 6-ю польовою армією вермахту під командуванням Фрідріха Паулюса. Перші бої радянської та німецької армії розгорнулися на берегах річок Дон і Чир.

Етапи Сталінградської битви

Олексій Ісаєв в енциклопедії, присвяченій цій історичній події, визначає етапи битви за Сталінград:

• 17 липня-18 листопада 1942 року – червоноармійці оборонялися й утримували позиції;
• 19 листопада 1942 року – 2 лютого 1943 року – Червона армія розпочала контрнаступальні дії і змінила хід війни.

Оборона радянськими воїнами тривала дуже довго. Це відбувалося з таких причин:

• сили вермахту чисельно і якісно переважали сили захисників Сталінграда;
• радянські солдати не встигли завчасно підготувати оборонні споруди (траншеї, рови);
• місцевість для Радянської армії була не найвдаліша.

Прорахунки Генштабу СРСР коштували дорого і затягнули битву. Розглянемо в хронологічній послідовності перший етап битви (найважливіші моменти):

• 23 серпня 1942 року в хід пішли сили люфтваффе. У небо злетіло понад 2 тисячі літаків, які обрушили на мирне населення величезну кількість бомб. Підсумок – зруйнована інфраструктура Сталінграда, великі жертви мирних людей і військових, повна дезорієнтація місцевого населення, після чого почалася блокада міста і голод;
• через 4 години після бомбардування німецькій армії вдалося увійти до прилеглих до Сталінграда селищ Ринок, Латошинка і Акатівка;
• коли ворог опинився в північній частині міста, почалася стратегічна оборона тракторного заводу. Лінію вдавалося стримувати загонам НКВС і добровольцям;
• 26 вересня солдатам вермахту вдалося пробратися в центр міста, тому радянським воїнам довелося евакуювати мирне населення на лівий берег;
• найжорстокіші битви точилися за такі промислові будівлі: артилерійський завод “Барикади”, завод “Червоний жовтень”, тракторний завод.

Група авторів книги “Сталінградська битва. Хроника, факти, люди КН 2” вказали таке співвідношення сил радянських військ до німецьких станом на 19 листопада:

• розрахункові дивізії – 94,5 до 50;
• чисельність особового складу – 1 000 555 до 1 011 500;
• чисельність особового складу в бойових військах – 606 990 до 657 800;
• танки і САУ (самохідна артилерійська установка) – 894 до 675;
• гармати і міномети – 14 218 до 10 290;
• бойові літаки – 1115 до 1216.

Новий етап ведення бойових дій почався, коли радянські війська перейшли в наступ. Події розвивалися таким чином:

• 23 листопада 1942 року відповідно до грамотно складеного плану з’єдналися Сталінградський і Південно-Західний фронти за допомогою Донського фронту. Так вдалося оточити фашистів, створивши для них “котел”. У пастці опинилося 330 тисяч солдатів і офіцерів вермахту;
• 31 грудня 1942 року – момент підбиття підсумків наступальної операції “Уран”. Близько шести тижнів тривала запекла боротьба, що дало змогу переломити хід війни;
• 10 січня 1943 року – старт нового військового плану під кодовою назвою “Кільце”, який передбачав знищення Донським фронтом оточених фашистів;
• 22 січня 1943 року – повна блокада німецьких військ;
• 31 січня 1943 року – узятий у полон головнокомандувач німецької операції Паулюс;
• 1 лютого 1943 року – розгром північного німецького угруповання на чолі зі Штрекером;
• 2 лютого 1943 року – завершення Сталінградської битви.

Підсумки та значення Сталінградської битви

Скільки днів тривала Сталінградська битва? Битва за Сталінград тривала 200 днів. Автор книги “Сталінградська битва. Найповніша ілюстрована енциклопедія” Олексій Ісаєв пише, що битва проходила за активної участі танкових сил. Цьому сприяла степова місцевість. Під Сталінград і на Кавказ з липня по жовтень 1942 року вирушило 63% танкових бригад із резервів Ставки верховного головнокомандування.

Яку армію було взято в полон під час Сталінградської битви? У полон було взято понад 100 тисяч солдатів і офіцерів вермахту, зокрема командувача німецької 6-ї армії генерал-фельдмаршала Фрідріха Паулюса з усім штабом. У результаті фашистська армія з величезними втратами була відкинута від Волги і Дону на сотні кілометрів.

Підсумки однієї з найважливіших перемог Другої світової війни було підбито не відразу. Знадобився час, щоб повністю розмінувати територію. Тоді змогли побачити картину події цілком. Які підсумки Сталінградської битви?

Результати Сталінградської битви:

• близько 2 млн загиблих з обох сторін;
• приблизно 2 тисячі танків і гармат вермахту знищено, розбито понад тисячу мінометів, 70 тисяч легкових автомобілів і 3 тисячі одиниць авіації;
• Радянська армія повністю розгромила 32 німецькі дивізії і 3 бригади, ще 16 дивізій зазнали важких людських і технічних втрат;
• 22 грудня 1943 року Президія Верховної Ради СРСР задекларувала нагородні медалі “За оборону Сталінграда”, якими нагородили 760 тисяч солдатів, що вижили.

Перемога в цій важкій битві мала величезне значення, вона переломила хід подій Другої світової війни. Сталінградська битва забезпечила такі зміни:

• величезні матеріальні, технічні та людські втрати підірвали моральний дух німецької армії;
• лінія фронту змістилася на десятки кілометрів, що означало крах плану “Барбаросса”;
• союзники Німеччини (Румунія та Італія) переглянули доцільність подальшої участі у війні на боці Гітлера;
• після успішного результату битви за Сталінград і подальшої перемоги на Кавказі Туреччина вступила у війну на боці Радянського Союзу.

Сталінградська битва – символ бойового і морального духу людини, а також жорстокий урок війни. Перемога в цій важкій битві стала першим кроком до падіння фашистського режиму і визволення від окупантів СРСР і Європи.

Друга світова війна: Сталінградська битва

Сталінградська битва велася з 17 липня 1942 року по 2 лютого 1943 року під час Другої світової війни (1939-1945). Це була ключова битва на Східному фронті. Просуваючись до Радянського Союзу, німці розпочали бій у липні 1942 року. Після понад шести місяців боїв під Сталінградом німецька 6-та армія була оточена та захоплена в полон. Ця радянська перемога стала переломним моментом на Східному фронті.

Радянський Союз

• Маршал Георгій Жуков
• Генерал-лейтенант Василь Чуйков
• Генерал-полковник Олександр Василевський
• 187 000 чоловік, збільшившись до понад 1 100 000 чоловік

Німеччина

• Генерал (згодом фельдмаршал) Фрідріх Паулюс
• Фельдмаршал Еріх фон Манштейн
• Генерал-полковник Вольфрам фон Ріхтгофен
• 270 000 чоловік, збільшившись до понад 1 000 000 чоловік

Фон

Будучи зупиненим біля воріт Москви , Адольф Гітлер почав обмірковувати плани наступу на 1942 рік. Не маючи живої сили, щоб продовжувати наступ уздовж усього Східного фронту, він вирішив зосередити зусилля Німеччини на півдні з метою захоплення нафтових родовищ. Цей новий наступ під кодовою назвою «Операція «Блакитний» розпочався 28 червня 1942 року і застав зненацька Радян, які думали, що німці відновлять свої зусилля навколо Москви. Наступаючи, німці були затримані через важкі бої у Воронежі, що дозволило радянським військам переправити підкріплення на південь.

Розгніваний відсутністю прогресу, Гітлер розділив групу армій «Південь» на дві окремі одиниці, групу армій «А» та групу армій «Б». Маючи більшу частину бронетехніки, групі армій «А» було доручено захопити нафтові родовища, тоді як групі армій «Б» було наказано взяти Сталінград для захисту німецького флангу. Ключовий радянський транспортний вузол на Волзі, Сталінград також мав пропагандистське значення, оскільки був названий на честь радянського лідера Йосипа Сталіна . Рухаючись до Сталінграда, німецький наступ очолювала 6-та армія генерала Фрідріха Паулюса з 4-ю танковою армією генерала Германа Гота, що підтримувала на півдні.

Підготовка оборони

Коли мета німців стала зрозумілою, Сталін призначив генерала Андрія Єрьоменка командувати Південно-Східним (пізніше Сталінградським) фронтом. Прибувши на місце, він скерував 62-у армію генерал-лейтенанта Василя Чуйкова на оборону міста. Позбавивши місто запасів, радянські війська підготувалися до міських боїв, укріпивши багато будівель Сталінграда, щоб створити опорні точки. Хоча частина населення Сталінграда виїхала, Сталін наказав залишити цивільне населення, оскільки він вважав, що армія боротиметься важче за «живе місто». Продовжували працювати міські заводи, в тому числі танки Т-34.

Битва починається

Коли німецькі сухопутні війська наближалися, Люфтфлот 4 генерала Вольфрама фон Ріхтгофена швидко завоював перевагу в повітрі над Сталінградом і почав перетворювати місто на руїни, завдаючи тисячам жертв серед цивільного населення. Просуваючись на захід, група армій «Б» наприкінці серпня досягла Волги на північ від Сталінграда і до 1 вересня прибула до річки на південь від міста. У результаті радянські війська в Сталінграді могли бути підкріплені та поповнені постачанням, лише переправившись через Волгу, часто витримуючи німецьку повітряну та артилерійську атаку. Затримана через важку місцевість і спротив радянських військ, 6-та армія прибула лише на початку вересня.

13 вересня Паулюс і 6-та армія почали наступ на місто. Це було підтримано 4-ю танковою армією, яка атакувала південні околиці Сталінграда. Просуваючись вперед, вони прагнули захопити висоту Мамаєва Кургану і вийти на головний район висадки по річці. У запеклих боях совєти вели відчайдушну боротьбу за пагорб і залізничну станцію № 1. Отримавши підкріплення від Єрьоменка, Чуйков боровся за утримання міста. Розуміючи німецьку перевагу в авіації та артилерії, він наказав своїм людям продовжувати тісну боротьбу з ворогом, щоб звести нанівець цю перевагу або ризикувати дружнім вогнем.

Боротьба серед руїн

Протягом наступних кількох тижнів німецькі та радянські війська вели жорстокі вуличні бої, намагаючись взяти місто під контроль. Колись середня тривалість життя радянського солдата в Сталінграді становила менше одного дня. Коли бої точилися в руїнах міста, німці зустріли сильний опір з боку різноманітних укріплених будівель і біля великого зернового бункеру. Наприкінці вересня Паулюс почав серію нападів на північний заводський район міста. Жорстокі бої незабаром охопили територію навколо заводів «Червоний Жовтень», «Тракторний Дзержинський» і «Барикади», коли німці намагалися вийти до річки.

Незважаючи на наполегливу оборону, совєти були повільно відтіснені, поки німці не контролювали 90% міста до кінця жовтня. При цьому 6-та і 4-та танкові армії зазнали величезних втрат. Щоб зберегти тиск на радянські війська в Сталінграді, німці звузили фронт обох армій і ввели італійські та румунські війська для охорони їхніх флангів. Крім того, деякі авіаційні засоби були перекинуті з бою для протидії висадці операції «Смолоскип» у Північній Африці. Прагнучи завершити битву, Паулюс розпочав останній штурм фабричного району 11 листопада, який мав певний успіх.

Радяни завдають удару у відповідь

Поки точилися запеклі бої в Сталінграді, Сталін відправив генерала Георгія Жукова на південь, щоб почати нарощування сил для контратаки. Працюючи з генералом Олександром Василевським, він зосередив війська в степах на північ і південь від Сталінграда. 19 листопада радянські війська розпочали операцію «Уран», під час якої три армії перетнули річку Дон і розбили Третю румунську армію. На південь від Сталінграда дві радянські армії наступали 20 листопада, розгромивши 4-ту румунську армію. Коли сили Осі розгромилися, радянські війська мчали навколо Сталінграда у масивному подвійному оточенні.

Об’єднавшись у Калачі 23 листопада, радянські війська успішно оточили 6-ту армію, опинившись у пастці близько 250 000 військ Осі. Щоб підтримати наступ, атаки проводилися в інших місцях уздовж Східного фронту , щоб не дати німцям надіслати підкріплення до Сталінграда. Незважаючи на те, що німецьке верховне командування хотіло наказати Паулюсу здійснити прорив, Гітлер відмовився і був переконаний командувачем Люфтваффе Германом Герінгом, що 6-ту армію можна постачати з повітря. Зрештою це виявилося неможливим, і умови для людей Паулюса почали погіршуватися.

Поки радянські війська просувалися на схід, інші почали стискати кільце навколо Паулюса в Сталінграді. Почалися важкі бої, оскільки німці були змушені зайти на дедалі меншу територію. 12 грудня фельдмаршал Еріх фон Манштейн розпочав операцію «Зимова буря», але не зміг прорватися до оточеної 6-ї армії. Відповівши ще одним контрнаступом 16 грудня (операція «Малий Сатурн»), радянські війська почали відтісняти німців на широкому фронті, фактично поклавши край німецьким сподіванням звільнити Сталінград. У місті люди Паулюса чинили наполегливий опір, але незабаром зіткнулися з нестачею боєприпасів. У відчайдушній ситуації Паулюс попросив у Гітлера дозволу здатися, але отримав відмову.

30 січня Гітлер присвоїв Паулюсу звання фельдмаршала. Оскільки жоден німецький фельдмаршал ніколи не був полонений, він очікував, що він буде боротися до кінця або покінчить життя самогубством. Наступного дня Паулюс був схоплений, коли радянські війська захопили його штаб. 2 лютого 1943 року останній осередок німецького опору здався, завершивши п’ятимісячну боротьбу.

Наслідки Сталінграда

Втрати радянських військ у районі Сталінграда під час бою склали близько 478 741 убитих і 650 878 поранених. Крім того, було вбито близько 40 000 мирних жителів. Втрати Осі оцінюються в 650 000-750 000 убитими і пораненими, а також 91 000 полонених. З полонених менше 6000 вижили, щоб повернутися до Німеччини. Це був переломний момент війни на Східному фронті. Через кілька тижнів після Сталінграда Червона Армія розпочала вісім зимових наступальних операцій у басейні Дону. Це допомогло ще більше змусити групу армій «А» відступити з Кавказу та покласти край загрозі нафтовим родовищам.

Джерела

• Антілл, П. (4 лютого 2005 р.), Кавказька кампанія та битва за Сталінград, червень 1942–лютий 1943 р.
• HistoryNet, Сталінградська битва: операція «Зимова буря».
• Йодер, М. (4 лютого 2003 р.), Сталінградська битва